Текст книги "Улісс"

Автор книги: Джеймс Джойс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 35 (всего у книги 53 страниц)

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (шепоче з шанобливим страхом): І вбраний у чорному. Мабуть, мормон. А, може, анархіст.

ОПОВІСНИК (гучно): Беручи до уваги те, що Леопольд Блум, без певного місця проживання, відомий як терорист, фальшивомонетник, двоєженець, звідник і рогоносець і являє собою громадську небезпеку для громадян міста Дубліна, а також беручи до уваги, що в нинішньому судовому засіданні бере участь превелебний…

Його честь сер Фредерік Фолкінер, головний суддя Дубліна в суддівських строях сірого каменю, підводиться з лави кам’янобородий. В його руках парасоля-скіпетр. З чола стримлять могутні Мойсеєві роги.

ГОЛОВНИЙ СУДДЯ: Я покладу кінець торгівлі живим товаром і звільню Дублін від цієї злочинної комерції. Далі вже нікуди! (Надягає чорну шапочку.^{753}) Нехай мій заступник звелить, щоб його взяли з лави підсудних і помістили у в’язницю Маунтджой, де він сидітиме стільки часу, скільки буде завгодно його величності, а потім його повісять, і гадаю, ви це влаштуєте в якнайкращий спосіб, бо інакше хай Господь помилує вашу душу. Заберіть його.

Чорна шапочка вже на його голові, з’являється заступник головного судді Довгий Джон Феннінг, курить велику пахучу сиґару.

ДОВГИЙ ДЖОН ФЕННІНГ (Озирає присутніх зизим оком і питає гучним басом): То хто повісить Юду Іскаріота?

Г. Ромбольд, цирульник, у криваво-червоній шкірянці й фартусі чинбаря та мотком мотузки через плече виходить на ешафот. За поясом у нього кийок із свинцем і поцвяхована палиця. Радісно потирає свої звиклі до тортур руки з надягненими на них кастетами.

РОМБОЛЬД (до головного судді, зі зловісною фамільярністю): Гаррі-вішальник, ваша величносте, пострах Мерсі. Зашморг на шию – і маю п’ять фунтів. Була б шия, а мотузка знайдеться.

На церкві святого Ґеорґія дзвонять дзвони, поминальний лункий повільний подзвін.

ДЗВОНИ: Тень-бам! Тень-бам!

БЛУМ (у відчаї): Постривайте. Зупиніться. А чайки. Добре серце. Я бачив. Невинність. Дівчина перед кліткою з мавпами. У зоопарку. Хтиві шимпанзе. (Задихається.) Тазовий басейн. Її дівочий рум’янець скорив мене. (Йому заціпило від хвилювання.) Мене вже тут немає. (Звертається до когось у натовпі.) Гайнсе, можна вас на хвилину? Ви ж мене знаєте. Можете не віддавати мені ті три шилінги. Якщо вам треба ще трохи…

ГАЙНС (холодно): Я вас бачу вперше.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (показує на куток): Бомба там.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Пекельна машина з годинниковим механізмом.

БЛУМ: Ні-ні. То свинячі ніжки. Я був на похороні.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ (хапається за свій кийок): Брехун!

Пес-гончак піднімає писок, і він стає сірим цинготним обличчям Педді Дігнема. Він зжер усе. Дихання пса тхне його звичною поживою – дохлятиною. Він виростає до розмірів людини і набуває людської подоби. Шкура такси вже стала темним саваном покійника. Зелене, пронизливо яскраве око налилося кров ’ю. Половина вуха, весь ніс і великі пальці рук з'їдені упирями.

ПЕДДІ ДІГНЕМ (замогильним голосом): Це правда. Це був мій похорон. Доктор Файнюкейн засвідчив смерть від природних причин, коли я захворів і помер.

Він задирає до місяця спотворене попелясте обличчя і тужливо виє.

БЛУМ (переможно): Ось, чуєте?

ПЕДДІ ДІГНЕМ: Блуме, я дух Педді Дігнема. Слухай, слухай-но, слухай.

БЛУМ: Це голос Ісава.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (хрестячись): Як це може бути таке?

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: У короткому катехізисі про це нічого не сказано.

ПЕДДІ ДІГНЕМ: Це метемпсихоз. Привиди.

ГОЛОС: Чортзна-що!

ПАДДІ ДІГНЕМ (захоплено): Досі я працював у штаті містера Дж. Г. Ментона, адвоката, який зазвичай засвідчував присяги та свідчення, контора на Бечелорз-вок, 27. Тепер я небіжчик, гіпертрофія стінки серця. Не пощастило. Дружина, бідолаха, вона й так збавила своє здоров’я. Як вона там тримається? Сховайте від неї ту пляшку хересу. (Озирається навколо.) Лампа. Хочу справити природну потребу. Мій шлунок не сприймає ряжанки.

Нараз з’являється статурна фігура Джона О ’Коннелла, управителя кладовища, в руках у нього в’язка ключів на жалобній стрічці. Поряд із ним отець Трунні, настоятель, товстопузий, кривошиїй, у стихарі, на голові пов’язана шовкова хусточка замість нічного ковпака, сонний, він тримає у руці пучок сплетених стебел маку.

ОТЕЦЬ ТРУННІ (спочатку позіхає, а тоді починає хрипко наче квакати): Наміне. Джекобс. Вобісквіт[327]327
  Спотворен. Nomine… Vobiscum – ім’я… з вами (лат.).


[Закрыть]. Амінь.

ДЖОН О’КОННЕЛЛ (бере мегафон, і в ньому чути завивання сирени): Небіжчик Дігнем, Патрик Т.!

ПЕДДІ ДІГНЕМ (здригнувся і нашорошив вуха): Високі ноти. (Витягається і припадає вухом до землі.) Голос мого хазяїна^{754}!

ДЖОН О’КОННЕЛЛ: Похоронне посвідчення U. Р. 85000. Секція 17. Дім Ключів. Дільниця 101.

Падді Дігнем із помітним зусиллям дослухається, міркуючи, хвіст стирчить пістолетом, вуха нашорошені.

ПЕДДІ ДІГНЕМ: Молітеся за упокій душі його.

Він щезає, протиснувшися в підвальний люк, і поли його савану шарудять зачіпаючи долі камінці гравію. Слідом за ним дибає старий гладкий пацюк, черепашачі лапи якого наче ніжки грибів під сірим панцирем. Голос Дігнема долинає з-під землі як приглушений гавкіт. «Дігнем мрець, йому лежати і ніколи не вставати!» Том Рочфорд з червоною краваткою, як у пташки малинівки, в картузі і в бриджах, вискакує із своєї машини з двома колонками.

ТОМ РОЧФОРД (прикладає руку до грудей і кланяється): Рувим Дж. Ставлю флорин, що знайду його. (Уважно роздивляється люк поглядом, сповненим рішучости). Ну, тепер моя черга. Гайда за мною в Карлоу.

Робить відчайдушний стрибок і щезає у люку. Два диски в колонках, похитавшися, показують два круглі ока нулів. Усе зникає. Блум чвалає далі. Зупиняється перед освітленим будинком, дослухається. Поцілунки, які вихоплюються із своїх хатинок, витають навколо нього, щебечуть, тьохкають, висвистують.

ПОЦІЛУНКИ (щебечуть): Лео! (Цвірінькають.) Любий, милий, солодкий, смачний для Лео! (Воркують.) Цьом-цьом! Мур-мур! (Щебечуть.) Цінь-цінь, Дінь-дінь, Сунь-сюди, Лео-лінь, О, Лео! (Вони пурхають, сідають на його одяг, кольорові блищики, невагомі іскорки.)

БЛУМ: Саме для чоловіка. Сумна музика. Церковна музика. Може тут.

Зоя Гіггінс, молода лярвочка в сапфіровій вузенькій спідничці з трьома бронзовими пряжками, на шиї вузький оксамитовий комірчик, киває йому і сходить до нього з ґанку.

ЗОЯ: Ви когось шукаєте? Він там усередині з другом.

БЛУМ: Це заклад місіс Мак?

ЗОЯ: Ні, у нас вісімдесят один, місіс Коген. Буває, підеш далі і знайдеш гірше. Матуся Патинка. (Наче давньому знайомому.) Цієї ночі вона сама трахається з хахалем, він у неї ветеринар, усіх певних конячок підказує та ще й платить за сина в Оксфорді. Робота надтермінова, але сьогодні у неї критичний момент. (З підозрою.) А ви, часом, не його батько?

БЛУМ: Категорично ні!

ЗОЯ: Бо обидва в чорному. Тоді, мабуть, хлопчик хоче трохи розваги?

Його шкіра відчула наближення її пальців. Рука поповзла по лівому стегну.

ЗОЯ: Де твої яєчка?

БЛУМ: Збоку. Дивно, що завжди праворуч. Мабуть, там важче. Мій кравець Мізайєс каже, що це буває в одного з мільйона.

ЗОЯ (враз стривожилася): У тебе твердий шанкр.

БЛУМ: Навряд.

ЗОЯ: Я ж відчуваю.

Вона стромляє руку в ліву кишеню його штанів і виймає звідти тверду почорнілу зморщену картоплину. Дивиться на неї і на Блума, напіввідкривши рот з вологими губами.

БЛУМ: Це талісман. Оберігає, на щастя.

ЗОЯ: То хай буде для Зої? Хай оберігає мене? За те, що я така добра.

Ховає свій здобуток з неприхованою жадобою собі в кишеню, бере його під руку, притискається, наче до коханого. Він ніяково усміхається. Лунає східна музика, повільно, такт за тактом. Він дивиться у її карі очі, обведені олівцем. Усмішка його теплішає.

ЗОЯ: Впізнаєш мене наступного разу.

БЛУМ (тужливо): Побачити газель^{755}, красу азійських гір та піль, я мріяв уже не раз, та ба!..

Газелі вистрибують, пасуться на гірських схилах. Поблизу видніються озера. А по берегах їх лежать темні тіні кедрових гаїв. Повітря духмяне там від чудодійних пахощів кедрової смоли. Схід палає, сапфірове небо покреслене летом бронзових орлів. А під ним розпросторився жінкоград^{756}, оголений і білий, у прохолоді та розкоші. Струмені водограю шепочуться в товаристві дамаських троянд. Величезні троянди шепочуть про пурпурові виноградні грона. І вино сорому, пристрасти й крови наливають таємно і шепочучись.

ЗОЯ (шепочучи, мугикаючи в такт музиці, одаліска усміхається, її губи зволожені мастилом із трояндової настоянки та смальцю): Шорах ані ввеноввах, бенонт Єршалоім[328]328
  Доньки Єрусалимські! чорна я, але вродлива (д.-євр.).: Пісн. 1, 4).


[Закрыть].

БЛУМ (приворожений): Чуючи твою вимову, я гадав, що ти з доброго кореня.

ЗОЯ: А ти хіба не знав, що гадати шкідливо?

Вона любенько бере його вухо своїми золотими пломбованими зубками, дихаючи на нього затхлим часниковим духом. Троянди розступаються, відкриваючи для всіх золоту усипальню царів і їхні тлінні рештки.

БЛУМ (сахається, механічно продовжуючи пестити її праву грудь пласкою долонею.) Ти з Дубліна?

ЗОЯ (спіймала пасмо волосся, що випало з решти, і вплела його докупи): Бери вище. Я англійка. Курива у тебе, часом, немає?

БЛУМ (править своєї): Я рідко покурюю, зайчику. Буває сиґару. Дитяча гра. (Сміється.) Можна устами припасти до чогось іншого, а не до смочка з гіркою травичкою.

ЗОЯ: Давай далі. Цілу промову про шкоду.

БЛУМ (у чорному комбінезоні робітника з червоною краваткою-бантом, що майорить на вітрі, у вельветових штанях і капелюсі апаш): Виправити людство то справа безнадійна. Сер Волтер Ралей^{757} привіз нам із Нового Світу цю картоплю і цю траву, перша, коли її споживаєш, убиває інфекції^{758}, друга ж труїть слух, зір, серце, пам’ять, волю, розум, – словом, усе. Власне, він привіз отруту на цілі сто років раніше, ніж той, хто, забув його ім’я, привіз нам їжу. Самогубства. Облуда. Всі наші норови. А подивіться на наше громадське життя!

З далеких дзвіниць долинає опівнічний дзвін.

ДЗВОНИ: Вернися, Леопольде! Лорд-мером Дубліна станеш ти!

БЛУМ (у шатах олдермена з ланцюгом): Виборці Арран-кі, Іннс-кі, Ротонди, Маунтджоя та Північних Доків! Запевняю вас, що найкраще це провести трамвайну колію від скотного ринку до річки. Ось музика майбутнього. Ось моя програма. Cui bono[329]329
  Кому вигідно? (спотв. лат., треба: Cui bene?).


[Закрыть]? Проте наші пірати Летючі Голландці на кораблі-привиді їхніх капіталів…

ОДИН ІЗ ВИБОРЦІВ: Тричі по три слава нашому майбутньому хазяїну міста!

Північним полярним сяйвом спалахує смолоскипний похід.

СМОЛОСКИПНИКИ: Гурра!

Імениті містяни, місцеві тузи та почесні громадяни потискають руку Блумові й вітають його. Тімоті Геррінгтон ^{759} , який тричі побував лордом-мером Дубліна, вельми імпозантний у пурпуровій мантії мера з золотим ланцюгом і в білій шовковій краватці перемовляється з радником Лорканом Шерлоком, locum tenens. Обоє гаряче кивають на знак повної згоди.

КОЛИШНІЙ ЛОРД-МЕР ГЕРРІНГТОН (у пурпуровій мантії, в руках жезл, на ньому золотий ланцюг мера і широка нашийна шовкова хустка білого кольору): Промова олдермена сера Лео Блума буде надрукована коштом комунальних прибутків мерії. На будинку, де він народився, буде встановлена меморіальна дошка. І проїзд, який досі називався Коров’ячим Вигулом, біля Корк-стрит, віднині буде називатися Бульваром Блума.

РАДНИК ЛОРКАН ШЕРЛОК: Схвалено одноголосно.

БЛУМ (патетично): Ці Летючі Голландці чи, точніше, Блядучі Голландці, коли вони вилежуються у себе на килимах у кают-компаніях, нудьгуючи, грають у кості, до чого їм діло? Машина – ось їхня єдина турбота, їхня химера, їхній талісман. Пристрої та автомати, механічні страховища, наштамповані упирі для взаємного нищення, мерзотні покручі, яких плодить жадоба капіталістів, що хтиво прилипли, присмокталися до нашої опроституйованої праці. Біднота відпочиває з голоду, а вони собі відгодовують своїх королівських оленів, вони собі стріляють своїх зачок і кайців і тішаться своєю владою над нами. Але їхня влада це тільки піратство, і не впізнаєш, де її лице, а де виворіт…

Тривалі бурхливі оплески. Скрізь виникають тріумфальні арки, споруджують обеліски, святкові флагштоки. Над вулицею вивісили полотнище з гаслами: Cead Mile Failte[330]330
  Сто Тисяч Вітань (ірл.).


[Закрыть] та Mah Ttob Melck Israel[331]331
  Який Прекрасний Цар Твій, Ізраїлю (д.-євр., Числа 24, 5).


[Закрыть]. Біля кожного вікна товпляться глядачі, здебільшого дами. Вишикувані уздовж дороги полки Королівських дублінських стрільців, Власних Його Величности шотландських прикордонних гвардійців, Камеронських верховинців та Валлійських стрільців, стоячи по поставі «струнко», стримують натиск юрби. Школярі захопили всі телеграфні й ліхтарні стовпи, всі водогінні та пічні труби, лутки й карнизи, огорожі, парапети і жолоби, вітаючи обранця свистом і вигуками. Вдалині виникає хмарний стовп. Лунає мелодія «Кол Нідре»[332]332
  Всі обітниці (д.-євр.).


[Закрыть], виконувана на флейтах і барабанах. Підходять і передові, над ними злітають до неба імператорські орли, майорять прапори, гойдаються пальмові віти. Посеред інших прапорів високо здіймається корогва папи римського з держаком із золота та з слонокости. Наближається стрижень походу, його очолюють Джон Говард Парнелл, міський церемоніймейстер, в шаховому плащі, атлонський молодший герольдмейстер і герольдмейстер ольстерський. За ними ідуть велебний Джозеф Гатчинсон, лорд-мер Дубліна, його вельможність лорд-мер Корка, їхні милості мери Лімерика, Галвея, Слайго і Вотерфорда, двадцять вісім ірландських перів-представників, сердари, ґранди і магараджі, що несуть тронний балдахін. Дублінська столична пожежна команда, капітул фінансових святих у своїй плутократичній ієрархії, єпископ Даунський і Коннорський, Його високопреосвященство Майкл, кардинал Лог, архієпископ Армаський, примас усієї Ірландії, Його преосвященство високопреподобний доктор Вільям Александер, архієпископ Армаський, примас усієї Ірландії, головний раввін, голова пресвітеріанської церкви, голови громад баптистів, анабаптистів, методистів і моравських братів, а також почесний секретар Товариства друзів. За ними рухаються цехи, гільдії і міське ополчення з розгорненими прапорами, птахівники, лимарі, рекламні агенти, нотаріуси, масажисти, виноторговці, бандажисти, сажотруси, салганники, ткачі оксамитів та поплінів, ветеринари, італійці-городники, опорядники церков, виробники ріжків для взуття, власники похоронних закладів, торговці шовками, різьб’ярі, аукціонери, коркороби, страхувальники від пожеж, фарбувальники і плямовиводильники, експортери спиртних напоїв, розлитих у пляшки, кушніри, малювальники наліпок, гравірувальники гербових печатей, конюхи, постачальники знадоб для крикету та стрільби з лука, умільці, що роблять сита, скупники яєць та картоплі, панчішники і рукавичники, підрядники з водогінних та каналізаційних робіт. За ними простують камер-юнкери, Чорний Жезл, герольдмейстер Ордена Підв’язки, Золотий Жезл, шталмейстер, лорд гофмаршал, президент геральдичної палати, великий конетабль, який несе меч королівства, залізну корону св. Стефана, потир і біблію. Чотири піші сурмачі сурмлять у сурми. Лейб-гвардійці відповідають вітальними звуками рогів. Під тріумфальною аркою з’являється Блум із непокритою головою в пурпуровій оксамитовій мантії, отороченій горностаєм; у руках у нього жезл святого Едварда, держава й скіпетр із голубом, меч милосердя. Він верхи на білосніжному коні, той красується довгим пурпуровим хвостом, розкішним чапраком і золотою вуздечкою. Несамовитий захват. Дами з балконів обсипають його пелюстками троянд. Повітря напоєне їхніми пахощами. Вітальні вигуки чоловіків. Пажі Блума біжать між натовпом з гілками черемхи та іншої зелені.

ПАЖІ БЛУМА:

 
Ой ми пташку-горопашку,
Всіх птахів царицю,
В дроці взяли, в день Стефана,
Роздрочену птицю.
 

КОВАЛЬ (бурмоче): Господи милосердний! Невже це Блум? Виглядає так, наче йому од сили тридцять.

БРУКАР І КАМЕНЯР: Ось наш славетний Блум, найбільший реформатор світу. Геть шапки!

Усі скидають шапки. Жінки перешіптуються.

МІЛЬЙОНЕРША (щедро): Він просто чудовий!

АРИСТОКРАТКА (аристократично): Скільки цей чоловік побачив!

ФЕМІНІСТКА (мужньо): А зробив!

ЛИВАРНИК ДЗВОНІВ: Класична зовнішність! У нього чоло мислителя.

Погода до Блума. Яскраві промені засяяли на північному заході.

ЄПИСКОП ДАУНСЬКИЙ І КОННОРСЬКИЙ: Я маю честь представити вам вашого незрівнянного імператора-президента і короля-прем’єра, найясновельможнішого, милостивого і могутнього правителя сього царства. Боже, храни Леопольда Першого!

УСІ: Боже, храни Леопольда Першого!

БЛУМ (у далматику й пурпуровій мантії, до єпископа Даунського і Коннорського з гідністю): Дякую вам, високоякийсьтам сер.

ВІЛЬЯМ, АРХІЄПИСКОП АРМАСЬКИЙ (у пурпурових шатах і капелюсі з широкими крисами): Чи ж обіцяєш, що за твого царювання в Ірландії та приналежних до неї землях усі твої рішення та присуди будуть спиратися на закон і милість?

БЛУМ (клянеться, поклавши праву руку собі на яєчка): Хай допоможе мені в тому Всевишній. Усе це я постараюся справдити.

МАЙКЛ, АРХІЄПИСКОП АРМАСЬКИЙ (виливає Блумові на голову банку брильянтина): Gaudium magnum annuntio vobis. Habemus carneficem[333]333
  Радість велику звіщаю вам. Маємо ката (лат.).


[Закрыть]. Леопольд, Патрик, Ендрю, Девід, Джордж хай приймуть помазання!

Блум убирається в ткану золотом мантію і надягає рубіновий перстень. Він іде й утверджується на Камені Призначення ^{760} . Пери-представники надягають свої двадцять вісім корон. Лунає радісний передзвін церков Христа, святого Патрика, святого Георгія і веселої Малагайд. Зусібіч злітають вогні фейєрверку добродійного базару Майрас, утворюючи в небі фаллопіротехнічні символи. Пери присягають на вірність, один за одним підходячи до Блума й уклякаючи перед ним навколішки.

ПЕРИ: І я стаю васалом вашим душею й тілом на все своє життя.

Блум піднімає правицю, на якій яскріє діамант Кохінор ^{761} . Його кінь ірже. Відразу западає тиша. Міжконтинентальні та міжпланетні передавачі приготувалися передати повідомлення.

БЛУМ: Піддані мої! Цим призначаємо ми нашого вірного румака Копулу Фелікса нашим спадкоємним Великим Візиром^{762}, а також оголошуємо, що від сьогоднішнього дня відкинули ми колишню дружину нашу і подарували найавґустішу нашу руку принцесі Селені, красі ночі.

Колишню Блумову морганатичну дружину мерщій вивозять на чорному вороні, Принцеса Селена у синьо місячних шатах, увінчана срібним півмісяцем, виходить із портшеза, який принесли два велетні. Вибух вітань.

ДЖОН ГОВАРД ПАРНЕЛЛ (піднімає королівський штандарт): Прославлений Блуме! Наступнику мого великого брата!

БЛУМ (обнімаючи Джона Говарда Парнелла): Дякуємо тобі від душі, Джоне, за цю воістину королівську зустріч у зеленому Еріні, землі обітованій наших спільних предків.

Йому приносять грамоту про надання нагородженому нею звання почесного громадянина міста Дублін. Надаються також ключі міста, схрещені на пурпуровій подушці. Він показує всім, що у нього зелені шкарпетки.

ТОМ КЕРНАН: Ви заслужили на це, ваша честь.

БЛУМ: Саме цього дня двадцять років тому ми перемогли нашого віковічного ворога при Ледісміті^{763}. Наші гаубиці і фальконети на верблюжих запряжках чудово поколошматили його ряди. На пів ліги вперед! Вони атакують. Усе втрачено! Невже ми не витримали? Е, ні! Це вони тікають щодуху! А ми женемося за ними. Подолавши на лівому фланзі висоти Плевни, наша легка кіннота із своїм бойовим кличем «Вперед за Саваофа!» порубала всіх сарацинських гармашів до єдиного.

БРИГАДА СКЛАДАЧІВ «ФРІМЕНА»: Слухайте! Слухайте!

ДЖОН ВАЙЗ НОЛАН: Це чоловік, що визволив із в’язниці Джеймса Стівенса.

УЧЕНЬ СИНЬОМУНДИРНОЇ ШКОЛИ: Браво!

СТАРОЖИЛ: Ви гордість нашої батьківщини, сер, маю сказати це прямо.

ЯБЛУЧНА ПЕРЕКУПКА: Саме такий чоловік і потрібен Ірландії.

БЛУМ: Любі мої підданці, над нами займається зоря нової ери. Я, Блум, істинно кажу вам, вона вже на порозі. Щодо цього даю вам слово Блума: скоро ввійдете всі у град майбутній золотий, у новий Блумусалим, у новій Гібернії майбутнього.

Тридцять два робітники з кокардами на шапках усіх тридцяти двох графств Ірландії під керівництвом підрядника Дервана, споруджують новий Блумусалим. Це велетенська споруда під кришталевим дахом і з сорока тисячами кімнат, що формою копіює здоровецьку свинячу нирку. Задля її будівництва зносять цілий ряд будинків і пам'яток. Урядові установи тим часом переводяться у пакгаузи. Силу житлових будинків зрівняли з землею, їхніх мешканців поміщають у діжках і ящиках, позначених червоними літерами L. B. Декілька злидарів падають із сходів. Частина міського муру Дубліна з сотнями прихильних до Блума глядачів повалилася.

ГЛЯДАЧІ (помираючи): Morituri te salutant[334]334
  Умирущі тебе вітають! (лат.).


[Закрыть]! (Помирають.)

З якогось люка вихоплюється чолов’яга в брунатному макінтоші. Довгий вказівний палець він спрямовує на Блума.

ЧОЛОВ’ЯГА В БРУНАТНОМУ МАКІНТОШІ: Не вірте жодному його слову. Це Леопольд Макінтош, відомий палій. Його справжнє прізвище Гіггінс.

БЛУМ: Застрелити його на місці! Християнська собака! І забудьмо про Макінтоша!

Гарматний залп. Чолов'яга в макінтоші зникає. Блум скіпетром збиває голівки маку ^{764} . Стає відомо про те, що багатьох могутніх ворогів – скотарів, членів парламенту, членів постійних комісій – спостигла нагла смерть. Охоронці Блума роздають милостину Великого Четверга ^{765} , пам’ятні медалі, хлібини й рибини, значки товариства тверезости, дорогі сиґари, безплатні супові кістки, ґумові презервативи в закритих пакуночках, перев’язаних золотою ниткою, вершкові тягучки, ананасні льодяники, любовна писулька, складена втроє, готовий одяг, котлети в тісті, пляшки дезінфектанту Джейса, товарні купони, сорокаденні індульґенції, фальшиві монети, ковбаси з молочних поросят, єдині сезонні проїзні квитки для всіх трамвайних маршрутів, білети Угорської королівської лотереї з привілеєм від влади, талони на безплатний обід, дешеві видання Дванадцяти Найгірших Книжок на Світі: «Жабники і Фріци» (політичне), «Догляд дитини» (інфантильне), «50 страв за 7 з половиною шилінгів» (кулінічне), «Чи був Ісус сонячним міфом?» (істеричне), «Геть цей біль» (медицинічне), «Все про Всесвіт для немовлят» (закличне), «Пирхнемо всі разом» (гуморильне), «Путівник рекламного агента» (жирнолистика), «Любовні листи матінки-повитухи» (еротичне), «Хто є хто в космосі» (астричне), «Копійчаний шлях до мільйонних грошей» (ощадне), «Пісні, що запали в душу» (мелодичне). Почалася, не доведи, Господи, штовханина і колотнеча. Жінки пропираються до Блума, щоб торкнутися краю його одягу. Леді Дмибіда, прорвавшися крізь тлум людський, стрибає до нього на коня і розціловує в обидві щоки під захоплені вигуки глядачів. Фотографують із спалахами магнію. Батьки високо піднімають свою малечу.

ЖІНКИ: Тато наш! Тато наш рідний!

МАЛЕЧА:

 
Плесь-плесь в долоньки! Хай прийде Польді
Й принесе гостинці самому собі.
 

Блум нахиляється над немовлям Бордменів, лоскоче йому пузце.

НЕМОВЛЯ БОРДМЕНІВ (гикає, з рота тече молочко): Ува-ува!

БЛУМ (потискає руку сліпому хлопцеві): Мій більш ніж Брат! (Обнімає за плечі престарих чоловіка з дружиною.) Любі мої давні друзі! (Грає в популярну гру «п’ятий кут» з вуличними хлопцями й дівчатами.) І раз! І вже! (Заколисує близнят у колисці.) Куй, куй, чобіток, дай, Аннето, молоток. А не даси молотка, не підкую чобітка. (Жонглює, показує фокуси, виймає з рота шовкові хустки, червоні, помаранчеві, жовті, зелені, блакитні, сині, бузкові.) Рій вбив, що летів 32 фути в секунду. (Втішає вдову.) Розлука молодить серце. (Витанцьовує вогнистий шотландський танок, блазнюючи і викаблучуючись.) Та ворушіться ж! Сто чортів вам у печінку! (Цілує пролежні ветерана, що прикутий до ліжка.) Почесні рани! (Жартома підчепив ногу гладкому полісмену.) Ку-ку! (Шепоче на вухо офіціантці, що паленіє, і сам добродушно сміється.) Шельма, ох і шельма! (З'їдає сиру ріпку, яку приніс йому фермер Моріс Баттерлі.) Смачний овоч! Чудовий! (Відмовляється взяти три шилінги, які заборгував йому Джозеф Гайнс, журналіст.) Категорично не візьму, друзяко, навіть і не думайте! (Скидає з себе пальто й віддає жебракові.) Прошу, візьміть. (Заводить перегони повзком з калічним старим людом.) Вперед, хлопці! Повзіть веселіше, дівчата!

ГРОМАДЯНИН (від надміру почуттів пускає сльозу на свій смарагдовий шарф): Хай благословить його Господь!

Сурмлять баранячі роги, закликають до тиші. Піднімають прапор Сіону.

БЛУМ (велично скидає плаща, демонструючи свою огрядну фігуру, розгортає свій список і врочисто читає): Алеф Бет Гімел Далет Хагада Тефілім Кошер Йом-Кіпур Ханукка Рош-Гашана Б’Най Брит Бар Міцва Маца Ашкеназім Мешуге Таліф.

Джиммі Генрі, молодший секретар муніципалітету, оголошує офіційний переклад.

ДЖИММІ ГЕНРІ: Зараз розпочинає свою роботу Суд Совісти. Його Католицька Величність зволить вершити правосуддя просто неба. Безплатні медичні та юридичні поради, розгадування ребусів, вирішення різноманітних задач. Щиро запрошуємо всіх бажаючих. Дано в нашому вірнопідданому місті Дубліні в рік І Райської ери.

ПЕДДІ ЛЕОНАРД: Як мені позбутися податків та мита?

БЛУМ: Заплатити їх, мій друже.

ПЕДДІ ЛЕОНАРД: Щиро дякую.

ФЛІНН ДОВГИЙ НІС: А чи можу я закласти свою страховку від пожежі?

БЛУМ (безапеляційно): Панове, доводжу до вашого відома, що згідно з цивільним правом ви зв’язані вашими власними зобов’язаннями протягом півроку в сумі п’яти фунтів.

ДЖ. ДЖ. О’МОЛЛОЙ: Кажуть, він Даниїл. Та ні! Бери вище. Насправді він достеменний Пітер О’Брайєн!

ФЛІНН ДОВГИЙ НІС: Де я, з біса, розживуся на цілих п’ять фунтів?

ПІСЮН БЕРК: А якщо з сечовим міхуром негаразд?

БЛУМ:

 
Acid. nit. hydrochlordil., 20 minims,
Tinct. Mix vom., 4 minims
Extr. taraxel. lig., 30 minims.
Ac. dis. ter in die.
 

КРИС КАЛЛІНАН: Чому дорівнює параллакс субполярної екліптики Альдебарана?

БЛУМ: Радий вас чути, Крисе К. 11^{766}.

ДЖО ГАЙНС: А чому ви не в формі?

БЛУМ: Коли мій, царство йому небесне, праотець носив форму австрійського деспота у кам’яній темниці, де були ваші прабатьки?

БЕН ДОЛЛАРД: Квіти братки?

БЛУМ: Прикрашають клумби наших парків.

БЕН ДОЛЛАРД: А коли народжуються близнята?

БЛУМ: Батько (патер, тато) замірковується, що робити далі.

ЛАРРІ О’РУРК: Я відкриваю ще одну залу в моєму шиночку. Треба патент на вісім днів. Ви ж пам’ятаєте мене, сер Лео, відколи жили в сьомому номері. Посилаю десяток портерів для вашої половини.

БЛУМ (холодно): Ви зловживаєте нашим знайомством. Леді Блум не приймає подарунків.

КРОФТОН: Сьогодні ж справжнісіньке свято.

БЛУМ: Те, що ви називаєте святом, я називаю священнодією.

АЛЕССАНДРО КЛЮЧЧІ: Коли ж у нас буде наш дім ключів?

БЛУМ: Я виступаю за реформу міської натури і за десять заповідей у їхньому чистому вигляді. Давні обрії зміняться новими. Згуртування всіх, євреїв, мусульман і язичників. Три акри і корова^{767} кожному з дітей природи. Всі парки мають бути відчинені круглодобово. Катафалки люкс на автомобілях. Фізична праця обов’язкова для всіх. Електричні посудомийки. Туберкульоз, недоумство, війни і жебрацтво перестають існувати. Загальна амністія, щотижневий карнавал із дозволеним єднанням між масками, нагороди для всіх учасників, всесвітня мова есперанто і всесвітнє братство. Досить нам патріотизму пиворізів і тих, що допилися до водянки. Вільні фінанси, вільне кохання і вільна громадянська церква у вільній громадянській державі.

О’МЕДДЕН БЕРК: Вільна лисиця у вільному курнику.

ДЕВІ БЕРН (позіхає): Іііііііііааааааахх!

БЛУМ: Змішані раси і змішані шлюби.

ЛЕНЕГАН: А як щодо змішаних лазень?

Блум пояснює тим, хто стоїть поблизу, свої плани соціальних реформ. Усі їх схвалюють і підтримують. З’являється хранитель музею на Кілдер-стрит, він тягне платформу, на якій погойдуються статуї оголених богинь – Венери Калліпіги, Венери Пандемос, Венери Метемпсихоз і гіпсові фігури, теж оголені, що зображають дев’ять нових муз – Торгівлі, Оперної Музики, Кохання, Реклами, Промисловости, Свободи Слова, Багаторазового Голосування, Гастрономії, Особистої Гігієни, Курортних Концертів, Знеболювання Пологів і Популярної Астрономії.

ОТЕЦЬ ФАРЛІ: Він англіканець, агностик, усяковір, він хоче підірвати нашу святу віру.

МІСІС РІОРДАН (рве свій заповіт): Я зневірилася щодо вас! Ви просто погань!

МАТІНКА ГРОГАН (скидає черевик, щоб пошпурити його в Блума): Ах ти ж тварюка! Такого мерзотника ще світ не бачив!

ФЛІНН ДОВГИЙ НІС: Слухай, Блуме. Заспівай нам краще пісеньку. Яку-небудь давню, солоденьку.

БЛУМ (починає видавати рулади):

 
Довіки лишусь я серденьком твоїм,
Доки нас кличе наш рідний дім.
Трам-па-ра-рам…
 

СТРИБУН ГОЛОГАН: Наша давня розрада Блум! Його ні з ким не зрівняєш.

ПЕДДІ ЛЕОНАРД: Рекламна фігура ірландця!

БЛУМ: Яка опера схожа на трамвайну лінію в Ґібралтарі? Троянда Кастилії.

Всі сміються.

ЛЕНЕГАН: Плагіатор! Геть Блума!

СИВІЛЛА ПІД ПОКРИВАЛОМ (завзято): Я за Блума, і я цим пишаюся. Я вірю в нього, не зважаючи ні на що. Такого сміхуна, як він, нема ніде в цілім світі.

БЛУМ (підморгує навколишній публіці): Ладен заприсягтися, що вона краля.

ТЕОДОР ПЮРФУА-ЧИСТОВІР (у рибальському брилі й непромокальній куртці): Він використовує механічні засоби, щоб замінити ними священні настанови природи.

СИВІЛЛА ПІД ПОКРИВАЛОМ (стромляє собі в груди кинджал): Мій герою, моє божество! (Помирає.)

Чимало палких і чарівних дам також накладають на себе руки, вони заколюються, топляться, п’ють синильну кислоту, аконіт, арсен, ріжуть собі вени, морять себе до смерти голодом, кидаються під парові котки або у великий чан броварні Гіннесса, вішаються на модних підв'язках, стрибають із колони Нельсона чи викидаються з вікна різних поверхів.

АЛЕКСАНДЕР ДЖ. ДАУВІ (несамовито): Братове у Христі і в антиблумстві. Цей чоловік на ім’я Блум він є справжнісінький виплодок пекла і наруга над християнським світом. З малих літ цей смердючий цап мендесський^{768} виявив ранній потяг до дитячої розпусти, що нагадує нам міста долини з тамтешньою гріховодницькою бабою. Цей запеклий лицемір, чиє ім’я навіки поєднується з ганьбою, він і є той бик білий, про якого згадано в Апокаліпсисі. Він поклоняється Блудниці Вавилонській, і лихі заміри виходять з його ніздрів разом із диханням. Єдиний рятунок від таких, як він, це спалити їх на вогнищі або кинути в казан із киплячою олією. Калібан!

НАТОВП: Лінчуйте його! Засмажити його живцем! Він гірший Парнелла. Містер Фоксе^{769}!

Матінка Гроган шпурляє свій черевик у Блума. Крамарі на Нижній та Верхній Дорсет-стрит закидають його різним непотребом: костомахами, бляшанками з-під згущеного молока, качанами гнилої капусти, окрайцями черствого хліба, овечими хвостами, шматками сала.

БЛУМ (обурено): Здається мені, ви подуріли тут усі до єдиного чи, може, хтось підбив вас пожартувати наді мною дошкульно. Присягаюся, моє сумління чисте перед вами, як сніг, що лежить на альпійських вершинах. Це діло рук мого брата Генрі. Він мій двійник. Живе в Долфінс-барн, будинок номер два. Наклепник, страшнішший за змію, висунув проти мене брехливі звинувачення. Браття мої і співітчизники, sgeni inn ban bata coisde gan capall[335]335
  Висмоктана з пальця бувальщина – це мов віз без коня (спотвор. ірл.).


[Закрыть]. Я прошу мого давнього друга, доктора Мейлахі Муллігана, фахівця з проблем статевої сфери життя, дати щодо мене медичний висновок.