Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 38 (всего у книги 53 страниц)

БЕЛЛО (показуючи на своїх повій): І будеш ти геть такий, як вони: в перуці, з завивкою, напудрена й напахчена, з чисто виголеними пахвами. З тебе знімуть мірки щільно по тілу. Тебе безжально зашнурують у тісний, мов лещата, корсет із м’якого сизого тику, із планшетками китового вуса, геть аж до абсолютної межі, до тазу, прикрашеного алмазом, а фігуру, що стане повніша, ніж була на волі, вбиратимуть в улиплі сукні, в чудесні невагомі спіднички зі шлярками, і на всьому, звісно, буде позначка мого дому: вишукана білизна для Аліси^{805}, найкращі парфуми для Аліси. Аліса почуватиметься зашореною. Марії та Марті спочатку буде прохолодно в цих строях, але легкі пишні мережива довкола голих колін нагадають тобі…

БЛУМ (чарівлива субретка з гірчичними косами й розмальованими щоками, з великими чоловічими руками й носом, із хижо-хтивим ротом): Я тільки двічі спробував надягти її речі, на Голлс-стрит, ужарт. Коли нам було сутужно, я прав їх сам, аби заощадити на пральні. А ще я перелицьовував свої сорочки. Чиста економія.

БЕЛЛО (глузливо): Дрібничкові послуги, щоб матуся похвалила, еге ж? А потім, убравшись, мов на маскарад, зашторивши усі вікна, кокетував перед дзеркалом, виставляючи голі стегна й козлине вим’я, прибирав усяких поз, ніби віддаючись? Ха! Ха! Як мені смішно! Чорна поношена комбінація та короткі панталончики, що луснули по швах, коли її ґвалтували востаннє, – те, що продала тобі місіс Міріам Дандрейд із готелю Шелборн, чи не так?

БЛУМ: Міріам. Чорна комбінація. Дама напівсвіту.

БЕЛЛО (з грубим реготом): Хрест святий побий, яка з тебе гарна потіха! То ти, значить, був миленькою Міріам, коли вистриг заріст свого заднього ходу й розлігся, умліваючи, впоперек ліжка, нібито місіс Дандрейд перед тим, як бути зґвалтованою лейтенантом Смайт-Смайтом, містером Філіпом Огастесом Блоквелом, Ч. П., синьйором Лачі Даремо^{806}, міцним тенором, блакитнооким Бертом, ліфтером, Анрі Флері[362]362
  Ім’я Блума у французькому стилі.


[Закрыть], уславленим, як сам Гордон Беннет, квартероном Шериданом, багатим, мов Крез, восьмим номером веслувальної залоги старого Триніті, Понтом, власним призовим ньюфаундлендом, і Бобс, овдовілою герцоґинею Меноргамільтон. (Регоче.) Боженьку, від такого й сіамський кіт покотився б зо сміху!

БЛУМ (її руки й риси обличчя ходором ходять): Це через Джеральда я так полюбив корсети, ще в школі, коли грав жіночу роль у виставі «Навпаки». Це все любий Джеральд. А в нього це почалося з того, що страшенно вабив корсет старшої сестри. І тепер дорогенький Джеральд рум’яниться й підмальовує повіки золотою фарбою. Культ прекрасного.

БЕЛЛО (з лихим посміюванням): Прекрасного! Дай відпочити від сміху! Коли ти, мов панночка, всідався на зачовганому троні, підіймаючи свої торочки.

БЛУМ: Задля науки. Аби порівняти різні втіхи, яких кожне з нас зазнає. (Поважно.) І така поза справді краща… бо скільки разів доводилося обмочити…

БЕЛЛО (суворо): Щоб мені жодного такого непослуху! Он там, у куточку, для тебе тирса. Я дав тобі строгі інструкції, а ти забула? Будьте ласкаві робити це стоячи, сер! Я відучу тебе від паскудних звичок! Якщо хоч раз знайду сліди на твоїх пелюшках… Присягаюсь ослом Доранса^{807}, ти пересвідчишся, який я суворий начальник! Гріхи твого минулого ополчуються на тебе. Їх багато. Сотні!

ГРІХИ МИНУЛОГО (незграйною сумішшю голосів): Він пройшов через подобу таємного шлюбу принаймні з однією жінкою, в сутіні Чорної Церкви^{808}. Подумки телефонував міс Данн на Д 'Ольєр-стрит і говорив їй несусвітенні речі, надавши собі непристойного вигляду перед апаратом у телефонній будці. Словом і ділом він підохочував одну нічну дівицю відкладати фекалії та інші речовини в антисанітарному нужнику біля запустілих будівель. У п’ятьох громадських убиральнях поробив написи олівцем, пропонуючи свою законну дружину хоч би якому самцеві з потужним прутнем. А хіба не збував він цілих ночей на задвірках смердючої фабрики купоросних фарб, присусіджуючись до закоханих парочок і гадаючи, скільки, та що, та як пощастило б йому підгледіти? І чи не вилежувався гладким кабанюрою в ліжку, пожираючи очима шмат ретельно використаного туалетного паперу, який подарувала йому мерзенна шльондра, підохочена пряником і поштовим переказом?

БЕЛЛО (гучно свиснувши): Нічогенько! І що ж було найогиднішою непристойністю у всій твоїй злочинній кар’єрі? Виливай увесь свій свинський бруд! Виблюй все, що маєш! Хоч раз висповідайся щиро.

Німі нелюдські фізіономії виступають юрбою з пітьми, злостиво косують, лепечуть, галу-балу, щезають… Польді Кок, Шнурки-за-пенні, карга біля Кессіді, сліпий хлопець, Ларрі Носоріг ^{809} , та дівчина, та жінка, та повія, та інша, та…

БЛУМА: Не випитуйте! Наша спільна віра. Втіха-стрит. Я не гадав і половини… Присягаюсь найсвятішим…

БЕЛЛО (владно): Відповідай! Огидна нікчемо! Я наполягаю, бо хочу знати. Потіш мене, розкажи щось непристойне, чи страшилку з привидами, чи віршика прочитай – швидко, швидко, швидко! Де? Як? Коли? Зі скількома? Лічу до трьох. Один! Два! Тр…

БЛУМА (слухняно белькочучи): Я пху… пхнув носа в гигигидотне…

БЕЛЛО (бундючно): О відійди геть, смердючко! Заткайсь! Говори тільки тоді, коли тобі дозволять!

БЛУМА (кланяючись): Пане! Пані! Приборкувачу чоловіків!

Здіймає руки догори. Браслети спадають з його зап’ясть.

БЕЛЛО (знущально): За дня ти пратимеш і полоскатимеш нашу смердючу білизну, й навіть тоді, коли у нас наші жіночі немочі, й митимеш наші нужники, підтикавшись і з посудною ганчіркою, прив’язаною до твого «хвоста». Яка милість, правда? (Надягає рубінового персня їй на палець.) Ось так! Цим перснем я привласнюю тебе. Кажи: «Дякую, пані»!

БЛУМА: Дякую, пані.

БЕЛЛО: Ти прибиратимеш постелі, готуватимеш для мене ванну, виноситимеш з усіх кімнат нічні горщики, в тому числі й кухарчин, місіс Кйоу, той, з піском. І затям: всі сім вимити гарненько – або ж вихлептати, мов шампанське. Пий моє гарячим! І гоп-гоп! Витанцьовуватимеш переді мною на задніх лапках, а то я вичитаю тобі пречудову лекцію про твої прогріхи, міс Рубі, та добряче одшмагаю тебе, міс, по голій паністарі жорсткою щіткою. Покажу тобі, які лихі твої хиби. На ніч ти щедро умастиш твої руки в браслетах кремом і надягнеш на них рукавички на сорока трьох ґудзичках – свіжонапудрені тальком і з напахченими пучками. За подібні милості лицарі в давнину віддавали життя. (Хихоче.) Мої хлопці будуть у невимовному захваті, як забачать таку панійку, а найдужче полковник. Коли прийдуть сюди напередодні весілля потішитися з моєю найновішою цікавинкою в золотих черевичках. Але спочатку я сам розважуся з тобою. Один мій знайомий з іподрому, звати Чарльз Альберта Марш (допірочку оце я була з ним у ліжку й ще з одним джентльменом із канцелярії лорда-канцлера) якраз підшукує собі служницю для всіх послуг. Випни бюст. Усміхнись. Опусти плечі. Хто скільки дасть? (Показує на неї.) Ось за цю річ, навчену господарем приносити-відносити, кошичка в зубах. (Закасавши рукава, занурює руку по лікоть у Блумину вульву.) Оце так глибина вам! То що, хлопці? Це вас не запалює? (Тиче рукою в обличчя покупцеві.) Гей, свистати всіх наверх! І почали!

ПОКУПЕЦЬ: Флорин!

Діллонів лакей калатає дзвоником.

ГОЛОС: Переплачує шилінг і вісім пенсів.

ЛАКЕЙ: Телень!

ЧАРЛЬЗ АЛЬБЕРТА МАРШ: Либонь, незайманка ще. Віддих хороший. Свіжий.

БЕЛЛО (стукає молотком): Два шилінги. Куди вже дешевше, ціна мізерна. Чотирнадцять долонь зросту. Мацайте, розглядайте його-її якості. Покрутіть її-його туди-сюди. Гладенька шкіра, м’які м’язи, ніжна плоть. Був би при мені мій золотий дірокол! Зовсім легко доїться. По три галони теплого за день. Добрий і на плем’я, а за годину й отелиться вам. Один з його предків поставив рекорд з надоїв: тисяча галонів незбираного молока за сорок тижнів. Егей, мій скарбе! Покажи-но товар лицем! Агей! (Ставить на Блумин круп своє тавро, ініціал К.) Ось вам! Коген із гарантією! Два шилінги, панове, – хто дасть більше?

ТЕМНОЛИЦИЙ ЧОЛОВІК (старанно приховуючи акцент): Сіто хвунтів здерлингів!

ГОЛОСИ (перешіптуються): Для каліфа Гаруна аль-Рашида!

БЕЛЛО (радісно): Чудово! Хай усі біжать сюди. Легка, зухвало вкорочена спідничка, піддзиґана до колін, покаже білі панталончики, цю могутню зброю, а панчохи-павутинки зі смарагдовими підв’язками й прямим швом, що заходить вище колін, пробудять найкращі інстинкти наших пересичених джиґунів. Опануй плавний дрібний виступець на чотиридюймових закаблуках а-ля Людовік XV, випрацюй грецький стан, круп випнутий, стегна колихаються звабливо, колінця скромненько цілуються. Дій на них усією силою всіх своїх чарів. Потурай їхнім содомо-гоморським порокам.

БЛУМ (ховає зашаріле обличчя під пахву та безглуздо осміхається, заклавши пальця в рот): Еге ж, я знаю, на що ви натякаєте.

БЕЛЛО: Та на що ще ти годишся, імпотенте нещасний? (Нахиляється і, зазираючи, грубо тицяє віялом поміж товсті жирові бганки на Блуминих стегнах.) Підтягнись! Підберись! Коте безхвостий! Що ми тут маємо? Де подівся твій кучерявий чайничок? Хто відбив тобі носика-дзьобика, пташечко? Заспівай, пташку, заспівай. Висить, мов у хлопчика-шестилітка, який дзюрить калюжку за возом. Купи собі відро або продай свою помпу. (Гучно.) Та чи можеш ти робити чоловічу роботу взагалі?

БЛУМ: На Екклс-стрит…

БЕЛЛО (в’їдливо): Я б хтозна-як хотіла пощадити твої почуття, але ж місцем твоїм уже заволодів м’язистий чоловік. Часи змінилися, мій веселий юначе! От він – це натуральний мужчина, і ростом удався нівроку. Тобі б, недоноску, отаку гармату, як у нього: з вузлами, шишками, гузками по всій довжині. Ручуся: він бабахнув як слід. Нога до ноги, коліно до коліна, живіт до живота, груди до грудей! Це не євнух тобі. Ззаду в нього стирчить пучок рудого волосся, достоту колючий кущ. Зачекай дев’ять місяців та й побач, хлопче мій! А хай йому, як воно вже брикає та чхає в ній на всі боки! Ти вже закипаєш, еге ж? Зачепило за живе? (Презирливо спльовує.) Тьху, ганчірка!

БЛУМ: Мене піддали нечемному обходженню, я… я піду в поліцію. Сто фунтів. Немає слів! Я…

БЕЛЛО: Пішов би, та дійшов, доходяго! Нам потрібна добряча злива, а не твоя нікчемна мжичка.

БЛУМ: Вона доводить мене до божевілля! Моллі! Я забув! Пробач! Моллі!.. ми… все ще…

БЕЛЛО (нещадно): Ні, Леопольде Блуме, все змінилося по волі жінки, поки ти лежнем лежав у Сонній Печері. Двадцять літ пролежав. То вернись і поглянь.

Над пустищем лунає голос Сонної Печери.

СОННА ПЕЧЕРА: Ріпе ван Вінклю! Ріпе ван Вінклю!

БЛУМ (у порваних черевиках, із заржавілою рушницею, зі схудлим, вилицюватим, оброслим бородою обличчям, навпомацки ступає навшпиньках; придивившись крізь шибки-ромбики, вигукує): Я бачу її! Це вона! Той перший вечір у Мета Діллона! Але сукня на ній – зелена! І коси пофарбовані в золотавий колір, а він…

БЕЛЛО (глузливо сміється): Це ж донька твоя, старий сліпий сичу! Вона зі студентом із Маллінгара.

Міллі Блум, білява, в зеленій сукні та босоніжках, із блакитним шарфиком, яким бавиться морський бриз, виривається з обіймів коханого й вигукує, широко розплющивши очі.

МІЛЛІ: Боже! Це ж татульо! Але ж як ти… Ой, татулю, як ти постарів!

БЕЛЛО: Ага, змінився? Глянь лиш: наша етажерка, наш письмовий стіл, за яким ми ніколи не писали, крісло тітоньки Геґарті^{810}, наші класичні репродукції давніх майстрів. Тут привільно живеться чоловікові з його дружками. «Притулок Рогоносців»! А чом би й ні? Ану признайся, скільки ти мав жінок? Переслідував їх по темних вулицях, дибаючи на пласких ступнях, збуджуючи їх своїм утробним бурчанням. Що скажеш, чоловічку-проституте? Порядні жінки, що несуть додому пакунки з бакалії. Обернися. Підлива для гуски, мій гусаче, О.

БЛУМ: Вони… я…

БЕЛЛО (уриває його): Вони затопчуть той килим, що під брюссельський, якого ти купив на розпродажу в Рена. Ті жеребці, у своїх буйних забавах із Моллі, ловлячи блоху в неї під сорочкою, відіб’ють голову статуетці, яку ти під дощем ніс додому, цінуючи мистецтво заради мистецтва. Потім дошукаються до всіх секретів, що в тебе у нижній шухляді. Повиривають сторінки з твого астрономічного довідника, розкурюючи собі люльки. І плюватимуть тобі в коминок крізь мідні ґратки, що ти купив за десять шилінгів у Гемптона Лідома.

БЛУМ: За десять і шість. Так поводяться останні негідники. Відпустіть мене. Я ще повернусь. Я доведу…

ГОЛОС: Присягнись!

Блум зціплює кулаки й повзе вперед, затиснувши в зубах мисливського ножа.

БЕЛЛО: Квартирантом чи утриманцем? Запізно. Ти влаштував у себе вдома ліжко другого сорту, отож лежати в ньому іншим. Епітафія твоя вже написана. Ти скотився на самісіньке дно, ти не в себе вдома, і не забувай цього, стара довбешко.

БЛУМ: Правосуддя! Вся Ірландія супроти одного! Невже ж ніхто… (Кусає пальці.)

БЕЛЛО: Згинь і пропади, проклятий, якщо в тебе лишилася бодай крапля пристойности чи гідности. Пригостила б я тебе таким рідкісним старим вином, від якого ти вмить злітав би в пекло й назад. Підпиши заповіт, лиши нам увесь свій капітальчик. А як нема, то роздобудь як сам знаєш, накрадь, награбуй, хай тобі біс! І ми закопаємо тебе біля нужника в кущиках, і лежатимеш ти там у лайні й спокої, поруч старого Рогоноса Когена, мого прийомного небожа, за якого я вийшла заміж; цього сучого звідника й педераста, триклятого кривошийого подагрика, – і поруч решти моїх чоловіків, скільки їх там, десять чи одинадцять, уже й не згадаю, як їх, паскудників, звали, щоб вони всі там гнили в єдиній помийній ямі. (Вибухає гучним кашлеподібним сміхом.) Ми вас удобримо-угноїмо, пане Квіте! (Перекривляє пискляво.) Бувай, Польді! Бувай, татусю!

БЛУМ (хапаючись за голову): Моя сила волі! Пам’ять! Я грішив! Я стражд… (Ридає без сліз.)

БЕЛЛО (знущається): Поплач, дитинко! Крокодилові слізки!

Блум, зламаний, щільно сповитий для жертвоприносин, ридає, покладений ницьма. Лунає подзвін. Під стіною плачу темні постаті обрізаних, у власяницях та обсипані попелом: М. Шуломовіц, Джозеф Голдвотер, Моше Герцоґ, Гаріс Розенберґ, М. Мойзел, Дж. Цитрон, Мінні Вочмен, О. Мастянський, превелебний Леопольд Абрамовіц, кантор. Вимахуючи руками, вони від душі голосять, оплакуючи віровідступника Блума.

ОБРІЗАНІ (з гортанним протяглим наспівом закидають його плодами мертвого моря, не квітами): Шема Ісраел Адонаї Елогену Адонаї Ехад[363]363
  Слухай, Ізраїль: Господь, Бог наш, Господь один є (давньоєвр. Іудейська молитва «Шема», Втор 6,4).


[Закрыть].

ГОЛОСИ (зітхаючи): Тож він спочив. Ах, так. Так, насправді. Блум? Ніколи не чув про такого. Ні? Чудний був тип. Он його вдова. Ота? Так, так.

Над погребним вогнищем для самоспалення вдови здіймаються полум’я і дим смолистого камфорного дерева. Розвіюється запона пахкого диму. Вийшовши з дубового обрамлення, німфа з розпущеним волоссям, у легких шатах високохудожніх чайно-брунатних тонів, спускається зі свого ґроту і, пройшовши попід переплетеним гіллям тисів, зупиняється над Блумом.

ТИСИ (шепочуть листям): Сестра. Наша сестра. Шш.

НІМФА (тихо): Смертний! (Ласкаво.) О ні, не плач!

БЛУМ (желеподібно переповзає під віття; в пасмугах сонячного світла, згідністю): В такому становищі. Я відчував, що цього сподіваються від мене. Сила звички.

НІМФА: Смертний! Ти знайшов мене в лихому товаристві, з кафешантанними танцівницями, вуличними перекупками, боксерами, популярними генералами, неморальними акторами пантоміми в тілесних трико, модними виконавицями шіммі, Ля Аврора й Каріні, музичний номер, сенсація віку. Мене ховали в рожевому дешевому папері, пропахлому гасом. Мене оточували заяложені непристойності для клубних нероб, бувальщини, спокусливі для зелених парубчаків, оголошення про силуетні листівки, найдовершеніші гральні кості та бюстгальтери, реклами патентованих товарів, а ще навіщо носити бандаж, із атестацією від джентльмена з грижею. Інтимні поради одруженим.

БЛУМ (підводить черепашу голову до її пелени): Ми вже стрічалися колись. На іншій зірці.

НІМФА (сумовито): Ґумові вироби. Ніколи не рвуться. Марка, що постачається клієнтам з аристократії. Корсети для чоловіків. Лікую напади, оплата у випадку невдачі повертається. Добровільні свідчення про чудесний засіб професора Вальдмана для розвитку грудей. Мій бюст збільшився на чотири дюйми за три тижні, повідомляє місіс Гас Раблін, фото додається.

БЛУМ: Ти маєш на увазі «Фотокартинки»?

НІМФА: Атож. Ти забрав мене звідтіля, вставив у позолочену дубову рамку й почепив над своїм шлюбним ложем. І якось-то, одного літнього вечора, ти потайки поцілував мене в чотирьох місцях. А ще ти любовно підмалював мені олівцем очі, груди й соромок.

БЛУМ (смиренно цілуючи її довге волосся): Твої класичні форми, о безсмертна красуне. Я щасливився, споглядаючи й славлячи тебе, породження самої краси, мало не молився на тебе.

НІМФА: Темними ночами я чула твої похвали.

БЛУМ (поквапливо): Так, так. Ти хочеш сказати, що я… Уві сні у всіх виявляється найгірше, окрім хіба дітей. Знаю: я впав із ліжка, себто мене зіштовхнули. Подейкують, буцім вино, коли настоїться на чомусь сталевому, допомагає від хропіння. А від іншого – то та англійська вигадка, про яку мені днями надіслали проспект, помилково, адресу переплутали. Там стверджується, начебто воно забезпечує випорожнення без шуму й запаху. (Зітхає.) Так воно завжди буває. Шлюбе! Ім’я тобі – зрада.

НІМФА (затикаючи пальцями вуха): А слова! Таких немає у моєму словнику.

БЛУМ: А ти ж зрозуміла їх?

ТИСИ: Шш!

НІМФА (затуляючи обличчя рукою): І чого тільки надивилася я у тій спальні? На що доводилося дивитися моїм очам?

БЛУМ (провинним тоном): Я розумію. Брудна білизна, навмисне вивернута брудним назовні. І ліжко розхиталося. Із Ґібралтару довго пливло, та й давно вже.

НІМФА (низько опустивши голову): Гірше! Гірше!

БЛУМ (обережно розмірковуючи): Той стільчак розсипається. І не через її вагу. Тоді вона важила рівно сімдесят кілограмів. А як перестала годувати, так і набрала дев’ять фунтів. Там просто була тріщина й замало клею. Га? Та ще той безглуздий горщик у жовтогарячі смужки, без однієї ручки.

Чути шум водоспаду, веселе плюскотіння.

ВОДОСПАД:

 
Пулафука Пулафука
Пулафука Пулафука.
 

ТИСИ (сплітаючись гіллям): Слухайте. Шепіт. Вона слушно мовить, сестра наша. Ми зросли біля Пулафуки-водоспаду. Ми давали тінь і прохолоду в задушливі літні дні.

ДЖОН ВАЙЗ НОЛАН (на задньому плані, у формі Ірландського національного лісництва, вітально підіймає капелюха з пір’їною): Ростіть і процвітайте! Даруйте тінь і прохолоду в задушливі дні, о дерева Ірландії!

ТИСИ (мурмочуть): Хто приїздив на Пулафуку зі шкільною екскурсією? Хто не пішов по горіхи з однокласниками, а сховався натомість у нашому затінку?

БЛУМ (вузькогрудий, з обвислими, підбитими ватою плечима, в непоказному чорно-сірому підлітковому костюмчику, що вже затісний на нього, в білих тенісних туфлях, у відкочених угорі шкарпетках з обвідкою та червоному шкільному кашкеті зі значком): Я був тоді хлопчак, підліток. Тоді мені вистачало й малої дещиці, труський вагон, змішані запахи жіночих та чоловічих убиралень, скупчена юрба на східцях старого «Ройялу», бо хто ж не любить тисняви, це стадний інстинкт, і пропахла хіттю сутінь театру розгнуздує пороки. Навіть прейскурант їхньої білизни. А ще спекота. Того літа були плями на сонці. Кінець навчального року. І ромові баби в буфеті. Безжурні дні.

Безжурні дні – школярі в біло-блакитних футболках і шортах, юні Дональд Тернбул, Абрахам Чаттертон, Овен Голдберґ, Джек Мередіт, Персі Апджон – стоять під деревами на галявині й гукають юного Леопольда Блума.

БЕЗЖУРНІ ДНІ: Захребетнику! Потерпи нас іще трохи! Гурра! (Вітальні волання.)

БЛУМ (неоковирний підліток у теплих рукавичках, у виплетеному матусею шарфику, закиданий градом сніжок, силкується зіп’ястися на ноги): Іще! Мені шістнадцять! От повезло! Калатайте у всі дзвони на Монтегю-стрит! (Слабеньким голоском вигукує.) Гурра нашій школі!

ЛУНА: Олух!

ТИСИ (з тихим шерехом): Вона слушно мовить, сестра наша. Шепіт. (По всьому лісу чути перешепти й поцілунки. Обличчя гамадріад визирають із стовбурів, із крон і обертаються, розпукуючись, квітами.) Хто осквернив наш безмовний холодочок?

НІМФА (сором’язливо, крізь розчепірені пальці): Як? Просто під широким небом?

ТИСИ (хилячись до самого долу): Так, сестро. На нашому чистому-незайманому моріжку.

ВОДОСПАД:

 
Пулафука Пулафука
Фукафука Фукафука.
 

НІМФА (розчепіривши пальці на всю ширину): О! Яка ганьба!

БЛУМ: У мене було раннє дозрівання. Юність. Фавни. Я приніс жертву богові лісу. Квіти розцвітають навесні. То була пора парування. Капілярне притягання – це природне явище. Лотті Кларк, коси як льон, я підглядав у татків театральний бінокль, як вона роздягалася перед сном, вікна були абияк зашторені. Збитошниця, вона любила жувати всякі травинки. Скочувалася по траві з гори біля моста Ріальто, аби спокусити мене лавиною своєї шаленої жвавости. Вона подерлася на їхнє криве дерево, і я… Тут і святий не встояв би. Щось демонічне найшло на мене. А втім, кому те було видно?

Биця Бека, з маленькими білими ріжками, жуючи жуйку, витикає крізь листя вологу морду.

БИЦЯ БЕКА: Мееніі буулоо… Мееніі!

БЛУМ: Просте удоволення потреби. (З наболілим обуренням.) Жодна дівчинка не хотіла піти зі мною, коли я починав залицятись. Я був надто неоковирний. Вони нізащо не хотіли побавитися…

З висот Бен-Гаута продирається крізь рододендрони Мама Коза з повним вим’ям, гублячи буруб’яшки з-під куцого хвостика.

КОЗА (мекече): Меееніі! Маааміі Кооозіі!

БЛУМ (розпашілий, простоволосий, весь у колючках будяка й дроку): Законно заручені. Обставини міняють справу. (Напружено дивиться вділ, на затоку.) Тридцять два переверти за секунду. Газетний кошмар. Вихиляси-Іліяси. Падіння зі скелі. Сумний кінець типографського робітника.

У сріблястонімотному літньому повітрі Блумова лялька, сповита мов мумія, скочується, крутячись, із урвища Лев’ячої Голови у виннобарвні води чекання.

БЛУМОМУМІЯ: Блумблумблумбуль!

Далеко в глибині затоки, поміж маяками, Бейті та Кішем, пропливає «Король Еріну», випускаючи з труби чорний дим, що стелиться до берега.

РАДНИК НАННЕТТІ (з шуліково-жовтим профілем, у темному альпаковому піджаку, самотою стоїть на палубі, заклавши руку за викот камізелі, й виголошує): Коли моя країна посяде своє місце поміж націй нашої планети, отоді, але не раніше, хай буде написана моя епітафія. Я вже…

БЛУМ: …усе зробив. Ху!

НІМФА (зверхньо): У нас, безсмертних, як ти переконався сьогодні, немає ніякого такого місця, ані волосяного заросту там. Ми чисті й холодні, мов камінь. Ми живимось електричним світлом. (Спокусливо вигинає тіло, поклавши пальчика в рот.) Ти звертався до мене. Я чула, ззаду. Як же ти міг?..

БЛУМ (присоромлено водить долонею по кущику вересу): Таки-так, я був свиня свинею. І клізми ставив. Третина пінти кассії та столова ложка кам’яної соли. Вводити чимглибше. Штрикавка від Гамільтона Лонга, друга жінок.

НІМФА: У моїй присутності. Пушок до пудри. (Зашарівшись, робить кніксен.) Що й казати про все інше.

БЛУМ (пригнічено): Що ж, peccavi[364]364
  Я згрішив! (лат.).


[Закрыть]. Я шанував той живий олтар, де спина вже перестає називатися спиною. (З несподіваним запалом.) Бо й чому повинна напахчена тендітна ручка, вся в коштовностях, рука-правителька?..

Постаті звиваються, зміяться поміж дерев, творячи непоквапний лісовий візерунок, млосно перегукуючись.

ГОЛОС КІТТІ (в гущавині): Покажи ж нам котрусь із тих подушечок.

ГОЛОС ФЛОРІ: Ось, дивись.

Куріпка пролітає по чагарнику, незграбно хляпаючи крильми.

ГОЛОС ЛІНЧА (в гущавині): Ух! Гарячуща!

ГОЛОС ЗОЇ (з кущів): З гарячої місцинки.

ГОЛОС ВІРАГА (ватажка пташиного племені; в бойовому синьому розмалюванні, в головному уборі з пір’я, він сягнисто крокує, потрясаючи списом, крізь хрумкий очерет, топчучи шишки й жолуді): Гарячий! Гарячий! Стережіться Сидячого Бика^{811}!

БЛУМ: Це дужче за мене. Теплий відбиток її теплого тіла. Навіть посидіти, де допіру сиділа жінка, надто коли в неї стегна були розтулені, ніби обіцяючи найвищу близькість, а вже геть особливо, якщо вона, сідаючи, чимвище підняла поли на підбійці з білого сатину. То вже така повнота жіночного. Вона наповнює по вінця, переповнює мене.

ВОДОСПАД:

 
Пелеповнюй Пулафука
Пулафука Пулафука.
 

ТИСИ: Шш! Говори, сестро!

НІМФА (безока, в білому вбранні черниці, в чіпці й апостольнику з великими крильми; лагідно, з відсутнім поглядом): Монастир Транквілла. Сестра Агата. Гора Кармел, яви у Ноку й Лурді. Жодних бажань більше. (Зітхаючи, схиляє голову.) Тільки ефірне. Де мрійливе-дрімливе чаєня мчить понад плесом навмання.

Блум трохи підіймає зад, і ззаду на штанях у нього відлітає ґудзик.

ҐУДЗИК: Лусь!

Дві нечупарні кумські дівиці в шалях витанцьовують під дощем, верескливо вигукуючи.

ДІВИЦІ:

 
В Леопольда панталони
До шпилечки притульони.
Шпилька лусь!
Польді, дзусь!
Без штанів не втрапиш додому.
 

БЛУМ (холодно): Ти зруйнувала чари. Остання соломинка. Якби існувала сама лишень ефірність, де б ви всі були, послушниці й кандидати у священики? І хочеться, і колеться, як ослиці відлити.

ТИСИ (срібна фольга їхнього листя осипається, кощаві руки вмить старіють і трясуться): Падолист!

НІМФА: Яке блюзнірство! Зазіхнути на мою цноту! (На її вбранні розпливається велика волога пляма.) Заплямувати мою невинність! Ти не гідний торкатися одежі чистої жінки. (Її рука щось хапає у бганках одіння.) Але стривай, сатано. Не співати більше тобі любовних пісень. Амінь. Амінь. Амінь. Амінь. (Вихоплює кинджал і, вбрана в лати лицаря-тамплієра, замахується на його чересла.) Nekum!

БЛУМ (підскочивши, затримує її руку): Гей! Небракада! Кицька дев’яти життів! Звольте чесну гру, мадам. Без обрізального ножа. Лисиця й виноград, еге ж? Мало вам вашого колючого дроту? Розп’яття недосить міцне? (Хапає її вуаль.) Святого абата тобі треба? Чи Брофі, кривого садівника? Чи безводограйної статуї водоноса? Чи доброї матінки Альфонсуси? А чи братика Лиса?

НІМФА (з криком тікає, лишивши вуаль у його руках, її гіпс розтріскується, із тріщин пахкають хмаринки смороду): Полі!..

БЛУМ (навздогін їй): А то наче ви не пускаєтеся на всі заставки! І чого б то сіпатись? Ти й так у всякій слизоті. Я вже ж доскіпався. Вся ваша сила – в нашій слабкості. Ану ж бо, що нам належить як плідникам? Скільки з вас на шинквас? Читав я, ви оплачуєте на Рив’єрі кавалерів із числа танцівників. (Німфа голосить на бігу.) Ех! Шістнадцять років я гарував як чорний раб. То й що, суд мені присудить бодай п’ять шилінгів утримання? Обкручуйте інших кругом пальця, та не мене. (Принюхується.) А це що таке? Цибуля. Гнила. Сірка. Жир.

Перед ним стовбичить Белла Коген.

БЕЛЛА: Наступного разу ти мене вмить упізнаєш.

БЛУМ (холоднокровно оглядає її): Passée[365]365
  Минуле (фр.).


[Закрыть]. Стара баранина молодиться, мовляв: я – ярочка! Зуби з’їдені, вовни понаростало де не слід. Останній твій порятунок – сира цибуля на ніч, оздоровила б колір обличчя. І хоч сякий-такий масаж від подвійного підборіддя. Очі порожні, мов ті, осклілі, у твого опудала лисиці. Втім, такі вони якраз пасують до решти твоїх рис. Сказати більше нічого. Я тобі не пропелер із трьома лопатями.

БЕЛЛА (зневажливо): Авжеж, небагато з тебе наїдку. (Її свиняча манда рохкає.) Ххрохх!

БЛУМ (зневажливо): Почисть спочатку свого середнього пальця, що без нігтя: у тебе там холодний сік твого огиря крапотить із гребеня. Візьми пучок сіна та підітрися!

БЕЛЛА: Знаю я тебе, хвалька! Здох твій окунь!

БЛУМ: Бачив я твого – хазяїн дому розпусти! Продавець віспи та гною!

БЕЛЛА (обертаючись до піаніно): А котра з вас тут грала марш мертвяків із «Саула»?

ЗОЯ: Я. Побережіть свої мозолі. (Кидається до інструмента й вибиває акорди перехрещеними руками.) Прогулянка киці по черепиці. (Озираючись.) Ану, хто там кохає моїх солоденьких? (Вмить опиняється знову біля стола.) Все, що твоє, – моє, а що моє, те мені.

Незадоволена Кітті обліплює зуби срібною фольгою. Блум підходить до Зої.

БЛУМ (лагідно): Віддай, будь ласкава, ту картоплину, добре?

ЗОЯ: Та це фантик, гарна, надто гарна штучка.

БЛУМ (із почуттям): Для тебе це ніщо, а мені пам’ять про бідолашну матінку.

ЗОЯ:

 
Штучку дай та й забери
Бог спитає де дари
Скажеш ти йому не знаю
Вижене тебе він з раю.
 

БЛУМ: З нею пов’язані дорогі мені спогади. Я дуже хочу мати її.

СТІВЕН: Мати чи не мати, ось де питання.

ЗОЯ: Ось, на. (Задирає подолок, оголюючи стегно, й видобуває картоплину, що була запхнута за горішній край її панчохи.) Хто сховав, той і знає, де знайти.

БЕЛЛА (набурмосившись): Що діється? У нас тут не вар’єте. І не розтовчіть мені того піаніна. Хто тут платить?

Підходить до піаноли. Стівен, попорпавшись у кишені, дістає за кутик банкноту й вручає господині.

СТІВЕН (із перебільшеною чемністю): Я видобув цього шовкового гаманця зі свинячого вуха публіки. Прошу пробачення, мадам. Із вашого дозволу. (Недбалим помахом тицяє в Лінча й Блума.) Ми обидва робимо ставки на цих перегонах, Кінч і Лінч. Dans се bordel où tenons nostre éetat[366]366
  У цьому бардаку, де ми засіли (фр. Ф. Війон. Балада про тлусту Марґо).


[Закрыть].

ЛІНЧ (озивається від коминка): Дедале! Поблагослови її і за мене.

СТІВЕН (вручаючи Беллі монету): Червінець. Уже в неї.

БЕЛЛА (дивиться на гроші, потім на Зою, Флорі й Кітті): Ви хочете трьох дівчат? Це в нас по десять шилінгів.

СТІВЕН (захоплено): Сто тисяч перепрошень! (Знову попорпавшись, дістає й віддає господині дві крони.) Дозвольте, brevi manu[367]367
  Не зволікаючи (лат.).


[Закрыть], щось я трохи недобачаю.

Белла підходить до стола полічити гроші. Стівен розмовляє сам із собою односкладовими реченнями. Зоя схиляється над столом. Кітті зазирає через Зоїне плече. Лінч підводиться, поправляє кепку та, обійнявши Кітті за стан, приєднує і свою голову до гурту.

ФЛОРІ (силкується встати): Ох! Нога затерпла. (Шкутильгає до стола. Блум і собі підходить.)

БЕЛЛА, ЗОЯ, КІТТІ, ЛІНЧ, БЛУМ (базікаючи й сперечаючись скоромовкою): Цей джентльмен… десять шилінгів… платить за трьох… та постривайте хвилинку… джентльмен платить окремо… хто тут чіпає?.. ой… ти дивись, кого щипаєш… ви на цілу ніч чи на часинку?.. хто?.. це, з вашого дозволу, брехня… джентльмен заплатив як справжній джентльмен… випити… уже давно за одинадцяту.

СТІВЕН (стоячи біля піаноли, робить жест огиди): Жодних пляшок! Що-що, одинадцята? Загадка.

ЗОЯ (піднявши подолок, ховає півсоверена в панчоху): Заробляю тяжкою працею з усякою пацею.

ЛІНЧ (підіймає Кітті й несе геть від стола): Ходім!

КІТТІ: Зачекай! (Хапає дві крони.)

ФЛОРІ: А мене хто?

ЛІНЧ: Гопля!

Підіймає її, несе, бух на диван.

СТІВЕН:

 
Лис співає, півень літає,
На небі дзвони
Одинадцять дзвонять.
Бідна душе її! Ходи
З неба сюди.
 

БЛУМ (спокійно кладе півсоверена на стіл між Беллою та Флорі): Ось так. Дозвольте-но. (Забирає фунтового папірця.) Три по десять. Ми квити.

БЕЛЛА (захоплено): Ну й хитрюга ви, старий гріховоднику. Аж поцілувати хочеться.

ЗОЯ (показуючи на Блума): Його? Краще втопитися в глибочезному колодязі.

Лінч перегинає Кітті через спинку дивана й цілує. Блум із фунтовою банкнотою в руці підходить до Стівена.