412 000 произведений, 108 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Лю Цисінь » Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті » Текст книги (страница 27)
Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті
  • Текст добавлен: 26 июня 2025, 00:40

Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"


Автор книги: Лю Цисінь



сообщить о нарушении

Текущая страница: 27 (всего у книги 47 страниц)

Табір прибічників протилежної думки стверджував, що цю частину тексту треба сприймати як просторову метафору: папір для малювання й реальність – насправді два різні виміри простору, й коли людину вмальовують у картину, вона зникає зі звичного нам тривимірного світу. Вони принагідно нагадали про експедицію «Синього простору» й «Гравітації» в чотиривимірний простір, тож цілком можливо, що Юнь Тяньмін таким чином натякав: людство зможе використати четвертий вимір як притулок чи сховище або якимось чином передати звідти послання миру в Усесвіт. Дехто вказував, що порушення принципів перспективи принцом Глибока вода також свідчить на користь такого трактування цієї частини тексту.

Як інший приклад можна назвати дискусію навколо метафоричного означення риб-ненажер. Дехто, посилаючись на їх велику кількість, малопомітність і надзвичайно агресивний норов, стверджував, що вони символізують сукупність усіх цивілізацій у Всесвіті за теорією Темного лісу. А під чарівним милом, яке примушує цих рибин розслабитися й забути про напад, маються на увазі якісь, поки що невідомі, принципи послання миру. Існувала й інша думка: риби-ненажери – це якісь крихітні машини зі штучним розумом, які до того ж здатні до автореплікації. Опинившись у космосі, ці машини використали як сировину космічний пил і комети з поясу Койпера та хмари Оорта й розпочали самокопіюватися у великих кількостях, аж поки їх чисельність не почала зростати в геометричній прогресії, сформувавши навколо Сонячної системи розумний заслін. Подібний заслін може виконувати різні завдання: перехоплювати фотоїди, які атакують Сонце, або спотворювати вигляд Сонячної системи для віддаленого спостерігача, досягаючи цим головної мети послання миру до Всесвіту.

Таке тлумачення отримало назву «Зграйової інтерпретації», й, оскільки воно містило найчіткіші технічні параметри втілення, опрацюванню саме цієї версії було приділено багато часу – Всесвітня академія наук навіть провела різносторонні дослідження. Але КІІ від початку не покладав великих надій на «Зграйову інтерпретацію»: хоча ця ідея була найбільш технологічно здійсненною, просте моделювання показало, що для створення на периферії Сонячної системи заслону з наділених штучним інтелектом машин шляхом автореплікації буде потрібно десятки тисяч років. Більше того, не вдалося спростувати сумніви в ефективності подібної системи як для захисту Сонячної системи, так і для генерування послання миру до Всесвіту. Зрештою, від цієї інтерпретації довелося відмовитися, хоча і з великою неохотою.

Майже всі деталі казок отримали безліч тлумачень і припущень: парасолька, яку обертали над головою принцеси для її захисту; таємничий сніжнохвильовий папір і обсидіанова плита; чарівне мило…

Але, як слушно зауважив дитячий письменник, усім цим речам можна було дати безліч трактувань, кожне з яких могло виявитися як істинним, так і хибним.

Проте не весь зміст трьох казок здавався настільки неясним і неоднозначним. На думку експертів КІІ, принаймні одне позначення могло містити чітку підказку й навіть стати ключем до відкриття таємничих дверей світу казок Юнь Тяньміна.

Це дивна назва топоніма – Хе’ерсіньґеньмосикеньлай.

Юнь Тяньмін розповідав Чен Сінь казки класичною китайською. Усі відзначали, що переважна більшість топонімів та імен у сюжеті мають чітке й зрозуміле позначення в китайській мові: Королівство без оповідок, Море ненажер, Могильний острів, принцеса Росинка, принц Крижаний пісок, принц Глибока вода, Вушко голки, майстер Ефір, капітан палацової варти Довге вітрило, тітка Широчінь тощо. Аж раптом у тексті з’явився очевидно транслітерований топонім, нехарактерно довгий для китайської мови, та ще й із дивною вимовою. До того ж згадка про цей топонім аномально часто виринала в тексті, неодмінно вказуючи на незвичність предметів: художники Вушко голки та майстер Ефір – родом із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая; сніжнохвильовий папір, обсидіанові плита й праска – також звідти; капітан палацової варти Довге вітрило, чарівне мило й навіть риби-ненажери – усе родом із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая… Автор, вочевидь, неодноразово підкреслює важливість цього місця, але не наводить жодного його опису в тексті казок. Це великий острів, як і Королівство без оповідок? Чи позначена місцевість займає територію цілого континенту? Чи це архіпелаг? Жодного натяку.

Експерти навіть не могли дійти спільної думки, з якої мови походить ця назва. Юнь Тяньмін на час відльоту володів англійською доволі посередньо й не говорив жодною іншою іноземною. Проте не можна було виключати, що він опанував іще якусь мову, вже потрапивши до трисоляріан. Сам топонім фонетично не нагадував англійської, як і будь-якої іншої з романської чи германської групи мов. Так само це слово не могло походити з трисоляріанської мови, бо вона не мала фонетичного вираження.

Експерти намагалися відтворити написання топоніма різними відомими земними мовами, залучали вузькопрофільних спеціалістів із різних сфер, шукали в глобальній інформаційній системі та базах даних із обмеженим доступом – і все марно. Перед цією загадкою спасували найкращі уми людства в найрізноманітніших галузях знань.

Експерти з усіх підгруп постійно перепитували в Чен Сінь одне й те саме: чи впевнена вона, що правильно запам’ятала назву топоніма? Чен Сінь відповідала твердо й непохитно: вона одразу відзначила незвичність цієї назви й спеціально ретельно підійшла до її запам’ятовування. Окрім цього, постійне повторення в тексті цього топоніма виключає можливість того, що вона могла просто щось недочути.

***

Увесь дослідницький проєкт КІІ зайшов у глухий кут. Не можна сказати, що це було геть неочікувано: якби людство змогло легко розшифрувати прихований зміст казок Юнь Тяньміна, то й трисоляріанам це було б до снаги. Тому всі розуміли, що істинне послання має бути дуже добре сховане. Експерти підгруп почувалися повністю виснаженими, до всього їх іще надзвичайно дратували статична електрика й гострий запах у екранованій від софонів кімнаті. Крім того, кожна підгрупа поділилася на протиборчі табори, які підтримували різні інтерпретації текстів казок, через що не вщухали сварки.

В експертів КІІ поступово почали виникати сумніви, що в текстах трьох казок дійсно містяться якісь змістовні дані, які можуть бути корисними для стратегічного розвитку людства в майбутньому. Здебільшого ці сумніви виникали через особу самого Юнь Тяньміна – в докризову епоху він устиг отримати лише ступінь бакалавра, що за обсягом отриманих знань було менше, ніж у сучасного учня середньої школи. До того як він зголосився взяти участь у проєкті «Сходовий марш», Юнь Тяньмін мав лише вкрай обмежений досвід виконання професійних завдань базового рівня й не брав участі в передових наукових дослідженнях, не кажучи вже про розробку якихось теорій у фундаментальній науці. Хоча не варто було відкидати можливості продовження його навчання після перехоплення, клонування й воскресіння, спеціалісти вкрай скептично ставилися до вірогідного опанування ним супертехнологій трисоляріан й тим паче – досконалого розуміння їх теоретичного підґрунтя.

Але з часом справи пішли ще гірше: в роботу КІІ почали втручатися зовнішні чинники. Спочатку всі експерти злагоджено й затято працювали, щоб розгадати секрети виживання людства в майбутньому. Але згодом у роботі підгруп почало відчуватися лобіювання інтересів різноманітних політичних утворень і зацікавлених сторін, таких як Об’єднаний флот, ООН, уряди різних країн, транснаціональні компанії й світові релігії. Вони воліли сприяти поширенню інтерпретацій текстів казок згідно з політичними доктринами й власними інтересами, використовуючи процес тлумачення отриманої інформації як черговий інструмент пропаганди своєї політичної волі. За деякий час тексти казок перетворилися на порожню тару, куди кожен охочий намагався запхати потрібний собі зміст. Через це суперечки всередині підгруп між прихильниками різних інтерпретацій текстів ставали дедалі більш заполітизованими й формалістськими, що викликало загальне невдоволення.

Однак той факт, що інтерпретування текстів казок Юнь Тяньміна зайшло в глухий кут, мав і позитивний ефект – людство було змушене відмовитися від сподівань на порятунок завдяки диву. Насправді широкі маси населення й не плекали подібної надії, бо їм не повідомлялося про існування цих текстів. А відтак тиск низів змусив керівництво Об’єднаного флоту й Організацію Об’єднаних Націй змінити головний вектор зусиль, перемкнувши його із розшифрування текстів казок Юнь Тяньміна на пошук можливостей для виживання людської цивілізації на основі вже опанованих технологій.

За космічними мірками знищення Трисоляриса сталося просто під носом у людства, тож воно могло проводити всебічні й детальні спостереження за знищенням зоряної системи й таким чином накопичити чималу кількість даних. А оскільки знищена зірка масою й розташуванням у Головній послідовності дуже нагадувала Сонце, людство могло отримати доволі точну математичну модель майбутньої катастрофи за теорією Темного лісу. Направду кажучи, ґрунтовні дослідження в цій галузі розпочалися одразу після того, як Сонячної системи досягли випромінене світло й підтвердження руйнування світу Трисоляриса. Отримані результати сприяли зародженню проєкту «Бункер», який відтіснив на периферію розшифрування текстів казок Юнь Тяньміна й привернув небувалу увагу всієї міжнародної спільноти.

Витяг із «Минулого поза часом»: Проєкт «Бункер» – ковчег для цивілізації Землі

І. Прогнозований час завдання удару по Сонячній системі.

Оптимістичний сценарій – 100–150 років; базовий сценарій – 50–80 років; песимістичний сценарій – 10–30 років. Відповідно, будь-які плани виживання людства слід розробляти, виходячи з 70-річного циклу.

ІІ. Загальна чисельність населення, яку необхідно врятувати.

Враховуючи результати моделювання на підставі даних про швидкість зменшення чисельності людства, через 70 років у Сонячній системі житиме загалом від 600 до 800 мільйонів людей.

ІІІ. Прогнозований розвиток подій після завдання удару за теорію Темного лісу.

На підставі даних спостережень за знищенням однієї із зірок у системі Трисоляриса була розроблена математична модель катастрофи за умови, якщо аналогічний удар буде завдано по Сонцю. Проведені розрахунки засвідчили, що у разі враження Сонця фотоїдом усі планети земної групи будуть знищені. На початковій стадії катастрофи після завдання удару випаруються Меркурій і Венера, а Земля, хоч і збереже частину своєї маси та сферичну форму, втратить усю кору й частину мантії, що зменшить її радіус на 500 кілометрів. Радіус Марса зменшиться приблизно на 100 кілометрів. Із часом швидкість обертання навколо Сонця планет земної групи вповільниться, й унаслідок тертя об викинуту назовні зоряну речовину вони поступово знижуватимуть висоту орбіт, аж поки не вріжуться в залишок ядра Сонця, де й зникнуть назавжди.

Математична модель засвідчила, що руйнівна сила від вибуху Сонця, включаючи вплив випроміненої радіації та розсіювання зоряної речовини, обернено пропорційна квадрату відстані до об’єкта. Тобто зі збільшенням відстані від Сонця руйнівна сила різко зменшується, що дасть змогу планетам зовнішньої частини Сонячної системи, як-от Юпітер, пережити удар.

На початковій стадії катастрофи поверхня Юпітера зазнає відчутних руйнувань, але його внутрішню структуру не буде пошкоджено, вціліє і більшість його супутників. Сатурн, Уран і Нептун отримають лише незначні ушкодження поверхні без впливу на їх будову. Розсіяна зоряна речовина певним чином уплине на орбіти цих планет, але з часом викинута з Сонця матерія утворить спіральну туманність, кутова швидкість і напрямок обертання якої збігатимуться із напрямком руху планет-гігантів, таким чином, вона й надалі не матиме впливу на їхні орбіти.

Тож цілком імовірно, що чотири планети-гіганти – Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун – залишаться неушкодженими після завдання удару за теорією Темного лісу.

Це важливе припущення й лягло в основу проєкту «Бункер».

IV. Відкинуті плани порятунку людства.

1. План міжзоряної втечі: технологічно абсолютно нездійсненно. Людство у відведений час не зможе розвинути технології для здійснення масштабних міжзоряних перельотів. Загальна кількість евакуйованих осіб становитиме лише одну тисячну частку людства. До того ж імовірність того, що ці кораблі порятунку досягнуть придатних для життя екзопланет швидше, ніж закінчиться паливо чи виснажаться їхні замкнені екосистеми, є вкрай невисокою.

А оскільки скористатися цим планом змогла б лише невелика частина населення Землі, він був визнаний таким, що порушує базові цінності й моральні норми людства і може спричинити жорстокі потрясіння та тотальний крах людського суспільства.

2. План переміщення на значну відстань: низька ймовірність можливості технологічного втілення. Цей план полягав у зведенні людських поселень посеред космосу на значній відстані від Сонця, що дасть змогу гарантовано уникнути негативних наслідків його вибуху. Згідно з проведеними розрахунками, які спиралися на рівень захисту наявних людських космічних міст, безпечна відстань від Сонця становить 60 астрономічних одиниць, тобто виходить за межі поясу Койпера. Проте ця частина космічного простору досить бідна на ресурси, тож знайти сировину в достатній кількості для побудови космічного міста буде складно. Крім того, навіть якщо таке космічне місто буде збудоване, внаслідок проблем із тими ж ресурсами люди стикнуться з непереборними труднощами виживання.

V. Проєкт «Бункер».

Використання чотирьох планет-гігантів як щитів для захисту від вибуху Сонця внаслідок удару за теорією Темного лісу. Планувалося зведення за кожною з чотирьох планет космічних міст на достатній площі для переселення всього людства. Ці космічні міста мали розташовуватися досить близько до поверхні Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна, проте не обертатися навколо них, як супутники, а рухатися навколо Сонця синхронно з планетами. Завдяки цьому міста завжди лишалися б із протилежного від Сонця боку планет і не постраждали б у разі вибуху світила. У планах було спорудження 50 космічних міст, кожне з яких могло стати домівкою для близько 15 мільйонів людей. За Юпітером і Сатурном мали розміститися по 20 таких міст, ще шість – за Нептуном і останні чотири – за Ураном.

Матеріали для будівництва космічних міст брали б із супутників чотирьох планет-гігантів, а також кілець Сатурна й Нептуна.

VI. Технічні аспекти реалізації проєкту «Бункер».

Більшість затребуваних для реалізації проєкту технологій уже давно й міцно опановано людством. Об’єднаний флот має великий досвід спорудження космічних міст і відповідну робочу базу на орбіті Юпітера. Очікується, що деякі технічні завдання, які на сьогодні ще не мають вирішення (як-от постійне позиціонування міст із протилежного від Сонця боку планет), будуть успішно виконані у відведений проміжок часу. Оскільки космічні міста не обертатимуться – як супутники чотирьох планет-гігантів, розташовуватимуться на близькій до поверхні відстані й одночасно мають залишатися нерухомими відносно самих планет – потрібно вирішити питання зі встановленням потужних двигунів для протидії гравітації й збереження потрібних параметрів орбіти. Спочатку міста планувалося розміщати у точці Лагранжа L2 системи Сонце – відповідна планета, яка є точкою гравітаційної рівноваги із зовнішнього боку планети-гіганта. Подібне рішення не потребувало додаткових зусиль для підтримки постійного місцеперебування в просторі, однак швидко з’ясувалося, що відстань від точки Лагранжа до планети-гіганта завелика, аби її поверхня могла виконати роль щита від вибуху Сонця.

VII. Виживання людства в межах Сонячної системи після завдання удару за теорією Темного лісу.

Після знищення Сонця потреби космічних міст будуть забезпечуватися енергією від термоядерних реакторів. До того моменту Сонячна система матиме вигляд спіральної туманності, а збирання розсіяної зоряної речовини, яка у великій кількості утвориться після вибуху Сонця й слугуватиме майже невичерпним джерелом палива для термоядерних реакторів, не становитиме великих труднощів. Слід зазначити, що за потреби ще більша кількість палива може бути видобута із залишків ядра Сонця – це задовольнить довгострокові потреби людства в енергії. Кожне космічне місто може освітлюватися власним штучним сонцем із рівнем випромінювання, ідентичним тому, яке досягало поверхні Землі до вибуху. З точки зору енергоефективності подібна схема енергопостачання буде на кілька порядків ощадливішою, ніж освітлення природним чином до вибуху Сонця, оскільки космічні міста споживатимуть ядерне паливо в сотні мільярдів меншій кількості, ніж саме Сонце. У цьому контексті знищення світила зупинить надмірну витрату ядерного палива для термоядерного синтезу в Сонячній системі.

Після удару, коли нововиникла спіральна туманність повністю сформується й стане стабільною, всі космічні міста зможуть залишити свої схованки за планетами й шукати більш пристосоване для постійного базування місце в Сонячній системі. Таке місце може перебувати на певній відстані від площини екліптики туманності, що дасть змогу уникнути негативного впливу на орбітальні параметри міст та водночас повертатися в туманність для збору різних ресурсів. Оскільки вибух Сонця знищить планети земної групи, то більшість різноманітних мінералів міститимуться в цій туманності, що лише спростить їх видобування та обробку й дасть змогу збудувати ще більшу кількість космічних міст. Якщо взяти до уваги прогнозований об’єм мінералів, сконцентрований у туманності, то єдиним обмежувальним чинником для зростання кількості міст є запаси води. Проте лише на Європі – супутнику Юпітера – розвіданих запасів води достатньо для підтримки життєдіяльності тисячі космічних міст із населенням 10–20 мільйонів кожне. Європа направду багата на водні ресурси: її поверхня повністю вкрита океанами глибиною до 160 кілометрів, об’єми запасів води в яких перевищують всі земні океани разом узяті. Також значна кількість води опиниться всередині самої туманності.

Отже, після завдання удару за теорією Темного лісу залишки туманності в Сонячній системі можуть забезпечити комфортне життя десяткам мільярдів людей і надати людській цивілізації достатньо місця для розвитку в майбутньому.

VIII. Вплив реалізації проєкту «Бункер» на міжнародні відносини.

Це безпрецедентний проєкт з побудови нового світу досі небачених в історії людства масштабів. Найбільшою перешкодою його старту вважаються не технологічні перепони, а ускладнення в міжнародній політиці. Широкі верстви населення будуть стурбовані виснаженням земних ресурсів у процесі реалізації проєкту, що цілком може спричинити кардинальні зміни у стандартах соціальної політики й економіки і навіть спричинити другий Великий занепад. Але Об’єднаний флот та ООН погоджуються, що цей ризик можна усунути повністю: проєкт «Бункер» передбачатиме реалізацію з використанням не земних, а виключно космічних ресурсів, що перебувають в межах Сонячної системи. Необхідні матеріали видобуватимуться на супутниках чотирьох планет-гігантів та в кільцях Сатурна, Урана й Нептуна, тож жодним чином не матимуть негативного впливу у вигляді виснаження земних ресурсів і підриву економіки.

IX. Етапи реалізації проєкту «Бункер».

На створення промислової інфраструктури для видобутку та експлуатації ресурсів планет-гігантів знадобиться двадцять років, а будівництво космічних міст триватиме шістдесят років. Ці дві стадії реалізації проєкту тривають паралельно протягом десяти років.

X. Можливість завдання повторного удару за теорією Темного лісу.

Катастрофічні руйнівні наслідки першого удару мають змусити більшість віддалених спостерігачів вважати, що цивілізацію Сонячної системи було успішно знищено. Водночас руйнування Сонця, єдиного концентрованого джерела енергії в Сонячній системі, унеможливлює завдання повторного удару з великої відстані без значних витрат для нападника. Таким чином, вірогідність нанесення ще одного удару є незначною. Подальші спостереження після знищення зірки в системі 187J3X1 підтверджують цю версію подій.

Рік 7-й Епохи мовлення. Казки Юнь Тяньміна

Із наближенням старту реалізації проєкту «Бункер» постать Юнь Тяньміна дедалі частіше вислизала з поля зору громадськості. КІІ ще продовжував битися над розшифруванням текстів казок, проте ця діяльність сприймалася лише як один із багатьох проєктів Ради оборони Землі. З кожним днем сподівань на успішне дешифрування закладеного в казках послання зоставалося все менше. Деякі спеціалісти КІІ навіть витлумачили певні частини тексту як докази на підтримку реалізації проєкту «Бункер». Наприклад, чорна парасолька цілком природно вважалася натяком на якийсь захисний механізм, а теперішня інтерпретація вказувала, що камінці, прив’язані до спиць, символізують саме чотири планети-гіганти Сонячної системи. У текстах казок Юнь Тяньміна не було згадки про кількість спиць у чорній парасольці, але здоровий глузд підказував, що чотирьох спиць, які буцімто символізують планети, придатні до використання в ролі щитів, для парасольки явно замало. Насправді не так багато людей вважали таку інтерпретацію правильною, але до цього часу казки Юнь Тяньміна стали для них чимось схожим на Біблію. Більшість уже підсвідомо шукала не справжні підказки, а запевнення в правильності обраного напрямку руху.

Аж раптом у розумінні текстів казок Юнь Тяньміна стався несподіваний прорив.

***

Одного дня АА зайшла провідати Чен Сінь. Вони обидві давно перестали відвідувати зустрічі КІІ, сконцентрувавшись на тому, аби їхня компанія отримала підряд на будівництво космічних міст. Людство збирається побудувати новий світ за межами орбіти Юпітера, що, безсумнівно, є просто неймовірною перспективою для розвитку космічних будівельних компаній. Невипадково ж компанія мала назву «Зоряне кільце», тоді як кільця планет-гігантів мали стати головним джерелом матеріалів для зведення космічних міст.

– Мені потрібне мило, – промовила АА.

Чен Сінь проігнорувала прохання АА, натомість, продовжуючи читати електронну книгу, запитала в неї дещо з курсу термоядерної фізики. Після пробудження Чен Сінь узялася вивчати теоретичне підґрунтя сучасних технологій, бо в її спеціальності все перевернулося з ніг на голову – зараз навіть найменший космічний апарат проєктувався з термоядерним рушієм і не мав майже нічого спільного з літальними апаратами докризової епохи. Чен Сінь почала з базового курсу новітньої фізики, доволі швидко опановуючи розділ за розділом. Насправді значний проміжок часу не створив нездоланних перешкод у навчанні, оскільки масштабне оновлення технологій розпочалося лише після початку Епохи стримування, з отриманням знань від Трисоляриса. Після проходження перенавчання багато вчених та інженерів із докризової епохи змогли працювати за фахом у нових реаліях.

АА вимкнула електронну книгу Чен Сінь:

– Мені потрібне мило!

– Я не маю жодного шматочка. Ти ж не думаєш, що воно має якісь магічні властивості з описаних у казках? – Чен Сінь хотіла, щоб АА припинила поводитися немов вередливе дитя.

– Я знаю, але мені подобаються бульбашки. Я хочу скупатися в піні, як принцеса, тому мені потрібне мило!

Процес миття на той час уже не мав нічого спільного з піною. Мило й інші подібні мийні засоби зникли понад століття тому. Наразі існували два основні способи догляду за тілом: за допомогою ультразвукових хвиль і очисних засобів. Подібні засоби містили безліч невидимих для неозброєного ока нанороботів, які або розводилися у воді, або наносилися на суху шкіру чи поверхню предметів. Ефект був майже миттєвим.

Чен Сінь довелося поїхати з АА в магазин, щоб знайти мило. АА так само витягувала подругу на прогулянки в минулому, коли та перебувала в депресії.

Опинившись на вулицях міста, що нагадувало ліс із гігантськими деревами, вони довго гадали, де зможуть роздобути такий артефакт, і швидко зійшлися на думці, що найвірогідніше побачити мило в експозиції якогось музею. Їм поталанило знайти брусок мила в Музеї історії міста, у виставковий залі, присвяченій предметам першої необхідності людини в докризову епоху. Світло в залі було приглушеним, а предмети у вітринах підсвічувалися потужними ліхтарями. В експозиції були представлені побутова техніка, одяг, меблі тощо. Усі експонати перебували в доброму стані, а деякі навіть на вигляд були як нещодавно виготовлені. Роздивляючись ці речі, Чен Сінь ніяк не могла прийняти той факт, що вони з далекого минулого; їй здавалося, що предмети були в ужитку ще вчора. Хоча після її першого пробудження сталося багато значних подій, ці новітні часи все одно здавалися їй якоюсь казкою; її дух уперто жив у минулому.

Брусок мила лежав у вітрині разом із пральним порошком та іншими мийними засобами. Чен Сінь роздивлялася напівпрозорий шматок зі знайомим вирізьбленим логотипом торгової марки на боку. Мило було білого кольору, як і в текстах казок.

Директор музею спочатку заявляв, що це мило – культурна реліквія, тому про продаж не може бути й мови, але потім озвучив просто космічну ціну.

– За ці гроші можна збудувати невеличку фабрику з виробництва мийних засобів, – відповіла Чен Сінь.

– Що таке фабрика з виробництва мийних засобів?

– Місце, де виробляють ось таке мило.

– Та про що мова! Я вже дуже довго працюю на тебе як генеральний директор твоєї компанії, тож мені здається, я заслужила на такий подарунок! Та й, можливо, воно ще зросте в ціні у майбутньому.

Розрахувавшись за мило, Чен Сінь сказала, що, якщо АА так хочеться прийняти ванну з бульбашками, то логічніше було б купити пляшку пінки для ванни. Але АА відповіла, що хоче саме мило, як у принцеси з казки. Брусок мила був обережно вийнятий із вітрини й урочисто вручений Чен Сінь. Взявши його в руки, вона відчула слабкий аромат, що линув від бруска, хоча з часу виготовлення минуло понад два століття.

Повернувшись додому, АА швидко розірвала вакуумний пакет із культурною реліквією й зачинилася у ванній кімнаті. За дверима почувся звук води, що ллється у ванну.

Чен Сінь постукала у двері й сказала:

– Ліпше тобі все ж таки не приймати ванни з милом. Це – луг, а ти ніколи в житті не користувалася такими косметичними засобами. Мило може зашкодити твоїй шкірі.

АА не відповіла. За деякий час, коли припинилося дзюркотіння води, двері ванної прочинилися. Чен Сінь побачила, що АА ще не роздягнена й тримає в руці аркуш білого паперу.

– Ти зможеш зробити човник? – спитала вона в Чен Сінь.

– Це вміння також відмерло? – запитала у відповідь Чен Сінь, приймаючи аркуш паперу.

– Звісно, папір – сьогодні теж рідкість.

Чен Сінь присіла й почала складати аркуш паперу. Вона подумки повернулася в той дощовий день під час навчання в університеті: вони з Юнь Тяньміном сиділи на березі водосховища й дивилися, як танув у мряці й тумані над водою маленький паперовий човен, щойно складений нею. Їй на думку також спало білосніжне вітрило, опис якого з’явився наприкінці казок Юнь Тяньміна.

АА узяла складений човник і замилувалася творінням Чен Сінь. Похваливши її майстерність, вона зробила знак слідувати за нею до ванної кімнати. Поклавши мило на умивальник, АА відрізала лезом невеличкий шматочок, а потім, прорізавши дірку ближче до корми човника, вставила змилок у прорізь. Піднявши голову й загадково усміхнувшись Чен Сінь, АА обережно опустила паперовий човник на спокійну поверхню води у ванні.

Човник почав рухатися сам собою від одного краю ванни до протилежного.

Чен Сінь збагнула одразу: мило, розчиняючись у воді, зменшує коефіцієнт поверхневого натягу позаду човника, але одночасно коефіцієнт залишається незмінним попереду нього, внаслідок чого човник починає ніби сам собою рухатися вперед.

Раптом думки Чен Сінь освітив спалах блискавки: спокійна вода у ванні перед нею перетворилася на темне безбережжя космосу, й у цій нескінченній порожнечі зі швидкістю світла летів невеличкий білий паперовий човник…

Проте одразу ж інша думка витіснила ці роздуми на задній план: безпека Юнь Тяньміна.

Згадка про безпеку Юнь Тяньміна міцною рукою перехопила вібруючу струну інших думок, одразу припинивши їх перебіг. Вона змусила відвести погляд від човника, демонструючи якомога більше невдоволення й незацікавленості в цій виставі. Човник якраз доплив до протилежного борта ванни, м’яко ткнувшись у нього паперовим носом. Чен Сінь потягнулася, підхопила суденце й, струсивши воду, кинула паперовий човник у раковину. Вона ледь стримала бажання змити його в унітаз, збагнувши, що така реакція може здатися надмірною. Однак Чен Сінь більше не ризикнула опустити човник на воду.

Небезпека!

Хоча сама Чен Сінь була схильною вважати, що в Сонячній системі не лишилося софонів, зайва обережність не завадить.

Вона зустрілася поглядом із АА й побачила, що в їхніх очах одночасно спалахнули вогники прозріння. Вона негайно відвела погляд і втомлено сказала:

– Я не гратимуся з тобою в ці ігри. Якщо тобі так кортить прийняти ванну, то вперед, – і вийшла за двері.

АА попрямувала за нею. Вони наповнили келихи вином і завели розмову на повсякденні теми. Спершу обговорили перспективи «Зоряного кільця» в реалізації проєкту «Бункер», потім пригадали історії з навчання в університетах у різні часи, а далі перейшли до тем сьогодення. АА запитала, чому Чен Сінь досі не знайшла собі чоловіка до душі в новітньому часі, на що остання поскаржилася, що ніяк не може змусити себе почати жити звичним життям. Чен Сінь також зазначила, що в АА занадто багато залицяльників і вона, звісно, може приходити з ними в гості, але краще по одному за раз…

Вони намагалися приховати своє хвилювання за потоком слів і не наважувалися зупинитися. Їм здавалося, що, як тільки вони припинять цю розмову, зникне радість відкриття, захована глибоко в серці. Нарешті під час крихітної, непомітної сторонньому слухачеві паузи Чен Сінь зважилася видихнути перше слово:

– Криволінійне…

Друге слово вона дозволила собі вимовити лише поглядом: прискорення?

АА просто кивнула у відповідь, так само мовчки підтвердивши здогадку: так, криволінійне прискорення!

Витяг із «Минулого поза часом»: Рушійна сила викривленого простору

Простір у Всесвіті не плаский: має певний ступінь кривизни. Якщо уявити весь Всесвіт як величезну тонку мембрану, то поверхня цієї мембрани буде вигнутою, а вся мембрана може навіть замикатися в мильну бульбашку. Хоча в кожній локальній точці мембрана на вигляд є пласкою, простір скрізь викривляється.

У докризові часи існувало багато амбітних ідей щодо польотів у Всесвіті, аж до згортання простору. Можна уявити, як він, нескінченно збільшуючи кривизну великої ділянки, складається навпіл, мов аркуш паперу, і дві точки, відділені десятками мільйонів світлових років, склеюються на цьому «папері» в одну. Власне, цю ідею не можна вважати різновидом космічних перельотів. Її радше слід називати «космічним перетягуванням», оскільки об’єкт не пересувається до місця призначення, а перетягує його до себе, змінюючи кривизну простору.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю