Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 45 (всего у книги 47 страниц)

«Мисливець» витратив на сканування означеної ділянки 15 хвилин, ще 10 хвилин тривала обробка отриманих даних. У результаті – нічого, жодного сліду.

Їфань змінив параметри глибини сканування, встановивши діапазон від 10 до 20 метрів від поверхні. Цього разу весь процес тривав більше години, і левова частка часу пішла на кілька прольотів корабля орбітою над зазначеною ділянкою. І знову нічого. Але на такій глибині ґрунт уже замінили щільні гірські породи.

Їфань знову задав нові параметри, заглиблюючи межу пошуків уже на 30 метрів від поверхні.

– Але це остання спроба, – сказав він Чен Сінь. – Дистанційне зондування на більшій глибині вже неінформативне.

Їм знову довелося чекати, поки «Мисливець» опише ще одне коло орбітою Блакитної планети. Тутешнє сонце вже починало спускатися за обрій, розписуючи хмари цього світу всіма кольорами та запалюючи золотом край фіолетового лісу.

Цього разу на екрані човника з’явилося зображення, передане з орбіти бортовим комп’ютером корабля. Після обробки отриманих даних в шарі породи чорного кольору можна було роздивитися неясні білі обривки слів: «и», «прож», «життя», «вам», «невеличкий», «в», «дині», «йдіть». Ці білі символи, кожен із яких займав ділянку площею близько одного квадратного метра, були врізані в чорну породу під кутом 40 градусів і зараз перебували прямо під ногами Чен Сінь і Ґуань Їфаня на глибині від 23 до 28 метрів.

Штучний інтелект бортової системи «Мисливця» повідомив, що кращого результату через обмеження чутливості техніки дистанційного зондування досягти не вдасться й слід вдатися до використання георадіолокаційного приладу підповерхневого зондування. Штучний інтелект взяв на себе керування науковими приладами човника й розпочав сканування відповідних ділянок.

Чен Сінь із Їфанєм залишалося лише схвильовано чекати на результати. Споночіло, й дерева навкруги перетворилися на героїв театру тіней. На небі між коротенькими яскравими лініями-зірками почали проявлятися довгі сріблясті волосини, розкидані по чорному оксамиту безодні.

За годину на екрані човника поверх зображення, отриманого методом дистанційного сканування, проступили чотири рядки тексту, написані 18,9 мільйона років тому:

 
Ми прожили щасливе життя
Ми даруємо вам невеличкий
Врятуйтеся від колапсу всередині
Йдіть у новий
 

Штучний інтелект «Мисливця» для інтерпретації отриманих результатів вдався до геологічного порівняльного аналізу. Вдалося з’ясувати, що спершу великі літери послання були вирізані на схилі гори, яка складалася з осадових порід, і загальна площа написів дорівнювала приблизно 130 квадратним метрам. Але рух планетарної кори протягом мільйонів років зруйнував гірський масив, до якого належала ця гора, й написи опинилися на теперішній глибині. Загалом послання мало більше ніж чотири рядки, але нижня частина гори під час геологічних перетворень зазнала непоправних руйнувань, тому решта тексту була втрачена. Однак і чотири рядки послання вціліли не повністю – через руйнування однієї сторони схилу три нижні рядки виявилися обірваними.

На радощах Чен Сінь та Їфань знову обійнялися, відчуваючи, як сльози навертаються на очі, – вони ж бо отримали звістку від АА та Юнь Тяньміна і коротеньку розповідь про їхнє щасливе життя 18 мільйонів років тому. Нарешті їхні спраглі до пошуків душі отримали розраду.

– Що за життя вони тут мали? – запитала Чен Сінь, змахуючи сльози.

– Можливий будь-який розвиток подій, – відповів Їфань.

– Вони мали дітей?

– І це не можна виключати. Вони навіть могли започаткувати нову цивілізацію на цій планеті.

Чен Сінь розуміла, що такий розвиток цілком реальний. Але навіть якщо ця цивілізація проіснувала 10 мільйонів років, наступні 8,9 мільйона стерли з лиця планети будь-які згадки про її існування.

Час – справді найнещадніша сила з усіх.

Цієї миті щось дивне вивело їх із медитаційного стану: посеред галявини у повітрі з’явився прямокутник розміром із людський зріст. Його сторони окреслювалися ледь помітними світними лініями, схожими на виділення якогось об’єкта комп’ютерною мишею. Він повільно перепливав туди-сюди, але не віддалявся далеко, постійно повертаючись у вихідну точку. Можливо, прямокутник був тут постійно, але через тонке і неяскраве обрамлення лишався непомітним при денному освітленні. Незалежно від того, якою є природа цього об’єкта – силове поле чи якась матерія, – він, безумовно, був творінням розумної істоти. Лінії, що окреслювали прямокутник, здавалося, мали таємничий зв’язок із зірками-лініями на небі.

– Як ти гадаєш, чи може це виявитися тим… невеличким подарунком, про який згадується в посланні? – запитала Чен Сінь, не зводячи очей із прямокутника.

– У це важко повірити. Яким чином ця річ змогла проіснувати понад 18 мільйонів років?

Але цього разу Ґуань Їфань помилився: об’єкт дійсно зберігався протягом 18,9 мільйона років. І за необхідності він легко дочекається кінця Всесвіту, оскільки існує поза часом.

Спочатку ця річ була вбудована у міцний металевий каркас, що розташовувався поруч зі скелею з вигравіруваним посланням, але за якісь 500 тисяч років метал перетворився на порох. Проте сам об’єкт лишився незмінним, бо він не боїться плину часу, оскільки в його системі відліку час узагалі ще не розпочався. Ця річ залишалася на глибині 30 метрів поряд із поцяткованою скелею, але після виявлення людей піднялася на поверхню. На шляху нагору вона жодним чином не взаємодіяла з корою планети, пересуваючись, немов привид. І ось тепер, опинившись біля двох людей, ця річ пересвідчилася, що чекала саме на них.

– Мені здається, що воно схоже на двері, – прошепотіла Чен Сінь.

Ґуань Їфань підняв невеличку гілку й кинув у прямокутник – гілка без проблем пролетіла загадковий об’єкт наскрізь і впала на землю з протилежного боку. Маленька зграйка флуоресцентних аеростатів промайнула у них над головами і, пролетівши крізь внутрішню частину прямокутника, випливла так само неушкодженою. Один із аеростатів пролетів навіть безпосередньо крізь світний периметр об’єкта.

Їфань простягнув руку, доторкнувся до уявної рами й не відчув нічого – пальці безперешкодно проминали світну лінію. Ненароком, бо він не планував обмацувати порожню ділянку простору, його рука зісковзнула всередину прямокутника, і тут до його вух долинув страшний крик Чен Сінь. Їфань поспіхом відсмикнув руку, бо почути настільки бурхливу реакцію від зазвичай спокійної та врівноваженої Чен Сінь було абсолютною несподіванкою. Але рука й долоня залишилися на вигляд цілком неушкодженими.

– Твоя рука не пройшла! Її не було видно ззаду, – залопотіла Чен Сінь, вказуючи на протилежний бік прямокутника.

Їфань повторив дослід: засунув руку аж до передпліччя, і вона знову зникла, не вийшовши з протилежного боку прямокутника. Чен Сінь зайшла ззаду, і її очам відкрилася картина поперечного зрізу передпліччя: всі кістки, м’язи, сухожилля й судини було видно, немов на долоні. Їфань забрав руку й повторив дослід із гілкою – вона знову без перешкод пройшла крізь прямокутник. Одразу ж компанію гілці склали кілька летючих комах із обертовими роторами.

– Це справді двері, але з функцією інтелектуального розпізнавання, – підсумував Їфань.

– Вони впустили тебе всередину.

– Тебе, напевно, також впустять.

Чен Сінь із осторогою простягла руку, й вона так само провалилася всередину «дверей». Їфань, який цієї миті спостерігав поперечний зріз уже її руки, пережив трепет дежавю.

– Зачекай мене тут, а я піду всередину й подивлюся, що воно таке, – запропонував Їфань.

– Ні, ми підемо разом, – твердо заперечила Чен Сінь.

– Ліпше ти мене зачекаєш тут.

Чен Сінь схопила його за плечі й, розвернувши до себе, сказала, прямо дивлячись у очі:

– Ти хочеш, аби й нас розділили вісімнадцять мільйонів років?

Їфань довго не відводив погляду, але нарешті згідно кивнув.

– Думаю, нам варто прихопити деякі речі.

За десять хвилин вони, тримаючись за руки, пройшли крізь двері.

Поза часом. Наш Усесвіт

Темрява первісного хаосу.

Чен Сінь і Ґуань Їфань знову занурилися в часовий вакуум. Відчуття дуже нагадувало той момент, коли вони провалилися в зону низької швидкості світла на борту човника. Але тут час не тік або його взагалі не існувало. Вони втратили відчуття плину часу, натомість повернулося усвідомлення можливості переступати через знерухомілий час, перебуваючи поза самим часовим виміром.

Темрява розчинилася, й час розпочав свій біг.

Людські мови не мають лексичних форм, які дали б змогу описати момент, коли час з’являється. Стверджувати, що час почав функціонувати лише після того, як вони опинилися за дверима, буде помилкою, оскільки саме означення «після» потребує певної часової шкали. А позаяк часу не існувало, то не існувало ні до, ні після. Час до «після» може тривати менше мільярдної частки секунди або ж довше мільярда мільярдів років.

Загорялося сонце. Світність навколо наростала дуже повільно: спочатку було помітно лише диск світила, а згодом світло стало потроху піднімати завісу над світом. Це було схоже на крещендо музичного твору – наростання від ледь чутних нот до могутнього, рокітливого, повноголосного звучання. Навколо сонця вигулькнула синя облямівка і, повільно розширюючись, перетворилася на блакитне небо. Під нововиниклим небом з’явився ідеалістичний сільський пейзаж: кілька вишуканих білих будиночків обабіч незасіяної ділянки чорної ріллі; кілька дерев, які додавали картині екзотичних штрихів своїм великим листям дивної форми. Щомиті яскравіше сонячне світло додавало відчуття, що ця ідилія розпросторює обійми їм назустріч.

– Тут хтось є! – сказав Ґуань Їфань, вказуючи на обрій.

На горизонті було видно силуети двох людей – чоловіка й жінки. Чоловік щойно опустив підняту руку.

– Це ми, – відповіла Чен Сінь.

Ще далі перед тими двома фігурами виднілися білі будиночки й дерева, абсолютно тотожні тутешнім. З такої відстані не було видно, на чому розташовуються всі ці об’єкти, але можна було заприсягтися, що там є таке саме чорне поле. Інакше кажучи, в кінці цього світу перебувала його копія або ж проєкція.

Репліки й проєкції оточували їх звідусіль: куди не кинь оком, всюди повторювався один і той самий пейзаж. Їхні фігури також були присутні в усіх повтореннях, але Чен Сінь та Їфань могли побачити свої репліки лише зі спини, бо скопійовані люди в скопійованих світах одразу відвертали голови, коли справжні люди переводили на них погляди. Озирнувшись назад, вони не побачили нічого нового, хіба що тепер дивилися на звичну картину з протилежного ракурсу.

Від входу в цей світ не залишилося й сліду.

Вони рушили неширокою стежкою, вимощеною камінням, і всі їх копії у всіх скопійованих світах повторили їхні рухи. Стежку перетинав потічок. Мостика не було, але вони легко змогли перестрибнути цю невелику перепону. Тільки тепер Чен Сінь та Їфань збагнули, що гравітація тут дорівнює земній. Проминувши кілька дерев, вони підійшли до білого будинку. Двері виявилися зачиненими, а вікна були щільно запнуті блакитними фіранками. Усе довкола на вигляд здавалося абсолютно новим і бездоганно чистим – власне кажучи, воно так і було, бо час щойно почав тут свій біг.

Перед будинком громадилося просте, навіть примітивне сільськогосподарське знаряддя: лопати, граблі, кошики, відра тощо. Хоча деякі з цих предметів мали незвичний вигляд, їхнє призначення було неважко зрозуміти. Але найбільше привертали увагу не вони, а ряд металевих стовпів, що височіли поруч зі знаряддям. Усі стовпи були заввишки з людину й виблискували в променях сонця гладкими, полірованими поверхнями. Кожен стовп мав по чотири металеві подовження, в яких легко вгадувалися деактивовані кінцівки-маніпулятори. Ці металеві стовпи, швидше за все, були роботами, що перебували в режимі очікування.

Вони вирішили спочатку гарненько роздивитися все навколо, перш ніж заходити до будинку, а тому рушили в напрямку обрію. Незабаром Чен Сінь та Їфань досягли межі цього маленького світу, опинившись на кордоні з наступним, скопійованим. Спочатку їм здавалося, що це просто відображення їхнього світу, хоч і не дзеркальне. Але вже на півдорозі вони стали сумніватися у правильності цього припущення, бо скопійований світ мав вигляд занадто реального. Вони зробили крок уперед і безперешкодно ступили за межу. Роззирнувшись навколо, Чен Сінь відчула напад паніки.

Усе повернулося до первісного стану, коли вони тільки ввійшли крізь двері: той самий ідилічний світ із повторюваними копіями та їх відображеннями з усіх боків. Вони озирнулися, щоб поглянути на щойно залишений світ – там їх фігури, стоячи біля початку світу, також озиралися назад.

Чен Сінь почула довге зітхання Їфаня:

– Що ж, не думаю, що є сенс іти далі. Ми ніколи не досягнемо кінця цього світу. – Він вказав на небо й землю: – Гадаю, що в цих двох напрямках встановлені якісь переборки, інакше і там ми бачили б аналогічну картину.

– Ти маєш здогадку, де ми опинилися?

– Ти чула про Чарлза Мізнера?

– Ні.

– Фізик-теоретик докризових часів. Він першим запропонував подібну концепцію світобудови. Насправді світ, у якому ми опинилися, має дуже просте влаштування: це звичайний куб із гранню завдовжки один кілометр. Його легко уявити як кімнату з чотирма стінами, стелею та підлогою. Але хитрість у тому, що стеля є одночасно й підлогою, а протилежні стіни насправді є однією і тією ж стіною, тож, по суті, існують лише дві стіни. Тому коли ви проходите від однієї стіни до протилежної, то негайно повертаєтеся й з’являєтеся біля початкової. Той самий принцип працює зі стелею й підлогою. Це повністю замкнений світ, і ви, досягаючи кінця, повертаєтеся на початок. Природа зображень, які ми бачимо навколо, також має просте й елегантне пояснення: світло, що досягає кінця світу, повертається у вихідну точку. Ми досі в тому самому світі, з якого почали мандрівку, бо це єдиний світ, який існує. А все, що ми бачимо навколо, – лише уявні образи.

– Тоді, здається, це…

– Так! – Їфань широким жестом обвів усе довкола й продовжив емоційно говорити: – Колись Юнь Тяньмін подарував тобі зірку, а тепер – цілий Усесвіт. Чен Сінь, це справжній Усесвіт, хай і маленький, але повноцінний.

Поки Чен Сінь схвильовано обводила поглядом свої володіння, Їфань присів на межу, запустив пальці у ріллю й дивився, як земля пересипається між ними.

– Він направду велика людина – подарував коханій зірку й цілий Всесвіт. Я не зможу повторити його діянь, у мене нема нічого.

Чен Сінь присіла поруч, сперлася на його плече й усміхнулася.

– Але ти єдиний чоловік у цілому Всесвіті. Про який інший подарунок може йти мова?

Проте вони недовго відчували себе самотніми у цьому Всесвіті – двері будинку з тихим стукотом відчинилися, й фігура у білому попрямувала в їхній бік. Новий світ виявився настільки малим, що людську фігуру можна було роздивитися з будь-якої точки. Це була жінка в запаморочливо красивому японському кімоно, всіяному маленькими червоними квітами. Наближаючись до них, вона нагадувала рухливий кущ у цвіту, що приніс у цей маленький Усесвіт звістку про весну.

– Томоко! – вигукнула Чен Сінь.

– Я знаю, хто це – робот, керований софонами, – відповів Їфань.

Вони підвелися й рушили в її напрямку, врешті зустрілися з нею під великим деревом. Чен Сінь пересвідчилася, що це дійсно стара знайома – час не мав влади над її заворожливо-нереальною вродою.

Томоко глибоко вклонилася їм обом, а випроставшись, усміхнулася до Чен Сінь.

– Як я і казала: Всесвіт великий, але життя більше за нього. Ось ми й зустрілися знову.

– Я цього аж ніяк не очікувала, – видихнула розчулено Чен Сінь. – Мені справді дуже приємно знову зустрітися!

Томоко повернула її на 18 мільйонів років назад, у приємне минуле. Проте тепер уже не можна було стверджувати це напевно, бо вони існували в іншому часовому вимірі.

Томоко знову вклонилася:

– Ласкаво просимо до Всесвіту 647. Я його адміністратор.

– Адміністратор? – здивовано перепитав Ґуань Їфань, дивлячись на неї. – Яка важлива посада! Для мене як космолога це звучить, немов…

– О ні! – Томоко засміялася й відмахнулася від титулування. – Ви – справжні володарі Всесвіту 647 і маєте абсолютну владу тут. Моє покликання – служити вам.

Томоко жестом запросила їх слідувати за нею. Підійшовши до будинку, вони ввійшли в нього й опинилися в елегантній світлій вітальні. Вона очікувано була оформлена в східному стилі: стіни прикрашали кілька картин і каліграфічних сувоїв. Чен Сінь уважніше придивилася до умеблювання, сподіваючись побачити якісь культурні реліквії, вивезені нею з Плутона на борту «Зоряного кільця», – але даремно. Опустившись на коліна біля старовинного дерев’яного столика, Томоко налила їм чаю, але цього разу без довгих етапів чя-но ю. Чайне листя в чашках зібралося на дні, навіваючи спогади про зелені верхівки невеличкого лісу, а за ароматом нагадувало Лун Цзин[30]30
  Лун Цзин (龙井茶, lóngjǐng chá, драконячий колодязь) – елітний сорт зеленого чаю з Китаю. Вирощується біля міста Ханчжоу в провінції Чжецзян.


[Закрыть].

Чен Сінь і Ґуань Їфань ніяк не могли повірити в те, що це не сон.

– Цей Усесвіт – подарунок Юнь Тяньміна вам обом, – почала розмову Томоко.

– Я думаю, що він подарований лише Чен Сінь, – заперечив Їфань.

– Ні, ви також значитеся серед одержувачів. Інформація про вас була пізніше додана до системи розпізнавання, інакше ви сюди просто не потрапили б. Юнь Тяньмін сподівається, що вам вдасться перечекати кінець нашого великого Всесвіту всередині цього невеличкого. Згодом ви повернетеся у великий Усесвіт після нового Великого вибуху, щоб побачити райські кущі Едемського саду на власні очі. Зараз ми існуємо в незалежній часовій шкалі, тоді як для великого Всесвіту назовні час минає з надзвичайною швидкістю – таким чином, вам має вистачити тривалості життя, аби застати його кінець. Згідно з підрахунками, великий Всесвіт досягне стану сингулярності вже за 10 років.

– Якщо новий Великий вибух таки станеться, яким чином ми зможемо дізнатися про це? – запитав Ґуань Їфань.

– Ми неодмінно дізнаємося. Супермембрана здатна передавати інформацію про загальні показники стану Всесвіту.

Слова Томоко нагадали Чен Сінь висічене в скелі послання Юнь Тяньміна та АА, але Їфань подумав про інше: згадку Томоко про Едемський сад нового Всесвіту. Це поняття широко використовувало галактичне людство, і тут могло бути лише два пояснення. Перше – простий збіг у виборі термінології, і друге, більш жахливе, – трисоляріани все-таки знайшли сховок галактичного людства. Про правильність цієї версії свідчив швидкий приліт Юнь Тяньміна до Блакитної планети, отже, перший трисоляріанський флот отаборився десь неподалік. А якщо трисоляріани досягли у своєму розвитку технологій створення мікровсесвітів, то це неабияка загроза існуванню галактичного людства…

Але Їфань одразу голосно розсміявся.

– Ти чого? – здивовано запитала Чен Сінь.

– Це я з себе сміюся.

І справді: відтоді як він полишив Світ ІІ і вони потрапили до цього малого Всесвіту, минуло 18,9 мільйона років. Після цього в шкалі часу великого Всесвіту також спливли вже сотні мільйонів років. Він переймається про давно померлих.

– Ти зустрічалася з Юнь Тяньмінем? – запитала Чен Сінь.

– Ні, ніколи, – похитала головою Томоко.

– А з АА?

– Востаннє я бачила її на Землі.

– Тоді яким чином ти тут опинилася?

– Всесвіт 647 був створений із певною метою. Я існувала тут від моменту створення. Не забувайте, що я по своїй суті є лише набором даних і з мене можна зняти будь-яку кількість копій.

– Але ж Юнь Тяньмін надіслав цей Усесвіт до Блакитної планети?

– Мені невідомо, що таке «Блакитна планета». Якщо це звичайна планета десь у великому Всесвіті, то Юнь Тяньмін жодним чином не зміг би доправити туди Всесвіт 647, оскільки це цілком незалежне утворення, що не існує в межах великого Всесвіту. Йому до снаги було лише надіслати вхід до Всесвіту 647.

– Чому тоді Юнь Тяньмін і АА не тут? – запитав Ґуань Їфань. Це було головним запитанням і Чен Сінь, але вона не зважилася озвучити його, бо боялася почути страшну відповідь.

Томоко знову похитала головою.

– Цього я не знаю. Він від початку мав допуск у моїй системі розпізнавання.

– А крім нього?

– Ніхто, лише ви троє.

Після тривалого мовчання Чен Сінь пояснила Ґуань Їфаню, в чому справа:

– АА завжди більше цікавилася життям тут і зараз. Її навряд чи захопила б пропозиція через десятки мільярдів років побачити новий Усесвіт.

– А я погодився б, – відповів Їфань. – Мені дійсно цікаво поглянути, яким буде Всесвіт, ще не спотворений впливом життя та цивілізацій, – справжнє уособлення найвищої гармонії та краси.

– Я також хочу потрапити туди, бо сингулярність і новий Великий вибух зітруть усі спогади про колишній Усесвіт. А я зможу передати бодай якісь спогади про людство.

Томоко урочисто кивнула у відповідь.

– Це гідне починання. Інші вже переймаються цим, але ти будеш першим представником цивілізації Сонячної системи, який докладе своїх зусиль до цього.

– Твої життєві цілі завжди були вищими за мої, – прошепотів Їфань їй на вухо. Чен Сінь не зрозуміла, він пожартував чи говорив серйозно.

Томоко встала й промовила:

– Що ж, нехай почнеться ваше життя у Всесвіті 647. Повернімося надвір і ще раз уважно огляньмо ваші володіння.

Вийшовши з будинку, вони побачили, що весняні польові роботи в розпалі: всі стовпоподібні роботизовані машини були зайняті посівною. Частина волочила граблі по ріллі (ґрунт був дуже пухким, і орати не було потреби), а решта роботів працювали сівачами. Техніка землеробства перебувала на вкрай низькому рівні: волокуш, борін чи сівалок не було помітно, лише граблі й мішки з насінням у маніпуляторах роботів. Простота на межі примітивності, але якимось чином ці роботи мали гармонійніший вигляд, ніж справжні фермери.

– Запасів продовольства вам має вистачити на два роки, а далі доведеться жити натуральним господарством. Насіннєвий фонд сформований із генетично модифікованих зразків, вкладених до капсули Юнь Тяньміна.

Ґуань Їфань дещо розгублено роздивлявся чорні лани.

– Мені здається, що гідропонічні автоматичні культиватори тут були б доречнішими.

– Усі земляни відчувають ностальгію саме за ґрунтом, – відповіла Чен Сінь. – Пам’ятаєш, що казав батько Скарлет у «Звіяних вітром»: «Земля – це єдина річ на світі, чого-небудь варта! Та ж це єдина річ на світі, тривкіша за всіх нас, затям це собі навік! Це єдине, заради чого варто працювати, за що варто боротись... За що варто й померти!»[31]31
  Пер. з англ. Ростислава Доценка. – Прим. ред.


[Закрыть].

– Людство у Сонячній системі пролило всю свою кров без останку – ну, не рахуючи двох крапель – тебе й АА, – і яка з того користь? Люди зникли без сліду разом зі своєю землею. Назовні, у великому Всесвіті, минули сотні мільйонів років, і ти думаєш, що бодай хтось про них пам’ятає? Ця одержимість домом і землею, цей нескінченний підлітковий вік, коли ти вже не дитина, але все ще не наважуєшся відійти трохи далі за ворота, – це і стало першопричиною загибелі вашої цивілізації. Це гірка правда, хоча вона може й образити тебе.

Побачивши схвильованість Їфаня, Чен Сінь лише усміхнулася у відповідь.

– Ти не образив мене, бо всі твої слова правдиві. Ми з АА це знали, але не змогли допомогти людству. Ви, галактичне людство, також, швидше за все, не змогли б нічого вдіяти. Але не забувайте, що всі на борту «Гравітації» були в статусі полонених, перш ніж зробили вибір на користь галактичного майбутнього.

– Це правда, – погодився Їфань, трохи втрачаючи запал. – Я ніколи не відчував, що достатньо підготовлений для мандрівок у космосі.

Утім, якщо аналізувати за мірками готовності до виживання в космосі, то не так і багато є чоловіків, які підходять на цю роль. І, ймовірно, Чен Сінь ніколи не полюбила б когось подібного. Вона пригадала одного, який точно відповідав усім критеріям, – його слова досі лунали в неї в голові: «Йдемо вперед! Тільки вперед! Пробираємося, хай там що!!!»

– Не думайте про минуле, – сказала солодким голосом Томоко. – Зараз усе починається заново.

***

У Всесвіті 647 минув рік.

На полях зібрали два врожаї пшениці: Чен Сінь та Їфань двічі спостерігали, як смарагдова зелень паростків поступово перетворюється на золоті хвилі пшеничного колосся. Овочеві грядки поруч із будинком постійно лишалися зеленими.

Усі повсякденні речі в садибі не мали товарних знаків чи логотипів – вочевидь, вони були виготовлені трисоляріанами, але зовні не відрізнялися нічим від звичних людських аналогів.

Чен Сінь із Їфанєм інколи виходили в поля, щоб попрацювати разом із роботами, інколи гуляли своїм маленьким Усесвітом – якщо не звертати увагу на залишені ними сліди, то можна було уявляти, що перед ними безкраї простори.

Але найбільше часу вони проводили перед монітором комп’ютера. Його вікно можна було активувати в будь-якій частині крихітного Всесвіту, проте вони й досі не знали, де розташовано системний блок. Комп’ютер мав великий масив текстів і графічних файлів з історії людства, більшість із яких розповідала про події до початку Епохи мовлення. Вочевидь, це був банк даних, який трисоляріани збирали про людство, тож інформація охоплювала всі галузі природничих і гуманітарних наук.

Проте ще більший обсяг мала база даних трисоляріанською мовою, і цей безмежний океан інформації найбільше зацікавив Чен Сінь і Ґуань Їфаня. Вони не змогли відшукати програмного забезпечення для перекладу інформації якоюсь із людських мов, тож почали вивчати трисоляріанське письмо самотужки. Томоко залюбки погодилася стати їхнім учителем, але Чен Сінь та Їфань дуже швидко збагнули, наскільки складною буде наука: трисоляріанська система письма виявилася ідеографічною і кардинально відрізнялася від більшості людських – фонетичних – систем. Ця писемність не мала нічого спільного з фонетикою мови, а транслювала безпосередньо значення, суть та ідеї. Людство у далекому минулому також використовувало ідеографічні системи запису – наприклад, деякі ієрогліфічні писемності, – але згодом вони або трансформувалися у логографічне письмо, або зникли остаточно. Найпоширенішими стали фонетичні системи письма. Перші два місяці навчання були найтяжчими, але далі відбувся неочікуваний прорив: швидкість читання ідеографічного тексту щонайменше в десять разів перевищувала швидкість опрацювання аналогічного обсягу фонетичного тексту.

Чен Сінь із Їфанєм засіли за тексти трисоляріанською, спочатку затинаючись на кожному слові, але з кожним новим днем читаючи дедалі швидше. Найбільше їх цікавили два питання: як трисоляріани інтерпретували й записали історію знайомства та співіснування двох цивілізацій і яка природа та механізм створення цього маленького Всесвіту. Щодо останнього, то вони не мали надмірних сподівань отримати глибоке розуміння теорій і процесів, проте воліли опанувати ідеї хоча б на науково-популярному рівні. Томоко припустила, що для досягнення обох поставлених цілей їм знадобиться щонайменше два роки: рік на вдосконалення навичок читання й наступний – на осягнення відповідних матеріалів.

І справді, навіть найбазовіші принципи побудови крихітного Всесвіту здавалися незбагненними, а найпростіші запитання надовго заводили в глухий кут. Наприклад, яким чином підтримувалося існування замкненої екологічної системи розміром усього один кубічний кілометр? Чим заміщувалося сонце? Звідки це «щось» черпало енергію? Але найдивовижнішим запитанням без відповіді було: куди розсіюється тепло з мікровсесвіту, якщо це дійсно повністю замкнена система?

Вони запитували про це також у Томоко і частину відповідей отримували одразу, але деяку інформацію навіть їй доводилося шукати в комп’ютері.

Ще одне питання ніяк не давало спокою Чен Сінь та Їфаню: чи може мікровсесвіт спілкуватися з великим Всесвітом? Томоко пояснила, що інформація з малого Всесвіту ніколи не потрапить до великого, а от навпаки – приймати трансляції з великого – цілком реальна й звична практика. За її словами, всі всесвіти – великі й малі – лише бульбашки, що кріпляться до супермембрани. Саме ці фізичні й космологічні теорії вважаються найпередовішими у трисоляріан, але вона не здатна пояснити їх суть докладніше. Їхній рідний великий Усесвіт має достатньо енергії для передачі інформації через супермембрану, але це все одно немислимі значення, співставні з обсягом, отримуваним від перетворення всієї матерії Чумацького Шляху на чисту енергію. Насправді система моніторингу Всесвіту 647 часто отримувала різноманітну інформацію від інших великих Всесвітів, розташованих на супермембрані. Деякі мали суто природний характер, а інші – явно штучний, але лишалися геть незрозумілими. Проте жодного разу вони не отримали повідомлень із рідного великого Всесвіту.

День плинув за днем, спокійно й розмірено, немов вода в потічку, що дзюрчав неподалік будинку.

Чен Сінь, уявивши себе відстороненим Оповідачем, засіла за написання мемуарів, які назвала «Минуле поза часом».

Інколи вони намагалися передбачити, що за життя очікує на них у новому Всесвіті. Томоко поділилася припущеннями трисоляріанських учених, що макросвіт у новому Всесвіті матиме щонайменше чотири виміри, хоча дехто висловлював ідею про понад десять вимірів. При утворенні нового великого Всесвіту їхній мікровсесвіт має автоматично отримати доступ назовні для можливості дослідження фізичних показників і умов існування. Якщо кількість макроскопічних вимірів великого Всесвіту перевищуватиме чотири, то вихід із мікровсесвіту можна буде переміщувати в пошуку місця з найбільш підхожими умовами існування. Водночас можна буде спробувати встановити контакт із біженцями з інших мікровсесвітів, створених трисоляріанами, і, якщо пощастить, навіть із представниками галактичного людства. Оскільки з точки зору фізичних законів нового Всесвіту всі вихідці зі старого можуть вважатися представниками практично однієї раси, то логічним розвитком подій буде об’єднання зусиль для побудови нового світу. Томоко особливо підкреслювала ще один чинник, який надзвичайно підвищує шанси на виживання у багатовимірному Всесвіті: швидше за все, серед великої кількості вимірів знайдеться додатковий і для часу.

– Багатовимірний час? – запитала Чен Сінь, вочевидь, не розуміючи запропонованої концепції.

– Навіть якщо час набуде ще одного додаткового виміру, він перетвориться з лінії на площину, – пояснив Ґуань Їфань. – Тоді з’явиться незліченна кількість варіацій напрямку руху, а отже, ми матимемо незліченну кількість варіантів вибору.

– І тоді один із них точно виявиться правильним, – додала Томоко.

***

Одного вечора напередодні других жнив Чен Сінь прокинулася й виявила, що Їфаня ніде нема. Вона встала, вийшла надвір і побачила, що сонце вже перетворилося на яскравий місяць і купає крихітний світ у водянистому світлі. Чен Сінь знайшла Їфаня біля струмка й навіть зі спини зрозуміла: щось негаразд.

У цьому крихітному світі на дві людини було легко помітити найменшу зміну в настрої іншої. Чен Сінь нещодавно стала помічати, що в Їфаня не йде з голови якась проблема. Хоча раніше він майже постійно був у гарному настрої і ще буквально кілька днів тому говорив про те, що їм має пощастити у пошуку підхожого стабільного місця для життя в новому Всесвіті й тоді, можливо, їхні нащадки повернуть до життя славу роду людського. Але потім на нього неначе зійшло одкровення, й він став надовго усамітнюватися, занурюватися в глибокі розмірковування й проводити обчислення в комп’ютерному терміналі.