Текст книги "лапрфр"

Автор книги: wef

сообщить о нарушении

Текущая страница: 55 (всего у книги 56 страниц)

– Справді, вона так і не звикла до тої медсестри,– підтвердив Рой.– Мені вона теж про це казала, коли почала там працювати. Але я не звернув уваги...

Схоже, він вирішив бути чесним до кінця, хай як це буде боляче.

– Я думав, це проблема двох жінок, які занадто схожі між собою: обидві з робочого класу, обидві з сильним характером. Коли я познайомився з тою жінкою на барбекю, мені вона, як по правді, здалася... ну... пристойною. Звісно, Марго не поділилася зі мною своїми підозрами...

Знову запала мовчанка, і Страйк був переконаний: усі в кімнаті зараз пригадують, що кілька тижнів перед убивством Рой узагалі не розмовляв з дружиною, а саме за цей час, мабуть, підозри Марго щодо Дженіс кристалізувалися.

– Я ще нікого не зустрічав, хто вмів би так брехати, як Дженіс Бітті,– мовив Страйк, щоб розрядити напружену атмосферу,– вона була неперевершена актриса.

– Ми отримали просто неймовірного листа,– сказала Анна,– від її сина Кевіна. Ви знаєте, що він збирається прилетіти з Дубая, щоб свідчити проти неї?

– Знаємо,– озвався Страйк, бо Джордж Лейборн тримав його в курсі поліційного розслідування.

– На його думку, пише він, те, що мама його тоді обстежила, врятувало йому життя,– сказала Анна.

Робін зауважила, що Анна почала кликати Марго «мама», хоча раніше називала її тільки «моя мати».

– Це дивовижний лист,– кивнула Кім.– Кевін так багато вибачається, неначе в чомусь винен.

– Сердега,– тихо зронила Уна.

– Він пише, що картає себе за те, що не пішов у поліцію, але хіба дитина може повірити, що її мати – серійна вбивця?.. Я просто не можу,– знову сказала Анна, звертаючись до Страйка понад головою кицьки, яка муркотіла в нього на колінах,– висловити вам обом, що саме зробили ви для мене... для нас усіх. Невідомість була просто жахлива, а тепер я точно знаю, що мама не покинула нас із власної волі і що вона померла... ну, доволі легко.

– Її смерть,– сказав Страйк,– була майже безболісна.

– І я точно знаю, що вона мене любила,– мовила Анна.

– Ми завжди...– почала була Синтія, але її падчерка швидко сказала:

– Знаю, ви завжди мені це казали, Син, та коли не знаєш, що сталося насправді, залишаються сумніви, хіба ні? Та коли я порівнюю себе з Кевіном Бітті, то почуваюся так, наче мені ще дуже пощастило... А знаєте,– запитала Анна у Страйка і Робін,– що ще знайшли, коли маму... ну знаєте... витягнули з цементу?

– Ні,– мовив Страйк.

Синтія тонкою рукою гралася з обручкою – крутила її на пальці.

– Медальйон, який їй подарував тато,– сказала Анна.– Він потемнів, та коли його відчинили, моя світлина всередині була як новенька,– промовила Анна, і зненацька її очі знову заблищали від сліз. Уна простягнула руку й поплескала Анну по коліну.– Кажуть, мені його повернуть, коли закінчаться всі процедури.

– Як гарно,– тихо зронила Робін.

– А ви чули, що знайшли в її сумочці? – запитала Кім.

– Ні,– відповів Страйк.

– Нотатки з прийому Тео,– сказала Кім.– Усе читабельне – шкіра їх захистила. Її повне ім’я було Теодозія Лавридж, вона була з родини кочівників-пейві. Марго підозрювала позаматкову вагітність і хотіла подзвонити в «швидку», але Тео сказала, що її відвезе хлопець. З нотаток Марго можна зробити висновок: Тео боялася, що про вагітність дізнається її родина. Схоже, їм не подобався її хлопець.

– Ось чому вона так і не відгукнулася? – мовила Робін.

– Мабуть,– відповіла Кім.– Бідолашна дівчина. Сподіваюся, у неї все закінчилося добре.

– А можна поцікавитися,– подивився Рой на Страйка,– які перспективи, на вашу думку, має справа проти Дженіс Бітті? Бо ми... не знаю, що кажуть ваші знайомі з поліції... ми чули, що судмедесперти так і не змогли довести, що Марго накачали ліками.

– Поки що не змогли,– підтвердив Страйк, який учора ввечері розмовляв з Джорджем Лейборном,– але я чув, що вони збираються використати новомодний спосіб пошуку слідів хімічних речовин у цементі, в якому лежало тіло. Гарантій немає, але нещодавно в Штатах цей метод успішно використали.

– Але якщо вони так і не зможуть довести, що її приспали,– сказав Рой з напруженим виразом в очах,– справа проти Дженіс базуватиметься лише на непрямих доказах, правильно?

– Її адвокат намагається виправдати її, судячи з його коментарів пресі,– мовила Кім.

– Йому доведеться багато попрацювати,– сказав Страйк.– Захист має надати пояснення, чому телефон, який належав неіснуючій соцпрацівниці, знайшли в її будинку і чому Аторни мали цей номер. Родичі Аторнів з Лідса впізнали її як жінку, яка допомогла їм вичистити квартиру. Глорія Конті готова приїхати свідчити стосовно пончика в холодильнику і нападів блювоти у них з Вілмою, а Датвейт збирається дати свідчення...

– Справді? – зронила Уна, і її обличчя проясніло.– Ох, це добре, ми хвилювалися, що він...

– Гадаю, він нарешті усвідомив, що єдиний вихід для нього – пройти через це,– сказав Страйк.– Він готовий засвідчити, що відколи почав їсти те, що варила Дженіс, у нього почалися симптоми отруєння, а головне, що Марго під час останньої консультації порадила йому не їсти нічого, приготованого Дженіс.

– А ще ж ми маємо свідчення Кевіна Бітті, що його донька випила відбілювач, коли залишалася під опікою Дженіс, і що мати і його самого поїла «особливими напоями», після яких йому ставало зле... Що ще? – звернувся Страйк до Робін, заохочуючи її продовжити, бо йому дуже хотілося поїсти торта.

– Ну, є ще отруйні речовини, які вилучили з кухні Дженіс,– заговорила Робін,– не кажучи вже про той факт, що вона спробувала отруїти чай Корморана, коли він прийшов до неї зі звинуваченнями. А ще є отруєна їжа, яку поліція знайшла в Айрін, і фотографії в рамочках на стіні, де серед інших висіли фото і Джоанни Гаммонд, з якою Дженіс начебто й не була знайома, і Джулі Вілкс, яка потонула в таборі Батліна в Клактоні. Поліція впевнена, що зможе отримати докази з могил інших жертв, навіть якщо результати експертизи по Марго виявляться непереконливими. Дженіс кремувала свого бойфренда Ларрі, але його коханка Клер була похована, і її вже ексгумували.

– Особисто я вважаю,– сказав Страйк, який упорався з половиною свого шматка торта, поки Робін говорила,– що вона згниє у в’язниці.

– Що ж, приємно це чути,– мовив Рой з полегшенням, а Синтія задихано зронила:

– Так, ні, безперечно.

Кицька на вікні озирнулася, а тоді повільно розвернулася назад і задивилася на дощ, у той час як її близнючка сонно м’яла светр Страйка.

– Ви ж двоє прийдете на похорон, так? – запитала Анна.

– Матимемо за честь,– відповіла Робін, бо Страйк щойно поклав у рота ще одну величеньку порцію торта.

– Ми... е-е-е... віддали всі приготування на Аннин розсуд,– сказав Рой.– Все вирішує вона.

– Хочеться, щоб у мами була справжня могила,– мовила Анна.– Щоб можна було прийти, розумієте... після всіх цих років, коли ми не відали, де вона. Хочу мати можливість будь-коли знайти її.

– Я вас розумію,– озвався Страйк.

– Ви просто не уявляєте, що зробили для мене,– повторила Анна втретє. Вона простягнула руку Уні, але дивилася на Синтію.– Тепер у мене є Уна, а ще Син, яка була мені чудовою матір’ю... Мама точно не помилилася, обираючи людину, яка мене ростила...

Обличчя Синтії скривилося, і Страйк і Робін тактично відвернулися: Робін поглянула на кицьку на вікні, а Страйк – на морський пейзаж над коминком. У шибки барабанив дощ, на колінах вуркотіла кицька, і йому пригадалося, як підстрибом віддалялася на хвилях урна-лілея. Попри задоволення від того, що він таки зробив задумане, у Страйка замлоїло у грудях, і стало шкода, що не можна подзвонити Джоан, розповісти їй, чим закінчилася історія Марго Бамборо, й востаннє почути від неї, як вона ним пишається.

73

Любов до рідних вщент перегорить,

Як вразить Купідон вогнем ясним,

І тільки дружби неперервна нить

Їх переможе спокоєм своїм,

І слава не розвіється, як дим.

Бо як душа усім земним рядить,

Так і любов духовна над усім

Любов тілесну переможе вмить,

Як щире золото перемагає мідь.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

За кілька днів Робін, прокинувшись уранці, побачила, що у щілину між фіранками вливається осіннє сонце. Глянувши на мобільний, вона з подивом виявила, що вже десята ранку, а це означало, що сьогодні вона виспалася так, як не висипалася вже цілий рік. А далі вона пригадала, чому їй не треба рано вставати: сьогодні дев’яте жовтня, її день народження.

На наступний вечір, тобто на п’ятницю, Ільза влаштовує святковий обід на її честь. Вона обрала й забронювала стильний ресторанчик, куди запрошені всі – і вони з Ніком, і Ванесса зі своїм хлопцем Олівером, і Барклей і Гатчинс зі своїми дружинами, і Макс зі своїм новим бойфрендом (світлорежисером його ТБ-шоу), і Страйк. А на сьогодні, власне на день народження, Робін не мала ніяких планів, хоча Страйк наполіг, щоб вона взяла вихідний. А зараз вона сиділа в ліжку, позіхаючи, й роздивлялася пакунки, які лежали навпроти неї на комоді,– всі вони були від її родини. У маленькому пакуночку від мами, здається, був якийсь ювелірний виріб – понад сумнів, на честь її ювілею. Коли Робін уже зібралася встати з ліжка, дзенькнув мобільний – і вона побачила повідомлення від Страйка.

Знаю, у тебе вихідний, але дещо випливло. Ти не могла б зустрітися зі мною у «Голові Шекспіра» на Мальборо-стріт о п’ятій? Гарно вдягнися, можливо, доведеться зайти в один фешенебельний заклад.

Робін перечитала це двічі, неначе могла якось прогледіти вітання з днем народження. Не міг же – ну не міг же — він знову забути? Чи він вважає, що його появи на святі, запланованому Ільзою, цілком достатньо, тож на сам день народження можна не звертати уваги? Як по правді, Робін почувалася сьогодні трохи неприкаяною без роботи і без друзів, але ж Страйк не може цього знати, тому відповідь вона писала зі змішаними почуттями: «О’кей».

Коли Робін у халаті піднялася нагору, щоб зробити собі чашку чаю, то побачила на кухонному столі велику коробку, а згори на ній лежала листівка в конверті, підписаному Страйковим нерозбірливим, нечитабельним почерком, який неможливо було переплутати. Робін знала, що Макс пішов з квартири раніше, бо знімався на природі в Кенті, й узяв із собою Вольфганга, який уранці поспить у машині, а в обід погуляє. Оскільки дзвінка у двері вона не чула, то зробила висновок, що Страйк якось примудрився передати і коробку, і листівку Максові заздалегідь, щоб зробити Робін сюрприз сьогодні вранці. Те, що Страйк усе спланував заздалегідь і доклав стільки зусиль, було зовсім на нього не схоже. Ба більше, вона ще зроду не отримувала від нього листівку, навіть коли він купив для неї зелену сукню після того, як вони розкрили свою першу справу.

Листівку прикрашала якась пересічна картинка й велике блискучо-рожеве число «30». А всередині Страйк написав:

З днем народження! Це ще не справжній подарунок, його ти отримаєш пізніше. (Не квіти).

Страйк

Цьом

Робін витріщалася на записку довше, ніж вона заслуговувала на те. їй багато чого сподобалося, особливо «цьом» і той факт, що Страйк так і підписався – «Страйк». Робін відклала листівку на стіл і підняла велику коробку, яка, на її подив, виявилася легкою, мов порожня. А тоді вона побачила збоку напис: «Кульки в коробці».

Відчинивши кришку, Робін дістала повітряну кульку у формі ослячої голови, прив’язану широкою стрічкою до важкого цоколя. Всміхаючись, Робін дістала цоколь і поставила на стіл, зробила собі чай і сніданок, а потім надіслала Страйкові есемеску:

Дякую за повітряного віслючка. Дуже вчасно. Старий майже здувся.

За шістдесят секунд вона отримала відповідь.

Чудово. Я боявся, це такий очевидний подарунок, що всі тобі такий надішлють. Побачимося о п’ятій.

З легким серцем Робін випила чаю, з'їла тост і повернулася вниз, щоб розгорнути подарунки від родини. Всі купили їй трішки дорожчий варіант минулорічних подарунків, окрім батьків, які надіслали прегарний кулон: один круглий опал, її камінь за знаком зодіаку, мерехтів блакитно-зеленкуватим світлом в оточенні крихітних діамантів. До нього додавалася листівка: «З тридцятиріччям, Робін. Ми тебе любимо. Мама й тато. Цьом».

Нині Робін особливо гостро відчувала, як їй пощастило, що має двох люблячих батьків. На своїй роботі вона дізналася, скільком людям так не пощастило, скільки навколо є зруйнованих родин, яким уже не допомогти, і скільки навколо дорослих, які носять невидимі шрами з раннього дитинства, і їхнє світосприйняття й уявлення назавжди спотворені браком любові, насильством, жорстокістю. Отож Робін подзвонила Лінді подякувати і зрештою проговорила з мамою понад годину: розмова була переважно ні про що, але підняла настрій. Нині, коли розлучення було вже позаду, дзвонити додому стало легше. Робін не розповіла матері, що в Метью і Сари буде дитина: нехай Лінда сама дізнається про це у свій час і виллє свій гнів подалі від вух Робін.

Ближче до кінця розмови Лінда, якій різка зміна доньчиної кар’єри не подобалася ще з першої травми, котру Робін отримала на новій роботі, обмовилася про те, що преса не припиняє писати про Марго Бамборо.

– Те, що ви зробили, просто неймовірно,– сказала Лінда.– Ви з... е-е-е... Кормораном.

– Дякую, мамо,– озвалася Робін, водночас здивована і зворушена.

– Як Моррис? – поцікавилася мама удавано байдужим тоном.

– Ой, ми його вигнали,– весело відповіла Робін, зовсім забувши, що про це також не розповідала матері.– Його заміна виходить на роботу з наступного тижня. Жінка на ім’я Мішель Грінстріт. Вона чудова.

Прийнявши душ, Робін повернулася до спальні, щоб добре висушити волосся, далі пообідала нагорі перед телевізором, а потім знову повернулася вниз перевдягнутися у вузьку блакитну сукню, яку востаннє вдягала, намагаючись переконати секретарку Мутного виказати її таємниці. До сукні вона вдягнула кулон з опалом – оскільки Робін, покинувши Метью, залишила в нього свою обручку, тепер цей кулон став у неї найкоштовнішим ювелірним виробом. Чарівний переливчастий камінь прикрасив стару сукню, і Робін, бодай раз задоволена своєю зовнішністю, обрала другу свою сумочку, трохи елегантнішу за ту, з якою вона ходила на роботу, й підійшла до тумбочки біля ліжка, щоб забрати мобільний.

Шухлядка тумбочки була трішки висунута, й Робін, опустивши погляд, помітила всередині колоду карт таро Тота. На мить Робін завагалася, а потім під усміхненим поглядом надувного віслючка, якого вона перенесла в куток своєї спальні, перевірила на телефоні час. Якщо вона хоче встигнути зустрітися зі Страйком на Мальборо-стріт о п’ятій, уже майже час виходити. Але Робін, відклавши сумочку, дістала колоду, присіла на ліжко й, перетасувавши карти, перевернула верхню й поклала її перед собою.

Два перехрещені мечі пронизують блакитну троянду на зеленому тлі. Робін звірилася з «Книгою Тота».

Спокій... Двійка мечів. Символізує загальний струс унаслідок конфлікту Вогню й Води в їхньому шлюбі... Цей відносний спокій підкреслюється астрологічним відповідником – Місяцем у Терезах...

Робін пригадала, що перша карта символізує «характер проблеми».

– Спокій не проблема,– пробурмотіла вона в порожній кімнаті.– Спокій – це добре.

Але, звісна річ, вона ж не ставила картам ніякого запитання – просто хотіла, щоб вони сьогодні – в день її народження – щось їй підказали. Вона перевернула другу карту, гадану причину проблеми.

Дивна зеленкувата жінка в масці стояла під парою терезів, тримаючи зеленого меча.

Регулювання... Ця карта символізує знак Терезів... символізує Задоволену Жінку. Рівновага цурається будь-яких особистих упереджень... Отож слід розуміти, що Жінка оцінює правильність усіх діянь і вимагає повної і чіткої сатисфакції...

Робін звела брови. А потім перевернула третю й останню карту: вирішення проблеми. Тут були зображені дві переплетені рибини, які лили воду на золоті чаші, що плавали на зеленому озері: це була та сама карта, яку Робін перевернула в Лемінгтон-Спа, коли ще не знала, хто вбив Марго Бамборо.

Кохання... Ця карта також указує на Венеру в Раку. Вона засвідчує гармонію чоловічого й жіночого начал у найширшому сенсі. Йдеться про ідеальну, мирну гармонію...

Глибоко зітхнувши, Робін вклала карти назад в упаковку й повернула колоду на місце, в тумбочку. Коли вона підвелася й підхопила плаща, надувний віслючок легенько гойднувся на своїй стрічці.

Ідучи вздовж дороги до станції метро, Робін відчувала новенький опал у себе в ямці на шиї, а оскільки вона вперше нормально виспалася, і добре вимила волосся, і несла навколо себе ауру легкості, яка з’явилася тої миті, коли Робін дістала з коробки надувного віслючка, то приваблювала багато чоловічих очей і на вулиці, і у вагоні. Але Робін не звертала на них уваги, піднімаючись сходами на станції «Оксфорд Сьоркес», ідучи вздовж Регент-стріт і нарешті підходячи до «Голови Шекспіра»,– перед входом стояв Страйк, одягнений у костюм.

– З днем народження,– привітав він її і, на мить завагавшись, нахилився й поцілував у щоку. Від нього пахло, зауважила Робін, не лише цигарками, а й легким лавандовим ароматом засобу після гоління, що було незвично.

– Дякую... ми хіба не зайдемо в паб?

– Е... ні,– відповів Страйк.– Я хочу купити тобі нові парфуми.

Він указав на задні двері до універмагу «Ліберті», які виявилися ярдів за десять від того місця, де вони стояли.

– Це і буде твій справжній подарунок – якщо ти, звісно, ще не купила парфумів сама,– додав він. Страйк дуже сподівався, що не купила. Він не міг вигадати якогось іншого подарунку, що не завів би їх назад у царство ніяковості й можливих непорозумінь.

– Я... ні,– озвалася Робін.– Звідки ти знаєш, що я...

– Бо я минулого Різдва дзвонив Ільзі...

Відчиняючи для Робін двері, які вели у відділ шоколаду, де вже продавали цукерки до Геловіну, Страйк розповів про свою невдалу спробу купити минулого грудня для Робін парфуми.

– ...і от я питаю продавця, а він усе показує і показує мені флакони з назвами типу... ну не знаю... «Жадана ти»...

Смішок, якого не змогла стримати Робін, пролунав так гучно, що люди почали озиратися на неї. Вони зі Страйком проминали столики, заставлені дорогими трюфелями.

– ...і я запанікував,– зізнався Страйк,– ось чому ти врешті-решт отримала шоколад. Хай там як,– додав він, коли вони підійшли до зали парфумів, склепінчаста стеля якої була розписана місяцем і зорями,– ти обирай, що схочеш, а я плачу.

– Страйку,– мовила Робін,– який ти уважний.

– Ну, так,– озвався напарник, знизавши плечима.– Люди змінюються. Принаймні так мені сказав психіатр у Бродмурі. Я постою тут,– указав він у куток, де, як він сподівався, його кремезна постать нікому не заважатиме.– А ти не квапся.

Отож Робін з насолодою чверть години блукала між пляшечок, бризкаючи з тестерів на смужки паперу, з приємністю консультуючись із послужливою асистенткою, і нарешті звузила свій вибір до двох парфумів. А тепер вагалася, не певна, що наважиться зробити те, що хоче... але ж, певна річ, якщо вони – найкращі друзі, це ж буде нормально?

– О’кей, мені дуже подобаються два аромати,– промовила Робін, повертаючись до Страйка.– Скажи свою думку. Тобі ж їх доведеться терпіти в «лендровері».

– Якщо запах такий міцний, що переб’є сморід у тій машині, людині ним дихати не рекомендовано,– сказав Страйк, але все одно взяв дві смужки паперу.

Перша пахла ваніллю, нагадуючи випічку, і йому це сподобалося. А друга викликала образ теплої шкури з мускусним ароматом і з натяком на прим’яті квіти.

– Оцей. Другий.

– Ха! А я гадала, тобі перші парфуми сподобаються більше.

– Бо пахнуть як випічка?

Робін широко всміхнулася, нюхаючи смужки.

– Так... Мені, мабуть, теж другі більше подобаються. Але вони недешеві.

– Я витримаю.

Отож Страйк поніс до каси важкий куб з білого скла з невибагливою назвою «Нарцисо».

– Так, це подарунок,– відповів він на запитання касирки й терпляче дочекався, поки з парфумів зняли наліпку з ціною, загорнули їх і прикрасили стрічкою. Сам він цього не розумів, але відчував, що Робін заслужила на маленьку церемонію, і усмішка, з якою вона взяла пакунок, засвідчила, що він дав касирці правильну відповідь. А тепер вони йшли разом через крамницю до центрального виходу, де опинилися в оточенні квіткових букетів.

– То куди...– почала була Робін.

– Я веду тебе в «Ритц» на шампанське,– сказав Страйк.

– Ти серйозно?

– Ага. Тому я і вдягнув костюм.

Якусь мить вона просто дивилася на нього, а потім простягнула руки й міцно обійняла. Тут, в оточенні гори квітів, вони обоє пригадали обійми на вершечку сходів у день її весілля, але цього разу Робін підвела обличчя й рішуче поцілувала Страйка в щоку, торкнувшись вустами щетини.

– Дякую, Страйку. Це дуже багато для мене означає.

А це, подумав її напарник, коли вони рушили до «Ритцу» в золотому сяйві раннього вечора, було більш ніж варте шістдесятьох фунтів і дещиці докладених зусиль...

З підсвідомості випливли прізвища Мазанков і Крупов, і лише за секунду-дві Страйк пригадав, де їх чув, чому вони асоціювалися з Корнволлом і чому він подумав про них саме зараз. Кутики його вуст вигнулися, та оскільки Робін не помітила, що він усміхається, він вирішив нічого не пояснювати.