Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 44 (всего у книги 47 страниц)

– Кисню надовго не вистачить, і скоро кабіна вихолоне. Ми мусимо якнайшвидше перевдягнутися у більш придатні скафандри, – з цими словами він відштовхнувся від крісла й витягнув із задньої частини кабіни два металевих бокси. Відкривши один, Чен Сінь зрозуміла, про які скафандри йдеться.

Сучасні зразки скафандрів – і в Сонячній системі, і в цьому світі – були легкими й необтяжливими. Якщо зняти шолом, від’єднати невеличкий прилад життєзабезпечення та не герметизувати такий скафандр, то він майже нічим не відрізнятиметься від повсякденного вбрання. Але ці два важезні скафандри у боксах нагадували найперші зразки космічного одягу ще навіть докризових часів.

Біла пара, що зривалася з губ, вже позначала кожен їхній подих. Звільнившись від легкого скафандра, Чен Сінь відчула, наскільки охололо повітря в кабіні – холод покусував кожну клітину тіла. Впоратися із незнайомою моделлю важкого скафандра виявилося вкрай непросто, тож Їфань був вимушений асистувати під час перевдягання. Чен Сінь почувалася, немов мале дитя, повністю залежне від допомоги цього чоловіка, – давно забуте нею відчуття. Перш ніж вдягнути їй шолом, Їфань детально проінструктував щодо особливостей користування цим скафандром: де розташовані вимикач подачі кисню, реле тиску, регулятор температури, комунікаційний вузол і перемикачі освітлення. Ця модель не мала автоматичного керування, тож кожна дія чи регулювання вимагали маніпуляцій вручну.

– Цей скафандр не має жодного чипа або мікросхеми. Зараз будь-які комп’ютери – електронні чи квантові – перестали працювати, – пояснив Ґуань Їфань.

– Чому?

– Бо швидкість світла не перевищує й десяти кілометрів на секунду.

Їфань вдягнув і під’єднав її шолом. За цей короткий проміжок часу вона встигла промерзти до кісток. Їфань увімкнув подачу кисню та електричний обігрів скафандра – Чен Сінь відчула, як тепло розливається всіма клітинами її тіла. Тепер Ґуань Їфань почав вправно перевдягатися сам, і це зайняло в нього значно менше часу. Швидкими рухами він насунув шолом і підключив систему зв’язку між двома скафандрами, але вони обоє не спромоглися витиснути із себе ані слова, допоки не зігрілися остаточно.

У цьому надважкому скафандрі було важко просто поворухнутися, і Чен Сінь навіть уявити не могла, як це – пересуватися з таким панциром за нормальної сили тяжіння. Скафандр більше нагадував не одяг, а маленьку раковину, хатку – єдиний її прихисток у Всесвіті. Світлова смужка, що плавала в повітрі, почала тьмяніти, і Їфань увімкнув освітлення на своєму скафандрі. У тисняві вузької кабіни Чен Сінь відчула, що вони схожі на шахтарів, які спустилися в забій старої шахти.

– Що сталося? – запитала Чен Сінь.

Ґуань Їфань виплив із сидіння і почав тягнути якусь засувку на переборці. Його зусилля не були марними – на переборці з’явився ілюмінатор. До цього внутрішня заслінка ілюмінатора відкривалася автоматично, і відсунути її вручну виявилося досить копіткою справою. Таким же чином Їфань відкрив ілюмінатор на переборці з іншого боку.

Чен Сінь подивилася назовні й побачила, що вигляд Усесвіту докорінно змінився.

Перед її очима на протилежних кінцях космосу розтягнулися два зоряні скупчення: зорі, що розташовувалися попереду, випромінювали світло синього спектра, а ті, що позаду, – червоного. Чен Сінь уже бачила подібну картину, коли летіла зі швидкістю світла на борту «Зоряного кільця», проте зараз обидва скупчення не були на вигляд монолітними – їхні форми постійно змінювалися, немов палахкотливе полум’я під сильними поривами вітру. Але була й інша відмінність: жодна зірка не виринала зі скупчення синього кольору, не мандрувала небом і не приєднувалася до зірок у скупченні, забарвленому червоним. До того ж полюси Всесвіту з’єднували дві протиставлені світлові смуги різного розміру – по одній із кожного боку човника.

Ширша смуга затуляла весь обрій в ілюмінаторі з одного боку. Вона не сполучалася з синім чи червоним скупченням зірок, а переходила на кінцях у якісь набалдашники. Насправді ця смуга більше нагадувала надзвичайно сплющений еліпс або ж сильно витягнуте коло. Поверхнею смуги мерехтіли кольорові візерунки різних розмірів і форм. Здебільшого візерунки були лише трьох кольорів: сині, білі та світло-жовті. Інтуїція підказала Чен Сінь, що вона зараз роздивляється поверхню Блакитної планети.

Смуга з протилежного боку човника була тоншою, проте яскравішою й не мала жодних помітних візерунків на поверхні. Також, на відміну від Блакитної планети, ця смуга періодично й різко змінювала свої розміри: яскрава лінія, що з’єднувала синій і червоний полюси, миттєво стискалася до ще яскравішої кулі. Саме ця форма, бачена Чен Сінь за нормальних умов, дала їй змогу зрозуміти, що вона дивиться на зірку DX3906.

– Ми рухаємося орбітою Блакитної планети зі швидкістю світла, – сказав Ґуань Їфань. – Звісно, якщо не враховувати того, що швидкість світла катастрофічно впала.

До того човник рухався зі значно більшою швидкістю, але після редукції значення швидкості світла та неможливості перевищення цієї межі об’єктами, які мають масу, швидкість човника впала до відповідного значення.

– Відбувся розрив ліній смерті?

– Так. Вони розширилися на всю зоряну систему. Ми в пастці.

– Це сталося через колії, залишені кораблем Юнь Тяньміна?

– Я точно не знаю. Цілком можливо, що саме це й було причиною – він міг не знати про наявність ліній смерті у цій зоряній системі.

Чен Сінь не стала питати, який їхній план дій, бо здогадувалася, що виправити ситуацію неможливо. Жоден із комп’ютерів не здатен працювати за швидкості світла у десять кілометрів на секунду, тож штучний інтелект і всі бортові системи човника просто мертві. За таких обставин вони не можуть навіть увімкнути світло в салоні – човник перетворився на металеву шкаралупину без електрики та енергії. «Мисливець» також можна було назвати кораблем-привидом. Човник іще не почав процесу гальмування до зменшення швидкості світла, тож «Мисливець» має перебувати десь неподалік. Але навіть якби він перебував на відстані витягнутої руки, це нічим не зарадило б у такій ситуації: без активної системи управління неможливо пристикуватися та відчинити люки обох літальних апаратів.

Чен Сінь подумала про Юнь Тяньміна та АА, які залишилися на поверхні планети. Ймовірно, вони у безпеці там, унизу, проте тепер можливості з ними зв’язатися вже нема. А вона навіть не встигла привітатися з ним.

Щось легке й металеве стукнулося об візор її шолома. Знайома металева пляшка. Чен Сінь ще раз подивилася на архаїчний манометр приладу й доторкнулася до не менш старої моделі скафандра. Згаслий промінчик надії знову спалахнув у темряві, немов крихітний світляк.

– Ви розраховували, що може статися щось подібне? – стиха спитала вона.

– Звісно. – Старі аналогові динаміки скафандра принесли спотворену відповідь Ґуань Їфаня. – Зрозуміло, що ми не готувалися до потрапляння у розрив ліній смерті, але можливість випадково опинитися в коліях надшвидкісних кораблів все ж передбачали. Ситуації принципово не відрізняються: низька швидкість світла, відмова бортових систем… Нам слід запустити нейрони.

– Що?

– Нейронні комп’ютери, які здатні працювати за низької швидкості світла. І човник, і «Мисливець» мають дублювальні системи управління на нейронних комп’ютерах.

Чен Сінь була неабияк вражена самим фактом існування подібних пристроїв.

– Головним чинником у роботі цієї системи є не поточне значення швидкості світла, а її компонування. Передача хімічних сигналів у мозку людини відбувається ще повільніше, десь зі швидкістю два-три метри на секунду, що приблизно дорівнює швидкості нашої ходьби. Нейронний комп’ютер імітує принцип паралельної обробки інформації в мозку вищих звірів. Усі чипи таких комп’ютерів розроблені для роботи в умовах зниженої швидкості світла.

Їфань відкинув металеву панель, прикрашену складним візерунком: безліччю крапочок, з’єднаних переплутаними лініями, що нагадували щупальця восьминіжки. Усередині була схована невеличка консоль із пласким дисплеєм, кількома перемикачами та індикаторами, які вийшли з ужитку ще наприкінці Епохи кризи. Їфань натиснув на червоний перемикач – і дисплей засвітився. Проте замість звичного графічного інтерфейсу на ньому з’явилися рядки тексту. Чен Сінь здогадалася, що це відображення порядку завантаження операційної системи.

– Оскільки функція паралельної обробки інформації ще не увімкнена, нам доведеться завантажувати операційну систему послідовно. Тобі важко навіть уявити, наскільки повільний паралельний обмін даними за низької швидкості світла: дивись, лише кілька сотень байтів на секунду. Навіть кілобайта нема.

– Тоді завантаження триватиме довго.

– Так. Але по мірі активації функції паралельної обробки швидкість завантаження зростатиме. Проте часу мине дійсно чимало, – відповів Ґуань Їфань, вказуючи на рядок цифр унизу екрана.

«Завантаження системи очікується за: 68 годин 43 хвилини (мерехтіння зворотного відліку) секунд. Загальний час до повної активації системи: 297 годин 52 хвилини (мерехтіння зворотного відліку) секунд».

– Дванадцять днів! – Чен Сінь була здивована аж настільки великим періодом очікування. – А що з «Мисливцем»?

– Бортова система мала в автоматичному режимі зафіксувати падіння швидкості світла та ініціювати запуск нейронного комп’ютера. Але цей процес триватиме майже стільки ж, як на човнику.

Дванадцять днів. Вони зможуть використовувати системи життєзабезпечення корабля чи човника лише через дванадцять днів. А до того мають розраховувати виключно на ці допотопні скафандри. І якщо джерелом живлення є радіоізотопні термоелектричні генератори, то електрики їм має вистачити, а от кисню точно забракне.

– Ми повинні лягти в сплячку, – сказав Їфань.

– А що, на човнику є потрібне обладнання? – спитала Чен Сінь й одразу збагнула всю безглуздість запитання. Навіть якби на борту човника й було таке обладнання, то ним керував би ще один комп’ютер, із якого зараз жодного зиску.

Їфань дістав невеличку коробку з того ж боксу, звідки раніше взяв металеву пляшку з киснем. Відкривши її, він продемонстрував Чен Сінь капсули.

– Це препарати для недовготривалої гібернації. На відміну від знайомої тобі процедури короткого сну, ми не потребуватимемо пристроїв, що забезпечуватимуть екстракорпоральну мембранну оксиґенацію: дихання просто сповільниться, і ми витрачатимемо дуже мало кисню. Одна пігулка розрахована приблизно на пів місяця сну.

Чен Сінь підняла візор шолома й узяла одну пігулку. Подивившись, як Їфань проковтнув іншу, вона визирнула в ілюмінатор.

Кольорові плями на спотвореній Блакитній планеті – широкій смузі, що зі швидкістю світла з’єднувала синій і червоний полюси Всесвіту, – мерехтіли настільки швидко, що зливалися в нерозрізненну мішанину.

– Ти бачиш паттерни на поверхні? – запитав Ґуань Їфань. Виявилося, що він не дивиться назовні, а вже лежить із напівзаплющеними очима, пристебнутий до протиперевантажувального крісла.

– Картина занадто швидко змінюється.

– Спробуй стежити за рухом очима.

Чен Сінь намагалася сконцентруватися й не випускати з поля зору візерунків, що переміщувалися смугою. На мить їй вдалося розгледіти окремі сині, білі й жовті плями, але за секунду вони знову перемішалися.

– Мені не вдається, – відповіла Чен Сінь.

– Так, це ще занадто швидко. Паттерни можуть повторюватися сотні разів за секунду, – погодився Їфань, зітхаючи. І хоча він з усіх сил намагався приховати свою печаль, Чен Сінь легко прочитала цю емоцію. Вона навіть здогадувалася про її причину.

Вона розуміла, що кожне повторення малюнка на широкій смузі означає один оберт човника зі швидкістю світла на орбіті Блакитної планети. І навіть в умовах низької швидкості світла диявольський закон спеціальної теорії відносності не втрачає актуальності: в системі відліку планети час ішов у десятки мільйонів разів швидше, ніж для них на борту човника.

Мить тут дорівнювала еонам унизу.

Чен Сінь мовчки відвернулася від ілюмінатора й почала пристібатися в кріслі. У протилежному ілюмінаторі продовжувало миготіти світло: сонце цього світу витягувалося в яскраву лінію, яка з’єднувала полюси Всесвіту, наступної миті стискалося в невелику кулю і знову поверталося на круги своя. Шалений танок смерті у всій красі.

– Чен Сінь, – тихо покликав її Їфань. – Цілком може статися, що, коли ми прокинемося, то побачимо на екрані повідомлення про помилку.

Вона повернула до нього голову й усміхнулася крізь візор шолома.

– Я не боюся.

– Я знаю, що ти не боїшся. Я просто тобі хочу сказати дещо… Мені відомі перипетії твого перебування на посаді Мечоносця, і я хотів би тебе запевнити, що ти зробила правильний вибір. Людство, обираючи тебе на цю посаду, саме вирішило, що в житті й у всьому іншому найголовнішою є любов, хоча за такий вибір усім довелося б заплатити страшну ціну. Ти вловила прагнення того світу, прийняла такі цінності й підтвердила їхній вибір. Ти не зробила нічого поганого.

– Дякую, – ще тихіше відповіла Чен Сінь.

– Я не знайомий з історією твого подальшого життя, але не думаю, що й потім ти зробила щось неправильно. Любов – не помилка. Окрема особа не може стати причиною вимирання цілого виду. Якщо світ був приречений на загибель, то до цього результату призвели об’єднані зусилля усіх людей, як живих, так і давно померлих.

– Дякую, – знову відповіла Чен Сінь, відчуваючи, як її душать сльози.

– І я так само не боюся того, що на нас чекає. Ще коли я перебував на борту «Гравітації», зоряне небо викликало у мене відчуття жаху та втоми. Я хотів перестати постійно думати про Всесвіт, але це було як наркотик, і я не міг зупинитися. Тепер зможу.

– Це чудово. Ти щось знаєш, правда ж? Єдине, що мене страшить, це усвідомлення того, що щось здатне тебе налякати.

– У мене ті самі відчуття.

І, взявшись за руки, освітлені шаленим танкóм тутешнього світила, вони поступово втрачали свідомість, відчуваючи, як сповільнюється їхнє дихання.

Приблизно через 17 мільярдів років після початку часу. Наша зірка

Процес пробудження розтягнувся надовго.

Свідомість Чен Сінь поверталася уривками, але тієї миті, коли зір і пам’ять знову підкорилися її волі, вона одразу зрозуміла, що завантаження нейронного комп’ютера завершилося успішно. Кабіну заливало м’яке світло, чулося гудіння різного обладнання, а в повітрі відчувався теплий подих системи опалення. Човник повернувся до життя.

Але Чен Сінь швидко збагнула, що освітлення лине не зі звичних місць, а, швидше за все, з резервних освітлювальних пристроїв, розроблених спеціально на випадок потрапляння в зону з низькою швидкістю світла. У кабіні ніде не було видно інформаційних вікон, тож цілком можливо, що технологія голографічних дисплеїв також перестає бути помічною за таких умов. Інтерфейс «людина-машина» нейронного комп’ютера обмежувався тим самим пласким екранчиком, але тепер він мав вигляд кольорового растрового дисплея докризових часів.

Ґуань Їфань левітував перед екраном, постукуючи по ньому голими пальцями, без рукавиць. Помітивши, що Чен Сінь прокинулася, він показав жестом, що все добре, і подав їй пляшку води.

– Минуло 16 днів, – повідомив він.

Взявши пляшку з водою, Чен Сінь усвідомила дві речі: пляшка тепла, а вона також без рукавиць. Наступним відкриттям виявилася відсутність шолома на голові, хоча скафандр залишився на ній. Але температура і тиск на борту вже давали можливість змінити скафандр на новітній зразок.

Відчувши, що руки почали її слухатися, вона відстібнулася від крісла й підпливла до Їфаня, намагаючись роздивитись інформацію на екрані. Хай вже й без шоломів, вони насилу спромоглися розміститися поруч у своїх громіздких скафандрах. На екрані було одночасно відкрито кілька вікон, в яких швидко прокручувалися великі масиви даних, що свідчили про успішність тестування різних систем човника. Їфань повідомив, що йому вдалося встановити зв’язок із «Мисливцем», чий нейронний комп’ютер також успішно самозапустився.

Чен Сінь підняла голову й побачила, що ілюмінатори з обох боків залишилися відкритими. Відштовхнувшись, вона попливла до них. Їфань притлумив світло у кабіні, аби Чен Сінь змогла без завад роздивитися все назовні. Зараз вони досягли такого рівня порозуміння, ніби стали однією людиною.

На перший погляд, Усесвіт не зазнав помітних змін: човник продовжував обертатися на зниженій швидкості світла на орбіті Блакитної планети; протипоставлені синє та червоне скупчення зірок так само, без жодного паттерна, видозмінювалися на полюсах Усесвіту; світило шалено витанцьовувало, вигинаючись між лінією та колом; на поверхні Блакитної планети миготіли кольорові плями. Тільки ще раз спробувавши прослідкувати поглядом за рухом плям, Чен Сінь помітила першу зміну – сині й білі цятки зникли, поступившись місцем фіолетовим.

– Діагностика систем двигуна завершилася. Основні показники в нормі. Ми можемо будь-якої миті розпочати процес сповільнення та зійти з орбіти, – повідомив Їфань, вказуючи на екран монітора.

– А хіба термоядерний двигун здатен працювати за таких умов? – спитала Чен Сінь. Це питання не давало їй спокою ще до того, як вони скористалися пігулками й лягли у сплячку. Але вона втрималася від спокуси запитати про це, бо боялася отримати невтішну відповідь і ще більше засмутити Їфаня своєю реакцією.

– Звісно, ні. Реакції термоядерного синтезу за теперішніх значень швидкості світла продукуватимуть замало енергії. Ми скористаємося резервним двигуном на антиматерії.

– Антиматерії?! Невже знижена швидкість світла не вплине на магнітні поля механізму утримування?

– Аж ніяк, бо цей різновид двигуна якраз і розроблявся для роботи в подібних умовах. Кожен наш корабель, коли відлітає в далеку мандрівку, оснащується таким двигуном… Ми провели чимало досліджень у галузі технологій, придатних для використання в умовах зниженої швидкості світла. Зрозуміло, що головною метою подібних робіт було не забезпечення підтримки життєдіяльності в умовах випадкового потрапляння в колії, залишені криволінійними двигунами, – це радше давало шанс вижити, якщо нам доведеться все-таки ховатися у могилі світла, чи чорному домені по-вашому.

Через пів години човник і «Мисливець» одночасно ввімкнули двигуни на антиматерії й розпочали процес гальмування. Перевантаження втиснуло Чен Сінь та Їфаня у спинки крісел, а бортова система човника опустила захисні шторки ілюмінаторів. За мить сильні вібрації почали трусити корпус, але з кожною секундою потроху вщухали і зрештою повністю зникли. Весь процес гальмування тривав лише десять хвилин. Із вимкненням двигуна повернулася невагомість.

– Ми сповільнилися й тепер рухаємося повільніше за світло, – повідомив Їфань, одночасно натискаючи кнопку на панелі, щоб відкрити ілюмінатори.

Поглянувши в ілюмінатор, Чен Сінь пересвідчилася, що блакитне й червоне скупчення зірок зникли. З одного борту вона побачила зірку, яка мала звичний вигляд, без будь-яких спотворень. Проте поглянувши на Блакитну планету, що перебувала з іншого боку, Чен Сінь помітила дещо дивне: більша частина планети змінила колір на фіолетовий. За винятком блідо-жовтої поверхні океану, земля виблискувала всіма відтінками фіалкового; білі шапки снігу також зникли без сліду. Але найбільший подив викликав вигляд зоряного неба.

– Що це за лінії?! – вигукнула Чен Сінь.

– Гадаю, такий вигляд мають зірки, – Їфань здавався розгубленим не менш за неї.

Усі зірки в космосі перетворилися на тонкі світні лінії. Чен Сінь вже неодноразово бачила щось подібне: по роботі їй доводилося роздивлятися фотографії зоряного неба з довгою експозицією. На таких знімках зірки, завдяки обертанню Землі, перетворювалися на однонаправлені концентричні лінії приблизно однакової довжини. Але зараз лінії, на які переродилися зірки, різнилися як за довжиною, так і за направленістю. Найдовші з них простягалися мало не через третину неба і перетиналися з іншими під різними кутами, завдяки чому зоряне небо на вигляд було більш заплутаним і хаотичним, ніж раніше.

– Я думаю, що це таки зірки, – Ґуань Їфань залишився при своїй думці. – Світло зірок проходить через два бар’єри: спершу межу ділянок нормальної і зниженої швидкостей світла, а потім горизонт подій чорної діри. Тому вони й набувають такого незвичного для нас вигляду.

– То ми всередині чорного домену?

– Так, ми потрапили в могилу світла.

Зоряна система DX3906 сама стала чорною дірою зі зменшеною швидкістю світла, повністю ізольованою від решти Всесвіту. Зоряне небо, виткане з безлічі сріблястих ниток, тепер назавжди перетворилося на недосяжну мрію.

– Спускаємося на поверхню, – запропонував Їфань, порушуючи довге мовчання.

Човник знову розпочав сповільнюваний маневр, різко зменшуючи висоту орбіти та входячи під акомпанемент наростаючих вібрацій до щільних шарів атмосфери Блакитної планети, аби приземлитися у світі, де Чен Сінь та Ґуань Їфаню судилося провести решту їхнього життя.

На екрані системи спостереження фіолетові континенти зайняли все поле зору, і тепер уже з впевненістю можна було стверджувати, що таке забарвлення обумовлено кольором флори планети. Зміна рівня випромінювання світила, імовірно, і стала причиною еволюції забарвлення рослинності з блакитного на фіолетовий.

Хоча значно більше Чен Сінь та Їфаня дивувало подальше існування тутешнього світила. Адже відповідно до рівняння еквівалентності маси-енергії – E = mc2 – термоядерний синтез при низьких швидкостях світла може виробляти лише обмежений обсяг енергії. Схоже, зірка все ще якимось чином здатна підтримувати нормальну швидкість світла.

Координати місця посадки човника були задані в тій самій точці, звідки відбувався зліт і де залишилося «Зоряне кільце». Наблизившись до поверхні, вони не побачили нічого, крім густого фіолетового лісу, що тягнувся аж до обрію. Але щойно бортова система човника вирішила знову набирати висоту, аби пошукати більш підхоже місце для посадки, полум’я від роботи двигунів змусило велетенські дерева кинутися врозтіч. Тож човник зміг плавно й без перешкод приземлитися на відкритій ділянці.

На екрані з’явилося повідомлення, що повітря назовні цілком придатне для дихання: порівняно з останнім приземленням уміст кисню в атмосфері значно підвищився. Крім того, сама атмосфера виявилася щільнішою, що мало наслідком збільшення атмосферного тиску в півтора раза.

Чен Сінь і Ґуань Їфань вийшли з човника і знову ступили на поверхню Блакитної планети. Їм у обличчя війнув теплий і вологий вітерець, а ноги загрузли в шарі м’якого гумусу. Новоутворена галявина була поцяткована дірками, залишеними корінням дерев, які рятувалися від полум’я двигунів. Тепер ці фіолетові дерева тулилися по периметру галявини, колишучи широким листям на вітрі й нагадуючи велетнів, що зловісно перешіптуються. Їхні тіні вкривали всю галявину. Настільки густа рослинність перетворила Блакитну зірку на зовсім інший, ніж бачений раніше, світ.

Чен Сінь ніколи не любила фіолетового кольору. Вона завжди сприймала його як патологічно депресивний, він нагадував їй синюшні губи хворих, які страждають від гіпоксії. Й от зараз усі відтінки фіолетового оточують її зусібіч, і їй доведеться провести решту життя в цьому негостинному світі.

Жодного сліду «Зоряного кільця», корабля Юнь Тяньміна чи будь-яких ознак присутності людей.

Чен Сінь із Їфанєм уважніше роздивилися околиці й виявили, що характер місцевості повністю відрізняється від особливостей місця їхньої останньої посадки. Вони чітко пам’ятали, що тут неподалік мають височіти гірські пасма, проте, скільки сягало око, було видно лише лісисту рівнину. Подумавши, що сталася якась помилка з координатами, вони повернулися до човника, аби перевірити все ще раз. Помилки не було – координати відповідали місцю попередньої посадки. Вони знову ретельно обшукали все навколо, але нічого не знайшли. Картина нагадувала незайману землю, куди ще не ступала нога людини, ніби їхня попередня подорож відбулася не на цій планеті, а в іншому просторі-часі, що не має дотичних із цим світом точок.

Їфань знову повернувся до човника, аби зв’язатися з «Мисливцем», який усе ще лишався на низькій орбіті. Його нейронний комп’ютер був потужнішим за встановлений на човнику і міг підтримувати голосовий інтерфейс команд. Але через занизьку швидкість світла сигнал від корабля приходив із десятисекундним запізненням. Після того як «Мисливець» та човник сповільнилися зі швидкості світла, корабель на низькій орбіті розпочав дистанційне зондування поверхні Блакитної планети й до цього часу вже встиг відсканувати більшу частину суходолу: жодних слідів присутності людей чи інших розумних форм життя не було помічено.

Їм нічого не залишалося, як розпочати наступне дослідження, яке не на жарт лякало, – визначити, скільки часу минуло в цій системі відліку. В умовах низької швидкості світла можна було використовувати спеціальний метод датування: деякі хімічні елементи, які не розпадаються за нормальної швидкості світла, мають різну швидкість розпаду при зниженій швидкості, що давало змогу доволі точно визначити проміжок часу, який минув. З огляду на первісну наукову місію експедиції човник був оснащений аналізатором розпаду атомних ядер, проте для обробки отриманої інформації потрібен був доступ до комп’ютера. Тож Їфань витратив чимало часу, намагаючись підключити аналізатор до нейронного комп’ютера човника для нормальної роботи. Завершивши налаштування, Їфань провів аналіз десяти зразків різних гірських порід, щоб можна було отримати точніші висновки. Увесь процес тривав пів години.

Очікуючи результатів дослідження, Чен Сінь і Ґуань Їфань вирішили прогулятися галявиною. Сонячне світло пробивалося крізь сплетіння віт дерев, освітлюючи рівну поверхню місця посадки. На галявині вони побачили чимало дивних маленьких істот: якась комашня літала за допомогою обертових роторів на манер гвинтокрилів; прозорі кульки зграйками плавали в повітрі й виблискували всіма барвами веселки, коли на них потрапляло сонячне світло; але жодна з побачених істот не мала звичних оку крилець.

– Можливо, минуло кількадесят тисяч років, – пробурмотіла Чен Сінь.

– Гадаю, навіть більше, – відгукнувся Їфань, поглядаючи всередину лісу. – Але десятки чи сотні тисяч років, яка для нас різниця?

Повернувшись мовчки до човника, вони всілися на його сходах і обійнялися, втішаючись серцебиттям один одного.

За пів години обоє піднялися у човник, аби зустрітися з суворою реальністю. На екрані вони побачили результати аналізу всіх десяти зразків. Оскільки аналізувалося багато параметрів, отриманий масив даних був скомпонований у складні діаграми й таблиці. Виявилося, що всі відібрані зразки дали приблизно однакові результати, які були виведені в підсумок:

Середнє значення датування розпаду елементів у зразках – 1–10 (похибка не перевищує 0,4%): міжзоряний період часу, минуло – 6 177 906; земні роки, минуло – 18 903 729.

Чен Сінь тричі перерахувала цифри останнього значення, перш ніж розвернутися й мовчки вийти надвір, де вона опинилася в обіймах фіолетового світу. Високі дерева фіалкового кольору потроху наближалися до її постаті, промінчик сонця затримався на нозі, лишаючи яскраву пляму в присмерках, теплий і вологий вітер грався з волоссям, а маленькі живі повітряні кулі пропливали над головою, знаменуючи 18,9 мільйона років, що пронеслися за її спиною.

Їфань підійшов до Чен Сінь і, поглянувши їй у вічі, відчув, як переплітаються їхні душі.

– Чен Сінь, ми розминулися з ними.

Через 18,9 мільйона років після утворення чорної діри з низькою швидкістю світла в зоряній системі DX3906 і через 17 мільярдів років після народження Всесвіту останні чоловік і жінка міцно обійнялися.

Чен Сінь розревілася у нього на плечі. Вона пригадала, що настільки ж гірко плакала тільки одного разу в житті – коли мозок Юнь Тяньміна відділили від тіла. Це було… 18 903 729 років плюс шість століть тому, і ці довгі особисто для неї шість століть були невеличкою похибкою на тлі подібних геологічних відтинків часу. Але зараз вона горювала не лише за черговою втратою Юнь Тяньміна. Це було остаточне усвідомлення поразки, повне розуміння й прийняття себе як найдрібнішої піщинки в серці урагану, як опалого листка, що несеться течією широкої, повноводної ріки. Вона змирилася з поразкою: хай вітер пронизує її тіло, а сонячне світло випалює душу.

Вони мовчки, не розриваючи обіймів, опустилися на м’який, пружний шар гумусу й дозволили часу текти. Пляма світла, що проникала крізь море листя у сплетінні гілок, неспішно рухалася повз них, відзначаючи його плин. Іноді Чен Сінь себе запитувала: а чи не пронеслися наступні десять мільйонів років? І щось у підсвідомості нашіптувало, що це не плід її хворобливої уяви: існують світи, де кожен крок означає зміну тисячі років. От взяти до прикладу ті ж лінії смерті: розрив і, як наслідок, розширення цієї аномалії на невелику ділянку простору-часу призведуть до зростання швидкості світла всередині з нуля до вкрай незначного показника, співставного зі швидкістю дрейфу континентів – один сантиметр на десять тисяч років. І якщо ви вивільнитеся з обіймів коханої людини й зробите кілька кроків убік, у такому світі вас уже відділятимуть десять мільйонів років.

Вони таки розминулися.

Хтозна, скільки часу минуло, перш ніж Їфань тихо спитав:

– То що ми робитимемо?

– Я думаю, ми маємо ще раз роздивитися все навколо. Мало лишитися якесь послання.

– Марні сподівання. За 18 мільйонів років зникне все: час – найнещадніша сила з усіх.

– Можна висікти слова на камені.

Їфань підняв голову й почав розгублено роздивлятися Чен Сінь.

– АА здогадалася б скористатися цим методом, – здавалося, сама до себе бурмотіла Чен Сінь.

– Я справді не розумію…

Не вдаючись до тривалих пояснень, Чен Сінь просто струсонула Їфаня за плечі.

– «Мисливець» має на борту обладнання для дистанційного зондування шарів ґрунту?

– Що ти сподіваєшся там знайти?

– Текст. Я хочу відшукати там слова.

Їфань посміхнувся й похитав головою:

– Мені зрозумілі твої завзяття та прагнення, але…

– Аби мати шанс зберегтися протягом справді тривалого періоду часу, цей текст має бути великого розміру.

Їфань згідно кивнув, але, вочевидь, лише для того щоб дати Чен Сінь можливість відвести душу. Вони разом підвелися і попрямували до човника, так само міцно обійнявшись, ніби дійсно переймалися, що необережний крок убік розділить їх на роки. Їфань передав на орбіту завдання «Мисливцю» – розпочати глибоке дистанційне зондування місцевості в радіусі трьох кілометрів від місця посадки. Глибина зондування була задана в діапазоні 5–10 метрів від поверхні, а головною метою було виявлення ознак присутності тексту чи будь-яких символів, що можуть нести послання.