Текст книги "Улісс"
Автор книги: Джеймс Джойс
Жанр:
Классическая проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 6 (всего у книги 53 страниц)
– Натанів голос! Голос його сина! Я чую голос Натана, який залишив свого батька помирати з горя та злиднів на моїх руках, залишив батьківський дім і залишив Бога батьків своїх.
Так, Леопольде, кожне з цих слів сповнене глибокого значення.
Бідолашний тато! Бідолаха! Добре, що я не пішов у кімнату й не побачив його обличчя. Того дня! Боже! Боже! Ет! Може, для нього так було краще.
Містер Блум повернув за ріг, де стоянка візників, шкапини стояли, понуривши голови. Годі думати про це, не варто. Час уткнутися в шаньку з вівсом. І треба ж було здибати цього МакКоя.
Підійшов ближче і почув, як хрумтить золотавий овес, тихо хрупають зуби коней. Вони, волоокі, стежили за ним, а він проходив мимо, вдихаючи солодкуватий дух вівсяної кінської сечі. Їхнє Ельдорадо. Бідолашні чотирикопитні! Байдуже їм до всього, нічого вони не знають, ні про що не дбають, їм аби увіпхнути свої довгі морди в шаньку з вівсом. А ті шаньки такі повні, що нема про що й говорити. Тож нагодовані вони і дах над головою мають. І вихолощені: чорне, наче ґумове, дрантя звисає між їхніх задніх ніг. Може, вони й щасливі такі, які є. Як подивишся, такі ж вони гарні й симпатичні коники. А от коли заіржуть, то хоч вуха затуляй.
Він витягнув із кишені листа і вклав його в газету, яку тримав у руці. А раптом тут і вона назустріч! У провулку буде безпечніше.
Ось пройшов повз заклад, що правив візникам за притулок. Дивне життя у візників, завжди вони в русі, за будь-якої погоди, в усі боки, або рахують час, або в один кінець, і завжди за чужим велінням. Voglio е non. Буває частую їх залюбки цигаркою. Товариські. Проїжджаючи повз вас, щось вигукують. Блум замугикав:
La сі darem la mano
La la lala la la…
Потім звернув на Камберленд-стрит і, пройшовши кілька кроків, зупинився під стіною станції. Ні душі. Склад лісоматеріалів Міда. Стоси колод. Руїни і хатини. Обережно переступив накреслені крейдою на асфальті класи, де лежав забутий камінець. Не попав у вищий клас. Біля складу сидів навпочіпки хлопчина, грав сам із собою в кульки, ляскав кульку великим пальцем. Смугаста мудра кішка, сфінкс, що моргає очима, стежила, сидячи на теплому підвіконні. Шкода їх турбувати. Магомет відрізав клапоть свого плаща, щоб її не розбудити. Розкрити його. Я теж грав у кульки, коли ходив у школу тієї старої дами. Вона любила резеду. Місіс Елліс. А містер? Він розпечатав конверта, не виймаючи з газети.
Квіточка. Либонь, воно. Жовта квіточка із сплюснутими пелюстками. Тож, видно, не розсердилася. Що ж вона там пише?
Любий Генрі!
Я отримала твого останнього листа і дуже тобі дякую. Мені шкода, що тобі не сподобався мій останній лист. Навіщо ти вклав марки? Я дуже сердита на тебе. Якби моя воля, то я б тебе покарала за це. Я назвала тебе вредним хлопчиськом, бо той інший світ мені ну зовсім не подобається. Будь ласка, поясни мені, що це слово означає насправді. То ти нещасливий у своєму домашньому житті, бідолашний вредний хлопчику? Хотілось би мені якось полегшити твою долю. Будь ласка, напиши, що ти думаєш про мене бідолаху. Я часто думаю про те, яке у тебе гарне ймення. Любий Генрі, коли ми вже з тобою зустрінемося? Ти навіть не уявляєш, як часто я про тебе думаю. Ще ніколи досі не тягнуло мене до чоловіка, як оце до тебе. Я так мучуся. Будь ласка, напиши мені довгого листа і розкажи ще багато чого. Май на увазі, якщо не напишеш, я тебе наб’ю. Тепер ти вже знаєш, що я тобі зроблю, вредний хлопчиську, якщо не напишеш. Ой, як я хочу зустрітися з тобою. Генрі, любий, зроби, як прошу тебе, а то мені урветься терпець. Тоді я скажу тобі все. А тим часом до побачення, мій вредний коханий. У мене сьогодні так болить голова і відразу ж відпиши твоїй знеможеній бажанням бачити тебе.
Марті
P.S. Неодмінно напиши мені, якими духами душиться твоя дружина. Я хочу знати.
Він зосереджено відокремив від листа пришпилену до нього квітку, принюхався, чи пахне, вже майже вивітрилось, і засунув у нагрудну кишеню. Їм вона подобається, бо її ніхто не почує. Або отруєний букет, щоб укоротити йому віку. Потім, спроквола рушивши далі, він перечитував листа, промовляючи упівголоса окремі слова. Тюльпани сердиті на тебе любий мій чоловічий цвіт покарає твій кактус якщо ти не будь ласка покарай бідолашну незабудку як я хочу фіалки любий троянди коли ми скоро анемон зустрінемо всі вредний нічна стеблина дружина Мартині парфуми{154}. Прочитавши лист, він витяг його з газети і знову поклав у бічну кишеню.
Тихо зрадів він, і його уста відкрилися. В цьому листі співає вже іншої. Цікаво, чи сама писала? А удавала з себе ображену: я ж дівчина з порядної родини і вихована доброчесно. Можна б зустрітися якось у неділю після служби. Дякую: не маю такого бажання. Звичайна любовна сварка. Потім кожне у свою шкаралупу. Як ми з Моллі, коли погиркаємось. Сиґара заспокоює. Наркотик. Наступного разу крок далі. Вредний хлопчисько: наб’ю: звичайно ж, боїться таких слів. Брутальні, ну то й що? Треба пробувати. Раз за разом.
Мацаючи лист у кишені, витяг із нього шпильку. Просто шпилька, чи може? Кинув її додолу. Мабуть, із її одежі: щось пришпилювала. Дивно, скільки у них в одязі шпильок. Троянд без шпичаків не буває.
І в голові йому загорлали незграйні дублінські голоси. Тієї ночі в Кумі дві дівки співали, обнявшися під дощем.
От у Мері біда – з трусів шпилька випада.
Коли шпилька випадає, тоді й штука ця спадає.
Як її тримать!
Як її тримать!*
Шпильку? Штуку. Так болить голова. Мабуть, у неї гості. Або ж увесь день клацала на машинці. Перевтома очей розладнує нерви шлунку. Якими духами душиться твоя дружина. Ну як можна таке зрозуміти?
Як її тримать!
Марта, Мері. Десь я бачив цю картину, вже забув, чи старого майстра чи просто підробку. Він сидить у їхньому домі, розповідає. Таємне. Ті дві дівки з Кума теж слухали б залюбки.
Як її тримать!
Приємно почуваєшся увечері. Походив увесь день і досить. Тож спочинь: тихий присмерк: а всі інші хай собі казяться. Забудь. Розкажи про місця, де ти був, про тамтешні звичаї. Інша, що зі жбаном на голові, кухторила вечерю: фрукти, оливки, чудова на смак прохолодна вода з колодязя, холодно-кам’яного, як отвір у стіні в Ештауні{155}. Коли наступного разу піду на перегони, треба буде взяти з собою паперовий стаканчик. Вона слухає, дивлячись на мене великими карими лагідними очима. Розказуй же: ще і ще: геть усе. Потім зітхання: мовчанка. Довгий довгий довгий спочинок.
Проходячи попід залізничним мостом, він витяг конверта, швидко подер його на дрібні клапті й розкидав їх над бруківкою. Білі клаптики розвіялися, падаючи у вогкому повітрі: і всі попадали.
Г. Квіт. Так само можна порвати і чек на сто фунтів. Простий папірець. Лорд Айві якось прийшов ув Ірландський банк із чеком на семизначну суму, і йому тут-таки видали мільйон фунтів. От які гроші можна видобути з портеру. А його співбрат лорд Ардилон, кажуть, за день міняє сорочку аж чотири рази. Щоб, часом, не завелися воші чи ще які паразити. Мільйон фунтів, ану хвилинку. За пінту два пенси, за кварту чотири пенси, за галон портеру вісім пенсів, та ні – за галон портеру шилінг і чотири пенси. Двадцять поділити на один і чотири: приблизно п’ятнадцять. Ні, точно, п’ятнадцять мільйонів барилець портеру.
Що я кажу? Не барилець, а галонів. Та однаково – близько мільйона барилець.
Поїзд, що прямував до вокзалу, прогуркотів, брязкаючи, над його головою, вагон за вагоном. У голові буцалися барильця: в них плюскався і пінився тьмяний портер. Ураз чопи з барилець вискочили, і ринув із них могутній тьмяний потік, розплився по намуленій рівнині, кружляючи, вируючи, утворюючи калабані, заповнені хмільним напоєм, несучи широколисті квітки його піни.
Він підійшов до відчинених задніх дверей церкви Всіх Святих. Зійшовши на ґанок, скинув капелюха, дістав із кишені візитну картку й застромив за капелюшну шкіряну стрічку. От досада! Міг же випробувати МакКоя щодо безплатного квитка в Муллінгар.
На дверях те ж саме оголошення, що й минулого разу. Проповідь високопреподобного Джона Конмі{156} Т.І.[74]74
Член Товариства Ісуса (орден єзуїтів).
[Закрыть] про святого Пітера Клавера{157} та африканську місію. Врятуймо мільйони китайців. Цікаво, як вони пояснять це китайцям-язичникам. Ті воліли б унцію опію. Мешканці Піднебесної. Для них це гидотна єресь. За навернення Гладстона{158} молилися навіть тоді, коли він, умирущий, уже втрачав свідомість. Протестанти тим самим миром мазані. Навернути доктора Вільяма Дж. Волша, доктора богослів’я, в істинну віру. Їхній бог Будда лежить на боці в музеї. Підпер долонею щоку і спочиває. А йому курять ладан. Не так як Ессе Homo[75]75
Це Людина (лат.).
[Закрыть]. Терновий вінок і хрест. Цікава ідея: святий Патрик{159} і трилисник. Їдять паличками? Конмі: Мартін Каннінгем{160} його знає: вельми поважний вигляд. Шкода, що я не звернувся до нього, коли влаштовував Моллі у хор, а пішов до того отця Фарлі, що здавався дурником, хоча, виявляється, ні. Їх так навчають. Хто-хто, а він не зважиться помандрувати в Африку в окулярах із блакитними скельцями, щоб хрестити там негрів, заливаючися потом. А негри витріщалися б на нього, приваблені блиском скелець. Уявляю це видовище: сидять кружалом, роззявивши роти з товстелезними губами і захоплено слухають. Натюрморт. Хлебчуть, як кошеня молоко.
Його вабив запах холодних священних каменів. Вичовганими сходами він зійшов на ґанок, штовхнув обертові двері й тихо зайшов досередини.
Щось тут відбувається: зібралася якась громада. Шкода, що церква така порожня. Таке зручне місце, щоб стати поряд із гарненькою дівчиною. Хто мій ближній? Годинами слухати повільну музику. Та жінка на вечірній месі. На сьомому небі. Жінки стали навколішки біля своїх лав. На шиї у кожної ясно-червоні стьожки, опустили голови. Кілька уклякли перед олтарною огорожею. Панотець став їх обходити, мурмотів, тримаючи в руках цю річ. Зупинявся біля кожної, діставав причастя, струшував одну-дві краплі (то воно рідке?) і виваженим рухом клав їй у рот. Капелюшок і голова схилялися нижче. Тепер наступна: старенька жіночка. Панотець нахилився покласти їй у рот, мурмочучи безперестану. Латина. Наступна. Заплющ очі, розкрий рота. Що? Corpus. Тобто тіло. Труп. Латиною – це добра вигадка. Зразу їх заворожує. Хоспіс для умирущих. Здається, вони його не жують; просто ковтають. Химерна ідея: їсти кавалки трупа – ось чому в дикунів така пристрасть до людожерства.
Він стояв осторонь, дивився, як їхні сліпі маски вертаються одна за одною по проходу, шукають свої місця. Підступив до лавки й сів у кутку, поклавши на коліна капелюх та газету. Доводиться носити такі горщики. Кожен капелюх треба шити по формі голови його власника. Вони посідали навколо нього, тут і там, голови й досі похнюплені над ясночервоними стьожками, чекають, поки воно перетравиться в їхніх шлунках. Наче маца: теж хлібний виріб; хліб прісний, показний. А вигляд у них. Видно, що переповнені щастям. Льодяник. Ущерть. Недаремно воно називається хлібом янголів{161}. За цим ховається велика ідея: ти відчуваєш, що в тебе вселилося Царство Боже. Той, хто вперше отримав причастя. За пенні льодяників жменю. Після цього почуваються членами однієї сім’ї, що вони на одній ниві, що в усьому вони заодно. Авжеж. Я цього певен. Вже не такі самотні. Створили співдружність. Тоді виникає гарячкове бажання діяти. Скинути зайву енергію. Якщо ти віриш по-справжньому, то так воно і є. Зцілення в Лурді, води забуття, ява Богоматері у Ноку{162}, кровоточиві статуї. Старий заснув біля сповідальні. Ось чому чути хропіння. Сліпа віра. Місце в майбутньому царстві мені забезпечено. Утишує всі болі. Розбудіть мене о цій годині наступного року.
Він побачив, як панотець одніс кудись туди чашу з причастям, ставши перед нею на хвилину навколішки, і при цьому з-під його мереживної сутани вистромилася велика сіра підметка. А що коли й у нього випала б там шпилька? Він не знав би, як тримати спідні. Позаду лисина. На спині літери І.Н.Ц.І.{163}? Ні: І.Х.С. Моллі пояснила мені, якось я її запитав. Істинно християнська святість. Чи то пак ні. Істинно християнський страдник, ось так. А ті інші? Іде небесне царство істини.
Зустрітися в неділю після служби. Не відмов на моє прохання. Прийди під вуаллю і з чорною сумочкою. У присмерку і проти світла. Вона могла б появитися тут із стьожкою на шиї і потайки робити свої справи. Це для них характерно. Цей хлоп, який став давати свідчення проти непереможних{164}, він щоранку, його звали Кері, ходив говіти. У цю саму церкву. Пітер Кері. Ні, це я сплутав його з Пітером Клейвером. Деніс Кері. Тільки уявити собі таке. Була у нього дружина і шестеро дітей. А він весь час лаштував це вбивство. Ці святенники, для них підходить саме це слово, вони видаються якимись верткими. Та й людськими діла їх теж назвати не можна. Та ні, її тут немає: квітка: ні, ні. До речі, чи пошматував я конверт? Так: під мостом.
Панотець сполоснув чашу; потім ураз вихилив рештки. Вино. Його пити аристократичніше, ніж те, що, скажімо, п’ють усі: портер Гіннеса чи якийсь безалкогольний напій: Вітлі, дублінське гірке на хмелю, або імбирний ель (ароматизований) Кантрелла і Кокрейна. Цього їм не дають: їм – показне вино: тільки воно. Слабенька втіха. Свята брехня, але правильно: інакше б усі п’янички посходилися і випрохували. Якась дивна атмосфера в. Правильно. Цілком правильно.
Містер Блум озирнувся на хори. Музики не буде ніякої. Шкода. Цікаво, хто в них грає на органі. От старий Глінн, той умів примусити інструмент говорити, вібрато: кажуть, на Гардинер-стрит йому платили за рік п’ятдесят фунтів. Того дня голос у Моллі був на висоті, Stabat Mater[76]76
Стояла мати (лат.).
[Закрыть]{165} Россіні. Спочатку проповідь отця Бернарда Воена{166}. Христос чи Пілат? Христос, але не мори нас цілий вечір. Публіка хотіла музики. Перестали човгати ногами. Було б чути, як упаде голка. Я сказав їй, хай спрямує голос у той куток. Атмосфера сповнилася чеканням, напруженим, люди підвели голови:
Деякі речі у старовинній церковній музиці – вони просто чудові. Меркаданте: Семеро останніх слів{167}. Дванадцята меса Моцарта: у ній Gloria. Папи, що посідали престол за тих давніх часів, обожнювали музику, мистецтво, збирали статуї і всілякі картини. Палестрина теж може правити за приклад. Гарно їм жилося тоді. І здорові були, бо співи, розмірений спосіб життя, і готували лікери. Бенедиктин. Зелений шартрез. Проте набирати в хор кастратів це вже занадто. А які в них голоси? Мабуть, дивно їх чути після своїх власних дужих басів. Знавці. Гадаю, потім вони нічого не відчувають. Якісь безжурні. Нічим не переймаються. Гладшають, а чом ні? Жеруть донесхочу, високі, довгоногі. Хто знає? Існує ще й такий спосіб.
Він побачив, як панотець нахилився і поцілував олтар, тоді окрутнувся і поблагословив усіх присутніх. Парафіяни перехрестилися і підвелися. Містер Блум озирнувся довкола і підвівся й собі, дивлячися понад капелюхами тих, що підвелися попереду. Підводяться, ясна річ, на знак пошани до Євангелія. Потім усі знову уклякли навколішки, а він сів собі на лавку. Панотець зійшов із олтаря, тримаючи перед собою ту штуку, і став латиною перемовлятися із служкою. По тому він уклякнув і став читати з картки:
– Господи, ти захисток наш і сила наша…
Містер Блум витягнув шию, силкуючись розчути слова. Англійською. Кидають їм кістку. Дещо я пригадую. Коли був на службі Божій востаннє? Слава у вишніх Богу і Непорочна Діва. Чоловік її Йосип. Петро і Павло. Цікавіше, коли ти розумієш, що тут діється і до чого воно. Ну просто досконало все злагоджено, іде як годинник. Сповідь. Хоче кожен. Тож я скажу вам по правді геть усе. Каяття. Прошу, покарайте мене. У їхніх руках могутня зброя. Могутніша, ніж у лікаря чи адвоката. Жінка ладна на все, аби тільки. А я тень-тень-тень. А ви бринь-бринь-бринь? Чому ж ви так? Погляньте на її перстень і зрозумієте, яка тут притичина. У ґалереї, де кожен шепіт лунає гучно, стіни мають вуха. Чоловік може несподівано довідатися. Господь пожартував для сміху. Тоді виходить на кін вона. Удавано кається. Картинно вибачається. Молиться біля олтаря. Богородице, радуйся, і дякую тобі, Свята Діво. Квіти, ладан, свічки, що спливають воском. Приховує збентеження. Спроба мавпувати Армію порятунку. На зборах виступить розкаяна повія. Як я знайшла Господа. Ці хитромудрі хлопці сидять, певно, у Римі, правують цією оборудкою і відповідно гребуть собі чималі гроші. Заповідаю нашому панотцеві тим часом на його власний розсуд. Відправи за упокій моєї душі публічно з відчиненими дверима. Чернечим обителям, чоловічим і жіночим. Священик дає свідчення у справі заповіту, оскарженого в суді графства Ферна. Його не зіб’єш із пантелику. Він ладен відповісти на будь-яке запитання. Свобода й піднесення нашої святої матері церкви. Батьки церкви: вони для цього придумали цілу теологічну систему.
Панотець молився:
– Михайле, святий наш архангеле, заступи нас у час знегоди. Будь нашим охоронцем від усього лихого і підступів диявола (покірно просимо Господа, хай упокорить лукавого) і ти, о, предводителю небесного воїнства, силою Божої помочі звергни Сатану в пекло і вкупі з ним інших нечестивих духів, які никають світами, жадаючи погибелі душ людських.
Панотець із служкою підвелися і вийшли. Службу закінчено. Жінки лишилися: подякувати Господу.
Пора забиратися звідси. Брат із довгою рукою. Підійде, простягне таріль. Плати за великодню службу.
Він підвівся. Овва. Що, невже ці два ґудзики на жилеті були розстебнені весь час? Жінки в захваті, коли трапляється щось подібне. Вони сердяться, коли ти не. Хіба не можна було сказати раніше? Ніколи тобі не скажуть. А от ми. Даруйте, міс, ось тут у вас (фф!) маленька (фф!) пушинка. Або на спідниці позаду розщебнувся гаплик. У сяйві місяця непевнім. Подобається їм, коли щось у тебе не до ладу. Добре, що тут, а не далі на південь. Він рушив до виходу, приховано защібаючи ґудзики, і вийшов з головних дверей на світло. Хвилину стояв, зажмурившись, біля холодної чаші з чорного мармуру, а перед ним і позаду дві жінки боязко вмочали пальці в мілку калюжку святої води. Трамваї: хура Прескоттової фарбарні: вдовиця в жалобі. Зауважив її, бо сам у жалобі. Він надягнув капелюха. Як там із часом? Чверть на. Ще трохи є. Встигну замовити лосьйон. А де ж саме? Ага, там, де й минулого разу. Свені на Лінкольн-плейс. Аптекарі рідко переїжджають. Їхні бутлі, зелені й золоті, такі важкі, що їх спробуй-но зрушити. Аптека Гамільтона Лонга, заснована в рік повені. Там недалеко цвинтар гугенотів. Коли-небудь треба буде зайти.
Він рушив на південь по Вестленд-роу. Але ж рецепт у інших штанях. А ще я залишив у них і ключ. Біда з цим похороном. Та ба: бідолаха покійник у цьому не винен. Коли я замовив ліки цього разу? Стривай-но. Пригадую, я розміняв соверен. Напевно, першого червня або другого. Та можна подивитися в журналі замовлень.
Аптекар гортав назад сторінку за сторінкою. Здавалося, від нього пахло чимось піщаним, засушеним. Голий череп. І сам старий. Пошуки філософського каменя. Алхімік. Ліки бадьорять вас, а потім старять. Тоді летаргія. Чому? Реакція. Ціле життя за одну ніч. Твій характер поступово змінюється. Весь день серед трав, мастей, дезінфектантів. Усі ці алебастрові горщики. Ступка і товкач. Aq. Dist. Fol. Laur. Те Virid[78]78
Вода дист. лавр. лист. зелен. чай (лат.).
[Закрыть]. Навіть сам запах майже виліковує, наче коли подзвониш у двері до зубного лікаря. А наш медикус. Хай би краще полікував себе. Лікувальна кашка або емульсія. Той, хто перший назбирав трави, щоб зарадити своїй болячці, був відчайдух. Лікувальне зілля. З ним треба обережно. Тут його стільки, що можна заснути, як під хлороформом. Перевірити: синій лакмусовий папірець червоніє. Завелика доза опію. Снодійне. Приворот-зілля. Болетамувальний маковий сироп, шкідливий, коли кашель. Затискає пори і не пускає мокроти. Отрута – це єдині ліки. Рятунок, якого ти ніяк не сподівався. Подарунок мудрої природи.
– Тижнів зо два тому, сер?
– Так, – підтвердив містер Блум.
Він чекав біля прилавка. В ніс йому бив різкий запах ліків, а від губок та луфи йшов сухий дух порохні. Про свої немочі і болячки коротко не розкажеш.
– Мигдалева олія, бензойна тинктура, – пояснив містер Блум, – а ще настоянка з помаранчевого цвіту…
Від цього лосьйону її шкіра стає ніжна й біла як віск.
– І також білий віск, – додав він.
Відтіняє колір її чорних очей. Дивилася на мене, натягнувши простирадло під самі очі, іспанські, нюхала себе, коли я тим часом уставляв запонки в манжети сорочки. Ці домашні засоби часто виявляються найкращими: полуниця для зубів, кропива і дощова вода; вимочена в сколотинах вівсянка. Живить шкіру. У одного з синів старої королеви – чи не в герцоґа Олбені? – була тільки одна шкіра{168}. Так, у Леопольда. А у нас їх три. Та ще бородавки, нарости, прищі. А тобі ще треба й парфумів. Якими духами твоя? Peau d’Espagne[79]79
Іспанська шкіра (фр.).
[Закрыть]. Той помаранчевий цвіт. Чисте ядрове мило. У воді така свіжість. Гарно пахне це мило. Ще є час помитися в лазні, вона тут за рогом. Хаммам. Турецька. Масаж. У пупку вже повно лепу. Краще коли б це зробила гарненька дівчина. Я також гадаю, що я. Так, я. Зроблю це в лазні. Дивно, що мені кортить. Вода до води. Сполучати діло з утіхами. Шкода, що не встигну масаж. Потім цілий день ти свіжий. Похорон то справа невесела.
– Так, сер, – озвався аптекар. – Коштувало це два і дев’ять. Посуд ви принесли?
– Ні, – відповів містер Блум. – Приготуйте, коли ваша ласка. Я зайду наприкінці дня, а зараз візьму мило. Скільки воно?
– Чотири пенси, сер.
Містер Блум підніс брусок до носа і понюхав. Солодко пахло лимоном.
– Я візьму оцей, – сказав він. – Разом буде три і пенні.
– Так, сер, – підтвердив аптекар. – Ви можете заплатити за все разом, коли повернетесь.
– Гаразд, – погодився містер Блум.
Він вийшов з аптеки, тримаючи під пахвою скручену руркою газету, а в лівій руці мило в прохолодній обгортці.
І тут біля його пахви почулися голос і рука Бентама Лайонса, які сказали:
– Привіт, Блуме, що там пишуть? Це у вас сьогоднішня? Покажіть-но її на хвилинку.
Ти ба! Знову зголив собі вуса. Довга холодна верхня губа. Щоб видаватися молодшим. А виглядає придуркуватим. Він молодший за мене.
Пальці Бентама Лайонса, жовті, з нечищеними чорними нігтями, розгорнули рурку газети. Йому теж слід би помитися. Змити хоч верхній шар бруду. Доброго ранку! Чи ви вже помилися милом Пірса? На плечах лупа. Треба змащувати шкіру голови лікувальними оливами.
– Я хочу зважити шанси французького коника, що біжить сьогодні,– пояснив Бентам Лайонс. – Де він тут у бісового батька?
Він гортав скручені аркуші, зачіпаючи підборіддям стоячий комірець. Може викликати сикоз. Через тісний комірець випаде волосся. Краще віддати газету, і хай собі йде.
– Забирайте її, – сказав містер Блум.
– Аскот. Золотий кубок. Зачекайте, – мимрив Бентам Лайонс. – Хвилинку. Максимум другий.
– Я збирався її геть к бісу, – пояснив містер Блум.
Бентам Лайонс враз підвів на нього погляд і хитрувато посміхнувся.
– Тобто як саме? – різко запитав він.
– Я кажу, що можете її забрати, – відповів містер Блум. – Я вже зібрався кинути її геть к бісу.
Бентам Лайонс постояв хвилину, вагаючись, із тією самою посмішкою; тоді простягнув, повертаючи, містерові Блуму розгорнені аркуші газети.
– Ну все, ризикну, – сказав він. – Ось, дякую.
І швидким кроком рушив до рогу Конвею. Ну що ж. Боже поможи!
Містер Блум, посміхнувшися, склав докупи аркуші газети в прямокутник і поклав усередину брусок мила. Верзе чоловік бозна-що, не збагнеш. Грає на кінських перегонах. Останнім часом у нас це просто зараза. Посильні хлопчаки ладні вкрасти, щоб поставити шість пенсів. Оголошують лотерею, приз – велика ніжна індичка. Обід на Різдво за три пенси. Джек Флемінг грав на присвоєні з каси гроші, потім дременув до Америки. Тепер у нього там готель. Такі ніколи не повертаються. Казани з м’ясом, якого було вдосталь у Єгипті.
Він бадьоро простував до мечеті з лазнями. Нагадує мечеть, з червоної цегли, мінарети. Бачу, в університеті сьогодні спортивні змагання. Подивився на афішу у формі підкови над ворітьми університетського парку: велосипедист зігнувся в три дуги. Нікудишня афіша. Треба було зробити круглу як колесо. А в ньому на спицях: вело, вело, вело, і посередині великими: університет. Отоді вона б відразу впадала в очі.
А ось і Горнбловер стоїть біля входу. Треба з ним дружити: може пустити туди й задурно. Як ся маєте, містере Горнбловере? Як ви ся маєте, сер?
Погода на диво чудова. От якби вона тривала така до кінця наших днів. Погода для крикету. Сидять собі під накриттям. Шість кидків і ще раз шість кидків. Аут. Гра у них тут не ладиться. У бетсмена нічого не вийшло. Капітан Буллер був ударив із лівого краю і розбив вікно в клубі на Кілдер-стрит. Такій команді грати хіба що на ярмарку в Доннібруку. Ось скуштуєте ви перцю{169}, як на поле вийде Мак. Спекота. Вона мине. Безнастанний потік життя – і в цім потоці погляд наш шукає те, що нам найлюбіше.
А тепер насолодимося купіллю: чиста, наповнена водою ванна, прохолодна емаль, приємний тепленький струмінь. Це тіло моє.
Він тішився наперед тим, що його бліде тіло, намащене запашним розм’якшеним милом і ніжно обмите, повністю порине оголене в лоно тепла. Бачив, як його тулуб і кінцівки зависли під пожмуреною поверхнею води і стали поволі підійматися вгору, лимонно-жовті: його пуп, брунька плоті; і бачив, як колихаються темні волоски його розкошланого заросту, гойдаються у струмені навколо обвислого батька тисяч{170}, навколо квітки, що гойдається мляво.
