Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 36 (всего у книги 53 страниц)

ДОКТОР МУЛЛІГАН (у шкіряній куртці автомобіліста й зелених окулярах, піднятих на чоло): Доктор Блум слабує на бісексуальну аномалію. Він нещодавно втік із приватної лікарні доктора Юстейса для душевнохворих чоловіків. Він нешлюбна дитина і хворий на спадкову епілепсію, яка розвивалася внаслідок непогамованих статевих надмірностей. У попередніх поколіннях були випадки слонової хвороби. Помічені очевидні симптоми хронічного ексгібіціонізму. Виявлене також приховане дворушництво. Він дочасно облисів, практикуючи мастурбацію, яка зробила з нього ідеаліста-збоченця та розкаяного шалапута зі вставними зубами. Сімейні обставини спричинилися до того, що він тимчасово втратив пам’ять і навряд чи завдав комусь якоїсь шкоди, швидше шкоди міг завдати йому хтось інший. Я провів внутрішньовагінальне обстеження, застосував тест на кислотність до 5427 анальних, пахвових, грудних і лобкових волосків, тож свідчу, що він virgo intacta[336]336
  Незаймана діва (лат.).


[Закрыть].

Блум прикриває свої статеві органи своїм капелюхом-люкс.

ДОКТОР МЕДДЕН: Наявна також виразна гіпсоспадія^{770}. В інтересах нащадків я пропоную заспиртувати вражені частини і зберегти їх у національному тератологічному музеї.

ДОКТОР КРОТТЕРС: Я зробив аналіз сечі пацієнта. Вона білковидна. Слиновиділення недостатнє, колінний рефлекс із перервами.

ДОКТОР ПАНЧ КОСТЕЛЛО: Вельми помітний fetor judaicus[337]337
  Єврейський сморід (лат.).


[Закрыть].

ДОКТОР ДІКСОН (читає медичний висновок): Професор Блум є завершеним зразоком нового типу – жіночного чоловіка^{771}. Його душевні якості прості й привабливі. На думку багатьох він людина симпатична. Загалом він дивакуватий, сором’язливий, але ж не слабкого розуму в медичному сенсі. Він написав юрисконсультові Товариства Сприяння Священикам, Незгідним із Католицькою Вірою чудового листа, читається як поема, де переконливо роз’яснює, що до чого. Знаю його як практично зовсім непитущого і можу підтвердити: цей подвижник спить на солом’яній підстилці й харчується спартанською їжею, сухим горохом, що бере у городника. І влітку і взимку він носить власяницю і бичує себе сам щосуботи. Казали мені, що буцімто за якусь серйозну провинність він сидів у колонії для малолітніх у Гленкрі. А ще я чув, що він народився після смерти свого батька. Я прошу вашого милосердя заради найсвященнішого слова, яке може вимовити наш язик. Скоро він народить дитину.

Всі вражені й сповнені співчуття. Жінки зомлівають. Багатий американець збирає пожертви для Блума. І посипалися монети, золоті й срібні, банківські чеки, банкноти, коштовності, облігації, векселі, обручки, ланцюжки, медальйони, браслети, намиста, коралі.

БЛУМ: О, я так хочу стати матір’ю.

МІСІС ТОРНТОН (в одязі няні-доглядальниці): Притулися до мене міцніше, золотко. Скоро вже закінчиться. Міцніше, любонько, міцніше.

Блум міцно обнімає її і народжує вісім жовтих і білих хлопчиків. Вони появляються на сходах, покритих червоним килимом і заставлених екзотичними рослинами. Всі вісьмушки гарні, з обличчями наче з коштовних металів, у всіх пропорційні фігури, вони гарно вбрані й чудово виховані, всі вільно розмовляють п’ятьма сучасними мовами, жваво цікавляться досягненнями науки та мистецтва. Ім’я кожного чіткими літерами віддруковано на манішці сорочки: Насодоро, Голдфінгер, Хризостом, Мейндоре, Сілверсмайл, Зільберзельбер, Віфаржан, Панаргірос. Їм одразу ж доручають відповідальні посади в різних країнах, вони стають директорами банків, керівниками залізничних компаній, президентами фірм з обмеженою відповідальністю і віце-президентами синдикатів готелів.

ГОЛОС: Блуме, ти Месія бен Йосиф чи бен Давид?

БЛУМ (загадково): Ти сказав.

БРАТ ТРУТЕНЬ: Тоді сотвори диво.

БЕНТАМ ЛАЙОНС: Провісти, хто виграє Сент-Лежер.

Блум проходить по лезу бритви, затуляє ліве око лівим вухом, пролазить крізь стіни, видирається на колону Нельсона і зависає на його верхньому виступі, ковтає дванадцять десятків устриць (зі скойками), зцілює кількох золотушних, змінює риси обличчя, набуває повної схожости з багатьма історичними особами, лордом Біконсфілдом ^{772} , лордом Байроном, Вотом Тайлером, Мойсеєм Єгипетським, Мойсеєм Маймонідом, Мойсеєм Мендельсоном, Генрі Ірвінгом, Ріпом ван Вінклем, Кошутом, Жан-Жаком Руссо, бароном Леопольдом Ротшильдом, Робінзоном Крузо, Шерлоком Холмсом, Пастером, повертає кожну ногу водночас у різних напрямах, а морський приплив повертає свій плин назад у море, і затьмарює сонце, простягнувши свій мізинець.

БРІНІ, ПАПСЬКИМ НУНЦІЙ (в уніформі папського зуава, в сталевій кирасі на грудях, в ручних і ногових латах, із пишними світськими вусами і в темній паперовій митрі): Leopoldi autem generatio[338]338
  Ось родовід Леопольда (лат.).


[Закрыть]. Мойсей народив Ноя, Ной народив Євнуха, Євнух народив О’Галлорана, О’Галлоран народив Гугенгейма, Гугенгейм народив Агендата, Агендат народив Нетаїма, Нетаїм народив Ле Гірша, Ле Гірш народив Іссурума, Іссурум народив Маккея, Маккей народив Остролопського, Остролопський народив Смердоза, Смердоз народив Вейсса, Вейсс народив Шварца, Шварц народив Адріанополя, Адріанополь народив Аранхуеца, Аранхуец народив Луї Лоусона, Луї Лоусон народив Іхаводоносора, Іхаводоносор народив О’Доннелла Магнуса. О’Доннелл Магнус народив Христбаума, Христбаум народив Бен Маймуна, Бен Маймун народив Запиленого Родса, Запилений Родс народив Бенамора. Бенамор народив Джонс-Сміта, Джонс-Сміт народив Саворгнановича, Саворгнанович народив Ясписа, Яспис народив Вентетюньєма, Вентетюньєм народив Сомбатхея, Сомбатхей народив Вірага, Віраг народив Блума et vocabitur nomen eius Emmanuel[339]339
  …і наречуть ім’я йому: Еммануїл (лат. Іс. 7, 14).


[Закрыть].

РУКА МЕРЦЯ (пише на стіні): Блум – мошонка.

СИФІЛ (в уніформі лісника): А що ти робив у короварні за Кілберреком?

ДІВЧИНКА (торохтить калатальцем): І під мостом Баллібох?

ПАДУБ: І в Чортовому Ярку?

БЛУМ (червоніє як варений рак від потилиці до сідниць, з його лівого ока викочуються три сльози): Не чіпайте мого минулого.

ІРЛАНДСЬКІ ОРЕНДАРІ, ЗІГНАНІ З ЗЕМЛІ (в чумарках і бриджах, із доннібрукськими кийками): Sjambok[340]340
  Відшмагати (африкаанс).


[Закрыть] його!

Блум з ослячими вухами сідає під ганебним стовпом, схрестивши руки і простягнувши ноги. Насвистує Don Giovanni, a cenar teco[341]341
  Дон Джованні, повечеряти з тобою (іт.).


[Закрыть]. Сироти з притулку Артейне кружляють навколо нього, Дівчата з Місії В'язничних Воріт, побравшися за руки, кружляють у протилежному напрямі.

СИРОТИ З АРТЕЙНА:

 
Він пес, він кнур, брудний він хам!
Гадає: він любимчик дам!
 

ДІВЧАТА З ТЮРЕМНОЇ БРАМИ:

 
Як побачиш ху,
Не кажи він хто,
А мерщій вмочай
Ти його у чай.
 

ГОРНБЛОВЕР (в ефоді^{773} та єгерському картузі оголошує): І понесе він гріхи народу Азазелеві^{774}, духу, що мешкає в пустелі, і Ліліт, привиду нічному. І поб’ють вони його камінням і споганять його, так, усі вони від Агендат Нетаїма і від Міцраїма, землі Хама.

Всі закидають Блума картонним бутафорським камінням. П’яниці, що чвалають із шинків, і бездомні пси підходять і поганять його. З’являються Мастянський і Цитрон у лапсердаках, із довгими пейсами, і вказують бородами на Блума.

МАСТЯНСЬКИЙ І ЦИТРОН: Веліал! Лемляйн із Істрії, Псевдо-Месія! Абулафія^{775}!

Джордж С. Мізайєс, Блумів кравець, наближається до нього з праскою під пахвою і подає рахунок.

МІЗАЙЄС: За переробку штанів одинадцять шилінгів.

БЛУМ (потирає руки, підбадьорений): Як у добрі давні часи. Бідолаха Блум!

Рувим Дж. Додд, чорнобородий Іскаріот, лихий пастир, несе на плечах тіло свого сина – утопленика і підходить до ганебного стовпа.

РУВИМ ДЖ. (хрипко шепоче): Якась падла роздзвонила про мене, тепер усі знають. Розкололися субчики. А ти мерщій на чих-пух і ту-ту.

ПОЖЕЖНА КОМАНДА: Бам!

БРАТ БРЕХУНЕЦЬ (надягає на Блума високий гостроверхий ковпак і жовту накидку з вишитими на ній язиками полум’я. Вішає йому на шию мішок із порохом і віддає його в руки цивільної влади, напучуючи її): Нехай пробачать йому борги його.

За одностайним проханням громадськости лейтенант пожежної команди Дубліна Майєрс підпалює Блума. Лунають ридання.

ГРОМАДЯНИН: Хвала небу!

БЛУМ (у тканній накидці з літерами І. X. С., як фенікс вивищується він серед язиків полум’я): Не плачте за мною, дочки Еріна.

Показує дублінським репортерам сліди опіків. Дочки Еріна в чорних убраннях, з великими молитовниками і довгими запаленими свічками в руках, стають навколішки і моляться.

ДОЧКИ ЕРІНА:

 
Блумова нирко, молися за нас.
Квітко лазні, молися за нас.
Ментонів Менторе, молися за нас.
Рекламний агенте для «Фрімена», молися за нас.
Масоне Милосердний, молися за нас.
Заблукане Мило, молися за нас.
Принади Гріха, моліться за нас.
Музико без Слів, молися за нас.
Приборкувачу громадянина, молися за нас.
Любителю всяких штучок-дрючок, молися за нас.
Повитухо Всемилостива, молися за нас.
Картоплино, що береже від усякої Чуми і Моровиці, молися за нас.
 

Хор із шестисот голосів під орудою Вінсента О’Брайєна ^{776} виконує хорал «Алілуя», акомпанує на органі Джозеф Глінн. Блум німіє, знічується, обвуглюється.

ЗОЯ: Говори-балакай аж поки й почорнієш.

БЛУМ (у старенькому капелюсі, за його стрічкою застромлена череп’яна люлечка, черевики припали пилом, в руках червоний вузлик емігранта, веде за собою на солом’яній мотузці чорну, як морений дуб, свиню, а в очах усміх): Пора мені йти, хазяєчко, а то пропаду ні за Коннемарського цапа душу (зі сльозою в очах): Усе, що діється, це божевілля. Патріотизм, туга за померлими, музика, майбутнє нації. Бути чи не бути. Сон життя вже минув. Хай іде собі з миром. А вони хай живуть далі. (Сумно дивиться в далечінь.) Моя свічка вже догоріла. Ковтнути трохи миш’яку. Запнути штори. Лист. А потім лягти і спочити. (Тихо зітхає.) Годі. Я прожив своє. Прощайте. Прощавайте.

ЗОЯ (незворушно пригладжує пальцем на шиї свою горжетку): Ти справді? Тоді бувай. (Глузливо.) Мабуть, ти сьогодні устав із лівої ноги, а, може, перепхнувся зі своєю кобітою надто побіжно. Знаю я вас усіх як облуплених.

БЛУМ (із гіркотою): Чоловік і жінка, кохання, що це? Бочка і чопок.

ЗОЯ (раптом розсердилася): Не люблю балакунів, що ради красного слівця на макарони ламаються. Хоч із шльондрою, а треба по людському.

БЛУМ (кається): Щось я дуже уїдливий. Ви це неминуче лихо. Звідкіля ж ти? З Лондона?

ЗОЯ (охоче): Я зі Свиндона, де на органі грають свині. Це Йоркшир, я там народилась. (Відводить його руку, що намацує її пипку.) Слухай-но, Томмі-мишенятку, припини ці штучки і візьмись за дещо серйозніше. У тебе є грошики на коротку ходку? Десять шилінгів?

БЛУМ (посміхається, повільно киває головою): Більше, моя гуріє, більше.

ЗОЯ: Що більше, то краще. (Гладить його оксамитними лапками.) То, може, ходімо? Побачиш нашу нову піанолу в салоні. Ходімо, я скину все.

БЛУМ (нерішуче чухає потилицю з унікальною тупорилістю вуличного торгівця, який раптово розгледів витончену симетрію її пухких груш): Дехто захворів би з ревнощів, якби, не дай Боже, довідався. Потвора з зеленими очима. (Переконано.) Ти ж знаєш, як це важко, тобі можна не пояснювати.

ЗОЯ (влещена): Чого око не бачить – за тим серце не болить. (Гладить його.) Ну, ходімо.

БЛУМ: Смішлива чаклунка! Рука, що гойдає колиску.

ЗОЯ: Дитятко.

БЛУМ (у штанцях, пальтечку, голова чимала, з кучмою темного чуба, зачаровано дивиться широко розплющеними очима на її барвисту спідницю, пухким пальчиком лічить на ній пряжки, лепече, висолоплюючи мокрий язик): Одна, дві, тли, – тли, длві, одлна.

ПРЯЖКИ: Любить. Не любить. Любить.

ЗОЯ: Раз мовчить, то згоден. (Розчепірені кігтики хапають його руку, вказівний палець пише на його долоні умовний знак таємного ментора, що веде до неминучого.) Руки гарячі – горлянка холодна.

Він вагається, захоплений пахощами, музикою, спокусами. Вона веде його до сходів, ваблячи пахощами пахов, гріховно підмальованими очима, шелестом спідниці, у звивистих бганках якої ховається тваринний запах самців, які на ній каталися.

САМЦІ (смердячи сірчаним духом хоті і гноєм, стають дибки в стійлі, махаючи ошалілими головами): Добряче!

Зоя з Блумом підходить до дверей, де сидять дві сестри-повії. Вони з цікавістю роздивляються його з-під намальованих брів, усміхаються, відповідаючи на поспішний уклін. Він ненароком спотикається.

ЗОЯ (вчасно підхоплює його швидкою рукою): Гоп-па! Нагору не падати.

БЛУМ: Праведник упаде сім разів. (На порозі зупиняється, пропускає її.) За правилами після вас.

ЗОЯ: Спочатку дама, потім кавалір.

Вона переступає поріг. Він вагається. Вона обертається, хапає його руку і тягне. Він перестрибує через поріг. У передпокої на оленячих рогах висять капелюх і плащ. Блум скидає свій капелюх, потім, побачивши їх, супиться, потім посміхається, думаючи щось своє. Двері на другому поверсі відчиняються. Чолов’яга в червоній сорочці, сірих штанях та брунатних шкарпетках чвалає антресолями мавп’ячою ходою, задерши догори лису голову з цаповою борідкою, обнявши повний кухоль з водою, а ззаду до самих п'ят метляються чорні шлейки. Блум швидко відвертається від нього і нахиляється, щоб роздивитися на столику в передпокої спанієлячі очі лисиці, що біжить, потім підводить голову і йде слідом за Зоєю в салон. Світло люстри затемнене жовто-рожевим картоном. Навколо нього кружляє метелик, б’ється крильми, одлітає. *Підлогу покрито лінолеумом із мозаїчним візерунком ромбів нефриту, лазуриту й цинобри. На ньому відбитки підошов у всіх можливих поєднаннях: п’ята до п’яти, п’ята до серединки, носок до носка, зімкнуті стопи, майський танок підошов, що колись тут човгали, без тіл-фантомів, усе впереміш у безладній колотнечі. На стінах шпалери з тисовими вітами та ясними галявинами. Перед коминком екран із павиного пір'я. Лінч сидить на повстяній маті, схрестивши ноги по-турецькому й повернувши кепку дашком на потилицю. Він поволі відбиває такт жезлом. Кітті Рікетс, кощава бліда повія в матроському костюмі, в замшових рукавичках, закасаних так, щоб виднів браслет із коралів, умостилася на краєчку стола, похитуючи ногою й зиркаючи на свій образ у великому дзеркалі, що висить у позолоченій оправі над коминковою полицею. З-під блузки в неї витикаються кінчики шнурків її корсету. Лінч киває глузливо на парочку біля піаніно.

–

* З цього місця і далі переклад О. Мокровольського.

КІТТІ (кахикаючи в кулачок): Вона трішки пришелепкувата. (Крутить біля скроні вказівцем.) Бебебе. (Лінч жезлом задирає їй подолок, а з ним і білі нижні спідниці. Вона негайно збиває все те донизу.) Шануйся. (Гикає – і хутко нахиляє свого матроського капелюшка, блиснувши червоною хною фарбованих кіс.) Ой, перепрошую!

ЗОЯ: Більше світла на сцену, Чарлі! (Підходить до люстри й відкручує газ до краю.)

КІТТІ (зиркаючи на полум’я): Що це найшло на неї?

ЛІНЧ (замогильним голосом): Входять привид і домовики.

ЗОЯ: Оплески Зої!

Жезл у Лінчовій руці спалахує, то мідна коцюба. Стівен стоїть біля піаноли, на якій лежать недбало кинуті його капелюх і ціпок. Двома пальцями він іще раз повторює ряд чистих квінт. Флорі Толбот, білява гладка зманіжена повія у приношеній сукні барви запліснявілої полуниці, ліниво розсілася в кутку дивана й слухає, звісивши мляву руку з валика. З її сонної повіки звисає важкий набряклий ячмінець.

КІТТІ (гикає знову, від чого підскакує її закинута на ногу нога): Ой, перепрошую!

ЗОЯ (тут-таки відгукуючись): Твій хлопець тебе згадує. Зав’яжи вузлика на комбінації.

Кітті Рікетс похнюплює голову. Боа розгортається, сунеться, сповзає їй з плеча і по спині, руці, по кріслу спадає на підлогу. Лінч підіймає ту скручену гусеницю своїм жезлом. Вона звивається шиєю, вмощуючись зручніше. Стівен озирається на постать, що сидить навпочіпки, з кепкою дашком до потилиці.

СТІВЕН: Як по правді, то зовсім не важить, чи Бенедетто Марчелло^{777} створив це, а чи знайшов готовеньке. Ритуал – це відпочинок для поета. Тут може вигулькнути який-небудь давній гімн Деметрі або супровід до Coela enarrant gloriam Domini[342]342
  Небеса проповідують славу Божу (лат., Пс. 18, 2).


[Закрыть]. Цим припускаються вельми взаємовіддалені сув’язі-супрязі й тональності-ладальності як гіперфріґійська та міксолідійська і геть-то несхожі тексти як ото галай-балай священиків перед Давидовим чи то пак Цирцеїним та що це я Церериним олтарем і Давидові напатяки зі стайні головному своєму тромбоннику навздогад його Давидової всемогутности. Mais, nom de nom[343]343
  Але, хай йому біс (фр.).


[Закрыть], це вже Беркові штани, й зась їм до нашого жлукта. Jettez la gourme. Faut que jeunesse se passe[344]344
  Вести гуляще життя. Хай молодість триває (фр.).


[Закрыть]. (Замовкає, усміхається, показуючи на Лінчову кепку; заходиться сміхом.) А з котрого боку в тебе ґуля мудрости?

КЕПКА (поринувши в понуру зажуру): Гай-гай! Так воно, бо воно так. Бабський розум. Жидогрек – це грекожид^{778}. Крайнощі сходяться. Смерть – найвища форма життя. Гай-гай!

СТІВЕН: Ти так сумлінно запам’ятовуєш усі мої помилки, вихваляння, промашки. Скільки ще мені заплющувати очі на таке віроломство? Брусочку!

КЕПКА: Гай-гай!

СТІВЕН: Коли так, то ось тобі ще. (Набурмошується.) Причина в тому, що тоніку й домінанту розділено найбільшим із можливих інтервалом, який…

КЕПКА: Який же? Договорюй. Та де тобі!

СТІВЕН (із зусиллям): Інтервалом, який. Є найбільшим із можливих еліпсом. Сумісний із. Остаточним поверненням. Октава. Яка.

КЕПКА: Яка ж?

За стіною грамофон оглушливо загорлав «Місто Священне»^{779}.

СТІВЕН (різко): Те, що подалося на край світа, аби тільки не перетнутися з самим собою. Бог, сонце, Шекспір, комівояжер здобувають отим самих себе, коли сягають перетину з собою в самій дійсності. Стривай-но. Стривай одну мить. Прокляття на того голову, хто вкоїв цей гамір там на вулиці. Себе, якими вони самі були нескасовно наперед обумовлені стати. Ессо[345]345
  Ось (іт.).


[Закрыть]!

ЛІНЧ (глузливо іржучи, підморгує Блумові та Зої Гіггінс): Ото вчену спічуху штовхнув, еге ж?

ЗОЯ (жваво): Боже поможи твоїм мізкам, він знає більше, ніж ти позабував.

З опасистою тупістю Флорі Толбот видивляється на Стівена.

ФЛОРІ: А я чула, цього літа кінець світу буде.

КІТТІ: Ні!

ЗОЯ (регочучи): Великий неправедний Боже!

ФЛОРІ (ображено): Он і в газетах про Антихриста писали. Ой, мені п’ята засвербіла!

Мимо, вигукуючи й лопочучи босими підошвами, пробігають, тягнучи хвостатого змія, обшарпані хлопчаки-газетярі.

ГАЗЕТЯРІ: Екстрений випуск! Результати перегонів на кониках-гойдалках! Морський змій у Королівському каналі! Щасливе прибуття Антихриста!

Стівен обертається і бачить Блума.

СТІВЕН: Час, часи та півчасу.

Рувим Дж. Антихрист, вічний жид, виставивши за спиною руку з розчепіреною хапучою п’ятірнею, важкою ходою виступає наперед. На крижі йому звисають мандрівничі сакви, звідкіля стирчать боргові розписки й неоплачені рахунки. Через плече в нього довгий човнярський гак, із якого розбряклою безформною масою висне на шлейках тіло його єдиного сина, спасенне з вод Ліффі. У дедалі густіших сутінках перевертами йде домовик у подобі Панча Костелла – із черепом гідроцефала, скошеним лобом, бульдожою спідньою щелепою та розбухлим червоним носом, горбатий і вихлявий.

УСІ: Що діється?

ДОМОВИК (клацає щелепами, скаче на всі боки, витріщає очі й верещить, стрибає мов кенгуру, простягаючи хапучі лабети, а тоді, рвучко просунувши свою безгубу пику в розсоху кривих ніг, вищить звідтіля). Il vient! C’est moi! L’homme qui rit! L’homme primigène[346]346
  Він іде! Це я! Людина, яка сміється! Первісна людина! (фр.)


[Закрыть]^{780}! (Несамовито кружеляє на місці, завиваючи дервішем.) Sieurs et dames, faites vos jeux[347]347
  Панове і пані, робіть ваші ставки! (фр.).


[Закрыть]! (Присідає, жонглюючи. Крихітні рулеткові планетки злітають з його рук.) Les jeux sont faits[348]348
  Ставки зроблені (фр.).


[Закрыть]! (Планетки злітаються докупи й зіштовхуються, лунає хрумкий лускіт.) Rien n'va plus[349]349
  Ставки більше не приймаються (фр.).


[Закрыть]. (Планети, роздувшись, мов кульки, линуть угору й щезають із поля зору. Сам домовик вистрибує в пустку.)

ФЛОРІ (осуваючись у тупе заціпеніння й хрестячись покрадьки): Кінець світу!

Вона протікає теплими жіночими струмами. Хмарна сутінь огортає всесвіт. Зовні, крізь повзучий туман, реве грамофон, глушачи кахикання й човгання ніг.

ГРАМОФОН:

 
Єрусалиме!
Відчини ворота свої й співай
Осанну…
 

Ракета злітає в небо й вибухає. З неї випурхує біла зірка, звістуючи погибель усього сущого й друге пришестя Іллі. По нескінченному невидимому мотузу, нап’ятому від зеніту в надір, додолу крізь морок скочується, крутячись, Кінець Світу – двоголовий восьминіг у мисливських кільтах, гусарському ківері й картатих тартанах-шотландках, набуваючи зрештою подоби Менського Триніжка^{781}.

КІНЕЦЬ СВІТУ (з шотландським акцентом): Хто нам станцює вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз?

Перекрикуючи гомін і чийсь давучий кашель, хрипко каркає з висоти глас Іллі – деркий, мов поклик деркача. Сам він, з обличчям церковного служки, височіє на катедрі, покритій американським прапором, пітніючи в просторому батистовому стихарі з рукавами лійкою. Грюкає по катедрі кулаком.

ІЛЛЯ: Припиніть-но базікання в цій буді. А ви, Джейку Крейне, Креолко Сью, Дейве Кемпбелле та Ейбе Кіршнере, звольте бухикати із заціпленим ротом. Так от, усю цю лінію обслуговую я. Хлоп’ята, втніть це зараз. Час Божий – рівно 12.25. Скажи матусі, що будеш там. Хутко сюди твоє замовлення, і козирний туз випадає тобі. Приєднуйся просто тут! Бери на прямий експрес до станції Вічність! Одне тільки ще слівце. Ти Божий чи на телепня схожий? Якщо друге пришестя відбудеться на Коні-Айленді, готові ми чи ні? Флорі Христос, Стівен Христос, Зоя Христос, Блум Христос, Кітті Христос, Лінч Христос – усі ви повинні відчути цю космічну силу. Ми що, спасуємо перед космосом? Аж ніяк! Будь на боці ангелів. Призмою будь. Ти ж маєш оту штучку всередині, вище я. Ти можеш стати пліч-о-пліч із Христосом, із Гаутамою, з Інгерсоллом. Усі ввійшли в цю вібрацію? Я певен: усі ввійшли. Братіє, варто лиш раз це вхопити, і справу зроблено, бадьора прогулянка на небо у вас у кишені. Допетрали? Кажу ж вам, це життєвий прожектор, найдужче зілля з зіллів, цілий пиріг із найсмачнішою начинкою. Це найкрутіша, найдотепніша лінія у всесвіт. Неосяжна, щонайрозкішніша. Відновлює сили, дає чудові вібрації. Хто-хто, а я знаю, таки тямлю дещо на вібраціях. Гаразд: геть жарти й вернімося до суті. А. Дж. Христос Дауї та гармоніальна філософія – це ви поґулали? О’кей. Шістдесять дев’ята західна вулиця, сімдесят сім. Запам’ятали? Тоді все гаразд. У будь-який час можете телефонувати мені по сонцефону. Заощаджуйте на марках, старі п’янюги. (Зривається на крик.) А зараз заспіваймо всі нашої славної пісні! Разом, дружно, нумо! Іще раз! (Заспівує.) Єру…

ГРАМОФОН (перекрикуючи Іллю): Ххолєрусааламінтвійвисокххх… (Голка скрегоче, дряпаючи платівку.)

ТРИ ПОВІЇ (верещать, затуляючи вуха): Айайайай!

ІЛЛЯ (в сорочці з закасаними рукавами, чорнолиций, горлає щосил, здіймаючи руки догори): Великий наш Брате, містере Президенте, ти послухай, що я зробив, тобі говорив. Авжеж, я наче ото сильно вірю в тебе, містере Президенте. І мені сильно здається, що міс Гіггінс і міс Рікетс уже взяти собі віру в серце. Авжеж, мені сильно здається, що я ніколи не бачити такої переляканої жінки, як оце ви, міс Флорі. Містере Президенте, прийди швидше та поможи рятуй наші любі сестри. (Підморгує публіці.) Наш містер Президент, він усе знати-розуміти, але нічого не казати.

КІТТІ-КЕЙТ: Я заплуталась. У хвилину слабкості повело мене не туди, і я скоїла те, що й скоїла на Пагорбі Конституції. А мене ж сам єпископ конфірмував. Моя тітка по матері вийшла заміж за одного з роду Монморансі^{782}. Я була невинна, а водопровідник призвів мене до згуби.

ЗОЯ-ФАННІ: А я впустила його туди, бо цікаво було.

ФЛОРІ-ТЕРЕЗА: Все сталося через портвейн, а ще через «Хеннесі» три зірочки до того. Гілан заліз до мене в ліжко, ото ж я й согрішила.

СТІВЕН: Напочатку було слово, а наприкінці – світ без кінця. Хай будуть благословенні вісім блаженств.

Блаженства – Діксон, Медден, Кроттерс, Костелло, Ленеган, Баннон, Мулліган і Лінч – у білих халатах медиків, по чотири в лаві, марширують, гупаючи, гусячим кроком.

БЛАЖЕНСТВА (безладно): Бробарник, біфчекс, бульпіт, бикокуп, бузнес, барнум^{783}, бардарнум, богослужарнум.

ЛІСТЕР (у сірих квакерських бриджах і крислатому капелюсі, чемно промовляючи): Він із наших друзів. Немає потреби називати імена. Шукай світла!

Виступцем куранти виходить. З’являється Кращ, убраний як перукар, накрохмалений і відпрасований до блиску, кучері накручені на папільйотки. Він веде Джона Еглінтона, на якому жовте китайчане кімоно мандарина, поцятковане літерами-ящірками, та високий пагодоподібний капелюх.

КРАЩ (усміхаючись, ледь підіймає пагодоподібність, відкриваючи голену баню, на маківці якої стирчить кіска з жовтогарячим бантиком). Я тут, коли хочете знати, доводжу його до лоску. Лоск, розумієте, – це блаженство краси. Як пише Єйтс, чи то пак, Кітс.

ДЖОН ЕГЛІНТОН (видобуваючи тьмяний ліхтар із зеленою накривкою, присвічує ним у куток, промовляючи причіпливо): Естетика й косметика годяться для будуару. А я вирушив пошукати правди. Простої правди для простої людини. Тандераджі^{784} бажає фактів і наміряється їх одержати.

У снопі світла за вугільним відром мудровчений, святоокий та бородатий Мананаан МакЛір поринув у роздуми, спершись підборіддям на коліна. Ось він поволі підводиться. З його друїдської мантії віє холодним морським вітром. Довкола його голови звиваються вугри й міноги. Всього його обліпили мушлі й водорослини. У його правиці велосипедна помпа. Лівою він тримає за дві клешні величезного краба.

МАНАНААН МАКЛІР (голосом хвиль): Аум! Гек! Вал! Ак! Люб! Мор! Ма! Білі йоги богів. Окультний піймандр Гермеса Трисмегіста. (Посвистом морського вітру.) Пунарджанам козлдойпенджоб! Мене не обведеш круг пальця. Сказано було колись: стережися лівого, культу Шакті! (Покликами буревісників.) Шакті, Шіво! Темносокритий Отче! (Велосипедною помпою трощить крабиська. На кооперативному диску того знаряддя висвічуються знаки зодіаку. Голосить лютим шалом океану.) Аум! Баум! Піжаум! Я – світло садибі, омріяне-невіяне масло вершкове!

Юдин скелет простягає руку й задушує світло. Зелене світло блякне до ледь рожевого. Жалібно свистить газовий струмінь.

ГАЗОВИЙ СТРУМІНЬ: Пхуааа! Пхуііііі!

Зоя підбігає до панікадила й, підігнувши ніжку, поправляє сітку пальника.

ЗОЯ: Хто дасть прикурити, коли вже я тут?

ЛІНЧ (кидає на стіл цигарку): На!

ЗОЯ (скривившись гримасою ображеної гідности): Чи ж так подають мариху дамі? (Тягнеться прикурити від пальника, повільно покручуючи цигарку й демонструючи брунатні мички під пахвами. Лінч своєю кочергою нахабно задирає їй подолок ізбоку. Під сапфіровою тканиною її оголене вище підв’язок тіло вилискує русалчиною зеленню. Вона незворушно робить затяжку.) Ну то як, розгледів родимку на моїй попі?

ЛІНЧ: А я й не дивлюся.

ЗОЯ (дивлячись поглядом невинного ягняти): Справді? Ну, хіба ви здатні опуститися так низько! Вам би до рожевенької припасти?

Із награною сором'язливістю вона скоса зиркає на Блума, а тоді, крутнувшись у напрямку до нього, вивільняє комбінацію від кочерги. Блакитні флюїди знову струменять по її тілу. Блум стоїть, крутячи великими пальцями й хтиво посміхаючись. Кітті Рікетс, послинивши собі середнього пальця, пригладжує брови перед дзеркалом. Блискавично по каміновій трубі спускається Ліпоті Віраг ^{785} , басилікограмат [350]350
  Царський писар (гр.).


[Закрыть] , і робить два поважні кроки ліворуч на негнучких рожевих дибах. Він закушканий у декілька пальт під брунатним макінтошем, під яким тримає сувій пергаменту. В його лівому оці блискає монокль Кешела Бойла О’Коннора Фіцморіса Тісдала Фаррела. На голові височіє єгипетський псхент. За обома вухами у нього стирчить по гусячому перу.

ВІРАГ (каблук до каблука, кланяється): Звати мене Ліпоті Віраг, я з Сомбатхея. (Замислено-сухо прокашлюється.) Тут явні прояви розпусних оголянь, чи не так? Несподіваним чином зі споглядання задніх її частин випливає той факт, що вона аж ніяк не носить тих інтимних речей, котрі ти особливо полюбляєш. Слід від ін’єкції у неї на стегні ти, сподіваюсь, укмітив? Чудово.

БЛУМ: Granpapachi[351]351
  Дід (ідіш).


[Закрыть]. Але ж…

ВІРАГ: З іншого ж боку, номер два, вона, хоч і з вишневою помадою та в білому капелюшку, з волоссям, що в неабиякому боргу перед виготовленим із дерева гофер еліксиром нашого племені, вона вбрана в сукню для прогулянки, надто тісно зашнуровану, коли судити з того, як сукенка на ній сидить. Мов кілка проковтнула, так би мовити. Можеш підправити мене, але я завжди вважав, що грайливі манери осіб, які дозволяють чоловікові ухопити поглядом інтимні частинки їхнього туалету, приваблюють тебе своєю ексгібіціоністичністю. Якщо ж виразити це одним словом. Гіпогриф. Моя правда?

БЛУМ: Вона досить-таки худа.

ВІРАГ (вельми вдоволено): Абсолютно! Справедливо підмічено – а ці накладні кишені на спідниці, як і розширений угорі крій цієї останньої, розраховано, щоб створити враження крутіших стегон. Свіженький закуп на якомусь непевному розпродажу, заради якого обскубли не одну пташину. Підроблений шик для омани очей. А ще завваж, яка увага до всіх дрібничок. Не відкладай на завтра, що можеш нацупити на себе сьогодні. Параллакс! (Нервово сіпнувши головою.) Ти чув, як мені луснуло в мізках? Поллісіллабакс!

БЛУМ (обхопивши ліктя долонею, а пальцем підперши щоку): Невеселий у неї вигляд.

ВІРАГ (вишкіривши жовті тхорячі зуби й цинічно відтягуючи пальцем донизу ліве око, хрипко, гавкучо): На дурня розраховано! Стережися тих, що підробляються під невинність і під глибоку скорботу. Лілея панелі. Кожна з них має кнопку старого парубка, яку відкрив Руальдус Колумбус^{786}. Голýб її. Колумб її. Хамелеонь. (Зм’якшившись.) Ну та гаразд, дозволь мені привернути твою увагу до номера три. Тут і неозброєному оку відкривається чимала маса тілистости. А насамперед відзначмо значну кількість окисленої рослинної речовини у неї на черепі. Хо-хо, вона вхоркає хоч кого! Гидке каченя в товаристві, недоношене дитя й неосяжна корма.

БЛУМ (шкодуючи): Вдома лишив рушницю – то й вся на тебе птиця.

ВІРАГ: Тут тобі на вибір усі сорти вина: слабенької, середньої та найвищої міцности. Гроші викладай, товар вибирай. Яким щасливим ти можеш бути хоч би з…

БЛУМ: …котрою?

ВІРАГ (облизуючи горішню губу): Умм! Ти глянь тільки, яка вона шикарно широкозада! Огорнута товстелезною верствою жиру. Безперечно належить до ссавців, коли зважити на обсяг грудей, бо ти ж бачиш, які спереду в неї випинаються дві вельми вражаючі опуклини, схильні так і плюхнутися під час обіду в таріль супу, тоді як у задній її нижній частині відстовбурчуються два додаткові виступи, наводячи на думку про потужну пряму кишку й спокушаючи тебе хутчій пропальпувати ті набрячища, тож лишається хіба що бажати більшої їх пружности. Подібна тілистість є наслідком дбалого харчування. Коли відгодовувати таких у тісних хлівцях, їхні печінки можуть сягати слонячих розмірів. Кульки свіжоспеченого хліба з гуньбою та бензоєм, залиті згори порціями зеленого чаю, встигають забезпечити їх, за короткий їхній вік, природними подушками тлущу колосальних пропорцій. Цілком на твій смак, еге ж? Жадані казани з м’ясивом у землі Єгипетській. Купайся в них донесхочу. Лікоподій. (Горлянка йому сіпається.) Бабах по бабах! Ось воно, знову почалось.