Текст книги "лапрфр"

Автор книги: wef

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 56 страниц)

30

«Ах, люба пані,– тут рече Пейнім,—

Даруйте хибу, їй причина – шал;

Сей муж неґречний, бо керує ним

Журба нестерпна...»

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Аннабель горлала в старій кімнаті Стівена – по сусідству з кімнатою Робін. Небога кричала більшу частину ночі на Різдво, і Робін не спала разом з нею, а щоб заглушити крик, слухала в навушниках Джоан Мітчелл.

Чотириденне ув’язнення в батьківському домі в Месемі повернуло Робін до химерних лабіринтів мелодій Мітчелл і текстів, у яких вона дивно губилася. Але Марго Бамборо тамувала цією музикою якусь свою потребу – а хіба її життя не було значно складнішим за життя Робін? Підтримувала недужих батьків, любила новонароджену доньку й сумувала за нею, боролася з перехресними течіями й залякуванням на роботі, з чоловіком, який з нею не розмовляв, з колишнім коханцем, який повернувся і казав, що змінився. Що власні негаразди Робін у порівнянні з цим?

Тож Робін лежала в темряві та слухала, як не слухала в поїзді. Так вона розчула чужинську вишуканість у словах, що їх співав прегарний голос. У житті Робін не трапилося божевільних романів, які вона могла б дослідити чи оплакати: тільки один бойфренд і один шлюб, у якому все полетіло шкереберть, і ось вона опинилася в батьківському домі – бездітна двадцятидев’ятирічна жінка, чиє життя плине «у протилежному напрямку, не як усі ми»: іншими словами, рухається назад.

Але тепер у темряві Робін розчула мелодію серед хаосу різнобіж-них акордів. Щойно вона припинила порівнювати цю музику з уже знайомими піснями, з чужих і дивних образів постала сповідь про неприкаяність і недоречність, про те, як складно жити подвійним життям, марно чекати на споріднену душу, прагнути і кохання, і свободи.

Робін аж здригнулася, почувши перші слова восьмого треку: «I'm always running behind the times, just like this train...[4]4
  Я завжди запізнююся, точно як цей поїзд (англ.).


[Закрыть]»

А далі, коли Мітчелл спитала: «What are you going to do now? You got no one to give your love to[5]5
  Що ти робитимеш тепер? Тобі немає кого обдарувати коханням (англ.).


[Закрыть]», очі Робін наповнилися слізьми. На відстані якоїсь милі Метью і Сара разом лежать у ліжку в гостьовій кімнаті в будинку її колишнього свекра, а Робін сама-самісінька тут, у кімнаті, над якою завжди висітиме тінь тюремної камери. Саме тут вона, покинувши університет, багато місяців лишалася між чотирьох стін – наодинці з власними спогадами про чоловіка в масці горили і двадцять найгірших хвилин свого життя.

Відколи вона приїхала, хтось завжди виходить у містечко разом з нею – мовляв, «ти не повинна ховатися». Рідні робили це з найкращими намірами, але самі наміри містили натяк на те, що жінці, чий колишній чоловік знайшов нову партнерку, слід ховатися. Статусу одиначки слід було соромитися.

Слухаючи «Court and Spark», Робін зрозуміла, що і справді рухається не в тому напрямку, в якому ідуть її знайомі. Вона з боєм вертається назад – до людини, якою була, поки чоловік у масці горили не затягнув її у морок під сходами. А інші не розуміють цього, бо думають, що справжня вона – це та дружина, яку хотів мати Метью Канліфф: жінка, яка тихенько працює в кадровій агенції, а ввечері безпечно сидить удома. Інші не розуміють, що ця жінка – результат отих двадцяти хвилин, а справжня Робін могла б і не повернутися, якби її помилково не відіслали до обшарпаного офісу на Денмарк-стріт.

З дивним відчуттям, що безсонні години не згаяно марно, Робін вимкнула айпод. О четвертій ранку на Різдво будинок нарешті поринув у тишу. Робін вийняла навушники, перевернулася набік і заснула.

За дві години Аннабель знову прокинулася, а Робін цього разу встала з ліжка й босоніж спустилася до великого дерев’яного столу біля плити. З собою вона мала записник, ноутбук і телефон.

Приємно було мати порожню кухню до своїх послуг. За вікнами укритий намороззю сад стояв синьо-срібний у досвітню зимову годину. Робін поклала на стіл ноутбук і телефон і побажала доброго ранку старому Раунтрі. Через артрит пес був зранку не дуже активний, але ліниво помахав до неї хвостом зі свого кошика біля батареї. Робін зробила собі чай, а тоді сіла за стіл і розгорнула ноутбук.

Вона ще не читала Страйкове резюме гороскопних нотаток Талбота, бо вчора допомагала мамі готувати різдвяну вечерю. Робін саме складала в пароварку брюссельську капусту, коли краєм ока помітила сповіщення на телефоні, який заряджався від однієї з небагатьох розеток, не зайнятих приладами для немовляти – стерилізатором для пляшечки, радіонянею, молоковідсмоктувачем. Побачивши ім’я Страйка, Робін була зраділа, бо подумала, що він хоче подякувати за дівіді з концертом Тома Вейтса, а той факт, що він написав просто на Різдво,– це вияв дружнього ставлення, якого Робін від Страйка ще не бачила.

Однак відкривши повідомлення, вона прочитала тільки:

До відома: резюме Талботових нотаток і наші дії

Мабуть, вираз обличчя в неї став кислий, бо Робін звела очі та зрозуміла, що Лінда уважно на неї дивиться.

«Щось погане?»

«Та просто Страйк».

«На свято?» – різко спитала Лінда.

І Робін негайно здогадалася, що Джефрі, її колишній свекор, мабуть, розносить по Месему думку, що невірність Метью – то реакція на підступну зраду Робін. Вона прочитала це і на обличчі матері, і в тому, як Дженні раптом дуже зацікавилася Аннабель, яку колисала на руках, і в уважному позирку молодшого брата Джонатана, який виливав на тарілку журавлинний соус із пляшки.

«Це по роботі»,– холодно сказала Робін. Гі мовчазні судді негайно кинулися кожен до своєї справи.

Тому сьогодні, після цього всього, вона почала читати Страйків документ із суперечливим ставленням до автора. Той факт, що він написав їй просто на Різдво, відгонив докором – ніби Робін підвела його, поїхавши до Месема замість лишитися в Лондоні й одноосібно давати раду агенції, поки Страйк, Барклей і Моррис хворіють. Ба більше, коли вже написав у свято, звичайна ввічливість вимагала додати якісь особисті слова. Можливо, Страйк просто поставився до вибору її різдвяного подарунку так само байдуже, як ставився до неї самої.

Робін саме дочитала до кінця розділу «Можливі зачіпки» і перетравлювала інформацію про те, що як мінімум один раз поруч з Марго Бамборо перебував професійний бандит, коли прочинилися двері кухні та впустили далеке волання маленької Аннабель. Увійшла Лінда в халаті й капцях.

– Що ти тут робиш у таку годину? – несхвальним тоном спитала вона, ідучи до чайника.

Робін постаралася не показати свого роздратування. Останні кілька днів вона усміхалася до болю в щоках, допомагала як могла, захвалила малу Аннабель з голови до п’ят; гралася в шаради, розливала напої, розгортала шоколадки й колола горіхи для Дженні, бо та не вставала з дивана, всякчас годуючи дитину. Робін з цікавістю і співчуттям розпитувала Джонатана про звитяги його університетських друзів; слухала роздуми батька про політику Девіда Камерона в галузі сільського господарства, а ще відзначила (але промовчала), що ніхто з рідних не питає про її власну роботу. Невже не можна спокійно посидіти півгодини на кухні, коли вже Аннабель так горлає, що й не поспати?

– Читаю листа,– відповіла Робін.

– Вони думають,– повідомила Лінда (Робін зрозуміла, що «вони» – то молоді батьки, чиї думки й бажання нині мали особливу вагу),– що то через капусту. В неї цілу ніч кольки. Дженні очей не стулила.

– Аннабель не їла капусти,– здивувалася Робін.

– Вона все споживає з грудним молоком,– пояснила Лінда. Робін причулася зверхність – адже сама вона не посвячена в таємниці материнства.

Взявши дві чашки чаю – для Стівена та Дженні,– Лінда вийшла. Робін з полегшенням розгорнула записник і занотувала кілька речей, які спали їй на думку в процесі читання «Можливих зачіпок», а тоді повернулася до заміток Страйка та прочитала короткий розділ «Різного», яке він видобув з нотатника Талбота.

Пол Сатчвелл

За кілька місяців стан Талбота відверто погіршився, що видно з його записів, які стають чимдалі відірванішими від реальності.

Під кінець записника він повертається ще до двох рогатих знаків Зодіаку, Овна й Тільця, вочевидь, через зацикленість на постаті диявола. Як я писав вище, він повісив багато безпідставних підозр на Вілму, але також Талбот узяв на себе клопіт укласти повний натальний гороскоп Сатчвелла – а отже, дізнався не лише дату, а й час його народження. Це може не мати жодного значення, але дивно, що стільки уваги дісталося саме Сатчвеллу і його натальному гороскопу. Талбот не робив нічого подібного для інших підозрюваних. У його натальній карті Талбот підкреслює аспекти, що свідчать про агресію, нечесність і невротичність. Також Талбот кілька разів відзначає, що певні частини гороскопу Сатчвелла – «точно як у АК».

Рой Фіппс та Айрін Гіксон

Як я вже зазначав, знаки, якими Талбот позначає Роя Фіппса й Айрін Гіксон (тоді Айрін Булл), більше ніде в астрології не вживаються. Здається, він їх сам вигадав.

Символ Роя схожий на чоловічка без голови. Що мається на увазі, я не розумію,– якесь сузір’я абощо? Поруч з іменем Роя фігурують цитати про змій.

Вигаданий знак Айрін скидається на велику рибу, і...

Двері кухні знову відчинилися. Робін озирнулася. Це знову прийшла Лінда.

– Ти досі тут? – спитала вона якось неприязно.

– Ні,– відповіла Робін.– Я нагорі.

Лінда знехотя всміхнулася. Беручи ще горнятка з буфета, вона спитала:

– Хочеш ще чаю?

– Ні, дякую,– відповіла Робін і згорнула ноутбук. Вона вирішила дочитати документ Страйка в себе в кімнаті. Може, то їй тільки здалося, але Лінда стукала та дзвеніла посудом гучніше, ніж завше.

– Отже, ти в нього на Різдво ще й працюєш? – спитала Лінда.

Всі ці чотири дні Робін підозрювала, що мамі кортить поговорити про Страйка. Вчорашні здивовані обличчя членів родини пояснили причину такої цікавості. Однак Робін не вважала, що має полегшити Лінді процес допиту.

– «Ще й»? – уточнила Робін.

– Ти знаєш, про що я,– відповіла Лінда.– Різдво – це свято. Я собі думала, ти там маєш вихідні.

– Я маю вихідні,– сказала Робін.

Вона віднесла порожнє горня в раковину. Раунтрі зіп’явся на хворі лапи, і Робін відчинила для нього двері надвір, відчувши доторк морозного повітря до голої шкіри. Над живоплотом позеленішав край неба – сонце повільно викочувалося на зимні небеса.

– Він з кимсь зустрічається? – спитала Лінда.– Страйк?

– Він зустрічається з купою людей,– навмисно вперлася Робін.– У нас така робота.

– Я про інше,– наполягала Лінда.

– Чому це тебе цікавить?

Робін думала, що мама на цьому відступиться, але на неї чекав сюрприз.

– Ти сама розумієш чому,– відповіла вона, глянувши доньці просто в обличчя.

Робін почервоніла й аж розгнівалася на себе. Їй двадцять дев’ять років! У цю саму мить її мобільний на столі бібікнув. Вона вирішила була, що то повідомлення від Страйка – і так само, вочевидь, подумала Лінда, яка стояла ближче до столу й подала Робін телефон, встигнувши побачити ім’я абонента.

Але то був Сол Моррис, а не Страйк. Він написав таке:

Сподіваюся, у тебе Різдво не таке гівняне, яку мене.

В нормі Робін не стала б відповідати, але образа на рідних і ще якесь відчуття, якого вона не хотіла визнавати, змусили її написати відповідь на очах у Лінди:

Гівняне – поняття відносне, але в мене справи теж так собі.

Вона відіслала повідомлення, а тоді звела очі на Лінду.

– Хто такий Сол Моррис? – спитала мама.

– Працює у нас в агенції. Екс-полісмен,– відповіла Робін.

– О,– промовила Лінда.

Робін бачила, що дала їй нову поживу для роздумів – і, правду кажучи, саме це вона й хотіла зробити. Взявши ноутбук зі столу, вона вийшла з кухні.

Ванна кімната, звісно, виявилася зайнята. Робін повернулася до себе. Лягла на ліжко, розгорнула ноутбук, і тут їй знову написав Моррис:

Поділися бідою зі мною, а я поділюся з тобою. Гуртом легше й усе таке.

Уже жалкуючи, що відповіла йому, Робін відклала мобільний екраном униз і продовжила читати Страйків документ.

Вигаданий знак Айрін скидається на велику рибу, і Талбот пояснює його цілком прямо: «чудовисько Цетус, Левіафан, біблійний кит – зовнішній шарм і приховане зло. Упертий, любить увагу, артист, брехун». Талбот підозрював, що Айрін бреше, ще до того, як відкрилася її брехня про візит до зубного. Про цю брехню Талбот так і не дізнався, тож не зрозуміло, в чому, на його думку, Айрін була нечесна.

Марго як Бабалон

Це має значення тільки тому, що показує, наскільки Талбот був хворий.

У ту ніч, коли його нарешті замкнули, Талбот спробував провести магічний ритуал. Судячи з нотаток, він намагався викликати Бафо-мета, оскільки вважав, що той з'явиться в подобі вбивці Марго.

За описом Талбота, на його поклик з’явився не Бафомет, а привид Марго, «яка винуватить мене, нападає на мене». Талбот вирішив, що після смерті вона перетворилася на Бабалон, а Бабалон – це права рука/супутниця Бафомета. Демон, якого Талбот буцімто бачив, тримав у руках чашу з кров’ю і меча. Навколо замальовки з демоном всюди якісь записи про левів. У колоді таро Тота є карта Хіть, на якій Бабалон їде верхи на семиголовому леві.

Намалювавши демона, Талбот пізніше повернувся до зображення й обмалював його і частину нотаток латинськими хрестами, а тоді перекреслив малюнок цитатою з Біблії, що застерігає проти чаклунства. Схоже, що зустріч з демоном повернула його до релігії. На цьому нотатки обриваються.

Робін почула, як відчинилися і зачинилися двері ванної. В туалет хотілося страшенно, тож вона схопилася на ноги й кинулася в коридор.

Там вона зустріла Стівена з пакетом туалетного приладдя. Він мав набряклі очі й позіхав.

– Вибач, що не давали спати, Роб,– сказав він.– Дженні думає, що то через капусту.

– Так, мама сказала,– відповіла Робін, обходячи його.– Нічого страшного. Сподіваюся, їй уже краще.

– Ми оце підемо з нею гуляти, я тобі пошукаю вушні затички.

Помившись, Робін повернулася до себе. Поки вдягалася, телефон бібікав двічі.

Коли розчісувалася перед дзеркалом, погляд упав на нові парфуми, які мама подарувала їй на Різдво. Робін казала мамі, що шукає новий аромат, бо старий надто сильно нагадує про Метью. Розгортаючи подарунок, Робін була зворушена тим, що Лінда не забула про розмову.

Пляшечка була кругла – не у формі кулі, а як ніби плаский круг: «Шанель Шанс О Фреш». Рідина всередині була блідо-зелена, і через невдалу асоціацію Робін спала на думку вчорашня капуста. Однак вона поприскала за вухами й на зап’ястки, і в повітрі розлився різкий запах лимону і якихось квітів. Чому мама взагалі таке обрала? Яким чином ці парфуми асоціювалися в неї з Робін? Як на саму Робін, запах був ніби дезодорант – ніякий, просто собі чистота, ані крихти романтики. Вона згадала, як невдало купила «Фрака»: бажання бути звабливою і вишуканою вилилося в головний біль. Міркуючи про відмінність між самосприйняттям людей і тим, як їх сприймають інші, Робін сіла на ліжко поруч з ноутбуком і перевернула телефон екраном угору.

Моррис надіслав ще два повідомлення.

Я тут мучуся самотністю і похміллям. Різдво без дітей – лайно.

Коли Робін не відповіла на це, Моррис додав:

Вибач, я сльозливий бовдур. Можеш, нічого не писати.

Сказати на себе «бовдур» – це було наймиліше, що Моррис колись робив. Робін стало його шкода, і вона відповіла:

Дуже сумно, що тобі так важко.

Тоді вона повернулася до ноутбука й останньої частини Страйкового документа, де йшлося про дії агенції. Біля кожного пункту стояли ініціали працівника, який виконуватиме завдання.

Наші дії

Ще раз поговорити з Грегорі Талботом – КС

Я хочу знати, чому Білл Талбот після одужання не розповів колегам про зачіпки, про які пише в нотатнику, й не згадує їх в офіційних звітах, а саме: що Бреннера бачили на Скіннер-стріт у вечір, коли зникла Марго; що на килимі в будинку Фіппсів була кров; що бачили, як Гнійний Риччі виходить з клініки вночі; не згадує про смерть того «Скорпіона», через яку Марго переймалася.

Ще раз поговорити з Динешем Ґуптою – КС

Він може знати, до кого Бреннер міг ходити на Скіннер-стріт. Можливо, то пацієнт. Можливо, проллє світло на появу Гнійного Риччі на святкуванні Різдва. Також спитаю про «Скорпіона» – можливо, йдеться про смерть пацієнта, яка здалася Марго підозрілою.

Допит Роя Фіппса – КС/РЕ

Ми надто довго обходимо його. Час подзвонити Анні й попросити її переконати батька поговорити з нами.

Домовитися про бесіду з кимсь із дітей Вілми Бейліс – КС/РЕ

Це особливо потрібно, якщо до Роя не достукаємося. Слід перевірити свідчення Вілми (що Рой вставав з ліжка, що була кров на килимі).

Знайти К. Б. Оукдена – КС/РЕ

Судячи з книжки, то першосортне брехло, але є варіант, що він про Бреннера знає щось таке, чого не знаємо ми. Його мама була найближчою до Бреннера людиною у клініці.

Знайти Пола Сатчвелла й поговорити – КС/РЕ

Знайти Стівена Датвейта й поговорити – КС/РЕ

Робін здалося, що Страйк їй приховано дорікає. Він додав свої ініціали до пунктів, які раніше належали одній тільки Робін – пошуку Сатчвелла, розмови з дітьми Вілми Бейліс. Вона відклала ноутбук, взяла телефон і пішла на кухню снідати.

Щойно вона увійшла, всі різко замовкли. Лінда, Стівен і Дженні здавалися присоромленими, ніби їх підслухали. Робін поклала хліб у тостер і спробувала придушити хвилю обурення. Вона спиною відчувала, що рідні перезираються і жестикулюють, поки вона не бачить.

– Робін, ми щойно зустріли Метью,– раптом сказав Стівен.– Коли гуляли кварталом з Аннабель.

– О,– відповіла Робін і розвернулася до рідних, постаравшись начепити на обличчя вираз слабкої зацікавленості.

Це вперше хтось бачив у місті Метью. Робін не пішла на різдвяну службу, бо боялася зустріти там Метью і Сару, але мама повідомила, що Канліффів у церкві не було. А тепер Лінда, Стівен і Дженні дивилися на неї – тривожилися, жаліли, чатували на її реакцію, чекали на питання.

Телефон Робін знову бібікнув.

– Вибачте,– сказала вона та глянула на екран, радіючи нагоді відвести очі від облич рідних.

Моррис надіслав повідомлення:

А в тебе чого Різдво гівняне?

Під поглядами рідних Робін відповіла:

Мій колишній свекор мешкає по сусідству, а мій колишній чоловік привіз додому нову дівчину. Ми тут головний місцевий скандал.

Робін не подобався Моррис, але тут і тепер він здавався бажаним союзником, рятівним тросом зі світу, де вона сама будувала власне життя, боролася за нього – без Метью, без Месема. Вона тільки хотіла відкласти телефон, як бібікнуло нове повідомлення, і так само під поглядами рідних Робін його прочитала:

Хріново.

І відповіла:

Дуже.

А тоді звела очі на маму, Стівена і Дженні та змусила себе усміхнутися,

– Ти мені сам про це розповіси? – спитала вона в Стівена.– Чи треба просити?

– Ні-ні,– поспішно озвався він,– нічого й не було... просто гуляли з Аннабель до майдану й назад, а тут бачимо – вони йдуть. Він і та...

– Сара,– підказала Робін. Вона уявила, як вони гуляють, тримаючись за руки, милуються зимовим ранком, мальовничим старим містечком: усі ще сплять, усюди іній і перше проміння сонця.

– Так,– кивнув Стівен.– Мені здалося, що він хотів розвернутися, коли нас побачив, але стримався. Сказав: «Бачу, вас треба привітати!»

Робін майже почула голос Метью.

– І це, власне, все,– закінчив Стівен.

– Я б йому з таким задоволенням врізала по яйцях,– раптом втрутилася Дженні.– Гад нахабний.

Але Лінда не зводила очей з телефону Робін.

– З ким це ти переписуєшся в свято? – спитала вона.

– Я тобі казала,– відповіла Робін.– Це Моррис, новий працівник в агенції.

Вона чудово розуміла, що подумає Лінда, але Робін теж мала гордість. Бути без пари не соромно, але жалість рідних, думка про Метью і Сару, які гуляють Месемом, загальна підозра щодо її стосунків зі Страйком і той факт, що їй про ці стосунки і сказати немає чого (хіба тільки те, що Страйк вирішив відібрати її розробки по справі, бо немає результатів)... Робін хотілося схопити бодай якийсь фіговий листок і прикрити свою оголену гідність. Моррис – улесливий і надто фамільярний, але сьогодні його можна пожаліти, а не приструнчувати. А ще він сам пропонує Робін допомогти врятувати лице.

Робін побачила, як перезирнулися мама й брат, і думка, що вони взяли облудний слід, подарувала їй безрадісне вдоволення.

Почуваючись глибоко нещасною, вона відчинила холодильник і побачила дбайливо закорковане шампанське, яке лишилося з учора.

– Що це ти робиш? – спитала Лінда.

– Хочу зробити собі коктейль «Мімоза»,– відповіла Робін.– Ще ж Різдво, правда?

Уже завтра вранці вона сяде на поїзд до Лондона. Аннабель ніби почула цю антисоціальну думку: з радіоняні просто поруч з Робін долинув дитячий плач, і почет немовляти (так вона почала думати про рідних) перемістився з кухні до вітальні: Лінда принесла Дженні води й увімкнула телевізор, щоб не нудно було годувати дитину, Стівен побіг нагору по Аннабель.

Робін вирішила, що алкоголь – найкраща відповідь. Якщо налити достатньо помаранчевого соку, ніхто й не помітить, що ти одноосібно прикінчуєш пляшку шампанського, щоб притлумити нещастя, гнів і неприкаяність, які звиваються всередині. Коктейлі з шампанського й соку допомогли їй дожити до обіду, коли всі випили по келиху вина. Дженні, втім, «лише пригубила» і не стала слухати Робін, яка придумала, що грудне молоко з алкоголем може допомогти Аннабель заснути. Моррис писав і писав – здебільшого якісь дурні різдвяні жарти й непотрібні новини про себе,– а Робін відповідала так само бездумно та з тінню відрази до себе, як іноді їла і їла шкідливу їжу, не в змозі спинитися.

Прийшла мама. Принесла херес і привід не розповідати своєму жіночому гуртку про поліційну роботу.

Робін відповіла:

Як звати твою маму?

Вона справді була трохи напідпитку.

Фіфі.

Робін не знала, сміятися чи ні, бо Моррис вряди-годи написав щось кумедне.

– Робі, гратимешся в шаради? – спитав Джонатан.

– Що? – перепитала Робін.

Вона сиділа на незручному твердому стільці в кутку вітальні. Почет немовляти зайняв більшу частину кімнати. По телевізору показували «Чарівника країни Оз», але ніхто не дивився.

– Шаради,– повторив Джонатан і показав коробку з грою.– А, Робі, і можна я до тебе приїду на вихідні в лютому?

Моррис написав:

Та я жартую. Френсис.

– Що? – знову спитала Робін, бо здалося, що хтось їй щось сказав.

– Моррис, вочевидь, дуже цікава людина,– значущо промовила Лінда, і всі розвернулася до Робін, а та тільки відповіла:

– Ага, шаради, буду.

Вона написала Моррисові:

Іду гратися в шаради.

Моррис відповів:

Загадай їм прутень.

Робін відклала телефон. Алкоголь потроху вивітрювався, лишаючи по собі мігрень, яка почала стукати в праву скроню. На щастя, саме прийшов Мартін з тацею, де були чашки кави і пляшечка «Бейлісу».

У шарадах переміг Джонатан. Маленька Аннабель знову плакала. На кухні накрили холодну вечерю; було запрошено сусідів, які прийшли помилуватися дитиною. О восьмій вечора Робін ковтнула пігулку парацетамолу й почала пити чорну каву, щоб прояснилося в голові. Треба було зібратися на завтра, а ще якось закінчувати розмову з Моррисом, який, вочевидь, уже сильно налигався.

Мама пішла скаржиться, що мало бачить онуків. Про що тепер поговоримо? У що ти одягнена?

Робін не стала відповідати. Піднявшись нагору, вона спакувала речі, бо рано-вранці треба на поїзд. «Боже, тільки б там не зустріти Метью і Сару». Вона знову напахтилася маминим подарунком, дослухалася до запаху й вирішила, що людям навколо він повідомляє лише одне: «Я помилася». Можливо, мама купила їй цей нудний квітковий антисептик через підсвідоме бажання змити з доньки закиди про подружню невірність. В ароматі не було й тіні спокуси, а ще він вічно нагадуватиме Робін про це паршиве Різдво. Однак Робін ретельно спакувала пляшечку між шкарпетками, щоб не ображати маму.

Поки повернулася вниз, Моррис написав ще п’ять разів.

Я пожартував.

Тиж зрозуміла що то жарт

Чорт я тебе образив

Образив?

Будьласка напиши щрсь

Робін трохи розсердилася. Було ніяково за цей дурний підлітковий спектакль для рідних, за прикидання, ніби в неї, як і в Метью, є хтось новий. Вона спинилася в коридорі й відповіла:

Я не образилася. Маю іти спати.

Вона увійшла до вітальні, де вся родина – сонна й сита – дивилася телевізор. Робін посунула з дивана марлю, півпачки підгузків і коробку з шарадами, бо не було де сісти.

– Вибач, Робін,– позіхнула Дженні, зібрала дитячі речі й поклала собі біля ніг.

У Робін знову бібікнув мобільний. Лінда глянула на неї. Робін проігнорувала і маму, і телефон, бо дивилася на дошку для шарад, де Мартін спробував намалювати Ікара. Ніхто не зрозумів. Усі подумали, що то просто комаха, яка зависла над квіткою.

Робін, утім, цей малюнок чимось захопив. Знову бібікнув телефон. Вона глянула на екран.

Ти в ліжку?

Робін відповіла:

Так, і тобі вже час.

Вона все думала про малюнок. Квітка, схожа на сонце. Сонце, схоже на квітку.

Знову бібікнув телефон. Робін роздратовано відкрила повідомлення.

Моррис надіслав їй фото свого ерегованого прутня. Якусь мить Робін, сповнена шоку й огиди, просто дивилася на нього. А тоді рвучко – батько аж підскочив у кріслі, прокинувшись,– підхопилася і майже вибігла з кімнати.

Кухня – недостатньо далеко. Всюди тут надто близько! Робін, яку трусило від гніву та приголомшення, штовхнула кухонні двері й вибігла в замерзлий садок. Вода в поїлці для птахів, яку вона вдень розморожувала кип’ятком, виблискувала молочною кригою в місячному світлі. Не замислившись ні на мить, Робін набрала Морриса.

– О, привіт...

– Як ти, бляха, насмілився! Як ти смів надіслати мені таке?!

– Чорт,– нерозбірливо відповів Моррис,– я не... ще д’мав... написати «шкода, що ти не тут» чи...

– Я, бляха, написала, що іду спати! – закричала Робін.– Я не просила мені показувати прутня!

Вона бачила, як визирають зі своєї кухні сусіди. Еллакотти цього Різдва щедро забезпечили околицю розвагами: в одного народилася дитина, інша щось горлає про прутні.

– Чорт,– ахнув Моррис.– Ой чорт... ні... вибач... я не хтів...

– Хто в біса так узагалі робить? – кричала Робін.– Ти на голову хворий?

– Ні... чорт... бля... вибч... я подумав... бже, мені так прикро... Робін, не треба... ой Господи...

– Не хочу я бачити твій прутень!

Відповіддю їй стали рясні схлипування, а тоді він ніби кинув телефон на тверду поверхню. На фоні чулися розпачливі зойки і плач. Попадало щось важке. Тоді в динаміку зашурхотіло, і Моррис знову взяв телефон.

– Робін, мені капець як прикро... що я накоїв, що я зробив? Я думав... Боже, хоч вішайся тепер... не кажи... не кажи Страйкові, Робін, я тебе навколішках благаю... якщо я втрачу цю роботу... Не кажи йому, Робін... я тоді все втрачу... я не можу лишитися без моїх донечок, Робін...

Їй згадався Метью в той день, коли Робін дізналася про його невірність. Вона бачила колишнього чоловіка так само ясно, як укритий памороззю газон перед собою,– як він схлипує, сховавши обличчя в долонях, а тоді панічно дивиться на неї. «Ти сказала Томові? Том знає?»

Чого чоловіки вічно просять її не виказувати їхніх брудних таємниць?

– Я не скажу Страйкові,– відповіла Робін, яка трусилася більше від люті, ніж від холоду,– бо в нього помирає тітка, і нам зараз потрібен працівник. Але щоб ти навіть не думав писати мені, крім як з новинами про розслідування, зрозумів?

– О Боже, Робін... дякую.. дякую... ти така хороша людина...

Моррис перестав ридати. Цей вилив емоцій образив Робін навіть сильніше, ніж фотографія прутня.

– Я пішла.

Вона постояла в темряві, опустивши руку з мобільним і не відчуваючи холоду. В сусідів на кухні вимкнули світло, а тоді прочинилися двері кухні Еллакоттів. На замерзлий газон причалапав Раунтрі й дуже зрадів, зустрівши тут Робін.

– Усе добре, люба? – спитав у доньки Майкл Еллакотт.

– У нормі,– відповіла Робін і присіла поруч з Раунтрі, щоб приховати раптові сльози.– Все в нормі.