Текст книги "лапрфр"

Автор книги: wef

сообщить о нарушении

Текущая страница: 29 (всего у книги 56 страниц)

40

По слову слово кидали вони —

Й зчепилися: з балачки стався бій...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Ідучи до метро, Робін не вигадала, як увічливо відкараскатись від Морриса, тож мусила вислухати кілька тупих жартів і набрехати про свої плани на Валентинів день, бо не уявляла, як Моррис зреагує, якщо дізнається, що до неї в гості прийде Страйк. Прикинувшись, що не почула пропозиції Морриса якось увечері зустрітися і поговорити про своїх адвокатів, вона з полегшенням попрощалася з ним унизу ескалатора.

Поїзд помчав утомлену та трохи пригнічену Робін у бік «Ерлз-Корту», а її думки все крутилися навколо Морриса. Невже він так звик, що жінки відгукуються на його приємну зовнішність, аж тепер автоматично очікує симпатії? Чи проблема була в самій Робін, яка з міркувань увічливості, заради злагоди в колективі й через небажання каламутити воду, коли в агенції стільки справ, продовжує сміятися з ідіотських жартів і не каже чітко та зрозуміло: «Ти мені не подобаєшся. Ми ніколи не будемо зустрічатися».

Квартира зустріла Робін підбадьорливими смачними ароматами м’яса й червоного вина. Макс кудись вийшов, але в духовці стояла м’ясна запіканка, а Вольфганг лежав під розжареними дверцятами, ризикуючи обпектися. Він нагадав Робін фанатів, які з ночі чатують під готелем, сподіваючись побачити рок-зірку хоч мигцем.

Замість лягти подрімати кілька годин перед вечерею, Робін, яку зачепили нагадування Страйка про відсутність успіху в її спілкуванні з Амандою Лоуз і пошуках Пола Сатчвелла, приготувала собі кави, розгорнула ноутбук і розмістилася за обіднім столом. Відіславши Аманді Лоуз ще одного листа, вона відкрила «Гугл». Одна по одній літери логотипу перетворилися на пастельні цукерки-сердечки з написами: «ЧОЛОВІК МРІЇ», «КОХАННЯ-ЗІТХАННЯ», «ПОБАЧЕННЯ ВСЛІПУ», і чомусь Робін подумала про Шарлотту Кемпбелл. Заміжній жінці, звісно, буде дуже важко сьогодні зустрітися з коханцем. Цікаво, кого Страйк послав по телефону?

Робін почала шукати Сатчвелла, пробуючи повторити успіх Страйка з К. Б. Оукденом. Вона так і сяк крутила прізвище Сатчвелла і його два імені, міняючи місцями «Пола» і «Леонарда», пробуючи ініціали, навмисно помиляючись, але чоловіки, яких видавав пошук, здавалися безперспективними.

Чи можливо, що коханець Марго, художник у вузьких джинсах і з волохатими грудьми, за сорок років перетворився на Лео Сатчвелла, огрядного колекціонера класичних машин з козлиною борідкою і в тонованих окулярах? Робін вирішила, що це малоймовірно, хвилин десять пороздивлявшись сторінку Лео на «Фейсбуці»: судячи з фото, де він стояв у оточенні інших любителів старих машин, зросту цей чоловік був малого. Знайшовся також Браян Сатчвелл з Ньюпорта, але цей мав амбліопію і був на п’ять років молодший, ніж треба; і ще Колін Сатчвелл з Істборна, власник антикварної крамниці. Робін саме шукала його фото, коли почула, що відчинилися вхідні двері. За кілька хвилин до кухні зайшов Макс із пакетом харчів.

– Як там запіканка? – спитав він.

– Чудово,– відповіла Робін, хоч навіть не зазирала в духовку.

– Вольфгангу, киш, обпечешся,– сказав Макс, відчиняючи дверцята. На полегшення Робін, із запіканкою і справді все було гаразд. Макс зачинив духовку.

Робін згорнула ноутбук. Думку, що сидіти й щось набирати, поки інший готує,– неввічливо, їй прищепив колишній чоловік, який не терпів, коли вона приносила роботу додому.

– Максе, мені дуже прикро, але мій брат сьогодні привезе ще одного друга.

– Нехай привозить,– відповів Макс, розкладаючи харчі.

– І вони можуть приїхати раніше. Вони не чекають, що зможуть з нами повечеряти...

– Ще й як зможуть. Запіканка розрахована на вісім порцій. Я думав потім сховати залишки до морозилки, але якщо все з’їдять сьогодні, то я не проти.

– Це так люб’язно з твого боку,– провадила Робін,– але я знаю, що ти хотів спокійно поговорити з Кормораном...

– Та ні, що більше людей – то краще,– відповів Макс, який навіть трохи зрадів перспективі мати велике товариство.– Я ж казав, що більше не хочу жити як відлюдник.

– Ой,– сказала Робін.– Тоді добре.

Вона мала сумніви щодо цієї дуже різношерстої компанії, але сказала собі, що причина такого песимізму – втома, і пішла до своєї кімнати, де кілька годин шукала фотографію Коліна Сатчвелла. Врешті-решт о шостій годині після численних переходів за перехресними посиланнями Робін знайшла світлину на сайті місцевої церкви; здається, Колін Сатчвелл обіймав посаду в муніципальній раді. Це був міцний чолов’яга з низьким чолом, анітрохи не схожий на митця, якого шукала Робін.

Розуміючи, що слід перевдягнутися і йти нагору допомагати Максові, вона вже згортала ноутбук, коли прийшов лист. У полі теми було одне слово: «Крід». Стрепенувшись, Робін відкрила листа:

Привіт, Робін!

Новини такі: Я передала запит на Кріда тим двом людям, про яких казала. Контакт з міністерства юстиції дав трохи більше надії, ніж я думала. Це конфіденційно, але там ще одна родина вимагає нового допиту Кріда. Їхня донька вважається зниклою безвісти, але вони завжди були впевнені, що медальйон з підвалу Кріда – то її. Мій контакт вважає: якщо рідні Бамборо об’єднаються з Такерами, з цього може щось вийти. Щоправда, не знаю, чи Корморана допустять до допиту. Рішення буде ухвалювати керівництво Бродмуру, міністерство юстиції і міністерство внутрішніх справ, і мій контакт вважає, що до нього скоріше пустять поліцію. Напишу тобі, що там відбувається, тільки-но знатиму сама.

Щиро, Іззі

Робін перечитала листа й дозволила собі трохи оптимізму, хоч поки що й не збиралася розповідати Страйкові про свої плани. Якщо пощастить, вони зможуть поговорити з допитувачем від поліції до або після того, як його допустять до Бродмуру. Робін написала листа з подякою, а тоді почала збиратися до вечері.

Її настрій не погіршився навіть після того, як вона зазирнула в дзеркало й побачила виснажене обличчя з сірими синцями під червоними очима й немите волосся. Робін вирішила обійтися сухим шампунем, а тоді зібрала волосся на потилиці, одягнула чисті джинси й улюблену кофтинку, намастила під очима консилером і саме збиралася виходити з кімнати, коли задзвонив мобільний.

Робін злякалася – то Страйк телефонує сказати, що не прийде. Ільзине ім’я на екрані принесло полегшення.

– Привіт, Ільзо!

– Привіт, Робін. Ти там не з Кормом?

– Ні,– відповіла Робін і замість виходити з кімнати сіла на ліжко.– Що з тобою?

Голос в Ільзи був дивний: слабкий, безбарвний.

– А ти не знаєш, де Корм?

– Ні, але за десять хвилин саме має прийти. Переказати йому щось?

– Ні. Я... ти не знаєш, куди він сьогодні ходив з Ніком?

– Ні,– відповіла Робін, починаючи тривожитися.– Що сталося, Ільзо? Ти сама не своя.

Тоді вона згадала, що сьогодні Валентинів день; дійшло, що Ільза не знає, де її чоловік. Тепер Робін уже не просто тривожилася – їй зробилося страшно. Ільза й Нік були найщасливішим подружжям з усіх її знайомих. Ті п’ять тижнів, які вона прожила в них, коли пішла від Метью, дещо відновили потрощену віру Робін у шлюб. Вони не могли розійтися! Тільки не Нік та Ільза.

– Та нічого,– відповіла Ільза.

– Скажи мені! – наполягала Робін.– Що с...

З телефону полинули ридання, від яких краялось серце.

– Ільзо, що сталося?

– У мене... у мене викидень.

– О Боже,– ахнула Робін.– О ні. Ільзо, мені так шкода...

Вона знала, що Нік та Ільза вже кілька років намагаються зачати дитину. Нік про це не говорив ніколи, Ільза – хіба що зрідка. Робін гадки не мала, що Ільза вагітна. Вона раптом згадала, що Ільза не пила алкоголь на її дні народження.

– Це сталося в... в супермаркеті.

– О ні,– прошепотіла Робін.– О Боже.

– Кровотеча почалася... ще в суді... просто посеред дуже важливої справи... я не могла піти...– розповідала Ільза.– А тоді... а тоді... поїхала додому...

Її мова стала нерозбірливою. Робін притискала телефон до вуха, а в очах у неї збиралися сльози.

– ...відчувала... щось не так... я вийшла з таксі, пішла до супермаркету... зайшла в туалет, а тоді... я те відчула... маленький згусток... яке мал... маленьке... маленьке тіло...

Робін заховала обличчя в долоні.

– І я не знала, що робити... але... але там була жінка... там, у туалеті... вона... з нею таке теж сталося... така добра...

Її мова знову стала незв’язною. Схлипи, ковтки й гикавка заповнили вухо Робін, а тоді Ільза заговорила розбірливо:

– І Нік сказав... що я винна. Сказав... я винна... надто багато працюю, необережна... не ставлю... дитину на перше місце.

– Він не міг такого сказати,– не повірила Робін. Нік їй подобався. Вона не вірила, що Нік міг таке сказати дружині.

– Сказав, сказав, що я... мала одразу йти додому... що я... що для мене робота важливіша за д-дитину...

– Ільзо, послухай,– мовила Робін.– Якщо ти один раз завагітніла, то зможеш знову.

– Ні, ні, ні, не зможу,– знову розридалася Ільза,– це було вже третє ЕКЗ. Ми домовилися... домовилися, що це остання спроба. Остання.

У двері подзвонили.

– Ільзо, я маю відчинити, може, то Корморан...

– Так, так, ти йди... все в нормі... все в нормі.

Робін не встигла нічого сказати, а Ільза вже поклала слухавку. Ледве розуміючи, що робить, Робін збігла униз і відчинила двері.

Але то, звісно, був не Страйк. Він жодного разу не прийшов вчасно на не пов’язані з роботою заходи, куди вона його запрошувала,– ні до бару, ні на входини, ні навіть на її весілля. Натомість Робін опинилася лицем до лиця з Джонатаном, братом, який був найбільше на неї схожий: теж високий і стрункий, з рудувато-білявим волоссям і блакитними очима. Сьогодні схожість була тим більшою, що брат і сестра вигляд мали паскудний. У Джонатана теж були синці під очима, а шкіра здавалася сіруватою.

– Здоров, Робі.

– Привіт,– відповіла Робін, дозволяючи братові себе обійняти й вдаючи, що рада його бачити,– заходь.

– Це Кортні,– сказав Джонатан,– а це Кайл.

– Драсті,– захихотіла Кортні, яка тримала в руці бляшанку. Це була дуже вродлива дівчина з великими темними очима й довгим чорним волоссям; і, здається, трохи п’яненька. Кайл, який випадково зачепив Робін наплічником, коли заходив, був трохи вищий за неї, худий, з вистриженими скронями, великими почервонілими очима й доглянутою бородою.

– Привіт,– простягнув він руку й усміхнувся до Робін згори вниз. Збоку могло б здатися, що то вона прийшла до Кайла в гості, а не навпаки.– Робін, правильно?

– Так,– силувано всміхнулася Робін.– Приємно познайомитися. Ходіть нагору; їдальня в нас на верхньому поверсі.

Занурена в думки про Ільзу, вона пішла слідом за трійцею студентів. Кортні й Кайл хихотіли й перешіптувалися; Кортні трошки хиталася. У вітальні-студії Робін представила гостей Максові. Кайл жбурнув не дуже чистий наплічник на кремовий диван господаря.

– Дуже дякую за гостинність,– сказав Джонатан до Макса, який накрив стіл на шість персон.– А як смачно пахне!

– Я веганка,– заявила Кортні.– Але можу поїсти макаронів, чогось такого.

– Я зварю макарони, не турбуйся,– поспішно сказала Максові Робін, водночас ненав’язливо, ніби між іншим, опускаючи брудний наплічник Кайла на підлогу. Кортні негайно залізла на диван з ногами в мокрих кросівках і спитала в Робін:

– Оце наш розкладний диван?

Робін кивнула.

– Треба буде вирішити, хто де спатиме,– сказала Кортні, кинувши погляд на Кайла. Робін здалося, що усмішка її брата зблякнула.

– Може, поки що занесемо всі сумки до мене в кімнату? – запропонувала Робін, бо Джонатан і свій рюкзак потягнув на диван.– А тут хай нічого не буде, поки вечеряємо?

Ні Кортні, ні Кайл не показали особливої охоти зрушити з місця, тож наплічники униз понесли Джонатан і Робін. Коли зайшли до кімнати Робін, Джонатан дістав коробку цукерок і вручив їх сестрі.

– Дякую, Джоне, це дуже мило. Ти нормально почуваєшся? Якийсь блідий.

– Та насинячився вчора. Слухай, Робі... не називай Кортні, ну, моєю дівчиною і все таке.

– Я і не збиралася.

– Добре, бо...

– Ви розійшлися? – співчутливо спитала Робін.

– Ми навіть не... ну так, трохи зависали разом,– відповів Джонатан,– але... не знаю, здається, вона тепер запала на Кайла.

Згори долинув дзвінкий сміх Кортні. Слабко всміхнувшись сестрі, Джонатан повернувся до своїх друзів.

Робін спробувала набрати Ільзу, але номер був зайнятий. Сподіваючись, що то подруга просто знайшла Ніка, Робін написала:

Не додзвонилася до тебе. Будь ласка, тримай мене в курсі. Я за тебе хвилююся. Робін. Цьом

Вона повернулася нагору й почала готувати равіолі з гарбузом для Кортні. Явно зрозумівши, що запіканку скоро дістануть з духовки, Вольфганг крутився в Макса й Робін під ногами. Глянувши на годинник, Робін відзначила, що Страйк запізнюється вже на чверть години. Його рекорд – півтори години. Вона старалася не сердитися – без великого успіху. І це після того, що він улаштував їй за запізнення вранці...

Робін саме зливала воду з равіолі, коли в двері нарешті подзвонили.

– Може, я... почав Макс, який саме наливав напої Джонатану, Кортні й Кайлу.

– Ні, я сама,– коротко відповіла Робін.

Щойно відчинивши двері, вона зрозуміла, що Страйк – який дивився на неї розфокусованими очима – п’яний.

– Вибач, запізнився,– не дуже розбірливо промовив він.– Можна посцяти?

Робін відступила вбік, пропускаючи його. Від Страйка тхнуло його улюбленим темним пивом і цигарками. Незадоволена Робін звернула увагу на те, що Страйк навіть не подумав принести на вечерю до Макса хоч якусь пляшку – при тому, що вдень, цілком очевидно, сидів у пабі.

– Вбиральня там,– сказала Робін, показавши пальцем. Страйк зник за дверима. Робін чекала на сходовому майданчику. Страйка довго не було.

– Ми їмо нагорі,– повідомила вона, коли Страйк нарешті вийшов.

– Знову сходи? – буркнув Страйк.

Коли зайшли до вітальні-студії, Страйк ніби опанував себе. Він потиснув руки Максові та Джонатану й досить розбірливо сказав, що радий знайомству. Кортні тимчасово залишила Кайла й побігла вітатися зі знаменитим детективом, а Страйк відзначив її зовнішність із явним ентузіазмом. Робін раптом стало ніяково за свій замучений вигляд і набряклі очі. Вона повернулася до кухонної зони, щоб накласти равіолі в тарілку Кортні. За спиною почувся голос Кортні:

– А це Кайл.

– О, то ви – детектив? – з рішучою байдужістю спитав Кайл.

Джонатан, Кортні, Кайл і Макс уже щось пили, тож Робін і собі налила великий джин-тонік. Коли вона вкидала в склянку лід, до кухні підійшов по пиво для Страйка веселий Макс, а потім дістав запіканку з духовки й поніс на стіл. Вольфганг аж заскавчав, коли предмет його обожнення прибрали з зони досяжності.

Макс розклав усім запіканку, а Робін поставила перед Кортні її равіолі.

– О Боже, ні, чекайте,– сказала Кортні.– Воно точно веганське? Де упаковка?

– У смітнику,– відповіла Робін.

– Тю,– пирхнула Кортні, підвелася і пішла до кухні. Макс і Робін єдині за столом не провели її поглядами. Робін випила половину свого джин-тоніку, перш ніж узяти ніж і виделку.

– Ні, все добре,– гукнула Кортні від смітника.– Воно веганське.

– Яке щастя,– сказала Робін.

Ліворуч від Робін Макс почав питати думки Страйка про різні аспекти особистості й минулого свого персонажа. Кортні повернулася за стіл і почала запихатися равіолі, пити вино й регулярно підливати собі ще, а паралельно розповідала Джонатану й Кайлу про свій намір узяти участь у протестному марші вів університету. Робін не приєдналася до жодної розмови, а просто мовчки пила і їла, поглядаючи на мобільний – раптом Ільза напише чи подзвонить.

– ...бути не могло,– казав Страйк.– Його би просто не прийняли з судимістю за зберігання з метою збуту. Дурня повня.

– Справді? Сценаристи ніби досліджували питання...

– Тоді мали б це знати.

– ...тож так, по суті, треба вдягнути білизну, коротку спідницю і все таке,– просторікувала Кортні, а коли Кайл і Джон засміялися, запротестувала: – Не смійтеся, це серйозна...

– ...ні, це корисно,– казав Макс, нотуючи в записник.– Отже, якщо перед армією він був у в’язниці...

– Якщо термін був понад тридцять місяців, до армії його б не взяли...

– Ні, пояса до панчіх не буде, Кайле... і взагалі, Міранда не хоче...

– От не знаю, скільки він мав відбути,– відповів Макс.– Я спитаю. А розкажи ще про наркотики в армії, наскільки це...

– ...і вона така каже: «Кортні, ти усвідомлюєш проблематичність слова ,,лярва“?» А я така: «А сама як вважаєш...»

– «Сама як вважаєш, чого цей сраний марш називається „Марш лярв“»? – перебив Кортні Кайл. Він мав низький голос і вигляд юнака, який звик, що до нього дослухаються.

Екран мобільного Робін засвітився. Ільза відповіла.

– Вибачте,– промимрила Робін, хоч ніхто не звертав на неї уваги, і відійшла до кухні, щоб там прочитати Ільзине повідомлення.

Не хотіла тебе лякати. Нік удома. Налиганий, був у пабі з Кормом. Розмовляємо. Каже, він не мав на увазі того, що почула я. Хіба могло бути інакше? Цьом

Робін, яка повністю підтримувала Ільзу, все одно написала:

Він йолоп, але я знаю, що він тебе дуже кохає. Цьом

Робін налила собі ще джин-тоніку, а Макс гукнув, щоб вона принесла з холодильника ще одне пиво для Страйка. Коли Робін поставила перед Страйком відкорковану пляшку, він їй не подякував, а просто зробив великий ковток і почав говорити голосніше, бо його було погано чути за Кайлом і Кортні – в них розмова перемістилася на погляди невідомої Міранди на порнографію.

– ...і я їй така кажу: ти взагалі розумієш, що жінки можуть самі вирішувати, що робити з власним тілом, Міран... ой, чорт, пробачте!..

Вимахуючи руками, Кортні перекинула келих з вином. Робін підхопилася і пішла по паперові рушники, а як повернулася, Кайл уже налив Кортні повний келих. Робін витерла пляму, а тим часом обабіч неї набирали обертів дві окремі розмови, тоді віднесла мокрі серветки в смітник і сіла на своє місце, жалкуючи, що не можна просто піти спати.

– ...складне минуле, от, бляха, оригінали, ти не повіриш, але купа людей іде в армію просто тому, що вони хочуть служити, а не втекти від...

– Якась блудницефобія,– рокотів Кайл.– Вона що думає – офіціанткам кожна клята хвилина їхньої роботи подобається?

– ...і він не міг служити в Першому стрілецькому, якщо він твого віку. Батальйон сформували...

– ...теж робота за гроші, тож яка в біса різниця?

– ...здається, аж наприкінці 2007...

– ...а ще деяким жінкам подобається дивитися порно!

Остання фраза Кортні пролунала в тиші. Всі розвернулися до неї, а Кортні захихотіла, затуляючи вуста рукою.

– Все нормально, ми про фемінізм,– криво усміхнувся Кайл.– Кортні не пропонує, знаєте, варіант розваги після вечері.

– Кайле! – зойкнула Кортні, ляснула його по руці й захихотіла знову.

– Хто буде десерт? – спитала Робін, підводячись і починаючи збирати порожні тарілки. Макс теж підхопився.

– Вибач, що Страйк так налигався,– прошепотіла Робін до Макса, викидаючи недоїдені равіолі в смітник.

– Ти жартуєш? – злегка всміхнувся Макс.– Це золота жила. Мій персонаж – алкоголік.

І він поніс до столу домашній чізкейк, а Робін навіть не встигла сказати, що в нормі Страйк стільки не п’є; власне, це вона лише вдруге бачила його п’яним. Перший раз він був сумний і навіть милий, але сьогодні Робін помітила агресивний підтекст. Вона згадала, як удень Страйк кричав на когось по телефону. Цікаво, з ким це він розмовляв?

Робін повернулася за стіл слідом за Максом, несучи лимонний пиріг і третій великий джин-тонік. Кайл ділився з присутніми своїми поглядами на порнографію. Вираз Страйкового обличчя Робін не сподобався. Він часто виявляв антипатію до молодиків, яких важко уявити в армії; Робін сподівалася, що сьогодні він утримає свої почуття при собі.

– ...форма розваги, як і багато інших,– широко махнув рукою Кайл. Щоб не сталося нової аварії, Робін непомітно відсунула порожню пляшку з-під вина з зони ураження.– Якщо розглянути це питання об’єктивно, без пуританської маячні...

– Так, точно,– відгукнулася Корні,– жінки мають право самі розпоряджатися...

– ...кіно, ігри, все це стимулює центри задоволення в мозку,– провадив Кайл, тепер указуючи на свою бездоганну зачіску.– Можна твердити, що кіно – то порнографія для емоцій. І оце святенницьке, штучне обурення порнографією...

– Я не можу їсти ні того, ні того, якщо там є молоко,– прошепотіла Кортні до Робін, а та вдала, що не чує.

– ...жінки хочуть заробляти своїми тілами, це буквально хрестоматійний приклад жіночої емансипації, і можна твердити, що в цьому більше користі для суспільства, ніж...

– Коли я був у Косовому,– раптом промовив Страйк, і троє студентів зачудовано розвернулися до нього. Страйк замовк і почав мацати кишені, шукаючи цигарки.

– Корморане,– сказала Робін,– не можна курити в...

– Та без проблем,– сказав Макс, підводячись,– я принесу попільничку.

Страйк видобув вогонь із запальнички тільки за третьою спробою, і весь цей час усі мовчки дивилися на нього. Він навіть голосу не підвищив, а заволодів загальною увагою.

– Хто хоче чізкейк? – із силуваною бадьорістю спитала Робін у тиші.

– Мені не можна,– надула губи Кортні.– Але, може, лимонний пиріг підійде...

– Коли я був у Косовому,– повторив Страйк, випускаючи дим, а Макс тим часом повернувся, поставив перед ним попільничку й сів,– дяка... Я розслідував справу, пов’язану з порно... власне, з торгівлею людьми. Кілька солдатів мали секс із неповнолітніми дівчатами за гроші. Без їхнього відома це зафільмували й виклали на «ПорнГа-бі». Цей випадок став частиною великого міжнародного розслідування. В порноіндустрію було продано купу малолітніх дівчаток і хлопчиків. Найменшій дитині було сім років.

Страйк затягнувся цигаркою, крізь дим придивляючись до Кайла.

– Яка в цьому користь для суспільства? – спитав він.

Виникла коротка неприємна пауза. Троє студентів не зводило очей з детектива.

– Ну, очевидно,– з легким напівсмішком промовив Кайл,– що це... це зовсім інше. Ніхто не говорить про дітей... це ж незаконно, правда? Я говорю про...

– В порноіндустрії повно торгівлі людьми,– провадив Страйк, так само спостерігаючи за Кайлом крізь дим.– Жінки, діти з бідних країн. У справі, яку я розслідував, одну з дівчаток зафільмували з поліетиленовим пакетом на голові, а той тип їй анально ґвалтував.

Краєм ока Робін побачила, що Кайл і Кортні кидають на неї косі погляди, і зрозуміла – з відчуттям десь у сонячному сплетінні, ніби вона падає в ліфті,– що брат розповів друзям її історію. Макс єдиний за столом здавався абсолютно розслабленим. Він спостерігав за Страйком з безпристрасним виглядом хіміка, який дивиться на експеримент у процесі.

– Відеоролики з дитиною зібрали сотню тисяч переглядів,– провадив Страйк. Тримаючи цигарку в зубах, він неохайно відрізав шмат чізкейка, внаслідок чого в нього на тарілці опинилася десь третина пирога.– Скільки центрів задоволення було простимульовано, га? – звів він очі на Кайла.

– Ні, це ж зовсім інше,– стала на захист Кайла Кортні.– Ми говоримо про жінок, які... це вирішує сама жінка, доросла жінка, що робити зі своїм...

– Це все ти приготував? – спитав Страйк у Макса, напхавши рот чізкейком. У лівій руці він тримав підкурену цигарку.

– Так,– кивнув Макс.

– Смакота,– схвалив Страйк, а тоді розвернувся до Кайла.– Ти багато знаєш офіціанток, яких продали на їхню роботу?

– Очевидно, що жодної, але... Я хочу сказати, що ти, звісно, бачив різне лайно, ти ж поліціянт...

– А якщо лайна не бачиш ти, то все добре, га?

– Ну, якщо ти такої думки...– промовив Кайл, червоніючи,– якщо ти настільки проти, то, мабуть, сам ніколи... ніколи не користувався порно, ніколи...

– Якщо ніхто більше не буде десерт,– голосно сказала Робін, підводячись і показуючи на диван,– може, вип’ємо кави там?

І не чекаючи на відповідь, вона пішла до кухні. За спиною вона почула човгання стільців. Увімкнувши чайник, Робін спустилася до ванної, попісяла і хвилин п’ять сиділа на унітазі, затуливши обличчя руками.

Навіщо Страйк так напився? Навіщо говорити про зґвалтування і порнографію? Чоловік, який напав на неї, дивився багато жорстокого порно з особливим акцентом на задушенні, але його історію пошуку в інтернеті суддя не визнав доказом. Робін не хотіла знати, чи дивиться Страйк порно; не хотіла думати про дітей, яких продали та знімають на відео, і не хотіла думати про фото прутня, яке Моррис надіслав їй на телефон, і про плівку зі снафом, яку вкрав Білл Талбот. Утомлена та пригнічена, Робін не розуміла, чому Страйк не може дати студентам спокій, якщо не з поваги до господаря, то бодай з поваги до неї – його партнерки.

Вона пішла нагору. З половини сходів уже було чути, як гарячкує Кайл; видно, суперечка була в розпалі. Увійшовши на верхній поверх, Робін побачила, що всі п’ятеро сидять навколо кавового столика, на якому стоять кавник, пляшка й шоколадні цукерки, які приніс Джонатан. Страйк і Макс мали в руках склянки бренді, а Кортні, тепер уже відверто п’яна (хоч і близько не як Страйк), кивала, слухаючи Кайла. В руці в неї небезпечно хилилася чашка з кавою. Робін сіла за обідній стіл подалі від компанії, взяла шмат м’яса з запіканки та згодувала до сліз вдячному Вольфгангу.

– Суть у дестигматизації та рекламації мови, яка принижує жінок,– пояснював Страйкові Кайл.– Ідея саме в цьому.

– І ць’го д’сягне компанія хороших дівчаток із середнього класу, які пр’йдуть маршем, світячи трусами, так? – п’яним голосом спитав Страйк.

– Ну, не обов’язково аж труса...– почала Кортні.

– Треба, щоб припинили звинувачувати жертву,– голосно перебив Кайл.– Ти, звісно, розу...

– І яким чином це зупинить звинувачення жертви?

– Так оч’видно,– голосно заявила Кортні,– це змінить спр... глибинне сприйняття...

– Ти думаєш, що ґвалтівники побачать вас т’ких на тому марші, і такі: ну все, більше нікого не ґвалтуємо,– чи що?

Кортні й Кайл почали разом кричати на Страйка. Джонатан кинув занепокоєний погляд на сестру, а в Робін знову все упало всередині.

– Йдеться про дестигматизацію...

– Ні, зроз’мій мене прально, купа чоловіків радісно поди’иться, як дівчата марш’рують у ліфчиках,– кивнув Страйк, сьорбнувши бренді,– класні фотки будуть в «Інстаграмі»...

– Та до чого тут «Інстаграм»! – уже мало не плакала Кортні.– Ми хочемо зробити серйозну заяву про...

– Про чоловіків, які наз’вають жінок лярвами, ти к’зала,– знову перебив її Страйк.– Оце буде їм прочухан, коли вони побачать, як ти така прош... прошкуєш у мініспідниці.

– Та до чого тут прочухан,– заговорив Кайл,– ти не розумієш...

– Та розумію я цю вашу супергеніальну суть,– огризнувся Страйк.– Я нам’аюся пояснити, що в реальному світі цей ваш «Марш повій»...

– «Марш лярв»,– разом виправили Кайл і Кортні.

– ...хріна лисого щось змінить. Типи, які наз’вають жінок лярвами, подивляться на ваше дурне шоу й подумають – о, лярви пішли. Робіть свої рекламації мови, хоч усріться. Ви не зміните реальне ставл... ставлення, ’кщо оголосите, що лайка більше не прн... не принижує.

Вольфганг, який так і трусився біля ніг Робін, сподіваючись отримати ще м’яса, голосно заскавчав, і Страйк озирнувся. Він побачив Робін, яка сиділа за столом бліда й відсторонена.

– А ти що д’маєш пр’ це? – голосно спитав у неї Страйк, махнувши склянкою у бік студентів; трохи бренді плеснуло через край на килим.

– Я думаю, що слід змінити тему,– відповіла Робін, у якої так калатало серце, що було аж боляче.

– От ти б пішла на якийсь сраний марш лярв...

– Не знаю, можливо,– відповіла Робін. Кров шуміла у вухах, хотілося, щоб ця розмова просто припинилася. Її ґвалтівник раз у раз гарчав їй у вухо «лярва» під час насилля. Якби її можливий убивця стискав її шию на тридцять секунд довше, це було б останнє, що Робін чула в житті.

– Та в’на пр’ст’ ввічлива,– заявив Страйк, розвертаючись до студентів.

– О, тепер ми й за жінок говоримо? – вишкірився Кайл.

– За справжню жертву зґвалтування! – зойкнула Корні.

Кімната попливла. Запала липка тиша. Краєм ока Робін бачила, що Макс тепер дивиться на неї.

Страйк підвівся з другої спроби. Робін бачила, що він щось їй говорить, але чула якийсь шум; вуха ніби заклало. Страйк кинувся до дверей; він ішов. Вдарившись об раму, він зник з очей.

Усі дивилися на Робін.

– О Боже, мені так прикро, я не мала цього казати,– прошепотіла Кортні крізь притиснуті до вуст пальці. В очах у неї стояли сльози. Внизу ляснули двері.

– Все нормально,– почула Робін якийсь голос, схожий на її власний.– Даруйте, я на хвилинку.

Вона підвелася і вийшла за Страйком.