Текст книги "Улісс"
Автор книги: Джеймс Джойс
Жанр:
Классическая проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 39 (всего у книги 53 страниц)
БЛУМ: Це ваше.
СТІВЕН: Як це так? Le distrait, себто неуважливий жебрак. (Знову сягає до кишені, дістає жменю дріб’язку. Щось падає.) Упало.
БЛУМ (нахилившись, бере й подає його коробку сірників): Ось це.
СТІВЕН: Люцифер. Дякую.
БЛУМ (розсудливо): Чи не ліпше було б вам віддати мені ці гроші на зберігання? Навіщо переплачувати?
СТІВЕН (віддає йому всю готівку): Спершу будь справедливий, а потім – щедрий.
БЛУМ: Гаразд, але чи мудро це? (Перелічує.) Один, сім, одинадцять, іще п’ять. Шість. Одинадцять. За те, що ви досі могли розгубити, я не відповідаю.
СТІВЕН: Чому вибило одинадцяту? Пропарокситон[368]368
Слово з наголосом на третьому складі з кінця (гр.).
[Закрыть]. Важливий ось цей момент, що перед наступним, як каже Лессінг. Спраглий лис. (Голосно сміється.) Хоронить свою бабусю. Чи не вбив її.
БЛУМ: Тут один фунт шість шилінгів одинадцять пенсів. Фунт сім, для рівної лічби.
СТІВЕН: Не має це ані найменшої ваги.
БЛУМ: Так, але ж…
СТІВЕН (підходячи до стола): Цигарку, будьте ласкаві. (Лінч із дивана кидає цигарку на стіл.) Отож Джорджина Джонсон упокоїлась і повінчалась. (Дивиться на цигарку, що з’явилася на столі.) Чудо. Салонна магія. Повінчалася. Гм. (Загадково-менланхолійний, він тернув сірником і переходить до прикурювання цигарки.)
ЛІНЧ (спостерігаючи його дії): Якщо ти піднесеш сірника ближче, то отримаєш більший шанс прикурити.
СТІВЕН (підносячи сірника ближче до очей): Очі рисі. Треба придбати окуляри. Розбив учора. Шістнадцять років тому. Відстань. Оку все здається пласким. (Віддаляє сірника, він гасне.) Мозок мислить. Близько – далеко. Неодмінна модальність видимого. (Загадково насупившись.) Гм. Сфінкс. Звір, у якого дві спини опівночі. Повінчалась.
ЗОЯ: На ній оженився один комівояжер і забрав з собою.
ФЛОРІ (киває головою): Містер Агнес із Лондона.
СТІВЕН: Агнець із Лондона, який забирає гріхи світу нашого.
ЛІНЧ (обіймаючи Кітті на дивані, співає низьким голосом): Dona nobis pacem[369]369
Даруй нам мир (лат.).
[Закрыть].
Цигарка випадає зі Стівенових пальців. Блум підхоплює її й викидає в коминок.
БЛУМ: Не паліть. Краще поїжте. Коли б не здибався з тим клятим псом… (До Зої.) Знайдете щось?
ЗОЯ: А він що, голодний?
СТІВЕН (усміхаючись, простирає до неї руку й наспівує на мотив клятви з «Загибелі богів»{812}):
ЗОЯ (трагічно): Гамлете, я – твого батька свердло! (Бере його за руку.) Красеню блакитноокий, дай погадаю по руці. (Показує на його чоло.) Нема зморщок – катма розуму. (Рахує.) Два, три, Марс – це хоробрість. (Стівен хитає головою.) Дітей немає.
ЛІНЧ: Не боїться блискавки під ковдрою. Хлопчик, що просто не вмів ні здригатись, ні труситись{813}. (До Зої.) Хто навчив тебе хіромантії?
ЗОЯ (обертаючись до нього): Спитай у моїх яєчок, яких у мене немає. (Стівенові.) Я з обличчя бачу. В очах себто. (Насуплює похнюплене чоло.)
ЛІНЧ (сміючись, двічі ляскає Кітті по задку): Різко! Дамо сраці різки!
Двічі лунко хльоскає різка, труна-піанола враз відкривається, і звідти, мов чортик із коробки, вискакує маленька-кругленька голова отця Долана.
ОТЕЦЬ ДОЛАН: Котрий хлопчик тут захотів різки? Ти розбив окуляри? Малий ледачий вигадник! По очах бачу.
Із труни-піаноли підводиться милосердна, поблажлива, начальницька голова ректора Джона Конмі.
РЕКТОР ДЖОН КОНМІ: Ну, заспокойтесь, отче Долане. Заспокойтесь. Я впевнений, що Стівен – хороший хлопчик.
ЗОЯ (розглядаючи Стівенову долоню): Жіноча рука.
СТІВЕН (шепоче): Продовжуй. Бреши далі. Притиснись. Приголуб. Я ніколи не міг розібрати Його почерк – тямив тільки дактилоскопію Його великого пальця на рибі пікші.
ЗОЯ: В який день ти народився?
СТІВЕН: У четвер. Сьогодні.
ЗОЯ: Народився хто в четвер – ой далеко той попер. (Проводить пальцем по рисах на його долоні.) Лінія судьби. Впливові друзі.
ФЛОРІ (показуючи пальцем): Уява.
ЗОЯ: Пагорб Місяця. Матимеш зустріч із… (Раптом різко втупившись у долоню.) Про погане я тобі не скажу. Чи все-таки хочеш знати?
БЛУМ (відводить її пальці й підставляє свою долоню): Шкоди більше, ніж користи. Ось, почитай мою.
БЕЛЛА: Ану покажіть! (Крутнувши Блумову руку до себе.) Я так і думала. Вузлуваті пальці, пристрасть до жінок.
ЗОЯ (розглядаючи Блумову долоню): Решітка. Далека морська дорога й одруження на грошах.
БЛУМ: Не сходиться.
ЗОЯ (жваво): Ага, я бачу! Куций мізинець. Твоя квочка тебе геть заклювала. І це невлад?
Велика чорна курка, що несе яйця в обведеному крейдою колі, підводиться, розправляє крила й кудкудаче.
ЧОРНУШКА: Куд-куда-куд-куда! Квок! Квок! (Бочком відступає від знесеного яйця й перевальцем іде геть.)
БЛУМ (показуючи на свою руку): Рубець – це нещасливий випадок. Двадцять два роки тому впав і порізався. Було мені тоді шістнадцять.
ЗОЯ: Бачу! Сказав сліпий. Скажи нам щось цікавеньке.
СТІВЕН: Бачите? Два рухи до однієї великої мети. Мені також двадцять два. Шістнадцять років тому я, двадцятидволітній, гепнувся, і двадцять два роки тому він, шістнадцятилітній, упав зі свого коника-гойдалки. (Морщиться.) Забив десь руку. Треба до зубного. А гроші?
Зоя шепочеться з Флорі, обидві хихочуть. Блум вивільняє руку й неуважливо-повільно виводить по стільниці кривулі зі зворотним нахилом.
ФЛОРІ: Що-що?
Кеб номер триста двадцять чотири, який тягне кобилиця з викличними сідницями, а на передку Джеймс Бартон (Гармоні-авеню, Доннібрук), бадьоро котиться мимо. На сидіннях привільно розсілися О'Кріп О 'Шпар і Ленеган. Позаду на зап’ятках притулився коридорний з «Ормонда». Сумно, понад фіранки, дивляться Лідія Дус і Майна Кеннеді.
КОРИДОРНИЙ (гуцаючи на зап 'ятках, показує їм, ніби грає на носі): Хо-хо, а ви рого… носці?
Бронза й золото перешіптуються.
ЗОЯ (до Флорі): Пошепки! (Вони й далі перешіптуються.)
О’Кріп О’Шпар перегинається з кеба назовні, його капелюх тонкої соломки набакир, а в зубах червона квітка. Ленеган, у морському кашкеті та білих туфлях, догідливо знімає довгу волосину з плеча О'Кропового піджака.
ЛЕНЕГАН: Ха! Що я бачу? Чи не змахував ти павутини з деяких дірочок?
О’ШПАР (самовдоволено осміхаючись): Та індичку патрав.
ЛЕНЕГАН: Підхожа роботка на ніч.
О’ШПАР (підморгує, розчепіривши товсті тупонігтеві пальці): Зваблива повійка для О’Кропа! Найвища якість або гроші назад. (Тицяє тому під ніс свого вказівця.) Нюхни-но оце.
ЛЕНЕГАН (із насолодою нюхає): Ахх! Омар під майонезом! Ахх!
ЗОЯ і ФЛОРІ (разом сміються): Ха-ха-ха!
О’ШПАР (упевнено зіскакує на землю і голосно, щоб усі чули, гукає): Гей, Блуме, привіт! Місіс Блум уже встала?
БЛУМ (у темно-синій плюшевій лакейській лівреї, в коротких панталонах, жовтих панчохах та напудреній перуці): Боюсь, що ще ні, сер. Останні дрібнички туалету…
О’ШПАР (кидаючи йому шестипенсовика): Ось тобі, на джин та рисову пудру. (Спритно накидає капелюха на оленячі роги, що виросли на Блумовім лобі.) Проведи мене. Я маю маленьку приватну справу до твоєї дружини. Ти ж розумієш?
БЛУМ: Так, сер. Дякую, сер. Мадам Твіді зволить приймати ванну, сер.
МЕРІОН: Він має вважати це за велику честь. (Із грайливим хлюпанням витикається з води.) Раулю, ходи сюди, любий, та витри мене. Я тут у Євинім костюмі. На мені лиш новий капелюшок і каретна щіточка.
О’ШПАР (з веселим вогником в очах): Чудесно!
БЕЛЛА: Що-що? Що там таке?
Зоя пошепки розповідає господині на вушко.
МЕРІОН: І хай він дивиться, сцикун! Сутенер! І хай шмагає себе! Ось я напишу котрій-небудь дужій проститутці чи бородатій Бартоломоні, щоб вони оддухопелили його до рубців, не менше дюйма завтовшки, ще й змусили принести мені квитанцію про це, з підписом і печаткою.
БЕЛЛА (регоче): Хо-хо-хо-хо!
О’ШПАР (кидає Блумові через плече): Можеш підглядати в замкову шпарину й тішитись сам з собою, поки я зроблю в неї кілька ходок.
БЛУМ: Дякую, сер, я так і зроблю, сер. А можна мені покликати ще двох моїх приятелів, аби вони посвідкували й зробили знімки? (Подає слоїк із мастю.) Накажете вазелін, сер? Чи помаранчевого цвіту?.. Літеплої водички?..
КІТТІ (з дивана): Розкажи нам, Флорі. Розкажи! Що там…
Флорі нашіптує їй. Шепітливі любслова мурмотять, льоплюблячи голосно макосмако плюсьплесь.
МАЙНА КЕННЕДІ (закочуючи очі під лоба): Ой, це, либонь, як дух герані й спілих персиків! Ой, він просто обожнює кожен її шматочок! Сплелися! Покриває цілунками!
ЛІДІЯ ДУС (ледь розтуляючи губки): Цмок-цмок. Ой, він це робить, носячи її по кімнаті! Верхи на конику-паличці. Чути їх до Парижа й аж до Нью-Йорка. Це мов повні роти полуниці з вершками.
КІТТІ (сміється): Хи-хи-хи.
ГОЛОС О’ШПАРА (солодко-низько-хрипкий-утробний): Аххокрріп їййдверріррип!
ГОЛОС МЕРІОН (хрипко-солодко-горловий): Ойххоочушшчче! Ойпццілуйммоюммитуппоппу шшче!
БЛУМ (здавлюючи себе, з дико розплющеними очима): Вийми! Сховай! Вийми! Ори її! Ще! Бабах!
БЕЛЛА, ЗОЯ, ФЛОРІ, КІТТІ: Хо-хо! Ха-ха! Хи-хи!
ЛІНЧ (показуючи): Дзеркало перед природою{814}! (Сміється.) Ху-ху-ху-ху-ху-ху!
Стівен і Блум обертаються до дзеркала, де з’являється обличчя Вільяма Шекспіра – безбороде, з паралітично закляклими рисами, увінчане віддзеркаленням оленячих рогів, вішалки у вітальні.
ШЕКСПІР (поважно чревовіщає): Так пустку розуму гучний сміх викриває. (Блумові.) Аще хотяше ти невидимо пребути. Взирай! (Сміхокукурікає чорним каплуном.) Ягого! Як там у мене мій Отелко телиться, душачи свою Тещемому! Го-го! Ягогого!
БЛУМ (криво осміхаючись до повій): А коли я почую, про що ви там жартуєте?
ЗОЯ: Швидше, ніж двічі женишся й раз овдовієш.
БЛУМ: Людям прощаються помилки. Навіть великий Наполеон, коли з нього по смерті мірку на голе тіло знімали…
Місіс Дігнем, удова, щоки й ніс-ґудзик почервонілі від розмов про смерть, сліз та тунце-темного хересу, квапливо дріботить у своїй жалобі, в абияк надягнутому капелюшку, на ходу підфарбовуючи й припудрюючи щоки, губи й ніс, лебедиця, що підганяє свій виводок лебедят. З-під спідниці виглядають буденні старі штани покійного мужа та його ж величезні підкочені черевики. Вона тримає страховий поліс Шотландських удів і велику шатропарасолю, під якою вміщується весь її виводок, Петсі, що стрибає на одній короткій ніжці, з відщебнутим комірцем, теліпаючи пакунком свинячих котлет, запхиньканий Фреді, Сьюзі з плачливим риб’ячим ротом, Аліса, що насилу підносить немовля. Вона прискорює їх потиличниками, всі її вимпели в’ються на вітрі.
ФРЕДІ: Ох, ма, не тягни мене так шпарко!
СЬЮЗІ: Мамо, бульйон збігає!
ШЕКСПІР (паралітично лютуючи): Яа бии туу удовууу ууубив перперпершу!
Бородате обличчя Мартіна Каннінгема витісняє безбородий Шекспірів образ. Шатропарасоля п’яно розгойдується, дітки пороснули хто куди. Під парасолею з’являється місіс Каннінгем у кімоно й капелюсі а-ля Весела Вдова. Вона ковзає бокаса, кланяючись та японисто звиваючись.
МІСІС КАННІНГЕМ (співає):
Я не гейша, я – джуел ов Ейша!
МАРТІН КАННІНГЕМ (безпристрасно її споглядаючи): Висікака! Клята невгамовна вітрогонка!
СТІВЕН: Et exaltabuntur cornua iusti[371]371
І вознесуться роги праведника (лат. Пс 74, 11).
[Закрыть]. Королеви злягалися з бугаями-рекордистами. Згадайте Пасифаю, на догоду чиїй хіті мій древньостарий предкодавній прадідок був спорудив першу сповідальню. Не забудьте й мадам Грисел Стівенс, а також нащадячих кабанадків родини Ламбертів{815}. А ще Ноя, як він був упився. І ковчег у нього розкрився.
БЕЛЛА: Не треба нам тут такого. Не той у нас заклад.
ЛІНЧ: Та облиште його. Допіру з Парижа!
ЗОЯ (підбігає до Стівена й горнеться до нього): Ой, давай іще! Видай нам парлефрансе!
Стівен, нацупивши капелюха, одним стрибком опиняється біля коминка, де заклякає, звівши плечі, розкинувши руки плавцями і з приклеєною усмішкою на обличчі.
ЛІНЧ (гатить кулаками по дивану): Прамм-памм-паммммм!
СТІВЕН (монотонною скоромовкою, сіпаючись, мов маріонетка на нитці): Тисячі місць для марнотратних розваг вечори з милими паніями що продають рукавички і ще дещо мо своє серце пиво й сосиски абсолютно моднячий заклад на найексцентричніший смак без ліку кокоток щонайдивограйніших шмоток неначе принцеси танцюють канкан і юрби витівників парижан клоунада дуріють всі радо для неодружених чужинців що англійською мовлять мов німці які ж вони мастаки на штуки любови й солодкохтивої мови. Містери мсьє опранці перепранці купи народа фсі тля насолода в рай у пекло візита путете фас возити шоу з похоронний сфічки сріблом розплакуються панки і такий кошна ніч. Апсолютна шокуйся шахливий нат релігія хлузування небачен ніде в цілий світ. Фсі шикарні приходять дами скромні не підступися нам з вами а тоді вереск усі роздягайся стогни як побачать вампір разтліяє черничка сфіжа така полунічка в dessous troublants[372]372
Спокуслива білизна (фр.).
[Закрыть]. (Лунко клацає язиком.) Оляля! Се pif qu'il а[373]373
Але ж і хобот у нього! (фр.).
[Закрыть]!
ЛІНЧ: Vive le vampire[374]374
Хай живе вампір! (фр.).
[Закрыть]!
ПОВІЇ: Браво! Парлефрансе!
СТІВЕН (відкинувши назад голову й корчачи гримаси, гучно регоче, сам собі аплодуючи): Всі сміються: великий усміх – великий успіх. Ангели надто на прости тутка схожі, а святі апостоли улиті кляті бандити. Демімондени напівсвітські дами даменні в туалетах приємних сяють уродою та діамантами. А чи мсьє краще любе те чим мотер-нові тішитись слабощі старий лютина? (Ґротесковими жестами вимальовує довкола себе щось, а повії з Лінчем мимоволі повторюють його рухи.) Кавчуко статуя шінка складана чи в натуральний величина мошна пітглядай незайманий нагота туше леспіяна цілуй п’ять тесять рас. Месьє зайти глядіти в серкала всі полошення як на тряпеція вся та маханіка а ше коли башати осопливий номер шахливо звірська різник ропити чик-чик у шивий телячий печінка або омлет на живота шкура п’єса Шахмпура.
БЕЛЛА (ляскаючи себе по животу, падає на диван, заходячись від сміху): Омлет на… Хо! хо! хо! хо!.. Омлет на…
СТІВЕН (маніжачись): Я тебе любити, сер любий. Я тобі говори англєза мова, для подвійна антанта сердешна. О так, mon loup[375]375
Тут: мій вовчику (фр.).
[Закрыть]. Скіки коштуєт? Ватерлоо. Ватерклозет. (Зненацька замовкає, піднісши вгору вказівця.)
БЕЛЛА (все ще регочучи): Омлет…
ПОВІЇ (регочучи): Анкор! Іще! Анкор!
СТІВЕН: Ось пошлюхайте. Мені кавун наснився.
ЗОЯ: Катай закордон, покохай заморську дівицю.
ЛІНЧ: Круг світу за кобіту!
ФЛОРІ: Сни слід розуміти навпаки.
СТІВЕН (простираючи руки перед себе): Це було тут. Вулиця повій. На Серпентайн-авеню Вельзевул показав мені її, гладку вдовицю. А де ж простелено червоний килим?
БЛУМ (підходячи до Стівена): Послухайте…
СТІВЕН: Ні, я літав. Вороги мої піді мною. І завжди так буде. Світ без кінця. (Вигукує.) Pater! Вільний!
БЛУМ: Кажу ж вам, послухайте…
СТІВЕН: То він зламає мій дух? О merde alors[376]376
Тоді, чорт з ним! (фр.).
[Закрыть]! (Кричить, вигострюються його яструбині пазурі.) Агей! Гей-го! Агій!
Голос Саймона Дедала, хоч і сонний, незагайно відгукується до нього.
САЙМОН: Усе гаразд. (Невпевнено знижується на дужих коршакових крилах, описує кола, видаючи підбадьорливі заклики.) Егей, хлопче! То як, прямуєш до перемоги? Гу-гу! Пхе! В одному стійлі з цими напівкровками. Я б не підпустив їх до себе й на крик віслюка. Вище голову! Високо тримай наш стяг! Червоний орел летить у срібному полі{816}. Готовий до бою король Ольстеру! Гей-гей-гей! (Видає гавкіт вижла, що жене здобич.) Гав-гав! Грр-врр-грр! Давай, хлопче!
Шпалерні віти й прóсвіти швидко розкочуються по чистому полю. Дужий лис, вигнаний гамором із криївки, хвіст трубою, мчить, поховавши свою бабусю, із кущів до поля, блискаючи очима й намагаючись видивитися борсучу нору під листом. За ним – гонча зграя, носами до землі, нюшачи слід, гавкаючи, розпалившись жагою крови. Мисливці й мисливиці з Товариства, злившися водно зі зграєю, жадають убивства. Від Шестимильного мису, від Флетгаусу, від Дев’ятимильного стовпа хмарою сунуть піші з сучкуватими дрючками, остями, арканами, пастухи з нагаями, ведмежі загоничі з барабанами, тореадори зі шпагами, сиві негри, що вимахують батогами. В тій гамірній юрбі гравці в кості, в орлянку, в ремінця, наперсточники, шулери. Злодії та навідники, захриплі букмекери у високих ковпаках звіздарів оглушливо галасують на всі голоси.
ЮРБА:
Програма перегонів! Перегонів програма!
Десять до одного!
Приймаю ставки! Ставки приймаю!
Десять до одного, крім одної {817} ! Крім одної – десять до одного!
Шукайте талану в перегонах настільних!
Десять до одного, крім одної!
Плачу до п’ятисот, хлопці! До п’ятисот плачу!
Десять до одного даю!
Десять до одного, крім одної!
Темна конячка без верхівця, мов примара, шугнула повз фінішний стовп, її грива у місячній піні, очі – зорі. За нею і вся решта, брикаючи, стаючи дибки. Коні-кістяки: Скіпетр, Максим Другий, Зінфандель, Постріл герцоґа Вестмінстерського, Відсіч, Цейлон герцоґа Бофора (володар Паризького призу). На скакунах карли в іржавих латах, підскакуючи, гуцикаючи, гоп-гоп, у сідлах. Останній, під мжичкою, Північний Півень {818} , фаворит, запінена булана шкапа, а на ній Герет Дізі в медовому кашкеті, зеленій жокейській блузі, міцно тримаючи віжки, з хокейною ключкою напоготові. Його шкапа, спотикаючись ногами в білих гетрах, трюхикає кам'янистим путівцем.
ЛОЖІ ОРАНЖИСТІВ (знущально): Гей, містере, ти б ліпше зліз та підштовхнув! Останній ривок! До ночі якраз устигнеш.
ГЕРЕТ ДІЗІ (прямий, мов кілка проковтнув, погрожує їм ключкою, його подряпане нігтями обличчя заліплене поштовими марками, блакитні очі мерехтять при світлі панікадила, а тим часом його шкапа пробує перейти на правильний клус): Per vias rectas[377]377
Прямими шляхами (лат.). Цей латинський девіз також був девізом колледжу Бельведер, в якому навчався Джойс.
[Закрыть]!
Коромисло з відрами хижим леопардом падає згори на нього та на його брикливу шкапину, потік баранячого бульйону, в якому витанцьовують зірочки й монетки моркви, ячменю, цибулі, ріпи й картоплі.
ЗЕЛЕНІ ЛОЖІ: Вільгий день, сере Джоне! Вільгий день, ваша честь!
Рядовий Карр, рядовий Комптон і Сіссі Кеффрі проходять попід вікнами, горланячи невлад пісню.
СТІВЕН: Чуєте? Наш друг, галас на вулиці!
ЗОЯ (підіймає руку): Тихо!
РЯДОВИЙ КАРР, РЯДОВИЙ КОМПТОН І СІССІ КЕФФРІ:
Та вилікує мене
Любка моя з Йоркширу…
ЗОЯ: Себто я вилікую. (Плеще в долоні.) Танцюємо! Танцюєм! (Підбігає до піаноли.) Хто кине два пенси?
БЛУМ: Хто…
ЛІНЧ (дає їй дві монетки): Тримай.
СТІВЕН (нетерпляче клацає пальцями): Мерщій! Мерщій! Де той мій жезл жерця? (Кидається до піаніно й хапає свого ціпка, потрійно витупуючи ногою танцювальний ритм.)
ЗОЯ (крутнувши ручку): Ось воно.
Вкидає дві монетки у шпарину. Спалахують золоті, червоні, фіалкові вогні. Валик, звільна обертаючись, вагаючись, мурличе тихий вальс. Професор Гудвін, у перуці з кіскою, в двірському вбранні, з накинутим на нього плащем без рукавів дріботить, із тремкими руками, зігнутий удвоє тягарем свого неймовірного віку, через кімнату. Сідає, такий крихітний, за піаніно й б'є по клавішах руками-кийками без зап’ястків, киваючи головою в такт по-жіночому ґраційно, а кіска на перуці підскакує.
ЗОЯ (кружляє сама, пристукуючи каблучком): Танцюйте ж! Чи тут ніхто не вміє? Хто станцює?
Піанола, моргаючи пістрявими вогнями, грає в ритмі вальсу вступ до «Моєї йоркширської дівчини». Стівен, шпурнувши свого ціпка на стіл, хапає Зою за стан. Флорі й Белла відсувають стіл до коминка. Стівен, обійнявши Зою з перебільшеною делікатністю, вальсує з нею по кімнаті. Її рукав, зісковзнувши з піднятого плеча, відкриває білотілесну квітку щеплення. Блум стовбичить собі збоку. Професор Маджінні просуває поміж штор ногу в туфлі, на носаку якої крутиться шовковий капелюх. Ось спритно підкинутий головний убір сідає йому точно на голову, й модноокапелюшений професор ковзанярем уїздить до кімнати. На ньому сіро-блакитний сурдут із бордово шовковими лацканами, нашийна хустина кремового тюлю, зелена камізель із надмірним викотом, стоячий комірець із білою краваткою, вузькі бузкові штани, бальні лаковані туфлі й канаркові рукавички. В петельці величезна жоржина. Він крутить навсібіч майже невидимого ціпка, потім міцно затискає його під пахвою. Плавним порухом прикладає руку до грудей, кланяється, торкає свої ґудзики й квітку.
МАДЖІННІ: Поезія руху, мистецтво ритму й пластики. Жодного стосунку до мадам Леджет Бернс чи до Левінстона{819}. Улаштування костюмованих балів. Уроки гарної постави. Рухи Катті Лайнер. Ось так. Дивіться на мене! Мій терпсихорейний талант. (Робить три па менуету на легких бджолиних ніжках.) Tout le monde en avant! Révérence! Tout le monde en place[378]378
Всі рухаються вперед! Кланяєтесь! Всі на місці! (фр.).
[Закрыть]!
Вступ закінчується. Професор Гудвін, усе так само вистукуючи по клавішах ледь помітними руками-паличками, зморщується, зменшується, зникає, порожній плащ сповзає зі стільця. Мелодія вальсу лунає впевненіше, гучніше. Стівен і Зоя легко кружляють. Вогні міняться, тліють, гаснуть, золотий, рожевий, фіялковий.
ПІАНОЛА:
Двоє хлопців говорять про дівчат, дівчат, дівчат,
Коханих, що лишилися далеко…
Із кутка вигулькують ранкові години, золотокосі, стрункі, у незаймано-блакитному, з осиними таліями й невинними руками. Вони граційно танцюють, стрибаючи через скакалки. Слідом за ними вихоплюються полудневі години в бурштиново-золотому. Сміхотливо сплітаючись, блискочучи золотими гребенями в косах, вони пускають зайчики пустотливими люстерками, високо підіймаючи руки.
МАДЖІННІ (плещучи в рукавичконечутні долоні): Carré! Avant deux! Дихайте рівно! Balance[379]379
Квадрат! Вперед парами!.. Погойдуємося! (фр.).
[Закрыть]!
Ранкові й полудневі години вальсують на своїх місцях, крутячись, зближуючись, вигинаючись, кланяючись своїм візаві. Позад них кавалери, вигнувши дугою руки, опускають долоні до їхніх плечей, торкаються і знов одводять долоні.
ГОДИНИ: Ви можете доторкнутися до мого…
КАВАЛЕРИ: Можна мені доторкнутися до вашого?
ГОДИНИ: О, тільки злегка!
КАВАЛЕРИ: О, так злегка!
ПІАНОЛА:
Яка ж у неї талія, у дівчини моєї.
Зоя і Стівен кружляють дедалі швидше, розкутіше. Із довгих призахідних тіней поодинці виходять вечірні години, нерішуче, у них млосний погляд, а щоки ледь підфарбовані хною та рум’янком. Вони в сірому серпанку, темні рукави, мов кажанячі крила, тріпочуть під свіжим леготом.
МАДЖІННІ: Avant! Huit! Traversé! Salut! Cours de mains! Croisé[380]380
Вперед! Вісімкою! Поперек! Кланяємося! Міняємо руки! Перехід! (фр.).
[Закрыть]!
Нічні години поодинці скрадаються на вільне місце. Ранкові, полудневі й вечірні години відступають перед ними. Вони в машкарах, у них кинджалами стирчать коси, а на руках браслети з приглушеними дзвіночками. Оповиті укривалами, вони стомлено кланяються.
БРАСЛЕТИ: Гей-го! Гей-го!
ЗОЯ (кружляючи, притуляє долоню до чола): Ох!
МАДЖІННІ: Les tiroirs! Chaîne de dames! La corbeille! Dos à dos[381]381
Мале коло! Дами в ланцюжок! Велике коло! Відвернулися! (фр.).
[Закрыть]!
Вони сплітаються арабесково-стомлено, тчуть і розпускають візерунок, кланяються присідаючи, вигинаються і просто крутяться.
ЗОЯ: Голова паморочиться.
Вивільняється з його рук, падає на стілець. Стівен підхоплює Флорі й кружляє з нею.
МАДЖІННІ: Boulangère! Les ronds! Lesponts! Chevaux de bois! Escargots[382]382
Булочниця! Кола! Містки! Конячки! Слимаки! (фр.).
[Закрыть]!
To переплітаючись, то відступаючи, то міняючи руки, нічні години утворюють рухливу мозаїку, змикаючись кожна з кожною вигнутими дугою руками. Флорі незугарно крутиться зі Стівеном.
МАДЖІННІ: Dancez avec vos dames! Changez des dames! Donnez le petit bouquet à votre dame! Remerciez[383]383
Кожен зі своєю дамою! Міняємо дам! Кожен підносить дамі букет! Кавалери дякують дамам! (фр.).
[Закрыть]!
ПІАНОЛА:
Краща, з усіх найкраща,
Баррабум!
КІТТІ (підскочивши): Ой, точно це грали на каруселі на Майраському ринку!
Мчить до Стівена. Той підхоплює її, безцеремонно кинувши Флорі. Лунає хрипкий деркий зойк деркача. Вискобуркорипуча Тофтова неоковирна карусель звільна обкручує кімнату довкола кімнати.
ПІАНОЛА:
Дівчино, моя ти йоркширочко!
ЗОЯ:
Йоркширистішої не буває!
Ану всі, всі в танець!
Хапає Флорі й вимучує з нею вальс.
СТІВЕН: Чоловіче соло!
Підштовхнувши Кітті в обійми Лінча, хапає ясенового ціпка зі стола й пускається в танок. Усі крутяться вертяться кружляють вальсують. Блумбелла Кіттілінч Флорізоя зачаровані жінки. Посередині Стівен зі своїм капелюхоціпком то жабою розплатується, то зціпивши зуби й охопивши рукою стегно, дивовижно підкидає ноги під самісінькі небеса. Із брязканням дзвяканням бумканням тюканням жовтими зеленими блакитними спалахами каруселиться топчеться тофтиться Тофтова озія з кониками підвішеними на золотих зміях розтрушуючи вершникам фанданго кишки скік-скок поштовх ногою від землі і знову впасти.
ПІАНОЛА:
Нехай вона дівчина з фабрики
Й не малюється фарбами…
Однезаоднепохапавшись хутчій мерщій крутиться рій з тріскотомвискотомблискотом в малукупуневелику бубух!
ТУТТІ: Анкор! Біс! Браво! Анкор!
САЙМОН: Згадай материну рідню!
СТІВЕН: Танець смерти{820}.
Дзень і знову дзень-дзелень дзеленчить дзвоник служки, кінь, шкапа, віл, поросята, Конмі на Христослі, із костуром та дерев’янкою матрос у човні то руки схрестивши то вибираючи канат викостурює джиґи матроські до шмиги моряк. Бумбумшурумбурум! На шкапах кнурах конях з дзвіночками гадаренській свині Корні в труні сталева акула однорукий Нельсон на камінь колонний навершен дві пройди фрауенціммер сливами вимащені вилітають дитячо з коляски з ляском. Свят клей! Переміг галалей. Гнотеблакитний пер з барила {821} превелебна вечерня Любов дурила у напрокатній бричці О'Кріп осліп утрипогибелі велосипедисти Діллі зі сніжкою босою ніжкою. І на останнім диханні відьмацькім злечу зарахвацько і гуп додолу старі ночви мов віцекороль з королевою тяга до знадоби в кадубі плюхширу троянди. Бумбубуух!
Пари розпадаються. Стівен запаморочено кружляє, а кімната крутиться довкола нього. Заплющившись, захитався. Вогняні рейки линуть у простір. Сонця, зірки обертаються довкруж. Яскраві комашки танцюють по стіні. Він зупиняється мов укопаний.
СТІВЕН: Стій!
Стівенова мати, худюща, кощава, підводиться просто крізь підлогу кімнати в сірому одінні прокажених, у зів'ялому вінку з флердоранжу й подертому велюрі, її безносе виснажене обличчя позеленила могильна цвіль. Зрідка стирчать прямі волосини. Вона спрямовує на Стівена порожні очниці в синіх колах, відкриває беззубий рот, нечутно щось вимовляючи. Хор дів і сповідників безгучно співає.
ХОР:
Liliata rutilantium te confessorum…
Iubilantium te virginum…
Красень Мулліган, стоячи на даху башти в пістрявому вбранні блазня, жовтому з червоним, у блазенському ковпаку з дзвіночком, витріщається на неї, тримаючи в руці гарячу булочку з маслом.
КРАСЕНЬ МУЛЛІГАН: Здохла мов скотина. Як жаль! Мулліган зустрічає доведену до розпачу матір. (Закочує очі до неба.) Мінливий Малахій!
МАТИ (з тонкою усмішкою божевілля смерти): Колись я була красуня Мей Гулдинг. Тепер я мертва.
СТІВЕН (охоплений жахом): Лемуре{822}, ти хто? Що за пекельні штуки?
КРАСЕНЬ МУЛЛІГАН (трусячи своїм дзвіночком): Сміх та й годі! Кінчик, пся крев, угробив її собаче тіло. Врізала дуба. (Сльози розталого масла скрапують йому з очей на булочку.) Наша велика ласкава мати. Епі ойнопа понтон.
МАТИ (підступає до нього, м’яко дихаючи йому в обличчя вільгістю могильного тління): Всім судилося пройти це, Стівене. Жінок на світі більше, ніж чоловіків. І тобі також. Настане час.
СТІВЕН (задихаючись від страху, жаху та гризот): Кажуть, буцім я вбив тебе, мамо. Він зганьбив твою пам’ять. Але ж тебе вбив рак – не я. Доля.
МАТИ (зелена струминка жовчі сочиться у неї з кутика рота): Ти співав мені ту пісню. «Гірка любови таїна».
СТІВЕН (пристрасно): Скажи мені те слово, мамо, якщо тепер ти його знаєш. Слово, яке знають усі.
МАТИ: Хто врятував тебе того вечора, коли ви з Педді Лі скочили на потяг у Долкі? Хто жалів тебе, коли тобі сумно було серед чужих? Молитва – вона всемогутня. Молитва за стражденні душі, вона є в катехизі урсулинок, та ще сорокаденне відпущення гріхів. Покайся, Стівене!
СТІВЕН: Упиряка! Гієна!
МАТИ: Я молюсь за тебе на тому світі. Нехай Діллі варить для тебе рис вечорами, після того, як ти натрудився розумово. Стільки літ я любила тебе, о мій сину, первістку мій, кого я виносила в лоні.
ЗОЯ (обмахуючись екраном, що стояв біля коминка): Я тану від задухи!
ФЛОРІ (показуючи на Стівена): Гляньте-но! Він геть побілів.
БЛУМ (підходить до вікна, відчиняє ширше): То голова запаморочилась.
МАТИ (очі її тліють двома жаринами): Покайся! О, пекельне полум’я!
СТІВЕН (надсадно дихаючи): Трупоїдка! Голомоза голова й криваві кості!
МАТИ (обличчя її, присуваючись ближче й ближче, обдуває його подихом тління): Стережись! (Підіймає висхлу зчорнілу правицю й поволі наближає до Стівенових грудей розчепірені пальці.) Стережись! Перста Божого!
Зелений краб із червоними злими очицями, вишкірившись клешнями, глибоко вгороджує їх у Стівенове серце.
СТІВЕН (задихаючись від люті): Лайно! (Обличчя його стає морхле, сіре, постаріле.)
БЛУМ (від вікна): Що сталось?
СТІВЕН: Ah non, par exemple[384]384
Ох ні, наприклад! (фр.).
[Закрыть]. Розумова уява розігралась! Мені або все, або геть нічого. Non serviam[385]385
Не служитиму! (лат. Ієр., 2, 20).
[Закрыть]!
ФЛОРІ: Треба дати йому холодної води. Стривайте! (Вибігає за двері.)
МАТИ (повільно заламує руки, стогнучи у відчаї): О Пресвяте Серце Ісусове, помилуй його! Спаси його свід погибелі пекельної, о божественне Пресвяте Серце!
СТІВЕН: Ні! Ні! Ні! Спробуйте зламати мій дух, ви всі, якщо зумієте! Я всіх вас поставлю на коліна!
МАТИ (хрипить у смертельній агонії): Господи, змилуйся над Стівеном, заради мене! Невимовна була туга моя, коли в любові, скорботі й муках відходив я на горі Голготі.
СТІВЕН: Нотунг{823}!
Обома руками високо піднісши ціпка, щосили б’є ним по люстрі. Вгору виривається синьо-багряне полум’я кінця часів, і в запалій потому пітьмі розпадаються простори, обертаються в скалки скло й кам'яні мури.
ГАЗОВИЙ СТРУМІНЬ: Пфугг!
БЛУМ: Зупиніться!
ЛІНЧ (кинувшись до Стівена, хапає того за руку): Агей! Припини! Не божеволій!
БЕЛЛА: Поліція!
Стівен, упустивши ціпка на підлогу й різко закинувши назад голову та руки, відштовхується від землі й вилітає з кімнати, повз повій у дверях.
БЕЛЛА (верещить): Тримайте його!
Дві проститутки кидаються у двері. Лінч, Кітті, Зоя вискакують із кімнати, збуджено перемовляючись. Блум виходить за ними, тоді повертається.
ПОВІЇ (скупчившись біля виходу, показують на щось): Он там!
ЗОЯ (показуючи точніш): Там! Он там щось!
БЕЛЛА: А хто заплатить за лампу? (Ловить Блума за полу.) Ага, ви ж були з ним. Лампу розбито!
БЛУМ (метнувшись у вітальню, звідтіля назад): Яку ще лампу, жінко?
ОДНА З ПОВІЙ: Він піджака порвав.
БЕЛЛА (показує пальцем, очі їй палають гнівом і жадібністю): За ось це хто заплатить? Десять шилінгів. Ви свідок.
БЛУМ (підхоплюючи Стівенів ціпок): Я? Десять шилінгів? Чи ж ви мало з нього вициганили? Він-бо…
БЕЛЛА (голосно): Годі, не треба нам ваших лекцій! Тут не бордель. Тут ціна десять шилінгів.
БЛУМ (оглянувши лампу знизу, тягне за шнур. Газовий струмінь освітлює зім’ятий рожево-бузковий абажур. Блум замахується ціпком): Тільки скло розбито. Він тільки й…
БЕЛЛА (сахнувшись, верещить): На Бога! Не треба!
БЛУМ (опускаючи ціпок): Я просто показую, як він ударив по абажуру. Збитку тут і на шість пенсів не натягне. А ви: десять шилінгів!
ФЛОРІ (входить зі склянкою води): А де він подівся?
БЕЛЛА: Ви хочете, щоб я викликала поліцію?
БЛУМ: Цих ми знаємо. За наші гроші дуже хороші. Але ж той – студент із Триніті. Найкраща ваша клієнтура. Ці джентльмени не лишаються в боргу. (Творить масонський знак.) Відомо вам, що це означає? Він небіж віце-канцлера. Ви ж не бажаєте скандалу.
