Текст книги "П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 50 страниц)

13

Несан, знаючи, що йому зовсім не можна стояти і чекати, поки візок доїде до кухонного двору, поспішно схопив оберемок дров і пірнув у будинок. Поспішаючи знову вийти, він, не замислюючись, вивалив їх у скриню, але за пануючим тут шумом і гамором, тріском вогню і шкварчанням їжі, що готується, стуком маточок в ступках і дзвоном ложок, розмовами і криками ніхто не почув, як дрова недбало летять на місце. Кілька полін скотилося мимо, і несан хотів було так їх і залишити, але, помітивши неподалік майстра Драммонда, опустився на коліна і швидко покидав їх в скриню.

Він вилетів на вулицю. Серце шалено калатало. Дихання завмерло, коли він побачив, хто привіз м'ясо.

Це була вона.

Несан ламав пальці, дивлячись, як вона веде Броуні. Розтривоживши скалку в пальці, він поморщився, вилаявся крізь зуби і тут же прикусив язика, сподіваючись, що вона не чула. Помахуючи рукою, щоб зменшити біль, він підбіг до воза.

– Добрий день, Беата. – Вона лише коротко глянула.

– Несан.

Він намагався знайти слова, але нічого розумного в голову не йшло. Несан мовчки дивився, як вона, цокаючи язиком, примушує Броуні здати назад. Тримаючи в одній руці поводи, іншою рукою вона ласкаво поплескувала коня по шиї. Несан готовий був віддати все на світі, аби тільки ця рука так само ласкаво доторкнулася до нього.

Її коротке руде волосся, такі м'яке, такі густе і прекрасне, куйовдив теплий весняний вітерець.

Несан чекав біля воза, боячись зморозити якусь дурницю, через яку Беата вважатиме його дурнем. Хоча сам він частенько про неї думав, несан прекрасно розумів, що вона-то про нього навряд чи взагалі згадує. Але це одна справа, а от якщо вона вважатиме його дурнем, то це буде зовсім інше. Це буде нестерпно. Він відчайдушно жалкував, що не може сказати нічого цікавого, ну хоч щось, що залишить у неї приємні спогади.

Беата, підійшовши до нього, незворушно запитала:

– Що з твоєю рукою?

Те, що вона стоїть так близько, зовсім приголомшило його. Темно-синє плаття облягало її фігурку, підкреслюючи тонку талію і округлі стегна. Від цього видовища Несану довелося сковтнути. Дерев'яні гудзички прикрашали її наряд. Комір був сколотий простою шпилькою зі спіральною голівкою.

Плаття було стареньке. Зрештою, вона хакенка, як і він, і не заслуговує нічого кращого. Синя тканина місцями потріпалася, протерлася на ліктях, але на Беаті плаття якимось чином виглядало королівським вбранням.

Нетерпляче зітхнувши, вона схопила його руку, щоб подивитися.

– Дурниця… просто заноза, – промимрив він. Вона перевернула його долоню і відтягнула шкіру, щоб подивитися, як глибоко увійшла скалка. Тепло її руки приголомшило несана. Він прийшов в жах, побачивши, що його руки від постійної метушні в гарячій мильній воді чистіше, ніж її. І злякався, що вона подумає, ніби він не працює.

– Я мив горщики, – поспішно почав пояснювати несан. – Потім мені веліли принести дубові поліна. Купу важенних дубових полін. Тому я і загнав скалку.

Не кажучи ні слова, Беата вивільнила скріплюючу комір шпильку. Комір розкрився, оголивши ніжну шийку. У Неса відвисла щелепа. Він не гідний її допомоги і ще менше гідний споглядати її шийку, яку вона зазвичай закриває. Зусиллям волі він примусив себе відвести погляд.

Гострий кінчик шпильки встромився в палець, і несан охнув. Зосереджено хмурячись, дівчина неуважно пробурмотіла вибачення, продовжуючи виколупувати занозу. Намагаючись не морщитися, несан підібгав пальці ніг, терпляче виносячи муки.

Гостра миттєва біль – і Беата, швидко оглянувши довгу, схожу на голку скалку, відкинула її геть. Потім зібрала комір і знову скріпила його шпилькою.

– От і все, – вимовила вона, повернувшись до воза.

– Спасибі, Беата. – Вона кивнула.

– Це було дуже люб'язно з твого боку. – Він поплентався за нею слідом. – Е-е… Я повинен допомогти тобі занести вантаж.

Несан узяв шматок коров'ячої туші і звалив на плечі. Від тягаря у нього ледь не підігнулися коліна. Коли він зумів нарешті повернутися, то побачив, що Беата віддаляється, тримаючи в руці в'язку курчат, а на плечі баранячі ребра, і не бачить його титанічних зусиль.

На кухні Джудіт, пташниця, звеліла йому скласти список всього, що надіслав м'ясник. Він вклонився, пообіцявши, що неодмінно так і зробить, але подумки скривився.

Коли вони повернулися до візка, Беата почала перераховувати йому вантаж, шльопаючи рукою по кожному предмету і називаючи вголос. Вона знала, що він не вміє читати і змушений запам'ятовувати. Дівчина дбайливо перерахувала все. Тут були свинина, баранина, яловичина, буйволяче м'ясо, три горщика мізків, вісім бурдюків свіжої крові, півбарреля свинячих шлунків для фаршу, дві дюжини гусей, корзина голубів і три сітки курей, включаючи ту, що вона вже віднесла на кухню.

– Я ж пам'ятаю, що клала… – Беата відсунула сітку з курми, щось шукаючи. – А, ось! Я вже злякалася, що забула.

Мішок відрубів. Міністр культури хоче, щоб у нього на бенкеті завжди подавали відруби.

Неса відчув, що червоніє. Всім відомо, що горобців і горобині яйця їдять, щоб підстьобувати жадання. Втім, несан дещо дивувався з цього приводу. Йому плотське бажання ніколи не здавалося йому чимось, що потрібно підстьобувати. Коли Беата глянула йому в очі, щоб переконатися, що він подумки склав список, несан відчув непереборне бажання що-небудь сказати – що завгодно! – Лише б змінити тему.

– Беата, як по-твоєму, ми колись очистимося від злочинів наших предків і станемо такими ж чистими в наших серцях, як андерці?

Соболина брова дівчини вигнулась.

– Ми хакенці. Ми ніколи не станемо такими ж хорошими, як андерці. Наші душі темні і не можуть стати чистими. Їхні душі чисті і не можуть піддатися спокусі. Ми ж ніколи не зможемо очиститися до кінця. Ми можемо лише сподіватися, що нам вдасться побороти нашу підлу натуру.

Несан знав відповідь не гірше за неї. Напевно, через це питання вона вважатиме його безнадійним невігласом. Він ніколи не вмів правильно висловлювати свої думки.

Він хотів виплатити свій борг, отримати прощення і заслужити прізвище. Мало кому з хакенців вдавалося домогтися цього привілею. Він ніколи не зможе зробити те, що хоче, якщо не доб'ється цього. Несан опустив голову, ніби вибачаючись за питання.

– Але я хотів сказати… за весь цей час хіба ми не зрозуміли хибність шляху наших предків? Хіба ти не хочеш чогось більшого?

– Я хакенка. І не вартую того, щоб вирішувати свою долю. Тобі слід було б знати, що на цьому шляху підстерігає зло. Несан потер сверблячий палець.

– Але деякі хакенці служать на тих шляхах, що ведуть до прощення. Ти якось говорила, що тобі слід було б піти в армію. Мені б теж цього хотілося.

– Ти – хакенець. Тобі не дозволено торкатися зброї. Це ти теж повинен знати, несан.

– Я не мав на увазі… Я знаю, що не можу… Я просто хотів сказати… Не знаю. – Він засунув руки в кишені. – Я просто хотів сказати, що мені дуже шкода, що я не можу, тільки й усього. Що мені хотілося б творити добро, довести, що я чогось вартий. Допомагати тим, кому ми заподіяли страждання.

– Я розумію. – Вона вказала на вікна верхніх поверхів. – Міністр культури особисто видав закон, згідно з яким хакенські жінки можуть служити в армії нарівні з андерцями. У законі також сказано, що всі повинні ставитися до цих хакенок з належною повагою. Міністр співчуває всім народам. Хакенські жінки у нього у величезному боргу.

Несан зрозумів, що так ніколи не добереться до того, що дійсно хоче сказати.

– Але хіба ти не хочеш вийти заміж і…

– Він також видав закон, за яким хакенки можуть працювати і заробляти собі на життя і не зобов'язані виходити заміж і ставати рабинями хакенських чоловіків, оскільки останнім властиво поневолювати, і навіть одружившись, вони можуть користуватися нею у відношенні до своїх одноплемінників. Міністр Шанбор – герой всіх хакенських жінок. І він повинен бути героєм і для всіх хакенських чоловіків, тому що несе вам культуру, щоб ви розлучилися з вашою войовничістю і примкнули до спільноти миролюбних громадян. Я можу прийняти рішення вступити в армію, бо це спосіб для хакенок заслужити повагу. Такий закон. Закон Шанбора.

Несан відчував себе, як на покаянні.

– Я поважаю тебе, Беата, хоч ти й не в армії. Я знаю, що ти будеш творити добро, не важливо, вступиш ти в армію чи ні. Ти хороша людина.

Запал Беати дещо згас. Вона легенько смикнула плечем. Голос пом'якшав.

– Головна причина, по якій я коли-небудь піду в армію, саме та, що ти сказав: допомагати людям та творити добро. Я теж хочу творити добро.

Несан заздрив їй. Будучи в армії, вона зможе допомагати громадам боротися з труднощами і бідами, з повенями і голодом. Армія допомагає нужденним. Армійців всюди поважають.

До того ж зараз не те що колись, коли служити в армії було небезпечно. У них є Доміні Діртх. Якщо задіяти Доміні Діртх, це змусить коритися будь-якого супротивника, і армії не буде потрібно вступати в битву. На щастя, Доміні Діртх тепер розпоряджаються андерці, а вони скористаються такою зброєю тільки для підтримки миру. І ніколи – щоб навмисне завдати шкоди.

Доміні Діртх – єдина хакенська річ, якою користувалися андерці. Самі андерці ніколи не змогли б розробити таку штуку самі – вони навіть не здатні мислити тими мерзенними категоріями, що необхідні для створення такої зброї. Тільки хакенці могли створити настільки зловісну зброю.

– Або я могла б сподіватися, що мене пришлють на роботу сюди, як тебе, – додала Беата.

Несан підняв погляд. Вона дивилася на вікна третього поверху. Він уже відкрив рот, щоб щось сказати, але тут же закрив.

Не відводячи очей від вікон, вона продовжила:

– Одного разу він приходив до Інгера, і я його як слід розгледіла. Бертран… тобто міністр Шанбор набагато більш привабливий, ніж м'ясник Інгер.

Несан нічого в цьому не розумів. Жінки цвірінькають над чоловіками, які, на його погляд, зовсім не красені. Міністр Шанбор високий і, можливо, колись і був непоганий з собою, але зараз в його темному, як у всіх андерців, волоссі пробивалася сивина. Жінки на кухні весь час обговорювали його. А коли він входив в приміщення, деякі заливалися червоним і зітхали. Несану ж він здавався огидно старим.

– Усі кажуть, що міністр – дуже привабливий чоловік, Ти його коли-небудь бачив? Розмовляв з ним? Я чула, ніби він навіть розмовляє з хакенцями, як із звичайними людьми. Всі про нього дуже добре відгукуються. Я чула, як андерці говорили, що в один прекрасний день він стане Сувереном.

Несан притулився до воза.

– Я його бачив пару разів.

Він не став говорити їй, що одного разу міністр Шанбор відважив йому ляпаса, коли він упустив ніж для масла і той упав біля ноги міністра. Несан вважав, що ляпаса заслужив.

Він подивився на дівчину. Та як і раніше не зводила очей з вікон. Несан опустив очі і втупився на коріння, що стирчало з брудної землі.

– Міністра культури всі люблять і поважають. Я щасливий, що удостоївся працювати на таку людину, хоча я – нікчема. Те, що він надає хакенцям роботу, щоб ми не голодували, – ознака благородства його душі.

Беата раптом розгублено озирнулась по сторонам, витираючи руки об поділ. Неса подумав, що, можливо, зуміє тепер донести до неї свої сподівання.

– Я сподіваюся коли-небудь стати хорошим. Стати корисним суспільству. Допомагати людям.

Беата заохочувально кивнула. І цей кивок послужив поштовхом. Несан рішуче підняв підборіддя.

– Я сподіваюся одного разу виплатити борг і заслужити прізвище, а потім поїхати в Ейдіндріл, в замок Чарівника, і попросити чарівників призначити мене Шукачем Істини і вручити мені Меч Істини, щоб я повернувся сюди захищати андерців і творити добро.

Беата моргнула. А потім розреготалася.

– Ти навіть не знаєш, де знаходиться Ейдіндріл! – Між нападами реготу вона могла лише кивати головою.

Він знав, де знаходиться Ейдіндріл.

– Це на північ, а потім на схід, – пробурмотів несан.

– Кажуть, Меч Істини – чарівний. А магія – злоблива та брудна штука. Що ти розумієш у магії?

– Ну… Нічого, напевно.

– Ти нічогісінько не розумієш в магії. І в мечах – теж. Ти напевно відріжеш ним собі ногу! – Вона взяла з воза кошик з голубами і в'язку курей і, хихикаючи, попрямувала на кухню.

Несану захотілося померти на місці. Він відкрив їй свою найпотаємнішу мрію, а вона осміяла його. Голова його поникла. Вона права. Він хакенець. І ніколи не зможе довести, що він чогось вартий.

Несан не піднімав очей і не вимовив більше ні слова, поки вони розвантажували віз. Він відчував себе останнім дурнем. І щохвилини подумки штурхав себе. Краще б він залишив свої мрії при собі. Йому страшно хотілося взяти свої слова назад.

Перш ніж вони зняли з воза останній вантаж, Беата схопила його за руку і відкашлялася, ніби збиралася висловитися далі. Несан як і раніше не піднімав очей, твердо вирішивши вислухати все, що вона має намір висловити з приводу його дурості.

– Вибач мене, несан. Це моя мерзенна хакенська сутність змусила мене бути жорстокою. Я була не права, кажучи тобі такі злі речі.

– Ти правильно висміяла мене, – похитав він головою.

– Послухай, несан… У нас у всіх є нездійсненні мрії. Це теж частина нашої брудної суті. Ми повинні навчитися бути краще, ніж наші примітивні мрії.

Відкинувши волосся з лоба, він зазирнув у її сіро-зелені очі.

– У тебе теж є мрії, Беата? Справжні мрії? Щось, чого б тобі хотілося?

– На зразок твоєї дурної мрії стати Шукачем Істини?

Він кивнув. Дівчина відвела погляд.

– Думаю, це буде чесно, і ти в свою чергу зможеш посміятися наді мною.

– Я не стану сміятися, – прошепотів Несан, але вона як і раніше дивилася на біжачі по синьому небу хмари і, здавалося, не чула його.

– Мені б хотілося навчитися читати. – І дівчина скоса глянула на нього, бажаючи переконатися, чи не засміється він.

Він не засміявся.

– Я про це теж мріяв. – Несан озирнувся, чи немає кого поблизу. Ні душі. Нахилившись, він вивів на встеляючому дно воза бруду якісь значки.

Цікавість Беати пересилила несхвалення.

– Це літери?

– Це слово. Я його вивчив. Єдине, яке я вмію читати. Я чув, як на одному з бенкетів один чоловік сказав, що воно написано на руків'ї меча Істини. – Несан намалював риску під написаним у багнюці словом. – Він вирізав його на шматку масла. Щоб показати одній жінці на бенкеті. Це слово «Істина». Він розповів їй, що колись той, кого призначали Шукачем, був дуже шанованою людиною і творив добро, але тепер Шукачі – всього лише звичайні злочинці в кращому випадку і головорізи – в гіршому. Як і їх з Беатою предки.

– Як всі хакенці, – поправила вона. – Як ми з тобою. Несан не став сперечатися, тому що знав – вона права.

– Ось ще одна причина, по якій мені хотілося би стати Шукачем. Я б відновив добре ім'я Шукачів, яким воно було колись, щоб люди знову повірили в істину. Мені б хотілося показати всім, що хакенець теж може служити людям чесно і благородно. Це ж послужить на благо, правда? Хіба це не допоможе зрівноважити наші злочини?

Беата мерзлякувато потерла плечі, озираючись по сторонах.

– Мрії стати Шукачем – дитячі й дурні. Навчитися читати, – вона багатозначно знизила голос, – злочин. Краще тобі не намагатися навчитися більшому.

– Знаю, – зітхнув він. – Але хіба тобі ніколи…

– А магія – зло. І доторкнутися до чарівної речі все одно що вчинити злочин.

Вона швидко озирнулася на цегляний фасад за спиною і швидким жестом стерла написане слово. Несан відкрив було рот, щоб заперечити, але вона різко обірвала:

– Пора закінчувати розмову.

І поглядом вказала на верхні вікна. Несан підняв очі, і по спині у нього пробіг холодок. З вікна за ними спостерігав сам міністр культури.

Несан схопив баранячу тушу і пішов до кухонних дверей. Беата йшла слідом з гусаком в одній руці і мішком з горобцями в іншій. Обидва закінчили розвантаження в мовчанні. Неса жалкував, що сказав так багато, а вона – так мало.

Коли вони закінчили, він зібрався провести її до воза під приводом перевірити, чи не забули вони чого, але майстер Драммонд поцікавився цим сам, і Беата повідомила йому, що більше нічого не залишилося. Шеф-кухар ткнув несана в груди, звелівши дочистити котли. Потираючи груди, несан поплентався до бадей з мильною водою. Він озирнувся, щоб побачити, як Беата йде геть, в надії, що вона подивиться на нього і він зможе хоча б посміхнутися їй на прощання.

На кухні з'явився помічник міністра Шанбора Далтон Кемпбелл. Несан ніколи не бачив Далтона Кемпбелла – не представлялося можливості, – але непогано ставився до нього, тому що той начебто нікому не заподіював неприємностей. В усякому разі, наскільки було відомо Несану.

Нещодавно призначений на посаду помічника міністра, Далтон Кемпбелл був андерцем досить приємної зовнішності, з типово-андерським прямим носом, темноволосий і темноокий, з вольовим підборіддям. Такі подобалися жінкам, особливо хакенкам. Далтон Кемпбелл виглядав досить переконливо у своїй темно-синій шкіряній безрукавці, одягненій поверх синього дублету. І те, і інше прикрашали гарні гудзики.

На чудовому поясі тонкої роботи висіли оброблені сріблом піхви. Руків'я красивого меча було обгорнене червоно-коричневою шкірою. Несану до смерті хотілося мати можливість носити таку ж чудову зброю. Він був переконаний, що дівчата з розуму сходять по чоловіках з мечами.

Не встигла Беата озирнутися на Неса або піти, як Далтон Кемпбелл швидким кроком перетнув кухню і взяв її під руку. Дівчина побіліла. У Неса від жаху підвело живіт. Він інстинктивно зрозумів, що їм можуть загрожувати великі неприємності. І побоювався, що знає їх причину. Якщо міністр, коли дивився у вікно, бачив, як Несан написав у багнюці слово…

Далтон Кемпбелл посміхнувся і щось неголосно вимовив. Плечі дівчини повільно розслабилися, і одночасно розв'язався вузол в животі несана. Несан не зміг розібрати все, але розчув, що Далтон Кемпбелл говорить щось про міністра Шанбора, вказуючи головою на ведучі наверх щаблі в дальньому кінці кухні. Очі дівчини розширилися, вона зашарілася.

А потім засяяла.

Далтон Кемпбелл посміхався їй всю дорогу до сходів, легенько підштовхуючи дівчину вперед, хоча вона і не потребувала понукання. Здавалося, вона мало не летить по повітрю. Жодного разу не оглянувшись, Беата зникла в дверному отворі.

Майстер Драммонд відважив Несану запотиличник.

– Чого стоїш, як пень? Іди чистити горшки!

14

Зедд прокинувся від стуку дверей. Він трохи прочинив очі, рівно настільки, щоб побачити, як закриваюча дверний проріз фіранка відсувається в сторону. І трохи заспокоївся, побачивши, що прийшла Ніссель, Огрядна знахарка неквапливо перетнула кімнату.

– Вони виїхали, – повідомила вона.

– Що вона сказала? – Пошепки поцікавилася Енн, теж трохи відкривши очі.

– Ти впевнена? – Впівголоса перепитав Зедд.

– Вони спакували все, що привезли з собою. Взяли запас їжі. Жінки допомогли їм зібрати все необхідне в дорогу. Я ще дала деякі трави, які допоможуть при дрібних нездужаннях. Наші мисливці дали їм бурдюки і зброю. Вони швидко розпрощалися з друзями і з тими, кого полюбили. І змусили мене пообіцяти, що я як слід про вас подбаю. – Ніссель потерла підборіддя. – Обіцянку, яку неважко виконати, судячи з того, що я бачу.

– І ти бачила, як вони поїхали? – Продовжував наполегливо розпитувати Зедд. – Ти точно впевнена?

Ніссель, трохи повернувшись, махнула рукою на північний схід.

– Вони рушили в дорогу. Всі троє. Я простежила за їх від'їздом, як ти і велів. Мені довелося йти з усіма до самої околиці, але більшість жителів забажали провести їх далі по степу, щоб довше побути з ними. Вони запросили і мене піти з ними, так що мені теж довелося прогулятися по степу, хоча мої ноги вже не такі міцні, як колись, але я вирішила, що невелику прогулянку вони ще витримають.

Коли ми всі дружно пройшли вже досить багато, Річард запропонував нам повернутися і не мокнути даремно під дощем. Особливо він наполягав, щоб я поквапилася назад до вас. Підозрюю, що вони хотіли їхати якомога швидше, а ми їх затримували, але вони були занадто ввічливі, щоб сказати про це вголос.

Річард з Келен обняли мене і побажали всього найкращого. Жінка у червоній шкірі обіймати мене не стала, але схилила голову, виказавши мені свою повагу, а Келен перевела мені її слова. Вона побажала повідомити мені, що буде захищати Річарда і Келен. Вона хороша, ця дивна жінка в червоному, хоча вона і не з Племені Тіни. Я побажала їм усім всього хорошого.

Ми всі, хто пішов у степ, стояли під дощем і махали їм услід, поки вони не перетворилися на маленькі точки на горизонті. Тоді Птахолов попросив нас схилити голови. І всі разом, слідуючи його словам, ми попросили духів наших предків доглянути за людьми нашого племені і охороняти їх під час подорожі. А потім Птахолов закликав яструба і послав його з ними в знак того, що наші серця залишаються з ними. Ми почекали, поки навіть яструб, кружляючий над ними, став невидимий.

А потім повернулися додому.

Нахиливши голову, Ніссель підвела брову.

– Це тебе задовольнило більше, ніж моє просте повідомлення, що вони відбули?

Зедд відкашлявся, подумавши, що ця тітка, коли їй нема кого лікувати, повинна вчити інших сарказму.

– Що вона сказала? – Знову запитала Енн.

– Вона сказала, що вони поїхали.

– Вона впевнена?

Зедд відкинув ковдру.

– Звідки мені знати? Вона багато базікає. Але мені здається, що вони все ж поїхали.

Енн теж відкинула вовняну ковдру.

– Я вже думала, що геть вся зійду потом під цією колючою штукою.

Їм довелося весь цей час терпляче і мовчки лежати під ковдрами з побоювання, що Річард раптом заявиться назад з якимсь питанням або новою ідеєю. Хлопчик частенько викидав всякі несподівані номери. Зедд не ризикнув поставити під загрозу весь план і дозволити якійсь дрібниці зірвати його.

Поки вони чекали, Енн фирчала і потіла. Зедд же волів подрімати.

Задоволена тим, що Зедд звернувся до неї за допомогою, Ніссель пообіцяла простежити за відбуваючою трійцею і відразу повідомити, як тільки вони виїдуть. При цьому вона сказала, що літнім людям треба триматися один одного, в цьому їх єдиний захист від нахабних молодиків. Зедд був з нею повністю згоден. Енн у відповідь лише блиснула очима.

Зедд струсив з рук солому і оправив балахон. Спина у нього затекла.

– Дякуємо за допомогу, Ніссель, – обняв він немолоду знахарку. – Пребагато тобі вдячні. – Та хихикнула йому в плече.

– Для тебе – все що завгодно.

І перед відходом вщипнула його за зад.

– Як щодо тої тави з медом, сонечко? – Підморгнув їй Зедд.

Ніссель спалахнула. Погляд Енн перебігав з одного на іншу.

– Що ти їй сказав?

– О, просто подякував за допомогу і запитав, чи не можна принести нам чого-небудь поїсти.

– Це самі колючі ковдри, що я пам'ятаю за все своє життя, – пробурчала Енн, люто чухаючи руку. – Передай Ніссель і мою подяку, але, якщо не заперечуєте, я обійдуся без щипка за дупу.

– Енн приєднується до моєї щирої подяки. І вона набагато старше мене.

У Племені Тіни вік надавав більше значимості. Зморшкувате обличчя Ніссель розпливлася в усмішці, і вона поплескала його по щоці.

– Піду принесу вам обом тави з чаєм.

– Схоже, вона твоя велика шанувальниця. – Енн, відкинувши волосся на спину, провела поглядом виходячу з кімнати знахарку.

– А чому б і ні?

Енн закотила очі і струсила з сукні солому.

– Коли це ти вивчив мову Племені Тіни? Ти ніколи не говорив Річарду з Келен, що знаєш її.

– Ха, та я вчив її ще багато років тому! Я взагалі багато чого знаю. Але далеко не про все повідомляю. Крім того, я завжди вважав, що корисно мати простір для маневру. Може стати в нагоді. От як зараз, наприклад. Але я ніколи насправді не брехав.

Енн видала якийсь незрозумілий звук..

– Може, це й не брехня, але все ж близько.

– До речі, про брехню, – посміхнувся їй Зедд. – Я вважаю, що ти зіграла просто блискуче. Вельми переконливо. Ця заява застала Енн зненацька.

– Ну, я… е-е… Спасибі, Зедд, вважаю, так, я була досить переконлива.

– Безумовно, – поплескав він її по плечу. Посмішку Енн змінив підозрілий погляд.

– Не намагайся мене умастити, старий! Я набагато тебе старше і все це вже бачила-перебачила. – Вона погрозила йому пальцем. – Тобі чудово відомо, що я на тебе зла!

– Зла? На мене? – Ткнув себе пальцем у груди Зедд. – Що я такого зробив?

– Що ти зробив? Мені потрібно тобі нагадати слово «Шнирок»? – Вона прийнялася крокувати маленькими колами, піднявши руки зі скарлюченими пальцями, зображуючи якесь чудовисько. – Ой, як страшно! Ось іде Шнирок! Ой, який жах! Ой-ой, який кошмар!

Вона різко зупинилася перед ним.

– Та що це спало на твою безмозку довбешку?! Звідки вилізло це нікчемне слівце «Шнирок»?! Ти що, здурів?!

– А що не так з назвою «Шнирок»? – Обурився Зедд.

Енн уткнувся кулаки в свої об'ємисті боки.

– Що не так? Та що це за назва «Шнирок» для уявного монстра?

– Ну, взагалі дуже гарна.

– Гарна?! Та мене трохи удар не вхопив, коли ти це сказав! Я була впевнена, що Річард тут же зрозуміє, що ми все вигадали, і буде довго сміятися! Та я сама мало не розреготалася!

– Буде довго сміятися? А що такого смішного у слові «Шнирок»? Відмінне слово. Присутні всі необхідні елементи моторошного створіння.

– Ти остаточно з'їхав з розуму? Та десятирічні хлопчаки, яких я застукувала за якою-небудь шкодою, яких хлібом не годуй, дай тільки видати якусь історію про переслідуючих їх монстрів, так от вони могли миттєво придумати, коли я хапала їх за вухо, з десяток назв куди кращих, ніж «Шнирок»! Ти хоч розумієш, яких зусиль мені коштувало зберегти серйозний вираз обличчя? Не будь стояча перед нами проблема настільки серйозною, мені б взагалі навряд чи це вдалося! А коли ти сьогодні не один раз повторив його, я думала, що наша затія провалиться відразу!

– Щось я не помітив, щоб вони сміялися, – схрестив Зедд руки на грудях. – Вони всі троє визнали це досить лякаючим. Мені здалося, що у Річарда затремтіли коліна, коли я вперше назвав це ім'я.

Енн в серцях грюкнула себе по лобі.

– Нам допомогла тільки чиста випадковість! Ти міг усе зіпсувати своєю дурістю! – Вона похитала головою. – Шнирок! Треба ж! Шнирок!

Зедд підозрював, що швидше за все таким чином проявляються її розпач і страх, і вирішив не заважати їй бурчати і крокувати. Нарешті Енн зупинилася і втупилася на нього, іскрячись люттю.

– Та де ти взагалі, в ім'я Творця, викопав таке маячне ім'я для монстра? Шнирок, ну треба ж! – Буркнула вона собі під ніс.

Зедд почухав потилицю і відкашлявся.

– Ну, відверто кажучи, в молодості, коли я тільки що одружився, я приніс моїй молодій дружині кошеня. Вона полюбила цю тваринку і весь час сміялася над її витівками. І мені страшенно подобалося, як у Ерілін від сміху сльози течуть, коли вона спостерігала за цим крихітним клубочком вовни. Я запитав її, як би їй хотілося назвати кошеня, а вона відповіла, що їй так подобається спостерігати за ним, коли він шастає всюди, вивчаючи предмети, що їй хочеться назвати його Шнирок. Ось звідки я взяв це ім'я. Саме тому воно мені завжди подобалося.

Енн закотила очі. Потім, поміркувавши над словами Зедда, зітхнула. Вона хотіла було щось сказати, але передумала і, знову зітхнувши, співчутливо погладила його по руці.

– Гаразд, все обійшлося, – підвела вона підсумок. – Все обійшлося. – Нахилившись, Енн підчепила пальцем ковдру і, згортаючи її, запитала: – А з пляшкою? Тою, що, як ти сказав Річарду, знаходиться в особистому анклаві Великого Чарівника в замку? Яких капостей можна чекати, коли він її розіб'є?

– А, та це звичайна пляшка, яку я одного разу купив під час подорожі. Коли я її побачив, мене вразила майстерність, з якою була зроблена ця граціозна штучка. І після довгої торгівлі з продавцем я нарешті збив ціну і купив її дуже недорого. Пляшка мені так сподобалася, що після повернення я поставив її на постамент. А заодно вона служила мені нагадуванням про моє уміння торгуватися, оскільки я придбав її за дивно низьку ціну. Я порахував, що там вона добре виглядає і дозволяє мені пишатися собою.

– Ну хіба ти не розумник! – Підколола його Енн.

– Так, великий. Трохи згодом я побачив точно таку ж пляшку, яка коштувала вдвічі менше, причому без усякого торгу. І я залишив куплену пляшку на постаменті як нагадування про те, що не треба задирати носа лише тому, що ти Чарівник першого рангу. Так що це просто стара пляшка, що зберігається як нагадування про отриманий урок. Тому, коли Річард її розіб'є, не трапиться рівно нічого.

Енн, захихотіла, похитала головою.

– Не будь у тебе чарівного дару, боюся навіть уявити, що б з тебе виросло.

– А я боюся того, що нам належить виявити. Вже зараз, оскільки його магічні здібності зменшувалися, Зедд почав відчувати ломоту в кістках і слабкість в м'язах. А буде ще гірше.

Від похмурої правди цих слів посмішка Енн зникла.

– Я цього не розумію. Те, що ти сказав Річарду, – правда. Келен повинна бути його третьою дружиною, інакше вона не могла притягнути шимів у цей світ. А ми знаємо, що шими тут, хоч це й неможливо. Навіть якщо взяти до уваги вивернуті способи, якими магія може інтерпретувати події, щоб виконати всі вимоги, необхідні для втілення в життя якихось речей, Келен все одно лише друга його дружина. Була та дівчина, Надіна, і Келен. Один плюс один дорівнює двом. Келен може бути лише другою за рахунком.

– Ми знаємо, що шимів закликали, – знизав плечима Зедд. – Так що нам потрібно думати над цією проблемою, а не над тим, чому так вийшло.

Енн сварливо кивнула.

– Думаєш, цей твій внучок зробить так, як йому сказано, і відправиться прямо в замок?

– Він обіцяв.

Енн втупилася на старого чарівника.

– Ми з тобою говоримо про Річарда, не забув?

Зедд безпорадно розвів руками.

– Не знаю, що ми ще могли зробити, щоб змусити його їхати в замок. Ми дали йому всі можливі мотивації, від благородних до егоїстичних, щоб він поспішив туди. Йому діватися нікуди. Ми продемонстрували йому всі страхітливі наслідки, якщо він не зробить того, що йому веліли.

– Так… – Енн погладила згорнуту під пахвою ковдру. – Ми зробили все, хіба що правди не сказали.

– Ми практично сказали йому правду про те, що станеться, якщо він не поїде в замок. Це зовсім не брехня, якщо не рахувати того, що вся правда ще більш похмура, ніж намальована нами картинка. Я знаю Річарда. Келен закликала шимів, щоб врятувати йому життя. І він зробив би все мислиме і немислиме, щоб повернути все на свої місця. І зробив би тільки гірше. Ми не можемо дозволити йому грати з вогнем. Ми дали йому те, що йому потрібно найбільше, – спосіб допомогти. Його єдиний порятунок – замок. Шими не можуть дістати його там, де їх закликали, а Меч Істини швидше за все єдина чарівна річ, яка ще діє. Ми про все інше подбаємо самі. Хто знає, якщо він опиниться поза їх досяжністю, можливо, загроза зникне сама по собі.

– Надія досить слабка. Втім, вважаю, ти правий, – погодилася Енн. – Він дуже рішуча людина. Весь у діда.