Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 34 (всего у книги 47 страниц)

Циркумсолярний прискорювач давав змогу утворити невеличку чорну діру, проте всі вони випаровувалися за короткий проміжок часу. Для збереження чорної діри було вирішено якнайшвидше вийняти її з прискорювача й помістити всередину Леди.

Леда – найменший із супутників Юпітера – мала радіус лише вісім кілометрів. Фактично, це просто великий валун. До початку експерименту Леду звели зі звичної орбіти і примусили обертатися разом із міським кластером синхронізовано з Юпітером. Але, на відміну від решти космічних міст, її розташували у точці Лагранжа L2 системи Сонце–Юпітер, де ми й перебуваємо зараз, що дало Леді змогу перебувати в стані покою без потреби в постійному корегуванні орбіти. Це було наймасивніше тіло, чиє місцерозташування в космосі люди змогли змінити.

Після переміщення мініатюрної чорної діри в Леду вона почала швидко абсорбувати речовину й збільшуватися у розмірах. Одночасно сильне випромінювання, що вивільнялося в процесі поглинання матерії, почало інтенсивно плавити навколишні шари породи. Незабаром уся Леда з валуна-картоплини перетворилася на згусток червоної лави, який повільно зменшувався у розмірах, одночасно додаючи у світності, допоки не зник в останньому сліпучому спалаху. Згідно з даними спостережень, більша частина маси Леди (крім незначної частки, розсіяної у вигляді випромінювання) була поглинена чорною дірою. Чорна діра стала стабільною, й її радіус Шварцшильда, або, інакше кажучи, гравітаційний радіус горизонту, збільшився з розмірів фундаментальних частинок до 21 нанометра.

Потім довкола чорної діри звели космічне місто – Швидкість світла ІІ. Це абсолютно порожнє всередині місто, яке не оберталося навколо власної осі й було сполучене з вакуумом космічного простору. По суті, це просто велетенський контейнер із чорною дірою в центрі. Для вивчення чорної діри всередину міста регулярно вирушали групи вчених із необхідним обладнанням.

Дослідження чорної діри тривало багато років. Це був перший випадок в історії, коли людство проводило дослідження природи чорних дір у лабораторних умовах. У результаті вдалося отримати велику кількість важливої інформації та даних, які сприяли детальнішій розробці фундаментальних знань у царині теоретичної фізики й космології. Але всі ці результати виявилися марними для зменшення швидкості світла у вакуумі.

На шостому році після початку дослідження чорної діри Ґао Вей загинув. Згідно з офіційною заявою Всесвітньої академії наук, він був «втягнутий у чорну діру» внаслідок нещасного випадку під час проведення дослідницьких робіт.

Насправді будь-яка людина, яка має хоча б дрібку здорового глузду, чудово розуміє, що це маячня. Причиною того, що чорні діри стають пастками для всього на світі, навіть світла, є не надзвичайно сильна гравітація (хоча це теж правда, оскільки маса великої чорної діри, утвореної внаслідок колапсу зірки, значна), а неймовірна густина енергії гравітаційного поля. Якщо поглянути зі значної відстані, гравітація чорної діри нічим не відрізнятиметься від сили тяжіння звичайної речовини еквівалентної маси. Навіть коли Сонце буде поглинене чорною дірою, Земля та інші планети залишаться на своїх орбітах, не ризикуючи зникнути вслід за світилом. Тільки на дуже близьких відстанях до чорної діри її гравітація проявляє свою дивовижну природу.

Швидкість світла ІІ мала всередині сітчасту захисну кулю радіусом п’ять кілометрів, всередину якої персоналу під час проведення досліджень було заборонено заходити. Оскільки радіус Леди дорівнював восьми кілометрам, то сила тяжіння чорної діри на такій відстані не надто відрізнялася від значень на поверхні супутника Юпітера. Гравітація була настільки непомітною, що люди біля обмежувальної сітки почувалися майже в невагомості й могли легко залишити це місце, використовуючи двигуни скафандра. Тож Ґао Вея точно не могло затягнути в чорну діру випадковим чином.

Ґао Вей був зачарований отриманим стабільним зразком чорної діри. Пропрацювавши стільки років і не змінивши бодай одну цифру після коми константи, чиє значення наближалося до 300 тисяч кілометрів на секунду, Ґао Вей відчував тривогу і розчарування. Зрозумівши всю непохитність одного з фундаментальних законів природи, він став відчувати одночасно зневагу і страх перед законами Всесвіту. Але тепер він мав перед очима дещо, здатне стиснути Леду до 21 нанометра в діаметрі. За її горизонтом подій, у внутрішній просторово-часовій аномалії відомі закони Всесвіту переставали діяти.

Ґао Вей часто годинами залишався біля обмежувальної сітки, пильно вдивляючись у чорну діру з відстані п’яти кілометрів, спостерігаючи, як вона слабко виблискує, як і зараз на наших очах. Час від часу він навіть стверджував, що чорна діра промовляє до нього і він здатен дешифрувати повідомлення, які вона надсилає своїми мерехтливими спалахами.

Свідків того, як його затягнуло в чорну діру, не було. Якщо й існували відеозаписи цього інциденту, вони лишилися неопублікованими. Оскільки він був одним із провідних спеціалістів проєкту «Чорна діра», то мав доступ до пароля від вхідної групи обмежувальної сітки. Швидше за все, Ґао Вей увійшов усередину і зачаровано рушив до чорної діри, допоки гравітація не стала занадто сильною, відрізавши йому шляхи для відступу… Імовірно, він хотів зблизька роздивитися предмет своєї одержимості або ж потрапити всередину аномалії, де закони Всесвіту вже не працюють, щоб покінчити з усім цим.

Те, що відбувалося далі, важко описати словами. Після зникнення Ґао Вея вчені стали спостерігати за чорною дірою за допомогою дистанційно керованого мікроскопа. На горизонті подій крихітної чорної діри діаметром 21 нанометр їм таки вдалося відшукати фігурку людини – це і був Ґао Вей.

Відповідно до загальної теорії відносності для віддаленого спостерігача плин часу біля горизонту подій різко сповільнюється, а отже, процес падіння Ґао Вея за горизонт розтягується нескінченно.

Але Ґао Вей у власній системі відліку вже опинився за горизонтом подій.

Іще дивнішим був той факт, що пропорції тіла Ґао Вея лишалися нормальними. Можливо, через невеликі розміри чорної діри припливні сили на нього не діяли. Хоча його тіло стиснуло до мікроскопічних розмірів, проте і простір там був надзвичайно викривленим. Тому багато хто з фізиків вважав, що тіло Ґао Вея залишилося неушкодженим навіть після досягнення горизонту подій. Інакше кажучи, він, імовірно, міг ще бути живий.

Через це страхова компанія відмовилася виплачувати винагороду за договором страхування життя, хоча у власній системі відліку Ґао Вей опинився за горизонтом подій і, швидше за все, був мертвий. Однак договори страхування пов’язані з настанням подій у системі відліку нашого реального світу, а тому довести загибель Ґао Вея було неможливо. Неможливо навіть було розпочати процес врегулювання виплат, оскільки настання страхової події не підтверджене. Ґао Вей досі падає у чорну діру, і цей процес для нас ніколи не закінчиться.

Одна жінка подала позов до Всесвітньої академії наук із метою заборонити проведення досліджень цього зразка чорної діри. Подальші дистанційні спостереження навряд чи принесли б нові результати, а тому всі очікували серйозніших маніпуляцій, як-от відправки масивних об’єктів усередину чорної діри для генерування потужного випромінювання та гіпотетичного порушення часу-простору біля горизонту подій. Однак, якщо Ґао Вей іще був живий, подібні маніпуляції могли становити для нього неабияку небезпеку. Жінка не виграла справи, проте з інших причин програму з вивчення цього зразка чорної діри згорнули, а Швидкість світла ІІ перетворилася на місто-привид. Тепер нам лише залишається чекати, поки чорна діра повністю випарується. За розрахунками це триватиме приблизно пів століття.

Хоча тепер ми знаємо, що Ґао Вея хтось усе-таки кохав. Та, на жаль, він про це так і не дізнався. Пізніше ця жінка часто навідувалася сюди і намагалася за допомогою радіохвиль та нейтрино передати своє послання всередину чорної діри. Вона навіть написала любовне зізнання великими літерами біля обмежувальної сітки. Я не знаю, чи може Ґао Вей із його системи відліку побачити написане, оскільки він перетнув горизонт подій і опинився в синґулярності… Як би там не було, але тут нема простих відповідей.

Чен Сінь знову поглянула на слабкі спалахи синього світла в темній безодні руїн та уявила людину, яка довіку падатиме за горизонт подій, де зупинився навіть плин часу. Ця людина, з точки зору нашого світу, ще жива, але у своєму світі вона мертва… Скільки дивних доль і немислимих історій…

Чен Сінь видалося, що чорна діра спалахами дійсно передає якусь інформацію, підморгуючи, ніби людина. Вона відвела погляд, відчуваючи, що в її серці порожнеча не менша, ніж ці руїни посеред безкінечності космосу.

– Їдьмо до Зоряного кільця, – сказала вона Цао Біню.

Рік 11-й Епохи сховищ. Зоряне кільце

Коли човник із Цао Бінєм і Чен Сінь наблизився до Зоряного кільця, його перестріли військові кораблі Федерального флоту, які блокували місто. Понад 20 кораблів міжзоряного класу вже другий тиждень тримали місто в облозі. Це були велетенські бойові судна, але на тлі космічного міста вони здавалися утлими сампанами поряд із океанським лайнером. Тут була зібрана більша частина сил Федерального флоту.

Коли обидва трисоляріанські флоти зникли у безкраї Всесвіту й перервався будь-який зв’язок між Трисолярисом та людством, іншопланетні загрози набули зовсім інших форм. Об’єднаний флот, створений із метою протистояння загарбницьким планам Трисоляриса, втратив своє значення і поступово занепадав, допоки не був остаточно ліквідований. Частина кораблів флоту перейшла у власність Федерації Сонячної системи; таким чином, уперше виникла ситуація, за якої абсолютна більшість збройних сил людства контролювалася єдиним об’єднаним урядом. Крім того, розмір флоту значно зменшився, оскільки потреба в нарощуванні військової міці відпала. Щойно стартував проєкт «Бункер», понад сто військових кораблів міжзоряного класу було списано й передано на переобладнання для цивільного використання. Після демонтажу озброєння та замкнених систем життєзабезпечення вони почали використовуватись як вантажні човни для перевезення матеріалів і обладнання між планетами та містами. У строю залишилися лише 30 кораблів міжзоряного класу. Протягом більш ніж 60 років жодного нового військового корабля не було введено в експлуатацію, оскільки будівництво двох-трьох таких човнів коштувало стільки ж, як зведення ще одного космічного міста. Та й нагальної потреби у розбудові флоту не існувало, оскільки більшість сил було залучено до розширення Системи раннього сповіщення.

Човник отримав від кораблів блокади наказ зупинитися і приготуватися до стикування з патрульним човном. Той був настільки маленьким, що звіддаля можна було розгледіти тільки випромінювання двигуна внаслідок процесу гальмування, а сам корпус вдалося побачити лише після наближення. Коли патруль пристикувався до їхнього човника, Чен Сінь роздивилася прибулих військових. Порівняно з попередньою епохою, вигляд їхніх одностроїв дуже змінився: у дизайні з’явилося більше ретро-деталей і стало менше футуристично-космічних елементів, тож вояки більше нагадували класичних армійців земних держав.

Після завершення стикування на їхній човник перебрався чоловік середнього віку в костюмі та шкіряних черевиках. Навіть у невагомості він рухався граційно та виважено, ніби й не існувало тісної кабіни, розрахованої лише на двох пасажирів.

– Добридень! Мене звуть Блер, і я повноважний посланець Президента Федерації. Мені довірено провести фінальні перемовини з адміністрацією міста Зоряне кільце. Я міг переговорити з вами безпосередньо зі свого корабля, але з поваги до звичаїв докризових часів вирішив прибути до вас особисто.

Чен Сінь завважила, що від часів останньої епохи змінилися й політики: відкритість і напористість поступилися місцем розсудливості, стриманості та ввічливості.

– Федеральний уряд повністю заблокував Зоряне кільце – жодна особа не може потрапити до міста чи залишити його межі. Але коли ми дізналися, що на борту докторка Чен Сінь, – і Блер кивнув їй, – то вирішили, що дозволимо вам потрапити всередину міста за повного нашого сприяння. Ми сподіваємося, що вам вдасться використати свій авторитет, аби переконати міську владу відмовитися від параноїдальної поведінки, яка виходить за рамки закону, і запобігти подальшій ескалації цієї ситуації. Цими словами я передаю особисте побажання Президента Федерації.

Посланець махнув рукою, відкриваючи інформаційне вікно, в якому з’явилося зображення Президента Федерації Сонячної системи на фоні ряду прапорів великих космічних міст. Ці полотнища не були знайомі Чен Сінь, оскільки звичні прапори зникли разом із країнами. Президентом виявився чоловік азійського походження з явними ознаками втоми на обличчі. Він кивнув Чен Сінь і сказав:

– Як правильно зазначив посланець Блер, така воля Федерального уряду. Містер Вейд твердив, що останнє слово за вами. Ми не віримо у щирість його слів, проте ви – наш єдиний шанс. Мені приємно бачити, що ви все така ж молода, хоча для вашої місії це може стати додатковою перешкодою.

Після того як Президент відключився, Блер іще раз звернувся до Чен Сінь:

– Мені відомо, що вас увели в курс справ, але я волів би іще раз розповісти вам про те, що сталося. Звісно, максимально неупереджено та об’єктивно.

Чен Сінь завважила, що і Президент, і посланець постійно зверталися безпосередньо до неї, повністю ігноруючи присутність Цао Біня – їхню неприязнь до нього важко було не помітити. Цао Бінь дійсно розповів про останні події з усіма подробицями, тож Чен Сінь не дізналася нічого нового.

***

Після того як Томас Вейд очолив «Зоряне кільце», компанія швидко стала генеральним підрядником проєкту «Бункер». За вісім років обороти компанії збільшилися на порядок, перетворивши її на одну з найпотужніших економічних одиниць світу. Проте сам Вейд не був якимось видатним підприємцем і за менеджерськими здібностями поступався навіть АА. Увесь успіх належав новій раді директорів, яку він призначив і якій далекоглядно делегував усі повноваження управління компанією. Сам Вейд мало цікавився поточними справами, лише спрямовував значну частину прибутків на дослідження розробок надшвидкісних космічних кораблів.

Після старту проєкту «Бункер» компанія «Зоряне кільце» розпочала зведення однойменного космічного міста зі статусом дослідницького центру. Його розташування у точці Лагранжа L2 системи Сонце–Юпітер давало змогу відмовитися від оснащення міста рушіями для корегування траєкторії та зменшити витрати на паливо для них. Зоряне кільце лишалося єдиним приватним наукоградом, який не підпорядковувався Федеральному уряду. Крім цього, коли місто ще тільки почало будуватися, Вейд розпорядився розпочати зведення циркумсолярного прискорювача, який отримав назву «Велика стіна Сонячної системи».

Протягом пів століття «Зоряне кільце» фінансувало проведення фундаментальних досліджень у царині технологій, потрібних для побудови кораблів, які зможуть рухатися зі швидкістю світла. На відміну від докризових часів, починаючи з Епохи стримування, великі компанії радо інвестували у передові дослідження, оскільки в новій економічній реальності подібні знання легко конвертувалися у величезні прибутки. Тому сам факт проведення «Зоряним кільцем» аналогічних досліджень не був чимось надзвичайним. Навіть кінцева їх мета – побудова надшвидкісних кораблів – не трималася в таємниці. Допоки дослідження не переходили в практичну площину, достатніх підстав для висунення звинувачень на адресу компанії федеральна влада не мала, хоча завжди ставилася з пересторогою до діяльності «Зоряного кільця» і навіть ініціювала проведення кількох розслідувань. Незважаючи на це, протягом пів століття відносини між Федеральним урядом та компанією були здебільшого партнерськими. Оскільки план «Чорний домен» та спорудження надшвидкісних космічних кораблів ґрунтуються на одних і тих самих фундаментальних дослідженнях, «Зоряне кільце» тісно співпрацювало з Всесвітньою академією наук. Наприклад, зразки чорних дір були згенеровані саме циркумсолярним прискорювачем компанії.

Однак шість років тому компанія «Зоряне кільце» геть неочікувано оголосила про початок розробки надшвидкісного корабля, який використовуватиме рушійну силу викривленого простору. Такий відкритий демарш спричинив значне збурення у міжнародному співтоваристві й призвів до загострення конфлікту між Федеральним урядом та компанією. Після численних перемовин «Зоряне кільце» зобов’язалася проводити випробування на відстані щонайменше у 500 астрономічних одиниць від Сонця, аби завчасно не розсекретити місцеперебування людства легкопомітними слідами від запуску двигуна. Але Федеральний уряд наполягав на тому, що сам факт побудови космічного корабля з подібним двигуном вже є грубим порушенням Конституції та законів Федерації. Небезпека, спричинена можливим створенням космічного літального апарата, здатного рухатися зі швидкістю світла, полягає не лише в помітності траєкторії слідів – така подія може призвести до нового сплеску турбулентності в соціальному житті людства, яке щойно завершило переселення до бункерного світу. Подібна поведінка є абсолютно неприйнятною, а проведенню робіт у подальшому має бути покладено край. Федеральний уряд ухвалив резолюцію про націоналізацію наукового міста Зоряне кільце та циркумсолярного прискорювача, повне припинення теоретичних досліджень і технологічного розвитку компанії «Зоряне кільце», пов’язаних із рушіями викривленого простору, а також про суворий контроль подальшої діяльності компанії.

За таких обставин усі підрозділи компанії «Зоряне кільце» оголосили про незалежність від Федерації Сонячної системи і вихід з-під юрисдикції федеральних законів. Це логічно призвело до ще більшого загострення конфлікту між Федеральним урядом та компанією.

Міжнародне співтовариство не схвалило такого рішення Зоряного кільця, вважаючи подібну реакцію надмірною. Насправді з початком Епохи сховищ подібні протистояння між Федеральним урядом та окремими містами виникали постійно. Найпомітнішими випадками було декларативне проголошення незалежності великими поселеннями Африка ІІ та Індостан І у віддалених кластерах Нептуна й Урана. Проте подібні демарші не мали жодних реальних наслідків. Хоча розміри флоту Федерації значно зменшилися порівняно з попередніми часами, наявні сили все одно значно перевищували потужності космічних міст, яким було заборонено мати військові кораблі, а воєнізовані угруповання обмежено лише силами правопорядку міста, що не мали навичок ведення бойових дій у космосі. До того ж економіка міст була багато в чому спільною, і жодне з них не змогло б протриматися більше двох місяців без зовнішніх поставок.

– Я не можу збагнути причини такого вчинку Вейда, – сказав Цао Бінь. – Він далекоглядна та обачлива людина і продумав усі свої кроки наперед. Як він міг настільки по-дурному проголосити незалежність? Він дав Федеральному уряду всі карти в руки для силового захоплення Зоряного кільця.

Зараз човник, уже без посланця на борту, рухався до Зоряного кільця. Попереду з’явився об’єкт, що нагадував саме кільце, і Цао Бінь наказав бортовій системі корабля підлетіти до нього й сповільнитися. Гладенька металева поверхня об’єкта витягувала сонячне світло в тонкі лінії й деформувала віддзеркалене зображення їхнього човника, нагадуючи Кільце, яке зустріли «Синій простір» і «Гравітація» у чотиривимірному просторі. Човник зависнув біля об’єкта, і Чен Сінь на око визначила, що його діаметр дорівнює приблизно 200 метрів, а товщина – 50 метрів.

– Це і є циркумсолярний прискорювач, – пояснив Цао Бінь із відчутним благоговінням у голосі.

– Такий крихітний?

– О, вибач, я не зовсім точно пояснив. Це одна з котушок циркумсолярного прискорювача. Загалом їх 3200, і вони розміщені з кроком 1,5 мільйона кілометрів, охоплюючи Сонце великим колом, що розташоване неподалік орбіти Юпітера. Усередині цього кільця внаслідок дії силового поля, генерованого котушкою, частинки рухаються з прискоренням, перелітають до іншої котушки, де також набувають прискорення… Під час експерименту частинки роблять навколо Сонця повний оберт чи навіть кілька разів обертаються навколо світила.

Обміркувавши почуте протягом кількох секунд, Чен Сінь збагнула: коли Цао Бінь розповідав їй про циркумсолярний прискорювач, вона постійно уявляла гігантську закільцьовану трубу, підвішену в космічному просторі. Але спорудження чогось подібного до Великої стіни навколо Сонця, навіть на орбіті Меркурія, вже можна було б за грандіозністю порівняти з Божим замислом. Чен Сінь зрозуміла, що необхідність прокладання труб на Землі зумовлена потребою створити вакуум, у якому рухатимуться частинки, тоді як у космосі прискорювач цілком може обходитися без них! У космічному просторі частинки можуть вільно переміщуватися від однієї котушки до іншої. Чен Сінь не втрималася й повернула голову, сподіваючись побачити наступну котушку.

– Наступна розташована на відстані 1,5 мільйона кілометрів від нас, що майже вп’ятеро далі, ніж Місяць від Землі. Тобі не вдасться її побачити, – відізвався Цао Бінь. – Цей суперприскорювач здатен розігнати частинку до рівнів енергії, співставних із Великим вибухом. Саме тому кораблям категорично заборонено пересуватися біля орбіти прискорення частинок. Але кілька років тому загублений транспортник опинився біля неї під час експерименту. Після зіткнення з пучком частинок із надвисокою енергією на корабель хлинула злива вторинних частинок, яка за мить просто випарувала транспортник із мільйонами тонн руди на борту.

Цао Бінь розповів, що головним інженером проєкту був ніхто інший, як Бі Юньфен. З останніх шістдесяти років будівництву циркумсолярного прискорювача він присвятив тридцять п’ять, а решту провів у гібернації. Бі Юньфен прокинувся лише торік, але все одно був значно старшим за Цао Біня.

– Однак старому дуже пощастило: він займався будівництвом прискорювача на Землі у докризові часи й от тепер, через триста років, завершив циркумсолярний прискорювач. Чи не чудовий приклад успішної кар’єри, га? Але він іще той екстреміст і з великим ентузіазмом підтримує проголошення незалежності Зоряного кільця.

Поділ на прихильників і противників будівництва надшвидкісних кораблів був доволі чітким: науковці виступали за, а опонували їм політики та широкі народні маси. Зоряне кільце стало справжньою Меккою для вчених, які прагнули дати людству можливість пересуватися зі швидкістю світла, тож кількість видатних умів, охочих тут працювати, тільки зростала. Навіть учені, які працювали на уряд, відкрито чи потайки з радістю брали участь у дослідженнях Зоряного кільця. Саме тому місто стало беззаперечним лідером у багатьох напрямках фундаментальних досліджень.

Човник залишив котушку за кормою і продовжив шлях до Зоряного кільця, яке тепер виднілося прямо по курсу. Це місто мало рідкісну тут форму колеса зі спицями, що оберталося посеред космічного простору. Така форма забезпечувала велику міцність конструкції, проте мала невеликий внутрішній об’єм і не давала змоги відчути себе належним до певного світу. Хоча багато хто казав, що мешканцям цього й не потрібно, оскільки для них світом було зоряне небо цілого Всесвіту.

Човник пристикувався до однієї з осей гігантського колеса, й тепер Цао Бінь та Чен Сінь мали здійснити восьмикілометрову прогулянку, аби потрапити у серце міста. Це було чи не найбільшим недоліком подібного планування. Чен Сінь пригадала верхню станцію космічного ліфта, на якій вона опинилася понад 60 років тому, і залу, схожу на старий залізничний вокзал. Але тепер у неї були зовсім інші відчуття: розміри Зоряного кільця чи не в десять разів перевищували розміри ліфтової станції, тож внутрішні приміщення виявилися просто величезними.

Рухаючись ескалатором усередині спиці, Чен Сінь відчувала, як поступово збільшується гравітація, що досягла звичного значення в 1 g, коли вони потрапили в центр міста. Наукоград складався з трьох частин: Академії наук, Інженерного інституту та Центру управління циркумсолярним прискорювачем. Місто мало вигляд 30-кілометрового круглого тунелю великого діаметра. Тут не виникало відчуття широкого простору, як в інших містах, але й сказати, що тут тісно, було б перебільшенням.

Усередині міста не було видно автотранспорту, більшість мешканців пересувалися велосипедами. Чимало їх було припарковано обабіч доріжок, аби будь-хто міг дістатися, куди йому треба. Проте по новоприбулих приїхав саме маленький конвертований автомобіль.

Оскільки гравітація в місті зменшувалася з віддаленням від центру, будівлі можна було збудувати тільки на одному боці кільця. Таким чином, протилежний бік перетворили на «небо»: тут виднілися голографічні проєкції небесної блакиті та білих хмаринок, що мали дещо компенсувати брак відчуття великого світу. У «небі» ширяла зграйка щебетливих птахів, і Чен Сінь відзначила, що вони справжні. У неї з’явилося відчуття затишку й спокою, якого вона не знайшла в інших містах. Куди не кинь оком, виднілася якась зелень: газони чи дерева, – а будинки не були надто високими. Усі будівлі Академії наук були пофарбовані у білий колір, споруди Інженерного інституту виблискували синім, але кожна з них вирізнялася неповторним архітектурним стилем. Ці вишукані невеличкі будинки, наполовину приховані зеленню кущів, викликали у Чен Сінь відчуття, буцім вона повернулася до університетського містечка.

Чен Сінь звернула увагу на дещо незвичне, схоже на руїни давньогрецького храму: кілька напівзруйнованих і обвитих плющем колон різної висоти, що стояли на кам’яному підніжжі. Посеред храму містився фонтан, який мляво грався бризками води у світлі сонця. Кілька чоловіків і жінок у повсякденному вбранні ліниво спиралися на колони та лежали на галявині поруч із ними. Здавалося, вони абсолютно не переймалися облогою кораблями флоту Федерації.

На галявині також виднілися кілька скульптур, і погляд Чен Сінь зупинився на одній із них: рука в латах тримала довгий меч, на вістрі якого виднілися зірки, сплетені у вінок. З нього безперестанку дзюрчала вода, сяючими краплями спадаючи донизу. Скульптура дивним чином нагадала Чен Сінь щось із баченого раніше, проте їй ніяк не вдавалося пригадати, що саме. Вона не відводила від неї очей, аж поки машина не проминула галявину.

Автомобіль зупинився поруч із будівлею синього кольору, біля якої стояв знак із написом «Інженерний інститут. Базові технології 021». На зеленому газоні перед нею чекали Вейд і Бі Юньфен.

Відтоді як Вейд очолив «Зоряне кільце», він жодного разу не скористався гібернацією, тож зараз йому вже виповнилося 110 років. Він носив такі ж, як і колись, коротку бороду й зачіску, але зараз вони виблискували білизною снігу. Ходив без палички, але трохи згорбившись; один із рукавів так і лишився порожнім. Коли Чен Сінь зустрілася з ним поглядом, то збагнула, що час не здолав цієї людини. Навпаки, його внутрішній стрижень став іще міцнішим, й вона чітко побачила це, немов скелю, що показалася з-під розталої снігової шапки.

Бі Юньфен, хоч і був молодшим від нього, але мав значно старший вигляд.

– Привіт, дівчинко. Як я і казав, ти будеш молодою, коли ми зустрінемося знову. Тепер я втричі старший за тебе, – сказав Вейд із посмішкою, яка все ще не була здатна зігріти Чен Сінь, проте вже принаймні не віддавала холодом крижаної води.

Зустрівшись із цими двома літніми чоловіками, Чен Сінь зніяковіла. Шістдесят років боротьби за свої ідеали, й ось вони – на схилі життя. Але й вона, прокинувшись уперше після початку Епохи стримування, пройшла через не меншу кількість випробувань, хоча загалом провела поза гібернацією лише років чотири! У цій епосі, коли середня тривалість життя становить 150 років, вона – лише 33-річне дівчисько.

Чен Сінь привіталася з обома, але ніхто не волів витрачати більше часу на церемонії, тож Вейд просто повів її до лабораторії. Цао Бінь із Бі Юньфенем прослідували за ними. Вони ввійшли до просторої зали без вікон, і знайомий їдкий запах статичної електрики дав зрозуміти Чен Сінь, що це заекрановане приміщення. Минуло понад шістдесят років, але людство й досі не може бути впевненим, що софони залишили межі Сонячної системи. Можливо, люди так ніколи і не матимуть неспростовних доказів цього. Обладнання, схоже, поспіхом було відсунуто попід стіни, аби звільнити місце у центрі. Там, посеред цього гармидеру, стояв якийсь одинокий прилад. Навколишній хаос і порожній простір по центру нагадували гарячку, з якою колись шукачі скарбів розкидали своє знаряддя, коли знаходили шукане.

Прилад мав украй хитромудрий вигляд і нагадував Чен Сінь зменшену копію токамака докризових часів. Головна частина корпусу складалася з герметичної півкулі, обліпленої зусібіч великою кількістю складних сліпучих приладів. Прихований центр півкулі пронизувала безліч трубок різної товщини, через що вона нагадувала міну з безліччю химерних щупалець. Вочевидь, завдяки цьому всередині півкулі концентрувалася значна енергія. Зверху її накривала чорна металева плита, на якій була розташована напівпрозора скляна кришка з аналогічним кулі діаметром. Порівняно зі складністю нижнього ярусу, верхня частина приладу мала вигляд чистого робочого столу. Обидві половини утворювали цілу сферу, розділену грубою плитою, й демонстрували різкий контраст між прозорістю і герметичністю, простотою і складністю.

У центрі під прозорою кришкою містилася невеличка гладка і блискуча металева квадратна платформа розміром із портсигар. Вона нагадувала мініатюрну і тендітну сцену, під якою ховалася бездонна й таємнича оркестрова яма. Годі було вгадати, акорди якого твору зараз звучатимуть.

– Дамо якійсь частині тебе пережити цей видатний момент, – сказав Вейд і наблизився до Чен Сінь, тримаючи в руці невеличкі ножиці. Вона помітно напружилась, але не відсахнулася. Вейд обережно відділив одну волосину з її зачіски і відрізав ножицями крихітний шматочок. Перехопивши двома пальцями волосину, він оцінив її довжину. Вона здалася йому завеликою, тож він розрізав її навпіл. Тепер він тримав у руках волосину завдовжки два-три міліметри, майже непомітну для навколишніх. Міцно затиснувши свій здобуток, Вейд підійшов до приладу. Бі Юньфен підняв скляний ковпак – і Вейд обережно поклав волосину на гладеньку поверхню металевої платформи. Хоча Вейду вже було за сто років, він чудово впорався з цим завданням своєю єдиною рукою, яка не виказувала і натяку на найменше тремтіння.