Текст книги "П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 28 (всего у книги 50 страниц)

– Ніяких «якщо», – насупився Інгер. – Так воно і було.

– Так, звичайно. Смію вас запевнити, що я сам займуся справою і доведу її до кінця. Я не потерплю нікого такого безчесного в маєтку, будь то хакенець, або навіть андерець. Тут всі до єдиного мають почувати себе в цілковитій безпеці. І я не дозволю нікому, андерцю чи хакенцю, ухилитися від правосуддя. Однак ви повинні розуміти, що у зв'язку з убивством такої важливої пані та можливою небезпекою для життя інших людей, включаючи хакенок, в першу чергу я повинен займатися розслідуванням цього злочину. Місто схвильоване. Народ чекає, що жахливий злочин буде покараний.

– Я розумію, – нахилив голову Інгер. – І приймаю ваше особисте запевнення, що цей молодик чи молодики не залишаться безкарними. – Інгер встав, рипнувши стільцем. – Або не молодик.

Далтон піднявся теж.

– Молодий він або старий, ми докладемо всіх зусиль, щоб знайти винного. Даю слово.

Інгер потиснув Далтону руку. Рукостискання у нього було міцненьким, щоб не сказати костедробильним.

– Я радий, що звернувся до того, до кого слід було звернутися, майстер Далтон.

– І ви не помилилися.

– Так? – Відгукнувся Далтон на стукіт у двері. Він здогадувався, хто прийшов, тому продовжував писати інструкції для нових охоронців, яких розпорядився поставити в маєток. Гвардійці, що охороняли маєток, армійському начальству не підкорялися. Всі вони були андерцями. Далтон ні за які пряники не довірив би армії охорону маєтку.

– Майстер Кемпбелл? – Він підняв погляд.

– Заходь, Несан.

Несан увійшов і завмер перед столом. Він здавався вище, з тих пір як надів форму гінця, і ще більше підбадьорився після тієї історії з Клодін. Далтон був задоволений тим, як Несан зі своїм м'язистим приятелем виконали доручення. Дехто з інших гінців надав Далтону докладний звіт.

Далтон відклав ручку.

– Несан, ти пам'ятаєш нашу з тобою першу зустріч? – Питання дещо спантеличило Несана.

– Так… е-е… так, пане! – Гаркнув він. – Пам'ятаю.

– Там, трохи далі по коридору. Біля майданчика.

– Так, майстер Кемпбелл. І дуже вдячний вам за те, що ви не… Тобто за те, що ви так добре до мене поставилися.

– За те, що я не повідомив на кухню, що ти знаходився там, де тобі бути не належало.

– Так, пане. – Несан облизав губи. – Ви були дуже ласкаві, майстер Кемпбелл. – Далтон потер скроню.

– Я пригадую, що ти тоді сказав мені, що міністр дуже хороша людина і тобі б не сподобалося, якби хтось відгукувався про нього погано.

– Так, пане, це правда.

– І ти довів, що слів на вітер не кидаєш. Довів, що зробиш все необхідне, щоб захистити його добре Ім'я. – Далтон злегка посміхнувся. – А пам'ятаєш, що я тобі ще сказав тоді на майданчику?

Неса відкашлявся.

– Що я коли-небудь зароблю право на прізвище?

– Вірно. Поки що ти дієш так, як я від тебе очікував. А чи пригадуєш, що ще тоді відбулося на майданчику?

Далтон не сумнівався, що хлопець все пам'ятає. Таке не забувається. Несан напружився, намагаючись знайти слова, щоб сказати це, не називаючи речі своїми іменами.

– Ну, пане… тобто там…

– Несан, ти пам'ятаєш, як та юна дама тебе вдарила? Несан кашлянув.

– Так, пане, це я пам'ятаю.

– І ти її знаєш?

– Її звати Беата. Вона працює в м'ясника Інгера. Вона ходить зі мною на покаяння.

– І ти, звичайно, бачив, що вона тут робила. Міністр тебе бачив. Стейн тебе бачив. Ти напевно бачив їх з нею?

– Міністр не винен, пане. Вона отримала те, що просила. Тільки й усього. Вона весь час сохла по ньому, розповідала, який він красень і який чудовий чоловік. Кожен раз зітхала, вимовляючи його ім'я. Знаючи її, можна точно сказати, що вона отримала те що хотіла, пане.

Далтон посміхнувся про себе.

– Вона тобі подобалася, так, Несан?

– Ну, я толком не знаю, пане. Важкувато добре ставитися до когось, хто тебе ненавидить. З часом набридає, знаєте.

Далтон чудово розумів, як хлопчина насправді ставиться до цієї дівиці. У нього всі почуття на лиці написані.

– Розумієш, Несан, справа в тому, що ця дівчина може раптово побажати учинити нам неприємності. Іноді дівчата так поступають через деякий час. Колись ти сам з цим зіткнешся. Будь обережний, виконуючи їх побажання, тому що іноді вони потім можуть заявити, що ніколи ні про що подібне не просили. Хлопчина здивувався.

– А я й не знав, пане! Спасибі за пораду!

– Коротше, як ти сказав, вона отримала лише те, що просила. Силою її ніхто не примушував. Тепер же вона, схоже, передумала і, цілком можливо, почне волати про згвалтування. Майже як Клодін Уінтроп. Жінки, що побували з займаючими важливі пости чоловіками, іноді так потім роблять, бажаючи що-небудь отримати. Ними керує жадібність.

– Майстер Кемпбелл, я впевнений, що вона не…

– Нещодавно мені наніс візит Інгер. – Несан позеленів.

– Вона розповіла Інгеру?!

– Ні. Вона лише заявила, що більше не стане возити в маєток товар. Але Інгер – людина недурна. Він вважає, що йому відома причина. І він хоче справедливості. Якщо він змусить цю дівчину, Беату, висунути обвинувачення, міністр може незаслужено опинитися об'єктом мерзенних звинувачень. – Далтон встав. – Ти знаєш цю дівчину. Може виникнути необхідність розібратися з нею, як з Клодін Уінтроп. Вона тебе знає. І дозволить тобі наблизитися.

Неса став зеленувато-попелястим.

– Майстер Кемпбелл… пане, я…

– Ти що, Несан? Ти вже не хочеш заробити прізвище? Втратив інтерес до роботи гінця? Перестала подобатись нова форма?

– Ні, пане, справа не в цьому.

– А в чому, Несан?

– Ні в чому, пане. Ну… як я вже сказав, вона отримала лише те, що просила. І розумію, що вона не має права звинувачувати в чомусь міністра, тому що він нічого поганого не зробив.

– Не більше права, ніж було у Клодін. – Несан судорожно проковтнув.

– Ні, пане. Не більше. – Далтон всівся назад.

– Я радий, що ми один одного зрозуміли. Я тебе покличу, якщо вона стане небезпечна. Будемо сподіватися, цього не станеться. Хто знає, може, вона й передумає висувати такі мерзенні звинувачення. Може, хтось зуміє вбити їй в голову трохи здорового глузду до того, як знадобиться захищати міністра від її мерзенних інсинуацій. Можливо, вона навіть прийде до висновку, що робота в м'ясника – не для неї, і відправиться працювати на якусь ферму. Або ще куди.

Далтон ліниво жував кінчик ручки, проводжаючи очима Несана, який акуратно причинив за собою двері. І подумав, що було б цікаво подивитися, як хлопчина впорається із завданням. Якщо у нього нічого не вийде, то Роулі впорається напевно.

Але якщо Несан усе зробить як треба, тоді всі деталі вляжуться в потрібну мозаїку, одна до однієї.

40

Чоботи майстра Спінка, який, заклавши руки за спину, крокував між лавами, ритмічно вистукували по підлозі. Слухачі все ще схлипували, оплакуючи андерських жінок, переживаючи за те, що зробило з ними хакенське військо. Несан вважав, ніби знає все, що йому належить почути на цьому уроці, але помилився. Розповідь була куди жахливішою, ніж він міг собі уявити.

Він відчував, що обличчя в нього не поступається за кольором волоссю. Майстер Спінк відмінно заповнив прогалини в сексуальних знаннях Несана. Але це виявилося далеко не настільки приємним, як він припускав. Те, про що він завжди так солодко мріяв, викликало після розповідей майстра Спинка про тих андерських жінок лише відразу.

Ще більше нагнітало становище те, що Неса сидів між двома жінками. Знаючи, про що буде урок, жінки спробували сісти купкою з одного боку кімнати, а чоловіки – з іншого. Зазвичай майстру Спинку було байдуже, як вони розсаджуються.

Але в цей раз він всіх пересадив по-своєму, по черзі, чоловік-жінка, чоловік-жінка. Він знав всіх і кожного, знав, хто де живе і де працює. Він всіх перемішав, саджаючи поруч малознайомих людей.

Він зробив це, щоб посилити випробовувану кожним незручність, поки він розповідав про кожну жінку і про те, що з нею проробляли. Він описував все в найдрібніших подробицях. Ошелешена аудиторія майже і не схлипнула жодного разу, всі були занадто збентежені, щоб ризикнути привернути до себе увагу.

Несан, наприклад, і не чув про те, що таке можливо між чоловіком і жінкою, а він наслухався всякого від інших кухарчуків і гінців. Звичайно, ті люди – хакенські владики, і вони були далеко не добрими і ласкавими. Вони хотіли заподіяти тим андерським жінкам якомога більше болю. Хотіли принизити їх. Ось наскільки огидними були хакенці.

– Не сумніваюся, що всі ви тут думаєте, – продовжував майстер Спінк, – «все це відбулося дуже давно. Багато століть тому. То були хакенські владики. Тепер ми стали кращими».

Чоботи майстра Спінка зупинилися перед Несаном.

– Адже ти так думаєш, вірно, Несан? Саме так думаєш, сидячи тут в своїй красивій формі? Ти вважаєш, що ви кращий тих хакенських владик? Що хакенці навчилися бути краще?

– Ні, пане, – пробелькотів Несан. – Ми не краще. – Майстер Спінк, хмикнувши, рушив далі.

– Хто-небудь з вас думає, що нинішні хакенці розлучилися зі своїми огидними звичками? Ви вважаєте себе кращими, ніж ваші пращури?

Несан поволі озирнувся. Приблизно половина слухачів нерішуче підняли руку.

– Ах он як?! – Вибухнув майстер Спінк. – Ви вважаєте, що нинішні хакенці стали краще? Ви, нахабна публіка, вважаєте себе краще?!

Руки швиденько опустилися.

– Ви нітрохи не краще! Ви й донині дотримуєтеся своїх огидних звичок!

Він знову взявся крокуватиму між лавами, ритмічно стукаючи каблуками чобіт.

– Ви не краще, – повторив він, але вже більш спокійно. – Ви такі ж.

Несан не пам'ятав, щоб учитель-небудь був так засмучений. Здавалося, він ось-ось розплачеться.

– Клодін Уінтроп була всіма шанованою і поважною жінкою. Все своє життя вона трудилася на благо всіх людей. І хакенців, і андерців. Одним з останніх її діянь був закон, що скасовує застарілі порядки, щоб відтепер голодуючі люди, більшість з яких – хакенци, могли знайти роботу. Але перед смертю їй довелося дізнатися, що ви нічим не відрізняєтеся від тих хакенських владик, що ви точно такі ж.

Стукіт каблуків знову рознісся по кімнаті.

– У Клодін Уінтроп виявилося дещо спільне з тими жінками давнини, про яких я вам сьогодні розповідав. І її спіткала та ж доля.

Несан насупився. Він-то знав точно, що з Клодін Уінтроп нічого подібного не сталося. Вона померла швидко.

– Як і тих жінок, Клодін Уінтроп згвалтувала бонда хакенців.

Несан підняв очі, насупившись ще сильніше. Але, зрозумівши, що хмуриться, тут же змінив вираз обличчя. На щастя, майстер Спінк в цей момент був в іншому кінці, заглядаючи в очі кожному сидячому там чоловікові, і не помітив подиву Несана.

– Ми можемо тільки здогадуватися, скільки довгих годин нещасній Клодін довелося виносити цих гвалтівників, що веселилися від душі. Ми можемо тільки припускати, скільки їх було, цих жорстоких безсердечних хакенців, що піддали її таким тортурам на пшеничному полі. По тому, як сильно були витоптані посіви, влада припускає, що їх було чоловік тридцять-сорок.

Аудиторія в жаху ойкнула. Несан ахнув теж. Їх там і половини-то не було! Йому хотілося встати і заявити, що це неправда, що вони ніяких таких гидот з Клодін не робили, і що вона заслужила смерті за те, що хотіла нашкодити міністру і майбутньому Суверенові, Бертрану Шанбору, і що він, Несан, лише виконував свій обов'язок. Несану хотілося сказати, що вони зробили добру справу для міністра і Андера. Але він тільки ще нижче опустив голову.

– Але там було зовсім не тридцять чи сорок чоловік, – проголосив майстер Спінк і обвів пальцем аудиторію – Там були всі ви! Всі ви, хакенци, згвалтували її, а потім убили. Через ту ненависть, яку все ще виношуєте в ваших серцях, ви всі брали участь у згвалтуванні і вбивстві.

Він повернувся спиною до слухачів.

– А тепер геть звідси! Досить з мене на сьогодні ваших повних ненависті хакенських очей. Я більше не можу виносити ваших злочинів. Забирайтеся геть! Вимітайтеся до наступних зборів і подумайте про те, як вам стати краще.

Несан кинувся до дверей. Він не хотів упустити Беату. Не хотів розшукувати потім її на вулиці. Він втратив її в прямуючому назовні натовпі, але ухитрився проштовхнутися в перші ряди виходячих людей.

Опинившись на свіжому повітрі, Несан відійшов убік. Він уважно оглянув тих, хто вийшов до нього, але Беати не помітив. Відійшовши в тінь, він прийнявся чекати, не спускаючи очей з потоку людей.

Побачивши дівчину, він голосним шепотом покликав її.

Беата зупинилася і закрутила головою, намагаючись зрозуміти, звідки і хто її кличе. Ідучі слідом натикалися на неї, і вона зробила крок у бік, ближче до Несана.

На ній не було того синього плаття, що так подобалося Несану і в якому вона була в той день, коли її покликали до міністра. Сьогодні вона одягнула сукню пшеничного кольору з темно-коричневою накидкою.

– Беата, мені треба з тобою поговорити.

– Несан? – Вона взялася в боки. – Несан, це ти?

– Так, – прошепотів він.

Вона повернулася, щоб піти. Неса схопив її за руку і рвонув до себе в тінь. Останні слухачі квапливо розходилися по домівках, не звертаючи ніякої уваги на зустріч двох молодих людей після зборів. Звичайна справа. Беата спробувала вирватися, але Несан тримав міцно і тягнув її далі до дерев і кущів, ростучим біля зали зібрань.

– Пусти! Зараз же відпусти, Несан, а то я закричу!

– Мені необхідно з тобою поговорити, – наполегливо зашепотів він. – Пішли!

Вона почала вириватися. Але Несан наполегливо тягнув її за собою, поки вони не опинилися в глибокій тіні за кущами, де їх ніхто не міг побачити. І якщо вони не будуть шуміти, то й почути їх теж ніхто не зможе. Крізь гілля дерев світив місяць.

– Несан! Прибери від мене свої мерзенні хакенські граблі! Повернувшись до неї, він випустив її руку. Беата тут же підняла іншу, щоб вдарити його. Несан цього чекав і перехопив їй зап'ястя. Тоді вона всунула йому іншою рукою по щоці.

Він відважив їй зустрічний ляпас. Він ударив не сильно, але від несподіванки Беата отетеріла. Для хакенця вдарити когось було злочином. Але ж він вдарив її зовсім легенько. Він зовсім не збирався заподіяти їй біль, лише здивувати і змусити вислухати.

– Ти повинна мене вислухати! – Прогарчав він. – У тебе серйозні неприємності.

У світлі місяця він ясно бачив, що її очі метають блискавки.

– Це в тебе неприємності! Я розповім Інгеру, що ти затягнув мене в кущі, вдарив, а потім…

– Ти вже й так наговорила Інгеру достатньо! – Вона на мить замовкла.

– Не розумію, про що ти. Я піду. Не збираюся стояти тут і чекати, щоб ти знову вдарив мене, особливо коли ти тільки що продемонстрував своє мерзенне хакенське поводження з жінками!

– Ти все одно мене вислухаєш, навіть якщо для цього мені доведеться жбурнути тебе на землю і сісти зверху!

– Тільки спробуй, ти, худа маленька глиста! – Несан міцно стиснув губи, намагаючись не звертати увагу на образу.

– Беата, будь ласка! Будь ласка, вислухай мене. Мені потрібно сказати тобі дещо дуже важливе.

– Важливе? Може, для тебе і важливе, а мені наплювати! Нічого не бажаю слухати! Я знаю, який ти! Знаю, як ти радів…

– Ти хочеш, щоб працюючі у Інгера люди постраждали? Хочеш, щоб постраждав Інгер? Те, що я хочу сказати, до мене ніякого відношення не має. Не знаю, чому ти так погано про мене думаєш, але не збираюся виправдовуватися ні в чому. Те, що я хочу сказати, стосується тільки тебе.

Беата, пирхнувши, схрестила руки на грудях і якийсь час роздумувала. Несан виглянув між гілками, щоб переконатися, що ніхто за ними не стежить. Беата заклала волосся за вухо.

– Раз вже ти не збираєшся розповідати мені, який ти красунчик в цій розкішної формі, такій же, як у тих мерзенних владик, то так і бути, говори. Тільки швидко. У Інгера є для мене ще робота.

Несан облизав губи.

– Сьогодні Інгер привіз в маєток товар. Він поїхав сам, бо ти відмовилася надалі їздити в маєток.

– Звідки ти це знаєш?

– Вмію слухати.

– І яким це…

– Ти будеш слухати? У тебе великі неприємності, і тобі загрожує неабияка небезпека.

Вона взялася в боки, але замовкла, і Несан продовжив.

– Інгер вважає, що в маєтку тебе образили. Він зажадав, щоб з цією справою розібралися, і бажає знати ім'я кривдника.

Беата пильно подивилася на нього.

– Звідки тобі це відомо?

– Я ж сказав, що вмію слухати.

– Я Інгеру нічого не розповідала.

– Не важливо. Він сам здогадався чи як ще – не знаю, але суть в тому, що він турбується про тебе і горить бажанням, щоб з цією справою розібралися. Він вбив собі в голову, що бажає справедливості. І він не відступиться. Почне докопуватися.

Дівчина роздратовано зітхнула.

– Не треба мені було відмовлятися! Треба було поїхати, і не важливо, що зі мною могло знову статися.

– Я не виню тебе, Беата. На твоєму місці я вчинив би так само.

Вона підозріло глянула на нього.

– Я хочу знати, хто тобі все це розповів.

– Я ж гонець, розумієш, і кручусь біля всяких важливих людей. А ті розмовляють між собою про все, що діється в маєтку. Я просто чув розмову, от і все. Річ в тому, що, якщо ти почнеш розповідати про те, що сталося, люди вважатимуть, що ти хочеш заподіяти шкоду міністрові.

– Ой, та кинь ти, Несан! Я всього лише хакенська дівка! Як я можу нашкодити міністру?

– Ти ж сама мені розповідала, що люди думають, що він стане Сувереном. Ти чула коли-небудь, щоб хтось погано відгукувався про нього? Ну так от, міністр уже майже призначений Сувереном. І як, по-твоєму, поставляться до того, якщо ти почнеш ляпати язиком про те, що трапилося? Думаєш, що вважатимуть тебе хорошою дівчинкою, яка каже правду, а міністра брехуном, за те, що він спростовує твої слова? Нас вчать, що андерці не брешуть. Якщо ти скажеш хоч слово проти міністра, то це на тебе повісять ярлик брехухи. Більш того, брехухи, яка намагається заподіяти шкоду міністру.

Вона роздумувала над його словами як над якоюсь нерозв'язною загадкою.

– Ну, я взагалі-то не збиралася, але якщо б і сказала, то міністру довелося б визнати, що я кажу правду. Тому що це правда і є. Андерці не брешуть. Тільки хакенці по натурі своїй мерзотники. Якщо йому доведеться відповідати, то він скаже правду.

Неса сердито зітхнув. Він знав, що андерці краще них і що хакенці бридкі за самою своєю суттю, але поступово почав приходити до висновку, що андерці теж далеко не всі непорочні і ідеальні.

– Послухай, Беата, я знаю, чому нас вчили, але це не завжди правда. Деякі речі, яким вони нас вчать, повна дурість. Не все, що вони говорять, правда.

– Все правда, – відрізала вона.

– Ти можеш так думати, але це не так.

– Та ну? А мені здається, ти просто не бажаєш визнавати, наскільки огидні хакенські чоловіки. Просто не хочеш, щоб у тебе була така чорна душа. І хочеш, щоб не було правдою те, що ті хакенці зробили з тими нещасними жінками багато років тому, і те, що хакенці зробили з Клодін Уінтроп.

Неса відкинув волосся з лоба.

– Беата, ну подумай сама! Звідки майстер Спінк може знати, що зробили з кожною з тих жінок?

– З книжок, дубина! На той випадок, якщо ти забув, нагадаю, що андерці вміють читати! У маєтку повно книг, в яких…

– І ти думаєш, що мужики, які згвалтували цих жінок, потім зупинилися по дорозі, щоб записати все у подробицях? А попередньо поцікавились у цих жінок, як їх звати, а потім до дрібниць записали просто для того, щоб малися списки всіх їхніх діянь?

– Так! Саме це вони і зробили! Як і всім хакенським чоловікам, їм сподобалося те, що вони зробили з тими жінками. І вони все записали. Це всім відомо. Все це є в книжках.

– А Клодін Уінтроп? Ану, скажи мені, де та книжка, де записано про те, що її згвалтували ті чоловіки, які її вбили?

– Ну, її ж згвалтували. Це очевидно. Це зробили хакенці, а хакенські чоловіки завжди так чинять. Ти і сам повинен знати, які хакенські чоловіки, паскуди, ти, маленький…

– Клодін Уінтроп висунула звинувачення проти міністра. Вона весь час загравала з ним і здавалася зацікавленою в ньому. А потім, коли він нарешті поклав на неї око і вона охоче лягла під нього, після цього вона вирішила передумати. І почала розповідати всім підряд, що він її примусив і взяв проти її волі. У точності, як воно сталося з тобою. А в результаті, після того як вона почала поширювати всюди нібито брехню, що міністр її згвалтував, вона стала трупом.

Беата мовчала. Несан знав, що Клодін всього лише намагалася вчинити міністру неприємності. Далтон Кемпбелл йому так сказав. З іншого боку, те, що сталося з Беатою, відбулося без згоди дівчини, і все ж вона тим не менш не намагалася влаштувати бучу через це.

Щосили співали цвіркуни. Беата стояла в темноті і мовчки дивилася на неса. Неса озирнувся, щоб зайвий раз переконатися, що нікого поблизу немає. Крізь гілки чагарнику він бачив ідучих по вулиці перехожих. Але ніхто не звертав уваги на темні кущі, за якими стояли вони з Беатою.

Нарешті вона заговорила, але від колишньої гарячності і сліду не залишилося.

– Інгер нічого не знає, а я не збираюся йому нічого розповідати.

– Тепер уже пізно. Він вже побував у маєтку і всіх перебаламутив, заявивши, що тебе там згвалтували. Високопоставлених людей. Він висунув вимоги. Він жадає справедливості. Інгер змусить тебе сказати, хто тебе скривдив.

– Не зможе.

– Він андерець. А ти – хакенка. Він зможе. Але навіть якщо він передумає і не стане тебе трясти, все одно він вже розворушив осине гніздо, і в маєтку можуть вирішити витягнути тебе до судді, і він накаже тобі назвати ім'я кривдника.

– Я стану все заперечувати, – наполягала Беата. – Вони не зможуть змусити мене сказати.

– Ні? Ну тоді ти сама станеш злочинницею, якщо відмовишся розповісти, що сталося. Вони думають, що це зробив якийсь хакенець, і тому бажають знати його ім'я. Інгер – андерець, і він говорить, що тебе згвалтували. Якщо ти не скажеш їм, вони запросто можуть посадити тебе на ланцюг, і будеш сидіти, поки не передумаєш. Але навіть якщо вони цього не зроблять, ти вже точно втратиш роботу і станеш ізгоєм. Ти казала, що хочеш піти в армію. Що це твоя мрія. Злочинці не можуть служити в армії. І мрії твоїй прийде кінець. Ти станеш жебрачкою.

– Я знайду роботу. Я вмію працювати.

– Ти хакенка. Відмова співпрацювати з судом зробить тебе злочинницею. Ніхто не прийме тебе на роботу. Ти закінчиш своє життя на панелі.

– Ні за що!

– Ні, закінчиш! Коли наголодуєшся і намерзнешся, почнеш торгувати собою як миленька. Будеш продавати себе чоловікам. Старим. Майстер Кемпбелл сказав мені, що повії хворіють страшними хворобами і вмирають. І ти так само помреш, через те, що переспала зі старим, який…

– Ні! Не стану, не стану…

– А на що ти тоді будеш жити? Якщо тебе оголосять хакенською злочинницею за відмову відповідати на питання судді, то на що ти будеш жити? А якщо відповіси, хто тобі повірить? Тебе назвуть брехухою, і знову ти опинишся злочинницею за те, що оббрехала андерця, що займає відповідальний пост. Це теж злочин, ти знаєш – висувати проти андерських посадових осіб брехливі звинувачення.

Вона деякий час пильно дивилася йому в очі.

– Але воно ж не помилкове. Ти можеш підтвердити правдивість моїх слів. Ти говорив, що хочеш стати Шукачем Істини, пам'ятаєш? Це твоя мрія. Моя мрія – піти в армію, твоя – стати Шукачем Істини. Як людина, що бажає стати Шукачем, ти повинен будеш встати і підтвердити істинність моїх слів.

– Я хакенець. Ти дійсно вважаєш, що вони повірять словам двох хакенців, а не самого міністра культури? Зовсім здуріла? Беата, ніхто не повірив Клодін Уінтроп, а вона була андеркою, та ще й високопоставленою. Вона висунула звинувачення проти міністра, щоб йому допекти, і тепер вона мертва.

– Але якщо це правда…

– Що правда, Беата? Що ти казала мені, яка велика людина міністр? Що ти знаходиш його дуже красивим? Що ти дивилася на його вікно, зітхала і називала його Бертраном? Що у тебе оченята загорілися, коли тебе запросили до міністра? Що Далтону Кемпбеллу довелося тримати тебе під лікоть, щоб ти не злетіла під стелю від захвату, отримавши запрошення зайти до міністра, щоб він особисто повідав тобі, щоб ти передала Інгеру, як йому подобається м'ясо, яке поставляється від нього? Я бачив тільки тебе і його… Може, потім тебе здолала жадібність. Жінки потім так себе ведуть, я чув. Віддавшись добровільно, вони іноді потім висувають звинувачення, щоб отримати для себе що-небудь. Так люди говорять. Все, що мені відомо, це що ти, цілком можливо, прийшла в такий захват від зустрічі з ним, що сама задерла поділ і поцікавилася, чи не хоче він тебе. Ти ж мені нічого не розповідала! Єдине, що я від тебе отримав, – це ляпас. Дуже може бути – за те, що я бачив, як ти отримуєш задоволення в обіймах міністра в той час, коли повинна працювати. Наскільки мені про все це відомо, таке теж може бути правдою.

У Беати затремтіло підборіддя, і вона спробувала зморгнути набіглі сльози. Звалившись на коліна, вона закрила обличчя долонями і розридалася.

Несан деякий час тупо дивився, не знаючи, що робити. Нарешті він опустився на коліна поруч з дівчиною. Він страшенно стривожився, бачачи її заплаканою. Він знав Беату давно і жодного разу не бачив, щоб вона плакала, як інші дівчиська. І ось тепер вона ридає, як дитина.

Несан співчутливо торкнув її за плече. Вона скинула його руку.

Оскільки розради вона не потребувала, Несан просто мовчки сидів. У нього майнула думка піти і залишити її плакати на самоті, але потім він вирішив, що якщо їй раптом щось знадобиться, то принаймні в її розпорядженні буде він.

– Несан, – вимовила вона крізь сльози, – що мені тепер робити? Мені так соромно! Я таке влаштувала! Це я в усьому винна, я спокусила хорошого андерського чоловіка, і все через мою мерзенну хтиву хакенську суть! Я цього не хотіла, і не думала його спокушати, і все ж спокусила! Те, що він зробив, він зробив з моєї вини. Але я не можу брехати і казати, що поступилася добровільно, тому що це не так. Зовсім навпаки. Я намагалася з ними боротися, але куди там, вони були набагато сильнішими за мене. Мені так соромно! Що ж мені тепер робити?

Несан проковтнув стоячу у горлі грудку. Йому не хотілося цього говорити, але заради її безпеки він змушений. Якщо він цього не зробить, Беата запросто може закінчити тим же, що і Клодін Уінтроп. А він може виявитися тим, кому накажуть це зробити. І тоді всьому кінець, тому що Несан виразно розумів: він не зможе заподіяти зла Беаті. І знову опиниться на кухні відшкрібуючим котли. Це у кращому випадку. Але скоріше погодиться на це, ніж заподіє біль Беаті.

Несан взяв її за руку і ласкаво розтиснув їй пальці. Потім порився в кишені і вклав в її долоньку шпильку зі спіральною голівкою. Ту саму, якою Беата зазвичай заколювала комір своєї сукні. Ту саму, яку вона втратила на третьому поверсі маєтку в той день.

– Ну, наскільки я розумію, Беата, ти влипла по вуха. І я не бачу ніякого іншого виходу, крім одного.