Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 28 (всего у книги 53 страниц)

Ет!

У цей час вони стають за чортів зліші. На виду чорні, як чорт. Моллі часто казала мені, що все здається на тонну вагою. Почухай мені п’ятку. Отак! О, як приємно! Я сам це відчуваю. Добре часом спочити. Чи вадливо тоді мати з ними до діла? Принаймні безпечно. Кисне молоко, лопаються струни. Щось я читав про рослини, що в’януть у саду. Крім того кажуть, якщо у неї в руках в’яне квітка, то вона кокетка. Всі вони кокетки. Гадаю, вона відчула, що я. Коли таке відчуваєш, то часто собі пару стрічаєш. Чи я їй сподобався чи що? На одяг вони дивляться. Завжди впізнають хлопця, що жирує: комірці й манжети. Та півні й леви роблять те ж саме, і олені. Водночас можуть уподобати розв’язану краватку тощо. Штани? А що коли б я тоді? Ні. Треба поступово. Не люблять грубого поводження. Поцілуєш у темряві, ніколи й не скаже. Щось у мені побачила. Цікаво, що. Радше вибере мене таким, як я є, аніж якогось напомадженого віршомаза з липким пасмом, що звисає над правим окуляром. Допомогти джентльменові у літературних. У моєму віці слід стежити за зовнішністю. Тримався так, щоб вона не бачила мене в профіль. А проте, хтозна. Гарні дівчата виходять за бридких чоловіків. Красуня й потвора. До того ж я не можу, якщо Моллі. Зняла брилика, аби показати волосся. Купила з широкими крисами, щоб сховати обличчя, коли зустріне когось знайомого, то нахилить голову або носить букет, щоб нюхати. Волосся на той час цупке. Десять шилінгів я витратив на гребінці Моллі, коли ми бідували на Голлес-стрит. Чому ні? А що якби він давав їй гроші. Чому ні? То все пересуд. Вона варта десять, п’ятнадцять шилінгів, більше, цілий фунт. Що? Я так вважаю. Усе те дурно. Зухвалець. Місіс Меріон. Чи я не забув написати адресу на тому листі, як на листівці, що я послав Фліннові. А той день, коли я пішов до Дріммі без краватки. Сварка з Моллі забила мені памороки. Ні, є ще Річі Гулдінг. Він теж. Його це страшенно мордує. Дивно, що мій годинник спинився о пів на п’яту. Пилюка. Для чистки вживають лій з акулячої печінки, міг би й сам це зробити. Заощадження.

Чи то сталось якраз тоді, коли він, вона?

Ет!

Містер Блум дбайливою рукою розправив свою мокру сорочку. О Боже, те криве чортеня. Починає холодити й прилипати до тіла. По тому не дуже приємно. Проте слід якось позбутися. Їм байдуже. Може, їх хвалять. Ходи додому, з’їж хлібця, випий молочка та помолися перед сном з діточками. А хіба ні? Природне видовище псує все враження. Треба, щоб було, як на сцені, грим, костюми, поза, музика. І назва теж. Amours акторок. Нелл Гвін, місіс Брейсгердл, Мод Бренскомб^{678}. Завіса піднімається. Срібне сяйво місяця. Дівчина замріяної душі. Ходи-но, миленька, поцілуй мене. Проте я відчуваю. Чоловікові надає сили. У тому й полягає таємниця. Добре, що я виточив, виходячи від Дігнема. То через сидр. Інакше не зміг би. По тому співати хочеться. Lacaus esant taratara[248]248
  Перекручене La cause è santa – свята справа (іт.).


[Закрыть]. А що, коли б я до неї заговорив? Про що? Кепський задум, коли не знаєш, як скінчити розмову. Спитаєш їх, а вони на відповідь тебе питають. Добра ідея, якщо нема іншої ради. Чудово, звичайно, коли скажеш: добрий вечір, і бачиш, що вона охоча: добрий вечір. А темного вечора на Аппієвій дорозі я ледве не заговорив до місіс Клінч^{679}, гадаючи, що вона. Ф’ю! Дівчина на Міт-стрит тієї ночі. Я призвів її до того, що вона говорила буцімто бридоту, а насправді ні. Вона називала своїм ковчегом. Дуже важко знайти таку, що. Агов! Як їм, мабуть, соромно, доки призвичаяться, коли вони спиняють, а ти не озвешся. І поцілувала мені руку, коли я дав їй ще два шилінги. Папуги. Натисни ґудзика, і пташка писне. Краще б не називала мене сером. О, її уста у пітьмі! Як вам не соромно, одруженому, з самотньою дівчиною! Оцим вони тішаться. Забрати мужчину від іншої жінки. Чи навіть почути про це. Я ж навпаки. Радий спекатися чужої дружини. Доїдати його недоїдки. Чолов’яга в Бертоновій корчмі випльовував хрящ. Той лист ще й досі в моєму гамані. Від того половина всіх нещасть. Але часом може статися, ні, не думаю. Заходьте. Все налаштовано. Я мріяла. Що? Починається найгірше. Як вони змінюють тему розмови, коли вона їм не до вподоби. Питає, чи ти любиш гриби, бо вона знала одного джентльмена, який. Або спитає тебе, що слід сказати, коли передумаєш і відмовишся. А проте, аби я прагнув довершити діло, то сказав би: я хочу, щось на цей зразок. Бо я хотів, Вона теж. Образити її. Потім помиритися. Удати, що чогось страшенно хочеш, а потім відмовитися заради неї. Це їм лестить. Мабуть, вона увесь час думала про когось іншого. Ну, то й що? Так воно й повинно бути, якщо вона міркує розсудливо: він, він і він. Все залежить од першого поцілунку. Сприятлива хвилина. Щось усередині в них вибухає. Чулу душу видно з очей, тайкома. Перший порив – найщиріший. Пам’ятають довіку. Моллі, лейтенант Малві, що цілував її під Мавританською стіною біля парку. Їй було п’ятнадцять, вона мені казала. Але груди випиналися. По тому заснула. То було після обіду в Гленкрі, коли ми їхали додому через засніжену гору. Скреготіла зубами уві сні. Лорд мер теж на неї накидав оком, Вел Ділон. Апоплексичний.

Вона з ними, дивиться на фейєрверк. Мій фейєрверк. Шугає вгору ракетою, додолу падає каменем, А діти, мабуть, близнята, чекають якоїсь пригоди. Хочуть стати дорослими. Одягають материне вбрання. Часу доволі, ще зрозуміють, що в світі до чого. І та, чорнява, з копицею на голові й негритянським ротом. Я знав, що вона вміє свистіти. Рот наче для того створений. Як у Моллі. Чому та шикарна повія у Джемета вдягла вуаль тільки до носа. Чи ви ласкаво не скажете, котра зараз година? Я скажу тобі, котра година, у темному завулку. Щоб не віддувалися губи, щоранку сорок разів промов «примхи і призми». Та ще й малого голубить. Збоку все видно. Звичайно, вони розуміють, бачачи птахів, тварин, немовлят. До певної міри.

Не озирнулася, простуючи берегом. Гордовита шельма. Ой дівчата-квіточки, Бережаночки! Гарні очі у неї, прозорі. Це враження не так через зіниці, як через білки. Чи вона знала, що я? Звичайно. Як кішка, що її собака не може досягти. Жінкам годі спіткати такого, як Вілкінс, що навчався зі мною в школі, він малював Венеру голий-голісінький. Вважати це за невинність? Бідолашний телепень! Його дружина родилась у щастячку. Зроду вони не сядуть на лавці з таблицею «Обережно, пофарбовано». У них навіть на потилиці очі. Зазирають під ліжко, шукаючи того, чого навіть у заводі немає. Хочуть нажахатися до смерти. А око гостре, як бритва, Коли я сказав Моллі, що чолов’яга на розі Каф-стрит гарний на вроду, то думав, їй він припаде до вподоби, а вона зразу ж угледіла, що в нього замість руки протез. Так воно й справді було. Звідкіля це в них? Друкарка, що бігла, перескакуючи через дві сходинки у Роджера Ґріна, аби показати свої ноги. Гадаю, передається від батька-матері до дочки. Природжена властивість. Наприклад, Міллі сушила носову хусточку на дзеркалі, щоб не прасувати. Найкраще місце для оголошення, щоб воно впало жінці в око, це дзеркало. А коли я послав її до Прескота купити Моллі хустку Пейслі, до речі, треба примістити те оголошення, то вона принесла решту в панчосі. Розумне дівчисько. Я не казав їй зроду. І покупки вона носить теж хороше. Чоловіків ваблять такі дрібниці. Коли рука була червона, вона підіймала її вгору і тріпала, щоб кров відливалася. Від кого ти навчилася? Ні від кого. Щось мені казала няня. О, хіба вони не знають? У три роки вона стояла перед туалетним столиком Моллі, якраз коли ми мали виїздити з Ломбард-стрит у західний район. У мене личко гарне. Маллінгар. Хто знає? Так на світі ведеться. Молодий студент. У кожному разі чесна, не те, що та. Проте вона була хоч куди. Боже, я змокрів. Справжнє ти чортеня. Округла литка. Прозорі панчохи натяглися так, що ледь не тріснули. Не те, що сьогодні та потороча. А. П. Панчохи зібгалися. Або та на Графтон-стрит. Білі. Фе!

У небі вибухнула ракета, розкидаючи тріскучі стріли. Бризь і бризь, бризь, бризь. І Сіссі з Томмі майнули вперед, щоб побачити, а за ними Еді з колискою, а Герті й собі за скелі. Чи вона? Дивися! Дивися! Бач! Озирнулася. Знає кицька, чиє сало з’їла. Я бачив, голубонько, твої. Я бачив усе.

Господи!

Однаково пішло мені на користь. Так важко на душі після Кірнанових, Дігнемових. За цюю втіху велика дяка. Це є у «Гамлеті». Господи! Усе з’єдналося докупи. Зворушення. Коли вона відхилилася, мені аж у горлі запекло. Ну просто голова йде обертом. Він має слушність. Проте міг би вклеїти ще гіршого дурня. Замість того, щоб розмовляти чорті про що. Потім я тобі все розповім. Однак то була наче мова, яку ми вдвох розуміли. Неможливо? Ні, її називали Герті. Проте, може, то фальшиве ймення, як моє, і адреса «Долфінс-барн» задля ширми.

 
Її дівоче прізвище було Джеміма Браун,
І вона жила з матір’ю там, де Айріштаун ^{680} .
 

Мабуть, мені спало те на думку через місце. Одним миром мазані. Витирають пера об свої панчохи. Але м’яч покотився до неї, наче розумів. Доля і під землею надибає. У школі я ніяк не вмів кинути влучно. Прямий, як дуга. Проте сумно, бо це триває лише кілька років, а по тому вони заклякнуть на кухні, і таткові штани скоро годитимуться на Віллі, і ямку для дитини, коли вони виноситимуть надвір, щоб вона зробила а-а. Не легка робота. Рятує їх. Стримує їх од гріха. Природа! Мити дітей, мити мерця. Дігнем. Дитячі руки їх завжди обіймають. Кокосові горіхи, мавпи, спочатку навіть не закриті, кисляк у пелюшках і жовтуватий сир. Не слід було давати немовляті порожній смочок. Наповнити вітром. Місіс Б’юфой, П’юфой. Треба зайти до лікарні. Цікаво, чи є ще сестра Келлен. Вона чергувала була вночі, коли Моллі виступала в Кофі-пелес. Той молодий лікар О'Гер, я помітив, як вона чистила його пальто. І місіс Брін, і місіс Дігнем теж колись були такі, що хоч веди до шлюбу. Найгірше вночі, місіс Даген розповідала мені в «Сіті Армс». Чоловік ввалюється п’яний, шинком від нього смердить за милю. Перегар б’є тобі в носа серед ночі. А зранку питає: чи я був учора п’яний? Але шпетити чоловіка – з того користи мало. Згодом воно на ній окошиться. Тримаються один за одного, водою їх не розіллєш. Може й жінки винні. Щодо цього Моллі їм не рівня. Південна кров. Муринська. Також обриси, фігура. Руки тягнуться до розкішних форм. Візьмемо для порівняння інших. Жінка замкнена вдома, як кістяк у Синьої Бороди. Дозвольте познайомити з моєю. Потому виводять якесь чорти-батька-зна-що, не знаєш, як її й назвати. Вразливе чоловікове місце завжди бачу в його жінці. Проте так воно од віку судилося, закохуються. Мають свої спільні таємниці. Є такі, що зійшли б на пси, аби якась жінка не взяла їх у руки. Дрібненькі дівчата на корх заввишки з куцими своїми чоловіками. Бог створив їх одне для одного. Часом діти виходять ставні. Мінус на мінус дає плюс. Або багатий сімдесятилітній стариган, а поряд з ним шаріється наречена. Весілля у травні, а каяття у грудні.

Ох!

Інша річ, коли здоровило на шість футів, а жіночка йому до пояса. Довготелесий і куца. Великий він, мала вона. Дуже дивна пригода з моїм годинником. Наручні годинники завжди йдуть неправильно. Цікаво, чи є магнетичний зв’язок між людьми, бо саме був час, коли він. Так, гадаю, відразу. Кота немає, миші гуляють. Пригадую, як я вдивлявся у Філлейн, Зараз це теж пояснюють магнетизмом. У основі всього магнетизм. Наприклад, земля і сама притягує, і її притягує. Це причина руху. А час? Оце і є час потрібний для руху. Якщо одне зупиниться, то вся астрономія спиниться мало-помалу. Так воно влаштовано. Магнітна стрілка показує, що робиться на сонці, на зірках. Шматочок криці. Коли простягаєш виделку. Ну ж бо. Ну ж бо. Торкнися. Чоловік і жінка. Виделка і криця. Моллі, він. Прибираються й дивляться, й пропонують, і показують, і показують більше, і якщо ти мужчина, то спробуй побачити і наче чхнути хочеться, ноги, дивися, дивися, і якщо маєш хоч трохи відваги. Торкнися. Доводиться відпустити.

Цікаво, як вона почуває це. Перед чужою людиною вдає, що страшенно соромно. Ще дужче соромиться, коли в панчосі дірка. Моллі, випнула щелепу відхилила голову, спостерігаючи фермера у чоботях і острогах на виставці коней. І коли малярі були на Ломбард-стрит у західній частині. Гарний голос був у того хлопця. Як починав Джульїні^{681}. Пахне наче квітами. Це теж було. Фіалки. Може від терпентину, що у фарбі. Вони для всього знаходять свій ужиток. Водночас шкрябала виступцем по підлозі, аби вони не почули. Та, мабуть, багато є таких, що їх ніяк не подолаєш. Можуть цілими годинами. Щось ніби завиває мене з усіх боків і спину до половини.

Стривай-но. Гм. Гм. Це її парфуми. Чому вона махала рукою. Залишаю це тобі, щоб ти мене згадував, коли я буду далеко на подушці. Що воно таке? Геліотроп? Ні. Гіацинт? Гм. Мабуть, троянди. Такий запах був би їй до душі. Пахучий і дешевий; скоро стає затхлий. Чому Моллі подобається опопанакс. Для неї він гожий, якщо додати трохи ясмину. Її високі ноти і низькі ноти. На танцювальному вечорі вона його зустріла, танець годин. Сталося це через задуху. Вона була в чорному вбранні, і від нього линув дух парфумів, якими вона напахтилася попереднього разу. Добрий провідник парфуми? Чи поганий? Світло теж. Може, є якийсь зв’язок. Наприклад, якщо зайдеш у льох, де темно. Теж загадкова річ. Чому я почув їх тільки зараз? Дійшли не зразу, як і вона, поволі, але певно. Мабуть, це багато-багато мільйонів крихітних часточок, що плавають у повітрі. Авжеж, так воно і є. Бо ті острови прянощів, сингалезці сьогодні зранку, вони чують їх носом за багато миль. Поясню вам, у чому річ. Це щось на зразок тоненької пелени чи павутиння, що вкриває їм шкіру, вона тоненька наче той газ, і вони без упину її випускають, того не відаючи, вкрай тоненьку і барвисту, наче веселка. Пристає до всього, що вона скидає. Носок її панчохи. Теплий черевик. Лишається. Трико; хвицне ногою, його скидаючи. Бувай до наступного разу. А кіт теж полюбляє нюхати її сорочку на ліжкові. Впізнає її запах серед тисячі. І вода у ванні. Нагадує мені суниці з вершками. Цікаво, де воно насправді. Там, чи під пахвами, чи під шиєю. Бо доходить звідусіль. Гіацинтові парфуми виробляють з олії чи ефіру чи ще чогось. Мускусний щур. Міхур у них під хвостами виділяє один гран пахощів за багато років. Собаки нюхають один одного ззаду. Здрастуй. Здоров. Як ти пахнеш? Гм. Гм. Гарно, дякую. Тварини цим керуються. Так, але ж поміркуймо. Ми так само. Наприклад, декотрі жінки так відлякують, коли у них місячні. Ризикнеш підійти. І почуєш такий сморід… Схожий на що? Може на тухлий оселедець? Бррр! Прохання на цей газон не ставати.

Може, й вони чують чоловічий запах. А який же? Рукавички сиґарного кольору, що я бачив днями на столі у Довготелесого Джона. Дихання? Воно пахне тим, що ти з’їв і випив. Ні. Я маю на увазі чоловічий дух. Мабуть, воно з тим зв’язано, бо у священиків, які, вважається, не, дух інакший. Жінки крутяться навколо, як мухи коло меду. Відгороджений олтар, дістатися до нього за будь-яку ціну. Дерево забороненого священицького плоду. О, отче, чи ви? Дозвольте, я перша. Воно поширюється по всьому тілу, просочується…

Містер Блум устромив свого носа. Гм. У. Гм. Виріз свого жилета. Мигдалем чи. Ні. Лимонами. Ага, ні; це ж мило.

О, між іншим, той лосьйон. Я ж відчуваю, наче щось забув. Так і не вернувся і за мило не заплатив. Не до вподоби носити пляшки, як та стара відьма зранку. Гайнз міг би віддати мені ті три шилінги. Треба було споминути про Мігерів, щоб йому нагадати. Проте, якщо він зробить той абзац. Два шилінги дев’ять пенсів. Поганої думки він буде про мене. Зайду завтра. Скільки я вам винен? Три шилінги дев’ять пенсів? Два шилінги дев’ять пенсів, сер. Є. Може іншим разом не дати в кредит. Таким робом віднадиш своїх покупців. У шинках це буває. Хлопці записують свій рахунок на грифельній дошці, а потому вислизають у провулок і гайда в інше місце.

Ось той вельможний добродій, що був проходив. Привіявся від бухти. Одійшов якраз настільки, аби вчасно вернутися. На обід завжди дома. Видно натоптаний: добре підживився. Тепер природою милується. Попоїв, – помолися. По вечері мерщій за двері. Певна річ, має невеличкий рахунок десь у банку, тепле місце в уряді. Аби зараз піти слідом за ним, зніяковів би, як хлопчаки-газетярі за мною сьогодні. Однак маєш з того науку. Бачимо себе, як інші нас бачать. Якщо жінки не сміються, то яка з того шкода? У цей спосіб можна довідатися. Спитай себе, хто він такий. «Загадкова людина на березі», сенсаційна повість містера Леопольда Блума. Гонорар – гінея за шпальту. А той чолов’яга у брунатному макінтоші сьогодні біля могили. Проте його долю мозолі обсіли. Здорова людина, мабуть, сприймає усякі. Кажуть, що коли свистіти, то дощ піде. Десь він таки йтиме. Сіль у Ормондовому коктейлі. Тіло відчуває зміни в атмосфері. Старій Бетті крутить суглоби. Пророцтво матінки Шіптон^{682} щодо кораблів, умить вони вгору полинуть. Ні. Це ознака дощу. Шкільна читанка. І далекі горби видаються близькими.

Гаут. Маяк Бейлі. Два, чотири, шість, вісім, дев’ять. Бач. Треба змінити, а то подумають, що будинок. Манять кораблі на скелі. Боже милий. [У примітках це місце потрактовано як Грейс Дарлінг^{683} – вочевидь, з іншого перекладу. – Прим. верстальника.] Люди бояться темряви. Також світлячки, велосипедисти; час світити світло, Діаманти виблискують яскравіше. Світло діє заспокійливо. Від нього ніякої шкоди. Тепер, звичайно, краще ніж колись. Сільські дороги. Ширнуть тебе ножем ні за копійку. Проте існує два типи. Супляться або всміхаються. Змилуйтеся! Де там. Поливати рослини теж найкраще в холодку, коли зайде сонце. Ще й досі є трохи світла. Червоні промені найдовші. Ройгбіз Венс навчав нас: червоне, жовтогаряче, жовте, зелене, синє, індиго, фіалкове. Зірку я бачу. Венеру? Ще не можна визначити. Дві, а коли три, то вже ніч. Чи оті нічні хмари були там увесь час? Скидаються на корабель-привид. Ні. Постривай. То дерева? Видиво. Міраж. Це країна вечірнього сонця. Сонце гомрулу сідає на південному сході. О, краю мій, – прощай.

Падає роса. Шкідливо для тебе, голубонько, сидіти на тому камені. Струменить білим. Дитя ніколи не зможе народитися. Хіба що буде таким дужим, що сам руками й ногами продереться назовні. І сам можу підхопити геморой. Липкий, як нежить улітку чи болячка на губах. Або порізатися травинкою чи папірцем. Тертя сидіння. Хотів би я бути тією скелею, що вона на ній сиділа. Ой, рибонько, ти не знаєш, яка була гарненька. Мені вони починають подобатися у такому віці. Зелені яблука. Пристати на пропозицію. Мабуть, більше нам ніколи не сидіти, закинувши ногу на ногу. Також сьогодні в бібліотеці; студентки. Щасливі їхні стільці. Але це вплив вечора. Вони все відчувають. Розкриваються, наче квіти, знають свою годину, соняшники, земляні груші, у бальних залах, люстри, проспекти під ліхтарями. Нічні левкої в саду у Мета Діллона, де я поцілував її в плече. От аби тоді я мав її портрет, на повний зріст, змальований олією. І залицявся я теж у червні. За роком рік. Історія повторюється. Гей ви, скелі й бескиди, я знову до вас прийшов. Життя, кохання, мандрівка навколо власного маленького світу. А тепер? Звичайно, шкода, що вона крива, але гляди, не виявляй забагато жалощів. Вони цим користаються.

Тепер на Гауті все спокійно. Далекі горби здаються. Де ми. Рододендрони. Мабуть, я йолоп. Йому дістаються сливи, а мені кісточки. Коли діло доходить до мене. Стара гора бачила все те. Змінюються імена: та й годі. Коханці: чпок-чпок.

Утома мене проймає. Може, встати? О, зачекай. Забрало усю снагу мою, мале бісеня. Вона мене поцілувала. Моя молодість. Уже ніколи. Лиш раз вона буває. Її теж. Поїду туди завтра поїздом. Ні. Повертаюся інший. Як змалечку, коли приходиш удруге в гості. Нового я бажаю. Нічого нового під сонцем. До вимоги. «Долфінс-барн». Ви нещасливі у вашому! Лиха дівчинка. У «Долфінс-барн» ми загадували шаради у домі Люка Дойла. Мет Діллон з гуртом своїх дочок: Тайні, Єтті, Флої, Меймі, Луї, Гетті. І Моллі теж. Це було вісімдесят сьомого. За рік до того, як ми. І старий майор, що полюбляв чарку. Цікаво, що вона одиначка, я одинак. Отож повторюється знову. Думаєш, що від себе тікаєш, і знову себе стрічаєш, Найдовшою обхідною дорогою найшвидше дістанешся додому. І саме коли він і вона. Цирковий кінь бігає колом. У Ріп ван Вінкла^{684} ми гралися. Ріп: дірка в пальті Генні Дойл. Ван: фургон, що хліб розвозить. Вінкл: скойки і черепашки[249]249
  Ріп ван Вінкл – герой оповідання американського письменника Вашингтона Ірвінга, котрий, сам того не відаючи, проспав у горах двадцять років. Ріп – англійською мовою дірка. Ван (вен) – фургон. Перевінкл – назва морської черепашки.


[Закрыть]. По тому я удав з себе Ріп ван Вінкла, що вертається додому. Вона дивилася, прихилившись до буфету. Муринські очі. Двадцять років проспав у Сонній долині. Все змінилося. Забули. Молодь постаріла. Його рушниця заіржавіла від роси.

Ба. Що воно літає? Ластівка? Мабуть, кажан. Гадає, що я дерево, такий сліпий. Невже у птахів немає нюху? Метемпсихоз. Вірять, що можна від горя перетворитися на дерево. Плакуча верба. Ба. Ось він. Потішне звіреня. Цікаво, де він живе. Вгорі на дзвіниці. Дуже можливо. Висить униз головою серед святих пахощів. Мабуть, його дзвін сполохав. Здається, служба скінчилася. Чути було, як вони старалися. Молися за нас. І молися за нас. І молися за нас, добра ідея – повторення. Те ж саме в оголошеннях, Купуй у нас. І купуй у нас. Так, у священиковому домі світиться. Їхня скромна трапеза. Пригадую, як я помилився у Тома, оцінюючи маєтність. Насправді двадцять вісім. У них два будинки. Брат Габріеля Конроя курат. Ба. Знову. Цікаво, чому вони виходять уночі, як миші. Вони змішаної породи. Птахи скидаються на мишей, які плигають. Що їх лякає, світло чи шум? Краще сидіти тихо. Роблять усе інстинктивно, як пташка, що в посуху напилася з глечика, накидавши туди камінців^{685}. Схожий на малого чоловічка у плащі з крихітними руками. Манюсенькі кісточки. Я майже бачу, як вони мерехтять синьо-білим. Колір залежить од світла. Наприклад, подивися на сонце, як орел, по тому глянь на черевик і побачиш жовтувату пляму-ляпку. Хоче на всьому поставити своє клеймо. Наприклад, зранку той кіт на сходах. Кольору рудого торфу. Кажуть, що ніколи не побачиш їх три масті. Неправда. Отой напівсмугастий біло-черепаховий у «Ситі Армз» з літерою «т» на лобі. Людина бачить п’ятдесят різних кольорів. Гаут недавно аметистового. Скло виблискує. Саме в такий спосіб той мудрець, як це його звали, зі збільшувальним склом. Отак займається верес. Не може бути, щоб од сірників туристів. Як? Може сухі галузки труться одна об одну на вітрі й сонці. Або розбиті пляшки у заростях дроку стають на сонці за збільшувальне скло. Архімед. Таки згадав! Ще маю непогану пам’ять.

Ба. Хто зна, чого вони літають. За комахами? Ота бджола, що влетіла минулого тижня в кімнату і заходилася гратися зі своєю тінню на стелі. Може, саме та, що вкусила мене, знову прилетіла подивитися, Пташки теж ніколи не знають, що кажуть. Як наші балачки. А вона каже, а він каже. Треба мати неабияку відвагу, щоб перелетіти океан туди і назад, багато, мабуть, гинуть під час штормів, на телеграфних дротах. Морякам теж доводиться непереливки. Здоровезні океанські пароплави сунуть у темряві, мукаючи, як морські корови. Faugh a ballagh[250]250
  Поступися дорогою! (ірл.).


[Закрыть]. Згинь ти пропадом, клята маро. Інші на кораблях, вітрило тріпоче, наче благенька хусточка, коли здіймається гураган. До того ж одружені. Часом роками десь на краю світу. Насправді він безкрайній, бо земля кругла. Кажуть, що дружина в кожному порту. Не позаздриш їй, якщо вона вірно чекає, доки Джонні знову завітає додому^{686}. Якщо він коли-небудь таки завітає. Винюхують усі портові закутки. Як можуть вони любити море? А проте люблять. Кітву піднято. Гайда у мандри з наплічником чи медальйоном, що він надягнув на щастя. Ну? І тефілім[251]251
  Тефілім (або тефілін) – у євреїв смуги пергаменту з біблійними висловами.


[Закрыть]^{687}, ні, як воно зветься те, що батько бідолашного татка повісив на дверях торкати. Воно вивело нас із Єгипту і привело у дім неволі. Щось-таки є у всіх цих забобонах, бо, йдучи з дому, ніколи не знаєш, яка тебе небезпека спіткає. Чіпляється за дошку або сидить верхи на колоді, змагаючись зі смертю, підперезаний оперезаний корковим поясом, ковтає солону воду, отак він і бавить останні свої хвилини, доки його поцуплять акули. Чи риб коли нудить од морської хитавиці?

По тому настає блаженна тиша, на небі ні хмаринки, море гладеньке, спокійне, команда і вантаж пішли до чорта в зуби. З неба дивиться місяць. То не моя вина, друзяко.

Заблукана довга свічка з добродійницького свята «Мірус» пливла по небу в пошуках грошей для лікарні Мерсера і розламалася, падаючи, і випустила гроно зірок, усі фіалкові, крім одної білої. Вони полинули, впали; вони зблякли. Пастуша година; година привіту і година побачення. Від оселі до оселі, сповіщаючи про себе завжди жданим подвійним стукотом, ходив дев’ятигодинний поштар, і ліхтарик біля його пояса поблискував тут і там мов світлячок, крізь лаврові живоплоти. А між п’яти молодих дерев гніт на жердині запалив ліхтар біля тераси Лігі. Повз ширми освітлених вікон, повз рівні садки проступав пронизливий голос, вигукуючи, репетуючи: «Івнінг телеграф», терміновий випуск! Як скінчилися верхогони на «Золотий кубок»! і з дверей Дігнемового будинку вибіг хлопець і гукнув. Джеркочучи, кажан шугав то сюди, то туди. Удалині на піски наповзав сірий прибій. Гаут налаштувався спати, втомлений довгими днями і шелестінням рододендрона (він був старий), і радів з того, що здіймається нічний бриз, куйовдячи його папоротеві пасма. Він ліг, але розплющив червоне недремне око, глибоко й повільно дихаючи, він сонний був, але не спав. А вдалині на банці Кіш плавучий маяк на якорі мигав, моргав до містера Блума.

Ну й життя мабуть у тих хлопців, сидять на одному місці, як прокляті. Ірландський комітет у справах маяків. Кара за їхні гріхи. І берегова сторожа. Ракета і буй, і шлюпка. Той день, коли ми гуляли морем на «Ерінз Кінг», і кинули їм лантух старих газет. Ведмеді в зоопарку. Паршива подорож. П’яниці виїхали розворушити свої печінки. Блювали за облавок, годуючи оселедців. Нудота. А жінки, смертельний жах у них на обличчі. Міллі ж аніскілечки не злякалась. Її синій шарф майорить, сміється. Не знають, що таке смерть у цьому віці. До того ж у них чисті шлунки. Але їм лячно, коли згубляться. Тоді у Крамліні ми сховалися за деревом. Я не хотів. Мамо! Мамо! Діти у лісі. Лякають їх також масками. Підкидають їх угору і ловлять. Я тебе вб’ю. Чи це тільки напіврозвага? Або діти граються у війну. Цілком серйозно. Як то люди можуть націлювати один на одного рушниці? Часом вони вистрілюють. Бідолашна малеча. Єдиний клопіт гарячка та кропивниця. Від того я дав їй проносного: каломелю. Після того, як поспала з Моллі, і їй покращало. Такі ж самісінькі зуби у неї. Що вони люблять? Свою подобу? Але зранку вона за нею ганялася з парасолькою. Може, так, щоб не забити. Я помацав її пульс. Бився. Маленька ручка була; тепер велика. Любенький татусику. Все те каже рука, коли торкнешся. Любила лічити ґудзики на моєму жилеті. Пам’ятаю її перший корсет. Смішно було дивитися. Перш за все маленькі пипки. Ліва, гадаю, чутливіша. Моя теж. Ближче до серця. Підбивають ватою, якщо в моді повні. Коли зростала, боліло вночі, гукала, кликала мене. Злякалася, коли природа вперше вступила в свої права. Бідолашна дитина! Мати теж почуває себе незвичайно. Вертаються дівочі літа. Ґібралтар. Споглядаючи з Буена Віста. Вежа О’Гари. Верещить морське птаство. Стара берберійська мавпа, що пожерла всю свою родину. Захід сонця, постріл гармати – знак, що кордон закриватимуть. Дивилася на море, вона мені казала. Вечір такий, як нині, але ясний, безхмарний. Я завжди гадала, що вийду за лорда або джентльмена з власною яхтою. Buenas noches, señorita. El hombre ama la muchacha hermosa[252]252
  Добрий вечір, сеньйорито. Чоловікам подобається гарна дівчина (ісп.).


[Закрыть]. Чому за мене? Бо ти так відрізнявся од інших.

Чого його сидіти тут усю ніч, крячкою. Від цієї погоди на душі нудно. Зважаючи на світло, тепер, мабуть, десь коло дев’ятої. Податися додому. Запізно йти на «Лію, лілею Кіларні». Ні. Може, ще не спить. Зайти в лікарню подивитися. Сподіваюся, вона розродилася. Довгий був у мене день. Марта, баня, похорон, дім з ключами, музей з тими богинями, Дедалусова пісня. Потім той крикун у Барні Кірнана. Я йому показав. П’яні базіки. Він аж ізсудомився, коли я сказав про його бога. Не слід було відплачувати. Або? Ні. Хай би йшли додому й сміялися з себе. Завжди тягне до товариства. Боюся самотини, як дворічне маля. А що, аби він мене влучив. Подивитися з іншого погляду. Виходить не так то вже й кепсько. Може, він і не хотів ударити. Тричі слава Ізраелю. Тричі ура зовиці, про яку він харамаркав, три ікла їй у рот. Краса такого ж кшталту. Надзвичайно приємне товариство чай пити. Сестра дружини дикуна з Борнео щойно прибула до міста. Уявити собі рано зранку зблизька. У всякого свій смак, як сказав Морріс, поцілувавши корову. Але втрутилися Дігнемові. Паскудно почуваєш себе в домі, де господарі в жалобі, бо не знаєш, на яку ступити. В кожному разі вона добивається грошей. Треба зайти до тих удів-шотландок^{688}, я ж обіцяв. Дивне прізвище. Вважає, що ми неодмінно повинні перші дуба врізати, Ота вдова в понеділок чи це було біля Крамера що позирнула на мене. Поховала бідолашного чоловіка, а сама живе-гараздує на страхову премію, її вдовина лепта. Ну? А що їй, по-твоєму, робити? Якось треба дні терти. От удівця я не можу бачити. Такий самітний вигляд. Бідолаха О’Коннор, дружина й п’ятеро дітей потруїлися тут мідіями. Стічні води. Безнадійно. Треба, щоб яка-небудь добра поважна жінка в кастрюлеподібному капелюшкові його приголубила. Взяла його під опіку, кругловида, як місяць, і великий фартух. Жіночі сірі фланелеві штани, по три шилінги пара, дивовижно дешеві. Негарна й люба, кажуть, люба довіку. Бридка; жодна жінка не вважає себе бридкою. Кохай, бреши й будь гарний, бо завтра помремо. Бачу часом, як він ходить, намагається збагнути, хто вкоїв цю штуку. К. п. ц.: капець. Доля. Він, не я. Часто буває також з крамницею. Наче її заворожено. Снилося минулої ночі? Стривай. Якась плутанина. Вона була взута у червоні виступці. Турецькі. Носила бриджі. А що коли б і справді. Чи вподобав би я її в піжамі? З біса важко відповісти. Нанетті поїхала. Пакетбот. Досі вже біля Голігеда. Треба помістити те Кізове оголошення. Використати Гайнза і Крофорда. Нижні спідниці для Моллі. Щось вона має у них покласти. Що саме? Може, гроші.

Містер Блум нагнувся і перекинув папірець, що лежав на березі. Він підніс його до очей і придивився. Лист? Ні. Не вчитаю. Краще піду. Краще. Важко з місця зрушити. Аркуш старого зошита. Всі оці ямки й камінчики. Хто міг би їх полічити? Ніколи не знаєш, що тобі подобається. Пляшка з запискою про скарб, викинутий з розбитого корабля. Пакунки поштою. Діти завжди шпурляють у море всяку всячину. Надія? На волю хвиль. Що це таке? Паличка.