Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 34 (всего у книги 53 страниц)

ШЛЬОНДРИ:

 
Куди тебе несе проти ночі, дурнику?
Як там твоє дрочило? Працює?
А пуцька у тебе в штанях лежить?
Давай, я так зроблю, що вона встане.
 

Блум чалапає через це людське гноїще, прямуючи до освіченої вулиці попереду. Відхиливши фіранку вікна, грамофон вистромив надвір свій мусянжевий погнутий хобот. Збоку шинкарка підпільного шинку торгується з трудягою і двома солдатами.

ТРУДЯГА (ригаючи): А де, з біса, цей блядський будинок?

ШИНКАРКА: Пердон-стрит. Пляшка міцного шилінг. Я жінка чесна.

ТРУДЯГА (схопивши за комір обох солдатів, тягне їх за собою): Британська арміє! Вперед, до перемог!

РЯДОВИЙ КАРР (за його спиною): Напився по самі вінця.

РЯДОВИЙ КОМПТОН (сміється): Не кажи!

РЯДОВИЙ КАРР (до трудяги): Казарми Портобелло, їдальня. Запитай Kappa. Просто Kappa і все.

ТРУДЯГА (репетує):

 
Ми хлопці з Вексфорда.
 

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Послухай-но, як тобі наш старшина?

РЯДОВИЙ КАРР: Беннетт? Та це ж мій друзяка. Для мене він хлопець що треба.

ТРУДЯГА (репетує):

 
Ми скинем чужу кормигу,
Врятуємо рідний наш край.
 

Рушає вперед, спотикаючись, тягнучи їх за собою. Блум зупиняється, вагаючись. Підходить пес, висолопивши язика, тяжко дихаючи.

БЛУМ: Іду туди, не знаю куди. Хтозна, де ті будинки. І куди поділися вони самі? Напідпитку хлопці долають відстань удвічі швидше. Невилазна плутанина. Спочатку сцена на Вестленд-роу. Потім скочив у перший клас, хоча квиток мав у третій. Потім одну станцію проїхав. Потяг із паротягом позаду. Міг би завезти аж у Малагайд або на відстій на запасну колію на всю ніч або зіткнутися з зустрічним потягом. До шкоди доводить друга випивка. Треба не більше одної. Чого я за ним? З усього гурту він найпристойніший. Якби я не почув про місіс Бофуа-Пюрфуа, то не пішов би туди і його б не зустрів. Доля. А ті грошики він проциндрить. Тут міститься контора допомоги нужденним. Враз отримуєш, скільки треба для нагальних оборудок. Кажете, у вас труднощі? Легко прийшло, легко й піде. Я міг би вже лежати на кладовищі через цього трамгонгфардугрейкджаггернаута, але не розгубився. Проте це не завжди рятує. Того дня, якби пройшов повз вікна Трулока на дві хвилини пізніше, то попав би під кулю. Відсутність тіла. Хоча якби куля тільки продірявила одяг, міг би виправити п’ятсот фунтів за психологічне збурення. Хто б це там був? Якесь цабе з клубу на Кілдер-стрит. Збережи, Господи, його єгерів. (Роздивляється на стіні фалічний малюнок крейдою з підписом «Солодкий сон».) Комедіанти! От Моллі намалювала в Кінгстауні на замерзлій шибці у вагоні. А на що схоже це?

Розмальовані ляльки визирають із вікон, стоять у розчинених дверях, смалячи дешеві цигарки. Солодкий нудотний димок пливе до нього круглими й овальними кільцями.

КІЛЬЦЯ: Солодкі принади. Принади гріха.

БЛУМ: Щось у мене негаразд із хребтом. Іти далі чи вернутися? А ще цього м’ясива накупив. Їстимеш цю свинятину, станеш сам як свиня. Ну й дурень! Викинув гроші на вітер. Переплатив шилінг і вісім пенсів. (Пес торкає його долоню холодним мокрим носом, махаючи хвостом.) Дивно, чому їх усіх до мене вабить. Навіть того собацюру, що сьогодні. Спочатку з твариною краще поговорити. Вони, як і жінки, люблять rencontres[322]322
  Зустрічі (фр.).


[Закрыть]. Хоча від них стільки смороду, як від тхора. Chacun son gout[323]323
  У кожного свій смак (фр.).


[Закрыть]. А може, він скажений. Фідо. Не знає, що йому робити. Гарний пес! Гарріоуен. (Вовкодав лягає на спину, безсоромно вигинаючись, канючачи лапами, висолопивши довгого чорного язика). Вплив оточення. Віддай – і справі край. Якщо ніхто. (Гостинно запрошуючи сеттера, він сторожко, мов браконьєр, крок за кроком відступає в темний смердючий куток. Розгортає один пакунок, хоче кинути свинячу ніжку, передумав, бере баранячу.) Дорожча всього на три пенси, але значно важча. Хоча я тримаю її в лівій руці. Вона потребує більше сили. Чому? Вона менша, бо менше працює. Та кидай. Два і шість.

Хоч і жаль, а кидає свинячу ніжку й пакунок із баранячою. Мастиф абияк шматує обгортку пакунка і з гарчанням жадібно вгризається в м’ясо, трощить кістки. Тим часом наближається нічний дозор – двоє поліцаїв у дощових плащах із каптурами, тихі й насторожені. Перемовляються пошепки.

ДОЗОР: Блум. Блума. Блумові. Блумі.

Кожен із них кладе руку на плече Блумові.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Затриманий під час порушення. Забруднював місця громадського користування.

БЛУМ (затинаючись): Але я роблю добро іншим.

Зграя голодних чайок злітає з каламутних вод річки Ліффі, несучи у дзьобах частування – крихти солодкого пиріжка.

ЧАЙКИ: Який короший киріжок!

БЛУМ: Друг людини. Муштрований ласкою.

Показує рукою. Боб Дорен, вмостившися на високому стільчику шинквасу, ризиковано на ньому погойдується і нахиляється над спанієлем, що трощить м’ясиво.

БОБ ДОРЕН: Гарний собацюра. Дай лапу. Ну дай мені лапу.

Бульдог гарчить, шерсть на загривку стала дибом, між зубами, що гризуть свинячу кістку, тече слина як у скаженого. Боб Дорен безгучно падає у підвал.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Захист тварин від жорстокого поводження.

БЛУМ (із запалом): Шляхетна справа! Я висварив машталіра конки на мосту Гарольдс-кросс за те, що він злочинно занедбав свою бідолашну конячину, так що хомут до крови натер їй шию. А він ще й вибатькував мене за мою турботу про його ж тварину. Саме був мороз, і трамвай був останній. А всі розповіді про те, як живеться тваринам у цирку, вони, вважайте, аморальні.

Синьйор Маффеї, збліднувши від люті, у вбранні приборкувача левів з діамантовими зашпінками на накрохмаленому нагрудді сорочки, виступає вперед, тримаючи цирковий, обклеєний папером обруч і канчук, що звивається кільцями, а ще револьвер, націлений на ненажерливого дога.

СИНЬЙОР МАФФЕЇ (зі злостивою посмішкою): Леді і джентльмени, і мій учений хорте, саме я спромігся приборкати Аякса, грізного мустанга пампасів за допомогою мого патентованого сідла з гостряками для м’ясоїдів. Шмагати під животом канчуком з вузлами. А коли подушиш на блоку за горло, це зробить згідливим самого впертого лева, навіть Leo ferox[324]324
  Лютий лев (лат.).


[Закрыть], лівійського людожера. Розпечений до червоного лом і особливі мастила, які втирають у обпечене місце, створили Фріца Амстердамського, гієну, що мислить. (Дивиться на Блума пекучим поглядом.) Я володію індійським секретом. Його дія залежить від поєднання блиску моїх очей з полиском діамантів на моїх грудях. (Із чарівною посмішкою.) А тепер дозвольте відрекомендувати вам мадмуазель Рубі, окрасу арени.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Дайте прізвище та адресу.

БЛУМ: От забув. А, згадав! (Скидає свій високий капелюх, кланяється.) Доктор Блум, Леопольд, дантист^{747}. Ви, звичайно ж, чули про пашу фон Блюма. Мільйони червінців. Доннерветтер! Володіє половиною Авустрії. І Єгипту. Двоюрідний брат.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Доказ.

З-за шкіряного обідця Блумового капелюха випадає картка.

БЛУМ (у червоній фесці, у повній формі кадія з широким зеленим чересом, з підробним орденом Почесного леґіону, спішно піднімає і подає картку): Дозвольте. Я член клубу Молодих Офіцерів Армії і Флоту. Мої повірені: фірма Джон Генрі Ментон, Бечелорз-вок, 27.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ (читає): Генрі Квіт. Без певного місця проживання. Волоццюга, заважає роботі вуличного руху.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Алібі. Вас попереджено.

БЛУМ (із нагрудної кишеньки витягає зім’яту жовту квітку): Квіт – квітка. Оце і є та квітка, про яку була мова. Мені дав її один чоловік, я не знаю його прізвища. (Переконливим тоном.) Ви ж знаєте цей давній жарт про троянду Кастилії. Блум. Змінене прізвище. Віраг. (Довірливо й конфіденційно він стишує голос.) Розумієте, сержанте, ми заручені. Тож маємо до діла ще з жінкою. Треба враховувати сердечні прихильності. (Грайливо штовхає плечем другого дозорця.) Та нам, морякам, до цього не звикати. Честь нашого мундира зобов’язує. (Серйозним тоном до першого.) Хоча інколи буває і Ватерлоо. Зайдіть до мене якось увечері, у мене є пляшечка старого бурґундського. (До другого дозорця жваво.) Я вас познайомлю, інспекторе. Вона дівчина моторна. Раз, два та й уже.

Виникає темне, позначене ртуттю обличчя, за ним жіноча постать під вуаллю.

ТЕМНА РТУТЬ: Його шукають у Замку. Його вигнали з ганьбою з армії.

МАРТА (під густою вуаллю, ясночервона стрічка навкруг шиї, в руці номер «Айриш таймс», показує на нього з докором): Генрі! Леопольде! Леопольде! Ліонелю, моя утрато. Поверни моє добре ймення.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ (суворо): Гайда в дільницю.

БЛУМ (злякано задкує, надягає капелюх, прикладає праву руку до серця, тримаючи лікоть під прямим кутом, подає знак масона другого ступеня). Ні-ні, вельмишановний майстре, це шалава. Сплутали з кимсь іншим. Ліонська пошта^{748}. Лезюрк і Дюбоск. Ви, певно, пам’ятаєте справу про братовбивство Чайльдса. Ми ж бо медики. Його зарубали на смерть сокирою. Мене обвинуватили помилково. Краще хай уникне кари один винуватець, аніж постраждають дев’яносто дев’ять невинних.

МАРТА (хлипає під вуаллю): Обіцяв же, а тепер відмовляється. Моє справжнє ім’я Пеґґі Ґріффін. Писав мені, що дуже нещасний, бідолаха. Я поскаржуся на тебе, безсовісний баламуте, моєму братові, він грає захисником у команді «Бектайв».

БЛУМ (прикриває рот рукою): Жінка п’яна. Перебрала алкоголю. (Нерозбірливо бурмоче Єфраїмівський пароль.) Шитброліт.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (зі сльозами на очах до Блума): Вам має стати за себе дуже соромно.

БЛУМ: Панове присяжні засідателі, дозвольте мені внести ясність. Тут на мене верзуть усяку нісенітницю, а я, законослухняний громадянин, потерпаю. Зробили з мене цапа-відбувайла. Я поважний одружений чоловік. Живу на Екклз-стрит із незаплямованою репутацією. Моя дружина це дочка заслуженого воєначальника, відважного джентльмена, людини чести, генерал-майора Брайєна Твіді, одного з тих британських командирів, які отримують для Британії перемоги на полі бою. Став генерал-майором за геройську оборону Роркс Дрифту^{749}.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Полк.

БЛУМ (звертається до ґалереї): Королівські дублінські стрільці, що прославилися своєю хоробрістю в усьому світі, вони сіль землі, любі мої. Здається мені, я бачу серед вас декого з моїх давніх товаришів по зброї. К. Д. С. Разом із нашою столичною поліцією, що охороняє наш спокій, найхоробрішими нашими хлопцями, які служать нашому монарху.

ГОЛОС: Зрадник! Слава бурам! Хто шельмував Джо Чемберлена?

БЛУМ (кладе руку на плече першого дозорця): Мій старий татусь теж був мировим суддею. Я такий самий непохитний британець, як і ви, сер. Я воював під нашими прапорами за короля і державу під час чудернацької війни під командуванням генерала Гофа, що у парку, був поранений при Спайон Копі та при Блумфонтейні^{750}, моє прізвище неодноразово згадувалося в реляціях. Я робив усе, що може зробити кожна біла людина. (З почуттям здійсненого обоє 'язку.) Джим Бладсо. Пароплав стоятиме, торкаючись носом берега.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Професія або діло.

БЛУМ: Займаюсь я здебільшого ділами літературними. Я автор літературних текстів, тобто журналіст. Зараз ми якраз готуємося видати збірку популярних оповідань. Ідея такого видання нова, подав її я. Я пов’язаний із британською та ірландською пресою. Якщо ви зателефонуєте…

З'являється Майлс Кроуфорд, підходить рвучкою ходою з гусячим пером у зубах. Його пурпуровий дзьоб спалахує у затінку його солом'яного бриля. В одній руці у нього в’язка солодкої іспанської цибулі, а друга притискає до вуха телефонну слухавку.

МАЙЛС КРОУФОРД (мочки його вух звисають, як сережки у півня): Алло, сімдесят сім вісімдесят чотири. Алло. Це додаток до газети «Фрімен»: «Оглядач дублінських пісуарів та тижневий сракопідтирач». Паралізуємо Європу. А ви хто? Поліція? Питаєте, хто пише? Хто-хто? Блум?

Містер Філіп Бофуа-Гарновір стоїть перед присяжними, дає свідчення в чепурній візитці, кутик носовика визирає з зовнішньої кишеньки, у ретельно випрасуваних бузкових штанях і лакованих черевиках. В руці у нього здоровецький портфель із наліпкою «Майстерні випади еківоки викрутаси вихиляси фокуси фортелі Метчема».

БОФУА (кожне слово вимовляє так, наче воно тягуче): Ні, я не зовсім упевнений, що ви відразу дійшли б того самого висновку. Я цього не бачу та й годі. Жоден із тих, хто народився джентльменом, жоден, хто має бодай елементарні уявлення про джентльменство, не допустить такої безсовісної нечесної гри. Він веде саме таку гру, ваша честь. Плагіатор. Слизький пролаза, який видає себе за письменника. Кожнісінький читач знає, що він, розпаскуджений своєю зіпсутістю, списав деякі мої художні твори і намагається їх видати за свої власні, хоч вони своєю блискучою стилістикою та ідеально виписаними любовними сценами свідчать про моє авторство. Твори Бофуа про кохання і про людей, які насолоджуються всіма благами життя, напевно знайомі вашій честі, як і всій публіці нашої імперії.

БЛУМ (бурмоче заляканий, спантеличений): Якщо ваша ласка, прошу відхилити звинувачення щодо відьмочки сміхотворниці…

БОФУА (закопиливши губу у зверхній посмішці, озирає присутніх): Ну й осел же ти, небораче! Тебе ніколи не проймеш ніякими з біса словами! Проте навряд чи тобі варто так дуже цим перейматися. Тут присутній мій літературний агент містер Дж. Б. Пінкер. Сподіваюся, ваша честь, ми, яко свідки, отримаємо належну грошову компенсацію, правда ж? Бо ж задля посвідчення тут нам довелося немало потратитися, щоб вивести на чисту воду цього нікчемного перодряпа, цю реймську сороку^{751}, яка навіть не ходила в університет.

БЛУМ (мимрить сам до себе): Університет життя. Нікчемна література.

БОФУА (горлає): Це підла брехня, що свідчить про моральну ницість цієї людини! (Він відкриває свій портфель.) Ось тут, ваша честь, незаперечні докази, corpus delicti[325]325
  Склад злочину (лат.).


[Закрыть], зразки моєї зрілої творчости, спотвореної тавром звіра.

ГОЛОС ІЗ ҐАЛЕРЕЇ:

 
Цар Мойсей, він обісрався,
«Дейлі-ньюсом» підтирався.
 

БЛУМ (він очумався): Перебаранчає.

БОФУА: Ах ти ж стерво нещасне! Тебе треба в смердючій калабані втопити. І то якомога швидше, скотиняко підла! (Звертаючися до суду.) Та ви подивіться на його особисте життя. Він живе якимось почетвірним життям – не подвійним, а почетвірним. На людях янгол, а вдома чорт. Його ймення не можна вимовляти при жінках. Найперший інтриган віку.

БЛУМ (звертаючися до суду): А він, неодружений, яким чином…

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Король проти Блума. Викличте свідка Дрісколл.

ОПОВІСНИК: Мері Дрісколл, посудомийниця!

Появляється Мері Дрісколл, молода служниця у стоптаних черевиках. На зігнутій її руці звисає відро, у другій руці швабра.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Ще одна! Ви теж належите до того самого, не приведи Господи, жіночого класу?

МЕРІ ДРІСКОЛЛ (обурено): Я ніяка не хвойда. Я чесна дівчина, і в останнього хазяїна працювала чотири місяці. Непогані умови: шість фунтів за рік, частування чай, пиво і у п’ятницю вихідний день, та довелося піти, бо став до мене чіплятися.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Чим він вас не влаштовував?

МЕРІ ДРІСКОЛЛ: Почав вимагати, щоб я йому дала, самі знаєте що, але я ж не можу дозволити того, що не годиться для мене, хоч я дівчина бідна, як самі бачите.

БЛУМ (у хатній репсовій куртці, фланелевих штанях, домашніх капцях, неголений, чуб скуйовджений; каже примирливо): Я ж поводився з тобою порядно. Приносив гостинці. Подарував смарагдові підв’язки, які куди люксусовіші, ніж ті, які тобі годилось би показувати. Необачно я заступився за тебе, коли стали шукати винуватця пропажі у нашому домі. Кожен повинен знати межу того, що йому дозволено вчинити. Нумо грати по-чесному.

МЕРІ ДРІСКОЛЛ (запально): Хай мене Господь Бог покарає, якщо я справді поцупила ті устриці!

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: То вас, виходить, обмовили? І що потім сталося?

МЕРІ ДРІСКОЛЛ: Він схопив мене зненацька на задвірку, ваша честь, коли хазяйка пішла зранку на закупи, вимагав, щоб я дала йому шпильку. А він як стиснув мене, то потім на тілі чотири синці лишилися. І двічі силкувався засунути руку під спідницю.

БЛУМ: Вона сама рухалася відповідно.

МЕРІ ДРІСКОЛЛ (презирливо): Мені не хотілося пускати в хід мою швабру. Я його усовіщала, ваша честь, а він мені: ти тільки нікому ані слова!

Усі сміються.

ДЖОРДЖ ФОТРЕЛЛ (секретар королівського і мирового суду гучним голосом): Порядок! Зараз обвинувачений виголосить свою першу заяву.

Блум не визнав своєї вини, в руці у нього розквітла квітка водяної лілеї, він починає довгу недоладну промову. Присутні ще почують, що скаже його захисник у своїй разючій промові зверненій до суду. Його геть затоптали в грязюку й оголосили виродком, а проте він, так би мовити, бажає стати на шлях виправи, загладити пам’ять про минуле чистим, як у сестер, життям і повернутися до своєї природи, перетворитися на хатню тваринку. Він народився семимісячним, і його дбайливо вигодував і виплекав прикутий до ліжка батько. Можливо, навіть батько допустився якихось помилок, проте він волів би перегорнути сторінку і нині, наблизившися впритул до ганебного стовпа, зажити спокійним домашнім життям на схилку свого віку у затишку родинного сховку. Уроджений британець він того літнього вечора стоячи на майданчику паротяга Кільцевої лінії бачив час від часу як дощ збирається линути і не линув і у вікнах дублінських домівок і приміських теж видовища щасливого родинного побуту з шпалерами Докрелла за шилінг дев’ять пенсів, невинної малечі, що народилася британцями і жебоніє молитвами Немовляті Христу, юних школяриків, що схилилися над своїми уроками, зразкових панночок, які опановують своє фортеп’яно, або ж того, як вони всі сімейним гуртом палко дякують Господу, зібравшися навколо різдвяного вогнища, а скрізь по країні, по boreens та зелених моріжках та доріжках colleens разом із їхніми swains під мелодії акордеона з органним звучанням із сплава «Британія» з чотирма регістрами і дванадцятьма міхами, просто задурно, такої вигідної нагоди тільки пошукати…

Знову сміються. Він бурмоче щось нерозбірливе. Репортери скаржаться, бо не можуть зрозуміти.

КАНЦЕЛЯРИСТКА І СТЕНОГРАФІСТКА (не відводячи очей від своїх записів): Заткніть йому пельку.

ПРОФЕСОР МАКГ’Ю (за столом для журналістів він кашляє і повторює): Головне, друзяко, щоб ти був здоровий і не кашляв.

Починають перехресний допит на тему – Блум і відро. Велике відро. Власною особою Блум. Розлад шлунку. На Бівер-стрит. Так, беруть кольки. Дуже. Відро тинькарів. Насилу йшов. Хоч стань та плач. Ніби прийшла остання година. Десь ополудні. Кохання або бурґундське. Так, трохи шпинату. Вирішальна хвилина. У відро він не зазирав. Ніхто. Досить брудно. Не зовсім. Давнє число «Цікавинок».

Вигуки і свист. Блум у подертому сурдуті, вимазаному вапном, на голові пом’ятий циліндр з’їхав набакир, на носі наліплений пластир, говорить зовсім нечутно.

ДЖ. ДЖ. О’МОЛЛОЙ (в перуці і мантії адвоката, говорить тоном болісної огуди): Не місце тут глумитися з бідолашного смертного, який перебрав хмільного. Ми не у ведмежатнику і не на студентській гулянці й не прагнемо розіграти тут пародію на справедливий суд. Мій підзахисний – хлопчик із родини іммігрантів, який розпочав своє діло з нуля і тепер чесно силкується заробити собі на шмат хліба. Зфабриковане звинувачення, про яке тут товчуть безперестану, вчинене через хвилинне відхилення від спадковости і вільне поводження, схоже на те, яке йому інкримінується, цілком дозволені на його батьківщині, землі фараонів. Prima facie[326]326
  Першою справою (лат.).


[Закрыть], звертаю вашу увагу на те, що спроби ґвалтування, власне, не було. Статевий акт, як такий, не відбувся. Наруга, на яку скаржилася міс Дріскол, тобто замах на її цноту, більше не повторювалася. В цьому я вбачаю атавізм. В історії родини підзахисного зафіксовані випадки кораблетрощі й лунатизму. Якби обвинувачений міг говорити, то розповів би історію, яка здалась би нам незвичайною з-посеред інших, які можна знайти в книжках. Адже він і сам, ваша честь, скидається на уламок кораблетрощі, у нього слабкі груди, як то у всіх ремісників. Його покірність пояснюється тим, що він виплодок монгольської раси і не відповідає за свої вчинки. По суті кажучи, у нього не всі дома.

БЛУМ (босий, недолугий, у штанях і блузі найманця-азіата на флоті озирається навколо крихітними кротовими очицями, підтискаючи від незручности пальці ніг, потираючи долонею лоба. Потім підтягує штани і зі східною ґречністю вітає суд, показуючи великим пальцем на небо): Яку судову нісь Бозя дала! (Починає наспівувати.)

 
Хлопся малий милий
Купи нозю паці
Ой за два за шилі…
 

Крики й свист присутніх заглушили його голос.

ДЖ. ДЖ. О’МОЛЛОЙ (запально озиваючись на вигуки присутнього люду): Це гра в одні ворота. Присягаюся Плутоном, я не дозволю, щоб над моїм підзахисним, хоч який він є, безбоязно знущалася зграя шавок і гієн. Закон джунглів змінюється заповідями Мойсея. Я вважаю, і вважаю категорично, зовсім не бажаючи суперечити меті правосуддя, що обвинувачений зовсім не допомагав учинити злочин, і позовниця зовсім не наражалася на насильство. Мій підзахисний ставився до цієї юної особи, як до рідної дочки. (Блум бере руку Дж. Дж. О'Моллоя і припадає до неї устами.) Я знайду заперечливі свідчення і напевне доведу, що тут знову діє невидима рука. Винуватець невідомий – хапайте Блума. Мій підзахисний сором’язливий і боязкий, він менше всіх на світі здатен зробити щось негоже, щось образливе для скромности або кинути камінь у дівчину, яка пішла по кривій стежці, коли якийсь негідник примусив задовольняти його заласся. Він хоче йти прямою дорогою, і я вважаю його найбездоганнішою людиною з усіх, яких я будь-коли знав. Зараз він перебуває в складних обставинах, позаяк йому довелося закласти свої чималі маєтності в глибинах Малої Азії в Агендат Нетаїм, діапозитиви якого вам зараз покажуть. (Блуму.) Здається мені, бажано, щоб ви дали якусь приємну для люду обіцянку.

БЛУМ: Обіцяю пенні за кожен фунт.

На стіну проектують береги озера Кіннерет, на них, повиті срібним маревом, пасуться стада. В ґалереї стоїть Мойсей Длугач, альбінос із очима тхора, у робочих штанях із синьої саржі, і в кожній руці тримає цитрину та свинячу нирку.

ДЛУГАЧ (хрипким голосом): Берлін, W 13, Бляйбтрой-штрассе.

Дж. Дж. О ’Моллой ступає на невисоку приступку і з поважним виглядом береться за вилоги мантії. Обличчя його видовжується, стає блідим і бородатим, очі западають, вилиці спалахують плямами хворого рум‘янцю: сухотне обличчя Джона Ф. Тейлора. Він прикладає хусточку до уст і розглядає, як на ній розпливається рожево-червона течія крови.

ДЖ. ДЖ. О’МОЛЛОЙ (ледь чутно): Перепрошую, мене дуже морозить, я хворів, оце щойно встав з ліжка. Декілька ретельно підібраних слів. (У нього з'являється пташина голова, лисячі вуса і красномовство Сеймура Буша.) Коли настає час розгорнути ангельську книгу, якщо гідно преобразилася душа, зачата замисленим лоном, я кажу: даруйте обвинуваченому святу презумпцію невинуватости.

У суд передають папір з відповідною заявою.

БЛУМ (у придворному вбранні): Можу назвати найкращі рекомендації. Мсьє Каллан, Колман, містер Віздом Гелі, мировий суддя. Мій колишній патрон Джо Кафф. Містер В. Б. Діллон, колишній мер Дубліна. Я бував у блискучому колі найчарівніших… королев дублінського світу. (Недбало.) Оце ввечері на вузькому прийомі у віце-короля я геть забалакався з моїм давнім приятелем, сером Робертом, королівським астрономом, і з його дружиною, леді Болл. Сер Болл, кажу я йому…

МІСІС ЄЛВЕРТОН БАРРІ^{752} (на ній опалова бальна сукня з низьким корсажем, довгі, по лікоть, рукавички кольору слонової кістки, доломан, оторочений хутром соболя з підбивкою цегляного кольору, в косах гребінь з діамантами та егретка): Констеблю, заарештуйте його. Він прислав мені анонімного листа, написаного учнівською рукою і підписався Джеймс Різколюб, коли мій чоловік був на Мунстерській виїзній сесії у Північній Окрузі. Він повідомив, що побачив з гальорки мої незрівнянні округлості, коли я сиділа в ложі театру «Ройял» на виставі «Цикади», яку давали на прохання намісника. Я розпалила його, він там писав. І він зробив мені непристойну пропозицію порушити свій подружній обов’язок наступного четверга о пів на п’яту по меридіану Дансинка. Він також пропонував вислати мені поштою твір мсьє Поля де Кока «Дівчина в трьох корсетах».

ЛЕДІ БЕЛЛІНГЕМ (у капелюшку виходить із свого екіпажа, закутана в своє кроликове хутро, і виймає з муфти опосумового хутра черепаховий лорнет): І мені теж. Так, я гадаю, що це та ж сама сумнівна особа. Бо одного разу в сльотавий непогожий день він зачинив дверцята моєї карети біля дверей будинку Торнлі Стокера, це було під час жахливої холоднечі в лютому дев’яносто третього, коли у моєму домі замерзла навіть вода у бачку ванної і решітка зливної труби. І після цього він прислав мені квітку едельвейса, яку, він сказав, зірвав на гірській вершині. Я віддала її для ознайомлення вченому ботаніку, і той запевнив, що це квітка картоплі з теплиці експериментальної фірми.

МІСІС ЄЛВЕРТОН БАРРІ: Ганьба йому!

До приміщення вдирається юрма шльондр і голодранців.

ШЛЬОНДРИ Й ГОЛОДРАНЦІ (верещать): Хапай злодія! Слава Синій Бороді! Іцкові Мойші тричі слава!

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (дістає наручники): А ось і вони, рідні.

ЛЕДІ БЕЛЛІНГЕМ: Він писав мені різними начерками, лестив, називаючи Венерою в хутрі й запевняв, що ой як співчуває моєму лакею, який їздить на приступці карети, Балмерові, хоча водночас признавався, що заздрить його шапці-ушанці та смушевому кожуху, а ще й до того, що він має щастя бути так близько до моєї особи, стоячи позаду за моїм сидінням у моїй лівреї з гербами Беллінгемів, на чорному тлі золота оленяча голова. Він мало не з несамовитим захопленням вихваляв нижню половину мого тіла, мої огрядні литки у шовкових панчохах, натягнених по далі нікуди, і величав усі інші мої принади, котрі, як він сказав, сховані в коштовних мереживах, і він їх може тільки уявити. Він спонукав мене, запевняючи, що вважає це своєю життєвою місією, щоб я споганила своє подружнє ложе і вчинила з ним перелюбство якомога швидше, при першій же нагоді.

ЇЇ ЯСНОВЕЛЬМОЖНІСТЬ МІСІС МЕРВІН ТОЛБОЙС (в амазонці й котелку, в ботфортах із шпорами, червоній камізельці, з мушкетерськими рукавицями, шлейф амазонки підібраний, мисливський канчук у руці, яким вона ляскає себе по халяві): І мене також. Він побачив мене у Фенікс-парку на грі в поло на матчі Вся Ірландія проти Решти Ірландії. Я знаю, очі мої яскрилися божественно, коли я бачила, як драгунський капітан Денні Залізна Рука робить переможний кидок на своєму улюбленому Кентаврі. Цей плебейський Дон Жуан стежив за мною, причаївшись за кебом, а потім прислав мені в подвійному конверті непристойну фотку, таку, що їх продають, коли стемніє, на паризьких бульварах, і вони є образливі для кожної леді. Вона й досі у мене. На ній напівгола сеньйорита, тендітна й приваблива (як він завзято запевняв мене, його власна дружина, що він сфотографував з натури) незаконно злягається з м’язистим тореро, напевно гольтіпакою. Він умовляв мене робити те саме, пуститися берега, блудодіяти з гарнізонними офіцерами. Він благав мене, щоб я закаляла його лист таким способом, який я аж ніяк не можу сказати, а також покарала його, чого він цілком заслуговує: сіла б на ньому верхи й періщила його щосили нагайкою.

ЛЕДІ БЕЛЛІНГЕМ: І мене благав.

МІСІС ЄЛВЕРТОН БАРРІ: І мене.

Кілька найшановніших дублінських леді піднімають сороміцькі листи, отримані від Блума.

ЇЇ ЯСНОВЕЛЬМОЖНІСТЬ МІСІС МЕРВІН ТОЛБОЙС (у раптовому пориві люті тупає чобітком, і на ньому дзвенить шпора): Присягаюся Господом Богом, я це зроблю таки. Я лупцюватиму цю тварюку скільки стане сил. Я злуплю з нього живого шкуру.

БЛУМ (заплющує очі): Як, тут? (Совається на своєму місці.) Знову! (Роздратовано.) Я люблю небезпеку.

ЇЇ ЯСНОВЕЛЬМОЖНІСТЬ МІСІС МЕРВІН ТОЛБОЙС: Ну постривай! Зараз я тобі піддам жару! Ти у мене затанцюєш.

ЛЕДІ БІЛЛІНГЕМ: Розмалюйте йому штани! Щоб там було все аж до американського прапора!

МІСІС ЄЛВЕРТОН БАРРІ: Ганьба! Ніщо не може його виправдати! Одружений чоловік!

БЛУМ: І всі на мене. Я думав тільки про те, щоб надавали ляпанців. Щоб процедура гріла, щоб по тілу мурашки йшли, але щоб без крови. Рафінована хльоста для стимуляції кровообігу.

ЇЇ ЯСНОВЕЛЬМОЖНІСТЬ МІСІС МЕРВІН ТОЛБОЙС (зловісно сміється): Та невже, мій любчику? Що ж, Господь Бог не дасть мені збрехати: зараз ти отримаєш пам’ятку на все своє життя, повір мені, найнещаднішу хльосту з усіх, які хтось, можливо, зазнав на своєму віку. Ти розбуркав люту тигрицю в моїй душі.

ЛЕДІ БІЛЛІНГЕМ (мстиво махаючи муфтою і лорнетом): Припечи його, поганця, Ганно, серденько. Сипни йому перцю під хвіст. Терзай цього псявіру, до останнього його подиху. Канчуком його дев’ятиремневим. Виріж йому члени. Розітни його на частини.

БЛУМ (тремтить, корчиться, благально складає докупи долоні): Ой, як холодно! Як мене трусить! А до вини довела мене ваша божественна врода. Забудьмо, пробачмо. Фатум. Пробачте мене на цей єдиний раз. (Підставляє іншу щоку.)

МІСІС ЄЛВЕРТОН БАРРІ (суворо): Ні в якому разі не слухайте його, місіс Толбойс! Треба дати йому добрячого лупня, щоб він і десятому заказав!

ЇЇ ЯСНОВЕЛЬМОЖНІСТЬ МІСІС МЕРВІН ТОЛБОЙС (рішуче здирає з руки рукавичку): Не буде йому ні краплі жалю. З малої свиноти зростає свинота велика. Він, бачте, зважується звертатися до мене! Та я його зашмагаю до невпізнанна отут на вулиці привселюдно. Встромлю в нього шпори навглиб. Та він же рогоносець, усі знають. (Вимахує зі свистом канчуком.) Ану, здирайте з нього штани, не баріться. Сюди, сер! Бігом! Чуєте?

БЛУМ (тремтить, але скидає): Погода була така тепла.

Проходить Деві Стівенс з кучерявою кучмою на голові в супроводі хлопців продавців газет.

ДЕВІ СТІВЕНС: «Вісник Серця Ісусова» та «Івнінг Телеграф» з додатком із нагоди Дня Святого Патрика. Повідомляють найновіші адреси всіх дублінських рогоносців.

Високопреподобний канонік О'Ганлон у золототканій парчевій ризі підносить і виставляє на поклін мармуровий годинник. Отець Конрой і преподобний Джон Г’юз, Т. І., які стоять перед ним, низько схиляються перед реліквією.

ГОДИННИК (розчиняючи свої двері):

 
Ку-ку
Ку-ку
Ку-ку!
 

Чути, як подзвонюють мідні пружини ліжка.

ПРУЖИНИ: Бринь-бринь, брень-брень, бринь-бринь.

Запона туману швидко згортається, і за нею видно лаву присяжних, там сидить Мартін Каннінгем, старшина у високому циліндрі, Джек Пауер, Саймон Дедал, Том Кернан, Нед Ламберт, Джон Генрі Ментон, Майлс Кроуфорд, Ленеган, Педді Леопард, Флінн Довгий Ніс, МакКой і хтось із невпізнаними рисами обличчя – Безіменний.

БЕЗІМЕННИЙ: Скаче без сідла. Вага залежно від віку. Їй-богу, він її упорядкував як слід.

ПРИСЯЖНІ (Усі їхні голови повертаються до нього): Справді?

БЕЗІМЕННИЙ (з оскалом): Дупа важливіша за довбешку. Сто шилінгів на п’ять.

ПРИСЯЖНІ (усі їхні голови згідливо кивають): Ми майже всі так і думали.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Він давно вже в нас на замітці. Ще одну дівчину розправичив. Його шукають. Джек Тельбушник. Винагорода тисяча фунтів.