Текст книги "лапрфр"

Автор книги: wef

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 56 страниц)

21

«Випробі час»,– промовив Артеґалл,

І правду помістив на першу з шаль;

Вчинивши так, на другу він поклав Неправду...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

– Ну, я не лікар,– сказав Страйк, коли йшли до «лендровера»,– але гадаю, то через індійську їжу.

– Припини,– мимоволі засміялася Робін. Їй досі було ніяково за ту ситуацію.

– Ти просто далеко сиділа,– провадив Страйк, сідаючи в машину.– Я так думаю, що то буна з ягняти...

– Серйозно,– сказала Робін, якій було і смішно, і гидко,– припини.

Застебнувши ремінь безпеки, Страйк сказав:

– Мені треба випити.

– Тут неподалік є пристойний паб,– озвалася Робін.– Я погуглила. Таверна «Трафальгар».

Звісно ж, паб – теж приємний сюрприз на день народження; Страйк мимоволі замислився: може, Робін хоче викликати в нього докори сумління? Він вирішив, що це навряд чи, але докори таки виникли, тож Страйк не став коментувати та спитав:

– Що ти про все те думаєш?

– Мали місце певні суперечності, авжеж? – відповіла Робін, виїжджаючи зі стоянки.– А ще я думаю, що нам трошки набрехали.

– Мені теж так здається,– погодився Страйк.– На що звернула увагу ти?

– Для початку – причина сварки на святкуванні Різдва,– відповіла Робін, вивертаючи на Серкус-стріт.– Не думаю, що то було через Марго й сина Дженіс – хоча таки гадаю, що Марго оглядала Кевіна без дозволу.

– Я такої самої думки,– відповів Страйк.– І погоджуюся: сварка була не через це. Айрін змусила Дженіс розповісти цю історію, бо не хотіла визнавати правду. Одразу виникає питання... Айрін запросила Дженіс до себе, щоб бесіда було з ними обома водночас: це Айрін хотіла проконтролювати, щоб Дженіс не сказала нам зайвого? Коли стосунки тривають кількадесят років, виникають такі проблеми. Друзі забагато знають.

Робін намагалася згадати маршрут до «Трафальгару», який дивилася вранці, але на думку одразу спали Ільзині розповіді про стосунки Страйка й Шарлотти. Також Ільза казала, що Страйк відхилив пропозицію прийти в гості на вечерю, пояснивши, що святкує з сестрою. Робін це здалося малоймовірним – адже Страйк і Люсі нещодавно посварилися. А ще... може, то вже параноя, але Робін здавалося, що Страйк уникає її товариства в неробочий час.

– Ти ж не підозрюєш Айрін?

– Тільки в брехні, пліткарстві й нестримному прагненні уваги,– відповів Страйк.– Не думаю, що їй стало б розуму викрасти Марго Бамборо й за сорок років нічим себе не виказати. З іншого боку, брехня – це завжди цікаво. Твою увагу щось привернуло?

– Так. У тій історії про Лемінгтон-Спа є дещо дивне – точніше, в тому, як зреагувала на цю історію Айрін... Думаю, Лемінгтон-Спа має для неї якесь значення. І ще дивно, що Дженіс не розповідала їй про ту історію від пацієнта раніше. Було б логічно, якби це сталося, бо вони подруги, обидві знали Марго, всі ці роки підтримували контакт. Навіть якщо Дженіс вважала, що Рамедж усе вигадав, чого не розповісти Айрін?

– І знову слушне зауваження,– кивнув Страйк, роздивляючись фасад Національного морського музею, виконаний у дусі неокласицизму; вони саме проїжджали повз широкі смуги доглянутого смарагдового газону.– А про Дженіс що скажеш?

– Ну, коли нам таки вдавалося її почути, вона справляла приємне враження,– обережно відповіла Робін.– Вона дуже адекватно розповіла про Марго й Датвейта. Чому Дженіс дозволяє Айрін собою попихати – взагалі незрозуміло...

– Деяким людям треба, щоб інші їх потребували... а ще, може, роль грає почуття обов’язку, якщо Айрін сказала нам правду про те, що вони з чоловіком підтримували Дженіс фінансово в скрутні часи.

Паб, який обрала Робін, Страйк помітив здалеку. Велика розцяцькована будівля з численними балконами й маркізами, вазонами й гербами стояла на березі Темзи. Робін знайшла, де зупинитися, а далі вони пройшли за паркувальні бар’єри на вистелену бруківкою територію, де з дерев’яних столиків відкривався краєвид на річку, а посередині дивилася на воду чорна статуя коротуна лорда Нельсона в натуральну величину.

– Дивися,– сказала Робін.– Можна сісти надворі й курити.

– А не холоднувато? – спитав Страйк.

– У мене тепле пальто. Я принесу...

– Ні, я,– твердо заперечив Страйк.– Що будеш?

– Содову з лаймом, я ж за кермом.

Усередині Страйка привітав хор голосів: «З днем народження!» Побачивши гелієві кульки в кутку, він на мить перелякався, що Робін улаштувала йому вечірку-сюрприз; але за секунду стало зрозуміло, що він не впізнає жодного обличчя, а кульки складаються в цифру «80». На чільному місці за великим столом усміхалася тендітна жіночка з лавандовим волоссям: коли вона задувала свічки на великому шоколадному торті, замиготіли спалахи фотоапаратів. Оплески, привітання. Маленька дитина засвистіла в свистульку.

Страйк рушив до бару, досі трохи зляканий, ще й сварив себе, що взагалі таке подумав – ніби Робін могла влаштувати вечірку-сюрприз. Навіть Шарлотта, з якою він мав найближчі й найдовші стосунки за своє життя, такого не робила. Власне, Шарлотта взагалі не дозволяла таким банальним речам, як його день народження, заважати її власним примхам і фанаберіям. На двадцять сьомий день народження Страйка – вона тоді якраз перебувала у фазі чи то нестримних ревнощів, чи то гніву через його відмову піти з армії (конкретні причини численних скандалів і сварок просто перемішалися в Страйкових спогадах) – Шарлотта викинула пакунок з подарунком для нього у вікно третього поверху в нього на очах.

Були, звісно, інакші спогади. Наприклад, його тридцять третій день народження. Страйка тоді щойно виписали з Селлі-Оуку, він учився ходити з протезом, і Шарлотта забрала його до своєї квартири в Ноттинг-Гіллі, приготувала вечерю, а після вечері пішла на кухню по каву й повернулася з двома чашками й абсолютно гола – найпрекрасніша з жінок, що Страйк колись бачив. Він ахнув і засміявся. Страйк не мав сексу два роки, і ту ніч, мабуть, ніколи не забуде... і не забуде, як Шарлотта потім схлипувала в його обіймах, казала, що він для неї єдиний, що вона боїться власних почуттів, що, мабуть, вона лиха жінка, бо не жалкує про його втрачену ногу – адже через це він повернувся до неї, і тепер вона може дбати про нього так, як він завжди дбав про неї. Близько опівночі Страйк зробив Шарлотті пропозицію, вони знову кохалися, а тоді до світанку розмовляли про його плани на власну детективну агенцію. Шарлотта сказала, що їй не треба заручної каблучки, що краще відкласти гроші на нову професію, у якій Страйк покаже себе.

Купивши напої і закуски, Страйк повернувся до Робін, яка сиділа надворі з руками в кишенях і похмурим обличчям.

– Усміхнися,– мовив Страйк, звертаючись і до себе, і до неї.

– Вибач,– відповіла Робін, сама не знаючи, за що вибачається.

Страйк сів поруч, тож вони разом дивилися на річку. Внизу був маленький рінистий пляж, хвилі набігали на холодну гальку. На тому березі підносилися сірі офісні споруди Кенері-Ворфу, лівіше височів хмарочос Шард. У холодний листопадовий день вода в Темзі мала колір свинцю. Страйк розірвав посередині пакет з чипсами. Робін пожалкувала, що не попросила кави замість холодного напою, але відпила содової з лаймом, з’їла кілька чипсин, а тоді знову сховала руки в кишені й сказала:

– Знаю, що так себе налаштовувати не можна, але... якщо чесно, я думаю, ми не дізнаємося, що сталося з Марго Бамборо.

– Звідки такі думки?

– Айрін неправильно пам’ятає імена... Дженіс підігрує їй, не каже, що насправді сталося на те Різдво... і все це було так давно. Ніхто не зобов’язаний розповідати нам правду, навіть якщо не забув її. А ще люди тримаються за старі теорії, як ота історія про Глорію і пігулку в чаї доктора Бреннера, люди хочуть видаватися більш значущими, ніж є насправді, прикидаються, що багато знають, і... словом, мені починає здаватися, що ми замахнулися на неможливе.

Поки Робін сиділа на холоді, чекаючи на Страйка, її накрила втома, а за втомою прийшла безнадія.

– Зберися,– підбадьорив її Страйк.– Ми вже дізналися два важливі факти, про які не знала поліція.

Він дістав цигарки, закурив, а тоді провадив:

– Перше: там, де працювала Марго, зберігався великий запас барбітуратів. Друге: є вірогідність, що Марго Бамборо зробила аборт. Спочатку про барбітурати. Чи ми не випускаємо з уваги той факт, що просто в клініці був засіб, щоб приспати людину?

– Але Марго не заснула,– відповіла Робін, похмуро хрумтячи чипсами.– Вона вийшла з клініки на власних ногах.

– Проте можна припустити...

– ...що Глорія збрехала. Так, знаю,– кивнула Робін.– Але як вони з Тео... бо Тео таки була там, правильно? Як Глорія і Тео могли згодувати Марго потрібну дозу? Зваж, якщо Айрін каже правду, то Марго на той час нікому не дозволяла готувати їй напої. А виходячи з того, що сказала Дженіс про дозу, треба було багато пігулок, щоб людина справді заснула.

– Справедливо. Та повернімося до тієї дивної історії про пігулку в чаї...

– Ти ж у неї наче повірив?

– Повірив,– відповів Страйк,– бо брехати про таке просто безглуздо. З однієї пігулки навіть захопливої історії не зліпити. Але питання про те, чи Марго знала або здогадувалася про наркозалежність Бреннера, знову відкрите. Вона могла звернути увагу на дивну поведінку. Через заспокійливе виникає сонливість, Марго могла звернути увагу на сповільнену реакцію. Все, що ми знаємо про Марго, дозволяє думати, що якби вона вважала Бреннера небезпечним для пацієнтів, вона викликала б його на пряму розмову. А ще ми щойно почули цікаві відомості про Бреннера: вочевидь, це був травмований, нещасний і самотній чоловік. Що коли Марго погрожувала викрити його? Що таке втрата статусу та престижу для чоловіка, який більше нічого не має в житті? Люди вбивають і за менше.

– Того вечора Бреннер вийшов з клініки раніше за Марго.

– Він міг на неї чекати. Міг запропонувати підвезти її.

– Якби таке сталося, думаю, Марго щось запідозрила б,– заперечила Робін.– Не насильство, але що він накричить на неї – таке цілком у характері Бреннера, наскільки нам відомо. Я особисто краще пішла 6 під дощем пішки. А ще Марго була значно молодша, висока на зріст, у добрій фізичній формі. Не пригадаю тільки зараз, де він мешкав...

– Бреннер проживав з незаміжньою сестрою, від клініки – двадцять хвилин машиною. За словами сестри, додому він повернувся в звичайний час. Хтось із сусідів вигулював собаку й каже, що бачив його у вікні близько одинадцятої... Але спадає на думку ще одна імовірність у зв’язку з барбітуратами,– додав Страйк.– За словами Дженіс, ними торгували на вулиці, а Бреннер тримав у себе чималий запас. Треба розглянути можливість, що про них дізнався хтось чужий, спробував украсти, а Марго стала на заваді.

– Тоді ми повертаємося до варіанту, що Марго померла в клініці, а отже...

– ...на сцену знову виходять Глорія і Тео. Вони могли спланувати крадіжку ліків. А ми оце саме дізналися...

– ...про брата, який торгував наркотиками,– кивнула Робін.

– А чого так скептично?

– Айрін дуже хотіла скубнути Глорію, хіба ні?

– Так, хотіла, але той факт, що Глорія мала брата-наркоторговця, варто знати – так само, як і той факт, що в клініці зберігалася чимала кількість барбітуратів, які можна було вкрасти. Бреннер навряд чи захотів би визнавати, що мав їх, і навряд чи повідомив би про крадіжку, тож ситуацією було гріх не скористатися.

– Наявність брата-злочинця не робить людину теж злочинцем.

– Погоджуюся, але тепер я ще більше хочу знайти Глорію. Оце справді «особа, в якій зацікавлене слідство»... Плюс ще той аборт,– додав Страйк.– Якщо Айрін каже правду про дзвінок з пологового щодо підтвердження процедури...

– Якщо! – наголосила Робін.

– Думаю, вона не збрехала,– відповів Страйк.– Але причина протилежна історії про пігулку в Бреннера в чаї. Ця брехня була б завелика. Люди не вигадують таких речей. Плюс Айрін ще тоді розповіла про аборт Дженіс, і їхня суперечка про конфіденційність теж схожа на правду. Та й К. Б. Оукден не міг узяти аборт зі стелі. Я не здивуюся, якщо йому підказала Айрін. Вона схожа на жінку, яка не проґавить шансу попліткувати.

Робін не відповіла. З можливою вагітністю вона зіткнулася всього один раз і досі пам’ятала, яке полегшення відчула, коли виявилося, що вагітності немає – і не доведеться мати справу з чужими людьми, витримувати нові інтимні процедури, знову терпіти біль і кров.

Як воно – зробити аборт від власного чоловіка? Чи могла Марго піти на це, вже маючи вдома сестру тієї ненародженої дитини? Які думки роїлися в її голові за місяць до зникнення? Може, вона, подібно до Талбота, тихо з’їжджала з глузду? За останні кілька років Робін дізналася, що люди можуть бути загадкою навіть для тих, хто нібито добре їх знає. Подружня зрада і двоєженство, збочення і фетиші, крадіжки і шахрайство, переслідування і домагання: Робін втратила лік таємним життям, у які встигла зазирнути. При тому вона не почувалася вищою за тих обдурених і підозріливих, що приходили до агенції, жадаючи правди. Хіба вона сама не думала, що знає свого чоловіка мов облупленого? Сотні ночей вони лежали переплетені, мов сіамські близнюки, шепотіли зізнання, сміялися в темряві. Робін прожила поруч з Метью мало не половину життя – і тільки знайшовши в ліжку тверду й сяйливу діамантову сережку, зрозуміла, що Метью мав ще й інше життя і не був – можливо, не був ніколи – тим, за кого вона його мала.

– Ти не хочеш думати, що Марго зробила аборт,– сказав Страйк, правильно визначивши бодай часткову причину мовчання Робін. Вона не відповіла, натомість спитала:

– Її подруга Уна тобі не відповіла, так?

– А я тобі не казав? – здивувався Страйк.– Ні, я вчора отримав листа. Вона таки вікарій на пенсії і буде рада з нами зустрітися, коли приїде до Лондона перед Різдвом. Про конкретну дату ще не домовилися.

– Чудово,– відповіла Робін.– Я б дуже хотіла поговорити з людиною, яка справді прихильно ставилася до Марго.

– Ґупта їй симпатизував,– заперечив Страйк.– І Дженіс, вона ж сама сказала.

Робін розкрила другий пакет з чипсами.

– Саме такого й чекаєш, правда? – сказала вона.– Що після того, що сталося, люди принаймні вдаватимуть, що симпатизували Марго. Але Айрін не стала прикидатися. Тобі не здається, що це якось... надмірно – тримати таку образу... зважаючи на те, що минуло сорок років? Вона аж затялася. Ти не думаєш, що було б... не знаю, якось розумніше...

– Сказати, що вони дружили?

– Так... хоча Айрін, можливо, усвідомлювала, що надто багато свідків може сказати, що вони не дружили. А що думаєш про ті анонімки? Правда чи ні?

Страйк почухав підборіддя.

– Гарне питання. Айрін явно приємно було повідомити, що Марго назвали «словом на літеру ,,П“», але обіцянку горіти в пеклі вона навряд чи здатна вигадати. Вона б радше придумала щось типу «зверхньої суки».

Страйк знову дістав записник і переглянув нотатки, зроблені під час допиту.

– Що ж, ці зачіпки в будь-якому разі треба перевірити. Ти візьми Чарлі Рамеджа й Лемінгтон-Спа, а я пошукаю щось про Аплторпа, який сидів на бенику.

– От ти знову,– сказала Робін.

– Що саме?

– Коли ти кажеш про амфетамінову залежність, то посміхаєшся. Що тут веселого?

– А...– знову посміхнувся Страйк.– Та просто згадав дещо, що чув від дядька Теда. Дивилася «Перехрестя»?

– Що за «Перехрестя»?

– Вічно забуваю, наскільки ти молодша за мене,– відповів Страйк.– Мильна опера. Там був персонаж Бенні – або Беник, як його називали. Він був... зараз скажуть «людина з особливими потребами». Простакуватий. Завжди ходив у вовняній шапці. Свого роду культовий персонаж.

– І ти подумав про нього? – здивувалася Робін, який це не здалося смішним.

– Ні, але тобі треба про нього знати, щоб зрозуміти те, що я скажу далі. Мабуть, ти чула про Фолклендську війну.

– Страйку, я молодша за тебе, але в школі вчилася.

– Так-так. Власне, коли на Фолклендські острови зайшли британські війська – Тед там був у 1982 році,– то місцевих наші називали «бениками» на честь цього персонажа з «Перехрестя». Коли про це дізналося командування, то заборонило називати бениками «людей, яких ми звільнили». Так їх почали,– продовжував Страйк,– називати «алежами».

– Алежами? Що це таке – алежі?

– «Але ж беники»! – пояснив Страйк і почав реготати. Робін теж засміялася, але скоріше через те, як смішно було Страйкові. Коли він відреготався, обоє кілька секунд дивилися на річку, пили (Страйк ще курив), а тоді він сказав:

– Я напишу в міністерство юстиції. Проситиму дозволу зустрітися з Крідом.

– Серйозно?

– Треба хоч спробувати. Поліція завжди вважала, що Крід убив більше жінок, ніж відомо,– чи як мінімум робив замахи. У його будинку знайшли предмети одягу та прикраси, власниці яких лишилися невідомими. Те, що у зникненні Марго всі вважають винним Кріда...

– ...не означає, що він цього не робив,– закінчила Робін, чудово розуміючи хворобливу логіку.

Страйк зітхнув, потер обличчя, не випускаючи з рота цигарки, а тоді додав:

– Хочеш побачити, наскільки божевільним був Талбот?

– Показуй.

Страйк дістав зі внутрішньої кишені пальта записник у шкіряній обкладинці й передав Робін. Вона розгорнула записник і мовчки погортала сторінки.

Всюди були дивні малюнки, діаграми. Почерк – дрібний і педантично-охайний, але слова зливаються докупи. Багато підкреслених чи обведених фраз і символів, знову та знову – пентаграми. А ще сторінки рясніли іменами, не пов’язаними зі справою: Кроулі, Леві, Адамс, Шмідт.

– Хух,– тихо вимовила Робін, зупинившись на особливо рясно замальованій сторінці. У центрі була голова козла, яка злостиво дивилася на неї третім оком.– Глянь на це...

Вона придивилася до малюнка.

– Тут астрологічні символи.

– Що-що там? – перепитав Страйк, і собі приглядаючись до сторінки.

– Оце Терези,– показала Робін на символ внизу сторінки.– Це мій знак, колись мала брелок з ним.

– Він ще й астрологію приплів? – здивувався Страйк і потягнув записник до себе. Вираз обличчя в нього став такий гидливий, що Робін знову засміялася.

Страйк проглянув сторінку: так, Робін мала рацію. Але кола довкруж голови козла повідомили йому ще дещо.

– Талбот склав повний гороскоп на день і час, коли Марго зникла,– сказав він.– Ось, глянь на дату. Одинадцяте жовтня 1974 року. Шоста тридцять вечора... бляха-муха, астрологія! Зовсім з дуба впав.

– А твій знак який? – спитала Робін, пробуючи згадати.

– Гадки не маю.

– Ой не бреши,– відповіла Робін.

Страйк аж здивувався такій реакції.

– Не прикидайся! – повторила вона.– Всі знають свій знак зодіаку. Не прикидайся, що вищий за це.

Страйк сторожко усміхнувся, тоді як слід затягнувся цигаркою і відповів:

– Стрілець, Скорпіон в асценденті, Сонце в першому Домі.

– Ти...– Робін почала сміятися.– Ти це щойно вигадав чи все по правді?

– Яке там по правді,– відповів Страйк.– Там правди ні крихти. Але так. Це – мій натальний гороскоп. Так, годі іржати! Згадай, ким була моя мама. Вона ці бздури обожнювала. Одна з її подруг прорахувала мій гороскоп, коли я народився. Мав би одразу зрозуміти, що воно таке,– додав він, показуючи на малюнок козла.– Але я не прочитав цих нотаток як слід, не мав часу.

– То що означає сонце в першому домі?

– Нічого воно не означає, то маячня.

Робін бачила: Страйк не хоче визнавати, що все пам’ятає,– і їй стало ще смішніше. Страйк – зачеплений за живе й водночас потішений – буркнув:

– Незалежність. Лідерські якості.

– Ну...

– Та маячня це все, а нам і без астрології вистачає містичної бридні. Медіум, святе місце, Талбот з Бафометом...

– ...Айрін, у якої розбилася статуетка балерини Марго Фонтейн,– підказала Робін.

– Так, ще Айрін зі своєю довбаною статуеткою,– пробурчав Страйк і закотив очі.

З неба посипалася крижана мжичка, негайно притрусивши краплями стіл і записник Талбота. Зрозумівши одне одного без слів, Страйк і Робін підвелися і рушили до «лендровера».

Неподалік літня пані з волоссям кольору лаванди, чий день народження збігся зі Страйковим, сідала в «тойоту». Їй допомагало двоє жінок – мабуть, доньки. Навколо машини зібралися під парасолями родичі, усміхалися, балакали. Сідаючи в «лендровер», Страйк на мить замислився: чи доживе він сам до вісімдесяти років... і хто буде тоді поруч з ним?

22

А потім прийде час дивніших див.

То нащо зір туманить ця полуда?

Небачене – то все брехня й облуда.

Що як на Місяці й на кожній із планид

Спіткає раптом нас незнане чудо,

І буде там новий і дивний світ?

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Того вечора Страйк купив собі поїсти на вулиці й сам-один повечеряв у себе на горищі. Викладаючи сингапурську локшину на тарілку, він подумки визнав іронію ситуації: якби Ільза не прагнула так активно зіграти роль повитухи його романтичних стосунків з Робін, Страйк би зараз сидів у помешканні Ніка й Ільзи на Октавія-стріт і чудово проводив час у товаристві двох давніх друзів, та ще і з Робін, чия компанія йому не набридала – навіть попри те, що вони працювали пліч-о-пліч довгі години.

Вечеряючи, Страйк думав про напарницю: той «цьомик» на ретельно дібраній листівці, ті навушники, той факт, що вона тепер називає його за прізвищем, коли сердиться чи коли вони жартують. Усе це – ознаки чимдалі більшої близькості. Попри важке розлучення (про яке Робін говорить дуже мало) і попри те, що навряд чи вона шукає романтичних стосунків, Робін тепер вільна.

Страйк (уже не вперше) замислився про те, чи не егоїстично з його боку підозрювати, що почуття Робін до нього можуть бути не просто дружніми. Він ладнав з нею краще, ніж з будь-якою іншою жінкою. Взаємна симпатія пережила всі потрясіння спільного бізнесу, всі особисті випробування, яких кожен зазнав з часу знайомства... навіть ту велику незгоду, через яку Страйк був звільнив Робін з роботи. Робін примчала до шпиталю, коли Страйкові довелося наглядати за тяжко хворим небожем,– понад сумнів, попри незадоволення вже колишнього чоловіка (Страйк незмінно подумки називав його мудилом).

Звісно, Страйк бачив, що Робін гарненька; власне, він це помітив ще тоді, коли вона вперше зайшла до приміщення і зняла пальто. Але фізична привабливість становила для його душевного спокою загрозу меншу, ніж глибоке та гріховне задоволення від думки, що наразі він, Страйк,– головний чоловік у житті Робін. Нині попереду виникла перспектива чогось більшого – вона розлучається, вона тепер вільна,– і Страйк серйозно замислювався про те, що буде, коли піддатися поклику взаємного тяжіння (яке, мабуть, існувало від самого початку). Якщо партнери вирішать лягти в спільне ліжко, чи переживе це агенція, заради якої вони обоє принесли стільки жертв і яка для Страйка є здійсненням усіх його мрій? Як він не перефразовував це питання, відповідь завжди була «ні». Страйк був певен, що кінцева мета Робін – не через якісь пуританські нахили, а через пережиту травму – це безпека та стабільність шлюбу.

А він не з тих, хто одружується. Попри всі побутові незручності, після роботи Страйк хотів залишатися в своєму приватному просторі, охайному й організованому відповідно до його власного смаку, і щоб без емоційних потрясінь, без почуття провини й обвинувачень, без вимог романтичних банальностей, без життя, в якому чуже щастя стає його обов’язком. Власне, Страйк усе життя ніс відповідальність за яку-небудь жінку: за Люсі, з якою вони разом зростали в злиднях і хаосі; за Леду, яка пурхала від коханця до коханця, а син-підліток іноді мусив її фізично обороняти; за Шарлотту, чиї примхливість і потяг до саморуйнування мали багато імен у мові лікарів і психіатрів, але Страйк кохав її попри все. Тепер він був сам-один і в такому-сякому спокої. Романи чи розваги на одну ніч, які він мав після Шарлотти, не лишили сліду в його душі. Іноді Страйкові здавалося, що Шарлотта забрала в нього здатність до глибоких почуттів.

За одним винятком: майже мимоволі він був небайдужий до Робін. Звичні поривання робити її щасливою дратували навіть більше, ніж звичка відвертатися, коли вона нахилялася над столом. Вони дружили – і Страйк сподівався, що дружитимуть і надалі, а ще мав підозру, що найкраща гарантія міцної дружби – не бачити одне одного без одягу.

Помивши тарілку, Страйк відчинив вікно та впустив до кімнати холодне нічне повітря. І нагадав собі, що будь-яка знайома жінка одразу поскаржилася б на протяг. Тоді Страйк закурив, розгорнув ноутбук, який приніс з офісу, і накидав листа до міністерства юстиції, в якому пояснив, що найняла його Анна Фіппс, надав відомості про себе як професіонального детектива і попросив дозволу відвідати Денніса Кріда в Бродмурі.

Закінчивши, Страйк позіхнув, закурив уже казна-котру цигарку за день і пішов до ліжка, звично розстебнувши штани. Взявши «Демона з Райського парку», Страйк розгорнув книжку на останньому розділі.

Ось питання, що мучить служителів закону, які в 1976 році спустилися до підвалу Кріда й виявили там в’язницю і камеру тортур: чи обмежується коло його жертв тими дванадцятьма відомими жінками, скаліченими, зґвалтованими чи вбитими Крідом?

Під час нашого останнього інтерв’ю Крід, якого вранці того дня позбавили привілеїв через агресивне поводження з працівником в’язниці, висловлювався неохоче й украй загадково.

П: Люди кажуть, що жертв могло бути більше.

В.: Та що ви кажете.

П.: Луїза Такер, шістнадцять років. Вона втекла...

В.: Ви, журналісти, любите зазначати вік, правда? Нащо?

П.: Бо так вимальовується картина. Вік – деталь, зрозуміла кожному. Ви щось знаєте про Луїзу Такер?

В.: Так. Їй було шістнадцять років.

П.: У вашому підвалі були прикраси, предмети одягу, власниць яких не ідентифікували.

В.:...

П.: Ви не хочете говорити про ці прикраси?

В.:...

П: Чому ви не хочете говорити про ці предмети одягу?

В:...

П.: Хіба вам не здається десь у глибині душі, що втрачати вже нічого, але ви могли б заспокоїти когось? Чиїсь рідні припинили б мучитися підозрами ?

В.:...

П.: Ви не думаєте про це як про акт розплати? Як про спосіб відновити, бодай частково, репутацію?

В.: (Сміється). «Відновити репутацію!» Ви думаєте, я тут про репутацію дбаю? Ви, люди, зовсім (нерозбірливо).

П.: А що Кара Вулфсон? Зникла в сімдесят третьому.

В.: Скільки років?

П.: Двадцять шість. Була офіціанткою в клубі в Сохо.

В.: Не люблю шльондр.

П.: Чому?

В.: Брудні.

П.: Проте ви відвідували повій.

В.: Коли інших варіантів не було.

П.: Ви намагалися... Гелен Вордроп була повією, але вона від вас вирвалася, звернулася до поліції.

В.:...

П: Ви напали на Гелен у тих самих місцях, де бачили Кару.

В.:...

П.: А Марго Бамборо?

В.:...

П: У час її зникнення поблизу бачили фургон, який мчав на великій швидкості.

В.:...

П.: Якби ви викрали Бамборо, вона була б у підвалі водночас зі Сьюзан Маєр, правильно?

В.:... Пощастило їй.

П: У чому саме?

В.: Було з ким поговорити.

П.: Ви хочете сказати, що Бамборо й Маєр були в підвалі в один час?

В.: (Посміхається).

П.: А Андрея Гутон? Бамборо вже була мертва, коли ви викрали Андрею?

В.:...

П.: Ви скинули тіло Андреї зі скелі, тобто змінився ваш модус операнді. Чи вона не перша, чиє тіло ви отак скинули?

В.:...

П.: Ви не хочете підтвердити, що викрали й Марго Бамборо?

В.: (Посміхається).

Страйк відклав книжку і якийсь час просто лежав, курив і думав. Тоді потягнувся по шкіряний нотатник Білла Талбота, який поклав на ліжко, ще коли знімав пальто.

Погортавши щільно списані сторінки в пошуках чогось розбірливого, поєднуваного з твердим фактом чи якоюсь зачіпкою, він раптом помітив речення, написане наче знайомими словами, і спіймав сторінку товстим пальцем.

Щоб устати й узяти власний записник, знадобилося зусилля, але Страйк його зробив. Упавши назад на ліжко, він знайшов речення, яке Пат розшифрувала зі скоропису Пітмана: «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома, невідоме слово, Бафомет, пиши в істинній книзі».

Страйк зрозумів, що невідоме слово – це символ, який Талбот поставив у своєму записнику після слова «убивця».

Дурня, але ж цікаво: Страйк взяв телефон і загуглив «астрологічні символи».

За кілька хвилин він не без відрази переглянув кілька присвячених астрології сторінок і успішно розшифрував речення Талбота. Вийшло таке: «12ту (Риби) знайдено. Отже, ЯК І ОЧІКУВАЛОСЯ, вбивця Козеріг».

Риби – дванадцятий знак Зодіаку, Козеріг – десятий. Його символ – цап, якого охоплений манією Талбот, мабуть, і пов’язав з цапоголовим богом Бафометом.

– Срака-мотика,– лайнувся Страйк, розгорнув чисту сторінку в своєму нотатнику та зробив запис.

Тут йому спало на думку дещо про ті дивні дати з хрестиками біля свідчень чоловіків, яких допитував Талбот. Страйк не знав, чи хоче підводитися й іти вниз і шукати в коробках потрібні сторінки з поліційної справи, але зітхнув і вирішив, що доведеться це зробити. Він застебнув змійку, підвівся і з гачка біля дверей взяв ключі від офісу.

За десять хвилин Страйк повернувся до спальні з ноутбуком і новим записником. Влаштувавшись на нерозібраному ліжку, він побачив, що екран мобільного, який долілиць лежав на ковдрі, світиться. Мабуть, Люсі. Страйк узяв телефон і глянув на екран.

Він проґавив дзвінок від Шарлотти. Страйк просто відклав телефон і розгорнув ноутбук. Повільно та скрупульозно він зіставив дати з протоколів допиту підозрюваних чоловіків і відповідні зодіакальні знаки. Якщо він правильно вгадав, що Талбот хотів знати знак народження кожного з чоловіків, то виходило, що Стівен Датвейт – Риби, Пол Сатчвелл – Овен, а Рой Фіппс, який народився двадцять сьомого грудня... так, Козеріг. Але ж Талбот викреслив Роя Фіппса з переліку підозрюваних ще на початку розслідування!

– Це якесь у біса безглуздя,– буркнув Страйк порожній кімнаті.

Він відклав ноутбук, знову взяв нотатник Талбота та продовжив читати з місця, де той запевняв, що вбивця Марго – Козеріг.

– Господи Боже,– пробурмотів він, намагаючись – не надто успішно – осягнути езотеричні міркування Талбота за допомогою сайтів про астрологію. Наскільки Страйк розумів, Талбот зняв підозри з Роя Фіппса на тій підставі, що той виявився не зовсім Козерогом, а представником іншого знаку, але Страйк ніяк не міг зрозуміти якого.

Знову зазирнувши в нотатник, Страйк одразу впізнав «кельтський хрест» – розклад карт таро, який бачив у юності. Леда вважала себе тарологом; Страйк не раз бачив, як мама розкладає карти точно так само, як на малюнку Талбота в центрі сторінки. Однак він не чув, щоб картам приписували астрологічні значення. Може, це Талбот сам вигадав?

Задзижчав мобільний. Страйк узяв телефон.

Шарлотта надіслала фото – вона оголена, з двома чашками кави. До світлини додавалося повідомлення: «Сьогодні якраз шість років. Мрію, щоб так було знову. З днем народження, Блуї. Цьом».

Мимоволі Страйк задивився на тіло, якого не міг не бажати жоден гетеросексуальний чоловік, на обличчя, якому позаздрила б Венера.