Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 51 (всего у книги 53 страниц)

Трієст – Цюрих – Париж

1914—1921

Коментар

«Улісса» й досі називають «романом сторіччя». Чи ж цілком це справедливо? До 2000-го року воно, либонь, було так, а вже опісля, вже нині чи не годиться називати цей твір «романом сторіч» (як мінімум двох)? Бо ж значення свого він і у XXI сторіччі не втратив. Адже завдяки саме йому у свідомість ошелешеного читача, звичного до традиційно-розповідного та повчально-моралізаторського читва, ринув т. зв. «потік свідомости» – нечуваний доти спосіб відтворення реальности людського буття. Цей потік свідомості міниться чи не всіма стилями, які виробила світова література за весь час свого розвитку, він несе масу імен, дат, даних… Це до певної міри складно й тому потребує коментування. Із двох основних способів такої справи: докладного переповідання сюжету й коментування крок за кроком, слово за словом (що неминуче виростає в окрему книжку) або, спочатку, аналітичного розгляду всього твору, кожної частини, кожного епізоду з витлумаченням потім згаданих у тексті реалій – схиляємося більше до другого як коротшого.

Митець творив свого «Улісса» 7 років: від березня 1914 по жовтень 1921 р., «уливши» в нього чималу частину з того, що написав раніше. Доти Джойс видав дві книжки прози: збірку новел «Дублінці» (вийшла 1914 р.) і роман «Портрет митця замолоду» (видрук 1914—1915 рр.); а ще лишився незакінченим і почасти був знищений рукою самого автора роман «Герой Стівен» (писано 1904—1907). «Дублінці» ввійшли до «Улісса» як його населення – та й сам «Улісс» був задуманий спочатку як іще одна новела тієї збірки, а вже потім розрісся до масштабів роману. А ще «Улісс» виріс із «Портрета»: тамтешній головний герой, усе ще юний ірландець Стівен Дедал тут посідає місце десь третього, за вагою, персонажа й проживає один день: 16 червня 1904 р. Паралельно з ним проживає цей день і головний герой твору: сорокарічний ірландський єврей Леопольд Блум, який, рано втративши рідного синочка Руді, аж наприкінці роману зійдеться зі Стівеном – і таки здобуде в ньому сина, бодай у духовному сенсі слова. І аж в останньому епізоді заговорить, уже зі свого голосу (досі за неї промовляли самі чоловіки, данина патріархатові), друга за значенням тут персона: Моллі чи то Меріон, Блумова дружина, «Блумиха».

Загальновизнано: «Улісс» – украй складний текст, тож і коментар до нього може бути як завгодно складний, але на першому місці неодмінно має лишатися текст, завдання якого – бути досить захопливим та читабельним і без зазирання до коментарів, бо то вже на потім, якщо є час, охота. Як слушно зазначає С. С. Хоружий, в усьому цьому творі, як і в кожному його епізоді, можна виокремити чотири основні плани: сюжетний (особливості розвитку сюжету), реальний (відповідність сюжету й героїв реальности), гомерівський (більш чи менш точна співвіднесеність із відповідними піснями «Одіссеї) і тематичний (ідейно-тематична насиченість), – а ще тут кожен може відкрити хтозна скільки додаткових планів. На нашу думку, всяк може – і повинен – зробити свої власні, в тому числі й сміливі, неортодоксальні, висновки з прочитаного «тексту віків», і тому, можливо, не варто ошелешувати читача багатотонними селево-зсувними масами теорії. Тож автор цього Коментаря подає далі лише короткі преамбули щодо пов’язаности конкретного Джойсового епізоду з реаліями відповідної Гомерової пісні, намагаючись натомість із максимальною докладністю витлумачити згадані в тексті імена й факти.

І. Телемахіда

1. Т е л е м а х

Не всі відповідності й паралелі «Улісса» з «Одіссеєю» є постійно і твердо витриманими, але одне можна впевнено стверджувати: Леопольд Блум відповідає Уліссові-Одіссею, а Стівен Дедал – Телемахові, синові Улісса. Як Телемах на початку Гомерової «Одіссеї» виявляється фактично бездомним через нахабних материних женихів, так і Стівен переконується: гадані друзі, Мулліган і Гейнс, витісняють його з оплачуваного ним житла – вежі Мартелло.

(Подальші коментарі, які у паперовому виданні складають суцільний прикінцевий перелік із зазначенням сторінки та без позначення відповідних їм місць у тексті, у цій електронній версії віднесено до відповідних місць у тексті. – Прим. верстальника.)

[…]

2. Н е с т о р

У Гомера Телемах подався найперше до Нестора, щоб довідатися, яка лиха доля спіткала його батька, й вислуховує з Несторових уст історію Троянської війни. Цьому відповідає зустріч Стівена Дедала з п. Дізі (чиє ім’я явно перегукується з л. dixi («Він сказав», чи з л.-ірл. Dea-sy «Богиня-сида», чи з інд. Дасью «демон, ворог аріїв та Індри») директором школи, своїм роботодавцем. Перші три епізоди рясніють ремінісценціями стосовно історії Європи й зокрема Ірландії, Церкви (особливо католицької) й природи та походження людини, тож вони є мовби трьома «жолудями», з яких має зрости «дуб» решти п’ятнадцяти.

[…]

3. П р о т е й

Гомерів Телемах довідується від Менелая, як тому поталанило впіймати невловного морського бога Протея і вивідати дещо про Уліссові злигодні, тоді як Стівен Дедал бореться із Протеєм інтелектуального моря, мандруючи й надихаючись, відповідно, приморськими пісками та баговиннями Сендімаунта.

[…]

II. Мандри Улісса

4. К а л і п с о

У Гомера німфа Каліпсо тримає Одіссея в любовному полоні сім років, аж поки боги звелять їй відпустити його, а в Джойса Л. Блум уранці полишає вдома на цілий день саму-одну дружину, яка вже добрих півтора десятка літ держить його у подібному полоні.

[…]

5. Л о т о ф а г и

Блум пасивно сприймає все, що його оточує, що діється навколо нього, і це пасивне сприйняття вражень прирівнюється до поїдання Уліссовими супутцями лотосів забуття.

[…]

6. А ї д

Блумові відвідини Гласневінського цвинтаря з нагоди похорону Педді Дігнема вторують Одіссеєвому сходженню в Аїд у Гомера.

[…]

7. Е о л

Дотепна паралель: як у Гомера бог вітрів Еол допоміг Уліссові раз, а допомогти вдруге відмовився, так у Джойса редактор щоденнівки Майлс Кроуфорд спочатку ніби пообіцяв Блумові надрукувати його рекламу, а потім послав його «під три чорти», порадивши його клієнтові поцілувати його (редактора) «ясновельможну ірландську сраку».

[…]

8. Л е с т р и г о н и

Гомерівською основою епізоду стала втеча Одіссея з супутцями від людоїдів-лестригонів; вельми подібно й Блум жахнувся тим, як їдять «У Бертона», і подався шукати харчевні, де б їли більш по-людському.

[…]

9. С ц і л л а   і   Х а р и б д а

На відміну від Гомерової поеми, у Джойса виступають подвійні небезпеки не фізичного знищення, а ораторського поглинення, репрезентовані відповідно сутичкою в Національній бібліотеці юного-амбітного Стівена Дедала й гурту балакучих учених.

[…]

10. М а н д р і в н і   с к е л і

Епізод складається з дев’ятнадцяти коротких замальовок, і по цьому невеличкому лабіринту рухається більшість персонажів «Улісса»: усе по Дубліну, в часовому проміжку від 3 до 4 години дня.

[…]

11. С и р е н и

В «Одіссеї» Улісс убезпечився від пісенних чарів сирен тим, що запечатав вуха своїх супутців воском, а сам, лишивши собі вуха відкритими, прив’язався до щогли. В цьому епізоді Джойсового «Улісса» з буквальної відповідности є хіба що дві чарівні сирени-барменші: бронзовокоса міс Дус і злотоволоска міс Кеннеді – та ще мова ллється-переливається, слова розпадаються на частини й часточки, музично хлюпочучи в розмаїтих комбінаціях.

[…]

12. Ц и к л о п и

Гомеровому одноокому циклопові Поліфему в Джойса відповідає егоїстично-бундючний і націоналістично-непримиренний Громадянин, якому протистоїть лагідний та миролюбний Блум-Улісс.

[…]

13. Н а в с і к а я

В «Одіссеї» царівна Навсікая знаходить на березі моря знеможеного Улісса й веде його до палацу свого батька, царя феаків Алкіноя, тоді як у Джойсовому «Уліссі» юна дівчина Герті МакДауелл, «кривенька качечка», кокетує з Блумом-Уліссом, виснаженим після драматичної втечі з харчувального закладу Барні Кірнана, а стиль цієї інтерлюдії витримано в дусі «дамського мережива» жіночих романів.

[…]

14. Б и к и   С о н ц я

Як Одіссеєві супутці, попри заборону свого проводиря, все-таки повбивали священних биків Сонця, так і чоловіки, що завітали до Притулку Материнства начебто зі шляхетною метою: морально підтримати породіллю, що вже три дні ніяк не розродиться, – поводяться геть як пиворізи-гультіпаки, і їхнє блюзнірство вбиває морально сестер-працівниць, а можливо, й декого з породіль, до котрих могли долинути гуки того гульбища.

[…]

15. Ц и р ц е я

Як гомерівська Цирцея перетворює Уліссових супутців на свиней, так Белла Коген, господиня веселого дому на Маббот-стрит (звучить, невипадково, майже як Макбет-стрит!) обертає лагідно-жіночного Блума в жінку – Блуму, але зрештою Блум таки долає лихі Беллині чари, як Гомерів Улісс – Цирцеїні.

[…]

III. Повернення

16. Є в м е й

Гомерів Одіссей, повернувшись на рідну Ітаку, домовляється з вірним свинопасом Євмеєм, як перемогти нахабних женихів, що домагаються Пенелопиної руки. Хоча «Притулок візника» й відповідає Євмеєвій хижі, а Козолуп – самому Євмеєві, відповідність тут лише приблизна, як приблизно співвідноситься вигадана Одіссеєм повість із побрехеньками «морського вовка» Мерфі. Однак те, як Блум відкрився Стівенові, а той – Блумові, луною вторує возз’єднанню Одіссея з Телемахом.

[…]

17. І т а к а

У Гомера Одіссей із Телемахом знищують женихів фізично, а в Джойса перемога Блума над своїми суперниками має суто моральний характер. Розвиток стосунків Батько – Син між Блумом і Стівеном провадить до символізму розіп’ятого Сина Божого.

[…]

18. П е н е л о п а

Після такого тривалого перебування читача в умах Стівена й Блума опинитися йому нарешті в свідомості Моллі Блум як сучасної Пенелопи – це мовби пірнути в бурхливу річку, життєдайні води якої тільки й спроможні оживити пустелю чоловічих метань-блукань.

[…]

О. Мокровольський

До дня Джеймса Джойса

Отож, український переклад ірландського мегароману нарешті – є. Переклад, створений-приурочений ніби до сторіччя початку роботи Джеймса Джойса над його новітньою «Одіссеєю» (1914-й рік). І – ніби до стодесятиріччя того червневого дня 1904-го, коли й відбувається дія цієї ново-епопеї… Може, трохи запізно? Адже невдовзі після своєї появи (1922 р.) «Улісс» був перекладений німецькою, французькою, чеською мовами. А по тому… А по тому чи не всі національні письменства-мови світу влаштували свого роду планетарний перекладацький концерт входження Джойсового гіпертвору у той чи той – свій «дім буття», у мовне річище свого часопростору. Відтак мовна мапа перекладів «Улісса» лише за останні десятиріччя: на суахілі, на грузинську, на білоруську, на російську… А також – нелінгвістично кажучи – на «південнокорейську». Драма ж українського перекладу «Улісса» – то ніби метонімія чи синекдоха (частина замість цілого) драми всієї української літератури відомої «епохи» (лексема, яка взагалі-то означає «зупинка»). Несправедливо забута галичанка Дарія Віконська ще у передвоєнному Львові заговорила про Джойса та ще й у «пандант» з мистецтвом іншого «парижанина» – Архипенка (див. про це: «Всесвіт», 1995, № 3/4). А майже через піввіку потому той же «Всесвіт», 1966 року, видрукував, у вельми кваліфікованих перекладах Олександра Тереха, кілька розділів «Улісса». Та ще й за кваліфікованою редакцією Григорія Порфировича Кочура. Але, напевне, невипадково супровідна до тієї публікації стаття Валентини Івашової називалася «Безвихідь Джеймса Джойса». Приблизно через десять років у тому ж часописі має з’явитися (вперше в СРСР) «Портрет митця замолоду» – переддень «Улісса» – у перекладі молоденького Ярослава Стельмаха. І дурнуватий цензор, посилаючись на колись почуте ним у студентсько-сталінські часи («Джойс – декадент»), спробував призупинити появу того «Портрета». А невдовзі згадана літературознавиця Івашова у відчаї кинулася до «союзного» керівництва Спілки письменників СРСР з проханням призупинити черговий ідеологічно-адміністративний погром у редакції «Всесвіту». На що тамтешній літературно-генеральний секретар: «Но мы не будем вмешиваться. Пусть сами украинцы решають свои дела». Словом, епоха «зупинок».

А проте нині українці нарешті вже самі вирішують свої справи і нарешті з’явився український переклад ірландського мегароману! Передовсім завдяки героїчним зусиллям Олександра Івановича Тереха, якого, на жаль, уже нема з нами. І завдяки його колегам, які ті зусилля продовжили (передовсім Олександр Миколайович Мокровольський).

А тепер, у тональності, зрозуміло, очевидної інтелектуальної авантюри, спробуємо подати бодай ніби «анотацію» Джойсового твору, провідний його «пароль», головне його «гасло», які – бодай частинно! – дозволять зрозуміти, чому ж українське письменство віддавна, з появи «Улісса», намагалося, у темпі то   а л е г р о,  то   а н д а н т е   (у відповідності зі своєю історією…) приєднатися до всесвітнього хору шанувальників-перекладачів тієї над-книги Книги того «абсолютного» соліста всесвітнього письменства, а власне прози у ньому.

…Світова література (тоді вона була ще не «літературою», а «словесністю») витворила ґрандіозну шерегу ґрандіозних епосів (приміром, «Одіссею», таку «модальну» для «Улісса»…) Але настав інший час, так званий Новий час. (Час, який на теренах англійської історії розпочався з упокорення нею історії ірландської; зокрема, засобами вельми елементарними: англійські карателі, зачувши ірландську мову, стріляли в її носія…). Але разом з тим той Час інтелектуально-естетично був напрочуд плідний. Серед іншого, він витворив зовсім новий епос: епос новоєвропейського міста. Передовсім великого міста. Його романний портрет. Роман – «буржуазний епос» (Гегель).

І насамкінець тієї уявної бібліотечної полиці стоїть книга, що під нею та полиця аж вгинається: «Улісс» Джеймса Джойса. Абсолютний рекорд «міського епосу». За своєю ні з чим не порівнянною повнотою своєї урбаністичної семантики. Інформаційно-цілковито завершений портрет модерного великого міста, що його, слідом за Шпенґлером, зазвичай називають «світовим». Нинішньому городянину тодішній Дублін, напевно, видався б урбаністичним малям. Але то вже була абсолютна модель самого принципу «великого міста». І Джойс естетично-вичерпно віддав той принцип.

Отож, Джойсів міський гіпер-епос і закинута туди людина. Людина-«молекула» чи навіть «атом». Людинка… Та ще й в ультракатолицькому Дубліні – іноетнічна-іновірна. Але як же розщепив цей атом романіст, що був сучасником уже перших, ще лабораторних спалахів атомної фізики! «Невичерпність матерії», як висловився візаві Джойса у цюрихській кав’ярні – Лєнін-Ульянов. Дилетант від філософії – тут, однак, він ніби зірку з неба схопив. Джойс же по-художницькому відкрив невичерпність самої людини – людини взагалі; закинув свій романний ехолот у ті її буттєві глибини, де попередня література побувала лише вряди-годи (приміром, Достоєвський чи улюбленець Джойса Флобер, або великі аутсайдери лірики позаминулого сторіччя, автентично прочитані лише у сторіччі минулому).

Отже, атомна фізика створила свою «оптику» для споглядання глибин матерії, Джойс в «Уліссі» подав свою – для інших, людських, глибин. Так званий «потік свідомості» (кінематографічний фаворит Джойса Ейзенштейн перший в СРСР читає «Улісса» і по тому його ентузіаст до останніх днів свого життя – запропонував переконливіший термін-синонім: «внутрішній монолог»): дивовижна за своєю і смисловою й іншою повнотою «стенограма» ґрандіозного буттєвого видовища у тих глибинах. Бездонних у всіх людських випадках: чи то у великого дублінця, чи то у його зовні крихітного неройця…

А назустріч останньому інтер’єрами-екстер’єрами маленького кельтсько-бритійського Вавилону, його вулицями-провулками-пустирищами, міріадами його колізій – іде, занурений у себе і у весь всесвіт, молодик-художник, гіпермайстер, який уже давно здогадується про ті глибини – і який невдовзі віддасть-відтворить їх. «І вийде випадковий подорожній, неначе знав, неначе чув усе» (Надя Могилянська, саме в той день і рік появи «Улісса»).

А безперестанку назустріч і Леопольду Блуму, і Стівену Дедалусу і всім іншим жителям дублінського космосу і всьому їхньому часопростору – надходять ті чи ті сигнали з минулого, з усіх його культур, цивілізацій, формацій, окремих явищ. Сигнали із колишньої подієвості в нинішню. Слух і зіниця автора з особливою енергією виокремлюють із того знакового огрому – передовсім біблійне й античне. Сигнали звідти з дивовижною силою починають «тут» енергійно впорядковувати-організовувати рішуче всю романну подієвість, і її ніби хаос раптом постає космосом, безлад – ладом, шарварок – архітектурою! Прийнаймні архітектурною метонімією загальної впорядкованості Всесвіту, якої Джойс навчався у свого світоглядного улюбленця, святого Томи Аквіната, найґрунтовнішого коментатора того, що Богдан-Ігор Антонич назвав «Великою Гармонією».

…«Улісс» – то похідне від великого уроку, що його Господар Світу подав і подає Новому часу. І колишній вчитель Джеймс Джойс в «Уліссі» виконав той урок. А тепер у нашому «домі буття» – і сам «Улісс» з його уроками.

…У минулому десятиріччі київська ґалеристка, незабутня Дарина Жолдак, разом зі своїми співробітниками відзначала 16 червня, день, коли відбувається дія «Улісса» – тепер це Всесвітній день Джеймса Джойса та його роману.

І як емблематично, що український «Улісс» видавничо народжується в календарних околицях цього дня!

Україна на шляху в Європу? Європа на шляху в Україну…

Вадим Скуратівський

Київ, 16.07.2015

Інформація видавця

Ireland Literature Exchange

Idirmhalartán Litríocht Éireann

Видавець дякує Обмінові Ірландської Літератури (Фондові Перекладу), Дублін, Ірландія, за надану фінансову допомогу.

www.irelandliterature.com

info@irelandIiterature.com

Перекладено за виданням:

Penguin Books, James Joyce Ulysses, 2000.

© Видавництво Жупанського;

О. Терех, переклад;

О. Мокровольський, переклад, коментар;

В. Скуратівський, післямова;

О. Баратинська, художнє оформлення, 2015.

ЗМІСТ

Частина І

Епізод 1 …5

Епізод 2 …25

Епізод 3 …37

Частина II

Епізод 4 …52

Епізод 5 …66

Епізод 6 …82

Епізод 7 …108

Епізод 8 …142

Епізод 9 …174

Епізод 10 …210

Епізод 11 …246

Епізод 12 …282

Епізод 13 …334

Епізод 14 …366

Епізод 15 …410

Частина III

Епізод 16 …526

Епізод 17 …575

Епізод 18 …642

Коментар …683

^{О. Мокровольський}

До дня Джеймса Джойса …730

^{В. Скуратівський}

Літературно-художнє видання

Серія «Майстри світової прози»

ДЖЕЙМС ДЖОЙС

Улісс

З англійської переклали

Олександр Терех

Олександр Мокровольський

Головний редактор О. Жупанський

Редактор Л. Пішко

Художній редактор О. Баратинська

Оригінал-макет О. Баратинська

Формат 70x100 1/16

Наклад 2000 пр.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єкта видавничої справи № 2770. Серія ДК

ФОП Жупанський

Україна, 08293, Буча, вул. Тарасівська, 7а,

тел.: (096) 350-61-05;

E-mail: zhupansky-publisher@ukr.net

Головний редактор/відділ збуту: тел.: (097) 412-04-42

E-mail: zhupansky-editor@ukr.net

web: publisher.at.ua

Замовлення № 15-377.

Віддруковано на ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»,

09117, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.

Свідоцтво серія ДК № 4063 від 11.05.2011 р.

Джойс, Джеймс.

Д42 Улісс: роман/Джеймс Джойс; з англ. пер. О. Терех, О. Мокровольський; Коментар, О. Мокровольський; До дня Джеймса Джойса, післямова, В. Скуратівський. – К.: Вид-во Жупанського, 2015. – (Майстри світової прози). – 736 с.

ISBN 978-966-2355-61-1

УДК 84(4Англ=Укр)6-44

ББК 821.152.1'06(477)-311.3

Про автора

Джеймс Джойс

/James Joyce/

(1882—1941) – ірландський письменник, якого вважають одним із найвпливовіших літераторів XX сторіччя. Його твір «Улісс» уже давно набув статусу найвизначнішого роману минулого сторіччя. В усіх без винятку рейтингах книжок Джойсів «Улісс» незмінно тримає перші позиції (перший у списку 100 найкращих англомовних романів XX сторіччя за версією видавництва «Модерн Лайбрері» та третій у списку найкращих книжок усіх часів за версією журналу «Ньюсвік»). Книжки з першого накладу «Улісса» – найдорожчі друковані раритети XX сторіччя, а сам Джойс і досі є одним із найбільш читаних англомовних письменників, який значною мірою вплинув на світову культуру і, зокрема, на творчість таких потужних і відомих у всьому світі літераторів, як Самюель Беккет, Хорхе Луїс Борхес, Салман Рушді, Джон Апдайк та Джозеф Кемпбелл.

У 1999 році журнал «Тайм» розмістив ім'я Джеймса Джойса у списку «100 героїв та кумирів XX сторіччя», де зазначалося, що він здійснив справжню революцію в царині культури, підбивши таким чином підсумок усього сучасного модернізму.