Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 33 (всего у книги 53 страниц)

Епізод 15

Меббот-стрит. Вхід до нічного міста. Трамвайні рейки лежать долі не змонтовані, покладені схематично колом, між ними червоні й зелені сигнальні вогники. Ряд халуп із навстіж розчиненими дверима. Два-три ліхтарі з райдужною підсвіткою. Біля крижаної гондоли морозивного фабриканта Рабайотті товчеться черга миршавого люду чоловічої й жіночої статі. Кожен хапає свою порцію червоного або чорного морозива у вафлях. Починає лизати його і зникає в сутінках. Діти. Лебединий вінець гондоли світить білим і синім у променях маяка. Хтось когось кличе, хтось комусь відкликається.

ПОКЛИК: Постривай, моя любаско. Я несу тобі ковбаски.

ВІДГУК: Я терпіння трохи маю. За конюшнею чекаю.

(Дибас лупатий глухонімий слинявий кретин, труситься від хвороби святого Віта. Гурт дітлахів оточує його, взявшися за руки.)

ДІТИ: Kitogue[313]313
  Шульга! (ірл.).


[Закрыть]! Драстуй.

КРЕТИН (піднімає паралізовану ліву руку і харамаркає): Грхахуте!

ДІТИ: А де велике світло?

КРЕТИН (мимрить): Гхагхахест.

(Діти його випускають. Трясучися, він дибає далі. На гойдалці, підвішеній на мотузці між двома халупами, гойдається карлиця і голосно рахує кожен раз. За нею звалище сміття, і вона затуляється рукою і шапкою, хропе, скрегоче зубами і знову хропе. Курдупель, що копається у звалищі, ступає вище на сходинку і завдає собі на плечі клунок із покидьками. Біля нього бабище з кіптявою гасовою лампою стромляє ще одну пляшку йому в клунок. Він забирає цей даток, криво насуває набакир свого картузика і тюпає далі мовчки. Бабище суне назад у своє лігво, вимахуючи лампою. Клишоногий хлопчина, що сидів навпочіпки на порозі, граючись паперовою кулькою на резинці, рачкує слідом за нею боком, хапає за поділ спідниці, підводиться на рівні ноги. П'яний трудяга, похитуючись, хапається обома руками за хистку огорожу. На розі видно двох довготелесих нічних патрульних у плащах із руками на чохлах кийків. У якійсь халупі розбивається тарілка, верещить жінка, репетує дитина. Горлає чолов’яга, бурмоче, змовкає. Постаті никають, ховаються, визирають із сховища. В одній хатині світить свічка, заткнута у порожню пляшку, й жінка розчісує ковтуни золотушній дівчинці. З провулку лунає голос Сіссі Кеффрі, ще юний, дзвінкий).

СІССІ КЕФФРІ:

 
У нашої Моллі
Цицьки завжди голі.
Дяка дівці ось яка —
Дам їй ногу гусака.
 

Рядовий Карр і рядовий Комптон з офіцерськими тростинами під пахвами чвалають, спотикаючись, потім враз повертаються, наче по команді «кругом», і зграйно пукають ротом – буцімто перднули. Гурт чоловіків у провулку регоче. Баба-відьмачка на те озивається так.

БАБА-ВІДЬМАЧКА: Щоб вам заціпило, волохаті гепи. А дівка з Кавана хай буде здорова як вода.

СІССІ КЕФФРІ: Мені, бач, щастить. Каван, Кутгілл і Белтербет^{741}. (Співає):

 
Подарую Неллі
За жвавість в постелі:
Ось так перетак
Буде Неллі гусак.
 

Рядовий Карр і рядовий Комптон повертаються і ну відгавкуватися,

Їхні мундири здаються криваво-червоними в тьмяному світлі ліхтарів, а біляві чуби впадають в очі по сусідству з чорними кашкетами. Стівен Дедал і Лінч пропихаються крізь юрбу повз червономундирників.

РЯДОВИЙ КОМПТОН (піднімає палець): Дорогу пастору.

РЯДОВИЙ КАРР (повертається і вигукує): Ти ба, пастор!

СІССІ КЕФФРІ (ії голос звучить гучніше):

 
Десь її та всуне!
В ній тепер уся
Ніжка гуся.
 

Стівен, махаючи ясеновою тростиною у лівій руці, натхненно співає вступний псалом великодньої служби. Його супроводить Лінч з насмішкувато невдоволеним виразом, насунувши на лоба свій жокейський картуз.

СТІВЕН: Vidi aquam egredientem de templo a latere dextro. Alleluia[314]314
  І вздрів я потік, із храму витікаючий з правого боку. Алілуя (лат.).


[Закрыть].

З-за дверей вистромлюються голодні поламані зуби старої звідниці.

ЗВІДНИЦЯ (шепоче хрипливо): Цить! Ходи-но сюди, я скажу. Тут є одна незаймана. Але цить.

СТІВЕН (Aldus aliqantulum): Et omnes ad quos pervenit aqua ista[315]315
  (трохи гучніш): І всі, кого сягнув той потік (лат.).


[Закрыть].

ЗВІДНИЦЯ (ущипливо спльовує услід їм): Костоправи з Триніті. Фалопієві труби. Наші трутні мають добрі прутні, а до діла зась.

Еді Бордмен сидить поряд із Бертою Сапл, сопе носом, проводить хусткою під ніздрями.

ЕДІ БОРДМЕН (із запалом): То вона мені каже: бачила тебе на Фейсфул-плейс із твоїм каваліром, що мастить колеса на станції, він був у капелюсі, знаєш, який називається постіль-уже-розстелена. Та хіба, кажу я. А яке тобі до того діло, кажу я. От якби ти застала мене в бурдеї з одруженим шотландцем, кажу я. Ну й падло ж вона, прости Господи! Та ще і з поліцією дружить. А що вперта, то впертіша за осла. Було й таке, що гуляла водночас із двома: з Кілдбрайдом, він машиніст, і з капралом Оліфантом.

СТІВЕН (triumphaliter): Salvi facti і sunt[316]316
  (тріумфуючи): Були спасенні (лат.).


[Закрыть].

Вимахує ясеновою тростиною і зрушує промінь ліхтаря, а разом із тим усе світло над світом. Біло-рудий спанієль підкрадається і гарчить на нього ззаду. Лінч стусає пса ногою.

ЛІНЧ: То й що?

СТІВЕН (озираючись): Те, що саме жест, а не музика, не запахи став би всезагальною мовою, тим дарунком мовлення, що робить видимим не звичний сенс, а першу ентелехію, структурний ритм.

ЛІНЧ: Порнографічна філотеологія. Метафізика на Мекленбурґ-стрит!

СТІВЕН: Шекспір був приборканий норовливою, і Сократ був під пантофлею у своєї законної. І навіть сам кладезь премудрости Стагірит попався у пастку штукарці^{742}, яка його злапала, загнуздала й осідлала хитрими обіцянками.

ЛІНЧ: Ба!

СТІВЕН: У кожному разі, чи так уже треба два жести, щоб передати «шмат хліба» і «кухоль вина»? Ось цей рух показує і хліб і вино в Омара. Потримай ціпка.

ЛІНЧ: Та к бісу цей рудий дрючок. Мене цікавить, куди ми теліпаємося.

СТІВЕН: До однієї, прости Господи, хтивої кішки. До Джорджини Джонсон, la belle dame sans merci. Ad deam qui laetificat juventutem meam[317]317
  До прекрасної та безжальної дами. До богині, що звеселяє юність мою (фр., лат.).


[Закрыть]^{743}.

Він силоміць вручає Лінчеві тростину й повільно витягує і розводить якомога руки з долонями донизу, пальці трохи розчепірені, ліва рука вище, голова відкинута назад.

ЛІНЧ: То де тут кухоль хліба? Нічого схожого. Нагадує що завгодно. Скажімо, митницю. Зобрази що-небудь іще. Тим часом бери свою милицю і ходи.

Вони рушають. Томмі Кеффрі підбігає до ліхтарного стовпа і починає рвучко видряпуватися догори. Видряпавшися, з'їжджає вниз. Джекі Кеффрі теж хоче вилізти. З іншого боку до стовпа підступає, похитуючись, трудяга. Близнята щезають у темряві. Трудяга затискає одну ніздрю пальцем, а з другої вишмаркує здоровецьку шмарклю. Тоді звалює собі на плече стовп і несе його крізь натовп із лампою, що світиться, як смолоскип.

Від річки поволі повзуть змії холодного туману. А з риштаків, вигребних ям і ринв та калюж підіймаються смердючі випари. Заграва грає десь на півдні, де гирло річки. Трудяга хитаючись суне крізь натовп до трамвайного кола. З дальшого боку, з-під залізничного мосту появляється Блум, засапаний, спаленілий, засовуючи в кишені хліб і шоколад. У вітрині перукарні Гіллена він бачить сукупний портрет героя Нельсона. Увігнуте дзеркало збоку показує йому зневаженого всім жіноцтвом, знехтуваного всім світом похнурого Бллллгума. Серйозний Гладстон бачить його без усяких прикрас як облупленого: ну що з цього Блюмчика візьмеш! Він проходить повз герцоґа Веллінгтонського, який пропікає його зневажливим поглядом, але у випуклому дзеркалі посмішка вже знову оживляє поросячі очиці й жирні щічки Польдика-хлопика.

Біля дверей Антоніо Рабайотті Блум зупиняється. Під яскравою дуговою лампою на його чолі виблискують краплини поту. Блум зникає. За мить з'являється і поспішає далі.

БЛУМ: Риба з картоплею. Не те. Ох!

Пірнає в двері крамниці Олгаузена, різника. За хвилину виринає звідти він, засапаний Польді, задиханий Блугум. У кожній руці тримає по пакунку, в одному ще тепла свиняча ніжка, в другому холодна бараняча, посипана немолотим перцем. Випростався, стоїть, переводить дух. Тоді нахиляється вбік, прикладає до боку пакунок, крекче.

БЛУМ: У боці кольки. І чого, питається, я гасав як ошпарений?

Відсапавшись, він повільно рушає до освіченої колії. Знову спалахнула заграва.

БЛУМ: А це що таке? Якісь спалахи. Прожектор?

Зупинився біля Кормака, придивляється.

БЛУМ: Чи то полярне сяйво, чи, може, сталь плавлять. Ага, пожежна команда. Десь на півдні пожежа. Може, його будинок. Добре палає. Це десь у Беггарс-буші. Нам не загрожує. (Бадьоро мурчить.) Горить Лондон, Лондон! На пожежу, бігом на пожежу! (Помічає в кінці Толбот-стрит трудягу, який проштовхується крізь натовп.) Він мене випередить. Побіжу. Краще перейти вулицю тут.

Пробує перебігти. Вигуки хлопчаків.

ХЛОПЧАКИ: Дядьку, вам що, повилазило?

Два велосипедисти проносяться повз нього, мало не впритул, їхні паперові ліхтарики погойдуються, дзвінки тенькають безнастанно.

ДЗВІНКИ: Дзень-дзелень!

БЛУМ: (застигає від раптового болю): Ой!

Роззирнувшися навколо, кидається вперед. Туман густішає, і на Блума підступно суне дракон, що посипає рейки піском: він їде повільно, попереду мигає червоний прожектор, дуга тріщить, торкаючись до дроту електропередачі. Водій постійно тисне на педаль сигнального ґонґа.

ҐОНҐ: Бам Бам Блам Блу Блум.

Обурено завищали гальма. Блум, піднявши руку в білій полісменській рукавичці, силкується переступити рейки, та ноги його не слухають. Водій, мало не ткнувшися кирпатим носом у кермо, серед плетива своїх дротів і важелів горлає, проїжджаючи.

ВОДІЙ: Гей, ти, засранцю, свої фокуси показуй не тут, а в цирку!

БЛУМ (вийшовши на пішохід, зупиняється знову. Рукою з пакунком він витирає з щоки грязюку): Немає ходу. Мало не попав під колеса, зате кольок не стало. Треба знову відновити вправи по Сендоу. Стояти догори ногами. І застрахуватися від нещасливого випадку на вулиці. У Провіденшал. (Мацає кишеню штанів.) Талісман бідолашної мами. Каблуки можуть легко застрягнути в рейці, а шнурки – намотатися в колесі. Одного разу мені вже зачепили черевик колесом. Біля Леонарда на розі. За третім разом має пощастити. Він каже: фокуси. Нахаба. Треба буде поскаржитися. За кермом у водіїв нікудишні нерви. Чи ж він не той самий, що затулив мені зранку франтувату дамочку? Той самий стиль. Однак він швидко дотумкав, що й до чого. Ноги ж у мене заплітаються. Жарт жартом, а від правди нікуди не дінешся. Та жахлива канава на Лед-лейн. А може, з’їв щось шкідливе. Будемо вважати: не пощастило. А чому? Мабуть, м’ясо негодяще. Знак звіра. (На мить заплющує очі.) Щось голова паморочиться. Щомісячна мігрень чи ще якась зараза подіяла. Мізки в тумані. Геть стомився. Більше не можу. Ой!

Біля крамниці О’Бейрона, притулившися до стіни і схрестивши ноги, стоїть лиховісна постать, обличчя незнайоме, позначене ін’єкціями темною ртуттю. З-під крислатого сомбреро споглядає Блума неприязним поглядом.

БЛУМ: Buenas noches, señorita Blanca, que calle es esta[318]318
  Доброго вечора, сеньйорито Бланко, що це за вулиця? (ісп.).


[Закрыть]?

ПОСТАТЬ (робить знак рукою і холодно каже): Пароль. Срайд Маббот.

БЛУМ: Так-так. Мерсі. Есперанто. Sian leath. (Упівголоса до себе). Шпигун Гельської ліги, підіслав до мене той блазень.

Рушає далі. Дорогу йому заступає ганчірник із клунком за плечима. Блум ступає ліворуч, і клунконіс у той самий бік.

БЛУМ: Дозвольте.

Оминає його і йде далі.

БЛУМ: Бери праворуч, праворуч, праворуч. Якщо в Степсайді^{744} Турклуб поставив дороговказ, завдяки кому таке добре діло? Дякувати тільки мені, тому, хто там заблукав, а потім виступив на сторінках «Ірландського велосипедиста» з листом «У нетрях Степсайду». Бери, бери, бери праворуч. Ганчірник опівночі може бути поруч. Убивці завжди кортить повернутися до того місця, де вчинив злочин. Ганчірника – туди, де нахапав свої ганчірки тощо опівночі. Де ховає крадене.

Джекі Кеффрі, за яким женеться Томмі Кеффрі з розгону налітає на Блума.

БЛУМ: Ой!

Хитнувшись на хистких ногах, він зупиняється. Томмі і Джекі зразу щезають. Руками з пакунками Блум починає ляскати себе по кишеньці для годинника, по кишені для грошей, по внутрішній кишені, по принадах гріха і по картоплині з милом.

БЛУМ: Бережися кишенькових злодіїв. Давній злодійський викрутас. На ходу зіткнеться з вами і зріже ваш гаман.

Довкола никає чийсь мисливський пес, ніс до землі, щось шукає, винюхує. Яийсь чолов’яга чхає. І ось з'являється бородатий згорблений дідуган у довгому каптані сіонських старшин і ковпаку з червоними китичками. Окуляри в роговій оправі зсунулися на кінчик носа. Жовті патьоки отрути на змореному обличчі.

РУДОЛЬФ: За сьогоднішній день ти примудрився проциндрити аж цілі дві півкрони. Я ж казав тобі: ніколи не води компанії з п’яними гоями. От. Грошиків тобі від того не прибуде.

БЛУМ (понуро стоїть, ховаючи за спиною пакунки з бараниною та свининою, відчуваючи їхні холод і тепло). Ja. Ich weiss, papachi[319]319
  Так, я знаю, тату (ідиш).


[Закрыть].

РУДОЛЬФ: А що ти тут робиш у такому місці? Чи у тебе немає душі? (Тремтливі пазурі мацають Блумове німотне обличчя.) Чи ти, може, не мій син Леопольд, не онук Леопольдів? Чи ти не любий мій син Леопольд, що залишив дім батька свого і залишив бога своїх прабатьків Авраама і Якова?

БЛУМ (обережно): Так, це справді так, тату. Мозенталь. Усе, що лишилося від нього.

РУДОЛЬФ (суворо): А одного разу тебе привезли вночі додому п’яного в дим, бо ти пропив усі свої шилінги, до останнього пенса. Як називають тих ваших хлопців, що бігають?

БЛУМ (вузькоплечий юнак у шикарному синьому оксфордському костюмі з жилетом і в тирольському брунатному капелюсі, з годинником Вотербері з чистого срібла на подвійному ланцюжку «Принц Альберт» із печаткою і дармовисиками. Один бік костюма покритий не засохлою грязюкою): Побігаї, тату. Це було один-єдиний раз.

РУДОЛЬФ: Один-єдиний! Весь викачався в грязюці. Рука розпанахана. Може бути правець. Вони таки доведуть тебе до капуту, Леопольде-любчику. З цими хлопцями треба бути насторожі.

БЛУМ (вагаючись): Вони умовили мене пробігти спринт. А там була грязюка, я й посковзнувся.

РУДОЛЬФ (із презирством): Goim nachez[320]320
  Гойське щастя (ідиш).


[Закрыть]. Гарна картина для твоєї бідолашної матері!

БЛУМ: Мама!

ЕЛЛЕН БЛУМ (З'являється як у пантомімі, де буває присутній цей комічний персонаж: провінційна панія у чіпці зі стрічками, в криноліні і з турнюром, як у вдови Твенкі, блузка з рукавами пишними від плеча до ліктя і вузькими від ліктя до зап'ястя, що защібається на спині, сірі рукавички, брошка з камеєю, волосся вкладене в сітку. Вона підходить до поручнів сходового майданчика, тримаючи криво свічник, і перелякано репетує.) Боже, мій Боже милий! Що це вони з ним зробили! Де мої солі? (Задирає поділ і починає гарячково копирсатися в кишені смугастої нижньої спідниці. Звідти випадають слоїк, шматочок проскури, зморщена картоплина, целулоїдна лялечка) Свята Божа Мати, але де ж ти був, де?

Блум, мимрячи щось нерозбірливо, опустивши очі додолу, силкується засунути свої пакунки в кишені, які й так переповнені, і, зазнавши невдачі, стоїть ні в сих ні в тих, щось бурмочучи.

ГОЛОС (гостро): Польді!

БЛУМ: Хто це? (Ховає голову між плечі, чекаючи духопела.) Слухаю вас уважно.

Він підводить погляд. Навколо фінікові пальми, а перед ним красуня в шатах туркені. Пурпурові шальвари і прикрашена золотим шитвом блузка не спроможні приховати її спокусливі пишні форми. Її стан підперезаний широкою жовтою крайкою. Біла чадра, що вночі набула трохи бузкової барви, закриває її обличчя, залишаючи тільки великі чорні очі та волосся кольору воронячого крила.

БЛУМ: Моллі!

МЕРІОН: Була Моллі – помінялись ролі. Віднині, мій любий чоловіче, коли ми будемо з тобою спілкуватися, ти мене іменуватимеш місіс Меріон. (Глузливо.) Ось наш благовірний чоловіченько, чи не застудив він, гуляючи так довго, свої ніженьки?

БЛУМ (переступаючи з ноги на ногу): Ні-ні. Анітрохи.

Він дихає глибоко, збуджено, ковтаючи повітря, питає, сподівається, ось приніс свинячі ніжки їй на вечерю, йому треба стільки сказати їй, вибачитися, побажати, словом, він наче зачарований. На чолі у неї блискуча монета. На пальцях ніг коштовні персні. Кісточки ніг з’єднані тоненьким ланцюжком. Біля неї верблюд із високим тюрбаном на голові, стоїть, чекає. Шовкова драбинка з безліччю щаблів звисає з паланкіна, що височить між його горбами. Він тупцяє на місці й неспокійно крутить задом. Вона сердито ляскає його по стегнах, і золочена узда гнівно подзвонює на її браслеті. Лає його мавританською мовою.

МЕРІОН: Nebracada! Femininum.

Верблюд піднімає передню ногу, зриває з дерева великий плід манго, тримаючи подвійним копитом, і простягає його господині, моргаючи, тоді схиляє голову і вигинає шию, муркаючи, готується стати на коліна. Блум теж нахиляє свою спину, наче хоче підставити її і собі.

БЛУМ: Я міг би вам… Тобто як ваш меменеджер… Місіс Меріон… якщо ви…

МЕРІОН: То ти втямив, що тепер усе змінилося? (Спроквола погладжує свій прикрашений дармовисиками корсаж. В її очах дружнє співчуття.) Ет, Польді-Польді, тобі ще треба побувати в усяких бувальцях, доки наберешся кебети. Вчитися треба та вчитися.

БЛУМ: Я так хотів повернутися по той лосьон, що в ньому віск із помаранчевим цвітом. У четвер він зачиняється рано. Але завтра я насамперед туди відразу. (Ляскає себе по кишенях.) Ця клята мандрівна нирка. Ох!

Він показує на південь, потім на схід. Там з’являється новенький чистенький брусок лимонного мила, випромінюючи світло і пахощі.

МИЛО: Ми домовилися: Блум миє землю, я – небо.

 
Проти бруду тут і там ми завжди у парі.
Я шарую небеса, сидячи на хмарі.
 

На диску милосонця появляється обличчя аптекаря Свіні.

СВІНІ: Три і пенні, якщо ваша ласка.

БЛУМ: Авжеж. Для моєї дружини, місіс Меріон. За особливим рецептом.

МЕРІОН (стиха): Польді!

БЛУМ: Слухаю, моя пані.

МЕРІОН: Ті trema un росо il cuore[321]321
  Чи не тремтить у тебе трохи серце? (іт. Варіація фрази з дуету «Дай руку мені, крале»).


[Закрыть]?

Зневажливо відвертається і йде, пухка і водночас величава як пава, наспівуючи дует із «Дон Жуана».

БЛУМ: А ви певні щодо цього Voglio? Маю на увазі, як його вимов…

Дибає слідом за нею, слідом за ним дибає пес, винюхуючи. Стара звідниця хапає його за рукав, на її бородавці вилискують волосинки.

ЗВІДНИЦЯ: Десять шилінгів за незайманку. Зовсім свіжа ніхто навіть пальцем. П’ятнадцять років. І там нікого, тільки старий татусь, п’яний як квач.

Вона показує рукою. На порозі своєї відчиненої темної комірчини стоїть Брайді Келлі, боязка, мокра від дощу.

БРАЙДІ: Гетч-стрит. Може, надумались?

Йойкнувши, вона махає хусткою, як кажан крильми, й тікає. За нею женеться здоровий чолов’яга, тупочучи черевиками. Спотикається на сходах, підводиться і зникає в темряві. Чується тихе хихотіння, потім тиша.

ЗВІДНИЦЯ (її вовчі очі, мов жарини): Допався як кіт до сала. До твого відома, у законному закладі незайманої не знайдеш. А у нас за десять. Та не лови ґав, бо ті в цивільному накриють, що й не зчуєшся. А тут виникає ще й ця сучка з шістдесят сьомого.

З'являється Герті Макдауелл. Закочуючи очі, вона кульгає до нього. З манірними вихилясами показує, сором’язливо опустивши очі, те, що тримала в руці за спиною, – білизну, заплямовану кров’ю.

ГЕРТІ: Все те, чим володію на цім світі, я віддаю лише тобі. (Стишує голос.) Це ви зробили. Я вас ненавиджу.

БЛУМ: Я? Коли? Це вам приснилось. Я вас уперше бачу.

ЗВІДНИЦЯ: Зась тобі до джентльмена, дурисвітко! Вона, срамотниця, знай пише облудні листи джентльменові. Шукає клієнтів на панелі, пропонує себе чоловікам. На місці твоєї матері я б давно вже одлупцювала тебе ременем, хвойдо.

ГЕРТІ (Блумові): Тепер ви знаєте всі мої секрети, що у нижній шухляді. (Гладить його рукав, пускає сльозу.) Жаль тебе, одруженого бідолаху! Кохаю тебе за те, що ти зробив зі мною.

(Вона йде засмучена, ступаючи боком, кульгаючи. На бруківці стоїть місіс Брін у бобриковому чоловічому пальті з великими накладними кишенями, очі широко розплющені й свідчать, що вона обмірковує якусь каверзу, посміхаючись усіма своїми травоїдними зубами).

МІСІС БРІН: Містере…

БЛУМ: (Поважно кашляє) Шановна пані, в нашому останньому листі від шістнадцятого червня ми мали приємну нагоду…

МІСІС БРИН: Містере Блуме! Ви тут опинилися в самому осерді гріха! Я спіймала вас на гарячому. Ви дворушник. Так ось хто ви є насправді!

БЛУМ (поквапливо): Не треба так гучно називати моє ім’я. Не знаю, у чому ви збираєтесь мене звинуватити. Не виказуйте мене. Стіни мають вуха. Як ви поживаєте? Ми ж бо з вами цілих сто років. Вигляд у вас чудовий. Кажу вам щиро. Погода саме така, як належить у розпалі літа. Чорне поборює тепло. Звідціля мені ближче додому. Цікавий квартал. Притулок Магдалини для рятунку пропащих жінок. Я секретар…

МІСІС БРІН (піднімає застережливо палець): Не заговорюйте мені зубів. Я знаю декого, кому це не сподобається. Постривайте, я все розкажу Моллі! (Лукаво.) Негайно поясніть, чого ви тут опинилися, інакше буде вам непереливки!

БЛУМ (озирнувшися): Вона часто казала, що хоче побувати. Подивитися на міські нетрища. Заради екзотики. Якби вона була багата, тримала б обслугу негрів у лівреях. Отелло, чорний звір. Юджин Стреттон. Навіть хористів під негрів у ліверморівських виставах. Брати Боухи^{745}. Чи, може, й сажотрусів.

Ось вони вибігли на сцену, Том і Сем Боухи, двоє негрів у білих костюмах, червоних шкарпетках, перекрохмалених сорочках під горлянку в стилі Самбо з великими червоними айстрами в петлицях, у кожного з шиї звисає банджо, їхні бліді, на диво невеликі руки сіпають, тринькибринькають струни. Виблискуючи своїми білими «кафрськими» очиськами і білими зубами, стоячи спиною до спини, гупаючи черевиками на дерев’яній підошві, вони вибивають шалений дріб, носок-п'ятка, п’ятка-носок, водночас бринькаючи, виспівуючи, смаковито цмокаючи негритянськими розлогими губами.

 
Хтось є у моєму домі з моєю Діною,
Хтось є у моєму домі, знаю-знаю,
Хтось є у моєму домі з моєю Діною,
Він награє на старому банджо.
 

Вони зривають чорні маски зі своїх лагідних простодушних мармиз і, нажарюючи, нашкварюючи, притупуючи, припресовуючи чуки-чуки-чук до ритму кеквоку, роблять його зрозумілим для розваги публіки.

БЛУМ (із кислуватою посмішкою): Чи не можемо ми дозволити собі маленьку вільність, якщо ви не проти? Коли на те буде ваша ласка, я хотів би обняти вас бодай на півсекунди, га?

МІСІС БРІН (весело вигукує): Треба ж таке придумати! Краще подивіться на себе в дзеркало!

БЛУМ: Заради давніх часів, га? Я просто хотів зустрітися вчотирьох, зібрати докупи наші дві шлюбні пари. Знаєте, у мене завжди була слабість до вас. (Меланхолійно.) Адже це я прислав вам валентинку з віршем про газель.

МІСІС БРІН: Боже мій, вигляд у вас не приведи Господи. Побачити, лягти і не встати. (Простягаючи руку, починає допит.) А що це ви ховаєте за спиною, дорогенький? Кажіть, але тільки правду.

БЛУМ (бере її долоню вільною рукою): Ця дівчина звалася Джозі Пауелл і була найчарівливіша дебютантка Дубліна! Як швидко летять роки! Чи пам’ятаєте ви, хоч і з ретроспективними поправками, той давній Святвечір, входини Джорджини Сімпсон, коли грали в Ірвінга Бішопа^{746}, пробували читати думки інших або знайти шпильку з зав’язаними очима? Або ж: що сховано в цій табакерці?

МІСІС БРІН: Ви завжди були левом вечірок з вашим володінням трагікомічною декламацією. І ви підтвердили свою репутацію. Ви ж бо завжди були улюбленцем дам.

БЛУМ (дамський кавалір, у смокінгу з шовковими вилогами, з блакитним масонським значком у петлиці, з чорним метеликом і перламутровими застібками піднімає високий пугар шампанського.) Леді й джентльмени, я пропоную тост за Ірландію, дім і красу.

МІСІС БРІН: Любі дні, яким нема вороття. Давня солодка пісня кохання.

БЛУМ (багатозначно притишує голос): Признаюся, я почуваюся чайником, так мені цікаво довідатися, чи не чайником стало дещо у декого зараз.

МІСІС БРІН (жваво): Атож, та ще й гарячим! Я просто вся як чайник, здоровий як Лондон. (Злегка дотикається до нього стегном.) Потім були ще ігри з загадками у вітальні, хлопавки з ялинки, і нарешті ми сіли на отоманці біля сходів. Під гілочкою омели. Супер для нас двох.

БЛУМ (він у червоному трикутному наполеонівському капелюсі з бурштиновим півмісяцем, пальці його руки поволі сунуть від ліктя до її м'якої, вологої, пухкої долоні, і вона делікатно їх не спиняє): Настав час для нічного чаклування. Я витягував скалку з цієї долоні обережно, повільно. (Ніжно, як він надягає їй на палець рубіновий перстень.) La сі darem la mano.

МІСІС БРІН (У цільній бальній сукні, синій, з барвою місячного сяйва, на чолі її оздоблена золотими блискітками діадема сильфіди, бальний записник лежить біля синьо-місячного атласного черевичка, вона поволі вигинає долоню, часто дихаючи.) Voglio е non. Ви гарячий! Ви пекучий! Ліва рука ближча до серця.

БЛУМ: Коли ви тоді зробили свій вибір, усі сказали, що сталося, як у казці про Красуню, яка вибрала Чудовисько. Пробачити вам цього я не зможу ніколи. (Прикладає до чола зціплений кулак.) Подумайте, як багато це важить для чоловіка. Ви для мене важили більше, ніж будь-що інше на цьому світі. (Хрипко.) Жінко, це доводить мене до нестями!

Денніс Брін у білому циліндрі з рекламними щитами Віздома Гелі човгає повз них у хатніх пантофлях, його нечепурна борода стирчить уперед, і він щось мимрить, повертаючи голову праворуч або ліворуч. Малий Елф Берган, убраний як виновий туз, іде слідом за ним і повторює всі його рухи, корчачися з реготу.

ЕЛФ БЕРГАН (глузливо показує на рекламні щити): К. п.: ка-пут.

МІСІС БРІН (до Блума): А внизу гості гойно веселилися. (І вона пустила йому двійко бісиків). Чому ви не поцілували мені долоню, щоб усе пішло на краще? Адже ви хотіли це зробити.

БЛУМ (уражений): Найкраща подруго Моллі! Як ви могли б?

МІСІС БРІН (її м’якенький язичок, вистромившись між губами, дарує йому цілунок голубки): А з вашими запитаннями – до когось іншого. Там у вас, мабуть, є для мене невеличкий даруночок?

БЛУМ (начебто про річ не варту уваги): Кошер. Дещо на вечерю. Що нам домівка наша, як нема чорносливу й м’яса? Я був на «Лії». Місіс Бендмен Палмер. Цікавий інтерпретатор Шекспіра. На жаль, викинув програмку. Ось тут є крамничка, де можна сміливо купувати свинячі ніжки. Помацайте, прошу.

З‘являється Ричі Гулдинг, на голові у нього пришпилені три жіночі капелюшки, а в руці фірмовий портфель Колліса і Ворда, такий важкий, аж Ричі перехилився на один бік, а на ньому білим вапном намальовані череп і схрещені кістки. Відкриває портфель і показує: він ущерть наповнений свинячими ковбасами, копченими оселедцями, в’яленою тріскою і коробками з піґулками.

РИЧІ: Найкращі в усьому Дубліні.

Лисий Пет, забіганий і заморочений офіціант, стоїть на порозі з серветкою на руці й чекає, поки клієнт йому щось замовить.

ПЕТ (несе таріль, тримаючи її нерівно, так що з неї крапкрапкрапає підлива): Біфштекс із нирками. Пляшка лагеру. Хе-хе-хе. Клієнт питає Пета, а Пет не чує і нічого не петра.

РИЧІ: Божемилий! Яне ївз ранку.

Похнюпивши голову, рушає далі. З’являється трудяга, тьопає повз нього, штурхає його своїм палючим двозубцем.

РИЧІ (хапається за поперек, зойкає від болю): Ой! Щоб ти луснув! Нирка!

БЛУМ (показує на трудягу): Шпигун. Не привертайте уваги. Не терплю безтямного натовпу. Я ж сюди прийшов не розважатися. Маю великі труднощі.

МІСІС БРІН: Щоб збити когось із пантелику, ви завжди вигадували якусь історію.

БЛУМ: Я розкажу вам один невеликий секрет, чому я тут опинився. Але нікому ні слова. Навіть Моллі. Я маю на це важливі причини.

МІСІС БРІН (палаючи з цікавости): Ні в якому разі.

БЛУМ: То, може, походимо, якщо хочете?

МІСІС БРІН: Авжеж.

Звідниця даремно робить йому знаки. Блум іде собі разом з місіс Брін. Тер’єр поспішає за ним, скімлячи й махаючи хвостом.

ЗВІДНИЦЯ: Жидівське поріддя!

БЛУМ (у спортивному костюмі вівсяного кольору з гілочкою жимолости в петлиці, фешенебельна жовта сорочка, картатий шарф з андріївським хрестом, білі гетри, бежевий плащ, накинутий на руку, червоні черевики, на грудях у футлярі польовий бінокль, на голові сірий капелюх-котелок): А ви пригадуєте, як колись у давні часи, у прадавні роки, коли Міллі, ми її називали маріонеткою, щойно відлучили, ми усім гуртом поїхали на перегони у Феарігауз?

МІСІС БРІН (у досконалого крою костюмі з темно-синьої вовни, велюровому білому капелюшку, вуалі-павутинці): В Лепардстаун.

БЛУМ: Атож. У Лепардстаун. Моллі тоді виграла сім шилінгів на трирічній кобилці її звали Неклич а потім ми верталися додому через Фоксрок у якійсь старезній чортопхайці і ви тоді красувалися у своєму новенькому капелюшку з білого велюру опорядженого кротовим хутром купленого за порадою місіс Гейс бо ціну на нього бач знизили і тепер він коштував тільки дев’ятнадцять одинадцять, а там додали трохи дроту і клапоть вельветину та й уже, закладаюся на що завгодно це вона зробила сама навмисно…

МІСІС БРІН: Звичайно ж, навмисно, брехлива котяра! Та годі про неї! Гарна порадниця!

БЛУМ: Тому що вона куди менше личила вам аніж та симпатична лискуча тока з крильцем колібрі, якою я так милувався на вас, а ви в ній виглядали дуже привабливо хоча убивати таку крихітну красу, їй-богу, жорстоко з вашого боку і серце у них менше за мачинку.

МІСІС БРІН (гладить його руку, манірно): Авжеж, я таки була жахливо жорстока.

БЛУМ (стиха, таємничо, дедалі швидше): А Моллі уминала сандвіч із м’ясом та гірчицею з кошика місіс Джо Галлагер для щоденного ланчу. Сказати правду, хоча у неї було досить і радників і залицяльників, мене ніколи особливо не хвилював її стиль. Вона була…

МІСІС БРІН: Занадто…

БЛУМ: Саме так. І Моллі знай сміялася коли Роджерс і Штукар О’Рейлі ну кукурікати принагідно, проїжджаючи повз ферму, і нас саме перегнав кабріолет Маркуса Теріуса Мозеса, торгівця чаєм, він їхав із дочкою, відомою під прізвиськом Танцюристка Мозес, і на колінах у неї сидів пудель, дуже поважний, і ви у мене запитали, чи не доводилося мені чути, або читати, або бачити…

МІСІС БРІН (завзято): Так, так, так, так, так, так, так.

Її постать поряд із ним тане в повітрі. Він простує далі, до пекельних воріт, Пес скімлить, супроводжуючи його позаду. У підворітті стоїть баба і сцить по-коров'ячому, нахилившися вперед і розставивши ноги. Біля зачиненого шинку зібрався гурт загулялих майстрових, слухають свого десятника з перебитим носом, а той бавить їх якимись небилицями, хрипко при тому жартуючи. А двоє безруких заходилися боротись і гарчать у п’яному запалі каліцького змагання.

ДЕСЯТНИК (він присів і говорить у ніс, голос звучить гугняво): І коли на Бівер-стрит Кернс зліз із риштувань, що він, по вашому, зробив? Відразу ж вирішив відлити і відлив у відерце з пивом, яке поставили Дерванові тинькарі там на стружках.

МАЙСТРОВІ (регочуть, роззявляючи свої вовчі пащі): От, чортяка!

Їхні вимазані фарбою шапки вихляють на їхніх головах. Заяложені вапном і клеєм, каліки без кінцівок гуцають навколо нього.

БЛУМ: Знову збіг. Вони думають: це смішно. Анітрохи. Серед білого дня. Намагався дійти. Повезло, що не було жінок.

МАЙСТРОВІ: Тож треба, припекло бідоласі. Сечу довелося спустити. І треба було в те пиво.

Блум рушає далі. Дешеві шльондри, поодинці й парами, у хустках і простоволосі, закликають із вуличок, дверей, закутків.