Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 67 (всего у книги 105 страниц)

На запитання послів, чи були посли від польського короля, і які відомості про нього, гетьман і писар відповіли, що посли від короля були, принесли короткого листа, а устно переказували від нього, щоб козаки помогли йому на шведського короля, а неправди його (Яна-Казимира) не памятали, що їм злого вчинив: і так їх уже бог покарав”. “А що ви (Хм. і Виг.) з військом козацьким від нас відійшли, в тім теж доведеться каятись: поки Хм. і Виг. живі, доти цар козаків не буде неволити, а по вашій смерти прийде на козаків велика неволя”. На се ми відписали з послами, і словами переказали: Єсть у короля арцибіскупи, біскупи і сенатори, котрих він слухає, чого вони забажають,-нехай вони йому й помагають у всім. “Я-сказав гетьман– дав йому життє замісць смерти під Зборовим-як він у мене в руках був, а він те все забув; а тепер ми і все військо Запорізьке під високою рукою й. цар. вел., на чім дали душі свої (присягли), будемо стояти ми і потомки наші на віки неодступно, і без волі царської на нікого не підемо. Коли йому чогось треба, нехай посилає своїх послів або післанців до вел. государя: коли Шведи їx не пропустять, нехай посилає до мене, а я принявши їх відправлю до вел. государя з провідниками” (л. 147-8).

Посли як звичайно сказали, що цареві відома їх вірна служба, і він їx похваляє; нехай служать і далі также вірно, а на прелестні листи польського короля чи инших людей нехай не піддаються, і ті листи які прийшли від Яна-Казимира і Карла-Ґустава, з архим. Данилом чи з иншими послами, нехай передадуть через цих цареві ²²). Гетьман відповів, що він написав цареві з сотником Демком все що писали йому король польський і шведський, і тепер передасть і ориґінали грамот королівських і султанських. Що до вістей, то Ян-Казимир тепер у Львові, з ним гетьман Потоцкий, а війська у короля конного і пішого з 15 тис. Чарнєцкий з кварцяним військом стоїть за Львовом, від венгерської границі, війська у нього було з 10 тис., на сирній неділі був у нього бій з Шведами, Шведи його побили. “Шведський король писав до мене з старцем Данилом, запевняючи в приязни, і я йому также відписав, а крім того більше у мене нікого від нього не бувало, і листів не приходило” ²³).

Посли сказали, що царські люде бачили після того якогось післанця від шведського короля в Ніжині. Гетьман і писар то заперечили: “Крім того у нас від шведського короля не було нікого. А бачили хіба Німця, що приїздив із Слуцька від шведського губернатора, щоб ми козаків з-під Слуцька вивели і дали їм ²⁴) хліба. Але ми їм того відмовили: без цар. волі того учинити не сміємо” (л. 150).

Нарешті остання справа, записана в сих “розговорах” посольським звідомленням– з приводу одписки путивльського воєводи.-Він звертав увагу царського уряду, що з козацьких городів приїздять до Путивля шинкарі й шинкарки й привозять в великих масах горілку: возів по 20, 30 і більше; ставши під містом (около посаду) продають горілку путивльським людям всякого стану і тим підтинають доходи царського “кружечного двора”. Воєводи їх “відсилали” від міста, але ті шинкарі й шинкарки не слухають, від міста не їдуть, а до більш рішучих заходів-гнати їx силоміць (“в большую неволю”), рубати бочки, а навіть писати гетьманові про сей непослух-воєводи не сміють. З сього приводу на здогін за Лолухиним вислано наказ: говорити гетьманові, щоб він дав по козацьких городах сувору заборону, під карою смерти, аби з козацьких городів шинкарі й шинкарки до Путивля й инших місць з продажним корчемним вином не їздили, бо від тої продажі виходить великий недобір по царських кружечних дворах.

Гетьман на се відповів, що він уже раніш писав про се путивльському воєводі, щоб він велів тих шинкарів і шинкарок займати і до вязниці сажати, вино забирати на государя (конфіскувати), а гетьманові про се аби писав: гетьман пришле від себе відповідних людей, щоб тих шинкарів покарати. Тепер він з Лопухиним напише воєводі знову ²⁵).

На сім закінчилася перша авдіэнція, 6 н. с. квітня. Другого дня Лопухин післав свого піддячого Портомоина до гетьмана і до писаря, щоб нагадати їм про висилку наслідство до Могилева казацького делєґата разом з московським сотником Сивцовим– аби дали знати, кого саме посилають, а їх, послів, щоб відправили скоро. На се Виговський сказав, що гетьман виїхав до Суботова, побуде там до 1 (11), як повернеться, то негайно оповістять, хто поїде з Сивцовим, і затримки в відправі посольства також не буде.

Того ж дня, 7 н. с. квітня прийшов до послів Ян Потоцкий, щоб розпитатися про свого брата Павла, взятого в полон в Чорткові минулого року,-чув що він в Москві? Посли потвердили, що він в Москві, забажав з сином і з челяддю перейти на православну віру, і тішитися царською ласкою. Спитали Яна, з чим він приїхав: чи мав листа до гетьмана від короля і які небудь доручення? Ян Потоцкий відповів, що приїхав тільки щоб розвідатися про брата: від короля мав тільки рекомендаційний лист, і ніяких доручень. Тепер хотів би переслати з послами листа братові. Посли намовляли його піти за прикладом брата-їхати на царську службу до Москви, але Ян не згодився, сказав, що він з ласки царя до його брата тішиться, але сам їхати зараз не може. В день від'їзду послів він приніс два листи: оден до брата, другий до його слуг ²⁶) і сказав, що буде у гетьмана в Чигрині чекати відповіди від брата (154-6).

1 (11) квітня гетьман прислав до послів осавула Ковалевського, закликав їx до себе “для государева дЂла”. Посли зараз же пішли, і гетьман повідомив їx, що до Могилева, Чаусів та инших городів посилається колишній київський полковник Антін Жданович. Представив їм його і при них дав йому наказ: полковника Дорошенка за зраду, що Н. Бихів кинув-скарати горлом. Федорові Константиновичу, коли розшукають, зробити те саме. Над Ів. Нечаєм і над Корнієм перевести слідство: чи посилали вони козаків до государевих городів і уїздів? били козаки государевих людей і грабували, а вони того не розслідили? Відповідно до того поступити з тими полковниками згідно з вiйcькoвим правом, а з Могилева і з Чаусів їх в кожнім разі вислати до козацьких городів. З козаків, що тепер в залогах в Могилеві, Чаусах та инших містах, одиноких вислати всіх до гетьмана у війско, і в тих городах більше їм не бути; тихже козаків, що мають там доми,-зараз їх виводити не можна, бо з того вийде в війську великий заколот (смута), і гетьман побоюється від козаків з того приводу великої біди (“всякого дурна”).

Посли знову стали намовляти гетьмана, щоб велів вивести всіх козаків без виїмку, “аби тим не навести на себе гніву й. цар. вел-ва”. Але гетьман не подався, відповів: “В тім й. цар. в-ва воля, ви мої слова донесіть й. ц. влу, але жонатих козаків тепер вивести не можна, бо я від козаків у війську боюсь великої біди (“всякого дурна”).

Потім гетьман і писар повідомили послів, що до Чигрина приїхав з Луцька владика Діонисий Балабан, каже, що втік від лядського гонення ²⁷), а довідавшися про посольство царське просив Виговського дати йому змогу побачитися з послами.

Тогож дня посли бачилися з ним; розпитували про його подорож і про польські новини. Балабан розповів, що він виїхав з Луцька на сирній неділі ²⁸), в Луцьку тепер польний гетьман Лянцкороньский, з ним тільки луцька шляхта, небогато; король у Львові, з ним конного й пішого війська 15 тисяч. Вибрався Балабан з Луцька через “велике изгоненне від Ляхів”, хоче з Чигрина їхати до митрополита до Київа, щоб той писав до царя, аби він пожалував його, епископа, і шляхту і міщан луцьких-прийняв їх під свою руку. В такім разі він поїде назад до Луцька і візьме у шляхти, міщан і всяких людей запись за їх руками (підписами), що вони бють чолом цареві, і сю запись за своїм підписом пішле цареві.

Посли почали йому радити, щоб зараз виладив про се листа цареві, з своїм підписом, а вони його відвезуть цареві. Але Балабан відрік, що без відома митрополита він сього не може зробити: розповівши митрополитові він потім вишле до царя своїх старців (160-1).

Виговський приходивши з Балабаном розповів про приїзд волоського посольства: того самого дня приїхав митрополит Гедеон та лоґофет Ненон і з ними всяких людей 33 душі, післані в посольстві до царя; вони переказували через Виговського бажаннє бачити царських послів. Посли прийняли митрополита й лоґофета, але розмова нічого інтересного не дала. Після них прийшов іще коморник воєводи Стефана Ілляш, Лопухин його частував і дарив, для більшої одвертости, і коморник розповів, що воєвода Стефан вислав своїх послів до царя просити, щоб цар велів йому з усею Волоською землею бути під його рукою, “также как и гетману Б. Хмельницкому”. (162-8).

Другого дня, 12 н. с. квітня Лопухин з Кузьминим мали прощальну авдієнцію у гетьмана. Дістали від нього купу документів: 3 листи від султана, оден від хана, оден від Яна-Казимира, оден від Карла-Ґустава і два від його канцлєра, лист Ракоція і воєводи Стефана. Того ж дня виїхали з Чигрина; проважав їх Виговський, осавул і козаки до того міста де їх стрічали.

В дорозі, коли вже були в Лубнях, 14 н. с. квітня Лопухин з тов. стріли царського гінця, що доручав їм звернути увагу на новий вибрик Нечая, оповіщений цареві згаданим вище листом могилівського воєводи Репнина: коли воєвода розіслав своїх салдатів по селах Могилівського повіту для їx охорони, Нечай тих салдатів, повиганяв, а поставив своїх козаків, а місцевим селянам велів в нічім не слухати московських воєводів ²⁹). Міщан висланих з Могилева в повіти на закуплю конопляного прядива, під охороною салдатів, Нечаєві козаки з Чаусів побили і відібрали від них гроші, а коли воєвода написав у сій справі до самого Нечая, домагаючися розслідування і суду, Нечай слідства і суду не вчинив, а прислав листа, де посилався на те, що гетьман велів йому на Білоруси, “пановать і уряжать” (панувати і рядити) і називав себе полковником білоруським, могилівським, гомельським і чаусівським ³⁰): Лопухину велено звернути увагу гетьмана, що се написано “воровски” (нельояльно супроти царя): “пануваннє” в перекладі на руську мову значить “государствованнє”, а на всій Великій і Малій і Білій Руси государствує і пишеться (сим титулом) цар, тому Нечай не може присвояти собі “пануваннє на Білоруси”, та і могилівським полковником писатись йому не годиться, бо в Могилеві поставлені від царя воєводи і ратні люде, Нечаєві до Могилева і до Могилівського повіту нема діла; а що він пише, “на ссору” (щоб посварити царя з гетьманом) ніби гетьман настановив його могилівським полковником і велів йому панувати над Білою Русью-цар тому не вірить, з огляду на безсумнівну вірність гетьмана, і жадає суворої кари на Нечая за таке його многе воровство, а в кожнім разі-не призначати його нікуди полковником. Тим більше коли стало відомо, що він “католик римської віри”, а таких иновірців не можна призначати на такі уряди, бо від них ніякого добра не буде, тільки замішаннє ³¹).

Лопухин не вважав потрібним вертатися назад з сею справою, і так богато обговорюваною, і дорученою спеціяльній слідчій комісії, тому вислав з нею до Чигрина піддячого Якова Портомоина. 15 н. с. Портомоин був уже у гетьмана і переказав йому се все. “І гетьман сказав: “Я йому велів писатися полковником могилівським, а що він писав себе паном над Білою Руссю, і царські гроші від міщан відібрав і їх бив,– сього я не знаю; коли він називає себе паном Білої Руси, царські гроші забрав і бив міщан,-про се буде наказано полковникові Антонові Ждановичу, котрого я посилаю до Могилева і Чаусів з сотником Микитою Сивцовим-вислати відти козаків. За такий його злочин (воровство) я велю його скарати на смерть, а царські гроші, які у кого він заграбив, велю від нього відібрати і віддати воєводам до Могилева”.

Але до сього гетьман додав свої жалі: 3 (13) квітня від Нечая приїхав його писар Яків з скаргами на могилівських воєвод, що вони козаків кривдять і бють, всіх козаків порозганяли, в могилівській вязниці тримають під сю хвилю козаків зо 100 або й більше; се він також накаже розслідити Ждановичеві (л. 166-7).

Ввечері того ж дня, після авдієнції у гетьмана Портомоин бачився з Виговським і той велів йому переказати Лопухину: приїхали з Волощини козацькі вістуни й розповіли, що на Угорщині (в Семигороді) збирається велике військо, в поміч шведському королеві, а думають там (в Семигороді), що й Орда буде разом з Угорщиною йому помагати. Тому гетьман посилає своїх послів до волоського і мунтянського (господаря) і до венгерського (князя) та до кримського хана-пише їм про приязнь і брацтво, але щоб Венгри і Кримці свейському королеві не помагали ³²), а післанцям своїм велів розвідувати про все, і коли б хан з своєю Ордою, на спілку з Венграми став помагати шведському королеві, нехай би цар велів своїм воєводам стати на пограничу (“на украине”) з військом від Білгорода: коли б Орда з'єднавшися з Венграми пішла на поміч шведському королеві,-нехай царське військо з україни (московської) йде на Крим. Коли від вістунів буде цілком певна відомість, що Венгри й хан з Ордою будуть помагати шведському королеві, то гетьман зараз піде з військом під Камінець Подільський, щоб Венгри й Шведи Камінцем не заволоділи-бо вони (козаки) за Камінець билися богато! Тим часом, за тими вістями післали вони (гетьман, з старшиною) в полк Ніжинський, Переяславський і в инші до полковників: веліли їм з усіми людьми зараз іти за Дніпро і збиратися на Росаві. А полтавському полковникові велено для охорони від Татар бути якийсь час дома на поготові”.

“І ще Ів. Виговський сказав: “Як гетьман збереться з військом на Росаві, звелить полковникам з обозом іти в степи і надслухаючися, де неприятель. А сам гетьман з невеликим військом хоче звернутися на україну (московську) на козаків, що порозходилися з козацьких городів та оселилися понад Пслом: хоче тих козаків половину вирубати, а решту взяти з собою: з того йому ще прибуде війська-тисяч з десять або й більше" ³³).

Примітки

¹) Акти посольства в Сибир. приказі ст. 1467.

²) “А иные мужики приставают для воровства к нимъ и они их приімают, и тЂ мужики наводят на иные жилые места и грабят и побивают и многие мЂста от того их разоренья запустЂли” л. 31-2.

³) В інструкції після того: Нехай же гетьман звелить вивести всіх Черкасів з Могилівського уїзду; Чичерськ, Кричів, Радомисль, Рясну, Гори і Горки і Чересів цар. вел. велів відати своїм воєводам в Смоленську і Могилеві. Івана Дорошенка і сотників нехай він забере до себе і за таку явну зраду, що покинув город без наказу, нехай велить Дорошенка скарати на смерть; в Новім Бихові цар велів бути своїм ратним людям. Іванові Нечаєві нехай також накаже вийти з козаками з Могилівського повіту, Чаусів і з усіх вищеназваних міст до козацьких городів, без усякого сопротивлення. А за те, що він, Нечай, посилав людей для воровства до царських городів, нехай гетьман учинить з ним згідно з військовим правом-що йому за таке воровство належить. Федора Константиновича нехай також велить приставити до себе і перевівши слідство, накаже скарати на смерть без усякого милосердя, аби инші не важились “так воровати и смути чинити”.

⁴) В інструкції потім: Нехайже гетьман за таке воровство звелить учинити з полк. Корнієм і козакам згідно з військовим правом, і дасть сувору заборону, щоб козаки не приймали до себе “деревенских мужиков” для воровства, не чинили государевим людям ніяких кривд, а всіх козаків щоб вислано з Могилівського повіту негайно.

Сі частинні накази посли в промові своїй потім зібрали разом.

⁵) По сім в інструкції стояло: “Да и о том гетману говорить, чтоб он велЂл заказ учинить крепкой, чтоб Черкасы деревенских мужиков не подговаривали и в Черкаское войско не принимали, а которые ныне мужики к Черкасам пристали, и тЂм бы велЂли жить в деревнях на пашне по прежнему”. В своїй промові посли се тільки частинно висловили гетьманові, судячи з їx звідомлення (див. нижче). Потім в інструкції читається такий інтересний наказ, послами не використаний: “А будет гетьман или полковники учнут говорить: ВЂдомо им учинилось, что Запорожскихъ Черкас трех человЂкъ из Горок Малых воєвода взяв отослал в Смоленскъ, а в Смоленске их пытали, а у них такой безчестной казни по ихъ обычаю не бывает,-Лариону Дмитриевичу и дьяку ТимофЂю говорити: “Из Горок Малых воевода в Смоленськъ послал воровских пашенных деревенских мужиков, а не прямых (справжніх) Запорожского Войска Черкас. Потому что тЂ мужики приставали к воровским козакам и многое воровство чинили. И что им в Смоленске учинено, того не вЂдомо” (л. 70).

Як раз було добре відомо, тільки в тім ніяково було признаватись! В актах посольства маємо одписку смоленського воєводи, що дала привід до сеї інструкції. Воєвода писав, що капитан Мещеринов прислав йому трьох арештованих козаків, з тих “новоприбраних”, що то грабували селян в його районі, “і ми тих трьох Черкасів веліли розпитати, на що їx сотники збирали, чому вони ворують и куди збираються іти. Ті козаки назвали себе козаками з Гірок Малих: Федька Іванів, Єрошка Лаврів і Тараско Терент'їв. На допиті сказали, що до Гірок Малих приїздили козацькі сотники і їx збирали, а на що збирали, і куди мали йти, того вони не знають. У Гірках вони торгу не розбивали, селян по селах не грабували, з козаками не їздили-але козаки беруть силоміць (з собою) тих селян, які з ними йти не хочуть. Ми після допиту тих приведених козаків веліли мучити (пытати) і вони на муках сказали те саме” (тамже л. 81).

Тут небезінтересний образок сього вільного і невільного позичення: козаки приїздять на села, закликають селян і вони волею і неволею опиняються в козацьких рядах і мусять брати участь в їх заїздах.

Друге інтересне-ся свідомість московських людей, що у козаків муки не практикуються.

⁶) Тут і далі гетьманову мову перевожу на першу особу.

⁷) Московську стилізацію, що ті козаки приходили “по присылке” Нечая, гетьман таким чином мовчки відкидає.

⁸) Нагадую, що в сім московськім етикетальнім стилю “велеть” значить і “наказувати” і “дозволяти”-як собі хто хоче розуміти.

⁹) “И только нынЂ тЂх Козаков разорить з домами, и то вЂдомо будет во всем войске Запорожском, и он, гетман, от казаков опасаетца всякой шатости, потому что у нихъ люди вольные”.

¹⁰) “Первой де великий государ наш, е. ц. в., да польской и свЂйской короли-а всЂ его гетмана, и Черкас хотят чтоб ему быть при них”.

¹¹) “Живут домами”.

¹²) “Тогда мошно розобрать”.

¹³) “Я де то говорю вам по своєму обещанию”-з обовязку вірної служби.

¹⁴) Як тих, що своєволили з запорозької сторони над білоруською людністю-про що Лопухин мав говорити перед тим. Пор. звідомленнє Матвеева вище с. 1033.

¹⁵) “жилецких всякихъ людей учнуть оберегать, а в обиду никому не дадутъ и росправу учнуть чинить добрую”.

¹⁶) “и без воевод в черкаских городЂхъ быть непригоже”.

¹⁷) “И иныне о томъ цар. вел. изволенье есть, чтоб в черкаских знатных городЂХ быть е. ц. в. воеводам: для всякого их сбереженья; а тЂ воеводы прав и вольностей их нарушивать ничем не учнут”-л. 48.

¹⁸) В наказі послам по сім запитаннє про турецьке посольство, що приходило до гетьмана ще торішнім літом-“от которого еще ни единые рЂчи не слыхали”: нехай би гетьман пояснив, з чим воно приходило і з чим його відправлено (л. 52). Лопухин сього питання гетьманові не поставив, мабуть вдоволився неофіціяльними розвідами.

¹⁹) Се була фікція: в такій формі наказано Лопухину се питаннє з Москви.

²⁰) “Многие де Черкасы з женами и з детьми пошли от них в государевы украинные городы и селяцта на рекЂ на ПслЂ и по иным рекам, а от них де о том заказу нЂт, потому что у них люди вольные” (с. 145).

²¹) Може бути, що він сказав щось таке: Від війська заборони на вихід нема, бо у нас люде вільні, але пощо воєводи їx приймають і позволяють їм селитись на царських землях?

²²) Про листи шведського короля “прислані з архим. Данилом і з иншими післанцями”, щоб гетьман їx видав, був додатковий наказ царя, післаний Лопухину наздогін 13 (33) березня-л. 78.

²³) “Писал к нему, гетману, с Данилом старцом о приязни, и он писал к нему против тогожъ, а опричь того от свЂйского короля нихто у нево не бывал и ни о чем к нему не писал”.

²⁴) Себто шведській залозі в Слуцьку, очевидно.

²⁵) л. 74-6 і 152.

²⁶) Вар.: від слуги його (Я. Потоцкого).

²⁷) “Сказывал им, что он избегает от гонения Ляхов”.

²⁸) Від 26 лютого до 5 березня н. ст.

²⁹) “Посылали де они из Могилева для обереганья города и уЂзду в села и деревни на залогу салдат, и полковникъ де Іван Нечай из Могилевского уЂзду из сел и из деревень тЂхъ салдат з залоги выслал, и въ их мЂсто велЂл быть на залоге Черкасом. И Могилевского уЂзду крестьяном слушать их ни в чем не велЂлъ”-царська грамота Лопухину і Кузьмину 22 с. с. березня-тамже с. 83. Лопухин і Кузьмин в своїм звідомленні останню фразу доповнюють, очевидно правильно: “и Могилевского повЂту крестьяном слушать воевод ни в чЂм не велЂл” (тамже л. 164).

³⁰) “Иванъ (Нечай) в томъ расправы не учинилъ, и прислалъ к нимъ листъ, а в томъ листу написано, что полковничество Могилевское гетманъ Богданъ Хмельницкой далъ ему Ивану, и тамъ он хочетъ (останні три слова зачеркнені і натомість написано: “і велЂл ему над БЂлою Русью”) пановать и уряжать. Да он же пишетца полковником белорускимъ, могилевскимъ, гомельскимъ, чаушским”.

³¹) “И как к вам ся наша грамота придет, а вы-аж богъ дастъ-у гетьмана у Б. Хм. будете, і вы б гетману говорили о томъ ево Іванове воровстве накрепко. А что онъ, Іванъ Нечай пишетца в листу своемъ белоруским и могилевскимъ и іных мЂстъ полковникомъ, и хочет в Могилеве пановать– а панованье рускимъ языком именуетца государствованье,-и то онъ пишет воровски. А ему было таким (зачеркнено: непристойным) имянованьем писатись не годилось, потому что (зачеркнено: на БЂлой Росіи) на всей Великой и Малой и БЂлой Росіи по милости божей государствуем и пишемся государем мы, великий государь. А в Могилеве оставлены наши ц. в-ва столникъ и воеводи и ратные люди, а ему, Івану “до Могилева и дЂла нЂт”. (Дальше дописано в сій чернетці між рядками: “А что он в писмЂ своем на ссору пишет, что будто онъ, гетьман учинил его могилевским полковником и пановать ему велЂл над БЂлою Русью, и мы в. государь таким ево ссорам не вЂримъ, а почитаем ево, гетмана себЂ вЂрным слугою, для того, что онъ нашие государьские милости для вЂры христианские много лЂтъ искал, и учинился под нашею царского вел. высокою рукою в подданстве и вЂру нам вел. государю (зачеркнено: учинил не имЂя никаких невольних причин) дал вольне. А мы в. государь приняли ихъ под нашу царского вел. высокую руку от гонения неприятельскаго на вЂру християнскую, и оборону им на гонителей вЂры християнские учинили нашею ц. в-ва персоною многими ратьми, а не ищючи от них корысти. I впредь нашу ц. в-ва милость и жалованье и от неприятелей оборону яко единовЂрнымъ благочестивым християном усердно тщемся имЂти, а ни на какие ссоры слухи нашими не внимаем).

“И гетман бы Б. Хм. велЂл тому полковнику Ів. Нечаю за такоє его многое воровство учинить наказанье жестокое, чтоб на то смотря иным не повадно было такое самовольство чинить. I велЂл (бы) он, гетманъ его, Ивана и иных полковниковъ и Черкас из Могилевского уЂзду и из Чаус и изыных мЂст выслать всЂхъ в Черкаские городы вскорЂ, і впредь бы ему, Івану за его воровство полковником ни в которых городах быть не велЂл.

“Да про него ж, Івана вЂдомо учинилось, что он католикъ римское вЂры, и такому иновЂрцу в том уряде быть не годитца, потому что от него опричь ссоры добра никакова не будетъ”-л. 84-7.

³²) Дійсно з 14 н. с. квітня маємо листи гетьмана до воєводи Стефана і до Ракоція, вище с. 1186.

³³) “Как де гетман на Росаве с войскам соберетца и велит полковникам своим іс обозы итти в степь послыша гдЂ неприятель. А он де, гетман с небольшими людьми хочет поворотитца на украину к казакам, которые из Черкаских городов розошлись и поселились по Пслу, и тЂх козаковъ хочет де онъ половину высечь, а достальных взять с собою. И тутъ де война еще прибудетъ тысячь з десять и больши” – л. 169.

ДАЛЬШІ МОСКОВСЬКІ ЖАЛІ НА НЕЧАЯ. ДОДАТКОВІ НАКАЗИ ЛОПУХИНУ.

З Москви тим часом “резвые гонцы” оден за другим везли ще нові накази Лопухину і Кузьмину, але вони вже не застали їх на Україні. Лопухин і Кузьмин уважали зайвим посилати їх гетьманові, і сі накази лишилися тільки документами відносин на Білоруси і московських настроїв з їх приводу.

5 н. с. квітня одержано в Москві нову скаргу смоленського воєводи Бориса Репнина на нельояльну поведінку і вирази Нечая. 12 (22) березня, згідно з царським наказом послав Репнин з “капитаном салдацького строю Єфимом Козинським” листа Нечаєві домагаючись, щоб виведено було решту козаків з залог в Мстиславськім, Горськім, Дубровенськім, Шкловськім і Кописькім уїздах. Сі козаки, живучи в тих уїздах, селян бють, “грабують і всяко нищать”, тому був уже раніш даний наказ від царя, щоб їх відти вислати на службу до Нового Бихова, і богато їх уже вислано, “а декотрі указу не послухали, далі в тих уїздах живуть і селян кривдять, а також і нові ватаги прибувають ¹) і також селян грабують. Супроти того Репнин післав ото Нечаєві листа, аби він дав суворий наказ, щоб козаки з тих уїздів до решти вийшли до Нового Бихова, і нові козаки туди не приїздили, а котрі б приїздили і селян кривдили, тих згідно з попереднім царським наказом вислати. (20 (30) той капитан повернувся з своєї місії від Нечая і дав таке звідомленнє. Прийняв його Нечай як годиться: вислав на зустріч своїх козаків, чоловіка з 50, і зараз прийняв його, грамоту велів тут же прочитати, а вислухавши сказав:

“Пише мені воєвода, щоб я відіслав козаків з сіл до Нового Бихова. Але ж ми Новий Бихів зруйнували і спалили, прийти мені туди з людьми-діться нема де, пити-їсти нема чого. Коли козаки по селах стоять і у мужиків поживу беруть, так мині крім того прогодуватися нема й чим! Ми ні государевого жалування ні місячного корму не маємо. А государеві люде з городів і сіл козаків побивають: з того війська козацького вбито з тисячу чоловіка. В Могилеві воєвода Ів. Репнин мого війська козаків з дворів усіх повиганяв”.

“А далі сказав: “Добре огонь гасить, доки полумя не розпалається, а як огонь розпалається, тоді гасити тяжко! А тому могилівському воєводі вистрихнемо ми перший жарт! ²).

Капитан почав його опамятувати, нагадуючи присягу цареві і т. д., а Нечай на те відказав: “Пошукає бог тої крови на винному, хто те діло починає! від одного пропадає тьма тисяч”. А далі почав говорити: “Я про всі свої шкоди писав до великоможного ³) нашого гетьмана Б. Хмельницького-якої шкоди нам наробили, а князь Іван мені що за воєвода? я чекаю указу від великоможного гетьмана Б. Хмельницького.

“На те щоб із Чаусів і з инших городів і сіл висилати козаків, до мене ані государевої грамоти не бувало, ані від гетьмана наказу нема, а як буде до мене государева грамота і від пана гетьмана Б. Хмельницького, ми готові йти куди скаже государ і гетьман Б. Хмельницький. А що козаки по селах на залогах-то війську Запорозькому перед усім треба ситим буть! вони тим ситі, що добудуть”!

Потім Нечай запросив капитана на обід, і тут як “порозпились”, почали пити і на здоровє цареві, боярам, гетьманові й усьому війську Запорізькому, а потім котрийсь сотник козацький підійшов з чаркою до капитана і каже: “Випємо на здоровє польському королеві!” ⁴). Капитан почав відмовлятись: “Служу я разом з вами вел. государеві, ви самі знаєте, що польський король нашому государеві неприятель”. “Тоді всі козацькі сотники на нього накричали, і був ґвалт, але Нечай їх заспокоїв, і по сім розійшлися”. А як капитан вернувся до дому з того обіду, хутко Нечай приїхав до нього на кватиру з своїми сотниками. Капитан почав їх частувати, а при тій нагоді почав розпитувати одного сотника, так щоб полковник не чув, чи бувають у них в Чаусах посли і з яких країв. Сотник розповів, що був шведський посол і вони його пропустили до гетьмана, але з чим він приходив, сотник не сказав. А сам Нечай розповів, що прийшли були до них з Чаусів Ляхів сім хоругов, і він їх відправив до гетьмана, “а наш пан-гетьман Б. Хм. їх пожалував, дав маєтности”. А відправляючи капитана так сказав: “Нема чого вам подарувати”-подивився на шаблю й додав: “Одна тільки шабля у мене”. На се капитан відповів: “Волочимось і з своїми шаблями, дякуємо за твоє жалуваннє” ⁵). З тим його Нечай і відправив, велівши провести, і сотники проважали його верст за десять ⁶).

Одержавши сю одписку воєводи, і переслану ним реляцію капитана, московський уряд дуже нею схвильовався, і того ж дня 5 н. с. квітня, щоб ще застати Лопухина і Кузьмина у гетьмана, пустив їм спішного листа такого змісту: “Одержавши сього листа (очевидно з одпискою смоленського воєводи і звідомленнєм капитана, що опинились через се в актах посольства Лопухина), як будете говорити у гетьмана Б. Хм. про наші справи, розвідайте і розгляньтеся всякими способами, чи вірний нам гетьман і полковники, чи нема в нім і в війську Запорозькому якоїсь непевности, і коли єсть-то з чого вона пішла: з якоїсь причини чи з чиєїсь прелестної посилки. А що довідаєтеся, напишіть то нам зараз нашвидку, з тимже післанцем, що приїде з сею нашою грамотою, і велить йому їхати в день і в ночи. В “разговорах” з гетьманом доручається розповісти йому все те що доніс Репнин, при чім інтересне освітленнє дане сьому матеріялові урядом: Нечай нічого не зробив, чого від нього домагався В. Репнин,-а напившися пяний говорив ріжні непристойні слова-нібито від наших царських людей Черкасам чиняться обиди і убийства (зачеркнено: і побито Черкас нібито з тисячу чоловіка). Се він видумує “на ссору”, з усього його діла видно, що він Лях, а не благочестивий християнин. Говорив з погрозою: “Добре було б огонь гасити, поки полумя не розпалається, а від одного пропаде тьма тисяч”. На могилівського стольника відгрожувався великою бідою. (Зачеркн. “і того смоленського післанця сотники, що були з Нечаєм, примушували пити за здоровє нашого неприятеля, польського короля, і лаяли його”, післанця себто). Нехайби гетьман того полковника і сотників (зачерк.: що в його полку, за таке їx лихе воровство велів скарати смертю без милосердя, аби від таких ворів і мятежників не сталося якогось лиха) велів перемінити і ніякого уряду займати їм не давав, а за “ссорные рЂчи” поступив з ними згідно з військовим правом, що йому належить” ⁴).

Не встигли вислати сього наказу з супровідним листом до путивльського воєводи, що переслав його Лопухину “тотчас наскоро, с рЂзвым гонцом”, як другого дня 6 н. с. квітня наспіла инша серія скарг могилівського воєводи, вислана перед тим, але десь затримана в дорозі. 11 (21) березня він доносив, що того дня одержав він відомість від звісного вже нам капитана Мещеринова з Гір і Гірок, що туди 8 (18) березня прийшов з Чаусів сотник Чеовський (!), з сотнею козаків, і до них стали приставати охочі люде з міщан і селян, і разом з ними вони селян грабують і уїзд руйнують, так що міщане і селяне тікають, а на 14 (24) чекають приїзду до Гір самого Нечая.