Текст книги "Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 29 (всего у книги 51 страниц)

Верна не знала, що відбувається. Вона сиділа впівоберта, продовжуючи розпорошувати скло. Келен бачила шлейф скляного пилу, що розвівався за ними. Довгий шлейф звивався, вітерець зносив його в бік ворога, несучи за передні ряди, туди, далі, і зникав у темряві. Позаду факели імперців висвітлювали скляну хмару, що змішаласяся зі снігом, піднятим з промерзлої землі.

По крупу коня ковзнула стріла і зникла в темряві. Група імперців, побачивши наближення Келен, стрімголов кинулася їй напереріз. Келен рвонула вудила, намагаючись змусити могутнього жеребця повернути праворуч. Але охоплений панікою кінь мчав уперед. Келен відчула повну безпорадність, відчайдушно намагаючись повернути коня. Марно. Вони мчали прямо на стіну імперських солдатів.

– Ми занадто близько! – Прокричала їй на вухо Верна. Але Келен була дуже зайнята, щоб відповісти. Її права рука тремтіла від напруження, вона з усієї сили натягувала привід, намагаючись повернути голову жеребця направо, але кінь закусив вудила і був куди сильніше її. По шиї Келен струменів піт. Вона з силою встромила праву шпору в бік коня, щоб змусити повернути. Імперці перед нею взяли мечі і списи напоготів. Битися – це одне, а не володіти ситуацією і просто дивитися, як насувається смерть, – зовсім інше.

– Келен! Що ти робиш?!

Загнав шпору прямо в черево біля задньої правої ноги, Келен як і раніше намагалася повернути жеребця. Але цього було мало. Вона не могла з ним впоратися. Ворог здавався стрімко летячим назустріч наїженим дикобразом.

Буквально за три кроки від імперців жеребець опустив голову.

– Гарний хлопчик! – Заволала Келен.

Може, йому вдасться про минути списи. Келен підвелася в стременах і нахилилася вперед, випрямивши спину. І відпустила повідки. Продовжуючи направляти його ногами, вона надала коню повну свободу маневру.

Вона не знала, чи вийде у них, враховуючи додатковий вантаж на спині коня. Ну чому ці списи не коротші! Келен крикнула Верні, щоб та трималася міцніше.

Раптово перед ними виник низько летячий вогонь чарівника. Солдати, що перегороджували шлях Келен, кинулися плазом на землю. Залягла вся лінія перед ними. Вогонь пролетів буквально у них над головами, обрушившись на землю зліва від Келен. Багатотисячний крик вдарив по вухах.

Жеребець буквально стелився по землі. В останній момент він підтягнув голову, підібрався і зметнувся вгору, відштовхнувшись могутніми задніми ногами. І вони пролетіли над передньою лінією імперських солдатів. Верна заверещала, вчепившись, як кліщами, в Келен. Жеребець приземлився позаду тих солдатів, що розпласталися по землі. Спружинивши в стременах, Келен пом'якшила удар. Верна ж цього зробити не могла. Під подвійним вагою кінь ледь не спіткнувся при приземленні, але все ж встояв і продовжив біг. Нарешті на їх шляху не було імперських солдатів.

– Та яка муха тебе вкусила?! – Заволала Верна. – Не роби так більше, не то я не зможу рівномірно розпилювати скло!

– Вибач! – Кинула через плече Келен. Незважаючи на б'ючий в обличчя крижаний вітер, у неї по лобі тік піт. Імперські солдати начебто залишилися позаду. Келен облила хвиля полегшення, коли вона усвідомила, що вони проскочили більшу частину передових ліній Імперського Ордена.

Вдалині – за ними – вогненний шторм висвітлив нічну тьмуу. Зедд з Уорреном пригощали імперців старим добрим вогнем чарівника, як сказав Зедд. Страхітлива демонстрація, нехай і недостатня, щоб зупинити настільки численного супротивника, як Імперський Орден. Коли підоспілі нарешті імперські маги виставили щити, то нанесеної противнику шкоди стало дещо менше. Але обидва чарівника забезпечили Келен необхідне прикриття.

Поскакав далі, Келен почула улюлюкання Кари. Угледівши коня Кари, покритий піною кінь швидко скинув темп. Жеребець дуже втомився. Як і Келен. Коли вони спішилися біля Кари з Філіпою, Верна кинула порожнє відро на землю. Келен пораділа, що темно й інші не бачать, як в неї тремтять ноги. І з полегшенням побачила, що крапелька чарівного вогню згасла перш, ніж встигла прогризти шкіряні лати.

Вони вчотирьох дивилися, як ніч освітлюється полум'ям. Велика частина вогню розбивалася об щити, але все ж вражала всіх, хто опинявся поблизу. Зедд з Уорреном посилали одну смертоносну вогненну сферу за одною. Крики обпалених лунали по всій лінії наступаючих імперців.

Маги супротивника наносили удари у відповідь, сіючи смерть в рядах д'харіанців, але сестри Світла теж виставляли щити.

І все ж величезні полчища імперців продовжували рухатися вперед. Смертоносний вогонь хіба що трохи уповільнив їх просування, та порушив стрункість лав.

Поступово маги з обох сторін оволоділи ситуацією і абсолютно нейтралізували дії один одного. Келен знала, що у передових ліній д'харіанців немає ніякої надії витримати натиск імперської орди. Навіть сповільнити її наступ. При світлі місяця вона бачила, як д'харіанці залишають позиції.

– Чому ця штука не діє? – Здивовано прошепотіла Келен. Вона нахилилася до Верне. – Ти впевнена, що її зробили як треба?

Спостерігаюча за швидким натиском противника Верна, здавалося, не чула питання. Келен перевірила меч. Вона розуміла, наскільки безнадійна буде бійка. Вона відчувала меч Річарда на спині і зважувала, чи не витягнути його, але потім вирішила, що все ж краще швидше звідси забратися. Вона підштовхнула Верну до коня.

Але перш ніж Келен вділа ногу в стремено, вона помітила, що Орден уповільнює рух. Солдати почали спотикатися. Одні витягували уперед руки. Інші падали.

– Дивись! – Закричала Верна.

В ночі пролунав нескінченний стогін болю і відчаю. Спотикаючись, імперці падали один на одного. Хтось рубав невидимого ворога, але замість нього наносив удари своїм осліплим соратникам.

Тепер передні ряди імперців ледь повзли. Задні ряди напирали, налітаючи на практично виведених з ладу йдучих попереду. Коні, охоплені панікою, скидали вершників. Перелякані коні топтали всіх, хто попадався на шляху. Фургони переверталися. В рядах ворога почався повний бедлам.

Наступ захлинувся. Імперський Орден зупинився.

Підскакали Зедд з Уорреном і спішилися. Обох, незважаючи на морозну ніч, заливав піт. Келен стиснула руку Зедда.

– Під кінець ви двоє врятували наші шиї.

– Він, не я, – вказав Зедд на Уоррена.

– Я побачив ваші труднощі, – знизав плечима Уоррен. Вони зачаровано спостерігали, як сліпне ворожа армія.

– У тебе вийшло! – Вигукнула Келен. – Верна, ти зі своїм склом врятувала нас!

Вони з Верної обнялися, не намагаючись стримати сльози.

40

Келен пройшла через перевал однією з останніх. Обрану ними долину з півдня відмінно захищали височенні скелясті гірські кручі. Ордену доведеться робити довгий і важкий шлях в обхід цих гір, якщо він наміриться напасти на них тут. Хоча армія д'харіанців зовсім не мала наміру вічно відсиджуватися в цій долині, на даний момент це було цілком безпечне місце.

На гірських схилах росли величезні старі ялини, що хоч якось захищали від вітру. Вся земля в лісі була заставлена наметами. Приємно бачити багаття і чути запах диму – ознака того, що місце тут досить безпечне для того, щоб розводити багаття. У нічному повітрі витали також аромати їжі, що готується. Перетягнути таку кількість військ і спорядження по перевалу – заняття непросте, так що всі неабияк зголодніли.

Генерал Мейфферт виглядав вельми задоволеним – як і будь-який інший генерал на його місці, – адже армія, яку він боявся втратити, перейшла за перевал в цілості й схоронності. Він провів Кару з Келен до намету, приготовленому для них. І всю дорогу розповідав, як пройшов перехід армії через перевал, і виклав короткий перелік того, що довелося залишити на колишньому місці.

– Нічка буде холодною, – повідомив генерал, коли вони нарешті дісталися до намету, встановленого в стороні від решти між двома височенними ялинами. – У мене є для вас мішок з підігрітими в багатті каменями, Мати-сповідниця. І для вас теж, пані Кара.

Келен подякувала йому, і Мейфферт пішов. Кара вирушила на пошуки їстівного. Келен заявила, що особисто вона хоче одного – завалитися спати.

У наметі Келен виявила на маленькому столику «Сильну духом». Лампа під стелею освітлювала статуетку. Келен на мить зупинилася, щоб провести пальцем по майорячій сукні фігурки.

У неї зуб на зуб не попадав, і їй до смерті хотілося заповзти в ліжко в обнімку з мішком теплих каменів. Продовжуючи роздумувати над тим, наскільки вона замерзла, Келен, замість того щоб лягти спати, вибралася з намету і рушила по табору на пошуки сестер Світла. Нарешті їй зустрілася одна з сестер, і, слідуючи вказаному напрямку, Келен пішла між наметами і дісталася до молодих густих ялинок, де виявила маленьке укриття, в якому можна було тільки лежати.

Присівши навпочіпки, вона заглянула всередину і в тьмяному світлі найближчих багать ледве-ледве розгледіла купку покривал.

– Холлі? Ти тут?

З-під покривал висунулася маленька голова.

– Мати-сповідниця? – Дівчинку трясло. – Щось сталося? Я вам потрібна?

– Взагалі-то так. Ходімо зі мною, будь ласка. Холлі, загорнувшись у покривало, виповзла назовні. Взявши її за руку, Келен мовчки повела дівчинку до свого намету. Очі Холлі округлилися, коли Келен впихнули її всередину. Перед столиком дівчинка зупинилися, і зачаровано задивилась на «Сильну духом».

– Подобається? – Поцікавилася Келен. Трясучись від холоду, Холлі шанобливо провела тоненьким пальчиком по руці статуетки.

– Де ви взяли таку красу?

– Річард вирізав її для мене. – Холлі нарешті насилу відірвала очі від фігурки і подивилася на Келен.

– Я скучаю по Річарду. – Келен бачила в холодному повітрі намету пару від дихання дівчинки. – Він був завжди добрий до мене. Багато ставилися до мене погано, а він завжди був добрим.

Келен раптово відчула гострий напад туги. Вона не очікувала, що мова зайде про Річарда.

– Що вам завгодно, Мати-сповідниця?

Келен відкинула тужливі думки і посміхнулася.

– Я пишаюся тим, що ти сьогодні зробила. Ти відмінно нам допомогла. Я пообіцяла, що тобі буде тепло. І нині вночі так воно і буде.

– Правда? – У дівчинки зуб на зуб не попадав. Келен поклала Меч Істини в кут ліжка і зняла дещо з одягу. Потім погасила лампу і сіла на солом'яний матрац. Світло найближчих багать м'яко освітлювало стінки намету.

– Давай, лізь до мене. Нині вночі буде дуже холодно. Так що ти мені необхідна, щоб зігрітися.

Холлі міркувала буквально частки секунди.

Лігши на матрац, Келен притиснула Холлі спиною до себе, а з іншого боку поклала дівчинці мішок теплих каменів. Обнявши мішок, Холлі пискнула від задоволення. Келен умиротворено посміхнулася.

Вона просто раділа тому, що Холлі в теплі і безпеці. Присутність дівчинки допомагала забути про всі жахи сьогоднішнього дня.

Десь далеко, високо в горах, самотній вовк завивав на місяць, виливаючи йому свою тугу. Виття луною розносилося по горах, поступово затихаючи, але знову і знову повторювався з тужливою наполегливістю.

Меч Істини лежав за спиною, і думки Келен знову повернулися до Річарда. І ось так, думаючи про нього, розмірковуючи, де він і що з ним, Келен тихо плакала, поки не заснула.

На наступний день пішов сніг. Заметілі вирували два дні. У другу таку ж холодну ніч Келен розмістила в своєму наметі Холлі, Валері і Хелен. Вони сиділи під покривалами, вечеряли, співали пісні, розповідали казки про принців і принцес, а потім спали, міцно притулившись один до одного для тепла.

Коли хуртовини нарешті відбушували і знову з'явилося сонце, намети виявилися мало не доверху засипані снігом. Солдати вилізали з наметів, як борсуки, які вирішили виповзти з барлоги, щоб перекусити.

У наступні тижні хуртовини ще не раз налітали на табір, намітаючи все більше снігу. У таку погоду битися або навіть переміщати армію на велику відстань – досить проблемно. Розвідники повідомили, що Імперський Орден відійшов назад – на південь, приблизно на тижневий перехід.

Для сліпих це було практично непосильне завдання. Обстеживши протягом декількох днів околиці того місця, де розпилили скляний пил, д'харіанські розвідники доповіли, що виявлені приблизно шістдесят тисяч замерзлих тіл – це тіла осліплих імперців, вони не змогли подбати про себе у важких погодних умовах. Схоже, Імперський Орден просто-напросто кинув їх. Кілька десятків сліпців примудрилися перебратися через перевал у пошуках допомоги та благаючи про милосердя. Келен наказала їх знищити.

Було важко точно визначити кількість постраждалих від гострого скла Верни. Цілком імовірно, що більшість все ж відступила разом з Орденом, щоб надалі виконувати нескладні завдання. Але швидше за все виявлені розвідниками трупи – це велика частина осліплених. Келен цілком могла собі уявити, що Джеган зовсім не жадав мати цих сліпців у своєму таборі, щоб вони нагадували іншим про гіркоту відступу. До того ж навіщо переводити на них припаси?

Однак вона добре розуміла, що для Джегана цей відступ – лише тимчасова зупинка, він зовсім не має наміру відмовлятися від своїх цілей. У Ордена цілком достатньо людей, щоб заповнити багатотисячні втрати. Втім, поки що погода не дозволяла Джегану завдати удару.

Келен зовсім не збиралася сидіти і чекати його. Місяць потому, коли в їх табір прибув представник Хергеборга, вона негайно з ним зустрілася в маленькій хатинці лісника, яку знайшли серед дерев в західній частині долини. Хатинка стояла під прикриттям величезних старих сосен, в стороні від наметів. Хатинка стала мало не постійною резиденцією Келен, а також часто служила командним центром.

Генерал Мейфферт був явно задоволений, коли Келен воліла залишатися в хатинці, а не у своєму наметі. Так він міг вважати, що армія забезпечила досить пристойні умови Матері-сповідниці – дружині Магістра Рала. Келен з Карою дуже навіть раділи ночівлі в теплій хатинці, але Келен не хотіла, щоб солдати думали, ніби вона не в змозі витримати тих умов, в яких жили д'харіанці. Іноді вона відправляла спати в хатинку дівчаток з кимось із сестер Світла, а іноді наполягала на тому, щоб там ночувала Верна з Холлі, Хелен і Валері. Аббатису не дуже-то й потрібно було вмовляти.

Келен привітала представника Теріо з Хергеборга і запросила в крихітний будиночок. Представника супроводжував невеликий ескорт, що залишився чекати зовні. Хергеборг – маленька країна. І їх внесок у війну полягав у поставках єдиної вироблюваної ними продукції – вовни. Келен же хотіла людей.

Представник Теріо, опустившись на коліно перед Матір'ю-сповідницею, удостоївся офіційного привітання. Потім він піднявся нарешті, відкинув капюшон і радісно заусміхався.

– Мати-сповідниця, радий бачити вас у доброму здоров'ї! – Келен щиро посміхнулася у відповідь.

– І я вас також, представник Теріо. Сідайте-но ближче до вогню, погрійтеся.

Підійшовши до кам'яного вогнища, він зняв рукавички і простягнув руки до вогню, похилившись до блискучого руків'я, що визирало у Келен над плечем. А потім вгледів стоячу на камінній дошці «Сильну духом». І зачаровано задивився на неї, як і всі, хто бачив горду фігурку.

– Ми чули про полонення Магістра Рала, – нарешті промовив він. – Нічого про нього не чути? – Келен похитала головою.

– Ми знаємо, що шкоди йому поки що не заподіяли, але це все. Я знаю мого чоловіка. Він сильний чоловік. І впевнена, що він знайде спосіб повернутися до нас на допомогу.

Хергеборгець кивнув, уважно слухаючи її слова.

Стояча біля столу Кара при нагадуванні про Магістра Рала похмуро покатала в руці ейдж. По блиску блакитних очей Морд-Сіт і по тому, як вона недбало випустила ейдж, який знову повис на короткому ланцюжку в неї на зап'ясті, Келен зрозуміла, що цей червоний стержень, пов'язаний чарівництвом з нині сущим Магістром Ралом, все ще обпікає своєю силою. А раз він діє, то Річард живий. І це все, що їм відомо.

Теріо розстебнув товстий плащ.

– Як йдуть військові дії? Всі з тривогою чекають відомостей.

– Наскільки нам вдалося з'ясувати, ми зуміли перебити більше ста тисяч імперців.

Хергеборгець ахнув. Така цифра здавалася просто астрономічною для жителя такої крихітної країни, як Хергеборг.

– Ну, значить, вони зазнали поразки. Вони втекли назад в Старий світ?

Замість того щоб подивитися йому в очі, Келен вивчала згораючі у вогнищі поліна.

– Боюся, що ці втрати – суща дурниця для Імперського Ордена. Ми скоротили їх чисельність, але й тільки. Їх залишилися в десять разів більше, ніж загиблих. Вони як і раніше небезпечні і стоять в тижневому переході звідси.

Келен підняла погляд: посланець був явно ошелешений, він ніяк не міг уявити собі таку кількість людей.

– Добрі духи… – Прошепотів він. – До нас доходили чутки, але дізнатися, що все насправді так… – Він потряс головою. – Та як взагалі можливо перемогти такого ворога?

– Якщо мені не зраджує пам'ять, кілька років тому ви були в Ейдіндрілі, щоб поговорити з Радою, і у вас після урочистої вечері виникли деякі проблеми. Той здоровенний представник з Кельтона – забула, як його звали, – розперезався, погано відгукнувся про вашу маленьку країну. І вас якось обізвав. Пригадуєте той вечір? Як він вас обізвав?

Очі представника Теріо блиснули.

– Хиляк, – посміхнувся він.

– Хиляк. Точно. Гадаю, він так сказав, бо вважав, що раз він вдвічі більші вас, то й дужче. Пам'ятається, для вас очистили стіл і ви вдвох почали боротися на руках.

– А, ну тоді я був куди молодший, до того ж випив кілька келихів вина…

– Ви перемогли.

– Не силою, – м'яко розсміявся Терио. – Його занапастило нахабство. Можливо, я був розумніший і швидший – тільки й усього.

– Ви перемогли, і це головне. І ці сто тисяч імперців мертві, незважаючи на те що перевершували нас по чисельності. Посмішка сповзла з його обличчя.

– Натяк зрозумілий. Думаю, Імперському Ордену самий час змитися, поки у них ще залишилися люди. Я пам'ятаю, як ті п'ять тисяч галейських новобранців з вами на чолі розбили в пух і прах п'ятидесятитисячну армію. – Він провів рукою по грубо витесаній камінній дошці. – Але, як би там не було, я розумію, до чого ви хилите. Коли маєш справу з більш сильним противником, використовуй свої мізки.

– Мені потрібна ваша допомога, – сказала йому Келен. Він відвів погляд.

– Все, що завгодно, Мати-сповідники. Все, що в моїй владі.

Нахилившись, Келен сунула в вогонь чергове поліно.

– Нам потрібні вовняні плащі з капюшонами. Теріо роздумував недовго.

– Просто скажіть, скільки потрібно, і я про це подбаю. Упевнений, це цілком здійсненно.

– Знадобиться як мінімум сто тисяч. Стільки у нас зараз тут людей. Ми очікуємо підкріплення в будь-який момент, так що якщо ви зможете додати до цієї цифри ще половину, то надасте вельми значне сприяння в боротьбі з Орденом.

Поки він займався уявними розрахунками, Келен поправила кочергою поліно.

– Я розумію, що моє прохання непросте. Він почухав потилицю.

– Вам зовсім не потрібно вислуховувати сентенції, наскільки важко буде здійснити ваше прохання, адже це не допоможе вам перемогти. Так що давайте обмежимося тим, що я просто скажу, що ви їх отримаєте.

Слово представника Теріо було надійним, як скеля. І дорожче золота. Келен встала, повернулася до нього обличчям.

– І я хочу, щоб вони були зроблені з вибіленої вовни.

– Вибіленої? – Помітно здивувався посланець.

– Нам потрібно бути хитрими, як ви вже зрозуміли. Імперський Орден прийшов з далеких південних земель. Річард якось раз бував там і розповідав мені, що клімат там, в Старому світі, сильно відрізняється від нашого. Їх зими – не те що наші. Якщо я не помиляюся. Імперський Орден до суворих зим не звик, не вміє виживати в таких умовах, не кажучи вже про ведення військових дій. Можливо, ведення зимової кампанії – річ важка, але у нас в цьому єдина перевага. Я хочу безжально нищити їх, – стиснула кулак Келен. – І хочу скористатися холодами, щоб змусити їх страждати. Я хочу витягнути їх з нір, змусити битися. Битися в тих умовах, які для них незвичні. Мені потрібні білі плащі з капюшонами, щоб замаскувати наших людей. Тоді у нас буде можливість, користуючись погодними умовами, підбиратися до них ближче – наносити удари і зникати прямо у них на очах.

– У них немає магів?

– Є, але вони не поставлять чаклунку обчислювати кожного стрільця, який націлив на них свої стріли.

– Так, розумію… – Представник Теріо задумався. Потім, ніби закріплюючи обіцянку, ляснув долонею по камінної дошці. – Я накажу, щоб плащі почали ткати негайно. І вашим людям ще знадобляться теплі рукавички.

Келен вдячно посміхнулася.

– Вони будуть вам надзвичайно вдячні. Нехай ваші люди почнуть відправку сюди плащів по мірі виготовлення. Не чекайте, поки буде готова вся партія. Ми можемо почати проводити рейди з будь-якої кількості, а потім збільшувати чисельність по мірі надходження ваших плащів.

Накинувши на голову каптур, представник Теріо став застібати товстий вовняний плащ.

– Зима тільки починається. І чим більше у вас буде часу бити їх, використовуючи погодні умови, тим краще для всіх. Мабуть, я негайно вирушу в дорогу.

Келен потисла йому руку – вельми невластивий для Матері-сповідниці жест, але цілком звичайний для того, щоб висловити щиру вдячність за допомогу.

Стоячи на порозі разом з Карою і спостерігаючи, як представник Теріо зі свитою пробирається по глибокому снігу, Келен сподівалася, що білі плащі почнуть незабаром надходити і виявляться настільки корисними, як вона розраховує.

– Ти дійсно вважаєш, що ми зможемо вести військові дії в зимових умовах? – Запитала Кара.

– Повинні!

***

Келен вже повернулась до дверей, але помітила серед дерев процесію, що підходила. Коли процесія підійшла достатньо близько, Келен побачила, що попереду йде генерал Мейфферт. Пішки. Побачила вона також Еді, Верну і Уоррена з Зеддом, крокуючих поруч з чотирма вершниками. Полуденне сонце освітило руків'я меча Першого вершника.

Келен ахнула, зрозумівши, хто це.

Не потрудившись заскочити в будиночок, щоб прихопити плащ або кожух, вона понеслася по снігу йому назустріч. Кара наступала їй на п'яти.

– Гарольд! – Закричала Келен, підбігши ближче. – Ох, Гарольд! Як же ми тобі раді!

Це з Галею приїхав її єдинокровний брат. Тут Келен розгледіла його супроводжуючих вершників і знову ахнула. Прибули капітан Бредлі Райан, який командував тими новобранцями, з якими їй довелось разом битися, і його заступник, лейтенант Флін Хобсон. Їй здалося, що замикаючим їде сержант Фрост. Радісно сміючись, вона бігла до них по глибокому снігу.

Келен хотілося стягнути свого брата з коня і задушити в обіймах. У польовий офіцерській формі армії Галеї, куди менш помітній, ніж парадна, він виглядав просто чудово. Келен тільки тепер усвідомила, наскільки сильно турбувалася.

З королівським достоїнством принц Гарольд схилив голову, вітаючи Келен. Усмішка його була куди більш стриманою, ніж у неї.

– Мати-сповідниця! Радий бачити вас в доброму здоров'ї. Зате капітан Райан посміхався від вуха до вуха. У Келен збереглися найкращі спогади про Бредлі з Флінном, про їх мужність, відвагу, і стійкості. Та битва була жахливою, але цих відмінних солдатів, прекрасних молодих людей, Келен завжди згадувала з великою теплотою. Вони і раніше робили неможливе, а тепер ось прийшли допомогти повторити колишні подвиги.

Келен потягнула Гарольда за руку.

– Пішли в хатинку. У нас там вогонь горить. І ви теж, – кивнула вона капітану, лейтенанту та сержанту. – Ми всі там помістимося. Ходімо всередину, погріється.

Принц Гарольд вийняв ногу із стремена.

– Мати-сповідниця, я…

Келен не змогла встояти. І міцно обійняла брата. Гарольд був великим чоловіком, дуже схожим на їх батька, короля Вайборна. – Гарольд, я так рада тебе бачити! Як там Цірілла?

Цірілла, рідна сестра Гарольда і однокровна сестра Келен, була років на дванадцять старша Келен. Здавалося, вона хворіє вже цілу вічність. Коли її захопив Орден, її кинули до в'язниці з купою гвалтівників і вбивць. Гарольд врятував її, але пережите насильство зробило Ціріллу неврівноваженою, і це було очевидно всім. Вона лише зрідка приходила в себе. А коли прокидалася, то частенько лише кричала і ридала. В один із небагатьох моментів просвітління вона вблагала Келен пообіцяти стати королевою Галеї і подбати про безпеку її народу.

Гарольд, бажаючи залишатися командувачем галейською армією, відмовився коронуватися. Келен знехотя поступилася його проханню.

Гарольд швидко глянув на ескорт.

– Мати-сповідниця, нам треба поговорити.