Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 32 (всего у книги 53 страниц)

Доречно вказати тут-таки, на самому припочатку, що викривлений трансценденталізм, невиліковну, з усією видимістю, схильність до якого засвідчують судження містера С. Дедала (Скеп. Богосл.), цілковито розходиться з усталеними науковими методами. Наука, і це необхідно безперестанку підкреслювати, розглядає тільки улеглі відчуттям феномени. Людина науки, як і всякий смертний, мусить виходити з найзвичайніших фактів, що обійти їх годі, і повинна намагатися дати їм щонайкраще пояснення. Таки правда, існують окремішні питання, на які наука ще не дала відповіді, – як, наприклад, перша з проблем, котрі поставив містер Л. Блум (Рекл. Аг.), себто проблема передбачення статі майбутньої дитини. Чи повинні ми прийняти точку зору Емпедокла з Тринакрії, згідно якої правий яєчник (за іншими твердженнями, в постменструальний період) забезпечує народження хлопчиків, або ж диференціюючими факторами слугують так довго недооцінювані сперматозоїди, інакше – немасперми, або ще, як схильні вважати багато ембріологів, зокрема Калпеппер, Спалланцані, Блюменбах, Луск, Гертвіг, Леопольд і Валенті, мають місце і те й інше? Останнє було б рівнозначне поєднанню (одному з найулюбленіших засобів природи) nisus formativus[285]285
  Формотворчий імпульс (лат.).


[Закрыть] немасперма, з одного боку, й вдалого вибору положення, succubitus felix[286]286
  Вдале положення (лат.).


[Закрыть] пасивного елементу, – з іншого. Наступна проблема, яку порушив той самий дослідник, своєю важливістю ніскільки не поступається першій – це смертність немовлят. Прикметне тут те, що, за глибоким його спостереженням, ми всі народжуємося в однаковий спосіб, але вмираємо геть по-різному. Містер М. Мулліган (Hyg. et Eug. Doc.[287]287
  Доктор Гігієни і Євгеніки (лат.).


[Закрыть]) складає вину на санітарні умови, через які наші міські мешканці з їхніми сірими легенями наживають аденоїди, хвороби дихальних органів тощо, бувши змушені вдихати численні бактерії разом із пилом. Як він стверджує, саме ці чинники, а також огидні картини на наших вулицях – потворна реклама, служителі релігії всіх конфесій і рангів, скалічені солдати й матроси, візники, що хизуються цинготними виразками, розвішані останки мертвих тварин, параноїдальні старі парубки й незапліднені нахлібниці, – ось що, за його словами, є справжньою причиною виродження нації. Він пророкує, що калліпедія незабаром стане загальноприйнятою, і всі найкращі блага життя: справді хороша музика, цікава література, легка філософія, повчальні картини, копії класичних статуй, передовсім Венери й Аполлона, кольорові художні фотографії взірцевих немовлят – усі ці невеличкі знаки уваги допоможуть дамам, що перебувають у цікавому становищі, провести належні місяці щонайприємнішим чином. Містер Дж. Кротерс (Disc. Васс.[288]288
  Бакалавр Риторики (лат.).


[Закрыть]) приписує відому частину обговорюваних смертних випадків черевним травмам у жінок-робітниць, яких примушують на роботі до тяжкої праці, а вдома – до подружньої дисципліни, але незмірно велику більшість – недбальству (і офіційному, й приватних осіб), вершиною якою стають підкидання новонароджених, кримінальні аборти й страхітливий злочин дітовбивства. Хоча це останнє (маємо на увазі недбальство) аж ніяк не випадає заперечувати, але випадок, ним наведений, коли медсестри забули перелічити губки у черевній порожнині, надто рідкісний, аби вважати його типовим. Насправді ж, коли придивитися пильніше, то дивним видається радше те, що так багато вагітностей і пологів відбуваються цілком благополучно, якщо зважити всі чинники, включно і з нашими людськими вадами, які тут і там заважають накресленням природи здійснюватися. Блискуче припущення зробив містер В. Лінч (Васс. Arith.[289]289
  Бакалавр арифметики (лат.).


[Закрыть]), згідно з яким народжуваність і смертність, достоту як і всі інші феномени еволюції, припливні рухи, фази Місяця, температура крови, захворювання – одне слово, все, що вершиться в неосяжній майстерні природи, од загибелі далеких сонць і до розпукування найменшої квіточки з тих, що прикрашають наші міські парки, – все це підпорядковується певному числовому закону, якого поки-що не відкрили. Одначе, з іншого боку, просте і пряме питання, чому дитина нормальних і здорових батьків, за всіма ознаками й сама здорова, забезпечена правильним доглядом, бува помирає недовідомим чином у ранньому дитинстві (хоча з іншими дітьми від того самого шлюбу цього не стається), запевне, кажучи словами поета, велить нам задуматися. Позаяк не випадає засумніватися в тому, що природа за кожною своєю дією ховає добрі й поважні підстави, то, з усією вірогідністю, подібні смерті викликаються певним законом напередвизначености, за яким організми, вибрані для свого проживання хвороботворними бактеріями (сучасна наука остаточно довела, сама лишень речовина протоплазми може вважатися безсмертною), схильні зникати на куди більш ранніх стадіях розвитку – така особливість, котра, хоч і завдає страждань нашим почуттям (насамперед материнським), одначе в кінцевому підсумку, як гадає дехто з нас, сприятлива для роду як цілого, бо забезпечує виживання найпристосованішим. Зауваження (чи доречніш назвати б його втручанням?) містера С. Дедала (Скеп. Богосл.) у тому плані, що така всежерна істота^{729}, здатна з найдовершенішою незворушністю розжувати, проковтнути, перетравити й вивести через звичайний канал настільки різнорідні харчові продукти, як виснажені пологами канкренозні жінки, гладкі чоловіки вільних професій, не кажучи вже про жовтушних політиків і малокровних черниць, зазнала б, можливо, шлункового полегшення, невинно закушуючи хитким телям, що засвідчує як не треба ясніш, і то в найнеґативнішому світлі, ту тенденцію, натякнути на яку ми дозволили собі вище. До відома ж тих, хто ще не встиг завести з побутом міської різниці ближчого знайомства, ніж те, яким хвалиться цей ембріональний філософ і болісно чутливий естет, повен марнославної самовпевнености у справах наукових, але навряд чи здатний відрізнити кислоту від лугу, слід, можливо, пояснити, що на грубому наріччі господарів наших харчівень щонайнижчого ґатунку хитким телям іменують придатне для куховарства м’ясо теляти, яке допіру вийшло з черева матері-корови. У нещодавньому публічному диспуті з містером Л. Блумом (Рекл. Аг.), що відбувся у великій залі Центрального Пологового Будинку, Голлс-стрит, 29, 30 і 31, котрий очолює, як відомо, наш талановитий і знаменитий лікар А. Горн (Лік.-Ак., К. В.-П. К. Т. І. Л.[290]290
  Лікар-Акушер, Колишній Віце-Президент Королівського Товариства Ірландських Лікарів.


[Закрыть]), згідно зі свідченнями очевидців, він стверджував, що коли жінка впустила кота в торбу (як можна здогадатися, натяк нашого естета на один із найскладніших і найдивовижніших природних процесів, акт статевого поєднання), то вона повинна його й випустити звідтіль, або ж дати йому життя, аби, як він висловився, урятувати своє власне. Із ризиком для свого власного життя, співрозмовник зробив доречну тут репліку, якій надавав ще більшої ваги його стриманий і гідний тон.

Тим часом мистецтво й терпіння лікаря привели до щасливого звільнення від тягаря. Тяжким, ой яким тяжким виявилося воно і для стражденної, і для її акушера. Зроблено було все, до чого тільки спроможне вдатися акушерське мистецтво, а одважна жінка сприяла цим зусиллям із рішучістю, що не поступалася чоловічій. І вона перемогла. Здобула звитягу в тяжкій битві й тепер нарешті була щаслива – дуже-дуже щаслива. Здавалося, що й ті, хто вже покинув цей світ, хто одійшов раніше нас, щасливилися й собі, усміхнено споглядаючи з небес цю зворушливу картину. Святобливо погляньмо ж і ми, як страдниця зморено відкинулася на подушки, й материнським сяйвом променяться її очі, як вона стужилась за тими крихітними пальчиками (і нам любо дивитися на се) та як вона, у першому розпукуванні свого нового материнства підносить безмовну подячну молитву Єдиному в вишніх, Мужеві Небесному. І, з безконечною ніжністю дивлячись на своє малятко, вона жадає ще тільки однієї милости – аби її славний Доді був отут-о, поруч, і поділяв її радість, і взяв на свої руки сю малесеньку крихітку глини Божої, плід освяченої любови їхньої. Дарма, що він уже постарів (ми з вами можемо шепнути се одне одному), що трохи зігнулися йому плечі, та все ж таки у вируванні літ старанний молодший бухгалтер Ольстерського банку, того відділення, що на Колледж-грін, здобув гідність і солідність. О Доді, коханий давно проминулих юних літ, вірний життєвий супутник нині! Вона більше вже не повториться, та далека пора троянд. Похитуючи вродливою голівкою – її той самий жест! – вона пригадує. Боже, які чудові ті дні тепер, оповиті серпанком промайнулих літ! Але воднораз і діти їхні, його і її, юрмляться, в її уяві, довкола її ложа: Чарлі, Мері Аліса, Фредерік Альберт (коли б лишився жити), Меймі, Баджі (Вікторія Френсіс), Том, Віолетта Констанція Луїза, маленький крихітка Бобсі (названий на честь нашого славетного героя Південно-Африканської війни, лорда Бобса^{730} Вотерфордського й Кандагарського), й ось тепер – нова запорука їхнього шлюбу, щонайчистіший Пюрфуа-Чистовір, який тільки може бути, з чистісінько пюрфуаським-чистовірським носиком. Сей юний скарб наречуть Мортімер Едвард, на честь четвероюрідного брата містера Пюрфуа-Чистовіра, впливової особи в Дублінському замку, у відомстві скарбничних заборгованостей. Отак час волочиться своїм шляхом – хоча тут рука батечка Хроноса поки-що була легка. Ні, хай не вирветься зітхання з твоїх грудей, о добра лагідна Майно! А ти, Доді, коли проб’є твоя година (хай же нескоро настане той день!), витруси попіл зі старої вересової люльки, такої любої тобі, й загаси світач, при якому читав ти Святе Письмо, бо вже догоряє олива у світачі, й з чистим серцем одійди, зляж на ложе упокоєння. Він-бо знає, і Він прикличе тебе в годину, угодну Йому. Вчинив ти подвиг добрий, славно сповнив своє діло мужа. Ось вам моя рука, сер. Добре єси ти чинив, ти, добрий і відданий рабе Божий!

Існують гріхи чи (назвімо їх так, як їх світ називає) лихі спомини, які людина намагається забути, заховати у найдальші тайники душі, – одначе, криючись там, вони дожидають свого часу. Людина може змусити пам’ять про них поблякнути, може зацурати їх, от ніби їх і не було зовсім, або, принаймні, щоб вони зробилися зовсім іншими. Але одне випадкове слово зненацька розбуркає їх, і вони постануть перед твої очі за щонайнесподіваніших обставин, у видінні чи уві сні, а то і в хвилини, коли тимпан з арфою веселять тобі душу, чи в тихомирній прохолоді сріблисто-ясного вечора, чи посеред опівнічної учти, коли розпалишся вином. І це видіння не загримить на тебе гнівно, не скривдить, не помститься, одділяючи од живих, ні, воно постане, завинуте в одіння жалю, в саван минулого, безмовним і далеким докором.

Незнайомець усе ще спостерігав, як на тому обличчі, котре він бачив перед собою, поволі щезав той напускний спокій, що, здавалося, тільки силою звички або завченої пози супроводжував слова, зжорсточена різкість яких викривала у мовцеві хворобливу пристрасть, flair[291]291
  Чуття (фр.).


[Закрыть], до грубіших сторін буття. У пам’яті спостерігача сама собою спливла сцена, покликана до життя настільки буденним і простим словом, що, можна було подумати, ті давні дні справді перебували там (у чому й упевнені декотрі) з усією одчутністю своїх задоволень. Покошений моріжок одного тихого травневого надвечір’я, незабутній гайок бузків у Раундтауні, фіялкові та білі суцвіття, стрункі та духмяні глядачі гри, вони зацікавлено стежать за кулями, що поволі котяться по зеленій траві або, зіштовхнувшися, зупиняються одна біля одної, чуло здригнувшися і завмерши. Віддалік, біля сірого водограю, де вода вистрілює рівномірними струменями замисленого зрошення, видніє ще одне духмяне суцвіття, сестрички Флої, Етті, Тайні, а з ними й смаглявіша їхня подружка, і хтозна, що привертало тоді до її постави, Мадонни з Вишнями^{731}, мила вишнева сережечка звисала з її вушка, і теплий нетутешній тон її шкіри так витончено відтіняли ті прохолодно пломеніючі плоди. Хлопчак літ п’яти чи чотирьох у напіввовняному костюмчику (пора квітування, але весело буде і з друзями біля вогнища, коли незабаром зберуть і поховають кулі) стоїть на краю водограю, в кільці турботливих дівочих рук. Він ледь супиться, достоту як нині той юнак, занадто, либонь, тішачись небезпекою, однак одчуває необхідність час од часу поглядати в напрямі piazetta[292]292
  Майданчика (іт.).


[Закрыть], що виходить на квітник, де сидить і дивиться на нього його мати, у веселому погляді якої криється легенька тінь одчужености чи то докору (alles Vergängliche[293]293
  Все минуще (нім.).


[Закрыть]).

Одзнач се на майбутнє й запам’ятай. Кінець приходить раптово. Увійди в той передпокій народження, де зібралися студіозуси, й затям їхні обличчя. Здається, ніби в них немає нічого поквапливого, а чи буйно-нестриманого. Швидше се чулий спокій сторожі, який пасує її служінню в цій оселі, пильнування пастухів та ангелів довкола ясел у Віфлеємі Юдейському, за прадавніх часів. Однак, подібно до того, як перед ударом грому скупчені грозові хмари, обтяжені надміром вологи, громадяться величезними розбухлими масами, сковуючи небо й землю єдиним усеохопним заціпенінням, нависаючи над пересохлими нивами й дрімотними волами, над прив’ялим заростом кущів і трав, аж поки вумлівіч спалах блискавиці розпанахає самісіньке їх нутро, і під громові перекоти ринуть, линуть потоки вод, – саме так, а не інакше, несамовито й миттєво перетворилося все, тільки-но промовилося Слово.

До Берка! Перший, із закличним криком, вискакує мілорд Стівен, і вся та наволоч-потолоч, весь набрід мчить слідком, задавака й задирака, шахрай і шарлатан, лікар і калікар, а за ними диб-диб по п’ятах і Блум-педант, і всі разом розхапують капелюхи, шпаги, тростини, панами, піхви, альпенштоки і хто що попадя. Палка юність, кров із молоком, блакитна кров. У коридорі приголомшена сестра Каллан неспроможна їх затримати, і так само й усміхнений хірург, що спустився вниз, несучи добру вість про успішне одділення посліду, на добрий фунт, міліграм туди-сюди. Гайда з нами! кричать йому, галакають гуляки. Двері! Одчинені? Ха! Гуртом надвір і бадьорим підтюпцем уперед. До Берка, на ріг Дензилл і Голлс, ось їм куди. Діксон чистить їх на чім світ стоїть, а тоді, здавшись і лайнувшись чимміцніш, рушає слідом. Блум затримався біля сестри, хочеться ж вітання передати щасливій матері, з новонародженим, як вона його люляє там нагорі. Головне – дієта і спокій. А сама сестра як, теж змучилася, аж змарніла? Пильнування в хоромах Горнових ясно прочитуються в оцій крейдяній блідості. Пиворізів уже лизка злизала, тож він, надумавшись пожартувати на підхожу тему, шепче їй на вушко: Мадам, а коли й до вас прилетить лелека?

Повітря надворі напоєне дощовою вологою, небесною субстанцією життя, вона вилискує на дублінській бруківці під яснозоряним coelum[294]294
  Небом (лат.).


[Закрыть]. Повітря Боже, повітря Отця всіх і всього, повітря іскрометне, всепроникне, добродайне. Глибше вдихай його. Бачить небо, ти, Теодоре Пюрфуа-Чистовіре, добре постарався, не звомпив! Клянусь: ти найвидатніший плідник, без будь-якого винятку, у всій цій розторганій-розторгованій, всеохопній, надзаплутаній історії. Приголомшливо! У ній лежала Можливість, Богом дана й Богом оправлена в оправу відомої форми, і ти запліднив її зі своїх скромних чоловічих ресурсів. Тримайся ж за неї! Служи! Трудись і далі, працюй як вірний пес, і к дідьку всю вченість і всіх мальтузіанців! Ти татусь для всіх їх, Теодоре. Гнешся під тяжким гнітом, замучений рахунками від різника та зливками золота (чужого!) у своєму банку? Вище голову! За кожного новозачатого пожнеш ти свій гомер стиглої пшениці. Глянь, зволожилося твоє руно. Сподіваюся, не гризе тебе заздрість до Дарбі Дулмена-Філемона з його Джоан-Бавкідою? Крикливий папуга та шолудива шавка – ото все їхнє потомство. Тьху! тільки й скажу я тобі про них. Він просто мул, дохлий пузоніг без хоч би якого запасу снаги, ламаний гріш йому ціна. Од їхнього злягу жодного знаку! Нема та й нема, я скажу! Іродове побиття немовлят, от як слід се назвати. Скажіть на милість, овочі й стерильне співмешкання! Давай їй біфштекси, сирі, червоні, з кров’ю! Вона ж стала пандемоніум усіх недуг, у неї гланди, свинка, пухирі, чиряки, пролежні, гузки, сінна лихоманка, дербіширський зоб, стригучий лишай, блукаюча нирка, жовчні камені, напади печінки, ведмежа хвороба й опухлі вени. Кінець панахидам і планам і голосінням і всій застарілій заупокійщині! Двадцять літ отакого добра, наслухався вже. З тобою не так, як із багатьма, котрі прагнуть, потім тягнуть, а тоді подумають та й передумають. Ти знайшов свою Америку, свою справу життя, ти покривав її яро, мов американський бізон. Що там говорить Заратустра? Deine Kuh Trübsal melkest Du. Nun trinkst Du die süsse Milch des Euters[295]295
  Ти доїш корову твою на ім’я Скорбота. Нині п’єш ти солодке молоко її вимені (нім.).


[Закрыть]. Глянь! Ось воно ллється в наддостатку для тебе. Пий, чоловіче, скільки його в тому вимені! Материнське молоко, Пюрфуа-Чистовіре, молоко роду людського, а ще молоко розброщених зір у тебе над головою, що блискочуть крізь тонку дощову запону, і молочко од скаженої корови, на яке зараз накинуться в корчмі буйні пияки, молоко безуму і молоко й мед краю Ханаанського. Занадто тугі дійки в корови твоєї? Хай – зате молоко її тепле і солодке й густе. Справжня тобі жирна bonnyclaber[296]296
  Маслянка (ірл.).


[Закрыть]. Припади ж до неї, старий патріарху! Хлепчи! Per deam Partulam et Pertundam nunc est bibendum[297]297
  Во ім’я богинь Партули й Пертунди зараз належить нам випити! (лат.).


[Закрыть]^{732}!

Із хоромів Горнових бризнули дерболизнути, за руки побравшись, горланячи на все місто. Правила такі, що подорожніх і пізніше обслужать. Де ти спав ту ніч? А в Тімоті, в Кухля Битого^{733}. А мі ліпш у старого Біллі. А розчепірки й кенді-ґумаки є? Де ж ті дідькові костоправ і ганчірник? Прбач, ни гнаю. Гурра, он він, Дікс! Доганяй, ґалантереє! А Панч де? Десь гуде. Агей, диви, пастор нализався^{734}, з родилки човпе! Benedicat vos omnipotens Deus, Pater et Filius[298]298
  Хай благословить вас усемогутній Бог, Отець і Син (лат.).


[Закрыть]. Подайте, містере. Зухи з Дензилл-лейн^{735}. Ччорт, а хай тобі! Ану з дороги. Айсексе, а змети їх із тої довбаної сцени. Ви з нами, любий сере? Не ліземо в чуже жито. Ну й Лу, який добренький. Тут усє адна кумпашка. En avant, mes enfants[299]299
  Вперед, діти мої! (фр.).


[Закрыть]! Гармата нумер один, вогонь! До Берка! Пройшли вони звідтіля п’ять пересягів. Кінна піхтура Слеттері. Де той довбаний офігер? Стіве, пасторе, анахтемська віро! Ні-ні. Муллігане! Гей, на кормі! Повний вперед. Який там час на гадиннику. Скоро довбня в плечі. Муллі! Ти чо там? Ма mère m'а mariée[300]300
  Моя мама мене заміж видала (фр.).


[Закрыть]. Брританські бллаженства! Тррам-там-там парарам. Ага, на тобі. Видавить видавництво Друм-Друїдум Прес. Обкладинками обкладуть дві вредактриси. Теляча шкіра пісьтряво сіра. Пшик-ескіз для арт-маркіз. Найгарніша ірландська книжка на моїм віку. Silentium[301]301
  Тихо! (лат.).


[Закрыть]! Ось вам спорт: робим спурт! Напрруга нарруга. Ну то перебіжкою до забігайлівки найближчої: анексія спиртного! Марш-марш! Гуп гуп попадали хлопці в суп а випить хочеться. Бурґундське, біфштекс, бізнес, біблія, бульдоги, бандарлоги, броненосці, бурдеї, біскупи, бородаї. Є живот або нап ешафот. Бурґундське й біфштекс борють Біблію. За Ірландію горлом дію. Потопчем тих, хто нас топче. Хрін і лизькавка! Кроком, кроком перекрочим ненароком. Падаєм подаєм. Біскупу браги барило. Стій! Жаби якоря гризуть! Регбі. Мала купа. Без ніг! Ай, моя лапонька! Вас зачепили? Надзвичайно вибачай-но!

Перед нами питання. Хто в нас ставить? Гордий власник дуль першокласних. Оголошую убожество. Шинкарка морг: лізь у зашморг. Ось несу десять су. Кінець тижня вся готівка лишня. А в тебе? Мед наших предків для юберменшів. І мені. П’ять нумер перший. А вам, сере? Добірного імбирного. Тікаю – візницького не бажаю. Море калорій. Заводить свої ходики. Зупинились доходились постаріли – нема милиць. Абсенту мині, панімаш? Каррамба! Яєчного лікеру або устриць із прерій! Украли часу мірило? В ломбарді воно, дурило! За десять хвалин. Висоловлюю хлипоку патяку. Нимазащо. Грудний забій у ‘го, га, Діксе? Після бою не. Закладаюсь то ‘го чміль учмелив як у себе в задочку хропачка давив. Діг ням матінку сиру землю. Да взяв собі паняночку… Знаш ‘го мадонну? Та вже ж. Тяглова кобилка. Гля на ню в не глі же. Люк сусова. Любо лю бити. Не те що тоща твоя теща. Закрий жалюзі, залюзі. Два ардилони. Сюди те саме. Гля, слизько. Грякнешся – не встанеш. П’ять, сім, дев’ять. Хвайно! Ну й пара пирогів у неї спереду! Та не для тебе, сопляче. Коб до себе повела та й ромчику залила. Не позириш – не повіриш. Жагучі очі, з любобастру шия… О склей мене, бо зара я зомлію! Що, сере? Бульба од рома ти зьми? То все варнякання-дурнякання, звиняй на слові. Для хой-полоїв[302]302
  Hoi polloi – юрба, простолюд (гр.).


[Закрыть]. Боюсь ти теле пень за плі ше ний. То шо, лікарю? Вернувся з Лап-лап-дії? Ваше дебелотушіє примудрилося-примостилося хокей? Як там скво з дитинчатами? Жіноче тіло на соломі діло. Стій, стрілятиму. Пароль. Лося волосся. Нам біла смерть, народжиння чирвоне. Привіт. Собі плюнь в око, безпардоне. Міміка од коміка. Списав бандіто у Мередіта. Обісусений яйцеклопозаїдений єзуїт! Моя тітуся напише Кінчика татусю. Паганий Стів доброго Малахія на манівці пустив.

Гурря! Залупи залупу, хлопни, хлопе. Кружай сивуху. Гей, горянин пивноп’яний, ось твоє ячне пійло. Хай вік смердить твоя піч, а куліш вариться всю ніч! Я ставлю. Мерсі. Пригощаймося. Ти куди? Поза грою. Ни заплямуй мині шикарні шкарбуни. А поперчи-но, людино. Хапай. Кмин та кориця – пиво годиться. Дотумкав? Заніміла думка. Всяк голубок до горлиці горнеться. Венус Пандемос^{736}, Афродіта Для-Всіх-Роздіта. Les petites femmes[303]303
  Маленькі жіночки (фр.).


[Закрыть]. Хоробре дівчисько з Малінгара. Шепни їй: я на неї важу. Заграй, Capo, як гітара. Дорогою в Малагайд. Я? Мене спокусила – ім’я не лишила. А ти чо хтів за дев’ять пенісів? Мачрі, макруйскін[304]304
  Серце моє, філіжанка моя (ірл.).


[Закрыть]. Станцюй, Моллі, джиґу, за солодку фіґу. Напилися до холєри, а теперки дружно в двері!

Де плата, босе? Облізатєльно! Наші закладанці на твої сап’янці. Ач, баньки вилупив, бо чирвінці му ни сиплються. Викличеш на нас кумстебля? Он у того грошей гребля. Бачив у ‘го чи ни три хунти чирвоних і казав фсі його. Хто сюди нас запросив? Ти, щоб гаман потрусив. Давай викладай. Два драних із кругляком. Шо, у пранцузів пирийняв моду пити й не платити? Нам тут на таке ни милься. Хльопсик нас скис на квас. Бачу нам чорнота світить. Сфята прафда, Чорлі. Ми ни пняні. Ни такі пняні. О рознервуар, мусьйо. Спісьібі.

Атож, тошно так. Шо каеш? Та в пивницю-потайницю. Де пиво дешиво. Додув, шере. Он Бентам два дні не там. Клявся пити ни бурду а бурдо. А хай йому псячина. Дай глінтвейну Шінн-Фейну. Боже, сіпаюсь, як риба на гачку. А він од цирулика. Ото налився – німий зробився. З якимсь типом із залізниці. Як ти до цього докотився? А оперу він любе? Труянда Костилії. Актьори риспиртуар. Поліція! Давай Н₂0, побризкай, панок зомлів. Гля, а в Бентама квіточки. Браточки, зараз горлатиме. О коллін бон, мій коллін бон. Гей, ти, завмри! Заткни йому ту голландську халяву твердою рукою. Ставив на переможця поки я не підказав йому хто сто відсотків. Чорт одірвав би довбешку Стівенові, це він напутив постав на ту паршиву шкапу. Той зловив хлопчика, рознощика телеграм а в того депеша у відділок від боса Бассової стайні. Тиць тому мідяка і по серу Грехему^{737}. Кобилка мовляв у найкращій формі. Гінею шмаркачу. За обман! Хрессятий побий. Злочинна диверсія? Таки так! Сто процентів. Буцегарня йому світить, якщо слідчі копнуть. Медден ставив на Меддена а не виграв і міддяного гроша. О хіть, наш прихисток і сила наша. Одчалюю. Мусиш іти? До мамусі. Постривай. Прикрийте мої маки сорому. Якщо він мекне вистежить, я пропав. Бентоме, додому. Адьйо, мовйо[305]305
  Спотвор. Adieux, mon vieux – Прощавай, старий (фр.).


[Закрыть]. Не забудь свого жовтецю. Ану признайся. Хто навів тебе на того лошака? Між нами хлопаками. Тільки чесно! А Джона-Тома супружниця. Ну ж, розколись, старий Лео. Поможи, свята Діво. Хай я провалюсь, якщо кому. Ти ж у нас виликий святий чирнець. То чом ни скажиш? А то зробим тобі тут мішну, мішану з мацою. І в ім’я прутня Господа нашого, амінь.

Вносиш пропозицію? Ну, Стіве, хлопче, ти в нас скарб. Чи ж є ще тут дідькове зілля? Чи дозволить наш незмірно чудовинний цілувальник одному цнотливцю, сущому в цілковитій схудлості й епохальній ультрафеноменальній охочості до браги, вивершити одне розкішливе кльове узливання? Аж дух перехопило. Хазяїне, хазяїне, маєш ти ще вино, стабу-стабелла? Чуєш, нам хоч по наперсточку, грамульку! Подегустувати. І повторити. Ну ж бо, Боніфацію! Абсенту всій кумпанії. Nos omnes biberimus viridum toxicum, diabolus capiat posteriora nostra[306]306
  Ми всі питимемо зелену отруту, а диявол хай вхопить нащадків наших (лат.).


[Закрыть]. Джентльмени, ми зачиняємось. Як? Амброзії панові Блуму. Цибуля чи циблмуля? Блу? Котрий рекламки випрошує? Татуля фотодівчинки, от так номер. Тихо, дуже прошу, друже. Вшиваємось. Bonsoir la compagnie[307]307
  На добраніч, товариство (фр.).


[Закрыть]. І від підступів ворога лихого, пранців. А де ж Красень із слиньком? Злиняли? Скоїли втечу. Гаразд, кожному свій шлях широкий. Шах і мат. Король проти тури. Добрий Християне помозі юнакові у якого друг забрав ключ од хижі знайти куток де б йому прихилити свою увінчану голову хоч на другу ніч. Тю, шось я ококосів. А щоб мені порвав штани пес шолудивий, якщо це була не найкраща наша пия тика. Ану, хазяїне, дай-но пару бісквітів на ці діти. Як, нема, туди тебе розтуди?! І ні крихти сиру? А щоб його сифіліса туди в пекло а вкупі з ним і всі дозволені до продажу напої! Час, панове! Страждальці-блукальці по світу. За всіх присутніх. A la vôtre[308]308
  За ваше! (фр.).


[Закрыть]!

Братці! Сміха! Це ще що за вишкребок у макінтоші? Порохнявий Родос^{738}! Гляньте на його лахи. Святий Боже! А на що він там розжився? Ювілейна баранина. Клянусь, це Бовріл. До чого дійшов, сердешний. Знайомі вам оті подерті шкарпетки? Чи не гриб-голодранець із Ричмонда^{739}? Б’юсь об заклад, він! Думав, у нього прутень свинцевий. Чи симулював? Ми його прозивали Бартл-Хлібоїд. А колись, сери, був він солідний громадянин. Голодранець бідний жив, він сирітку полюбив. Та вона втекла од нього. Перед вами нещасливець покинутий. Макінтош, що блукає по диких каньйонах. Залив – і рухай. Їм пора зачинятися. Рогатим нічого. Препрош? Бачив ‘го сьгодні на похерені? Шо, дружок який дуба врізав? Ааа, згадав! А дітей купочка, ой горе-горе! Та ни розтроюджуй мині душі, Польде! Чи ж ни вихлюпали ми всі сльози як побачили поперли дружка Падні в чорнім мішку? З усіх чорнюків масса Пат була найкраща! Зроду ни стрічав таких як він. Tiens, tiens[309]309
  Що ж, що ж (фр.).


[Закрыть], але все це сумно, друзяко, сумно. Та не плещи, газонув на підйомі один до дев’яти. Авто на рухомих осях то каша. Два проти одного, Єнаці^{740} втре йому носа. Япончики? Навісний вогонь, inyah[310]310
  Точно! (ірл.).


[Закрыть]! Та потопили, у спецвипусках було. Тим гірш, мовляв, для нього, а ни для русіян. Час, час! Одинадцятеро їх було. Та вшивайтеся вже. Впиред, пняні, ноги нислухняні! Дбраніч. Браніч. Хай Всевишній Аллах офігенно збереже твою душу сеї ночі.

Стривай-но! Славно ж ми захмелені, причмелені. Ану скажи: поліція, палиця, паляниця. Нерговий чаряд. Обирежно, соколята, тут придставник Пранції Деп’є-Деблює. Шоб порожніше в чирипній… тьху, в чиривній порожнині. Оттак. Дбраніч. Мона, любов моя, чи мона… Гоп. Мона, тільки ти моя, чимона, чмона. Бам.

Чуєте? Прикрий свою коробочку. Бамм! Бамм! Горить! Он вона мчить. Пожежна! Повертай голоблі. Через вулицю. Зріжем. Бамм! Біжимо! А ви не? Учвал, ристю-дристю, хто куди! Баамм!

Лінче! Га? Причалюй до мене. Сюди, до Дензилл-лейн. Пересадка до Веселих Осель. Вона сказала ми удвох в бурдей тьох-тьох де мріє темная Маріє. А чо, залюбки-затюпки. Laetabuntur in cudilibus suis[311]311
  Возрадуються на ложах своїх (лат.).


[Закрыть]. To ти йдеш? Ану шепни, що то за, чорти б його, чудило в чорних лахах? Тсс! Согрішив єси супроти світла, і вже нині близький той день, коли він явиться судити світ вогнем. Баамм! Ut implerentur scriptura[312]312
  Аби збулися писання (лат.).


[Закрыть]. А розкажи-но той віршик. І мовив слово медик Дік теж медикові Деві. Хрестикули, це ще що за жовтий екскремент? Шо за шиза проповідує на Мерріон-холлі? Ілія гряде! Омитий Кровію Агнця. Прийдіте, всі істоти виносмокчучі, пивожлуктячі, джиноспраглі! Прийдіте, особачені, бикошиї, жукочолі, свинорилі, бобомозкі, тхороокі, шулери, фальшивотривожні й забутобагажні! Прийдіте, стоганебні з найганебніших. Се я, Александер Дж. Христос Дауї, хто прицуприкував до спасіння славного колосальну частину планети нашої од Сан-Франциско до Владивостока. Бог – се вам не балаган, де з вас здеруть гроші й не покажуть нічого путнього. Я вам заявляю, що Бог – се найпотрясніша бізнесова пропозиція, де все по-чесному. Він – найвеличніша штуковина, затямте се собі якнайтвердіше. І прокричим як один: спасіння во Царі Ісусі! Рано треба встати тобі, ти, грішнику, ох як рано-раненько, якщо ти хочеш обдурити Бого Всемогутнього. Бааамм! Де вже тобі. Для тебе, друзяко, бережеться у нього в задній кишені штанів така мікстурка од кашлю, що вмить подіє. Ти тільки вхопи та й скуштуй.