Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 47 (всего у книги 53 страниц)

У Блума – слухове: традиційний призвук екстазу катастрофи.

Які майбутні кар’єри були можливі для Блума у минулому й за чиїми взірцями?

У церкві – католицькій, англіканській або ж дисидентській: взірці – високопревелебний Джон Конмі, о.і., превелебний Т. Лососин, доктор богослів’я, ректор коледжу Триніті, д-р Александр Дж. Дауї. В суді, англійському чи ірландському: взірці – Сеймур Буш, королівський адвокат, Руфус Ісаакс, королівський адвокат. На сцені, в сучасному чи шекспірівському репертуарі: взірці – Чарльз Віндем, видатний комік, Осмонд Тірл (пом. 1901), виконавець шекспірівських ролей.

Чи умовляв господар гостя виконати, з усіма вокальними модуляціями, одну чудну баладу на близьку обом тему?

Підбадьорюючи, вони, мовляв, тут усамітнені й ніхто їх не почує; підбадьорившись, позаяк гарячі напої, вода плюс цукор плюс вершки плюс какао, по осадженню нерозчинного компоненту згаданої механічної суміші, були вжиті всередину.

Виконайте першу (мажорну) частину балади.

 
Малий Гаррі Г’юз привів своїх друзів,
В м’яча погуляти хотів,
Та перший же м’яч Гаррі Г'юза
В єврейський сад залетів.
А другий м’яч Гаррі Г’юза
Євреям вікна побив ^{893} .
 

Як же Рудольфів син сприйняв цю першу частину?

Без хоч би яких змішаних почуттів. Він, єврей, усміхався, слухаючи з задоволенням і поглядаючи на цілісіньке кухонне вікно.

Виконайте другу (мінорну) частину балади.

 
І вийшла з дому єврейка-дочка,
Зелене на ній вбрання.
– Ходи-но сюди, хороше хлоп’я,
Тут буде тобі грання! —
 
 
Та ні, я в дім ваш не увійду
Без любих товаришів!
А вчитель почує, мені на біду —
Насадить мені стусанів! —
 
 
За білу ручку вхопила його,
В далекий покій веде,
І там, хоч би як він кричав: «Ой! О!» —
Ніхто не почує й ніде.
 
 
І там вона дістає ножа
Й голівку йому відріза,
І вже він мертвий – не вгилить м'яча,
Й нічого більш не бажа.
 

Як батько юної Міллісент сприйняв цю другу частину?

Зі змішаним почуттям. Він слухав, не усміхаючись, і з подивом бачив єврейку-дочку в зеленому вбранні.

Стисло викладіть Стівенові коментарі.

Одна поміж усіх, найменша з-поміж усіх, така приречена жертва. Один раз помилково, двічі навмисне він спокушає свою долю. Доля з’являється, коли товариші його покинули, і спокушає його, неохочого, та, як видіння юности й надії, заволодіває ним, упокореним. Вона заводить його до чужої оселі, в таємний притулок іновірців, і там, невблаганна, віддає його на заклання, вже згідливого.

Чому господар (приречена жертва) зажурився?

Він бажав, щоб оповідь про скоєне була розказана про скоєне не ним та й не ним розказана.

Чому господар (знеохочений, нездатний опиратися) знерухомів?

Відповідно до закону збереження енергії.

Чому господар (таємний іновірець) мовчав?

Він зважував усі можливі резони за ритуальні вбивства й проти них^{894}: підбурювання ієрархії, марновірство простолюду, поширення чуток із постійними домішками правдивости, заздрість до багатства, вплив помсти, спорадичні явища атавістичної злочинности, пом’якшувальні обставини фанатизму, гіпнотичного впливу й лунатизму.

Чи був серед цих розумових або фізичних розладів бодай один (коли так, то який саме), від якого він не був цілковито вільний?

Від гіпнотичного впливу: якось-то, прокинувшись, він був не впізнав помешкання, де спав; неодноразово, прокинувшись, переконувався у своїй неспроможності, на певний час, рухатися чи вимовляти звуки. Від лунатизму: одного разу вві сні його тіло підвелося, стало навкарачки й поповзло у напрямі вичахлого вогнища, де, сягнувши мети, скрутилося в холоді калачиком, у нічному одінні, й, так і не проснувшись, продовжувало собі спати.

Чи траплялися ці чи подібні явища з кимось із членів його родини?

Двічі, на Голлс-стрит і на Онтаріо-террас, його донька Міллісент (Міллі) у віці, відповідно, 6 й 8 років, скрикувала уві сні від жаху, а на розпитування двох дорослих постатей у нічному вбранні відповідала самим тільки відсутнім і німотним поглядом.

Які ще зберіг він спогади про її раннє дитинство?

15 червня 1889 року. Примхлива новонароджена верещить, набухаючи кров’ю, намагаючися зменшити притік крови. Дівчинка, перейменована на Бербеничку, бербенила свою скарбничку; лічить його ґудзички як монетки лаз ва тли; лялька, що вона викинула, хлопчик-матросик; білявочка, від двох темнокосих, у родині траплялися біляві, за давніх часів, зґвалтування, герр гауптман Гайнау, австрійська армія^{895}, за недавніх, галюцинація, лейтенант Мулвей, британський військово-морський флот.

Чи були наявні ендемічні особливості?

Навпаки: будова назальної та фронтальної областей відповідала прямій лінії спадковостие, яка, хоч і уривалася час від часу, виявлялася в окремих ланках аж до найвіддаленіших витоків.

Які спомини лишилися в нього про її отроцтво?

Вона закинула в далекий куток свої обруч та скакалку. На Дьюкс-лоун, коли її умовляв англійський турист, вона відмовилася дозволити йому сфотографувати її і взяти знімок на згадку (не мотивуючи відмови). На Південній Кільцевій, бувши у товаристві Ельзи Поттер, коли за ними подався якийсь моторошний суб’єкт, вона дійшла до половини Стеймер-стрит і різко повернула назад (не пояснюючи причини). Напередодні 15-ї річниці свого народження вона надіслала листа з Маллінгара, графство Вестміт, коротко натякнувши на якогось тамтешнього студента (не повідомивши його курсу чи факультету).

Чи засмутила його ця перша розлука, провіщаючи другу?

Слабкіше, ніж він уявляв це собі, але дужче, ніж сподівався.

Яке ще зникнення, схоже, хоч і відмінне, помітив він у цей самий період?

Тимчасове зникнення його кота.

У чому схожість, а в чому – відмінність?

Схожість у наявності таємної мети, а саме: пошуків нового самця (студента з Маллінгара) або цілющої трави (валер’яни). Відмінність – у несхожості можливих повернень, а саме: до мешканців чи до місця проживання.

А в інших відношеннях – чи були подібні їхні відмінності?

У пасивності, в ощадливості, у силі звичок, у несподіваності.

Як саме?

У тому, що вона, нахилившись і підхопивши свої біляві коси, дозволяла йому зав’язати бант на потилиці (пор., як кицька вигинає спину). Далі: на спокійному плесі озера в Стівенс-ґрін, поміж перевернутих віддзеркалень дерев, її непояснений плювок, породивши концентричні кола хвильок, своєю постійною присутністю вказував місцеперебування сонної й нерухомої риби (пор. кицьку, що чигає на мишу). Знов-таки, щоб запам’ятати дату, учасників, кінець і наслідки котрої-небудь славетної батальної операції, вона сіпала пасма своїх кіс (пор. кицьку, що миє вухо). Нарешті, їй, дурненькій, наснилося, ніби вона має безсловесну й незапам’ятовану розмову з конем на ім’я Джозеф, якому вона запропонувала повну склянку лимонаду, а він начебто прийняв запропоноване пригощення (пор. кицьку, що дрімає під коминком). Отже, в пасивності, в ощадливості, у стилі звичок і в несподіваності їхні відмінності були подібні.

Яким чином він ужив подарунки: 1) сову, 2) годинник, котрий їм піднесли як побажання щасливого шлюбу, аби зацікавити й наставити її?

Як наочні посібники для пояснень: 1) природи й звичок яйцекладних тварин, можливости літання в повітрі, декотрих особливостей зору, стародавнього звичаю муміфікації; 2) принципу маятника, втіленого в гирі, трибковій передачі й регуляторі, перекладу на мову особистого й громадського регламенту різних позицій, у напрямі за годинниковою стрілкою, рухомих покажчиків на нерухомому диску, точности щогодинного повернення того моменту в кожній годині, коли покажчики, короткий і довгий, мають однаковий кут нахилу, а саме: щогодинно на 5/11 хвилини пізніше, ніж у попередньої години, в арифметичній прогресії.

Якими способами вона відгукувалася на це?

Вона запам’ятовувала: на день його 27-річчя подарувала йому чашку зі знадібком для вусів з імітації порцеляни «краун-дербі». Вона міркувала: на початку кожного кварталу чи близько того, якщо (чи коли) він робив різні закупи не для неї, вона виказувала турботу про його потреби, вгадуючи його бажання. Вона захоплювалася: коли він пояснював їй різні явища природи, заявляла щоразу, що мріє перехопити частинку його знань, але не поступово, а зразу, бодай половину, чверть, тисячну часточку.

Яку пропозицію зробив діамбулічний Блум, батько сомнамбулічної Міллі, ноктамбулічному Стівенові^{896}?

Присвятити проміжні години між четвергом (у власному сенсі слова) й п’ятницею (в нормальному сенсі) відпочинку в імпровізованій однокімнатній спальні безпосередньо над кухнею та безпосередньо суміжній із приміщенням для сну господаря й господині.

Які різноманітні переваги випливали чи могли б випливати із пролонгації подібної імпровізації?

Для гостя: надійний притулок і всамітнення для занять. Для господаря: омолодження інтелекту, заміщувальна втіха. Для господині: спад одержимости, досягнення правильної італійської вимови.

Чому ці декілька випадкових ниточок поміж гостем і господинею могли б зовсім не зашкодити постійній можливості примирливої спілки між малюком і єврейською дочкою, рівно ж як і ця можливість могла б не завадити їм?

Тому що шлях до дочки веде через матір, а шлях до матері – через дочку.

На яке випадкове багатоскладове запитання господаря гість відповів односкладовим запереченням?

Чи знав він покійну місіс Емілі Сініко, що загинула від нещасливого випадку на залізничній станції Сідней-Перейд 14 жовтня 1903 року?

Від якої спорідненої заяви, що на мить зародилася в серці господаря, той невипадково відмовився?

Від пояснювальної заяви щодо своєї відсутности на церемонії поховання місіс Мері Дедал (уродженої Гулдинг) 26 червня 1903 року, якраз напередодні річниці смерти Рудольфа Блума (вродженого Вірага).

Чи прийняв гість пропозицію притулку?

Незагайно, непоясненно, приязно і вдячно він його відхилив.

Які фінансові операції відбулися поміж господарем і гостем?

Перший повернув останньому, без відсотків, суму в один фунт і сім шилінгів (1 ф. 7 ш. 0 п.), раніше видану останнім першому.

Які зустрічні пропозиції були почергово зроблені, прийняті, видозмінені, відхилені, виражені в іншій формі, знову прийняті, офіційно затверджені й знову підтверджені?

Розпочати, відповідно до попередньої домовлености, курс навчання італійської мови, за місцем проживання учениці. Розпочати курс навчання мистецтва вокалу, за місцем проживання навчительки. Започаткувати цикл статичних, демістатичних та перипатетичних інтелектуальних діалогів, за місцем мешкання обох співбесідників (якщо обидва співбесідники мешкають в одному місці), в «Кораблі» (готель із таверною, власники В. та Е. Коннері), Долішня Еббі-стрит, 6, в Ірландській національній бібліотеці, Кілдер-стрит, 10, у Центральному пологовому будинку, Голлс-стрит, 29, 30 і 31, у міському саду, недалечко від культової споруди, на перехресті двох чи й більше міських магістралей, у середній частині відтинку, проведеного між місцями їхнього мешкання (якщо обидва співбесідники мешкають у різних місцях).

Що робило для Блума проблематичною реалізацію цих взаємо-само-виключних пропозицій?

Непоправність минулого: одного разу на виставі цирку Альберта Генглера в Ротонді на Ратленд-сквер, Дублін, промітний блазень у пошуках своїх батьківських коренів подався з арени в публіку, туди, де самотою сидів Блум, і гучно проголосив, на радість глядачам, що той (Блум) його (блазня) рідний татусь. Непередбачуваність майбутнього: якось-то влітку 1898 року він (Блум) позначив флорин (2 ш.) трьома карбами по його рифленому ребру й віддав у рахунок суми, належної до виплати й таки виплаченої Дж. і Т. Деві, домашнім постачальникам бакалійних товарів, Чарлмонт Мелл, 1, Гренд Кенел, на дослідження циркуляції монети у водах громадських фінансів і перспектив можливого, обхідного чи прямого, її повернення.

Чи ж був той клоун Блумовим сином?

Ні.

Чи повернулася та монета до Блума?

Ні разу не поверталася.

Чому нове розчарування викликало б у нього ще більшу пригніченість?

Тому що в переламний момент людського буття він жадав виправити численні обставини громадського життя, наслідки нерівности, жадібности і чварів між народами.

Тож він вірив, що людське життя, завдяки усуненню цих обставин, було б спроможне на нескінченне поліпшення?

Залишалися ще, як невід’ємна частина людського цілого, обставини родові, визначувані законами природи, які відмінні від людських: необхідність руйнувати заради добування харчу; болісний характер граничних актів індивідуального існування, агоній народження й смерти; періодичні менструації у самиць приматів і (зокрема) в людини, котрі відбуваються протягом усього періоду від досягнення статевої зрілости й до менопаузи; неминучі жертви на морі, в шахтах, на фабриках; окремі вкрай болісні хвороби та пов’язані з ними хірургічні операції; вроджене слабоумство, спадкова злочинність, спустошливі епідемії; катастрофічні катаклізми, що вселяють вічний жах у свідомість людини; сейсмічні потрясіння з епіцентрами в густонаселених районах – і, нарешті, саме життєве зростання, процес конвульсивних метаморфоз від дитинства, через зрілість, до розпаду.

Чому він припинив спекуляції на цю тему?

Тому що замінити небажані феномени, що заслуговують на усунення, іншими явищами, більш бажаними, було завданням для якогось вищого інтелекту.

Чи поділяв Стівен його занепадницький настрій?

Він стверджував свою власну значущість як свідомої й раціональної істоти, що шляхом силогізмів просувається від відомого до невідомого, та як свідомого й раціонального реагента між мікро– й макрокосмом, нескасовно зведеними над невизначеністю порожнечі.

Чи сприйняв Блум це твердження?

Не словесно. Лиш по суті.

Що втішало його у неповноті його сприйняття?

Те, що він, як громадянин компетентний, хоч і знеключений, енергійно просунувся від невідомого до відомого через невизначеність пустки.

В якому порядку послідовности і з яким супровідним церемоніалом здійснено вихід із оселі рабства в пустелю пробування?

 
Засвічену Свічу в Свічнику ніс
БЛУМ.
Дияконського Капелюха на Ціпку Ясеновому ніс
СТІВЕН.
 

Співаючи secreto[445]445
  Таємно (лат.).


[Закрыть] який пам’ятний псальм?

113-й, modus peregrinus: In exitu Israel de Egypto: Domus Jacob de populo barbaro[446]446
  За образом чужинців: Коли вийшов Ізраїль із Єгипту, дім Якова із народу чужорідного (лат.).


[Закрыть].

Що вчинив кожен із них біля врат виходу?

Блум поставив свічника на підлогу. Стівен надягнув капелюха на голову.

Для якої істоти послужили врата виходу вратами входу?

Для кота.

Яке видовище розверзлося перед ними, коли вони, попереду господар, гість позаду, з’явилися німуючи, подвійно темні, з темряви коридором, із задвірків оселі – в сутінь саду?

Зірок небодрево, рясно всіяне вологими нічного туркусу плодами.

З якими медитаціями вчинив Блум демонстрацію розмаїтих сузір’їв своєму супутцеві?

З медитаціями про еволюцію дедалі більшого масштабу: про місяця, невидимого на початку лунарного місяця, коли він близький до перигею; про незгущений Божий Шлях, нескінченний, ситоподібний, мерехтливий і видимий за денного світла^{897} для спостерігача, схованого в нижньому кінці циліндричної вертикальної шахти завглибшки 5 000 футів, спрямованої від поверхні до центру землі; про Сіріуса (альфу Великого Пса) на відстані 10 світлових років (57 000 000 000 000 миль) і об’ємом у 900 разів більшого за нашу планету; про Арктура; про прецесію рівнодень; про Оріона з його поясом, і шестірним сонцем тета, й туманністю, здатною вмістити 100 наших сонячних систем; про зорі вмирущі й про зорі нові, що народжуються, як ота Нова 1901 року; про нашу систему, що мчить до сузір’я Геркулеса; про паралакс або паралактичне зміщення так званих нерухомих зірок, що насправді перебувають у постійному русі від незмірно віддалених проминулих епох до нескінченно віддаленого майбутнього, у порівнянні з якими відпущений людині строк – сімдесят літ – становить відтинок нескінченно малої короткотривалости.

Чи були у нього медитації зворотного порядку, про інволюції все менших масштабів?

Про геологічні епохи, закарбовані верствами земної кори; про міріади крихітних ентомологічних органічних існувань, що криються в порожнечах землі, під зсунутими валунами, у вуликах та курганах, про мікроорганізми, мікроби, бактерії, бацили, сперматозоїди; про незліченні трильйони мільярдів мільйонів непомітних молекул, утримуваних силами міжмолекулярного зчеплення в єдиній шпильковій головці; про цілий всесвіт сироватки людської крови з її сузір’ями червоних і білих тілець, які самі є цілими всесвітами порожнього простору з сузір’ями інших тіл, де кожне з них, своєю чергою, є цілим усесвітом зі своїх ділимих складових тіл, з яких кожне, знов-таки, ділиться на складові, так що ділене й дільник знай діляться й діляться, не сягаючи остаточного поділу, аж поки, якщо продовжувати процес досить довго, ніде й ніколи нічого не досягатиметься.

Чом він не довів цих обчислень до точнішого результату?

Тому що скількись часу тому, 1886 року, займаючись дослідженнями квадратури круга, він довідався про існування числа, вираховуваного з відносним ступенем точности до такої величини й зі стількома знаками, скажімо, 9-го степеня 9-го степеня дев’яти, що по отриманню результату потрібні були б 33 томи дрібного друку, по 1000 сторінок у кожному, незліченна безліч дестей і стосів індійського паперу, аби там умістилася вся ця нескінченна оповідь цифр, одиниць, десятків, сотень, тисяч, десятків тисяч, сотень тисяч, мільйонів, десятків мільйонів, сотень мільйонів, мільярдів, причому ядро туманности кожного знака в кожному ряду таїть потенційну можливість зведення в будь-котрий степінь будь-котрого з його степенів, аж до найвищого кінетичного розвитку.

Чи вважав він легшою проблему заселення планет і їхніх супутників якою-небудь расою, певним видом, і можливости суспільного й морального спасіння тієї раси якимось спасителем?

Тут він добачав трудність іншого плану. Знаючи, що людський організм, здатний за нормальних умов витримувати атмосферний тиск у 19 тонн^{898}, при підніманні в земній атмосфері на значну висоту починає, з наближенням до демаркаційної лінії між тропосферою та стратосферою, страждати, в арифметичній прогресії за інтенсивністю, від носової кровотечі, запаморочення голови й утруднености дихання, він, ставлячи згадану проблему, висловив, як робочу гіпотезу, неможливість якої неможливо довести, що раса з кращою адаптованістю і з іншою анатомічною будовою своїх громадян могла б якимось особливим чином існувати і в марсіанських, меркуріанських, венеріанських, юпітеріанських чи ураніанських достатніх та еквівалентних умовах, хоча людство у своєму апогеї, складаючися з істот, створених у різних формах і з остаточно усталеними відмінностями, а в кінцевому підсумку подібних одне одному та всій цілості, запевне лишилося б і там, як і тут, незмінно й невиправно прикипілим до марноти, марноти марнот і всякої марноти.

А проблема можливости спокути?

Менший засновок доведено більшим.

Які різні особливості сузір’їв були послідовно розглянуті?

Різні кольори, що свідчать про різні стадії життя (білий, жовтий, червоний, темно-червоний, багряний); їхнього ступеня яскравости; їхньої величини (доступні оку аж до 7-мої включно); їхнього розташування; зірка Візничого; Вальсингамів шлях^{899}; Давидова колісниця; кільця-пояси Сатурна; згущування спіральних туманностей у сонця; взаємозалежні обертання подвійних сонць; незалежні одночасні відкриття Галілея, Симона Маріуса, П’яцці, Левер’є, Гершеля, Галле; систематизації, що їх намагалися запровадити Боде й Кеплер відносно кубів відстаней і квадратів періодів; майже нескінченна стискуваність волохатих комет і їхніх протяглих еліптичних орбіт приходів і відходів, від перигелію до афелію; зоряне походження метеоритів; лівійські повені на Марсі близько часу народження молодшого зі звіздарів; щорічні метеоритні дощі близько дня Св. Лаврентія (мученика, 10 серпня); щомісячне явище, відоме як молодик зі старим місяцем на руках; гаданий вплив тіл небесних на людські тіла; явище зірки (1-ї величини) надзвичайної яскравости, яка палала і вночі, і вдень (нового сонця, що спалахнуло, породжене зіткненням і злиттям двох погаслих екс-сонць, унаслідок чого сталося розпікання) близько часу народин Вільяма Шекспіра, над дельтою сузір’я Кассіопеї, яке не заходить ніколи, та зірки (2-ї величини) аналогічного походження, але не такої сліпучої яскравости, яка була з’явилася і щезла в сузір’ї Корони близько часу народин Леопольда Блума, а ще інших зірок (здогадно) аналогічного походження, котрі (реально чи здогадно) були з’явилися і зникли в сузір’ї Андромеди близько часу народин Стівена Дедала, і в сузір’ї Візничого через кілька років після народження й смерти Рудольфа Блума-молодшого, і в інших сузір’ях перед народженнями чи смертями (чи після народжень та смертей) інших людей; супутні феномени затемнень, місячних і сонячних, від закриття диска світила до нової його появи, вщухання вітру, замовкання крилатих істот, появи нічних і сутінкових тварин, зникання тіней, нещезання пекельного вогню, чорноти вод земних, блідости на людських обличчях.

Його (Блума) логічний висновок, коли він зважив питання та врахував можливість похибки?

Що це не було ні небодревом, ні небогротом, ні небозвіром, ні неболюдиною. Що то була Утопія, адже немає жодного відомого способу сягнути від відомого до невідомого; нескінченність, яку з однаковим успіхом можна вважати й скінченною за допомогою гаданого-ймовірного поручпокладення одного чи й більше тіл як однакової, так і різної величини; рухливість ілюзорних форм, що знерухоміли в просторі й знову зарухоміли у повітрі; минуле, котре, можливо, перестало існувати як теперішнє ще до того, як його майбутні глядачі вступили до свого нинішнього існування.

Чи був він більше переконаний в естетичній цінності видовища?

Безсумнівно, завдяки численним прикладам поетів, що в шаленому маренні відданости а чи в приниженні відкинутости закликали до жару спочутливих сузір’їв або до холоду супутника їхньої планети.

Тож він приймав як один із предметів своєї віри теорію астрологічних упливів на сублунарно-підмісячні лихобіди-бідолиха?

Як уявлялося йому, і доказ і спростування її можливі до однакової міри, й однаковою ж мірою вибір назв на її селенографічній карті можна приписувати чутливому прозрінню або ж хибній аналогії: озеро снів, море дощів, затока роси, океан родючости.

Які особливі зближення, видавалося йому, існують поміж місяцем і жінкою?

Його прадавність, що передувала послідовності земних поколінь і їх переживала; його нічне владарювання; його сателітно-супутникова залежність; його віддзеркалене світло; його сталість у всіх його фазах, схід і захід у призначені години, прибування-повніння й убування-щербіння; присилувана незмінність його виразу; непевність його відповідей на запитання, які тих відповідей не підказують; його влада над припливами та відпливами вод; його здатність закохувати, приборкувати, наділяти вродою, зводити з ума-розуму, штовхати на злочини й ставати їх співучасником; безжурна непроникність його образу; нестерпність його самодостатньої, деспотичної, невблаганної та блискучої близькости; його знамення, провісники бурі й затишшя; закличність його світла, його руху та присутности; грізні застороги його кратерів, безводних морів, його німування; його величний блиск, коли він видимий; його притягання в періоди його видимости.

Який видимий світляний знак привернув увагу Блума, що привернув і Стівенову таку саму якість?

На третьому поверсі (з задвіркового боку) його (Блумового) будинку світло лампи-гасниці з абажуром, яке падало на екран штори, придбаної у Френка О’Гари, виготовлення віконниць, жалюзі, карнизів для гардин, Ейнджер-стрит, 16.

Як він пояснив ту тайну особи-невидимки, його жони Меріон (Моллі) Блум, засвідченої засвіченим видимим знаком – лампою?

Шляхом непрямих, потім і прямих вербальних натяків і тверджень; зі стримуваними ніжністю й обожнюванням; з описом; з утрудненістю; з проникливістю сугестії.

Чи мовчали вони потому?

Таки мовчали, споглядаючи одне одного в парі тілесних дзеркал узаємопривернутої плоті їхйогонейого попарованих облич.

Чи лишалися вони у непевній бездіяльності?

На Стівенову пропозицію, за Блумовою згодою, обидва вони, спочатку Стівен, а тоді й Блум, поночі справили малу потребу^{900}, торкаючись одне одного боками, органи сечовипускання взаємно уневидимлено шляхом ручного кругоохоплювання, а погляди, спочатку Блума, а тоді й Стівена, здійнялися до світляної-напівсвітляної тіні на екрані.

Чи подібним чином чинилося?

Траєкторії їхніх, спочатку одинпоодних, а потім одночасних струменів не були подібні; у Блума довший і рівніший, у невивершеній формі роздвоєної передостанньої літери латинської абетки, як у того, хто в останньому класі (1880) міг сягати найбільшої висоти порівняно з об’єднаними силами всіх конкурентів зі школи, де було 210 учнів; у Стівена вищий і з посвистом, як у того, хто за останні години проминулого дня ще більше підвищив наполегливість міхура за рахунок прийнятих сечогінних засобів.

Які відмінні проблеми уявилися кожному з них у зв’язку з невидимим чутним паралельним органом іншого?

Блумові: проблеми збудливости, набрякання, твердіння, чутливости, величини, гігієнічности, волохатости.

Стівенові: проблема священної цілісности Ісуса обрізаного (1 січня, свято, коли приписується слухати месу й утримуватися від зайвої роботи служіння), а також проблема того, чи божественній крайній плоті, цьому плотському обручальному персневі святої римо-католицької апостольської церкви, береженому в Калькаті, належиться звичайне пошанування, а чи четвертий ступінь поклоніння, віддаваний, по відділенню їх, таким божественним поростам, як нігті ніг та коси.

Яке небесне знамення спостерегли обидва одночасно?

Зірку, що з великою видимою швидкістю промайнула по небосхилу від Веги в сузір’ї Ліри, вище зеніту й поблизу групи зірок Волосся Вероніки, в напрямі зодіакального знаку Лева.

Яким чином доцентровий залишенець надав вихід відцентровому гетьвідхідному?

Вкладенням стрижня бамбулястого чоловічого ключа в щілину хиткого жіночого замка, обернувши ключа на важіль, крутнувши його ліворуч, видаливши язичок замка зі скобеля, потягнувши досередини сіпанням старі схибнуті з завіс двері й відчинивши отвір для безперешкодного виходу та входу.

Як же вони розпрощалися, як розлучилися?

Стоячи перпендикулярно під одними й тими ж самими дверми, врізнобіч від порога, причому лінії їхніх прощально привітальних рук сходилися в довільній точці й під довільним кутом, але меншим за суму двох прямих.

Які звуки супроводжували єднання їхніх дотичних та роз’єднання їхніх (відповідно) відцентрової й доцентрової рук?

Гуки дзвонів, що вибивали нічні години на дзвіниці церкви Святого Ґеорґія.

Що вчувалося кожному з них у відлунні цих гуків?

Стівенові:

 
Liliata rutilantium. Turma circumdet.
Iubilantium te virginum. Chorus excipiat.
 

Блумові:

 
Гей – гой, гей – гой,
Гей – гой, гей – гой.
 

Де перебували особи з того товариства, яке разом із Блумом, на поклик цих дзвонів, пройшло сьогодні шлях із Сендимаунта на півдні в Гласневін на півночі?

Мартін Каннінгем (у ліжку), Джек Пауер (у ліжку), Саймон Дедал (у ліжку), Том Кернан (у ліжку), Нед Ламберт (у ліжку), Джо Гайнс (у ліжку), Джон Генрі Ментон (у ліжку), Бернард Корріган (у ліжку), Петсі Дігнем (у ліжку), Педді Дігнем (у могилі).

Що почув Блум, лишившись сам-один?

Подвійну луну кроків, що даленіли, по небеснорожденній землі. Подвійне бриніння єврейської арфи в лункому провулку.

Що відчув Блум, лишившись сам-один?

Холод міжзоряних просторів, тисячі градусів нижче точки замерзання або абсолютного нуля за Фаренгейтом, Цельсієм чи Реомюром; перші призвістки близького світанку.

Про що нагадали йому дзвони, й рукопотиск, і кроки, й трем самотности?

Про товаришів, що спочили від різних причин і в різних місцях: Персі Епджон (убитий в бою біля Моддер-рівер), Філіп Гілліган (сухоти, у лікарні на Джервіс-стрит), Метью Ф. Кейн (утонув у Дублінській затоці), Філіп Мойзел (піємія, на Гейтсбері-стрит), Майкл Гарт (сухоти, в лікарні Скорботної Матері), Педді Дігнем (апоплексичний удар, у Сендимаунті).

Які сподівання яких явищ спонукали його ще лишатися?

Згасання трьох останніх зірок, сіріння світанку, поява нового сонячного диску.

Чи бував він і раніше глядачем цих феноменів?

Якось-то 1887 року після загайної гри в шаради у Люка Дойла, в Кіммеджі, він терпляче дожидав пришестя денного феномену, сидячи на мурі саду й спрямувавши погляд на Міцрах, схід.

Чи запам’яталися йому першопочаткові явища?

Рух повітря, ранкові півні вдалині, церковні дзвони зусібіч, вокалізи пернатих, самотня хода раннього перехожого, видиме поширення світла невидного ще світила, перший золотий крайчик воскреслого сонця, розрізнюваний над самим обрієм.

Чи залишився він надовше?

Із глибоким зітханням рушив він додому, знову перейшов сад, знов увійшов у коридор, знову зачинив двері. З коротким видихом він знову взяв свічку, знову зійшов нагору по східцях, знову наблизився до дверей вітальні, ввійшов у хол і взагалі ввійшов.

Що несподівано затримало його входини?

Права скронева ділянка^{901} порожнистої сфери його черепної коробки зазнала зіткнення з кутом твердої деревини, й за коротку, але відчутну частку секунди, внаслідок передачі й реєстрації попередніх відчуттів, болісне відчуття локалізувалося.

Опишіть зміни, що відбулися в розташуванні предметів умеблювання.

Диван з оббивкою сливового плюшу перемістився від стіни навпроти дверей до коминка, поруч туго скрученого британського прапора (перестановка, яку він багато разів збирався здійснити); столик із майоліковою стільницею в сині та білі карти поставлено навпроти дверей, на місце, звільнене диваном сливового плюшу; горіховий буфет (випнутий кут якого був на мить затримав його входини) пересунуто з колишнього місця біля дверей на почеснішу, зате загрозливішу позицію перед дверима; два крісла, що досі стояли право– і ліворуч від коминка, перекочували на місце, яке доти займав столик із майоліковою стільницею в сині та білі карти.

Опишіть їх.

Ось одне: приземкувате м’яке крісло з широким поруччям, випнутим наперед, і спинкою, скошеною назад, яке, бувши різко відсунутим при чийомусь уставанні, загорнуло смужку, неправильної форми, краю прямокутного килима, відкривши в центрі обтягнутого місткого сидіння помітну знебарвленість, що поступово зникала мірою наближення до периферії. І друге: легке крісло з глянсуватого очерету, криволапе, вигнуте, поставлене прямо навпроти першого; каркас його, від верху до сидіння й від сидіння до ніжок, був покритий темно-брунатним лаком, а сидіння впадало в око своїм яскраво-білим плетеним кругом.

Які сенси надавалися цим двом кріслам?