Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 21 (всего у книги 53 страниц)

О, тепер він почув, коли вона притулила йому до вуха. Послухайте! І він почув. Чудово. Вона притулила до свого і крізь просіяне світло проблисло яскраве золото. Щоб почути.

Тук.

Крізь двері бару Блум бачив, як вони притуляли собі до вух мушлю. Він чув, не так чутно, як вони, але чув те, що чула вона сама, потім те, що чув він, плескіт хвиль гучний і безгучний гуркіт.

Бронза біля стомленого золота, поблизу, далі, вони слухали.

Її вухо теж мушля, але з мочкою. Відпочивала на морі. Вабливі приморські дівчата. Зовсім спеклися на сонці. Щоб гарно засмагнути, слід передовсім помазатися кольдкремом. Грінка з маслом. Ой, не забути про лосьйон. Лихоманка у неї на губі. Голова просто обертом. Волосся начесане на чоло: мушля обросла водоростями. Навіщо вони ховають вуха під пасмами волосся, що звисають наче водорості? А туркені свого рота, навіщо? Тільки очі над запоною, чадра. Спробуй-но зазирнути. Печера. Цікавим сюди немає ходу.

Вони думають, що чують море. Його спів. Ревище. Насправді ж це кров. Може шуміти у вухах. А кров теж море^{574}. Кульки-острови.

Справді дивно. Так виразно чути. Ану ще. Джордж Лідвелл потримав її, послухав, як вона шумує, тоді поклав обережно.

– Що там розказують буйні хвилі^{575}? – запитав він її, усміхаючись.

Чарівливо усміхаючись морською усмішкою, але не відповідаючи, Лідія йому усміхнулася.

Тук.

Повз Ларрі О’Рурка, повз Ларрі, молодецького Ларрі О’, О’Шпар гуцався і О’Шпар звернув.

Без уваги до полишеної мушлі міс Майна пурхнула до кухлів, які її чекали. Ні, вона не була там аж така самотня, повідомила грайливо голівка міс Дус містера Лідвелла. Гуляла при місяці понад морем. Ні, не сама. А з ким? Вона шляхетно відповіла: з одним джентльменом, моїм добрим другом.

Пальці Боба Каулі знову забігали по дискантових клавішах. Музику замовляє хазяїн. Ще б трохи часу. Довгий Джон. Великий Бен. Легенькими дотиками до клавішів він з легкою душею награвав легку яскристу мелодію для легконогих юних леді, які танцюють, грайливо усміхаючись до своїх друзів, галантних кавалерів. Раз: раз, раз, раз: два, раз, три, чотири.

Море, вітер, листя, грім, води, мукання корів, скотний торг, півні, кури не кукурікають, а змії сичать. Музика звучить повсюди. Двері кімнати Ратледжа риплять: і-і-к-р-р. Е ні, це вже шум. Тепер із «Дон Жуана» менует він грає. Придворні у своїх розкішних шатах витанцьовують у покоях замку. Злидота. Мужицтво надворі. Голодне, лиця позеленіли, захарчовані лободою. Яка краса. Дивись: диви, диви, диви, диви, диви: дивись на нас.

А тепер заграв веселої, я відчуваю. Хоч сам би такої не написав. Чому? Тому що я веселий по-іншому. Але обидві веселі. Так, весела має бути і та і та. Музика фактично говорить, що ти. Частенько, бувало, думаєш: вона набурмосилася, а вона враз починає наспівувати. Тоді ясно.

МакКой з її валізою. Моя жінка й твоя жінка. Котячий вереск. Наче рвуть шовкову тканину. Коли зачне балакати, торохтить, мов горохом сипле. Вони не знають, що треба робити паузи, як чоловіки. Та бувають і прогалини в їхньому голосі. Наповни мене. Я тепла, темна, відкрита. Моллі в quis est homo: Меркаданте. Я притулив вухо до стіни, щоб чути. Кличу жінку-продавця, хай обслужить покупця.

Дзеньки-бреньки припинились і колеса зупинились. Брунатний О’Кропівський черевик О’Кропа О’Шпара і його шикарні небесно-сині шкарпетки із стрілками легко зістрибнули на хідник.

Подивіться-но, які ми самодостатні! Можемо слухати камерну музику. Камерну, тобто таку, яка звучить у нашому домі, в кімнаті. А в кімнаті вночі часом звучить дзюрчання, спрямоване в нічний горщик. Це та музика, яку я часто чую, коли вона. Акустика. Дзюркіт. Коли посудина порожня, тоді цебенить гучніше. Бо ж спрацьовує акустика, звучання гучнішає залежно від ваги рідини, що падає, діє відповідний закон. Щось подібне в рапсодіях Ліста, угорських, із циганським колоритом. Перлини, краплини. Дощ. Хлип-хлип-хляп-хляп-хлюп-хлюп. Ш-ш-ш-ш. Зараз. Може, зараз. Або щойно.

В двері стук-постук, йде здоровий дрюк, ще один лиш крок, буде Поль де Кок. Ко-ко-кок, ко-ко-кук. Стук.

Тук.

– Qui stegno[189]189
  Тут обурення (іт.).


[Закрыть]^{576}, Бене, – попросив отець Каулі.

– Ні, Бене, – втрутився Том Кернан. – Давай «Стриженого хлопця». Наша рідна, відома.

– Так, її, Бене, – озвався містер Дедал. – Люди добрі та чесні.

– Її, її, – підтримали всі одноголосно.

Піду собі. Пете, дозвольте вас. Підійдіть-но. Він підходить, він підходить, він не стоїть. Іде до мене. Скільки?

– Яка тональність? Шість дієзів?

– Фа дієз мажор, – уточнив Бен Доллард.

Довгі нігті Боба Каулі натиснули на чорні клавіші відповідної октави.

Мені треба йти, сказав принц Блум принцові Ричі. Не йди, сказав Ричі. Ні, треба. Десь випала йому свіжа копійка. Тепер гуляй душа, доки схопить поперек. Скільки? Він бачучув губомову. Шилінг і дев’ять пенсів. Одне пенні йому. Ось. Ні, треба дати йому на чай два пенси. Глухий, стурбований. Мабуть, удома жінка й діти, чекають, поки Петті тут петра. Хе-хе-хе-хе. Чекають, поки він допетра.

Та почекай. Послухай-но. Похмурі акорди. Злолололовісні. Низькі. У печері, у темних глибинах землі. Могутні верстви руди. Масиви музики.

Голос темного віку, нелюбови, земної втоми гучав похмуро й болісно, він лунав здаля, із сивих гір, звертався до людей добрих і чесних. Шукав він священика, йому хотів він сказати своє слово.

Тук.

Ось бас-барилотон Бена Долларда. Старається, щоб якомога краще. Буркіт несенного болота безмісячного безлюдного і безжіночного. Ще один невдаха. А колись був успішний комерсант, постачав флоту потрібні речі. Пригадую: просмолені канати, корабельні ліхтарі. Потім прогорів – дефіцит десять тисяч фунтів. Зараз мешкає у притулку Айві для неспроможних. Комірчина номер такий-то. А все через пиття.

Священик удома. Служник цього буцімто священика його запрошує. Заходь. Святий отець. Акорди з кучерявими закрутками.

Доведуть тебе до згуби. Знівечать життя. Потім набудують комірчин і тобі одну, щоб було де померти. Люлі-люлі, лежи собі, песику^{577}. А там довго не лежати, краще швидше дуба дати.

Голос перестороги, урочий голос ознаймив їх, як хлопець зайшов до порожньої зали, як лунко звучали його кроки, яка похмура була та вітальня, де сидів убраний у сутану священик, що буде його сповідувати.

Душа у нього чиста. Проте трохи глузду поменшало. Надумався, що зможе виграти конкурс часопису «Відповіді», розгадати ребуси, як називається відомий вірш. І ви отримаєте хрустку банкноту вартістю в п’ять фунтів. Малюнок: пташка сидить у гнізді, висиджує яйця. Він висновує: це «Пісня останнього менестреля»^{578}. Ка рисочка те, яка це хатня тварина? Те рисочка ре найхоробріший з мореплавців. Проте голос у нього й досі чудовий. І ще зовсім не євнух, маючи таке причандалля. Слухайте. Блум слухав. Ричі Гулдинг слухав. І біля дверей глушман Пет, лисий Пет, одарований чайовими Пет, теж слухав.

Акорди забамкали повільніше.

Голос каяття і жалю гучнішав повільно, барвисто, тремтливо. Прагнуча покаяння Бенова борода сповідувалася in nomine Domini, в ім’я Господа Бога. Він упав навколішки. Він бив себе в груди, волаючи: mea culpa[190]190
  Моя провина (лат.).


[Закрыть].

Знову латина. Вони липнуть до неї, як мухи до липучки. Священик із святими дарами для тих жінок. Той на кладовищі, трунар чи трупник, corpusnomine[191]191
  Тілоймення (лат.).


[Закрыть]. Цікаво, де зараз той пацюк. Шкряба.

Тук.

Вони слухали: кухлі й міс Кеннеді, виразні повіки Джорджа Лідвелла, повні перса в шовку, Кернан, Сай.

Скорботний голос зітхав від урази. Його гріхи. Від Великодня він вилаявся тричі. Отуди к бісовому батьку. Один раз пропустив месу – загрався. Один раз пройшов повз цвинтар і забув помолитися за упокій душі своєї матері. Ще хлопець. Стрижений парубчак.

Бронзова слухає, сидячи біля помпи пивного барила, втупилась у далечінь. Душа в полоні мрій. Мабуть, і не усвідомлює, що я на неї. Моллі має особливе чуття: знає, коли на неї дивляться.

Бронзова втупилась у далечінь, убік. Там дзеркало. Чи не бачить вона, що для її обличчя це найкращий ракурс? Вони завжди його шукають. Постукали в двері. Останній мазок до портрета.

Кукуріку.

Що вони думають, коли слухають музику? Таким способом ловлять гримучих змій. Того вечора Майкл Ганн^{579} дав нам ложу. Настроювали інструменти. Персидському шаху це сподобалося найдужче. Нагадало, як у них там, у рідному домі^{580}. А ще він висякався в завісу^{581}. Може, у них так ведеться. Це також музика. В цьому нема нічого поганого. Тур-лю-лю. А мідні труби лабухів ревуть гучніше віслюків. Контрабаси, беззахисні бідолахи з різаною раною у боці. Дерев’яні мукають як корови. Розкритий рояль це крокодилова паща, музика має зуби. А назва дерев’яних інструментів нагадує прізвище нашого професора Гудвіна[192]192
  Англійською мовою дерев'яні інструменти woodwind, а прізвище професора Goodwin.


[Закрыть].

Вигляд у неї був пречудовий. Сукня помаранчового кольору з глибоким викотом так що всі принади й викотилися. Коли вона нахилялася щось запитати, її подих пахнув гвоздикою. Я розповідав, що пише Спіноза в тій книжці мого покійного тата. Слухала як зачарована. Очі величезні. Нахилилася вперед. Якийсь чолов’яга на бельетажі розглядав її згори в бінокль аж перехилився. Відчути красу музики можна тільки почувши її вдруге. Природи й жінки – з одного єдиного погляду. Бог створив країну, людина – пісню. МЕТЕМ БЗИК ОС метем психоз. Філософія. Та де там!

Всі загинули. Всі полягли в бою. Батько при облозі Росса, брати у битві біля Гоурі. Він прагнув у Вексфорд – ми ж бо вексфордські хлопці. Останній у своїй сім’ї і в своєму роду.

Я теж останній у своєму роду. Міллі має свого юного студента. Може, я сам винен. Без сина. Руді. Тепер уже пізно. А, може, ще ні. Може, ні? Може, ще можна?

Він ні на кого не мав зла.

Злість. Любов. Все це слова. Руді. Скоро буду старий.

Великий Бен запустив свій голос на повну гучність. Потужний голос, сказав Ричі Гулдинг, у якого рум’янець змагався з блідістю, Блумові, що скоро постаріє, але тоді, коли він був іще молодий.

Тепер щодо Ірландії. Мою країну я ставлю вище, ніж короля. Вона слухає. Хто там боїться говорити про дев’яносто четвертий рік^{582}? Пора вже рухатися вперед. Досі ми тільки споглядали.

– Благословіть мене, отче, – вигукнув стрижений Доллард. – Благословіть мене, і я піду.

Тук.

А Блум благословення іти не отримав, тож сидів далі, споглядаючи. Убранство на ній таке розчепурене, що тебе бере отороп: звідки воно взялося, отримуючи вісімнадцять шилінгів на тиждень. Кавалери докидають дещицю. Треба матися на бачності. До чого гарні дівчата, ці милі. Над печальними хвилями моря^{583}. Роман хористки. Зачитано листи, які свідчать про те, що він обіцяв одружитися. Своїй гарненькій любій кізоньці пише її баламутний цапок. Сміх у судовій залі. Генрі. Підпис там не мій. Гарне у тебе ім’я.

Зараз принишкла музика і мелодія і слова. Потім знову в темпі. У буцімто священика з шелестом спала з плечей сутана, а під нею мундир. Капітана йоменів. Вони все це пам’ятають пречудово. І люблять щоразу переживати, слухаючи про ці драматичні перипетії. Офіцер англійського ополчення.

Тук. Тук.

Захоплено вона слухала, нахилившися вперед усім тілом, щоб краще чути.

На обличчі ні хмаринки. Вважай, незаймана дівчина – якщо займали, то тільки пальцем. Якщо хочеш, то напиши на ній, як на чистій сторінці. А якщо не напишеш, що тоді з ними буде? Змарніють, занепадуть. Це підживлює їхню молодість. Та навіть самі собою захоплюються. Подивись-но. На ній можна пограти. Подути на неї губами. Біле тіло жінки – це жива флейта. Подути стиха. Гучно. У кожної жінки три діри. У богині не роздивився. Вони хочуть самі, тому без зайвих церемоній. І в нього цих бабів, скільки хоч. У кишені золото, на писку нахабство. Дивитися і бачити: пісні без слів. Моллі і той хлопчина з катеринкою. Вона зрозуміла: йдеться, що мавпочка хвора. Чи може тому, що схоже на іспанську мову. Таким чином можна розуміти навіть тварин. Соломон знав як. Дається від природи.

Черевомовлення. Рот у мене стулений. Думають у мене в череві. Що?

Бажаєш? Ти? Я. Хочу. Щоб ти. Щоб.

Розлютований йомен став його шпетити на чім світ стоїть. Завівся, іродів син, так, що його мало шляк не трафив. Добре, що ти, хлопе, придумав прийти сюди. Жити тобі лишилася година, та й уже.

Тук. Тук.

Оце так! Шкода бідолаху. Від згадки про мучеників ми зронимо щиру сльозу. Згадаймо всіх, що помирають, що прагнуть померти, жадають. Принагідно і всіх, що народжуються. Бідолашна місіс Пюрфуа-Чистовір. Сподіваюся, вона вже розродилася. Тому що їхні лона.

Волога жіночого лона зіниця дивилася крізь частокіл вій, спокійно дослухаючись. Які гарні в неї очі бачиш тоді, коли вона мовчить. На тій річці. За кожним разом, коли повільно піднімалася шовковиста хвиля її персів (піднесення її округлих форм), червона троянда поволі піднімалася і поволі спадала. Биття її серця поєднане з диханням, а дихання це життя. І всі дрібнесенькі дрібушечки закруток дівочого волосся тріпотіли в унісон із мінливими узорами листя папороти.

Та поглянь. Згасають уже яскраві зорі. О, трояндо. Кастилії. Світання. Ха. Лідвелл. Та це для нього, а не. Закоханий. Чи я теж хотів би? А подивіться, що там біля неї, звідси. Корки, калюжі пивної піни, купи порожніх пляшок.

На гладенькому руків’ї пивної помпи лежить легенька рученька Лідії, нехай би я поклав на неї свої руки. Всіх затопила хвиля співчуття до бідолашного стриженого хлопця. Сюди-туди, туди-сюди по лискучому руків’ї (вона знає його очі, мої очі, свої очі) великий і вказівний пальці співчутливо гладили, погладжували, ніжно торкалися, потім рушили вниз поволі, стиха, і в їхньому рухомому слизькому кільці стирчала біла прохолодна емальована трубка.

А півень знає лиш своє кукуріку.

Тук. Тук. Тук.

У цьому домі я господар. Амінь. Він люто скреготав зубами. Зрадників на шибеницю.

Акорди погодилися. Дуже жаль, що так сталося. Але довелося.

Забаві кінець, пора мені тікати. Дякую, то була райська насолода. Де мій капелюх. Пройду повз неї. «Фрімен» можна залишити. Лист зі мною. А що коли вона? Ні. Іти, іти, іти. Як Кешел О’Шпаро Конноро Койло Тисделл Морис Тиснтделл Фаррелл, Іт-и-и-и.

Ну, то я вже. Ви йдете? Якщвмшубувйте. Блумотуп. Заблумався. Підвівся. Ох. Мило в кишені прилипло позаду. Напевно, спітнів: музика. Не забути про лосьон. Що ж, бувайте. Супер. Карточка в капелюсі. Так.

Блум пройшов повз глухого Пета, той стояв на порозі, нашорошивши вуха.

А хлопчину повісили біля Женевської казарми. І тіло його закопали у Песиджі. Dolor[193]193
  Скорбота (лат.).


[Закрыть]. О, він долорес! Голос тужливого співця закликав до скорботної молитви.

Повз троянду, повз шовковисті перса, повз пестливу рученьку, повз калюжі, корки, порожні пляшки, побіжно вітаючись, повз оченята і розкішні парості папороти, бронзу і потьмяніле золото в затінку морських глибин простував Блум, смирний Блум, той Блум, який почувається такий сум самотній.

Тук. Тук. Тук.

Молітеся за нього, благав бас Долларда. Ті, хто слухає сумирно. Прошепчіть молитву, зроніть сльозу, добрі люди, пожалійте його, людоньки мої милі. То був стрижений хлопчина.

Вийшовши у вестибюль готелю «Ормонд», Блум сполохав готельного стриженого хлопця-служку – той підслуховував розмову двох мешканців – і почув гучні вигуки браво та лункі виляски захоплених слухачів по спині співака і тупіт черевиків, їхніх черевиків, а не хлопця. Всі гуртом закликали випити з такого приводу. Мені пощастило: хай п’ють без мене.

– Так от, Бене, – озвався Саймон Дедал. – Слово чести, ви були на своєму високому рівні.

– Ні, на вищому, – заперечив Том-Джин Кернан. – Найпроникливіше виконання цієї балади, гарантую своєю душею і честю.

– Лаблаш^{584}, – докинув отець Каулі.

Бен Доллард, наче танцюючи качучу, важкими кроками рушив до шинквасу, розхвалений по саме нікуди і розчервонілий, його вузлуваті пальці клацали в повітрі як кастаньєти.

Великий Бенаден Доллард. Великий Бенбен. Великий Бенбен.

П-р-р.

Усі розчулилися, а Саймон на знак свого захоплення гучно просурмив у сурму свого носяри, усі засміялися, так що він, Бен Доллард, поринув у радісний захват.

– Як ви зашарілися, – зауважив Роберт Лідвелл.

Міс Дус повернула свою троянду так, щоб вона виглядала ефектніше.

– Бен machree[194]194
  Моє серце (ірл.).


[Закрыть] – сказав містер Дедал, ляснувши його по тлустій лопатці. – В здоровому тілі здоровий дух. Він молодець. Але ж він постійно підживляє тканини свого тіла жировими клітинами.

Пр-р-р-р-р-сс.

– Смертельно небезпечними клітинами жиру, Саймоне, – пробурчав Бен Доллард.

Ричі сидів сам, тримався окремішньо: Гулдинг, Колліс і Ворд. Наче вичікував. Пет теж, чекаючи плати.

Тук. Тук. Тук. Тук.

Міс Майна Кеннеді нахилила свої уста до вуха першого кухля.

– Містер Доллард, – прошепотіли вони.

– Доллард, – пошепки повторив кухоль.

Перший кухоль повірив: міс Кенн, коли вона: що він: вона: кухоль.

Він прошепотів, що знає це прізвище. Тобто, що це прізвище йому знайоме. Тобто, що він уже чув це прізвище. Доллард, хіба ні? Так, Доллард.

Так, її уста вимовили гучніше, містер Доллард. Він чудово проспівав цю пісню, прошепотіла Майна. І «Остання троянда літа»^{585} теж чудова пісня. Майні ця пісня подобалася. І кухлю теж подобалася та пісня, яка Майні.

Останню троянду літа Доллард облишив Блум відчув що всередині розгулялися вітри.

Від цього сидру утворюються гази; і твердить шлунок. Постривай-но. Пошта біля Рувима Дж. і ще шилінг та вісім пенсів. Треба позбутися. Обійти по Грік-стрит. Не треба було обіцяти що прийду. На повітрі краще. Музика. Діє на нерви. Руків’я помпи. Рука, що гойдає колиску, править^{586}. Бен Гаутом. Що править світом.

Далеко. Далеко. Далеко. Далеко.

Тук. Тук. Тук. Тук.

Надвір вийшов він, Ліонельлеопольд, осоружний Генрі з листом до Мейді, з насолодою гріха, з дрібничками для Рауля, з МЕТЕМ БЗИК ОСАМ метем психозом, він також Польді, і рушив набережною.

Тук-тук сліпий простував пішоходом, тукаючи намацував бровку, тук-тукав раз по раз.

Каулі, він доводить себе до ажіотажу, наче п’яніє від власної відваги. Краще спинитися на півдорозі, на половині дороги чоловіка до дівки^{587}. Наприклад, меломани. Для них головне – чути. Не втратити ні йоти будь-якої ноти. Очі заплющені. Раз по раз кивають головою – відбивають такт. Наче з’їхали з глузду. З місця не руш. Думати категорично заборонено. І знай балакають про якусь ноту, балакають.

Пробуєш про щось домовитись. Неприємно коли не вдається бо ніколи не знаєш чому напев. Орган на Гардинер-стрит. Старому Гліннові поклали платню – п’ятдесят фунтів на рік. У нього було чудернацьке робоче місце, аж під дахом, з регістрами, педалями, клавішами. Сидів там день у день за органом. Годинами бесідував сам із собою або з напарником, який роздував міхи. То бурчить сердито, то враз починає клясти невідомо що на чім світ стоїть (мабуть, як у тій книжці, де жертва ґвалтівника волає «ой, ні, не треба»), потім раптом тонесенькою цівочкою пробивається, свистить легесеньким струмінчиком.

Ї-і-і-і! Попискує стиха-стиха. Пищавка у Блума в животі-і-і-і.

– То це він був? – запитав містер Дедал, повертаючись із люлькою. – Сьогодні зранку я був із ним на бідолахи Педді Дігнема…

– Хай прийме Господь його душу.

– До речі, он там камертон лежить на…

Тук. Тук. Тук. Тук.

– У його дружини хороший голос. Є чи був. Як вона?

– А, це, мабуть, настроювач, – сказала Лідія Саймонліонелю. – Забув, коли приходив сюди.

Він геть сліпий, пояснила вона Джорджу Лідвеллові, коли прийшов удруге. І грав так чудово, слухаєш і не наслухаєшся. Чудовий контраст: бронзалід майназлото.

– Гукай скільки! – Бен Доллард гукав, наливаючи. – Кажи!

– Досить! – крикнув отець Каулі.

Пр-р-р-р-р.

Відчуваю, мені треба…

Тук. Тук. Тук. Тук. Тук.

– Якраз, – оголосив містер Дедал, розглядаючи безголову сардинку.

Під скляною накривкою над сандвічами, на катафалку з хліба, вона лежала

остання самотня, остання сардинка літа. Блум самотній.

– Якраз, – повторив він, не зводячи очей із сардинки. – У нижньому регістрі, на вибір.

Тук. Тук. Тук. Тук. Тук. Тук. Тук. Тук.

Блум пройшов повз швальню Баррі. Якби ж то я зміг. Почекати. От якби у мене був той чудотворний засіб. Двадцять чотири правники в одному домі. Судова тяганина. Любіть один одного. Гори судових паперів. Містер Кишеньковий і містер Злодюжка були призначені прокурорами. Гулдинг, Колліс, Ворд.

А візьмемо, наприклад, того хлопа, що гатить щосили у здоровецький барабан. Він улаштувався в оркестр Мікі Руні^{588}. Цікаво, як йому це вдалося. Сидів удома в кріслі, уминав капусту із свининою. Тепер репетирує свою партію в оркестрі. Бум-бум. Ото радість його дружині. Ослині шкури. Поки живий лупцюють, коли здохне дубасять. Бум. Гати. Чисто тобі кисет. Ой, пробачте, я мав на увазі кисмет. Лиха доля.

Тук. Тук. Сліпий парубок, постукуючи ціпком, дійшов, стук-стук-стук, до вітрини Дейлі, у якій русалка, розпустивши свої довгі коси (але він не міг їх бачити) пахкала цигаркою русалка (сліпий такого не вмів): цигарки русалка найприємніші з усіх цигарок.

Інструменти. Стеблина трави, мушля її долонь і подути. Навіть на гребінці з цигарковим папером можна видобути якусь мелодію. Моллі на Ломбард-стрит у нічній сорочці з розпущеними косами. Гадаю, кожен фах має свої звучання, хіба ні? У мисливця ріг. Ха-ха. А у вас, часом, не? Cloche. Sonnez la! У пастуха дудка. У полісмена сюрчок. Замки й ключі роблю негайно! Трушу сажу! Четверта ранку, все гаразд! Спіть спокійно! Все пропало. Барабан? Бум-бум. Постривай-но, згадав. Головний наш міський кликун-оповісник, наш великий очільник. Довгий Джон. Розбудить мертвого^{589}. Бум. Дігнем. Бідолаха nominedomine. Бум. Це теж музика, хоча тут майже суцільне бум-бум-бум, що його називають da capo[195]195
  Повторити спочатку (іт.).


[Закрыть]. Проте дещо вчувається. Якщо ми рухаємося, то, значить, простуємо вперед, простуємо вперед. Бум.

Ой, мені справді треба. Пу-ук. А якби я отак-о на банкеті? Все залежить від того чи заведено так робити як у випадку з персидським шахом. Шепніть молитву, зроніть сльозу. Зрештою він був наївний хлопчина, не втямив, що перед ним капітан йоменів. Перебраний священиком. Цікаво, хто ж це був на кладовищі у брунатному макінто. О, наша повія!

Нечупарна повія в чорному матроському брилі набакир, наче скляна при денному світлі, дибала по набережній назустріч містерові Блуму. Коли побачив він її чарівне личко. Було таке. Я почуваюся таким самотнім. Дощова ніч у провулку. Припекло. Кому? Йому. Вгледіла. Тут вона випадково. Що, вона? Сподіваюся, вона. Цить! Може, вам треба щось випрати. Бачила Моллі. І мене з нею. Ти йшов із гладкою леді в брунатному вбранні. Мені зразу перехотілося. Отакі побачення. Знаючи, що ніколи, хіба що інколи^{590}. Небезпечно, бо дуже близько до рідного любого дому. Побачила мене чи ні? При денному світлі справжня почвара. Обличчя наче з воску. Принесла її сюди нечиста сила. А проте їй треба виживати, як усім іншим людям. Одвернись до вітрини.

У вітрині антикварної крамниці Ліонеля Маркса гордовитий Генрі Ліонель Леопольд Блум симпатичний Генрі Квіт містер Леопольд Блум пильно розглядав канделябр і мелодіон з міхами поїденими червами. Ціна мізерна: шість шилінгів. Можна навчитися грати на ньому. Дешево. Хай проходить. Авжеж, усе дорого, якщо воно тобі не треба. Хороший торгівець це розуміє. Примусить купити те, що йому треба продати. Один такий продав мені шведську бритву, якою мене поголив. Хотів, щоб я заплатив йому за те, що він її нагострив. Вона проходить. Шість шилінгів.

Мабуть, причина сидр, а, може, й бурґундське.

Біля бронзи зовсім близько, біля злота хоч здаля цокнулись вони всі дзвінкими чарами променистоокі й відважні перед спокусливою трояндою бронзової Лідії, останньою трояндою літа, трояндою Кастилії. Перший Лід, Де, Кау, Кер, Долл, п’ятий: Лідвелл, Сай Дедал, Боб Каулі, Кернан і Великий Бен Доллард.

Тук. У порожню залу «Ормонда» зайшов юнак^{591}.

У вітрині Ліонеля Маркса Блум дивився на портрет відважного героя. Останні слова Роберта Еммета. Сім останніх слів^{592}. Так у Мейєрбера.

– Чесні люди, такі як ти.

– Так, так, Бене.

– Чару твою піднімуть із нами^{593}.

Вони підняли.

Дзень. Дзелень.

Туп. Невидющий парубок стояв на порозі. Він не бачив бронзи. Він не бачив золота. Ні Бена ні Боба ні Тома ні Сая ні Джорджа ні кухлів ні Ричі ні Пета. Хе-хе-хе-хе. А щоб бачить для сліпця мало буде й каганця.

Мореблум, жироблум дивився на останні слова. Треба помалу. Коли моя країна посяде своє місце поміж.

Пррпрр.

Краще буде брр.

Ффф. Уу. Ррпр.

Націй нашого світу. Позаду немає нікого. Вона пройшла. Тоді і тільки тоді. Трамвай. Гур-гур-гур. Якраз до ре. Проїжджає. Тепер я певен, це бурґунд. Так. Один, два. Нехай моя епітафія буде. Брязь-бух-дзвяк. Написана. Я закін.

Ппуррпффуррппуффф.

Чив.