Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 40 (всего у книги 53 страниц)

БЕЛЛА (сварливо): Триніті! Забіжать сюди після човнярських перегонів – і до дверей, не заплативши. А ви тут чого розкомандувались? Де він? Я заявлю на нього! Зганьблю на весь світ! (Кличе.) Зоє! Зоє!

БЛУМ (не відступаючи): А якби це був ваш рідний син з Оксфорду? (Застережливо.) Мені відомо…

БЕЛЛА (онімівши на мить): Та хто ви, інког?

ЗОЯ (у дверях): Там якась буча на вулиці.

БЛУМ: Що? Де? (Кидає шилінг на стіл і поспішає до дверей, гукнувши на ходу): Це за розбите скло! То де там шамотня? Хочу дихнути гірським повітрям!

Квапливо виходить через вітальню. Повії показують, де. Флорі виходить слідком, розливаючи воду з нахиленої склянки. На ґанку всі проститутки, скупчившись, говорять усі разом, показуючи праворуч, де туман розвіявся. З лівого боку під'їздить, погуркуючи, кеб і зупиняється біля будинку. Стоячи у дверях, Блум завважує Корні Келлегера, що збирається злізти на землю, а поруч – двох мовчазних гуляк. Блум відвертається. Белла з вітальні підохочує своїх дівиць. Ті посилають свої дзвінкі палкі солодкі цмок-цмок повітряні цілунки. Корні Келлегер відповідає їм мертвотно хтивим вищиром. Безмовні гуляки розплачуються з кебменом. Зоя і Кітті все ще показують праворуч. Блум, швидко з ними попрощавшись, закутується в пончо й каліфів плащ і, ховаючи обличчя, збігає по східцях на вулицю. Інког Гарун аль-Рашид, він прослизає поза спинами німотних гуляк і легкою ходою леопарда швидкує попід огорожею, лишаючи за собою запашний слід, подерті пакети, просякнуті анісом. Ясеновий ціпок відмірює йому кроки. Зграя гончих псів, яких нацьковує, вимахуючи нагаєм, Сурмач-Горнбловер із Триніті в старих сірих штанях і кашкеті псаря, здалеку наздоганяє його, нюшкуючи слід, гавкочучи, важко хекаючи, гублячи слід, знову вишукуючи, висолоплюючи язики, вже й сягаючи, силкуючись ухопити його за п'яти, за поли. А він іде, біжить, петляє-кривуляє, мчить щодуху, прищуливши вуха. Його закидають камінцями, качанами, коробками з-під печива, картоплею, яйцями, дохлою рибою, жіночими пантофлями. По п’ятах за ним, виявленим, у шаленій гонитві, в несамовитій крутняві петляючи, мчать щодуху: патрульні 65С та 66С, Джон Генрі Ментон, Мудр Гелі, В. Б. Діллон, радник Наннетті, Александер Кейз-Ключчі, Ларрі О’Рурка, Джо Кафф, місіс О'Дауд, Пісяр Бурк, Безімен, місіс Ріордан, Громадянин-Ситизин, Гарріовен, Якйогозвали, Дивнолик, Накогосхож, Дейогобачив, Свійхлоп, Крис Калинян, сер Чарлз Камерон, Бенджамін Доллард, Ленеган, Бартелл д’Арсі, Джо Гайнс, Рудий Мурий, видавець Брайден, Т. М. Гілі, пан суддя Хвицьгібон, Джон Говард Парнел, превелебний Консерв О’Селедець, професор Джолі, місіс Брін, Деніс Брін, Теодор Чистовір, Майна Чистовір, поштарка з Вестленд-Роу, Ч. П. М’кой, Лайонсів Друг, Гоп Галаган, чоловікзвулиці, щеодинчоловікзвулиці, Футбол-бутса, Водій Кирпа, багата протестантка, Дейві Берн, місіс Еллен М'Гіннес, місіс Джо Галлагер, Джордж Лідвел, Джиммі Генрі Ha-Мозолях, управитель Лейресі, отець Каулі, Крофтон Митник, Ден Доусон, дантист Блум з обценьками, місіс Боб Доран, місіс Кенфік, місіс Мудр Нолан, Джон Мудр Нолан, гарназаміжнядамаобчийширокийзадхтонетерсявтрамваїнаКлонскі, продавець «Принад гріха», міс Напобаченнянавманняїйбо, мадами Джеральд і Станіслаус Морани з Ребека, старший клерк у Дриммі, полковник Гейс, Мастянський, Цитрон, Пенроуз, Аарон Фігатнер, Мозес Герцоґ, Майкл Е. Джерафті, інспектор Трой, місіс Гелбрейт, констебль із перехрестя Екклс-стрит, старий лікар Брейді зі стетоскопом, загадковий незнайомець із пляжу, приблудний пес, місіс Міріам Дандрейд з усіма своїми коханцями.

ГАРМИДЕР (безскладуйладукрикгикспередуйззаду): Он він, Блум! Хапай Блума! Ловиблума! Ловизлодія! Гей! Агей! Хапай його на розі!

Під риштованням на розі Бівер-стрит Блум, захеканий, зупиняється біля гамірної сварливо юрби, не відаючи щоякби та чоготам галубалу галайбалай держи! бий! та коли б не дійшло до бійкиганьби.

СТІВЕН (із вишуканими жестами, дихаючи глибоко й повільно): Ви мої гості. Непрохані. Волею п’ятого з Ґеорґів і сьомого з Едвардів. У всьому винна історія. Байки матерів пам’яті.

РЯДОВИЙ КАРР (до Сіссі Кеффрі): Він що, кривдив тебе?

СТІВЕН: Я звернувся до неї в кличному відмінку жіночого роду. Чи, мо’, середнього. І в неродовому відмінку.

ГОЛОСИ: Та не чіплявся він. Забрехалась дівка. Тільки вийшов від Когенихи. І чого цей шум учинився? Солдати пруть на цивільних.

СІССІ КЕФФРІ: Я ото гуляла з солдатами, вони відійшли під кущики, ну, самі розумієте чого, а тут ні сіло ні впало цей молодик причепився. Але ж я вірна тому, хто пригощає, хай я навіть дівка за шилінг.

СТІВЕН (угледівши голови Кітті й Лінча): Вітаю, Сизіфе. (Показуючи на себе й на довколишніх.) Поетичне. Неопоетичне.

ГОЛОСИ: Вона вірнатомухто.

СІССІ КЕФФРІ: Атож, щоб я з ним пішла. А я вже ж подружилася з солдатом.

РЯДОВИЙ КОМПТОН: А чи не хоче він, щоб йому заїхали у вухо, гад оцей? Смальни йому, Гаррі.

РЯДОВИЙ КАРР: Він що, кривдив тебе, поки ми там маленьку нужду справляли?

ЛОРД ТЕНІСОН (у куртці кольорів англійського прапора і в штанях для крикету, без капелюха й з розкошланою бородою): Їхня справа – не розмірковувати.

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Та вріж йому, Гаррі!

СТІВЕН (до рядового Комптона): Не знаю, як вас звати, але вся правда на вашому боці. Як сказав доктор Свіфт, один чоловік у латах поб’є десятьох у сорочках^{824}. Сорочка тут синекдоха. Частина замість цілого.

СІССІ КЕФФРІ (до юрби): Та ні ж бо, я була з цими рядовими.

СТІВЕН (люб’язно): Та що ж тут лихого? Солдат бравий хлопець. Я, наприклад, гадаю, що всяка дама…

РЯДОВИЙ КАРР (у збитому набакир кашкеті, підступає до Стівена): Чуєш, начхальнику, а що коли я зараз тобі бах по зубах, га?

СТІВЕН (задивившись у небо): Що коли? Неприємно вельми. Шляхетне мистецтво самовиправдання. Особисто я ненавиджу дію. (Махає рукою.) Трохи рука поболює. Enfin, се sont vos oignons[386]386
  Зрештою, це ваші витівки (фр.).


[Закрыть]. Тут якесь непорозуміння. Скажи, в чому ж річ?

ДОЛЛІ ГРЕЙ (зі свого балкона махає хустинкою, подаючи знак єрихонської героїні): Раав. Кухарчин сину, прощавай. Щасливо повернутися до Доллі. Хай сниться тобі дівчина, яку ти покинув, а ти снитимешся їй.

Солдати зирять туди-сюди посоловілими очима.

БЛУМ (ліктями проштовхавшись крізь юрбу, сіпає Стівена за рукав): Ходімо, професоре, екіпаж чекає на нас.

СТІВЕН (обертається): Га? (Вивільняє руку.) А чом би мені й не порозмовляти з ним чи з будь-котрою людською істотою, що пересувається вертикально по цій сплющеній помаранчі? (Показує пальцем.) Я не боюсь того, до кого я можу говорити, якщо тільки бачу його очі. Того, хто зберігає вертикальність. (Хитнувшись, ступає крок назад.)

БЛУМ (підтримуючи його): Ви збережіть свою власну.

СТІВЕН (безглуздо сміючись): У мене змістився центр ваги. Забув цей фокус. Сядьмо де-небудь та й подискутуймо. Боротьба за життя – це закон існування, але нинішні філіреністи^{825}, особливо цар та англійський король, вигадали третейський суд. (Ляскає себе по лобі.) Але саме ось тут я повинен убити попа й короля.

ПТАШКА ТРИПЕРА: Ви чули, що сказав професор? Він професор із коледжу.

КИЦЯ ХТИЦЯ: Авжеж, я це чула.

ПТАШКА ТРИПЕРА: Його фразеологія позначена неабиякою витонченістю.

КИЦЯ ХТИЦЯ: Це справді так. А ще – такою доречно ущипливою гостротою.

РЯДОВИЙ КАРР (розштовхавши людей, виходить наперед): Ти шо тут пасталакаєш про мого короля?

Під аркою вигулькує Едвард Сьомий. На ньому біла джерсі з нашитим зображенням Святого Серця, з орденами Підв’язки, Будяка, Золотого Руна й Данського Слона, емблемами кінних полків Скіннера й Пробіна, значками юридичної корпорації Лінкольна та стародавньої вельмишанованої Масачусетської артилерійської бригади. Він смокче червону карамельку. На ньому одіння того, хто сягнув найвищої довершености, й великого магістра Великої Ложі, а на фартусі й лопатці тавра «Виготовлено в Німеччині». В його лівій руці відро тинькарів із друкованим написом Défence d’uriner[387]387
  Мочитися заборонено (фр.).


[Закрыть]. Його зустрічають захопленими вітаннями.

ЕДВАРД СЬОМИЙ (повільно, урочисто, але невиразно): Мир, абсолютний мир^{826}. Для розпізнання в руці у мене відро. Вітаю вас, хлопці. (Обертається до своїх підданців.) Ми прибули сюди, щоб посвідкувати чесний і справедливий двобій, і ми від усього серця зичимо удачі обом учасникам. Магак макар а бак[388]388
  З тобою, лицеміре, батько твій (спотв. араб.).


[Закрыть].

Тисне руку рядовому Карру, рядовому Комптону, Стівену, Блумові й Лінчеві. Загальні оплески. Едвард Сьомий дякує, елеґантсько підіймаючи відро.

РЯДОВИЙ КАРР (Стівенові): Ану повтори.

СТІВЕН (нервує, але, опанувавши себе, дружнім тоном): Я розумію вашу позицію, хоча сам я особисто не маю наразі короля. Нині вік патентованих ліків. Тут нелегко провадити дискусію. Одначе суть у наступному. Припустімо, ви гинете за батьківщину. (Кладе руку на рукав рядового Kappa.) Не подумайте, ніби я вам цього зичу. Але я кажу: нехай моя батьківщина гине за мене^{827}. Досі вона так і чинила. Я не хотів її загибелі. К дідьку смерть. Хай живе життя!

ЕДВАРД СЬОМИЙ (левітуючи над купами убитих, у німбі й одінні Ісуса-Жартуна, з білою карамелькою на фосфоресцентному обличчі):

 
Мій зцілення спосіб – для декого шок:
Прозрів щоб сліпий, в очі сиплю пісок^{828}.
 

СТІВЕН: Королі та однороги^{829}! (Відступає на крок.) Ходімо десь та й… А що казала та дівчина?..

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Гей, Гаррі, а дай йому по м’ячиках! Уліпи в діторобні органи!

БЛУМ (лагідноумовляючи солдатів): Та він же й сам не тямить, що каже. Хильнув зайву чарчину. Абсент, потвора з зеленими очима. Я його знаю. Він джентльмен, поет. Нічого такого не сталося.

СТІВЕН (киває головою, усміхається, потім заливається сміхом): Джентльмен, патріот, учений і суддя над ошуканцями.

РЯДОВИЙ КАРР: А мені начхати, хто він такий.

РЯДОВИЙ КОМПТОН: А нам начхати, хто він такий.

СТІВЕН: Мені здається, я дратую їх. Зелена ганчірка для бугая.

Кевін Іген Паризький в іспанській чорній сорочці з китицями, у кашкеті протестантського бойовика робить знаки Стівенові.

КЕВІН ІГЕН: Првіт. Bonjour! Ця vielle ogresse із dents jaunes[389]389
  Добридень!… стара людожерка з жовтими зубами (фр.).


[Закрыть].

З-за його спини визирає Патріс Іген із писком кроля, скубаючи айвовий листочок.

ПАТРІС: Socialiste!

ДОН ЕМІЛЬ ПАТРИЦІО ФРАНЦ РУПЕРТ ПОУП ТЕННЕССІ (в середньовічній кольчузі й шоломі, на якому летять двоє диких гусей, закутою в лати рукою зі шляхетним обуренням показує на солдатів): Werf цих нікчем footboden, цих гладких porcos, джоніжоні todos викачаних у підливі[390]390
  Пожбурь… на землю (спотв. нім.); свинею… всіх (ісп.).


[Закрыть]!

БЛУМ (Стівенові): Ходімо додому. Бо ще вскочите в халепу.

СТІВЕН (похитуючись): Я не тікаю від цього. Він стимулює мій розум.

ПТАШКА ТРИПЕРА: Всяк відразу помітить, що він із роду патриціїв.

ВІРАГО: Зелене вище червоного^{830}, так він каже. Вулф Тоун.

ЗВІДНИЦЯ: Червоне не гірше зеленого, а навіть краще. Слава солдатам! Слава королю Едварду!

ХУЛІГАН (регоче): Ха! І руки вгору перед Де Ветом!

ГРОМАДЯНИН (із дрюком і в величезному зеленому шарфі):

 
Ниспошли нам, Боже,
Голуб’я зубоноже,
Голуб’я, ножами озублене,
Щоб англійських псів
Порізало всіх,
Якими вожді ірландські погублені.
 

СТРИЖЕНИЙ ХЛОПЧИНА (із зашморгом на шиї, обома руками запихає в розпанаханий живіт нутрощі):

 
Я всіх люблю, кого носить земля,
Та Ірландія краща й за короля.
 

РОМБОЛЬД, ДЕМОН-ЦИРУЛЬНИК^{831} (у супроводі двох помічників у чорних машкарах, виступає наперед із невеликим саквояжем і відкриває його): Пані й панове, ось різницький ніж, якого купила місіс Чикчик, щоб зарізати Могга. А ось цим теслом Вуазен-Сусід порубав на шматки дружину свого співвітчизника, перерізавши горло бідолашній від вуха й до вуха, а її останки загорнув у простирадло й сховав у своєму льоху. Це – склянка з трутизною, миш’яком, видобутим із тіла міс Гробарки, за що Седдона послали на шибеницю.

Сіпає за мотузку, а посіпаки кидаються на ноги жертви, тягнучи додолу; язик стриженого хлопчини враз висолоплюється.

СТРИЖЕНИЙ ХЛОПЧИНА:

 
Ссирульнихх хмолись
Хвій храт іде ввись.
 

Випускає дух. Могутня ерекція повішеника викидає, крізь його смертні лахмани, краплі сперми на бруківку. Місіс Беллінгам, місіс Єлвертон Баррі, високоповажана місіс Толбойс кидаються змочити в ній свої хустинки.

РОМБОЛЬД: Сам мало не ґиґнув. (Розсукує зашморг.) На цій мотузці повішено жахливого бунтівника. По десять шилінгів за шмат, із дозволу Його Королівської Величности. (Пхається головою в розпоротий живіт страченого й виймає її облиплу сплутаними паруючими кишками.) Мій тяжкий обов’язок виконано. Боже, бережи короля!

ЕДВАРД СЬОМИЙ (непоквапно й урочисто танцює, побрязкуючи відром та добродушно наспівуючи):

 
Ото гульнемо, та-на-на,
Як вип’єм пива та вина
До дна
В день коронації!
 

РЯДОВИЙ КАРР: Гей, ти! То що ти там варнякаєш про мого короля?

СТІВЕН (здіймаючи руки догори): О, це вже надто одноманітно! Нічого я не кажу. Король хоче забрати мої гроші й моє життя заради якоїсь своєї брутальнської імперії, але краще б він віддав свої й своє за неї. А в мене грошей катма. (Неуважливо порпається в кишенях.) Віддав комусь.

РЯДОВИЙ КАРР: Та кому потрібні твої кляті гроші?

СТІВЕН (намагаючись вислизнути): Чи скаже мені хто-небудь, де у мене найменше шансів зіштовхнутися з цим неминучим злом? Ça se voit aussi à Paris[391]391
  Те саме бачиш у Парижі (фр.).


[Закрыть]. He те, щоб я… Але клянуся святим Патриком^{832}!..

Голови присутніх жінок зливаються водно. Виникає Беззуба Бабуся, що сидить на поганці: на голові у неї ковпак мов цукрова голова, а на грудях квітка смерти – вражена чумою картопля^{833}.

СТІВЕН: Ага! Я знаю тебе, Костомахо! Гамлете, помстись! Стара хавронія, що пожирає власний виводок!

БЕЗЗУБА БАБУСЯ (розгойдуючись уперед-назад): Любов Ірландії, дочка короля Гішпанії, alanna[392]392
  Дитя моє (ірл.).


[Закрыть]. Чужинці в моїм домі, хай їм дідько! (Голосить, мов банші^{834}.) Ochone! Ochone[393]393
  Лихо! Лихо! (ірл.).


[Закрыть]! Шовкова корівчина! (Знову голосить.) Ти побачив бідну стару Ірландію – як там вона тримається?

СТІВЕН: Спитай ліпше, як я тебе витримую! Фіглярі нікчемні! А де ж третя особа Святої Трійці? Soggarth Aroon[394]394
  Славний Священик (ірл.).


[Закрыть]? Превелебний Чорний Крук?^{835}

СІССІ КЕФФРІ (верещить): Та розведіть їх!

ХУЛІГАН: Наші відступили.

РЯДОВИЙ КАРР (тугіш затягнувши пояс): Скручу шию кожному халамиднику, який хоч слово вякне супроти мого їбаного короля!

БЛУМ (жахнувшись): Та він же нічого й не сказав! Ані слівця. Чисте непорозуміння та й годі.

ГРОМАДЯНИН: Erin go bragh[395]395
  Ірландія до судного дня! (ірл.).


[Закрыть]!

Майор Твіді й Громадянин виставляють один одному напоказ свої медалі, ордени, військові трофеї, рани. Салютують один одному з лютою ворожістю.

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Та дай йому, Гаррі. Вріж йому в баньки. Він виступає за бурів.

СТІВЕН: Я? За? Коли таке було зі мною?

БЛУМ (червоним мундирам): Ми воювали за вас у Південній Африці, ірландські піхотні частини. Чи це не ввійшло в історію? Королівські дублінські стрільці. Відзначені нашим монархом.

ГРАБАР (спотикаючись мимо): Так, так ‘му! Хрес сятий побий ‘го! Товчи халамея на гамуз! О! Бо…

Алебардники в латах і шоломах наїжилися стіною списів із кишками на вістрях. Майор Твіді – з вусами Жахливого Турка, у ведмежій шапці з півнячим пером, в еполетах, із золотими шевронами, з повною особистою амуніцією, з шабельтасом, при всіх нагородах – стає в бойову лаву. І творить знак мандрівного воїна-тамплієра.

МАЙОР ТВІДІ (з лютим гарчанням): Деривація Рорке! Вперед, гвардійці, на ворога! Магал шалал гашбаз[396]396
  Квапиться грабіж, прискорює здобич (давньоєвр.; Іс. 8, 1).


[Закрыть]!

РЯДОВИЙ КАРР: Зараз як дам йому!

РЯДОВИЙ КОМПТОН (помахом руки змушує юрбу розступитися): Тут буде чесний бій. Зробимо з гада котлету.

Масовані оркестри гримлять «Гарріоуен» ^{836} і «Боже, бережи короля».

СІССІ КЕФФРІ: Зараз битимуться! За мене!

КИЦЯ ХТИЦЯ: Відважні за красуню^{837}!

ПТАШКА ТРИПЕРА: Здається мені, чорний лицар покаже себе найдостойнішим на цьому турнірі.

КИЦЯ ХТИЦЯ (зашарівшись маківкою): Ні, мадам! Я – за червоний камзол і веселого святого Ґеорґа^{838}!

СТІВЕН:

 
Із краю в край тче крик повій
Саван Ірландії старій.
 

РЯДОВИЙ КАРР (попускаючи ремінь, горлає): Голову скручу всякому гадові, який хоч слово супроти мого доброго йо…ера-короля!

БЛУМ (трясе Сіссі Кеффрі за плечі): Та скажіть ви їм! Чи вам заціпило? Ви ж бо зв’язуєте народи й покоління. Скажи слово, жінко, свята дарувальнице життя!

СІССІ КЕФФРІ (стривожено хапає рядового Kappa за рукав): Ти що, хіба я не з тобою? Хіба я не твоя дівчина? Сіссі твоя дівчина. (Кричить.) Поліція!

СТІВЕН (захоплено, до Сіссі Кеффрі):

 
Ручки білі, ружа-пастка,
Пелюсток цмачнюща річ…
 

ГОЛОСИ: Поліція!

ГОЛОСИ ДАЛІ: Дублін горить! Дублін горить! Пожежа! На пожежу!

У небо жбухають язики сірчаного полум’я. Мимо клубочаться хмари диму. Гуркочуть важкі кулемети. Стовпотворіння. Розгортаються війська. Тупіт копит. Артилерія. Хрипкі команди. Калатають дзвони. Гейкають гравці на перегонах. Горлають пияки. Верещать хвойди. Голосять сирени. Бойові вигуки. Стогони вмирущих. Піки скрегочуть об кіраси. Мародери грабують убитих. Хижі птахи, налітаючи з-над моря, здіймаючися з боліт, пікіруючи з гір, із криками кружеляють, баклани малі й великі, грифи, яструби, вальдшнепи, соколи, коршаки, тетеруки, орлани, чайки, альбатроси, казарки. Опівнічне сонце поглинула пітьма. Земля двиготить. Повстають дублінські небіжчики з Проспекту й Джеромової гори, котрі в білих овчинах, а котрі в чорних козиних шкурах, являючись багато кому. Безмовним позіхом розверзається безодня. Том Рочфорд, лідер, в самих лише спортивних трусах і майці, мчить на чолі учасників загальнонаціонального забігу з перешкодами і, без затримки, на швидкості стрибає в пустку. За ним кидаються туди й інші бігуни, а ще – стрибуни. В дико-вигадливих позах вони шугають за край. Тіла їхні занурюються. Фабричні дівчатка, химерно вбрані, кидаються розпеченими до червоного йоркширськими варваробомбами. Світські дами, намагаючись захиститися, задирають спідниці, натягуючи їх на голови. Реготливі чарівниці в червоних піддзиґаних сорочках шугають у повітрі на мітлах. Квакерлістер ліпить лейко-клейко-пластирі-блістери. Випадає дощ із драконячих зубів, з яких на полі вмить виростають озброєні герої. Вони приязно обмінюються умовним вітанням лицарів Червоного Хреста й зачинають між собою двобої кавалерійськими шаблюками: Вулф Тоун стявся з Генрі Граттаном, Сміт О’Брайан – із Деніелом О’Коннелом, Майкл Девіт – з Айзеком Баттом, Джастин М’Карті – з Парнелом, Артур Гріффіт – із Джоном Редмондом, Джон О'Лірі – з Ліром О'Джонні, лорд Едвард Фіцджеральд – із лордом Джеральдом Фіцедвардом, члени роду Донох’ю-з-Долин – із членами роду Долин-із-Донох’ю. А на підвищенні, в центрі землі, споруджують польовий олтар Святої Варвари. Чорні свічки стоять на ньому і з євангельського боку, й зі сторони апостольських послань. Два світлові списи, вириваючись із високих бійниць башти, впиваються в оповитий димами жертовний камінь. На ньому возлежить місіс Майна Чистовір-Пюрфуа, богиня нерозуму, оголена, в ланцюгах, а на її набухлому череві покоїться потир. Отець Малахій О’Флінн, у мережаній нижній спідниці, у вивернутій ризі, з двома лівими ногами п’ятами наперед, відправляє польову месу. Превелебний містер Г’ю К. Ненавид О’Люб, магістр мистецтв, у сутані й чорному університетському капелюсі, голова й комір задом наперед, тримає над священнодіячем розкриту парасолю.

ОТЕЦЬ МАЛАХІЙ О’ФЛІНН: Introibo ad altare diaboli[397]397
  І підійду до жертовника диявола (лат.).


[Закрыть].

ПРЕВЕЛЕБНИЙ МІСТЕР НЕНАВИД О’ЛЮБ: До диявола, що звеселив мої юні дні.

ОТЕЦЬ МАЛАХІЙ О’ФЛІНН (дістаючи з потиру й підносячи гостію, з котрої скрапує кров): Corpus meum[398]398
  Тіло моє (лат.).


[Закрыть].

ПРЕВЕЛЕБНИЙ МІСТЕР НЕНАВИД О’ЛЮБ (високо задерши ззаду спідниці священнодіяча, відкриває його голі сірі волохаті сідниці, між яких стирчить морквина): Тіло моє.

ГЛАС УСІХ ГРІШНИКІВ: Ьлетижредесв Гоб Ьдопсог ясвирацов, об Яуліла!

Згори злинає глас Адонаї.

АДОНАЇ: Гоооооооб!

ГЛАС УСІХ ПРАВЕДНИКІВ: Алілуя, бо воцарився Господь Бог Вседержитель!

Згори злинає глас Адонаї.

АДОНАЇ: Бооооооог!

Силкуючись перекричати одне одного, прибічники Оранжевої та Зеленої партій виспівують «Копни Папу!» й «День до дня слав Марію».

РЯДОВИЙ КАРР (люто карбуючи слова): Зараз я його укладу, в йобаного христа душу! Скручу йобаному байстрюку його блядську пустопорожню довбешку!

БЕЗЗУБА БАБУСЯ (тицяє Стівенові в руку кинджала). Усунь його, acushla[399]399
  Тут: любий (ірл.).


[Закрыть]. О 8.35 ранку ти будеш на небі^{839}, а Ірландія стане вільна. (Молиться.) О Боже милосердний, прийми його!

БЛУМ (кидаючись до Лінча): Чи не могли б ви забрати його звідси?

ЛІНЧ: Він любитель діалектики, універсальної мови. Кітті! (Блумові.) Це ви заберіть його. Бо мене він не послухає.

Тягне Кітті геть.

СТІВЕН (показуючи на нього): Exit Judas. Et laqueo se suspendit[400]400
  Іуда вийшов. І задушився (лат. Ср. Мт. 27, 5).


[Закрыть].

БЛУМ (кидаючись до Стівена): Ходімо звідси негайно, бо гірше буде. Ось ваш ціпок.

СТІВЕН: Ціпок? Ні. Розум. Цей бенкет чистого розуму^{840}.

СІССІ КЕФФРІ (тягнучи рядового Kappa): Ходімо, бо ти ж як чіп. Він мене образив, ну та я йому прощаю. (Кричить йому на вухо.) Прощаю йому, що він мене образив!

БЛУМ (через Стівенове плече): Так-так, ідіть. Ви ж бачите, він неспроможний.

РЯДОВИЙ КАРР (виривається): А зараз я його таки вбражу.

Кидається з кулаками на Стівена, б’є в обличчя. Приголомшений Стівен хитається, падає. Він лежить горілиць, його капелюх відкотився до стіни. Блум іде й бере капелюха.

МАЙОР ТВІДІ (гучно): Карабін на ремінь! Припинити вогонь! Честь від-дав!

ПРИБЛУДНИЙ ПЕС (люто підгавкуючи): Ав-ав-ав-ав-ав!

ЮРБА: Дай йому встати! Не бий лежачого! Хай оддишеться. Хто його? Та солдат умегелив. Він професор. А дуже його? Не чіпай! Він без тями.

Приблудний пес нюшкує довкола юрби, гучно гавкаючи.

СТАРА КАРГА: І по якому ж то праву він, чирвоний мундєр, ударив джинтильмена, сам бувши під мухою? Хай би вони всі туди забиралися та з бурами воювалися!

ЗВІДНИЦЯ: Ви тільки гляньте, хто тут розкомандувався! То що, солдатові вже й з дівчиною не можна погуляти? А той зразу в кущі, то й по пиці дістав.

Вчепилися одна одній у коси, дряпаються, плюються.

ПРИБЛУДНИЙ ПЕС (гавкає): Ав-ав-ав-ав-ав!

БЛУМ (відпихає юрбу, кричить): Відійдіть, назад!

РЯДОВИЙ КОМПТОН (відтягуючи товариша): Гей, Гаррі, вшиваємось! Копи!

Двоє рослявих патрульних у каптурах заходять у юрбу.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Що тут діється?

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Ми йшли з цією дамою, а він ну ображати нас, напав на мого приятеля. (Пес гавкає.) Та заберіть цього гавкуна, хто хазяїн, туди його в кров?

СІССІ КЕФФРІ (з надією): Що, в нього кров пішла?

ЧОЛОВІК (підводиться з колін): Та ні. Зомлів просто. Не страшно. Хутко й оклигає.

БЛУМ (гостро зиркнувши на чоловіка): Лишіть його на мене. Я легко зможу…

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: А ви хто такий? Ви його знаєте?

РЯДОВИЙ КАРР (нетвердою ходою суне до патрульного): Він образив мою даму.

БЛУМ (обурено): Та ви ж його вдарили без хоч би якого приводу. Я свідок. Констеблю, запишіть номер його частини.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Прошу не повчати мене, як мені виконувати службові обов’язки.

РЯДОВИЙ КОМПТОН (тягне товариша): Гей, Гаррі, вшиваймось! А то Беннет засадить тебе на губу.

РЯДОВИЙ КАРР (упирається, хитаючись): Хрес сятий побий того йобаного Беннета! Гімно блідосраке, ось хто він такий. Засранець із засранців!

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (дістаючи блокнота): Як його прізвище?

БЛУМ (виглядаючи щось понад юрбою): Он там я бачу кеб. Якби ви мені трохи допомогли, сержанте…

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Прізвище, адреса.

Посеред збіговиська з’являється Корні Келлегер – із крепом на капелюсі й жалобним вінком у руці.

БЛУМ (зрадівши): О, саме той, хто треба! (Пошепки повідомляє прибульцеві.) Саймона Дедала син. От коли б ви спрямували полісменів, щоб розігнали цих роззявляк?

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Моє шанування, містере Келлегере.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (патрульному, значущо приплющивши око): Тут нічого страшного. Я його знаю. Виграв дещицю на перегонах. Золотий кубок. Розженете цих? (Сміється.) Дам по двадцять на брата. Розумієте, до чого я?..

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (обертаючись до юрби): І на що ви тут роти пороззявляли? Ану розходьтесь!

Збіговисько помалу, буркочучи, розходиться провулком.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Полишіть це на мене, сержанте. Так воно буде найліпше. (Посміюється, хитаючи головою.) Ми й самі, бувало, доходили до такого – чи й до гіршого. Ге ж? Чи не так?

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (сміється): Та чого ж, бувало.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (злегка підштовхуючи ліктем другого патрульного): І замнемо це діло. (Наспівує, киваючи в такт.) Із моїм трімтімтім… Тямите?

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (здогадливо): Авжеж, і з нами траплялося.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (підморгуючи): Хлопці-молодці. А в мене тут таратайка.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Все гаразд, пане Келлегере. Добраніч.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Я подбаю про нього.

БЛУМ (прощається за руку з патрульними). Дякую вам, панове, дуже дякую. (Довірчо стишуючи голос.) Нам не хочеться розголосу, розумієте. Батько у нього відомий чоловік, усіма шанований громадянин. Тут просто невеличкий грішок молодости, ви ж розумієте.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Авжеж, розумію, сер.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Усе гаразд, сер.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Це коли є тілесні ушкодження, тоді я зобов’язаний доповідати.

БЛУМ (згідливо киває головою): Атож. Цілком правильно. Прямий ваш службовий обов’язок.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Обов’язок це обов’язок, сер.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Надобраніч, хлопці.

ПАТРУЛЬНІ (разом віддають честь): Добраніч, джентльмени.

Ідуть геть важкою, повільною ходою.

БЛУМ (зводить дух): Фу, це просто провидіння, що ви з’явилися. То ви з візником?..

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (сміючись, показує через плече на кеб, що стоїть біля риштування): Два комерсанти всіх частували шампаном у Джеммета. Геть мов князі які, їй-бо. Один із них програв два фунти на перегонах. То випили з горя, а тоді надумали розважитися з веселими дівчатами. То я їх у Беганів екіпаж і прямісінько до веселого кварталу.

БЛУМ: А я вертався додому по Гардінер-стрит і геть випадково…

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (сміючись): Авжеж! Вони й мене тягли до гулящих: за компанію, мовляв. Ба ні, кажу, так не піде. Це не для таких стріляних горобців, як оце ми з вами. (Знову сміється, косуючи тьмяним поглядом.) У нас, хвалити Бога, воно й дома знайдеться – чи не правду я кажу, га? Ха-ха-ха!

БЛУМ (силувано вторуючи): Хи-хи-хи! Атож. Я, власне, перевідував мого друга, Вірага, ви його не знаєте (бідолаха провалявся, хворуючи, цілий тиждень), ну, і ми хильнули по чарчині, а потім я саме чимчикував додому…

Кінь ірже.

КІНЬ: Йогогогого! Йогогогогодому!

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Еге ж, а мені Беган і каже, кучер наш, коли ми лишили комерсантів тих двох у Когенихи, а я йому на це стань мовляв то я піду та й гляну. (Сміється.) Тверезі візники – це те, що якраз мені треба для катафалків. То як, підкинути його додому? Де він пробуває? Десь у Кабрі^{841}, га?

БЛУМ: Та ні, наче в Сендикоуві, – здається мені, щось таке він якось був зронив.

Стівен лежить собі й дихає до зірок. Корні Келлегер косує на коняку. Блум від дум впав у сум.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (чухаючи потилицю): Сендикоув! (Нахиляється і гукає Стівена.) Егей! (Знову гукає.) Агей! Ну, що ж, він тут лежить на стружках, мов на перині. Тільки глядіть, щоб його не обікрали.

БЛУМ: Ні-ні. Його гроші й капелюх у мене, і ціпок також.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: О! То й чудово. Він оклигає. Кістки цілі. Ну, а я попхаюся далі. (Сміється.) Бо вранці маю рандеву. Мертвих ховати. У спокій світу того.

КІНЬ: Іііігого!

БЛУМ: Доброї вам ночі. А я зачекаю трохи й одвезу його за кілька…

Корні Келлегер повертається до свого кеба й залізає в нього. Бряжчить збруя.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (стоячи в бричці): Дбраніч.

БЛУМ: Браніч.

Кучер сіпає віжки й підохотливо хльоскає нагаєм. Бричка з конем помалу, незграбно задкують, розвертаються. Корні Келлегер на пасажирському сидінні похитує головою, посміюючись над Блумовим безталанням. Кучер приєднується до тих німо-пантомімічних веселощів – киває головою. Блум і собі приєднується до їхніх веселощів, відповідаючи киванням. Долонею і великим пальцем Корні запевняє, що ті два копи не потурбують сплюха, бо й що ще тут можна вдіяти. Нахилом голови Блум виражає вдячність адже Стівенові наразі тільки сну й треба. Бричка поверничка втім трімтімтім за ріг. Корні Келлегер іще раз трімтімтім запевняє в тім. Блум рукою відповідає Корні Келлегеру в тім що він, утім, запевне запевнений трімтімтім. Цокання копит і брязкання збруї затихають у міру їхнього в тім віддаляння трімтімтім. Блум, тримаючи в руках Стівенові ціпок і капелюх, прикрашений стружками, стоїть нерішуче. Тоді нахиляється над лежачим і трясе його за плече.

БЛУМ: Гей! Агей! (Відповіді немає. Він нахиляється знову.) Містере Дедале! (Жодної відповіді.) Погукати на ім’я. Як сновид окликують. (Схиляється знову й, повагавшись, наближає губи до вуха лежачого.) Стівене! (Без відповіді. Гукає ще раз.) Стівене!

СТІВЕН (зі стогоном): Хто це? Чорна пантера. Вампір. (Зітхає, потягується і майже незрозуміло, розтягуючи голосівки, мурмотить):

 
Хто… з Фергусом… помчати… хоче…
В ліси… мережаної… тьми?..
 

Перевертається на лівий бік, зітхає, скручується калачиком.

БЛУМ: Вірші. Добра освіта. Жаль. (Знову нахиляється й розщібає ґудзики Стівенової камізельки.) Щоб легше дихалось. (Обережно рукою, мов щіткою, змітає стружки зі Стівенової одежі.) Фунт і сім. Принаймні немає поранень. (Дослухається.) Що-що?

СТІВЕН (мурмотить):

 
…має… пущі шуму…
…моря сиву… далину…
 

Простягає руки, знову зітхає і скручується клубочком. Блум стоїть випростаний, тримаючи капелюха й ціпка. Віддалеки загавкала собака. Блум то зціплює, то розціплює пальці на ціпку. Не зводить погляду з простертої постаті, обличчя Стівена.

БЛУМ (бесідуючи з ніччю): Обличчя нагадує мені його бідолашну матір. Ліси мережаної тьми. Моря сиву далину. Здається, він сказав Фергусон. Дівчина. Якась дівчина. Це було б найліпше для нього. (Бурмотить.) …присягаюсь свято шанувати й завжди зберігати і ніколи не розкривати жодної частини чи частин, істини чи істин… (Бурмотить.) …на піщаному морському дні… за кабельтов від берега… де приплив спадає… і течія…

Безмовний, задуманий і пильний, стоїть він на сторожі, приклавши пальця до уст у жесті таємного навчителя. На темному тлі стіни повільно виникає постать, чарівний хлопчик літ одинадцяти, викрадене феями й підмінене дитя ^{842} ; він в ітонській курточці й кришталевих черевичках, на голові невеликий бронзовий шолом, а в руці книга. Він безгучно читає її справа наліво, усміхаючись, цілуючи сторінку.

БЛУМ (вражений, кличе без голосу): Руді!

РУДІ (дивиться в Блумові очі, не бачачи їх, і читає собі далі, усміхаючись, цілуючи книгу. На його щоках ніжний рум’янець. Ґудзики на одежі діамантові та рубінові. В лівій руці він тримає тоненьку паличку слонокости з бузковим бантиком. Біле ягнятко визирає з кишені його камізельки.)