Текст книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"
Автор книги: Ян Потоцкий
Соавторы: Ян Потоцький
сообщить о нарушении
Текущая страница: 45 (всего у книги 47 страниц)
День шістдесят п’ятий
Я пішов до копальні й знову зайнявся своєю працею. Я вже видовбав велику кількість найчистішого золота; в нагороду за мою ретельність увечері шейх продовжив свою розповідь.
Продовження історії шейха Ґомелесів
Я казав тобі, що де б я в Мадриді не озирнувся, якийсь незнайомець весь час переслідував мене поглядом, який збуджував у мене надзвичайну тривогу. Одного вечора я нарешті вирішив озватися до нього.
– Чого ти від мене хочеш? – запитав я. – Хочеш мене зжерти своїм поглядом? Чого тобі від мене треба?
– Ні, – відповів незнайомець. – Я лиш хочу вбити тебе, якщо ти зрадиш таємницю Ґомелесів.
Тих кілька слів прояснили для мене моє становище. Я зрозумів, що треба зректися відпочинку, і похмура тривога, нерозлучна товаришка усіх скарбів, оволоділа моїм розумом.
Було вже досить пізно. Незнайомець запросив мене до себе, наказав накрити вечерю, потім старанно замкнув двері й, упавши переді мною на коліна, сказав:
– Володарю печери, я вітаю тебе; але якщо ти знехтуєш своїм обов’язком, я вб’ю тебе, як Віллах Ґомелес убив Сефі.
Я попросив мого дивного васала, щоб він підвівся, сів і розповів мені, хто він такий. Незнайомець, виконавши мої прохання, почав так:
Історія роду Уседа
Рід наш – один з найдавніших у світі, але оскільки ми не любимо вихвалятися нашим походженням, то обмежуємося тим, що родоначальником нашим був Абішуй, син Фінеєса, онук Елеазара й правнук Аарона, який був братом Мойсея і первосвящеником Ізраїлю. Абішуй був батьком Буккія, дідом Озії, прадідом Зерахії, прапрадідом Мерайофа, який був батьком Амарії, дідом Ахімааса, прадідом Азарії і прапрадідом Азарії-другого.
Азарія був первосвящеником знаменитого храму Соломона й залишив після себе записки, продовжувані деякими з його потомків. Соломон, який стільки зробив для уславлення Адоная, під кінець збезчестив свою старість, дозволивши своїм дружинам публічно віддавати почесті ідолам. Азарія хотів спершу грізно виступити проти цієї злочинної безбожності, але подумавши, зрозумів, що монархи на старість повинні ж бо бути поблажливими до своїх дружин. Тому він крізь пальці дивився на зловживання, яким не міг запобігти, й помер первосвящеником.
Азарія був батьком Амарії-другого, дідом Цадока, прадідом Ахітува, прапрадідом Селлума, який був батьком Хелкії, дідом Азарії-третього, прадідом Серайї і прапрадідом Йоседека, якого забрали у вавилонську неволю.
В Йоседека був молодший брат по імені Обадія, від якого ми, власне кажучи, і походимо. Той ще не мав п’ятнадцяти років, коли його віддали в царські козачки й поміняли йому ім’я на Сабдек. Були там ще й інші молоді євреї, яким також поміняли імена. Четверо з них не хотіли їсти з царської кухні через нечисте м’ясо, яке там готували, тому живилися якимось корінням і водою, а однак усі були товстими. Сабдек сам один з’їдав призначені для них страви, але попри те щораз більше худнув.
Навуходоносор був великим монархом, але, можливо, надто поблажливим до власної гордині. Він бачив у Єгипті колосів у шістдесят ліктів висотою, тому наказав, аби поставили його статую таких самих розмірів, визолотили її, і вимагав, щоб усі падали перед нею на коліна. Молоді євреї, які не хотіли їсти нечистого м’яса, відмовилися також бити поклони. Сабдек, незважаючи на це, завзято кланявся, більш того, у власноручних записках заповів своїм нащадкам, щоб завжди кланялися царям, їх статуям, фаворитам, коханкам і навіть їхнім маленьким собачкам.
Обадія, або Садбек, був батьком Салатіеля, котрий жив за часів Ксеркса, якого ви повинні називати Широесом, а євреї називали Агасфером. Цей перський цар мав брата Амана, людину надзвичайно горду й пихату. Аман оголосив, що кожного, хто не захоче бити йому поклони, буде повішено. Салатіель перший падав перед ним ниць, а коли Амана повісили, то Салатіель знову першим кланявся Мардохею.
Салатіель був батьком Малакіеля й дідом Зафеда, який жив у Єрусалимі, коли Неємія був правителем міста. Єврейські жінки й дівчата не були особливо привабливими, перевагу віддавали моавитянкам і аздотанкам. Зафед узяв за дружин двох аздотанок. Неємія прокляв його, натовк кулаками й, як навіть сам той святий чоловік говорить у своїй історії, вирвав у нього жменю волосся з бороди. Однак Зафед у своїх записках радить своїм нащадкам, щоб зовсім не зважали на думку євреїв, коли їм подобаються якісь інші жінки.
Зафед був батьком Наасона, дідом Елфада, прадідом Зоровіта, який був батьком Елухана й дідом Узавіта. Цей останній жив у ті часи, коли євреї почали бунтувати проти Маккавеїв. Узавіт за характером своїм був проти війни, тому зібрав усе, що мав, і укрився в Казіаті, іспанському місті, населеному в той час карфагенянами.
Узавіт був батьком Йонафана й дідом Каламіеля, який, дізнавшись, що на батьківщині вже спокійно, повернувся до Єрусалима, однак зберіг свій дім у Казіаті та інші володіння, які набув свого часу в околицях того міста. Ти пригадуєш, що за часів вавилонської неволі наш рід розділився на дві гілки. Глава старшої лінії, Йоседек, був шанованим і побожним ізраїльтянином, і всі нащадки пішли за його прикладом. Я не розумію, чому між обома лініями виникла така запекла ворожнеча, що старша повинна була перебратися до Єгипту й там присвятити себе служінню Богові Ізраїлю в храмі, збудованому Онією. Ця лінія вигасла, а радше затрималась на особі Агасфера, відомого як Вічний Жид.
Каламіель був батьком Еліфата, дідом Еліазіба й прадідом Ефраїма, за часів якого імператор Каліґула надумався поставити свою статую в Єрусалимському храмі. Зібрався весь синедріон; Ефраїм, який теж входив у його склад, вважав, що в храмі слід помістити не тільки статую імператора, але й статую його коня, який вже був консулом; однак Єрусалим збунтувався проти проконсула Петронія, і імператор відмовився від свого наміру.
Ефраїм був батьком Небайота, за часів якого Єрусалим повстав проти Веспасіана. Небайот не чекав, як все повернеться, і переїхав до Іспанії, де, як я вже казав, ми мали значні маєтки. Небайот був батьком Йосифа, дідом Сімрана й прадідом Рефайї, який був батьком Іємії, а той став придворним астрологом Ґундеріка, царя вандалів.
Іємія був батьком Есбана, дідом Уза й прадідом Єримота, який був батьком Аматота й дідом Альмета. За часів цього останнього Юсуф бен Тахер вступив в Іспанію, щоб підкорити країну й навернути народ у мусульманство. Альмет з’явився перед мавританським вождем з проханням, аби йому було дозволено перейти у віру Пророка.
– Ти, мабуть, знаєш, мій друже, – сказав йому вождь, – що в день Страшного суду всі євреї будуть перетворені в ослів і переноситимуть вірних до раю; і якби ти перейшов у нашу віру, нам могло б колись забракнути в’ючних тварин.
Ця відповідь була не надто ґречною, однак Альмет втішився прийомом з боку Масуда, брата Юсуфа. Масуд залишив його при собі й посилав з різними дорученнями до Африки і Єгипту.
Альмет був батьком Суфі, дідом Ґуні й прадідом Іссера, який був батьком Шаллума, першого сарафа, або скарбника при дворі Махді. Шаллум оселився в Кайруані й мав двох синів – Магіра і Магаба. Перший залишився в Кайруані, другий же переїхав до Іспанії, поступив на службу Кассар-Ґомелесів і підтримував зв’язки між ними та Єгиптом і Африкою.
Магаб був батьком Йофелета, дідом Малкієля, прадідом Бехреза й прапрадідом Дехода, який був батьком Сагамера, дідом Суаха, прадідом Агії, прапрадідом Бера, у якого був син Абдон. Абдон, бачачи, що маврів виганяють з усієї Іспанії, за два роки перед здобуттям Ґранади перейшов у християнську віру. Сам король Фердинанд був його хрещеним батьком. Однак, незважаючи на це, Абдон залишився на службі Ґомелесів, у старості зрікся назарейського Пророка й повернувся до віри предків.
Абдон був батьком Мехрітала й дідом Азаеля, за часів якого Біллях, останній законодавець жителів печер, убив Сефі.
Одного дня шейх Біллях наказав прикликати Азаеля й сказав йому так:
– Ти знаєш, що я убив Сефі. Пророк призначив йому цю смерть, бажаючи повернути халіфат родові Алі. Тому я утворив союз, що складається з чотирьох родин: Єзидів у Лівані, Халилів у Єгипті й Бен-Азарів у Африці. Старійшини трьох названих родин прирікають за себе й своїх нащадків, що кожні три роки присилатимуть по черзі в наші печери чоловіка відважного, мудрого, який знає світ, обачливого й навіть хитрого. Його обов’язком буде нагляд за тим, чи все в печерах перебуває в належному порядку, а в разі порушення приписів він матиме право убити шейха, шістьох старійшин родів, одне слово, усіх, хто виявиться винним. У нагороду за свою службу він дістане сімдесят тисяч злитків чистого золота, тобто, якщо рахувати по-вашому, сто тисяч цехінів.
– Могутній шейху, – відповів Азаель, – ти назвав тільки три родини, а яка буде четвертою?
– Твоя, – відповів Біллях, – і ти отримуватимеш за це щорічно тридцять тисяч злитків золота, однак мусиш займатися підтримуванням зв’язків, писанням листів і навіть увійти до складу управителів підземелля. А якби ти припустився в чомусь якихось порушень, то одна з трьох родин зобов’язана одразу ж тебе вбити.
Азаель хотів подумати, але в ньому взяла гору жага золота, тому він прийняв зобов’язання за себе й за своїх нащадків. Азаель був батьком Герсома. Три втаємничені родини кожні три роки діставали сімдесят тисяч злитків золота. Герсом був батьком Мамуна, тобто моїм. Вірний зобов’язанням мого діда, я вірно служив володарям підземелля й навіть після епідемії виплатив зі своїх власних збережень Бен-Азарам належні їм сімдесят тисяч золотих злитків. Зараз я прийшов привітати тебе й завірити в моїй незмінній вірності.
– Шановний Мамуне, – сказав я, – змилуйся наді мною! У мене вже є в грудях дві кулі, і я зовсім не придатний бути ані шейхом, ані махді.
– Що стосується махді, – відповів Мамун, – то будь спокійний, ніхто вже про нього не думає; однак ти не можеш відмовитися від прийняття посади й звання шейха, якщо не хочеш, щоб через три тижні ти й твоя донька були вбиті халілами.
– Моя донька? – здивовано вигукнув я.
– Саме так, – сказав Мамун, – та сама, яку тобі народила ворожка.
Нас покликали вечеряти, і шейх перервав свою розповідь.
День шістдесят шостий
Ще один день я провів у копальні, а увечері шейх, зваживши на мої прохання, розповідав далі так:
Продовження історії шейха Ґомелесів
Вибору не було, тож ми розпочали з Мамуном давню діяльність Кассар-Ґомелесу, відновили стосунки з Африкою і з найважливішими іспанськими родинами. Шість мавританських родин оселилися в печерах, але африканським Ґомелесам погано велося, діти чоловічої статі помирали або народжувалися розумово неповноцінними. Я сам від дванадцяти моїх дружин мав тільки двох синів, які обидва померли. Мамун умовив мене не нехтувати християнськими Ґомелесами й навіть тими, які походять від нас по жіночій лінії і можуть перейти у віру Пророка.
У цей спосіб Веласкес мав право поріднитися з нами; йому в дружини я призначив свою дочку, ту саму Ребеку, яку ти бачив у циганському таборі. Вона виховувалась у Мамуна, він навчав її різним наукам і кабалістичним формулам.
Після смерті Мамуна замок Уседи перейшов у спадок його синові; саме з ним ми детально продумали, як тебе зустріти; ми сподівалися, що ти перейдеш у магометанську віру або принаймні станеш батьком, і в цьому останньому відношенні наші надії здійснилися. Буде вважатися, що діти, яких твої кузини носять у своїх лонах, походять від найчистішої крові Ґомелесів. Ти повинен був приїхати до Іспанії. Дон Енріке де Са, правитель Кадикса, належить до втаємничених, і саме він порадив тобі Лопеса й Москіто, які покинули тебе біля джерела Алькорнокес. Попри це ти хоробро поїхав далі, аж до Вента-Кемади, де зустрів своїх родичок; однак, випивши снодійний напій, ти прокинувся під шибеницею братів Зото. Звідти добрався до моєї келії, де знайшов страшного безумця Пачеко, який насправді є всього лиш біскайським акробатом. Бідолаха вибив собі одне око, виконуючи небезпечний стрибок, і звернувся, як каліка, до нашого милосердя. Я гадав, що його сумна історія справить на тебе якесь враження, і ти зрадиш таємницю, яку прирік своїм кузинам зберегти, але ти залишився вірним слову честі. Наступного дня ми піддали тебе значно жахливішому випробуванню; фальшива інквізиція загрожувала тобі найстрашнішими тортурами, але не змогла похитнути твою мужність.
Ми хотіли краще тебе пізнати й відправили в замок Уседи. Там із садової тераси тобі здалося, що ти пізнав обох своїх кузин. Це й справді були вони. Але увійшовши до намету цигана, ти побачив лише його дочок, з якими, можеш бути певний, у тебе нічого не було.
Нам треба було затримати тебе з нами на досить тривалий час, і ми побоювалися, щоб тобі не було нудно. Тому ми вигадували для тебе різні розваги, так, наприклад, Уседа за допомогою родинних рукописів ознайомив одного старця з-поміж моїх підданих з історією Вічного Жида, яку той з усіма подробицями переказав тобі. Цього разу приємне було поєднане з корисним.
Тепер тобі відомі всі таємниці нашого підземного життя, яке, мабуть, недовго вже триватиме. Незабаром ти почуєш, що землетруси порушили ці гори; з цією метою ми приготували великі запаси вибухових матеріалів, але це вже буде остання наша втеча.
Іди ж, тепер, Альфонсе, куди тебе кличе світ. Ти отримав від нас вексель на необмежену суму, а принаймні таку, яка відповідає бажанням, що ми їх у тебе помітили. Пам’ятай, що незабаром вже не буде підземелля, тому думай про те, щоб запевнити собі незалежність. Брати Моро підкажуть тобі, що треба зробити. Я ще раз прощаюся з тобою, обніми й своїх дружин. Сходи, які мають дві тисячі східців, доведуть тебе до руїн Кассар-Ґомелесу, де ти знайдеш провідників до Мадрида. Прощавай же, прощавай.
Я рушив крученими сходами й ледь вибрався на денне світло, як одразу ж побачив обох своїх слуг, Лопеса і Москіто, які кинули були мене біля джерела Алькорнокес. Обидва з радістю поцілували мені руки й відвели до старої вежі, де мене вже чекала вечеря й зручна постеля.
Наступного дня ми без затримок вирушили в дальшу дорогу. Увечері прибули до венти в Карденасі, де я знайшов Веласкеса, котрий замислився над якоюсь проблемою, схожою, на перший погляд, на квадратуру кола. Достойний математик спочатку не міг мене пізнати, і я без поспіху повинен був пригадати йому все, що з ним сталося під час перебування в Альпухарах. Тоді він обняв мене, надзвичайно зрадівши нашій зустрічі, але водночас розповів мені про свій смуток, спричинений розлученням з Лаурою Уседою, бо так він називав Ребеку.
Закінчення
20 червня 1739 року я прибув до Мадрида. Наступного дня після приїзду я дістав від братів Моро листа із чорною печаткою, який обіцяв мені якусь сумну звістку. Я й справді довідався з нього, що мій батько помер внаслідок апоплексії, а мати, віддавши в оренду наш маєток Ворден, пішла в монастир, де хотіла спокійно жити на свою ренту.
Через день сам Моро прийшов до мене, заклинаючи зберегти в таємниці його відвідини.
– Досі, – сказав він, – ти знав, сеньйоре, лишень певну частину наших таємниць, але незабаром дізнаєшся про все. В даний час усі втаємничені зайняті розміщенням своїх маєтків по різних країнах, і якби хтось із них втратив їх внаслідок якогось нещасливого випадку, то всі інші прийшли б йому на допомогу. У тебе, сеньйоре, був дядько в Індіях, який помер, не залишивши тобі майже нічого. Я розпустив чутки, що ти успадкував значний маєток, щоб ніхто не дивувався твоєму раптовому багатству. Треба буде купити нерухомість у Брабанті, в Іспанії і навіть в Америці; дозволь мені цим зайнятися. Що стосується тебе, сеньйоре, то я знаю твою відвагу й не маю сумніву, що ти сядеш на корабель «Святий Захарій», який відпливає з військами до Картахени, бо їй загрожує генерал Вернон. Англійське міністерство зовсім не прагне війни, але громадська думка наполегливо схиляє його до неї. Проте мир вже не за горами, і якщо ти не скористаєшся цією можливістю поглянути на війну, то другої вже так легко не знайдеш.
План, представлений мені Моро, був давно вже розроблений моїми покровителями. Я сів на корабель зі своєю ротою, яка входила в склад батальйону, вибраного з різних полків. Подорож наша пройшла успішно; прибули ми якраз вчасно й закрилися у фортеці з доблесним Еславою. Англійці зняли облогу в 1740 році, в березні, і я повернувся до Мадрида.
Одного разу, несучи службу при дворі, я помітив у почті королеви молоду жінку, в якій одразу пізнав Ребеку. Мені сказали, що це одна принцеса з Тунісу, яка заради того, щоб перейти в нашу віру, втекла з рідної країни. Король був її хрещеним батьком і надав їй титул герцоґині Альпухари, після чого герцоґ Веласкес просив її руки. Ребека помітила, що мені говорять про неї, і кинула благальний погляд, щоб я не зраджував її таємниці.
Потім двір переїхав у Сан-Ільдефонсо, а мене з моєю ротою розквартирували в Толедо.
Я винайняв будинок на вузенькій вуличці, недалеко від ринку. Напроти мене жили дві жінки, кожна з яких мала дитину, чоловіки ж їх, як вважалося, морські офіцери, перебували тоді в морі. Ці дві жінки жили зовсім усамітнено й займалися, схоже, виключно своїми дітьми, які й справді були гарненькими, як ангелятка. Цілий день обидві матері тільки й робили, що колисали їх, купали, одягали й годували. Зворушливе видовище материнської відданості так мене захопило, що я не міг відірватися від вікна. Щоправда, мене спонукала й цікавість, я був би радий побачити обличчя моїх сусідок, але вони завжди дбайливо їх прикривали. Так пройшло три тижні. Кімната, що виходила на вулицю, належала дітям, і жінки в ній не їли, однак певного вечора я побачив, що в ній накрили стіл і начебто готували якусь урочистість.
У кінці столу велике крісло, прикрашене вінком з квітів, означало місце короля цього свята; по обидва боки поставили високі стільці, на які посадили дітей. Потім прийшли мої сусідки й, махаючи руками, почали просити мене відвідати їх. Я вагався, не знаючи, що мені робити, а тоді вони піднесли свої вуалі, і я пізнав Еміну й Зібельду. Я провів з ними шість місяців.
Тим часом прагматична санкція[57]57
Встановлене імператором Карлом VI положення про неподільність австрійських земель і про престолонаслідування згідно з правом первородства не тільки по чоловічій, а й по жіночій лінії
[Закрыть] і суперечки щодо спадщини Карла VI розпалили в Європі війну, в якій невдовзі й Іспанія взяла активну участь. Тож я покинув своїх кузин і пішов в ад’ютанти до інфанта дон Філіпа. Протягом усієї війни я залишався поряд із цим принцом, а після війни мене зробили полковником.
Ми були в Італії. Комісіонер дому Моро приїхав до Парми, щоб стягнути певні борги й упорядкувати фінансові справи цього князівства. Однієї ночі цей чоловік прийшов до мене й потаємно сповістив, що мене нетерпляче чекають у замку Уседи й що я негайно повинен виїхати в подорож. З цими словами він одночасно назвав мені одного зі втаємничених, з яким я повинен був зустрітися в Малазі.
Я попрощався з інфантом, сів у Ліворно на корабель і після десяти днів плавання прибув до Малаги. Згаданий чоловік, якого попередили про мій приїзд, вже чекав мене на пристані. Того ж дня ми вийхали, а наступного дня прибули в замок Уседи.
Я застав там чисельне товариство: передовсім шейха, його доньку Ребеку, Веласкеса, кабаліста, цигана з двома доньками й зятями, трьох братів Зото, уявного безумця, нарешті кільканадцять магометан з трьох втаємничених родин. Шейх сповістив, що оскільки ми зібралися вже всі, то одразу ж подамося до підземелля.
І справді, як тільки настала ніч, ми вирушили в дорогу й на світанку були вже на місці. Зійшли до підземелля і на якийсь час полягали спати. Потім шейх зібрав нас усіх разом і промовив до нас так (повторюючи все це арабською для магометан):
– Копальні золота, які близько тисячі років становили, так би мовити, маєток нашої родини, здавалися невичерпними. Наші предки були переконані в цьому, тому вирішили скерувати добуте з них золото на поширення ісламу – особливо в різновиді віросповідання Алі. Вони були лише охоронцями цього скарбу, збереження якого вимагало від них надзвичайного труду й зусиль. Я сам пережив у житті тисячі найжахливіших неприємностей. Тому, прагнучи врешті-решт позбутися підозри, яка з кожним днем ставала дедалі нестерпнішою, я вирішив переконатися, чи копальня справді є невичерпною. Я пробурив скелю в кількох місцях і виявив, що золота жила всюди підходить до кінця. Сеньйор Моро погодився зайнятися підрахунками багатств, які в нас залишалися, і їх кількості яка припадала на кожного з нас. Підрахунки показали, що кожен з головних спадкоємців отримає мільйон цехінів, а інші учасники – по п’ятдесят тисяч. Усе золото добуто й складено в одній віддаленій печері. Спершу я відведу вас до копальні, щоб ви переконалися в правдивості моїх слів; потім кожен приступить до отримання своєї частини.
Ми зійшли крученими сходами, дійшли до надгробка, а звідти – до копальні, яка дійсно виявилася повністю вичерпаною. Шейх підганяв нас до якнайшвидшого повернення. Опинившись нагорі, ми почули страшний вибух. Шейх повідомив нас, що вибухівка висадила в повітря всю ту частину підземелля, де ми щойно були. Потім ми подалися до печери, в якій було складено решту золота. Африканці отримали свої частини. Моро ж отримав мою і майже всіх європейців.
Я повернувся в Мадрид і був представлений королю, який прийняв мене надзвичайно милостиво. Я купив значні володіння в Кастилії, дістав титул графа де Пенья Флорида й увійшов до прошарку найзначніших кастильських титуладос. З моїми багатствами мої заслуги також набрали більшого значення. На тридцять шостому році життя я став генералом.
1760 року мені було довірено командування ескадрою і доручено укласти мир з берберійськими країнами. Передовсім я поплив до Тунісу, сподіваючись, що матиму там найменші труднощі й що приклад цієї держави потягне за собою інших. Кинувши якір у гавані поблизу міста, я вислав офіцера повідомити про своє прибуття. В місті вже про це знали, і вся затока Ґолетта була заповнена прикрашеними човнами, які мали мене з моїм почтом перевезти до Туніса.
Наступного дня я був представлений дею. Це був двадцятирічний юнак прегарної зовнішності. Прийняли мене з усіма почестями, а на вечір я отримав запрошення до замку, що називався Мануба. Мене відвели до відлеглої садової альтанки, а двері за мною замкнули на ключ. Відчинилися потаємні дверцята. Увійшов дей, приклякнув на одне коліно й поцілував мені руку.
Рипнули другі дверцята, і я побачив, як увійшли три огорнуті накривалами жінки. Вони відкинули накривала; я побачив Еміну й Зібельду. Остання вела за руку молоду дівчину, мою доньку. Еміна була матір’ю молодого дея. Я не буду описувати, якою мірою прокинулося в мені почуття батьківської прив’язаності. Проте радість моя була затьмарена думкою, що мої діти визнають віру, ворожу моїй. Я не приховував цього болісного почуття.
Дей визнав мені, що він сильно прив’язаний до своєї релігії, зате його сестра, Фатима, вихована невільницею-іспанкою, в глибині душі є християнкою. Ми вирішили, що моя донька переїде до Іспанії, прийме там хрещення й стане моєю спадкоємицею.
Усе це здійснилося протягом року. Король став хрещеним батьком Фатими й надав їй титул герцоґині Орану. Наступного року вона вийшла заміж за найстаршого сина Веласкеса й Ребеки, на два роки молодшого за неї.
Я заповів їй весь свій маєток, підтвердивши, що не маю близьких родичів по чоловічій лінії і що молода мавританка, споріднена зі мною через Ґомелесів, є моєю єдиною спадкоємницею. Хоча я був ще молодим і в силі віку, але подумував про місце, яке б дозволило мені відчути радість відпочинку. Посада намісника Сараґоси була вільною, я попросив її і отримав.
Подякувавши його королівській величності й попрощавшись, я подався до братів Моро й попросив віддати мені запечатаний сувій, який передав їм на зберігання двадцять п’ять років тому. Це був щоденник шістдесяти шести перших днів мого перебування в Іспанії.
Я власноруч переписав його й закрив у залізній шкатулці, де його колись знайдуть мої спадкоємці.
