Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 47 страниц)

Чен Сінь зауважила, що коли його заступник розпочав свою промову, Вейд від’їхав назад у кріслі, злегка відштовхнувшись ногою від ніжки конференц-столу, ніби йому було нецікаво і він узагалі не хотів тут бути. Згодом, коли хтось пропонував йому взяти слово, він неодмінно відмовлявся, відмахуючись рукою.

Лише після того як виступили всі охочі, він заговорив. Вказавши на гору коробок із оргтехнікою та канцелярським приладдям, розставлених уздовж стін у конференц-залі, сказав:

– Я сподіваюся, ви впораєтеся з цим завданням самотужки. – Схоже, він мав на увазі організаційні питання початку роботи агентства. – Прошу не гаяти на це мого часу чи їхнього, – він вказав на Вадімова та його людей. – Дякую! Нехай залишаться представники технічної групи й усі ті, хто має досвід у аерокосмічній галузі. Решта можуть бути вільними.

Сидіти залишилися трохи більше десяти людей, і в конференц-залі одразу стало тихіше. Щойно за останнім розвідником зачинилися старі дубові двері, Вейд виплюнув одну фразу, немов кулю:

– Пані та панове, АСР має завдання відправити розвідувальний зонд назустріч трисоляріанському флоту.

Усі шоковано переглядалися. Чен Сінь була здивована не менше за інших. Звісно, вона сподівалася якнайшвидше відкараскатися від адміністративної рутини, аби розпочати реальну роботу й реалізацію технічних завдань, але зовсім не очікувала аж такої швидкості та цілеспрямованості. Наразі АСР була лише нещодавно створеною організацією й не мала жодного національного чи регіонального відділення, тож умови для оголошення старту перших реальних проєктів здавалися не надто вдалими. Але найбільше Чен Сінь шокувало розуміння того, що ідея, запропонована Вейдом, – нездійсненна як суто з технічної точки зору, так і внаслідок багатьох інших чинників.

– Є конкретні вимоги до характеристик розвідувального зонда? – запитав Вадімов. Здавалося, він був єдиним, хто сприйняв слова Вейда спокійно.

– Я обговорював це питання в приватному спілкуванні з представниками країн – постійних членів, але не виносив на публічне обговорення на засіданні РОЗ. З почутого я зрозумів, що думки представників сходяться на одному показнику, щодо якого неможливі компроміси: швидкість зонда має дорівнювати 1% швидкості світла. Розуміння інших чинників та їх значень різниться, проте ці деталі можна узгодити вже у форматі обговорення на офіційних зустрічах.

Слово взяв консультант із НАСА:

– Якщо я все правильно зрозумів, то ми розглядаємо тільки завдання прискорення зонда без подальшого сповільнення. За таких умов він за два-три століття досягне хмари Оорта, де повинен буде провести розвідку й дослідження трисоляріанського флоту, який якраз має розпочати сповільнення. Я вважаю, що нам слід відтермінувати запуск такого проєкту.

– З відомих усім причин технологічний прогрес людства зараз передбачити неможливо, – сказав Вейд. – Якщо людство приречене пересуватися в космосі не набагато швидше за равликів, то нам варто дати старт проєкту якомога швидше.

Чен Сінь подумала, що такий поспіх можна пояснити й політичними чинниками. Перші намагання людства налагодити безпосередній контакт із позаземною цивілізацією можуть мати вирішальне значення для подальшого існування й значущості АСР.

– Але при доступній на сьогодні швидкості космічних польотів знадобиться від 20 до 30 тисяч років, аби дістатися до хмари Оорта. Навіть якщо ми відправимо зонд прямо зараз, то за чотириста років, коли трисоляріанський флот уже дістанеться до Землі, він, можна сказати, ледь встигне вилетіти за поріг.

– Саме тому одна сота швидкості світла – це показник, якого ми маємо досягти.

– Ми говоримо про збільшення швидкості польоту в космосі більш ніж у сто разів! Наразі швидкість робочого тіла, що викидається з сопла двигуна, на кілька порядків менша від заданої. Згідно із законом збереження імпульсу, якщо космічний апарат має розігнатися до одного відсотка швидкості світла, робоче тіло повинне спочатку перевищити цю швидкість. Окрім цього, аби час прискорення лишався в прийнятних для нас межах, швидкість випромінювання робочого тіла має бути значно більшою, ніж заданий показник швидкості зонда, що на сьогодні абсолютно неможливо. Ми не очікуємо проривів у розвитку цих технологій у короткостроковій перспективі, тож реалізація подібного проєкту неможлива з фундаментальних причин.

Вейд із усієї сили вгатив кулаком по столу:

– Не забувайте, які ресурси ми тепер маємо в розпорядженні! Раніше космічні польоти здебільшого були забаганками маргіналів, однак нині розвиток цієї галузі – питання виживання. Тож тепер обсяг ресурсів, які ми можемо запросити, не йде в жодне порівняння з днем учорашнім! Ми, наприклад, зараз можемо концентровано спрямувати всі ресурси на цю дрібницю – вирішення проблеми із законом збереження імпульсу. Навалимося всі гуртом і використаємо грубу силу, аби розігнати зонд до однієї сотої швидкості світла!

Вадімов підвів очі й інстинктивно роззирнувся довкола. Вейд чудово зрозумів, у чому річ.

– Не хвилюйтеся – тут немає репортерів чи випадкових людей.

Вадімов, посміхаючись, похитав головою:

– Не хочу здатися неввічливим, але сподіватися, що всіма грошима світу можна змінити фізичні закони, – дурний жарт. Усі сміятимуться з нас. Обговорювати це тут, усередині – одна справа; але боронь Боже виносити таке на публіку чи на засідання РОЗ.

– Для мене не відкриття, що ви всі потішатиметеся наді мною.

Усі мовчали, вочевидь бажаючи, щоб ця зустріч закінчилася якомога швидше. Вейд обвів поглядом конференц-залу й раптом випалив:

– Е ні, не всі. Вона не сміється з мене. – Він здійняв руку й вказав на Чен Сінь. – Чен, а яка твоя думка про все це?

Під пильним поглядом Вейда Чен Сінь відчувала себе так, ніби він показував на неї не пальцем, а мечем. Вона спантеличено озирнулася навсібіч: хіба за статусом їй належить зараз виступати?

– Нам слід реалізовувати тут політику МД, – сказав Вейд.

Чен Сінь розгубилася ще більше: до чого тут Дуґлас МакДоннелл, доктор медицини?

– Вам, китайцям, не знайомий термін МД?

Чен Сінь поглянула на п’ятьох інших китайців, які на вигляд були не менш збитими з пантелику, ніж вона сама.

– Під час війни в Кореї американські військові виявили, що ваші полонені солдати знають дуже багато про задуми командування й деталі плану ведення бойових дій. З’ясувалося, що ваші командири мали звичку обговорювати плани з підлеглими навіть найнижчого рангу, сподіваючись отримати більше доречних зауважень і пропозицій для його вдосконалення. Це і є МД. Звісно, ми не допустимо, щоб ви знали аж настільки багато, якщо вам вготовано долею стати полоненими в прийдешній війні.

Довкола почулося кілька смішків, і Чен Сінь нарешті зрозуміла, що МД – це «мілітаристська демократія». Усі погодилися з такою пропозицією. Звісно, еліта аерокосмічної галузі, яка зібралася за цим столом, не сподівалася почути якусь проривну ідею від радника з технічних питань, проте більшість із них були чоловіками, тож, надавши Чен Сінь слово, вони принаймні могли безбоязно роздивлятися її. Чен Сінь завжди намагалася стримано вдягатися, але це аж ніяк не зменшувало її привабливості.

Чен Сінь взяла слово:

– Я маю пропозицію…

– Засипати грошима закони фізики, поки вони не погодяться змінитися? – відрізала презирливим тоном літня француженка на ім’я Камілла, яка обіймала посаду старшого консультанта Європейського космічного агентства. Їй, вочевидь, не сподобалося те, що присутні чоловіки зосередили всю увагу на Чен Сінь.

– Спробувати їх оминути, де це можливо, – відповіла Чен Сінь із ввічливою усмішкою. – Я гадаю, що найперспективнішим ресурсом, доступним зараз людству, є ядерна зброя. Наразі саме ці боєголовки – найпотужніше джерело енергії, яке людство може відправити в космос. Уявіть собі космічний апарат чи зонд, оснащений гігантським тонкошаровим вітрилом, здатним уловлювати електромагнітне випромінювання, як сонячне вітрило – потік фотонів. І якщо ми на певній відстані підриватимемо ядерні заряди через прораховані проміжки часу…

Почулося ще кілька пихкань, а Камілла засміялася неприховано:

– Люба моя, ви намалювали нам сюжет, схожий на сценарій для мультфільму: космічний корабель, напханий ядерними бомбами, гігантське вітрило й картинний герой а-ля Шварценеґґер, який шпурляє бомби за корму, де вони вибухають. – Сміх у конференц-залі посилився. – Вам доведеться переробити домашнє завдання з першого курсу, аби вирахувати тягооснащеність[14]14
  Співвідношення тяги силової установки літального апарату до його власної ваги. Якщо запропонований Чен Сінь космічний апарат нестиме велику кількість ядерних бомб, його власна вага виявиться вкрай великою, а співвідношення тяги двигуна до ваги матиме незадовільні значення. – Прим. авт.


[Закрыть] за таких умов.

– Вона не запропонувала змінювати закони фізики, проте дослухалася до іншої вимоги керівництва, – мовив інший консультант, підживлюючи сміх у залі до максимуму. – Шкода, що настільки вродлива панянка має слабкість до брутальної сили.

– А хто сказав, що ядерні заряди розташовуватимуться на самому кораблі? – спокійно відповіла Чен Сінь. Її слова мали такий ефект, ніби вона схопила рукою дзвенячий гонг, посмішки з облич ураз зникли. – Сам космічний апарат складатиметься виключно з детекторів і вітрила й важитиме не більше, ніж пір’я. За таких умов він легко прискорюватиметься під дією випромінювання від ядерних вибухів.

У конференц-залі запанувала тиша. Усі намагалися зрозуміти, де розміщуватимуться ядерні заряди, проте ніхто не наважувався спитати прямо. Поки інші брали Чен Сінь на кпини, Вейд увесь час сидів із незмінним виразом обличчя, але зараз його фірмова посмішка почала розпливатися лицем, немов крижана вода поверхнею криги.

Чен Сінь узяла з диспенсера з водою десяток паперових стаканчиків і розставила їх на столі на однаковій відстані один від одного:

– Ми заздалегідь розмістимо бомби на початковому етапі маршруту польоту зонда, відправивши їх на звичних носіях. – Вона взяла ручку й стала вести її поверхнею стола вздовж стаканчиків, вишикуваних у ряд. – У запланований момент часу, коли зонд проминатиме кожну з бомб, вона вибухатиме, надаючи зонду дедалі більшого прискорення.

Чоловіки один за одним відводили погляди від Чен Сінь, нарешті починаючи серйозно розмірковувати над її пропозицією, хоча й не могли одразу оцінити можливості втілення її в життя. Лише Камілла продовжувала позирати на неї як на нерівню, яка опинилася тут випадково.

– Ми можемо назвати цей метод «прискоренням по маршруту». Частина маршруту, на якому відбуватиметься прискорення, буде вкрай незначною порівняно із загальною відстанню польоту. За попередніми оцінками, тисячу прискорювачів – ядерних бомб – можна рівномірно розподілити на п’яти астрономічних одиницях, тобто на відстані від Землі до Юпітера. А можливо, вдасться розробити й компактніше розташування – до орбіти Марса. Цей задум цілком реально реалізувати навіть за наявних на сьогодні в людства технологій.

Тишу в залі прорізали кілька голосів, які нашіптували щось сусідам. Вони поступово гучнішали. Це було схоже на те, як спорадичні дощові краплі частішають, перетворюючись на зливу.

Вейд, який увесь цей час уважно прислухався до дискусії, раптом запитав:

– Тобі ж не зараз ця ідея спала на думку?

– Це не нова концепція для аерокосмічної галузі. Вона має назву «імпульсний ядерний ракетний двигун»[15]15
  Автором концепції є Станіслав Улям, польський і американський математик єврейського походження, який народився й почав свою професійну діяльність у Львові. – Прим. пер.


[Закрыть].

– Докторе Чен, – втрутилася Камілла, – нам усім чудово відомо про проєкт імпульсного ядерного двигуна. Але у всіх попередніх розробках запас ядерних зарядів розміщувався на борту корабля. Схоже, що розміщення зарядів уздовж маршруту – твоє власне доопрацювання.

Дискусія, яка, здавалося, вже вщухла, розгорілася з новою силою. Цієї миті група експертів стала схожою на зграю зголоднілих вовків, які натрапили на великий шмат свіжини.

Вейд постукав по столу:

– Пропоную зараз не зупинятися на деталях. У нас наразі не стадія техніко-економічного обґрунтування проєкту, ми просто досліджуємо доцільність і принципову можливість його реалізації. Ліпше погляньмо на загальну картину й оцінімо наявність нездоланних перешкод.

Після нетривалої тиші Вадімов вимовив:

– Однією з найважливіших переваг цього проєкту є те, що йому легко дати старт.

Усі присутні були недурними людьми, тож незабаром зрозуміли суть сказаного. Першим кроком стане відправка великої кількості ядерних бомб на навколоземну орбіту. Проблем із засобами доставки також не має бути – наявні міжконтинентальні балістичні ракети легко впораються з таким завданням: американському LGM-118A Peacekeeper, російському «Тополю» чи китайському «Дунфену» цілком до снаги доставити ядерний заряд безпосередньо на навколоземні орбіти. Навіть балістичні ракети середньої дальності за умови дообладнання прискорювачами можна буде використовувати для цієї місії. Крім того, висунута пропозиція набагато дешевша, ніж погоджений країнами після початку Трисоляріанської кризи план масштабного скорочення ядерного озброєння, що передбачає розпилювання й утилізацію ракет і ядерних боєголовок на місцях їх базування.

– Добре, поки відкладемо ідею імпульсного ядерного ракетного двигуна з розміщенням зарядів на маршруті. Інші пропозиції є? – Вейд уважно подивився на всіх присутніх, окрім Чен Сінь.

Ніхто не виявив бажання запропонувати власну ідею. Хоча було видно, що дехто вагався, але очевидно передумав, розуміючи, що конкурувати з пропозицією Чен буде складно. Погляди присутніх поступово знову зосередилися на Чен Сінь, але вирази очей тепер уже значно відрізнялися від попередніх.

– Ми ще двічі зустрінемося для обговорення планів, і я сподіваюся почути від вас більше варіантів і пропозицій. До нашої наступної зустрічі проєкту з використанням імпульсного ядерного ракетного двигуна має бути присвоєна кодова назва й прописане техніко-економічне обґрунтування.

– Оскільки кожен наступний вибух ядерної бомби суттєво збільшуватиме швидкість зонда, цей процес буде схожим на піднімання сходами, – сказав Вадімов. – Тож пропоную назву – «Проєкт “Сходовий марш”». Але, окрім досягнення швидкості в одну соту швидкості світла, розробка техніко-економічного обґрунтування цього проєкту також потребує узгодження важливого показника: маси самого зонда.

– Саме собою вітрило можна зробити надзвичайно тонким і легким. За наявних технологій, думаю, ми зможемо виготовити вітрило з куполом площею 50 квадратних кілометрів і вагою не більше 50 кілограмів, – узяв слово експерт із Росії, який колись очолював проєкт з оснащення космічних кораблів сонячними вітрилами, визнаний неуспішним.

– Тоді залишається питання, пов’язане лише безпосередньо із зондом.

Усі в залі повернулися до головного інженера проєкту запуску автоматичного зонда Кассіні-Гюйґенс.

– Якщо взяти до уваги мінімально необхідний перелік сенсорів, розмір антени й потужність радіоізотопного джерела живлення, необхідних для передачі сигналу до нас від хмари Оорта, то маса зонда сягатиме приблизно двох-трьох тонн.

– Не годиться! – Вадімов упевнено похитав головою. – Треба зробити так, як казала Чен Сінь: легкий, мов пір’я.

– Якщо обійтися базовим набором сенсорів, то, можливо, вдасться втиснутися в одну тонну. Але це дуже мало, я не певен, що ми досягнемо успіху.

– Тож припустимо, що весь зонд разом із вітрилом не повинен важити більше тисячі кілограмів, – підсумував Вейд. – Навалимося всіма силами людства, аби розігнати цю тонну якнайшвидше. Сподіваюся, що така маса виявиться достатньо легкою для успішності проєкту.

***

Протягом наступного тижня Чен Сінь могла поспати якусь годинку-другу лише на борту літака. Вона в складі групи експертів на чолі з Вадімовим літала світом, мандруючи між штаб-квартирами чотирьох основних космічних світових агентств: американського, китайського, російського та країн ЄС, – аби організувати й скоординувати розробку техніко-економічного обґрунтування проєкту «Сходовий марш». Цього тижня Чен Сінь уже відвідала більше місць, ніж вона очікувала побачити протягом усього життя, але членам групи доводилося насолоджуватися зовнішніми красотами лише з вікон автомобілів чи конференц-залів.

Попервах було ухвалено рішення сформувати єдину групу спеціалістів із усіх провідних космічних агентств, проте від цієї ідеї згодом відмовилися через бюрократичні зволікання. Зрештою, кожне агентство було змушене проводити власний аналіз запропонованого плану. Проте такий підхід мав і переваги: направду незалежні результати оцінки техніко-економічного обґрунтування проєкту можна було порівняти для отримання точніших результатів. Але це також мало наслідком значне збільшення навантаження на саме АСР. Чен Сінь працювала над цим проєктом із небувалим захопленням – зрештою, це було саме її ідеєю.

Незабаром АСР отримала чотири попередні звіти з техніко-економічного обґрунтування із США, Китаю, Росії та Європи, й цифри, що містилися в них, виявилися надзвичайно близькими. Першою новиною, яка вселяла обережний оптимізм, було те, що площу вітрила можна було зменшити вдвічі – до 25 квадратних кілометрів. А у разі використання матеріалу наступного покоління маса вітрила становитиме лише 20 кілограмів. Але були й гірші новини: аби мати можливість досягнути запланованої АСР швидкості у 1% швидкості світла, масу зонда треба зменшити вп’ятеро від прогнозованої – до 200 кілограмів. Отже, на все – корпус, детектори й пристрої зв’язку – лишалося тільки 180 кілограмів.

Почувши на брифінгу цю інформацію, Вейд лише байдуже махнув рукою:

– Не засмучуйтеся через це, бо я маю значно гірші новини: на нещодавньому засіданні РОЗ пропозицію втілення проєкту «Сходовий марш» взагалі відхилили.

Четверо з семи країн – постійних членів наклали вето на цей план: на відміну від фахівців космічної галузі АСР, вони не надто зацікавилися подібною технологією прискорення зонда. Головним чином, через значне обмеження можливості отримання цінної інформації під час використання такого способу ведення розвідки. За словами американського представника, «цінність майже дорівнює нулю».

Це пояснюється тим, що при розробці зонда не передбачено можливості уповільнення. І навіть якщо трисоляріанський флот сам розпочне гальмування, то швидкість спостерігача й об’єкта спостереження відносно один одного все одно не буде меншою за 5% швидкості світла. І це навіть іще не розглядається можливість захоплення зонда ворожим кораблем. Тож вікно для проведення розвідки виявляється завузьким.

До того ж через значне обмеження загальної маси зонда в нього неможливо буде вбудувати пристрої активного вивчення й спостереження цілей, такі як радіолокатори, а доведеться обмежитися лише набором інструментів для пасивного спостереження. Це значно звужує характер інформації, яка може бути отримана, – переважно йтиметься лише про електромагнітне випромінювання. Добре відомо, що комунікаційні засоби противника вже давно не використовують електромагнітних хвиль, натомість вдаються до нейтрино або гравітаційних хвиль, а людство поки що не має технології компактних детекторів для виявлення цих елементарних частинок і збурень гравітаційного поля.

Крім того, не слід було забувати про ще один важливий чинник: присутність софонів робила всі задуми щодо запуску зонда абсолютно прозорими для ворога від самого початку й до завершення, що суттєво зменшувало шанси на успіх. Простіше кажучи, порівняно з величезними інвестиціями гіпотетичні здобутки проєкту здавалися дуже символічними, що не влаштовувало великі держави. Вони були зацікавлені в отриманні хіба що технології, здатної розігнати зонд до 1% швидкості світла, й саме з цієї причини інші три постійні члени проголосували «за».

– І вони таки мають рацію, – сказав Вейд.

Усі мовчки прощалися зі «Сходовим маршем». Звісно, Чен Сінь почувалася найпаскудніше, але вона втішала себе тим, що як для молодого спеціаліста без значного досвіду її перша ідея протрималася довго, значно довше, ніж вона очікувала.

– Чен, ти так змарніла, що тебе й не пізнати, – сказав Вейд, подивившись на неї. – Ти, напевно, гадаєш, що ми відмовимося від «Сходового маршу»?

Присутні з подивом дивилися на Вейда, й запитання в їхніх очах можна було легко зрозуміти: що ще можна зробити після отриманої відмови?

– Ми не припиняємо роботи, чули? – Вейд підвівся й обійшов довкола переговорного столу. – У майбутньому, незалежно від того, стосується це «Сходового маршу» чи будь-якого іншого проєкту, ви можете опустити руки, тільки коли я віддам такий наказ. До цієї миті ви рухаєтеся тільки вперед. – Раптом він змінив свій звичний спокійний і байдужий тон та заволав, наче дикий звір: – Йдемо вперед! Тільки вперед!! Продираємося, хай там що!!!

Цієї миті Вейд стояв якраз за спиною у Чен Сінь, і вона відчула, що позаду неї ніби сталося виверження вулкана. Вона так злякалася, що ледь не закричала сама.

– Що нам робити далі? – запитав Вадімов.

– Пошлемо людину.

Ці слова Вейд сказав уже своїм звичним, спокійним, беземоційним голосом. Присутні, ще не отямившись від гучного реву, не одразу змогли зрозуміти суть цієї простої фрази. Це було відповіддю на запитання Вадімова про наступний крок «Сходового маршу», й Вейд пропонував відправити людину не на засідання РОЗ чи кудись неподалік, а відіслати за один світловий рік звідси – на межу Сонячної системи, в холодні обійми хмари Оорта, аби там провести розвідку трисоляріанського флоту.

Вейд знову за звичкою відштовхнувся від ніжки стола, від’їхавши на стільці подалі, аби дати їм можливість обговорити почуте. Але, як і тиждень тому, ніхто не вимовив ані слова. Коли він того дня вперше запропонував запустити зонд у напрямку трисоляріанського флоту, кожен із присутніх так само обмірковував пропозицію, намагаючись знайти раціональне зерно. Незабаром усі дійшли згоди, що ідея не настільки абсурдна, як могло здатися з самого початку.

Технологію гібернації людство вже достатньо вивчило. Увесь політ розвідник зможе спокійно провести в анабіозі. Середня людина важить приблизно 70 кілограмів. Решту маси – 110 кілограмів – складатиме обладнання для гібернації й сам корпус човника (він може не надто відрізнятися від труни). Однак що потім? Яким чином розбудити людину через два століття перед рандеву з трисоляріанським флотом? І що він чи вона зможе зробити після пробудження?

Подібні думки роїлися в головах усіх присутніх, але ніхто не озвучував їх уголос, неначе боячись порушити тишу, що панувала в конференц-залі. Проте Вейд, здавалося, легко читав думки, тож, резонуючи з міркуваннями більшості присутніх, мовив:

– Ми маємо послати людину до ворожого лігва.

– Але для цього треба, аби трисоляріанський флот захотів перехопити зонд із пасажиром на борту, – додав Вадімов.

– Однак це видається цілком природним розвитком подій, чи не так? – відповів Вейд, підводячи при цьому очі вгору, немов звертаючись до якихось невидимих слухачів. Присутні розуміли, що весь час довкола них примарами ширяють софони, й певні невідомі особи постійно дослухаються до розмов і виступів на їхніх зібраннях, хоча й перебувають у далекому світі на відстані чотирьох світлових років. Усі воліли забувати про цей факт, бо, крім постійного страху, в багатьох з’являлося неприємне відчуття меншовартості через сприйняття себе й інших просто колонією мурах, яких розглядає за допомогою збільшуваного скла пустотлива й жорстока дитина. Важко зберігати впевненість у власних силах і вірити в здійсненність задумів, якщо ворог дізнається про ваші плани навіть швидше за ваших керівників. Людство має опанувати нові для себе принципи ведення війни за умови повної відкритості й прозорості для ворога.

Але цього разу Вейд, здається, зміг дещо змінити розклад речей. За його задумом, знання деталей плану ворогом мало спрацювати на користь людства: маючи точні орбітальні параметри зонда з людиною на борту, який прямує за межі Сонячної системи, та за наявності бажання трисоляріанцям не буде складно перехопити його. І хоча софони передають їм повну картину людського світу, не можна відкидати, що вони все ще зацікавлені в безпосередньому вивченні живого представника виду, тож шанси на перехоплення є, й неабиякі.

В умах ведення звичних нам воєн відправити шпигуна, чия особистість давно розкрита ворогом, – чисте безглуздя. Але ця війна не традиційна й звична. Успішне відправлення людини всередину чужинницького флоту вже сама собою – великий успіх, навіть якщо його чи її особистість відома ворогу. Саме завдання чи успішність його виконання тут неважливі: допоки він чи вона перебуватиме там цілим і неушкодженим, відкриваються нескінченні можливості розвитку подій. А недоліки прозорого мислення й стратегічного планування трисоляріанців роблять цю можливість іще спокусливішою.

Ми маємо надіслати людину до ворожого лігва.

Витяг із «Минулого поза часом»: технологія гібернації – перша мандрівка людини крізь час

Кожна нова технологія може докорінно змінити уклад людського життя й трансформувати соціум, проте коли вона перебуває ще на початковому етапі, мало хто здатен оцінити її справжній потенціал. Наприклад, комп’ютер спочатку розглядався лише як інструмент підвищення ефективності обчислень, тож багато хто з учених вважав, що вистачить п’яти машин на весь світ. Те саме можна сказати й про технологію гібернації: до того як вона стала реальністю, її використання розглядалося лише для однієї мети – заморожування тіл смертельно хворих задля їх потенційного лікування в майбутньому. Надалі з’явилася ідея застосування гібернації для міжзоряних перельотів на великі відстані. Але коли технологія вже ось-ось мала стати реальністю, простий погляд на неї з точки зору соціології виявив, що вона здатна повністю змінити людську цивілізацію.

Усе це базується на переконанні, що завтрашній день буде неодмінно ліпший за сьогоднішній.

Насправді цьому переконанню не більше двох-трьох століть. Раніше ця думка видавалася просто смішною. Наприклад, порівняно з Давнім Римом період Середньовіччя в Європі був значно біднішим у матеріальному плані та більш репресивним для вільнодумства. У Китаї життя людей за часів правління династій Вей, Цзінь, а також Північних і Південних династій виявилося відчутно гіршим, ніж за правління більш ранньої династії Хань, а порівняно з періодом правління династій Тан і Сун наступні династії Юань і Мін були жорстокішими. Однак після Промислової революції умови життя в людському суспільстві демонстрували майже постійну тенденцію до зростання добробуту, тож наростала й упевненість людей у кращому майбутньому.

Ця впевненість сягнула апогею якраз у період початку Трисоляріанської кризи. Примара Холодної війни вже лишилася в далекому минулому, хоча певні глобальні виклики, як-от забруднення й деградація екосистеми планети, ще лишалися, хоч і не сприймалися багатьма як щось надзвичайно важливе. Рівень забезпечення людства матеріальними благами зростав по експоненті й, здавалося, не мав наміру зупинятися. Якби тоді провели опитування щодо майбутнього людства, то думки про те, де воно опиниться за 10 років, ще могли б різнитися, проте всі погодилися б, що за 100 років на них чекає справжній рай на Землі. І в це легко було повірити – достатньо лише порівняти їхній рівень життя й умови, в яких існували їхні предки сто років до того!

Тож, якщо ви отримуєте можливість скористатися гібернацією, чи варто відмовлятися?

Якщо поглянути на гібернацію з точки зору соціології, то стає очевидним, що навіть технологія клонування людей виявилася значно меншою проблемою, ніж наслідки, спричинені доступністю гібернації. Клонування викликає хіба що етичні суперечності й побоювання, та й то лише в людей, які належать до християнського світу, проте приховані небезпеки масового поширення гібернації є реальними й впливають на весь світ. Після комерціалізації цієї технології багато хто вирушить назустріч майбутньому раю, а решта лишиться в порівняно гнітючому сьогоденні, аби власною працею будувати той самий рай для гібернізованих. Однак є ще спокусливіша мрія, яка має стати доступною в майбутньому: вічне життя.

Завдяки прогресу в молекулярній біології люди вірять, що безсмертя стане буденним уже через одне-два століття, а отже, ті, хто скористався гібернацією, наразі перебувають на першій сходинці до безсмертя. Таким чином, уперше в історії людства навіть розподіл невідворотності смерті виявився несправедливим, що призвело до справді непередбачуваних наслідків.

Ця ситуація дуже нагадувала розвиток ідей Ескапізму після початку Кризи, тож пізніше історики називали це явище раннім, або часовим Ескапізмом. Саме тому ще до настання Кризи уряди країн світу запровадили жорсткі обмеження й заходи контролю за використанням технології гібернації, які дуже швидко перевершили заборони щодо клонування людини.

Але настання Трисоляріанської кризи змінило усе. За одну ніч прогноз майбутнього змінився з раю на пекло. Навіть для невиліковно хворих пацієнтів майбутнє втратило звичну привабливість. Можливо, коли вони прийдуть до тями, світ довкола виявиться вируючим вогненним морем, де навіть знеболювальних препаратів не буде.

Тож після початку Кризи всі обмеження на використання технології гібернації було повністю знято. Технологія швидко стала доступною, й людство отримало перший реальний інструмент для мандрівок через значні проміжки часу.

Рік 4-й Епохи кризи. Чен Сінь

Для ознайомлення з технологією гібернації Чен Сінь вирушила до міста Санья, що розташовано на самому півдні тропічного острова Хайнань.

Острів видавався не найвдалішим місцем для розташування Науково-дослідницького центру Китайської академії медичних наук, що займається вивченням гібернації: на великій землі в цю пору року панувала зима, а тут відчувався свіжий подих весни.

Дослідницький центр розташовувався в білосніжній будівлі, прихованій за зеленими кронами дерев. Наразі в стані гібернації тут перебували понад десятеро осіб, але всі вони були волонтерами, які погодилися взяти участь у короткострокових експериментах. Жодна людина на сьогодні не виявила бажання скористатися гібернацією на термін більше ста років.

Чен Сінь одразу перейшла до справи й спитала, чи існує теоретична ймовірність зменшити вагу обладнання для гібернації до ста кілограмів?

– Сто кілограмів? – засміявся директор центру. – Добре, якщо вдасться втиснутися в сто тонн.

Звісно, директор чудово знав, що це перебільшення. Під час наступних візитів Чен Сінь дізналася, що технологія гібернації не передбачає глибокого замерзання людини, й температура тіла не досягає критично низьких значень – лише близько –50 градусів за Цельсієм.

Для цього кров людини, котра піддається гібернації, замінюється на спеціальну незамерзаючу рідину. Завдяки роботі зовнішньої системи кровообігу й вентиляції робота основних органів людського організму підтримується на низькому рівні фізіологічної активності, яку майже неможливо помітити внаслідок сповільнення всіх процесів.