Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 35 (всего у книги 47 страниц)

– Іди сюди й дивися уважно, – сказав Вейд, вказуючи на платформу.

Чен Сінь нахилилася до скляного ковпака, щоб не пропустити ані найменшої деталі. Вона побачила, що крихітний кінчик її волосинки лежить із одного боку платформи, тепер розділеної навпіл червоною лінією.

Вейд махнув Бі Юньфену, і той пасом руки викликав вікно управління й увімкнув прилад. Чен Сінь глянула вниз і помітила, що кілька трубок, які виходили з нижньої півсфери, засвітилися червоним, нагадуючи їй світні труби на кораблі трисоляріан, бачені нею під час розмови з Юнь Тяньміном. Проте вона не відчула ніякого жару, лише почула тихе гудіння. Погляд Чен Сінь знову метнувся до невеличкої платформи, коли вона відчула, як її обличчя торкається подих вітру, спричинений невидимим збуренням. Проте вона не заприсяглася б, що це їй не здалося.

Чен Сінь вгледіла, як кінчик її волосини перемістився на інший від червоної лінії бік, проте не зауважила, яким чином.

Апарат, видавши сигнал, припинив роботу.

– Що ти побачила? – запитав її Вейд.

– Вам знадобилося пів століття, щоб навчитися пересувати волосину завдовжки три міліметри на двосантиметрову відстань? – відповіла Чен Сінь запитанням на запитання.

– Її привела в рух сила кривизни простору, – коротко відповів Вейд.

– Якщо цю волосину й далі прискорювати подібним чином, то вона сягне швидкості світла вже за 10 метрів. Звісно, ми поки що не здатні цього досягти, та й не наважилися б робити це тут, бо, досягнувши швидкості світла, ця крихітна волосинка була б здатна повністю знищити Зоряне кільце, – пояснив Бі Юньфен.

Чен Сінь роздивлялася волосину, переміщену силою кривизни простору на два сантиметри.

– Тобто ви винайшли порох і зрозуміли, як виготовляти петарди, але вашою кінцевою метою є побудова космічної ракети. Ці два винаходи може розділяти тисяча років.

– Твоя аналогія не дуже точна. Ми склали рівняння еквівалентності маси та енергії й відкрили явище радіоактивності, а нашою кінцевою метою є створення атомної бомби. Від цілі нас відділяють лише кілька десятиліть, – заперечив їй Бі Юньфен.

– Через 50 років ми матимемо готовий двигун космічного корабля криволінійного прискорення, але це вимагатиме великих інвестицій і проведення чималої кількості випробувань. Саме тому ми пішли на загострення конфлікту з Федеральним урядом – заради отримання необхідних для нашої роботи умов.

– Але з вашим підходом до врегулювання конфлікту ви не отримаєте нічого.

– Це залежить від твого рішення, – відповів Вейд. – Ти, мабуть, вважаєш, що ми беззахисні перед кораблями флоту, які взяли нас в облогу. Але це не так, – і він махнув рукою до дверей. – Заходьте.

Група важкоозброєних людей заполонила залу. Це було близько 50 молодиків, вдягнених у чорні камуфляжні скафандри. Здавалося, що від їх присутності в залі погустішала темрява. Їхні скафандри були полегшеною моделлю звичайних військових одностроїв, проте в них, додавши лише шолом та реактивний ранець із системою життєзабезпечення, можна було виходити у відкритий космос. Що дійсно здивувало Чен Сінь, то це їхня зброя – всі мали гвинтівки одного зразка. Можливо, їхнє озброєння й було виготовлене нещодавно, проте за конструкцією не відрізнялося від звичайної вогнепальної зброї докризових часів – такі самі ручні затвори й спускові гачки. Боєприпаси до гвинтівок лише підтверджували її припущення: вояки були хрест-навхрест оперезані патронташами з жовтими набоями.

Їхній вигляд викликав подив, який спричинила б поява лучників наприкінці ХХ століття. Але, попри трохи комічний вигляд, від них віяло силою й загрозою. Відчувалося, що вони вдягли однострої не для забави й їхній дух загартовано відповідно до завдань, які доведеться виконувати. Було видно, що з-під тонких скафандрів випинаються треновані м’язові корсети, а очі на суворих обличчях відливали важкістю металу та байдужістю до власного життя, яке вони були готові віддати за недорого.

– Це сили самооборони міста, – пояснив Вейд, махнувши рукою на озброєний гурт. – Вони покликані боронити Зоряне кільце й наш проєкт надшвидкісних космічних кораблів. Тут присутній майже весь особовий склад нашого воїнства, лише кілька людей залишилися надворі. Багато містян висловили бажання приєднатися до загону, але ми не плануємо залучати більше ста осіб. Що стосується їхньої зброї… – Вейд узяв гвинтівку з рук найближчого солдата й пересмикнув затвор, – то очі тебе не обманули: старовинна зброя, виготовлена з використанням сучасних матеріалів. Кулі урухомлюються не за допомогою порохових газів, гвинтівка має значно більші дальність пострілу й точність влучання. У космосі ці гвинтівки здатні поцілити у військовий корабель зоряного класу з відстані двох тисяч кілометрів, а загалом – так, це примітивна зброя. Тобі все це має здаватися дурницями, але є одне «але», – Вейд повернув гвинтівку солдату, натомість дістав із його патронташа один із набоїв. – Набої мало чим відрізняються від старовинних зразків, але начиння кулі – новітнє. Можна навіть сказати, що це зброя майбутнього. Оболонка кулі – надпровідний контейнер із чистим вакуумом усередині, по центру якого плаває маленька кулька, що утримується на місці потужним магнітним полем, аби, не дай Бог, вона не доторкнулася до оболонки. Ця маленька кулька виготовлена з антиматерії.

Бі Юньфен із помітною гордістю додав:

– Циркумсолярний прискорювач використовувався не тільки для проведення наукових експериментів, а й для виробництва антиматерії. Протягом останніх чотирьох років він працював на повну потужність, і зараз ми маємо 15 тисяч подібних набоїв.

За мить, здавалося б, примітивний набій у руці Вейда перетворився на загрозу, що викликала у Чен Сінь озноб. Тепер вона переймалася, наскільки стабільне і надійне магнітне поле в кожному такому крихітному надпровідному контейнері: незначна похибка в параметрах – і антиматерія сконтактує з оболонкою, знищивши у величезному спалаху все Зоряне кільце. Вона перевела погляд на ряди таких набоїв на грудях солдатів – справжні ланцюги бога Смерті. Лише в одному з них цілком вистачило б куль, аби знищити весь бункерний світ.

– Але нам не потрібно виходити у відкритий космос, ми можемо почекати, допоки кораблі наблизяться, й стріляти прямо з міста, – продовжив Вейд. – Ми маємо достатньо набоїв, щоб зробити по кілька десятків чи навіть сотень пострілів у кожен із понад двадцяти військових кораблів, які обложили місто. І будь-яке влучання гарантовано знищить кожен корабель. Хоча подібна тактика вельми примітивна, проте гарантує високу гнучкість та адаптивність на полі бою. Кожен вояк, озброєний подібною гвинтівкою, перетворюється на окрему бойову одиницю, здатну знищити військовий корабель. Ми також маємо засланих агентів із такою ж зброєю в інших космічних містах. – Він повернув кулю до патронташа солдата. – Ми не хочемо розпочинати воєнні дії. На перемовинах маємо намір продемонструвати посланцю Федерації цю зброю й відкрито заявити про нашу тактику ведення бойових дій. Сподіваємося, що Федеральний уряд зважить усі наслідки ескалації конфлікту й зніме облогу із Зоряного кільця. Ми не вимагаємо чогось надзвичайного – лише дозвіл на будівництво бази для проведення випробувань двигунів криволінійного прискорення за кількасот астрономічних одиниць від меж Сонячної системи.

– Але якщо бойові дії таки розпочнуться, чи можемо ми бути впевненими у нашій перемозі? – запитав Цао Бінь, який до цього не проронив ані звуку. Вочевидь, на відміну від Бі Юньфена, він не належав до прихильників партії війни.

– Ні, не можемо, – спокійно відповів Вейд. – Але й вони не можуть бути в цьому впевнені, допоки не спробують.

Побачивши в руках Вейда набій із антиматерією, Чен Сінь одразу збагнула, що мусить робити. Вона не надто переймалася кораблями флоту Федерації, бо вірила, що вони зможуть впоратися із цією загрозою. Зараз її думки були сконцентровані на іншій фразі, почутій від Вейда: «Ми також маємо засланих агентів із такою зброєю в інших космічних містах».

Якщо сутичка все-таки відбудеться, то хтось із цих агентів може відкрити вогонь без команди, влучивши кулею у будь-який об’єкт, зроблений зі звичайної матерії. Вибух від анігіляції матерії з антиматерією миттю розірве тонку оболонку космічного міста, знищивши все всередині нього. Місто, що обертатиметься за інерцією, розвалиться на безліч фрагментів, прирікаючи десятки мільйонів мешканців на вірну смерть.

Оболонки міст насправді крихкі, як яєчна шкаралупа.

Хоча Вейд і не погрожував прямо атаками на космічні міста, не можна бути впевненим, що він цього не робитиме. Чен Сінь пригадала, як 133 роки тому він наставив на неї зброю – цю картину забути їй так і не вдалося. Вона й уявити не могла, наскільки холоднокровною має бути людина, щоб усвідомлено ухвалити таке рішення, але знала, що стрижень душі Вейда витесано з холодного, розсудливого божевілля, приведеного на світ надзвичайною раціональністю. Здається, вона навіть побачила молодого Вейда три століття тому, який волав, немов знавіснілий звір: «Ані кроку назад! Тільки вперед! За будь-яку ціну!!!».

Навіть якщо Вейд не планував і не захоче атакувати решту міст, як щодо інших?

Ніби на підтвердження її занепокоєння, до неї звернувся один із вояків сил самооборони міста:

– Докторе Чен Сінь, ви можете бути певною, що ми битимемося до останнього подиху.

Інший вояк підхопив його думку:

– Це боротьба не за вас, містера Вейда чи навіть наше місто. – Його очі палали, коли він показав пальцем угору. – Розумієте, що вони хочуть у нас відняти? Не Зоряне кільце чи надію на побудову надшвидкісних кораблів, а весь Усесвіт за межами Сонячної системи! Вони намагаються відібрати у нас мільярди інших дивовижних світів! У нас, наших дітей та онуків, зачинивши усіх у в’язниці радіусом 50 астрономічних одиниць, яка зветься Сонячною системою! Ми боремося за свободу, за те, щоби бути вільними людьми у цілому Всесвіті! Ми нічим не відрізняємося від поборників за свободу минулого і стоятимемо до останнього! Я зараз говорю від імені всіх, хто записався у сили самооборони міста.

Решта вояків із похмурою рішучістю кивками підтримали сказане.

У майбутньому Чен Сінь незліченну кількість разів обмірковувала промову цього солдата, але зараз його слова не знайшли відгуку в її серці. Вона відчувала, як душу поглинає морок страху. Раптом на неї нахлинуло відчуття 130-річної давнини, коли вона стояла біля будівлі ООН із дитиною на руках і жадала лише одного – захистити це маля від усього злого у світі.

– Ти все ще тримаєш слово? – запитала вона у Вейда.

Вейд у відповідь кивнув.

– Навіщо тоді я тебе кликав би сюди?

– Гаразд. Негайно скасуйте приготування до збройного опору, передайте всі набої з антиматерії Федеральному уряду. Відішліть особливу вказівку зробити те саме інфільтрованим агентам в інших містах!

Погляди всіх вояків зупинилися на ній, ніби прагнучи спопелити. Сили протиборчих сторін були дуже нерівними: вона протистояла холоднокровним машинам війни, кожна з яких була екіпірована зброєю потужністю в сотні ядерних бомб. Очолювані божевільним упертюхом, вони були готові перетворитися на чорний молох, здатний передавити все навколо. А вона – лише слабка жінка, за словами Вейда – просто дівчисько для цієї епохи, нездатне спинити обертання цього молоху війни. Але вона мусила зробити все, що залежало від неї.

Проте все сталося не так, як вона очікувала. Бог війни відвернув від неї свій погляд разом із поглядами вояків, які повернулися до Вейда. Здавалося, що поступово напруга спадала, але Чен Сінь ще важко було вдихнути. Вейд не відповідав на питальні погляди, а просто не зводив очей із крихітної платформи під скляним ковпаком, яка могла урухомлювати предмети за допомогою сили кривизни простору. Зараз платформа із волосиною Чен Сінь нагадувала священний вівтар, і вона могла уявити, як Вейд раніше збирав довкола нього вірних поплічників для оголошення війни уряду.

– Тобі слід обміркувати все ще раз, – нарешті подав голос Вейд.

– Тут нічого обговорювати, – рішучим голосом заперечила Чен Сінь. – Я повторюю свою волю: припиніть чинити опір і віддайте всі запаси антиматерії, наявні в Зоряному кільці.

Вейд підняв голову і рідкісним для нього прохальним, безпомічним тоном сказав:

– Якщо ми відмовляємося від своєї людської природи, то втрачаємо багато чого. Але якщо заперечуємо своє тваринне єство, то ризикуємо втратити все.

– Мій вибір – зберегти людську подобу, – відповіла Чен Сінь, обводячи поглядом присутніх. – Сподіваюся, що й ваш – також.

Бі Юньфен хотів щось заперечити, але Вейд махнув рукою, і той замовк. Його очі потьмяніли. Щось згасло в них назавжди. Прожиті роки вмить напосіли на його плечі, знесиливши і забравши вогник життя. Ухопившись рукою за металеву платформу, він із зусиллям опустився в крісло, вчасно кимось підсунуте. Потім здійняв руку й показав на платформу перед собою:

– Складайте зброю. Залиште всю амуніцію тут.

Спочатку ніхто не поворухнувся, але Чен Сінь відчула, ніби задушлива темрява почала потроху розсіюватися. Погляди вояків більше не концентрувалися на Вейді. Нарешті перший юнак підійшов і поклав на платформу два патронташі. Хоча він зробив це якнайобережніше, голосний звук удару набоїв об метал змусив Чен Сінь здригнутися. Патронташі нагадували двох золотих змій, які причаїлися на платформі. Підійшов інший чоловік, який поклав свої бандольєри, а за ним прослідувала й решта присутніх. Незабаром на платформі височіла ціла золота піраміда. Після того як остання золотиста куля опустилася на купу, звук, що нагадував шелест дощу, припинився, і тиша знову огорнула присутніх.

– Накажіть усім нашим військовим формуванням в усіх кінцях бункерного світу скласти зброю і здатися Федеральному уряду. Міська влада співпрацюватиме з флотом, щоб федеральна влада встановила контроль над містом, та утримуватиметься від будь-яких агресивних дій, – сказав Вейд.

– Слухаємося, – відповів хтось із натовпу. Не оперезані золотими патронташами, вояки в чорних скафандрах випромінювали ще більше темряви й стали ще зловіснішими.

Вейд махнув рукою, розпускаючи сили самооборони. Вони мовчки залишили залу, темна хмара зникла, повернувши приміщенню звичний рівень освітлення. Вейд насилу піднявся й обійшов золотаву гору набоїв із антиматерією. Відкривши прозорий ковпак, він легко дмухнув на платформу, змітаючи волосся Чен Сінь. Повернувши ковпак на місце, Вейд обернувся до неї й з легкою посмішкою вимовив:

– Бачиш, дівчисько, я тримаю слово.

***

Після завершення інциденту в Зоряному кільці Федеральний уряд не одразу сповістив населення про існування зброї з антиматерією. Міжнародне співтовариство вважало, що конфлікт розв’язався очікувано, і не приділяло цій події багато уваги. Як розробник циркумсолярного прискорювача, компанія «Зоряне кільце» мала значний авторитет у світі, й громадська думка схилялася до відмови від будь-якого переслідування винних у цьому інциденті осіб. Більше того, громадськість вважала, що Зоряному кільцю треба якомога швидше повернути права самоврядування, якщо містяни пообіцяють більше ніколи не займатися дослідженнями й розробкою двигунів криволінійного прискорення. А за умови підпорядкування та постійного суворого моніторингу діяльності з боку федеральної влади їм слід і надалі дозволити провадити іншу наукову та бізнесову діяльність.

Проте, коли за тиждень штаб флоту Федерації продемонстрував світові захоплені набої із зарядом антиматерії, людство було шоковане горою концентрованої смерті.

Компанія «Зоряне кільце» була оголошена поза законом. Федеральний уряд конфіскував усі її активи й встановив контроль над циркумсолярним прискорювачем. Флот Федерації почав контролювати космічне місто, розпустив Академію наук та Інженерний інститут. Було заарештовано понад 300 осіб серед керівників «Зоряного кільця», включаючи Вейда та сили самооборони в повному складі.

Федеральний суд Сонячної системи засудив Томаса Вейда до смертної кари за злочини проти людства, військові злочини та порушення Закону про заборону розробки криволінійних рушіїв.

***

Чен Сінь провідала Вейда в центрі ув’язнення біля будівлі Верховного Федерального суду, що розташовувався в космічному місті Земля І – столиці Федерації Сонячної системи. Вона мовчки дивилася через прозорий екран на Вейда, який перебував у стерильній білій камері. Вона побачила, що 110-річний старий має абсолютно безтурботний вигляд, немов гладінь пересихаючої калюжі, якою вже не пробігають брижі.

Чен Сінь просунула крізь маленьке віконце в захисному екрані коробку сигар, яку придбала на плавучому ринку в Океанії І. Відкривши дерев’яну коробку, Вейд узяв три сигари з десяти, які там лишилися, а потім повернув подарунок Чен Сінь.

– Мені вистачить, – промовив він.

– Розкажи мені більше про себе: кар’єру, життєві події, аби я мала змогу донести цю інформацію наступним поколінням, – відповіла Чен Сінь.

Вейд злегка похитав головою.

– Я лише один із безлічі смертних. Нема про що говорити.

Чен Сінь розуміла, що, окрім прозорого бар’єра, їх розділяє найглибша прірва у світі, здолати яку марно й сподіватися.

– Ти хочеш щось мені сказати? – спитала Чен Сінь. Їй було дивно, що вона хотіла почути думку цієї людини.

– Дякую за сигари.

Минуло багато часу, перш ніж Чен Сінь збагнула, що більше нічого не почує. Це були його останні слова.

Вони мовчки сиділи поруч, не дивлячись одне на одного. Час перетворився на ставок із затхлою водою, яка засмоктувала їх дедалі глибше, аж поки поштовхи від корегування орбіти космічного міста не повернули Чен Сінь до реальності. Вона повільно встала й тихим голосом попрощалася з Вейдом.

Вийшовши за стіни ізолятора, Чен Сінь відкрила коробку й дістала сигару. Попросивши вогню в охоронця, вона зробила першу в житті сигарну затяжку. На диво, вона не закашлялася, а натомість спостерігала, як білий дим розсіється під світлом штучного сонця столиці, зникаючи разом зі слізьми, які оплакували три століття знайомства з Вейдом.

За три дні тіло Томаса Вейда випарували на молекули потужним лазером за одну десятитисячну секунди.

***

Чен Сінь повернулася до Центру гібернації в Азії І, аби розбудити АА. Згодом вони обидві вирішили, що варто злітати на Землю.

Чен Сінь і АА скористалися корпоративним човником «Зоряне кільце» – одним із небагатьох активів, залишених Федеральним урядом Чен Сінь після націоналізації її компанії. Загальна сума статків, переданих у відання Чен Сінь, приблизно дорівнювала вартості активів компанії на момент передачі управління Вейду. Хоча це була досить значна сума, вона виявилася крихтами порівняно з вартістю активів «Зоряного кільця» на дату націоналізації. Це був уже третій космічний корабель із такою назвою, який, попри невеличкі розміри (він міг узяти на борт лише трьох людей), годився для міжзоряних польотів. Замкнена екосистема корабля мала довершений і делікатний вигляд, немов найвишуканіший взірець садово-паркового мистецтва.

Чен Сінь із АА блукали ледве заселеними материками Землі. Вони проносилися над безкраїми лісами, об’їжджали верхи безмежні пасовища й прогулювалися пустельними пляжами. Більшість міст поглинули ліси й чагарники, лишивши для дрібки людей невеличкі поселення. Чисельність населення Землі була такою ж, як у часи пізнього неоліту.

Чим довше вони лишалися на Землі, тим більше стверджувалися у думці, що вся історія людства – лише один довгий сон.

Вони навідалися і в Австралію. З усіх міст заселеним лишилася тільки Канберра – тут навіть зосталися урядові інституції, які гордо називали себе Співдружністю Австралії. Ворота будівлі Парламенту, де Томоко проголосила план остаточного винищення людства, були густо вкриті різноманітною рослинністю, а в’юнкі лози обплели навіть 80-метровий флагшток. Вони відшукали в урядових архівах записи про Фреса: старий прожив понад 150 років, але час переміг і його – він помер понад 10 років тому.

Наступним пунктом призначення був острів Москен. Збудований Джейсоном маяк іще лишався на місці, проте вже не посилав сигналів у морські далі. Навколишні краї повністю збезлюдніли. Вони знову почули гуркіт Москстраумена, але не побачили більше нічого, крім порожніх морських пейзажів у світлі призахідного сонця.

Їхнє майбутнє здавалося не менш порожнім.

– А чому б нам не вирушити в часи після завдання удару, коли вже зникне Сонце? – запропонувала АА. – Тільки тоді наші душі віднайдуть спокій.

Чен Сінь сама розмірковувала над такою можливістю, але не заради безтурботного життя. У цю епоху, зупинивши руйнівне протистояння між компанією та Федеральним урядом, вона знову перетворилася на об’єкт поклоніння безлічі незнайомих людей, що було надзвичайно виснажливим. Крім того, їй кортіло на власні очі побачити, що людство успішно переживе удар за теорією Темного лісу й надалі процвітатиме – єдина розрада, яка могла полегшити її душевний біль. Вона намагалася уявити, як це – жити на межі туманності, на яку перетвориться Сонце, в останній гавані її життя, де вона спробує віднайти спокій і, можливо, щастя.

Зрештою, їй було лише 33 роки.

Чен Сінь і АА повернулися до юпітеріанського кластера й знову скористалися послугами Центру гібернації в Азії І. Запланована тривалість сплячки становила 200 років, але в документах була особлива примітка: якщо протягом цього строку станеться удар за теорією Темного лісу, то їх мають пробудити негайно.