Текст книги "лапрфр"

Автор книги: wef

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 56 страниц)

28

Неспокій Бритомарту обійняв —

Як бути їй у цій тяжкій знегоді?

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Пат невідомо як спромоглася добути вінтажний проектор. Доставити обіцяли на четверту, але була вже чверть на шосту, а Страйк і Робін усе чекали; тут Робін уже сказала, що їй справді час іти. Вона досі не зібрала речей на завтрашню поїздку до Йоркширу, хотіла виспатися перед поїздом і, правду кажучи, просто образилася на Страйків подарунок – шоколадні цукерки з солоною карамеллю, які він навіть не загорнув. Страйк поспіхом витягнув їх з фірмового пакета «Ліберті», щойно вона зайшла, і Робін здогадалася, що саме для цього він, власне, і змусив її повернутися до офісу. Довелося пертися аж сюди, на Денмарк-стріт, у переповненому метро! Тепер Робін ремствувала, що витратила стільки зусиль і часу, шукаючи й загортаючи в красивий папір дівіді з давнім концертом Тома Вейтса – кілька тижнів тому Страйк обмовився, що хотів би його подивитися. Робін про цього співака навіть не чула; довелося витратити час, щоб з’ясувати, про кого саме говорив Страйк, і визначити, що концерти, яких він не бачив,– це два виступи з програмою «No Visitors After Midnight» – «Жодних візитерів після опівночі». А він натомість вручив їй якісь перші-ліпші цукерки!

Робін просто кинула цей подарунок в Макса на кухні, а вранці сіла на переповнений поїзд до Гарроґейта. Їдучи на північ (місце у вагоні вона, на щастя, забронювала наперед), Робін намагалася переконати себе, що це почуття спустошеності – то просто втома. Різдво вдома стане чудовим відпочинком. Робін познайомиться з новонародженою небогою, вранці буде валятися в ліжку досхочу, їстиме домашні страви й годинами сидітиме перед телевізором.

У кінці вагона горлав малюк, а мама не менш гучно намагалася його розважити й заспокоїти. Робін дістала айпод і одягнула навушники. Вона скачала альбом «Court and Spark» Джоні Мітчелл, про який Уна казала, що його любила Марго Бамборо. Робін уже кілька тижнів не знаходила часу послухати його – і взагалі послухати музику.

Але альбом її не втішив і настрою не підняв, а скоріше занепокоїв. Такого Робін ще не слухала. Вона думала, що там будуть приємні мелодії і чіпкі музичні ходи, але була розчарована: всі пісні здавалися незавершеними, розхристаними, без фіналу. Чарівне сопрано підносилося й опадало над акордами на піаніно чи гітарі, але не опускалося до такої банальності, як приспів. Не було під що притупнути ногою. Неможливо було підспівувати – хіба тільки маєш голос, як у Мітчелл (а Робін такого голосу не мала). Слова були дивні й відгукувалися неприємно. Робін не знала, чи колись відчувала те, про що співає Мітчелл, і ставало не по собі, бентежно, сумно: «Love came to my door, with a sleeping roll and a madmans soul...[3]3
  Кохання прийшло до моїх дверей зі спальним мішком і душею безумця (англ)


[Закрыть]»

Витримавши кілька секунд третього треку, Робін вимкнула айпод і взяла журнал, який прихопила в потяг. Малюк у кінці вагона надривався.

Знічений настрій протримався до кінця поїздки, але коли Робін побачила на платформі маму, яка мала відвезти її до Месема на машині, то відчула хвилю щирої теплоти. Вона обійняла Лінду, і наступні десять хвилин – поки вони теревенили, ідучи до машини, і пройшли повз кав’ярню, з якої лунала різдвяна музика,– навіть похмуре сіре небо Йоркширу й запах псини, який лишив у машині лабрадор Раунтрі, здавалися втішними, радісними, приємно знайомими.

Зачинивши дверцята з водійського боку, Лінда промовила:

– Я маю тобі дещо сказати.

Замість прокрутити ключ запалювання, вона розвернулася до Робін, при цьому здавалася майже наляканою.

Робін відчула паніку, від якої аж усе перевернулося всередині.

– Що сталося? – спитала вона.

– Ні-ні,– поспішно запевнила Лінда,– все добре. Просто хотіла попередити тебе, поки ми не приїхали до Месема... раптом ти їх побачиш.

– Кого побачу?

– Метью,– відповіла Лінда,– привіз... він привіз додому ту жінку. Сару Шедлок. Вони гостюють у Джефрі на Різдво.

– А,– озвалася Робін.– Боже, мамо, я подумала, що хтось помер.

Було неприємно, що мама так на неї дивиться. Всередині все похололо, крихке щастя, що було спалахнуло в серці, знову згасло, але Робін змусила себе усміхнутися і говорити недбало.

– Та нічого, я в курсі. Мені дзвонив її екс-наречений. Мала б і сама здогадатися,– додала вона, дивуючись, що про таке не подумала,– що вони приїдуть сюди на Різдво. Їдьмо вже додому! Я страшенно хочу чаю.

– Ти в курсі? А нам чого не сказала?

Проте Лінда сама відповіла на це питання, поки їхали. Робін не заспокоїла й не втішила мамина емоційна розповідь про обурення, яке вона відчула, коли сусідка сказала, що Метью гуляє з Сарою під руку посеред міста. Гі не втішила нищівна критика манер і моральних якостей колишнього чоловіка, і вже зовсім зайвою здалася детальна розповідь про реакцію всіх членів родини («Мартін аж хотів його знову побити!»). Тоді Лінда перейшла на тему розлучення: то що там діється? Чого так довго? Робін справді думає, що досудове врегулювання щось вирішить? Хіба поведінка Метью, який он зухвало виставляє своє бабисько перед цілим Месемом,– це не наочна демонстрація відсутності совісті та здорового глузду? Чому, ну чому Робін не погодилася віддати справу юристам з Гарроґейта, чому вона вирішила, що та лондонська адвокатка впорається, он Корінна Максвелл сказала, що її власна донька розлучалася без дітей, і все було елементарно...

Але принаймні маємо Аннабель-Марі! Так завершився монолог Лінди, коли вони саме завернули на вулицю, де стояв будинок батьків Робін.

– Ой, Робін, ти б тільки її бачила!..

Двері відчинилися ще до того, як машина зупинилася. На порозі стояли Дженні та Стівен, такі збуджені, ніби це вони зараз будуть уперше бачити свою новонароджену доньку, а не Робін. Розуміючи, на яку реакцію від неї чекають, Робін почепила на обличчя захоплену усмішку й за кілька хвилин уже сиділа на дивані у вітальні батьків і тримала на руках тепле сонне немовля, загорнуте у вовняну ковдру, дивно міцне й важке. Дитина пахла тальком.

– Стівене, вона прегарна,– сказала Робін. Раунтрі стукотів хвостом об столик, тицявся носом Робін у руку, не розуміючи, чого це його не пестять і не гладять, як він звик.

– Вона прегарна, Дженні,– повторила Робін, а невістка клацала фото на тему «Тітонька Робін знайомиться з Аннабель».

– Вона прегарна, мамо,– втретє повторила Робін для Лінди, яка принесла тацю з чаєм і палала бажанням почути, що Робін думає про їхнє маленьке диво.

– Ще одна дівчинка в родині, і тепер хоч вирівнялися, правда? – задоволено відповіла Лінда. Гнів на Метью ущух; онука зайняла всі її думки.

У вітальні було тісніше, ніж зазвичай, не лише через ялинку й листівки, а й через речі немовляти. Пеленальний килимок, переносне ліжечко, якісь таємничі марлі, пакет підгузків і якась дивна штукенція, про яку Дженні пояснила, що то молоковідсмоктувач. Робін підтакувала, усміхалася, сміялася, їла печиво, слухала історії про пологи, знову захоплювалася дитиною і тримала її на руках, а коли немовля прокинулося і Дженні забрала його та з новонабутим відчуттям власної значущості взялася годувати, Робін сказала, що піде нагору й розбере речі.

Вона понесла сумку нагору, а внизу навіть не звернули уваги на те, що вона пішла,– так усі захоплено милувалися дитиною. Робін зачинила по собі двері, але замість розбирати речі лягла на своє давнє ліжко. Обличчя боліло від силуваних усмішок. Вона заплющила очі й поринула в розкіш виснаженості та страждання.

29

Так з волею своєю він змагавсь,

Та слабості вкінці програв двобій

І у полон недузі злій віддавсь,

Що, рада перемозі неважкій,

Спустошила йому нутро...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

За три дні до Різдва Страйкові довелося відкинути всяку претензію на те, що в нього не грип. Дійшовши висновку, що єдиний адекватний варіант – це зачинитися в себе на горищі, поки організмом блукає вірус, він докульгав до людного супермаркету й там – температурячи, пітніючи, дихаючи ротом і мріючи опинитися подалі від людей і утертих різдвяних пісеньок – накупив харчів на кілька днів і заніс до своїх двох кімнат над офісом.

Як і очікувалося, Джоан важко сприйняла новину про те, що він не приєднається до святкування в Корнволлі. Вона запропонувала навіть усе одно приїхати – хай просто сидить подалі від неї,– але, на Страйкове полегшення, Тед це заборонив. Він не знав, чи то не параноя, але, здається, Люсі не повірила, що він справді хворий. І навіть якщо повірила, з її тону можна було виснувати, що захворів він навмисно. Здається, він розчув звинувачувальні нотки в словах про те, що Джоан повністю втратила волосся.

Станом на п’яту годину Святвечора Страйк почав так кашляти, що бриніло в легенях і боліли ребра. Він саме дрімав на ліжку в футболці й трусах, а протез стояв під стіною, коли його збудив якийсь гуркіт. Хтось спускався від його дверей металевими сходами. Страйк хотів був гукнути до тієї людини, але його скрутив напад кашлю. Він ледве сів, щоб прочистити легені, і не почув, як людина піднімається знову. У двері постукали.

– Що? – з усієї сили гукнув Страйк і негайно про це пожалкував.

– Вам щось треба? – спитав низький рипучий голос Пат.

– Ні,– гукнув Страйк. Вийшло не «ні», а хрипіння.

– Вам є що їсти?

– Так.

– Ліки маєте?

– Так.

– Я тут вам за дверима лишу дещо...– (Страйк почув, як вона опускає на підлогу якісь речі).– Тут подарунки. Суп з’їжте, поки не охолонув. Побачимося двадцять восьмого.

Страйк не встиг відповісти, як її кроки вже задзвеніли сходами.

Він не був певен, що слово «суп» йому не примарилося, але на саму думку про таке спромігся підтягнути до себе милиці й дошкандибати до дверей. Холод зі сходового майданчика додав до його лихоманки ще й сироти по шкірі. Пат затягнула нагору вінтажний проектор; мабуть, саме цей гуркіт його і збудив. Поруч лежала бляшанка з плівкою з горища Грегорі Талбота, кілька різдвяних подарунків, жменя листівок і дві полістиролові упаковки з гарячим курячим супом. Мабуть, Пат по нього ходила аж у Чайнатаун. Страйк почувався до розпачу вдячним.

Лишивши важкий проектор і бляшанку з плівкою на сходовому майданчику, він милицею замів подарунки й листівки всередину квартири, а тоді повільно нахилився по суп.

Перш ніж почати їсти, Страйк узяв з тумбочки мобільний і написав Пат:

Дуже вам дякую. Бажаю гарно відсвяткувати.

Після того він загорнувся в ковдру й з’їв суп просто з упаковки, не відчуваючи смаку. Страйк сподівався, що гаряче трохи заспокоїть горло, але кашель не відпускав. Раз чи двічі здавалося, що він зараз поверне їжу назад. Шлунок теж не розумів, чи сподобалася йому їжа. Прикінчивши обидві порції, Страйк накрився ковдрою, ліг і, пітніючи, дивився на синє небо. Кишки крутило. Він не розумів, чого процес одужання так забарився.

Цілу ніч він то спав, то мучився від кашлю. Різдвяного ранку Страйк прокинувся так само з температурою; постіль була мокра від поту. У квартирі, куди завжди пробивався гамір з вулиці, панувала неприродна тиша. Весь рух по Тоттенгем-Корт-роуд кудись зник. Мабуть, навіть таксисти святкували вдома з рідними.

Страйк не мав звички жаліти себе, але зараз лежав на самоті в ліжку з кашлем і в поті, ребра боліли, холодильник був уже майже порожній – і думки самі линули до різдвяних спогадів, надто до святкувань з Тедом і Джоан у Сент-Мосі, де все було як у книжках і телесеріалах – індичка, хлопавки, подарунки в шкарпетках над коминком.

Не схожий був сьогоднішній день і на його перше Різдво вдалині від домівки та друзів. Кілька разів на свята Страйк лишався в армії – їв ніяку індичку з фольгових таць, а навколо ходили колеги в камуфляжі й ковпаках санта-клаусів. Страйк любив армію за порядок, який втішав за відсутності інших радощів, але сьогодні дух товариства не підтримував його. Був тільки розпач на думку про те, що він – хворий, одноногий – застряг на горищі з протягами й пожинає плоди власної рішучої відмови підтримувати стосунки з людьми, які могли б прийти на поміч у хворобі чи біді.

Цього різдвяного ранку згадка про доброту Пат здавалася ще зворушливішою. Обернувши голову, Страйк побачив на підлозі під дверима подарунки, які вона принесла з офісу.

Він підвівся, так само кашляючи, взяв милиці й пішов до ванної. Сеча була темна, неголене обличчя в дзеркалі – сіре. Попри весь розпач через слабкість і втому, армійські звички не дали Страйкові просто повернутися до ліжка. Він розумів, що коли лежатиме немитий і без ноги, то тільки дужче задепресує. Тож він помився, рухаючись дуже обережно, щоб не впасти, витерся, одягнув чисту футболку, труси й халат, а тоді, здригаючись від нападів кашлю, приготував собі несмачну кашу на воді – залишки молока вирішив приберегти до чаю. Оскільки Страйк планував до сьогодні вже одужати, з їжі лишилися зів’ялі овочі, трохи сирої простроченої курятини й останній шматок твердого чедеру.

Поснідавши, Страйк випив знеболювальне та причепив протез, а тоді, не чекаючи, поки хвороба відбере залишки фізичних сил, поміняв білизну на ліжку, поклав подарунки на стіл на кухні й заніс проектор і бляшанку з плівкою до квартири. Як він і очікував, на бляшанці був символ Козерога. Фломастер збляк, але малюнок можна було розгледіти.

Страйк поклав бляшанку під вікно, аж тут задзижчав мобільний. Страйк узяв телефон, думаючи, що то Люсі питає, коли він уже спроможеться подзвонити й побажати щасливого Різдва родині в Сент-Мосі.

Веселого Різдва, Блуї. Ти щасливий? Святкуєш з коханою?

Шарлотта не писала йому вже два тижні, ніби телепатично вловила його рішучість зв’язатися з її чоловіком, якщо в повідомленнях стане хоч на крихту більше натяків на намір заподіяти собі шкоду.

Так просто було б відповісти! Сказати їй, що він один, хворий, самотній. Страйк згадав фото її оголеної, яке вона надіслала йому на день народження, а він примусив себе його видалити. Але він пройшов такий довгий шлях до цього самотнього прихистку від емоційних бур! Так, колись він її дуже кохав, вона й досі була здатна кількома словами розбурхати його спокій, але Страйк, стоячи біля кухонного столу, примусив себе згадати той єдиний раз, коли Шарлотта їздила з ним на Різдво до Сент-Моса. Він згадав скандал на весь крихітний будиночок, згадав, яка вона вибігла геть повз святковий стіл, навколо якого зібралася родина, згадав обличчя Теда і Джоан, які чекали на приїзд Страйка понад рік (він тоді квартирувався в Німеччині від відділу спеціальних розслідувань Королівської військової поліції).

Страйк вимкнув звук на мобільному. Самоповага й самодисципліна завжди слугували йому щитом проти апатії і нещастя. Що те Різдво? Якщо абстрагуватися від думки, що інші люди святкують і радіють, буде звичайний собі зимовий день. Фізично він нині заслаб, але чому б не скористатися розумовими здібностями й не попрацювати над справою Бамборо?

Розсудивши так, Страйк запарив собі горня чаю, додав трохи молока, розгорнув ноутбук... тут його скрутив кашель, але Страйк перечитав документ, який склав перед хворобою: резюме вмісту шкіряного нотатника Білла Талбота з усіма тими окультними символами, що їх Страйк розшифровував три тижні. Він планував відіслати документ Робін і спитати її думки.

Окультні нотатки Талбота

1. Загальний зміст.

2. Ключ до символів.

3. Можливі зачіпки.

4. Навряд чи щось корисне.

5. Наші дії.

Загальний зміст

Хвороба Талбота знайшла вираження в певності, що він може розкрити справу Бамборо за допомогою окультних засобів. На додачу до астрології, він використовував карти таро з «Книги Тота» Алістера Кроулі, які теж містять астрологічний елемент. Він почав вивчати окультних авторів – Кроулі, Еліфаса Леві й астрологиню Еванджеліну Адамс – і вдався до магічних ритуалів.

До хвороби Талбот відвідував церкву. Захворівши, він вирішив, що полює буквально на диявола або втілення зла. Алістер Кроулі (який, вочевидь, найсильніше вплинув на Талбота) називав себе Бафометом і пов’язував постать Бафомета водночас і з дияволом, і зі знаком Козерога. Саме звідси, либонь, випливає упевненість Талбота в тому, що вбивця Марго – Козеріг.

В цілому в його нотатнику мало корисного, але я вважаю, що Талбот лишив три...

Страйк витер слово «три» і написав «чотири». Як завше, робота викликала бажання закурити. І ніби протестуючи проти самої думки про цигарки, легені відповіли шаленим нападом кашлю; довелося хапати паперовий рушник, щоб утримати те, що вони намагалися вихаркати. Страйк, якого трохи трусило, зрозумів натяк і щільніше загорнувся в халат. Відпивши чаю,– смаку він не відчував,– Страйк повернувся до роботи.

В цілому в його нотатнику мало корисного, але я вважаю, що Талбот лишив чотири справжні зачіпки, про які не згадав у офіційних матеріалах справи, а тільки в своїй «істинній книзі» – тобто в шкіряному нотатнику.

Ключ до символів

У нотатнику немає імен, тільки символи зодіаку. Я не став шукати безіменних свідків, оскільки ми все одно не зрозуміємо, хто вони, маючи тільки їхні зодіакальні знаки. Але після перевірки всіх прямих доказів я гадаю, що Талбот вважав важливими фігурами в розслідуванні таких людей:

Тепер Страйк стер останній абзац, дописав ім’я, змінив примітку.

* Своє припущення щодо Скорпіона я пишу нижче, але це може бути і хтось, поки що не відомий нам.

* * Гадки не маю, що то за символи. Не знайшов їх на жодному сайті про астрологію. Здається, Талбот їх сам вигадав. Якби він тримався за натальні знаки, то Айрін була б ще одними Близнюками, а Рой – Козерогом. Талбот пише, що Рой «не може бути справжнім Козерогом», бо він винахідливий, чутливий і музикальний, а тоді приписує йому новий символ за порадою Шмідта.

Шмідт

Прізвище «Шмідт» зустрічається всюди в нотатнику. «Шмідт виправляє на (інший знак)», «Шмідт усе змінює», «Шмідт не погоджується». Здебільшого Шмідт переписує натальні знаки, хоча вони мали б лишатися константами, адже дата народження не змінюється. Я спитав у Грегорі Талбота, але він не пригадує, щоб у батька були знайомі з таким прізвищем. Можливо, він бачив, що реальні люди не збігаються з описами знаків, а Шмідт – то просто його здоровий глузд нагадує про себе.

Можливі зачіпки

Джозеф Бреннер

Хоча спочатку Талбот хотів зняти з Бреннера підозри на тій підставі, що він Терези (за Еванджеліною Адамс, «Терези – найбільш надійний з усіх знаків»), пізніше він зазначає, що неназваний пацієнт клініки бачив Джозефа Бреннера в багатоквартирному будинку на Скіннер-стріт у вечір, коли зникла Марго. Це прямо суперечить власній версії Бреннера (який стверджує, що пішов додому), версії його сестри (яка це підтверджує) і, можливо, версії сусіди з собакою, який бачив Бреннера у вікні його власного будинку об одинадцятій вечора. Не написано, о котрій саме годині Бреннера буцімто бачили в Майкл-Кліфф-Гаузі, до якого від клініки Святого Івана три хвилини, але лежить він скоріше на шляху, яким користувалася Марго, ніж на шляху до будинку Бреннера, до якого було їхати 20 хвилин. Нічого цього немає у поліційних матеріалах; вочевидь, подальшого розслідування не було.

Смерть Скорпіона

Талбот натякає, що хтось помер і що Марго могла вважати обставини цієї смерті підозрілими. Смерть Скорпіона пов’язана з Рибами (Датвейт) і Раком (Дженіс), а отже, найбільш імовірна кандидатура на роль скорпіона – це Джоанна Гаммонд, заміжня коханка Датвейта, яка вкоротила собі віку.

Версія про Гаммонд, Датвейта і Дженіс непогано лягає у загальну картину: Марго могла озвучити свої підозри щодо смерті Гаммонд Датвейтові під час останньої зустрічі, і саме тому він так вибіг з її кабінету. А Дженіс – сусідка й подруга Датвейта – могла мати щодо нього свої власні підозри.

Проблема цієї теорії полягає в тому, що я перевірив дату народження Джоанни Гаммонд в інтернеті, і вона виявилася Стрільцем. Або покійний Скорпіон – хтось інший, або Талбот щось наплутав з датою її народження.

Кров у будинку Фіппсів /Рой не лежав

Коли до справи взявся Аосон, прибиральниця Вілма сказала йому, що бачила Роя в саду в день зникнення Марго, хоча він не мав уставати з ліжка. Також вона стверджувала, що бачила кров у гостьовій спальні й витерла її.

Лосон вважав, що тоді Вілма вперше повідомила про ці факти поліції, і вирішив, що вона просто хоче влаштувати проблеми Рою Фіппсу.

Однак виявляється, що Вілма розповіла-таки про все Талботові, який не став вносити це до офіційних протоколів, а натомість записав у свій астрологічний нотатник.

Здавалося б, Вілма вже повідомила важливу інформацію, але Тал-бот підозрював, що вона приховує щось ще. Здається, він запевнив себе, що Вілма має якісь окультні здібності чи володіє таємним знанням. Він пише, що в Тільця є «магія» і що Вілма сама могла пролити кров на килим, плануючи якийсь ритуал.

Коли Талбот ворожить на картах таро, у розкладах з’являється багато карт, пов’язаних з Тільцем, знаком Вілми, і він інтерпретує це в тому дусі, що Вілма знає більше, ніж каже. Талбот підкреслює фразу «чорний привид» стосовно неї і асоціює її з «Чорною Ліліт», яку астрологія стійко пов’язує з табу й таємницями. За відсутності іншого пояснення, я підозрюю тут старий добрий расизм.

По Чаринг-Кросс-роуд проїхала машина, з якої гучно лунала «Do They Know It’s Christmas?» Страйк насупився, додав ще один пункт до переліку можливої нової інформації і почав друкувати.

Ніка Риччі («Гнійний»)

Талбот пише, що неназваний перехожий бачив, як Аев-3 виходив з клініки вночі. Гнійний Риччі потрапив на світлину, зроблену Дороті Оукден на різдвяній вечірці в 1973 році. Це фото її син опублікував у своїй книзі. Риччі – Лев (дата народження підтверджується в газеті 1968 року).

Риччі був професійним бандитом, порномагнатом і сутенером, який у 1974 році жив на Лезер-лейн у Клеркенвеллі, що зовсім неподалік клініки Святого Івана, тобто він мав бути приписаним до когось із тамтешніх лікарів. Зараз йому за дев’яносто, за словами Шпеника, живе в будинку для літніх.

В офіційних протоколах немає нічого про появу Риччі на вечірці, але Талбот знайшов цей факт достатньо важливим, щоб написати про Риччі в астрологічному нотатнику; втім, немає жодних ознак того, що він розслідував цю лінію чи казав про неї Лосонові. Можливі пояснення: 1) оскільки Риччі – Лев, а не Козеріг, Талбот вирішив, що він не міг бути Бафометом, 2) Талбот не повірив свідку, який бачив Риччі, 3) Талбот дізнався, що Риччі мав алібі на час зникнення Марго, але не записав цього, 4) Талбот знав, що Риччі має алібі на час інших викрадень Ессекського Різника.

У будь-якому разі факт появи Риччі на вечірці потрібно вивчити детальніше. Він мав знайомства, за допомогою яких міг влаштувати зникнення. Див. наші дії нижче.

Виявилося важче, ніж зазвичай, організувати й записати свої думки про Гнійного Риччі. Страйк дуже втомився, горло дерло, міжреберні м’язи боліли від кашлю. Він перечитав решту документу й вирішив, що окрім «наших дій» там небагато цінного. Виправивши кілька друкарських помилок, він прикріпив файл до листа й відіслав Робін.

Тільки з запізненням йому спало на думку, що деякі люди можуть вважати робочі листи в Різдво неприйнятними. Однак Страйк відкинув докори сумління: Робін наразі святкує з рідними й перевірить пошту в кращому разі завтра.

Він узяв мобільний і подивився, чи немає нових повідомлень. Шарлотта більше не писала. Ну звісно, їй же треба дбати про близнят, свого чоловіка і його аристократичну родину. Страйк відклав телефон.

Сил не було зовсім, але від бездіяльності ставало ще тривожніше. Без особливої цікавості він роздивився подарунки, які поклав на стіл: обидва точно були від удячних колег, бо адресувалися йому й Робін. Потрусивши більший пакунок, Страйк виснував, що там цукерки.

Він повернувся до ліжка й подивився телевізор, але постійні згадки про Різдво гнітили, і Страйк вимкнув передачу просто посередині вітання ведучого, який зичив усім глядачам щасливого...

Страйк повернувся до кухні, і в око йому впав важкий проектор і бляшанка з плівкою на підлозі. На мить завагавшись, від підняв важкий пристрій на стіл, розвернув до порожньої стіни кухні й увімкнув у розетку. Тоді зняв кришку з бляшанки й побачив товсту котушку шістнадцятиміліметрової плівки. Дістав її, вставив у проектор.

У голові паморочилося, а ще повсякчас доводилося спинятися і викашлювати мокроту в рушник, тож Страйк майже годину з’ясовував, як працює старий проектор. За цей час він устиг навіть трохи зголодніти. Була вже майже друга. Стараючись не думати про Сент-Мос, де велика індичка з усіма начинками, мабуть, уже золотисто запеклася, але вирішивши, що хоч якийсь апетит – то знак повернення доброго здоров’я, Страйк дістав з холодильника прострочену курку й овочі, зварив локшини та швидко все обсмажив на сильному вогні.

Смаку він так і не відчував, але друга порція їжі допомогла Страйкові почутися людиною. Розгорнувши пакунок з цукерками, він поласував шоколадом, а тоді увімкнув проектор.

На стіні – у сонячний день зображення було блідим – замиготіла постать голої жінки. На голові в неї був мішок, руки зв’язані за спиною. В кадрі з’явилася чоловіча нога в чорній холоші. Чоловік копнув жінку; та упала навколішки. Чоловік буцав її знову та знову, й ось вона вже не підводиться з підлоги (то був ніби якийсь склад).

Звісно, вона кричала – як тут не кричати! – але звуку не було. Під лівим персом на ребрах збігав тонкий шрам – ніби жінка вже була знайома з ножем. Усі чоловіки на плівці ховали обличчя під шарфами чи балаклавами. Гола була тільки вона; чоловіки лише спускали джинси.

Рухатися жінка припинила задовго до того, як вони з нею закінчили. Але коли вона ще рухалася,– а з численних колотих ран струменіла кров,– у кадрі з’явилася рука чоловіка, який спостерігав за видовищем, але участі не брав. На руці блимнуло щось велике й золоте.

Страйк вимкнув проектор. Його раптом кинуло в холодний піт. Ледь він устиг добігти до ванної, його знудило – і він блював, аж поки не виблював із себе все, а за вікнами горища не почало сутеніти.