Текст книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

Автор книги: Ян Потоцкий

Соавторы: Ян Потоцький
сообщить о нарушении

Текущая страница: 35 (всего у книги 47 страниц)

День сорок восьмий

Наступного дня, коли ми всі зібралися, циган, поступаючись нашим проханням, продовжив свою розповідь.

Продовження історії ватажка циган

Лопес Суарес уже два тижні був щасливим чоловіком чарівної Інеси, Бускерос же, домігшись, як йому здавалося, такого щасливого завершення справи, причепився до Толедо. Я попередив кавалера про нахабство його сателіта, але дон Роке сам добре відчував, що цього разу слід бути обачливішим. Толедо дозволив йому приходити до себе, і Бускерос знав, що для збереження цього права не слід ним зловживати.

Одного дня кавалер запитав його, що то був за роман, якому герцоґ Аркос віддавався стільки років, і чи дійсно та жінка була такою чарівною, що змогла так надовго прив’язати до себе герцоґа.

Бускерос набрав поважного вигляду й сказав:

– Ваша вельможність, без сумніву, сильно переконана в моїй відданості, якщо запитує мене про таємницю мого колишнього опікуна. З іншого боку, я горджуся таким близьким знайомством з вашою вельможністю, аби не сумніватися, що певного роду легкість, яку я помітив у вашому поводженні з жінками, ніяким чином не стосуватиметься мене і що ваша вельможність не захоче наразити на небезпеку свого вірного слугу, розголосивши таємницю.

– Сеньйоре Бускерос, – відповів кавалер, – я зовсім не вимагав від тебе панегірика.

– Я знаю, – сказав Бускерос, – але панегірик вашій високості завжди знайдеться на вустах тих, які мали честь зав’язати з вами знайомство. Історію, про яку ваша вельможність запитує мене, я почав розповідати молодому неґоціанту, якого ми так недавно поєднали з прекрасною Інесою.

– Але не закінчив її. Лопес Суарес повторив її малому Аваріто, який і мене з нею познайомив. Ти зупинився на тому, як Фраскіта розповіла тобі свою історію в саду, а герцоґ Аркос, переодягнений її приятелькою, підійшов до тебе й сказав, що йому йдеться про прискорення виїзду Корнадеса і що він хоче, аби той не обмежився паломництвом, а покутував якийсь час в одному зі святих місць.

– Ваша вельможність, – перервав його Бускерос, – має дивовижну пам’ять. Дійсно, саме з цими словами звернувся до мене ясновельможний герцоґ; однак оскільки історія дружини вже відома вашій вельможності, то для збереження порядку випадає, щоб я приступив до історії чоловіка й розповів, у який спосіб він познайомився зі страшним пілігримом по імені Ервас.

Толедо сів і додав, що він заздрить герцоґу, що той мав таку коханку, якою була Фраскіта, що він завжди любив зухвалих жінок, а ця перевершує в зухвалості всіх, яких він знав раніше. Бускерос багатозначно посміхнувся, після чого почав так:

Історія Корнадеса

Чоловік Фраскіти був сином жителя Саламанки; його ім’я було справді пророчим[45]45
  Ім’я «Корнадес» походить від іспанського слова «cornuto» – рогоносець.


[Закрыть]. В одній з міських установ він довго займав якусь другорядну посаду й водночас вів невеличку гуртову торгівлю, постачаючи товари кільком крамарям. Потім він дістав значний спадок і, як більшість своїх земляків, вирішив віддатися виключно байдикуванню. Всі його труди полягали у відвідуванні костелів, публічних місць і курінні сиґар.

Ваша вельможність, мабуть, скаже, що Корнадес з таким надзвичайним уподобанням до спокою не повинен був одружуватися з першою ліпшою вертихвісткою, яка пускала йому очима бісики через вікно; але саме в цьому й полягає велика загадка людського серця, що ніхто не робить того, що мав би робити. Один усе щастя вбачає в шлюбі, протягом усього життя роздумує над вибором і нарешті помирає неодруженим; другий присягається ніколи не женитися, а проте заводить собі одну дружину за другою. Саме так одружився й наш Корнадес. Спочатку щастя його неможливо було описати; проте невдовзі він почав шкодувати, особливо коли побачив, що на шиї в нього сидить не тільки граф де Пенья Флор, але ще й його тінь, яка, на нещастя бідолашного чоловіка, вирвалася з пекельної геєни. Корнадес засумував і ні з ким не розмовляв. Незабаром він звелів перенести своє ліжко в кабінет, де в нього стояв аналой і кропильниця. Вдень він рідко коли бачився з дружиною і частіше, ніж будь-коли, ходив до костелу.

Одного дня він стояв поряд із якимось пілігримом, який втупився в нього таким жахливим поглядом, що Корнадес, охоплений неспокоєм, повинен був вийти з костелу. Увечері він знову зустрів його на прогулянці й від того часу зустрічав його завжди і всюди. Де б він не опинився, нерухомий і пронизливий погляд пілігрима завдавав йому невимовних мук. Нарешті Корнадес, подолавши вроджену несміливість, сказав:

– Сеньйоре, якщо ти не перестанеш мене переслідувати, я поскаржуся на тебе алькальдові.

– Переслідувати! Переслідувати! – відповів пілігрим понурим замогильним голосом. – Тебе справді переслідують – але твої сто дублонів, які ти заплатив за голову, і замордований чоловік, який помер без відпущення гріхів. Ну, що? Я не вгадав?

– Хто ти? – запитав Корнадес, охоплений страхом.

– Я – осуджений на вічні муки, – відповів пілігрим, – але покладаю надію на милосердя Боже. Чи ти чув колись про вченого Ерваса?

– Доходила до моїх вух його історія, – сказав Корнадес. – Це був безбожник, який погано скінчив.

– Саме так, – сказав пілігрим. – А я – його син, на якому від народження лежить тавро прокляття, зате я маю здатність виявляти тавро на чолі грішників і наставляти їх на шлях спасіння. Ходи зі мною, нещасна іграшко диявола, я дозволю тобі ближче мене пізнати.

Пілігрим завів Корнадеса в сад монастиря целестинців і, сівши разом з ним на лавці в одній із найбільш безлюдних алей, почав йому розповідати.

Історія Дієґо Ерваса, розказана його сином, Проклятим Пілігримом

Мене звуть Блас Ервас. Мій батько, Дієґо Ервас, якого замолоду відправили в університет у Саламанці, невдовзі став відзначатися надзвичайним захопленням науками. Незабаром він залишив далеко позаду своїх колег, а через кілька років знав більше від усіх професорів. І тоді, закрившись у своїй кімнатці з працями найславніших представників усіх наук, він поставив перед собою блаженну мету здобути таку саму славу, щоб його ім’я згадувалося серед імен найзнаменитіших учених.

До цього бажання, як бачиш, достатньо непомірного, Дієґо додав ще одне. Він хотів видавати свої праці анонімно, і лишень коли їхня цінність стане загальновизнаною, збирався відкрити своє ім’я і в одну мить здобути славу. Захоплений цими намірами, він вирішив, що Саламанка – не той горизонт, на якому має яскраво блищати зірка його призначення, і звернув свої погляди до столиці. Там, без сумніву, люди, обдаровані ґенієм, діставали належну їм шану, поклоніння загалу, довіру міністрів і навіть королівську милість.

Тому Дієґо уявив собі, що тільки столиця зможе справедливо оцінити його надзвичайні здібності. Перед очима нашого молодого вченого були геометрія Декарта, аналіз Гарріота, праці Ферма і Роберваля. Він ясно бачив, що ці великі ґенії, прокладаючи дорогу науці, просувалися вперед невпевненою ходою. Він зібрав разом усі їх відкриття, додав висновки, про які досі ніхто не думав, і запропонував поправки до вживаних у той час логарифмів. Ервас працював над своїм твором більше року. У той час книжки з геометрії писали виключно латиною. Ервас заради ширшого розповсюдження написав свою іспанською мовою, а для збудження загальної цікавості дав їй назву: «Розкриті таємниці аналізу з повідомленням про нескінченно малі в усіх вимірах».

Коли рукопис був закінчений, мій батько саме наближався до повноліття й отримав стосовно цього повідомлення від своїх опікунів; вони сповіщали йому, що його маєток, який спершу становив начебто вісім тисяч пістолів, в силу різних непередбачених випадків зменшився до восьмисот, які після затвердження звіту про опіку будуть йому одразу вручені. Ервас підрахував, що йому потрібно якраз вісімсот пістолів на друкування свого рукопису й на подорож до Мадрида, тому швиденько підписав звіт про опіку, отримав гроші й віддав рукопис цензорам. Цензори теологічного відділу почали чинити певні перешкоди, бо аналіз нескінченно малих величин вів, як здавалося, до атомів Епікура – до вчення, яке було засуджене церквою. Їм розтлумачили, що йдеться про абстрактні величини, а не про матеріальні часточки, і вони анулювали своє заперечення.

З цензури справа перейшла до друкаря. Це був великий том in quarto, для якого треба було відлити відсутні алгебраїчні літери й навіть підготувати новий шрифт. З цієї причини видання тисячі екземплярів коштувало сімсот піастрів. Ервас тим охочіше пожертвував їх, що сподівався за кожен екземпляр отримати три пістолі, а це мало принести йому дві тисячі триста пістолів чистого прибутку. І хоча він не гнався за тим прибутком, однак не без певної приємності думав про можливість зібрати кругленьку суму.

Друк тривав більше шести місяців, Ервас сам здійснив коректуру, і ця нудна праця вимагала від нього більших зусиль, ніж саме написання твору. Нарешті найбільший віз, який можна було знайти в Саламанці, привіз йому на квартиру важкі пачки, на яких він основував свою теперішню славу й майбутнє безсмертя.

Наступного дня Ервас, заворожений радістю й одурманений надією, нав’ючив вісім мулів своїм твором, сам сів на дев’ятого й вирушив дорогою на Мадрид. Приїхавши до столиці, він спішився перед книгарнею Морено й сказав йому:

– Сеньйоре Морено, ці вісім мулів привезли дев’ятсот дев’яносто дев’ять екземплярів твору, тисячний екземпляр якого я маю честь вручити тобі особисто. Сто екземплярів можеш, сеньйоре, продати за триста пістолів на власну користь, а на решту випишеш мені рахунок. Я тішу себе надією, що весь тираж протягом кількох тижнів розійдеться, і я зможу підготувати друге видання, до якого додам певні пояснення, що під час друку спали мені на думку.

Морено, схоже, сумнівався щодо такого швидкого розпродажу, але бачачи дозвіл цензорів з Саламанки, прийняв пачки на склад і виставив у книгарні кілька екземплярів на продаж. Ервас же поселився в заїзді й, не тратячи часу, негайно приступив до пояснень, які хотів додати до другого видання.

Коли минуло три тижні, наш геометр вирішив, що час навідатися до Морено по гроші за продані книжки й що принаймні тисячу пістолів він принесе додому. Тож пішов і на превелике розчарування дізнався, що досі не було продано жодного екземпляра. А незабаром він отримав ще відчутніший удар, бо, повернувшись додому, застав там придворного альґвасила, який наказав йому сісти в закриту карету й відвіз до Сеґовійської в’язниці.

Здається дивним, що з геометром повелися наче з державним злочинцем, але причина була така: екземпляри, які були виставлені в книгарні у Морено, потрапили незабаром в руки кількох цікавих, які часто відвідували цю крамницю. Один з них, прочитавши заголовок «Розкриті таємниці аналізу», сказав, що це має бути якийсь пасквіль на уряд; другий, придивившись уважно до заголовка, додав із злостивою посмішкою, що це, безумовно, сатира на дона Педро де Аланьєса, міністра фінансів, бо «аналіз» є анаграмою прізвища «Аланьєс», а дальша частина заголовка, «про нескінченно малі в усіх вимірах», явно стосується того міністра, який дійсно був фізично нескінченно малий і нескінченно огрядний, морально ж – нескінченно пихатий і нескінченно вульґарний. З цього жарту легко зробити висновок, що постійним відвідувачам книгарні Морено можна було говорити все і що уряд поблажливо дивився на цю малу хунту насмішників.

Ті, котрі знайомі з Мадридом, знають, що в певних відношеннях простий народ у цьому місті рівний вищим класам; його займають ті самі випадки, він поділяє ті самі погляди, а жарти, що народжуються у вищому світі, передаються на вулицях з вуст у вуста. Те саме сталося зі шпильками відвідувачів книгарні Морено. Незабаром усі цирульники, а за ними й простий народ знали їх напам’ять. Відтоді міністра Аланьєса не називали інакше, ніж «Аналіз нескінченно малих». Цей достойник уже звик до нехоті, яку викликав у народі, й не звертав на неї ніякої уваги, але зачеплений часто повторюваним прізвиськом, він одного разу запитав у секретаря, що воно значить. І отримав відповідь, що початок цьому жартові дала певна математична книжка, яку продають у Морено. Міністр, не входячи в деталі, наказав спершу ув’язнити автора, а потім конфіскувати весь тираж.

Ервас, не знаючи причин свого покарання, замкнений у Сеґовійській в’язниці, позбавлений пер і чорнила, не маючи уявлення, коли його випустять на свободу, вирішив, аби розвіяти нудьгу, пригадати собі подумки все, що він знав, тобто відновити в пам’яті все, що йому було відомо з кожної науки. І тоді він з великим задоволенням побачив, що справді може охопити весь об’єм людських знань і що міг би, як колись Піко дела Мірандола, успішно виступити в диспуті de omni scibili[46]46
  про все, про що можна знати (лат.)


[Закрыть].

Охоплений бажанням уславити своє ім’я в ученому світі, він вирішив написати твір у ста томах, який мав містити все, що люди знали в ті часи. Він хотів видати його анонімно. Публіка, без сумніву, думала б, що твір цей є витвором якогось наукового товариства, і тоді Ервас хотів оприлюднити своє ім’я й одразу здобути славу й репутацію всебічного мудреця. Треба визнати, що сила його розуму дійсно відповідала такому грандіозному задуму. Сам він відчував це дуже добре й усією душею віддався своєму наміру, який ублажав дві пристрасті його душі: любов до наук і честолюбність.

Так для Ерваса швидко минули шість тижнів; після цього його викликав до себе комендант замку. Там він застав першого секретаря міністра фінансів. Той з певною пошаною вклонився йому й сказав:

– Дон Дієґо, ти хотів увійти в світ без жодного опікуна, це було дуже нерозважливо; тож коли тебе оскаржили, ніхто за тебе не заступився. Тобі закидають, що ти свій аналіз нескінченно малих величин скерував проти міністра фінансів. Дон Педро де Аланьєс, слушно розгнівавшись, наказав спалити весь тираж твого твору, але задовольнившись цим покаранням, він дарує тобі своє пробачення і пропонує місце контадора[47]47
  рахівник


[Закрыть] в своїй канцелярії. Тобі будуть довірені певні рахунки, заплутаність яких часом справляє нам клопіт. Покинь же цю в’язницю, до якої ти ніколи більше не повернешся.

Спочатку Ервас зажурився, дізнавшись, що дев’ятсот дев’яносто дев’ять екземплярів твору, який коштував йому стількох зусиль, було спалено, але оскільки зараз він вже міг на чомусь іншому основувати свою славу, то невдовзі заспокоївся й відправився зайняти запропоноване йому місце.

Там йому вручили реєстри аннатів[48]48
  готові доходи чи поступлення


[Закрыть], табелі дисконтів з покажчиком знижок та інші тому подібні підрахунки, які він провів з надзвичайною легкістю, заслуживши пошану своїх начальників. Йому виплатили авансом квартальну платню й дали житло в будинку, що належав міністерству.

Коли циган дійшов до цього місця, його викликали для залагодження справ табору, і ми повинні були відкласти заспокоєння нашої цікавості до наступного дня.

День сорок дев’ятий

Ми всі зранку зібралися в ґроті; Ребека зауважила, що Бускерос дуже вміло вибудував свою розповідь.

– Звичайний інтриґан, – говорила вона, – аби перелякати Корнадеса, навигадував би привидів, закутаних у савани, які справили б на нього певний вплив, що розвіявся б після кількох хвилин роздумів. Тим часом Бускерос робить інакше: він намагається вплинути на нього тільки словами. Всі знають історію безбожника Ерваса. Єзуїт Ґранада виклав її в примітках до свого твору. А проклятий пілігрим вдає, що він його син, аби збудити ще більший жах у душі Корнадеса.

– Ти надто поспішаєш з висновками, – відповів старий ватажок. – Пілігрим і справді міг бути сином безбожника Ерваса, і немає ніяких сумнівів, що того, про що він розповідає, немає в леґенді, про яку ти згадуєш; ми знаходимо там лишень деякі подробиці про смерть Ерваса. Але вислухай, будь ласка, цю історію до самого кінця.

Продовження історії Дієґо Ерваса, розказаної його сином, Проклятим Пілігримом

Отож Ервасу повернули свободу й забезпечили засоби для життя. Праця, якої від нього вимагали, займала в нього лишень кілька годин зранку, тому він міг вільно віддатися виконанню свого великого наміру, напружуючи всі сили свого ґенія і насолоджуючись своїми знаннями. Наш поліграф, який жадібно прагнув слави, вирішив написати про кожну науку один том in octavo. Зазначивши, що мова є особливою якістю людини, він присвятив перший том загальній граматиці. В ньому він виклав найрізноманітніші способи, за допомогою яких у різних мовах виражаються різні частини мови й надаються різноманітні форми елементам думки.

Далі він від внутрішніх процесів мислення людини переходить до понять, які йому нав’язують оточуючі предмети. Ервас присвятив другий том природничій історії в цілому, третій – зоології, тобто науці про тварин, четвертий – орнітології, тобто знайомству з птахами, п’ятий – іхтіології, тобто науці про риб, шостий – ентомології, тобто науці про комах, сьомий – сколекології, тобто науці про черв’яків, восьмий – конхіології, тобто знайомству з мушлями, дев’ятий – ботаніці, десятий – геології, тобто науці про структуру землі, одинадцятий – літології, тобто науці про камені, дванадцятий – ориктології, тобто науці про окаменілості, тринадцятий – металургії, мистецтву добування й переробки руд, чотирнадцятий – докімастиці, тобто мистецтву випробування тих же руд.

Потім Ервас знову зайнявся людиною: п’ятнадцятий том був присвячений фізіології, шістнадцятий – анатомії, сімнадцятий – міології, тобто науці про м’язи, вісімнадцятий – остеології, дев’ятнадцятий – неврології, двадцятий – флебології, тобто науці про судинну систему.

Двадцять перший том був присвячений загальній медицині, двадцять другий – нозології, тобто науці про хвороби, двадцять третій – етіології, тобто науці про їх причини, двадцять четвертий – патології або науці про страждання, ними викликані, двадцять п’ятий – семіотиці, тобто науці про симптоми, двадцять шостий – клініці, тобто науці по догляду за лежачими хворими, двадцять сьомий – терапевтиці, тобто науці лікування (найважчій з усіх), двадцять восьмий – дієтетиці, тобто знайомству зі способами харчування, двадцять дев’ятий – гігієні, тобто мистецтву збереження здоров’я, тридцятий – хірургії, тридцять перший – фармакології, тридцять другий – ветеринарії.

Далі йшов тридцять третій том, присвячений загальній фізиці, тридцять четвертий – прикладній фізиці, тридцять п’ятий – експериментальній фізиці, тридцять шостий – метеорології, тридцять сьомий – хімії, а потім ішли псевдонауки, які виникли з останньої, а саме: тридцять восьмий – алхімія і тридцять дев’ятий – герметична філософія.

Після природничих наук ішли інші, породжені станом війни, який вважається притаманним людині від природи, тому сороковий том був присвячений стратегії, тобто мистецтву вести війну, сорок перший – кастраметації, тобто мистецтву розбивати табори, сорок другий – науці про фортифікації, сорок третій – підземній війні, тобто науці про міни й підкопи, сорок четвертий – піротехніці, тобто науці про артилерію, сорок п’ятий – балістиці, тобто науці метання важких тіл. Щоправда, артилерія усунула останнім часом цю галузь, але Ервас, так би мовити, воскресив її завдяки своїм вченим дослідженням машин, використовуваних у давні часи.

Переходячи до мистецтв, які розвиваються в мирні часи, Ервас присвятив сорок шостий том архітектурі, сорок сьомий – будівництву портів, сорок восьмий – суднобудуванню і сорок дев’ятий – мореплавству.

Після цього, знову трактуючи людину як приналежну до суспільства, він у п’ятдесятому томі помістив законодавство, в п’ятдесят першому – цивільне право, в п’ятдесят другому – кримінальне право, в п’ятдесят третьому – державне право, в п’ятдесят четвертому – історію, в п’ятдесят п’ятому – міфологію, в п’ятдесят шостому – хронологію, в п’ятдесят сьомому – життєписи, в п’ятдесят восьмому – археологію, тобто науку про пам’ятки старовини, в п’ятдесят дев’ятому – нумізматику, в шістдесятому – геральдику, в шістдесят першому – дипломатику, тобто науку про даровані грамоти, устави й документи, в шістдесят другому – дипломатію, тобто науку про висилання посольств і залагодження політичних справ, у шістдесят третьому – ідіоматологію, тобто загальне мовознавство, і в шістдесят четвертому – бібліографію, тобто науку про рукописи, книжки й видання.

Звернувшись потім до абстрактних розумових понять, він присвятив шістдесят п’ятий том логіці, шістдесят шостий – риториці, шістдесят сьомий – етиці, тобто науці про мораль, шістдесят восьмий – естетиці, тобто аналізу вражень, які ми отримуємо за допомогою відчуттів.

Шістдесят дев’ятий том містив теософію, тобто дослідження мудрості, яка відкривається в релігії, сімдесятий – загальну теологію, сімдесят перший – догматику, сімдесят другий – топіку полеміки, тобто знайомство з загальними засадами ведення дискусії, сімдесят третій – аскетику, яка навчає способам благочестивого умертвіння плоті, сімдесят четвертий – екзегетику, тобто виклад книг Святого Письма, сімдесят п’ятий – герменевтику, яка ці книги тлумачить, сімдесят шостий – схоластику, яка є мистецтвом доказів поза будь-яким зв’язком зі здоровим глуздом, і сімдесят сьомий – теологію містики, тобто пантеїзм спіритуалізму.

Від теології Ервас, можливо, надто сміливо перейшов у сімдесят восьмому томі до онейромантії, тобто вмінню тлумачення снів. Цей том належав до найцікавіших. Ервас показував у ньому, яким чином брехливі й пусті ілюзії протягом багатьох століть правили світом. Бо з історії ми знаємо, що сон про худих і товстих корів змінив устрій Єгипту, в якому земельна власність від того часу перейшла до рук монарха. Через п’ятсот років ми бачимо Агамемнона, який розповідає свої сни зібраним грекам. І нарешті, через шість віків після здобуття Трої сни тлумачили вавилонські халдеї і дельфійський оракул.

Сімдесят дев’ятий том містив орнітомантію, тобто мистецтво ворожіння відповідно до лету птахів, яким володіли зокрема тосканські авгури. Сенека залишив нам відомості про їхні обряди.

Вісімдесятий том, більш вчений від інших, охоплював перші початки магії, сягаючи часів Зороастра й Остана. В нього увійшла історія цієї нещасної науки, яка, на сором нашого віку, зганьбила його початок і ще й досі не зовсім відкинута.

Вісімдесят перший том був присвячений кабалі й різним способам ворожіння, а саме: рабдомантії чи вгадуванню майбутнього за допомогою гілочок, хіромантії, геомантії, гідромантії і т. д.

Від усіх цих псевдонаук Ервас раптово переходить до найбільш незаперечних істин, і вісімдесят другий том містив геометрію, вісімдесят третій – арифметику, вісімдесят четвертий – алгебру, вісімдесят п’ятий – тригонометрію, вісімдесят шостий – стереотомію, тобто науку про тверді тіла, застосовану до різання каменів, вісімдесят сьомий – географію, вісімдесят восьмий – астрономію разом із її фальшивим витвором, відомим під назвою астрології.

У вісімдесят дев’ятому томі він помістив механіку, в дев’яностому – динаміку, тобто науку про діючі сили, в дев’яносто першому – статику, тобто науку про сили в стані рівноваги, в дев’яносто другому – гідравліку, в дев’яносто третьому – гідростатику, в дев’яносто четвертому – гідродинаміку, в дев’яносто п’ятому – оптику і науку про перспективу, в дев’яносто шостому – діоптрику, в дев’яносто сьомому – катоптрику, в дев’яносто восьмому – аналітичну геометрію, в дев’яносто дев’ятому – початкові поняття про диференціальне числення, нарешті сотий том містив аналіз, який, на думку Ерваса, був наукою наук і останньою межею, якої міг сягнути людський розум[49]49
  У 1780 році колишній іспанський єзуїт по імені Ервас видав у Римі двадцять томів in quarto, що містили об’ємні трактати про різні науки. Він був з роду нашого Ерваса. (Прим. Я. Потоцького)


[Закрыть].

Комусь може видатися, що така глибока обізнаність із сотнею різноманітних наук перевищує розумові можливості однієї людини. Проте не підлягає сумніву, що Ервас про кожну з цих наук написав один том, який починався історією науки, а закінчувався сповненими справжньої проникливості зауваженнями щодо способів збагачення й, так би мовити, розширення в усіх напрямках меж людських знань.

Ервас зумів усьому цьому дати раду завдяки ощадливості в часі й надзвичайно упорядкованому розкладу. Вставав він, коли починало світати й готувався до роботи в канцелярії, обдумуючи справи, які повинен був зробити. В міністерство він приходив за півгодини до всіх інших і чекав, коли настане визначена година, з пером у руці й головою, вільною від будь-яких думок стосовно своєї великої справи. Коли бив годинник, він починав свої розрахунки й завершував їх з неймовірною швидкістю.

Потім він вирушав до книгарні Морено, довіру якого зумів завоювати, брав потрібні йому книжки і повертався додому. Через якийсь час виходив щось з’їсти, повертався до себе перед першою й працював аж до восьмої вечора. Після праці грав у пелоту з сусідськими хлопцями, випивав чашку шоколаду й лягав спати. Неділю він проводив поза домом, обдумуючи роботу на наступний тиждень.

У цей спосіб Ервас міг щороку присвятити близько трьох тисяч годин завершенню свого універсального твору, що через п’ятнадцять років витворило в сумі сорок п’ять тисяч годин. Врешті-решт ця незвичайна праця була завершена так, що ніхто в Мадриді ні про що не здогадувався, бо Ервас ні з ким не підтримував близьких стосунків, нікому про свій твір не згадував, прагнучи несподівано здивувати світ, представивши йому незмірний об’єм знань. Він завершив свій твір, якраз коли йому виповнилось тридцять дев’ять років, і тішився, що почне свій сороковий рік на порозі величезної слави.

І разом з тим, якийсь смуток наповнював його душу. Звичка до постійної праці, підтримувана надією, була для нього найкращим товаришем, заповнюючи всі хвилини його життя. Тепер він втратив це товариство, й нудьга, якої він раніше ніколи не знав, почала мучити його. Цей стан, цілком новий для Ерваса, порушив весь спосіб його життя.

Він перестав шукати самотності, й відтоді його бачили в усіх публічних місцях. Він справляв таке враження, наче хотів розмовляти з усіма одразу, але нікого не знаючи й не вміючи вести розмову, відходив, не промовивши й слова. Однак тішив себе думкою, що невдовзі весь Мадрид знатиме його, шукатиме його товариства й говоритиме тільки про нього.

Його мучила жага розваг, і він вирішив відвідати свої рідні краї, невідоме нікому містечко, яке він сподівався уславити. Протягом п’ятнадцяти років він дозволяв собі одну єдину розвагу – грати в пелоту з сусідськими хлопцями; тепер він радів думці, що зможе віддатися цій розвазі там, де провів перші дитячі роки.

Однак перед виїздом він хотів ще натішитися виглядом своїх ста томів, упорядкованих на одному великому столі. Рукопис був такого самого розміру, який мав вийти з друку, тож він довірив його палітурнику, повелівши витиснути на корінці кожної книжки назви окремих наук і порядкові номери, від першого на «Загальній граматиці» аж до сотого на «Аналізі». Через три тижні палітурник приніс книжки, стіл вже був приготований. Ервас розставив на ньому довгий ряд томів, чернетками й копіями, які позалишалися, радісно розпалив піч. Потім він замкнув двері на подвійні засови, опечатав їх власного печаткою і виїхав до Астурії.

Вигляд рідних околиць дійсно наповнив душу Ерваса очікуваною насолодою; тисячі солодких і невинних спогадів витискали йому з очей сльози радості, джерело яких, як здавалося, двадцять років сухої і виснажливої праці повинні були повністю осушити. Наш поліграф охоче провів би решту свого життя в рідному містечку, але стотомний твір кликав його назад до Мадрида. Тому він вирушає до столиці, приїздить до себе, знаходить на дверях незаймані печатки, відмикає їх… і бачить своїх сто томів подертими на клаптики, видертими з палітурок, зі сторінками перемішаними й розкиданими по підлозі. Від цього страшного видовища в нього помутилося в голові; він упав серед залишків свого твору й втратив притомність.

Біда чорна, а причина її зводилася до наступного: Ервас раніше ніколи не їв удома, тому щурі, яких було так багато в інших домах Мадрида, не мали чого навідувати його квартиру, бо знайшли б там щонайбільше кілька зіпсованих пер. Але зовсім інша справа, коли в кімнату принесли сто томів, промазаних свіжим клеєм, і коли того самого дня власник покинув квартиру. Щурі, приваблені запахом клею, заохочені мовчанням, зібралися всі разом, поперевертали, погризли й подерли книжки.

Ервас, коли опритомнів, помітив, як одна з цих потвор тягне в свою нору останні сторінки його «Аналізу». Ерваса, мабуть, ніколи раніше не охоплював гнів, але зараз він не зміг стримати раптового вибуху, кинувся на роздирача своєї трансцендентальної геометрії, вдарився головою об стіну й знову впав непритомний.

Прийшовши до тями ще раз, він позбирав клапті, розпорошені по всій кімнаті, вкинув їх у скриню, після чого всівся на ній і поринув у найчорніші думки. Невдовзі його всього прошив дрож, і в бідного вченого сталося розлиття жовчі, поєднане з комою і лихоманкою. Його віддали в руки лікарів.

Тут цигана відволікли справами табору, і він відклав дальшу розповідь на наступний день.