Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 31 (всего у книги 47 страниц)

Вінер, вдивляючись у срібне кладовище, розміщене за 40 трильйонів кілометрів звідси, також не міг втримати емоцій.

– Насправді з наукової точки зору термін «знищення» не точний. Ніщо нікуди не зникає. Загальна кількість матерії лишилася незмінною, як і присутність моменту імпульсу. Вона просто набула нових форм і поєднань, немов хтось перетасував колоду карт. Але життя – як флеш-рояль: раз зміниш послідовність карт, і все змінюється.

Вінер іще раз поглянув на зображення й угледів дещо цікаве.

– Боже ти мій, а це що ще в біса таке?! – вигукнув учений, вказуючи на якусь нечітку пляму на відстані приблизно 30 астрономічних одиниць від центру туманності.

Василенко поглянув у вказану точку, але нічого не помітив. Зрештою, це не було дивно, оскільки він не мав великого досвіду астрономічних спостережень. Але з часом йому все-таки вдалося розрізнити на темному тлі невиразний контур, немов хтось грубо намалював посеред нічного неба мильну бульбашку.

– На вигляд щось величезне. Діаметром… приблизно 10 астрономічних одиниць, правильно? Це скупчення космічного пилу?

– Точно – ні. Пил має абсолютно інший вигляд.

– Ти таке бачив раніше?

– Ніхто нічого подібного раніше не бачив. Це щось прозоре з надзвичайно тонкою облямівкою. У телескопи минулого покоління його не було видно взагалі.

Вінер трохи зменшив масштаб, аби краще розуміти взаємне розташування у просторі подвійних зір і туманності та визначити, чи не є побачене наслідком її обертання. Туманність знову перетворилася на крихітний білий острівець посеред безмежної глибини темного неба. Цієї миті він угледів іще один «мильний міхур» на відстані десь у 6000 астрономічних одиниць від Трисоляриса. «Міхур» виявився значно більшим за попередній і мав діаметр близько 50 астрономічних одиниць – достатньо великий, аби всередині розмістилася Сонячна або трисоляріанська система. Вінер негайно розповів про нове відкриття Василенку.

– О Господи, ти знаєш, де це? – вигукнув той.

Вінер довго вивчав координати, а потім невпевнено запитав:

– Це зона, де другий трисоляріанський флот почав прискорюватися до швидкості світла?

– Абсолютно правильно.

– Ти впевнений?

– На попередньому місці служби я якраз приглядав за цією ділянкою простору. Я знаю її краще за свої п’ять пальців.

Висновок був зрозумілим: корабель, який прискорюється до швидкості світла за допомогою кривизни простору, залишає після себе помітний слід у просторі-часі.

Перший, менший, «міхур» утворився всередині системи Трисоляриса, й цьому могло бути кілька пояснень. Можливо, трисоляріани спочатку не знали, що використання рушійної сили викривленого простору призводить до подібних наслідків, і це стало неочікуваним результатом під час випробувань двигуна чи першого польоту новітнього корабля. Або ж вони володіли цими знаннями, і цей «міхур» був наслідком якоїсь випадковості чи помилки. Але можна бути певним, що вони всіляко намагалися уникнути подібних слідів і, швидше за все, спробували затерти їх, проте безрезультатно. Одинадцять років тому другий трисоляріанський флот летів цілий рік, використовуючи лише звичайні двигуни, і тільки опинившись на відстані 6000 астрономічних одиниць від рідної планети, кораблі активували двигуни криволінійного прискорення. Очевидно, цей маневр мав за мету залишити сліди від прискорення якнайдалі від системи Трисоляриса, однак, як виявилося, вже було запізно.

У той час людство не могло зрозуміти причини такої поведінки трисоляріан. Найбільш логічним поясненням здавалося припущення, що таким чином вони намагалися уникнути негативних наслідків від одночасного прискорення до швидкості світла 415 кораблів. Однак тепер з’ясувалося, що трисоляріани намагалися приховати місце розташування рідної планети. Саме з цих міркувань другий трисоляріанський флот почав сповільнюватися на відстані 6000 астрономічних одиниць від Сонячної системи.

Вінер і Василенко бачили однаковий страх в очах один одного, доходячи аналогічних висновків.

– Ми повинні невідкладно повідомити про це, – сказав Вінер.

– Але мусимо зачекати до запланованого сеансу зв’язку, оскільки спроба комунікації поза графіком буде однозначно розцінюватися як сигнал тривоги.

– Це і є тривожним дзвінком! Ми маємо попередити людство не виказувати себе таким чином!

– Це надмірне хвилювання. Люди тільки почали вивчати технології руху зі швидкістю світла, й у найліпшому разі ми зможемо збудувати щось подібне хіба за пів століття.

– А якщо навіть перші досліди в цьому напрямі лишають подібні сліди? Можливо, такі експерименти вже проводяться десь у Сонячній системі!

Саме внаслідок таких міркувань доповідь про спостереження була надіслана за допомогою екстреної системи нейтринного зв’язку командуванню Об’єднаного флоту, звідти переслана до Ради оборони Землі. А вже там стався витік інформації, який був помилково інтерпретований як попередження про атаку фотоїда, що й вилилося в глобальні потрясіння два дві потому.

Подібні сліди, схожі на обгорілі ділянки пускового майданчика після старту ракети, залишає після себе двигун криволінійного прискорення лише з досягненням швидкості світла. Після цього космічний корабель рухатиметься за інерцією, й подібних слідів більше не буде. Доцільно припустити, що на початку сповільнення космічний корабель, що рухається зі швидкістю світла, залишить аналогічні сліди. До сьогодні ще невідомо, як довго вони можуть залишатися в просторі, але є версії, що рух із такими швидкостями внаслідок роботи двигуна криволінійного прискорення може призводити до виникнення певної просторової аномалії, яка зберігатиметься тривалий проміжок часу або навіть завжди.

Тепер людство мало підстави вірити твердженню Томоко про те, що звіддаля Трисолярис на вигляд значно небезпечніший за Землю: помітний навіть зі значної відстані «міхур» завширшки у 10 астрономічних одиниць, який утворився внаслідок запуску двигуна криволінійного прискорення, і став головною причиною завдання невідкладного удару по Трисолярису. Ці сліди та розсилання координат місцеперебування й спричинили експансивне зростання небезпечності трисоляріанської цивілізації в очах решти.

Протягом наступного місяця спостережень Блок №1 Системи раннього сповіщення виявив у різних частинах космосу ще шість аналогічних слідів. Усі вони мали приблизно однакову сферичну форму, проте значно різнилася у розмірах – від 15 до 200 астрономічних одиниць у діаметрі. Один із «міхурів» розташовувався на відстані 6000 астрономічних одиниць від Сонячної системи і, вочевидь, був слідом від початку сповільнення кораблів другого трисоляріанського флоту. Але решта знайдених слідів не мали нічого спільного з місцем розташування та векторами переміщення другого трисоляріанського флоту. Можна було припустити, що двигуни криволінійного прискорення є широковживаним способом переміщення у Всесвіті.

Після того як екіпажі «Синього простору» та «Гравітації» знайшли численні артефакти всередині чотиривимірного простору, людство отримало ще одне пряме свідчення існування у Всесвіті великої кількості високорозвинених цивілізацій.

Один зі слідів віднайшовся на відстані лише 1,4 світлового року від Сонця, недалеко від хмари Оорта. Вочевидь, корабель затримався там на якийсь час, а потім знову прискорився до швидкості світла. Ніхто й гадки не мав, коли це могло статися.

Свідчення того, що двигуни криволінійного прискорення лишають після себе надто помітні сліди, повністю дискредитувало й без того сумнівний проєкт. Як наслідок, і Об’єднаний флот, і Організація Об’єднаних Націй незабаром на міжнародному рівні ініціювали заборону щодо проведення досліджень та побудови кораблів, оснащених такими двигунами. Невдовзі всі країни імплементували аналогічні норми в національне законодавство. Це обмеження стало найсуворішою законодавчою забороною стосовно використання певних технологій із часу ратифікації Договору про нерозповсюдження ядерної зброї три століття тому.

Людство мало обирати лише з двох варіантів: втілювати проєкт «Бункер» чи пристати на план «Чорний домен».

Витяг із «Минулого поза часом»: Жах Безкінечної ночі

Якщо узагальнити, то головною причиною відмови від побудови надшвидкісних космічних кораблів стало намагання уникнути утворення помітних слідів від роботи двигунів криволінійного прискорення, які ще сильніше демаскують існування людства і можуть призвести до збільшення рівня загрози цивілізації Сонячної системи з боку інших спостерігачів, що пришвидшить завдання удару за теорією Темного лісу… Але існували й глибші причини такого рішення.

Протягом останнього століття докризових часів і до кінця Епохи кризи людство відчувало тугу за небом, але перші кілька кроків назустріч Усесвіту були сповнені невдач і болю. Трагічні події Битви Судного дня змусили людей болісно усвідомити свою вразливість у глибинах Усесвіту, а братовбивча Темна битва назавжди залишила шрами в серцях. Наступні події – судовий процес над екіпажем «Бронзової доби», захоплення «Гравітації» «Синім простором» та початок трансляції з використанням гравітаційних хвиль – лише поглиблювали рани та сприяли філософському сприйняттю долі.

Насправді широкі верстви і не були надто зацікавлені в роботі над проєктом. Більшість людей вважали, що навіть якщо високошвидкісні кораблі й буде створено за їхнього життя, все одно вони не зможуть ними скористатися.

Основна увага громадськості була приділена проєкту «Бункер», який здавався значно реалістичнішим способом виживання людства. «Чорний домен» також мав дещицю прихильників, адже успішна його реалізація обіцяла спокійне життя довіку, а три століття існування в постійному страху формують чималий запит на безтурботність. Звісно, ізоляція від решти Всесвіту викликала певний розпач, проте немалі розміри самої Сонячної системи дещо зменшували цю тугу, допомагаючи змиритися з такою долею. Ще однією причиною меншої уваги до «Чорного домену» було розуміння навіть пересічними людьми рівня технологічних викликів, які треба здолати для успішної реалізації цього амбітного плану. Більшість вважала, що людям не до снаги втілити в життя настільки величний, рівний Божому задум.

Як не дивно, найпалкіші прибічники та затяті супротивники побудови космічних кораблів, які зможуть наздогнати швидкість світла, походили з однієї найосвіченішої верстви суспільства.

Прибічники проєкту вважали, що людство почуватиметься в безпеці тільки після колонізації планет біля інших зірок Чумацького Шляху. У цьому холодному і недружньому Всесвіті найбільші шанси на виживання мають відкриті до змін та адаптивні цивілізації, а прихильники ізоляціонізму неодмінно загинуть. Більшість людей із такими поглядами не мали заперечень проти реалізації проєкту «Бункер», проте гаряче опонували «Чорному домену», вважаючи це самозакопуванням у могилу. Хоча вони і визнавали, що «Чорний домен» може гарантувати виживання людей у довгостроковій перспективі, для цивілізації загалом такий спосіб життя нічим не відрізняється від смерті.

Натомість більшість противників побудови надшвидкісних кораблів здебільшого оперували політичними аргументами. Вони вважали, що людська цивілізація нарешті створила майже ідеальне демократичне суспільство, а після польоту до зірок людство неминуче зазнає соціального регресу. Космос, як лупа, здатен умить виявити й максимізувати темний бік людства. Противники польотів у космос часто використовували як гасло слова з виступу підсудного Себастьяна Шнайдера на процесі «Бронзової доби»:

«Тож коли люди насправді відлітають у космос, для становлення тоталітаризму досить і п’яти хвилин».

Більшість не була готова сприйняти перспективу майбутнього, в якому демократичне й цивілізоване суспільство Землі засіває Чумацький Шлях насінинами тоталітарних режимів.

Людська цивілізація, ще будучи в пелюшках, прочинила двері свого будинку і визирнула надвір. Нескінченна темрява ночі до смерті налякала людей, змусивши їх тремтіти перед непізнаними глибинами простору і швиденько щільніше захряснути двері.

Рік 8-й Епохи мовлення. Точка Лагранжа в системі Земля–Сонце

Після зустрічі з Юнь Тяньміном минув рік, і Чен Сінь знову опинилася в точці, де гравітація Землі й Сонця перебувала в рівновазі. На відміну від першої подорожі, ця не викликала надмірних хвилювань – Чен Сінь погодилася взяти участь у ролі добровольця в тестуванні прототипу бункера.

Це був спільний проєкт Об’єднаного флоту та ООН, який мав на меті перевірити ефективність використання планет-гігантів як щита під час знищення Сонця.

Для імітації вибуху світила було вирішено підірвати водневу бомбу великої потужності. Хоча тротиловий еквівалент уже давно не використовувався для вимірювання потужності ядерної зброї, Чен Сінь повідомили, що заряд цієї дорівнює 300 мегатоннам. Для реалістичнішого моделювання умов вибуху й подальшого виверження Сонця водневу бомбу обгорнули товстим шаром оболонки, що імітувала зоряну речовину, яка розлетиться Сонячною системою. Роль восьми планет грали уламки об’єктів із Поясу астероїдів. Чотири брили, призначені імітувати планети земної групи, були приблизно 10 метрів у діаметрі, а скельні породи, що грали роль планет-гігантів, – значно більші, близько 100 метрів у діаметрі. Усі вісім брил було розміщено навколо водневої бомби пропорційно до реальної відстані планет до Сонця, що створювало мініатюрну репліку Сонячної системи. Найближча брила – «Меркурій» – розташовувалася лише за чотири кілометри від «Сонця», тоді як найвіддаленіша – «Нептун» – перебувала уже за триста кілометрів. Проведення експерименту в точці Лагранжа обумовлювалося необхідністю зменшення впливу гравітації планет та Сонця, таким чином, міні-система могла певний час залишатися стабільною.

З наукової точки зору не було жодної потреби в цьому експерименті. Комп’ютерне моделювання з наявними на сьогодні даними про Сонячну систему може надати результати з високим ступенем вірогідності. Та навіть якщо необхідність проведення тестів у натурі й існувала, їх можна було зробити в лабораторії у меншому масштабі, що за ретельного підходу до реплікації реальних умов також забезпечило б високу точність отриманих результатів. Тож із погляду науки цей масштабний експеримент у космосі був незграбним шоу для розумово відсталих.

Однак ідеологи, розробники та виконавці цього експерименту насправді й не мали на меті проведення наукового дослідження. По суті, це був дорогий пропагандистський трюк для завоювання довіри міжнародної спільноти до проєкту «Бункер». А це вже висувало зовсім інші вимоги до експерименту: доступність розуміння процесів для абсолютної більшості людей і максимальна візуалізація подій, щоб картинку можна було транслювати по всьому світові.

Після остаточної відмови від будівництва надшвидкісних космічних кораблів світ опинився в умовах, дуже подібних до початкового періоду Епохи кризи. У ті часи світове співтовариство взялося реалізовувати два проєкти захисту від вторгнення трисоляріан: першим і головним став план розбудови системи оборони Сонячної системи, другорядним – проєкт «Обернені до стіни». Тепер основні надії людство покладало на проєкт «Бункер», а «Чорний домен» нагадував «Обернених до стіни» – чиста авантюра, що таїла в собі безліч невідомих пригод. Обидва проєкти реалізовувалися паралельно, але на цей момент у рамках «Чорного домену» можна було проводити тільки базові теоретичні дослідження, що потребувало порівняно невеликих коштів. Натомість проєкт «Бункер» спричинив величезний вплив на міжнародне співтовариство і потребував докладання значних зусиль для забезпечення підтримки широких верств населення Землі.

Щоб підтвердити достатність захисного ефекту брил, які відігравали роль планет-гігантів, можна було обмежитися розміщенням датчиків чи принаймні використати піддослідних тварин. Однак для створення ефекту сенсації у медіа організатори вирішили розташувати за брилами людей-добровольців, яких шукали по всьому світу.

Ідея взяти участь у випробуваннях належала АА. Вона наполягала, що це ідеальний безкоштовний маркетинговий хід, який дасть змогу «Зоряному кільцю» взяти участь у проєкті «Бункер». Вони з Чен Сінь чудово розуміли, що весь експеримент ретельно змодельовано на комп’ютері, тож участь у ньому не несе реальної загрози життю і здоров’ю, а от піар-ефект просто величезний.

Човник Чен Сінь зупинився в затінку брили, яка імітувала Юпітер. Вона не мала сферичної форми, радше нагадувала величезну картоплину завдовжки 110 метрів й завширшки 70 метрів і за розмірами приблизно дорівнювала великій будівлі на Землі. Сховок Чен Сінь, що перебував на відстані 50 кілометрів від епіцентру вибуху водневої бомби, виявився найближчим до «планети» з-поміж човників інших добровольців. На транспортування цієї скелі з Поясу астероїдів знадобилося понад два місяці. Під час доставки «Юпітера» на місце один із творчих інженерів проєкту у вільний від роботи час розмалював бік брили, поцяткувавши її смугами і навіть зобразивши Велику червону пляму, щоб вона нагадувала справжню планету. Але здалеку брила радше мала вигляд якогось космічного монстра з червоним невсипущим оком.

Як і минулого разу, човник Чен Сінь летів у напрямку сліпучого Сонця, але після потрапляння в затінок брили усе довкола враз потемніло, оскільки в безповітряному просторі світло не розсіюється. Сонце з іншого боку скелі ніби перестало існувати, і Чен Сінь здалося, буцім вона опинилися біля підніжжя скелі глухої півночі.

Навіть якби цей величезний валун не перекривав огляду, Чен Сінь усе одно не побачила б водневої бомби, яка імітувала Сонце. Але в протилежному напрямку було добре видно інший астероїд, що відігравав роль Сатурна. Пропорційно до відстані між реальними небесними тілами, наступна брила приблизно такого самого розміру була розташована рівно за 100 кілометрів від «Сонця» і за 50 кілометрів від «Юпітера». «Сатурн» був залитий яскравим сонячним світлом, і його було добре видно на чорному тлі космосу. Можна було розгледіти й «Уран» за 200 кілометрів звідси, але він мав вигляд лише яскравої плями, що погано вирізнялася на тлі зірок. Решту «планет» годі було й сподіватися вгледіти.

Поруч із човником Чен Сінь на зворотному боці «Юпітера» було пришвартовано 19 інших суденець, які разом мали імітувати 20 космічних міст, що будуть збудовані в майбутньому за проєктом «Бункер». Усі космічні апарати вишикувалися в три ряди – човник Чен Сінь опинився на самому початку, за 10 метрів від брили. Загалом екіпаж космічних суден нараховував понад 100 добровольців. АА також планувала летіти з Чен Сінь, але завадили невідкладні справи компанії. Швидше за все, човник Чен Сінь був єдиним, на борту якого перебувала лише одна людина.

Їм усім із відстані 1,5 мільйона кілометрів було добре видно яскраво-блакитну Землю, на якій три мільярди людей, затамувавши подих, дивилися пряму трансляцію експерименту.

Таймер зворотного відліку показував, що до вибуху залишилося 10 хвилин. На каналах зв’язку запанувала тиша, аж раптом почувся чоловічий голос:

– Привіт. Я в кораблі поруч із тобою.

Чен Сінь здригнулася, впізнавши голос. Її човник був останнім у першому ряду з п’яти суденець. Поглянувши праворуч, Чен Сінь побачила сферичний корабель, що обрисами дуже нагадував човник, на якому вона літала на зустріч із Юнь Тяньміном. Майже половина обшивки корабля лишалися прозорою, і Чен Сінь роздивилася всередині п’ятеро пасажирів. Томас Вейд розташовувався найближче до неї й привітно махав рукою. Чен Сінь змогла впізнати його з першого погляду, оскільки він єдиний з усіх не був одягнений в легкий скафандр, а досі носив ту саму чорну шкіряну куртку, ніби демонструючи зневагу до космосу. Виявилося, що Вейд так і не погодився на протезування – один із рукавів бовтався порожнім.

– Нам є про що поговорити, тож я зайду до тебе, – сказав Вейд і, навіть не дочекавшись згоди Чен Сінь, почав процедуру стикування. На його човнику активувалися маневрові рушії, й космічний корабель почав плавно наближатися. Чен Сінь неохоче запустила процедуру стикування. З легкою вібрацією два човники торкнулися стикувальними модулями, й люки безшумно ковзнули вбік. Через вирівнювання тиску повітря між двома кораблями у вухах Чен Сінь зашуміло.

Вейд переплив із сусіднього човника. Йому нізвідки було взяти значного зореплавного досвіду, але здавалося, що він, як і Чен Сінь, народився в космосі. Дивно, але навіть після ампутації його рухи у невагомості лишалися твердими і відточеними, ніби на нього досі діяла звична сила тяжіння. У кабіні човника панували пів сутінки. Якийсь відсоток віддзеркаленого Землею сонячного світла потрапляв на брилу перед ними, і вже зовсім дещиця відбивалася від неї всередину човника. У цьому тьмяному світлі Чен Сінь поглянула на Вейда і зрозуміла, що плин часу залишив на його обличчі не так багато слідів – він не дуже змінився за ці вісім років, що спливли відтоді, коли вони востаннє бачилися ще в Австралії.

– Як ти тут опинився? – запитала Чен Сінь, з усіх сил намагаючись не дати голосу затремтіти. Але це завжди їй погано вдавалося у розмові з цією людиною. Усе пережите за останні роки відшліфувало її серце до круглого каменя, як-от астероїд перед ними, але Вейд лишався єдиним гострим, ріжучим виступом.

– Я відбув покарання місяць тому, – просто відповів Вейд і дістав із кишені недопалок сигари, який одразу затиснув у роті, хоча було зрозуміло, що розкурити його в кабіні йому не вдасться. – Я отримав помилування. Людина, засуджена за замах на вбивство, звільняється лише через 11 років. Я розумію, що тобі це здається… не надто справедливим.

– Перед законом усі мають бути рівні. Я не бачу тут ніякої несправедливості.

– О, то ти абсолютно законослухняна? Навіть попри заборону будувати кораблі, що зможуть рухатися зі швидкістю світла?

Вейд лишався вірний собі – без жодних еківоків переходив до самої суті розмови. Чен Сінь не відповіла.

– Нащо тобі такий корабель? – знову без паузи спитав Вейд, уп’явшись поглядом у Чен Сінь.

– Тому що тільки з цим проєктом у людства залишаються шанси на велич, – відповіла Чен Сінь, хоробро відповідаючи на його погляд.

Вейд кивнув і вийняв сигару з рота.

– Чудово. Тоді ти дійсно велична постать.

Чен Сінь запитально подивилася на нього у відповідь.

– Тобі відомо, що правильно, а що ні, й ти маєш достатньо сміливості та почуття відповідальності, щоб не чекати дозволу. Тому ти й неординарна особистість.

– Але… – Чен Сінь продовжила речення за Вейда.

– Але тобі бракує здібностей і сили характеру, щоб завершити задумане. Я поділяю твої переконання – мені теж потрібні надшвидкісні кораблі.

– До чого ти хилиш?

– Віддай це мені.

– Віддати тобі що?

– Усе, що маєш: свою компанію, свої статки, авторитет і статус у суспільстві. Я використаю все це для побудови кораблів, які полетять зі швидкістю світла. Заради твоїх ідеалів і майбутньої величі людства.

Маневрові рушії човника знову ожили: хоча сила тяжіння уламка астероїда була невеликою, її вистачало, щоб потроху притягувати до себе невеличке суденце. Рушії акуратно повернули човник у вихідну точку, що розташовувалася на певній, заздалегідь прорахованій відстані від брили. Синє полум’я двигунів вихопило з темряви розфарбований фрагмент скелі, і Велика червона пляма постала у вигляді щойно розплющеного ока. Серце Чен Сінь тьохнуло – чи то від слів Вейда, чи то від раптово посталої перед очима картини. А от Вейд розглядав велетенське око зі звичною холодністю й відчуженістю, замішаними на сарказмі.

Чен Сінь надовго замовкла, бо не могла підібрати жодного влучного слова.

– Не зроби вдруге тієї самої помилки, – промовив Вейд, і кожне його слово було нещадним ударом важезного молота по серцю Чен Сінь.

Зворотний відлік добіг кінця: воднева бомба здетонувала. Через відсутність атмосфери в космічному просторі майже вся енергія від вибуху перетворилася на випромінювання. Камера прямої трансляції, що знаходилася на відстані 400 кілометрів від епіцентру вибуху, показала, як у космосі поруч із Сонцем з’явилася ще одна вогняна куля, яскравість світіння та розміри якої швидко перевищили звичні показники нашого світила. Світлофільтри камери швидко затемнювали картинку, але якби хтось ризикнув із такої відстані поглянути на вогняну квітку неозброєним оком, то лишився б у темряві довіку. Коли вогняна куля запалала на максимумі яскравості, на екрані трансляції не залишилося нічого, крім білизни найчистішого снігу. Полум’я ніби збиралося поглинути увесь Всесвіт.

Чен Сінь і Вейд, заховані в тіні уламка астероїда, не побачили нічого, оскільки інформаційне вікно в човнику було неактивоване. Але вони помітили, як за одну секунду зросла яскравість «Сатурна». Цієї ж миті з того боку «Юпітера», що був звернений до «Сонця», почали розтікатися потоки лави. Зриваючись із країв брили, вони світилися тьмяно-червоним, але, відлетівши на деяку відстань, осяяні загравою ядерного вибуху, перетворювалися на сліпучі бризки феєрверка. Ізсередини човника це скидалося на сріблястий водоспад, що струменіє в напрямку Землі. До цієї миті чотири менші каменюки, які уособлювати планети земної групи, перетворилися на ніщо, тоді як гігантські брили «планет-гігантів» почали нагадувати чотири ріжки морозива, обпалені з одного боку газовим пальником. Їхні сторони, обернені до епіцентру вибуху, швидко оплавилися й набули форми ідеальних гладеньких півкуль, що тягнули за собою довгі хвости срібної лави. Через десять секунд після того, як випромінювання досягло поверхні «Юпітера», його накрила хвиля з частинок імітованої зоряної речовини – оболонки водневої бомби. Помітно завібрувавши, брила почала повільно рухатися в напрямку від «Сонця» – рушії човника миттєво відреагували, продовжуючи утримувати суденце на заданій відстані від «планети».

Вогняна куля палала приблизно тридцять секунд і згасла в один момент. Космос перетворився на велику залу, в якій раптово вимкнули світло. Сонце, що перебувало на відстані близько однієї астрономічної одиниці, здавалося тьмяним, як ніколи. Зі зникненням вогняної кулі стало помітно червоне світіння, що лилося з протилежного боку уламка астероїда. Спочатку воно було дуже яскравим, ніби брила справді горіла, але холод порожнечі космосу швидко вистудив цей вогонь, залишивши лише тьмяно-червоні полиски. Затверділі потоки лави по краях брили нагадували довгі пасма волосся.

Усі 50 човників, схованих за чотирма скелями, лишилися цілими й неушкодженими.

Зображення прямої трансляції з п’ятисекундною затримкою долинуло до Землі, й люди зайшлися криками радості. Надія на світле майбутнє вибухнула не менш яскраво за водневу бомбу. Мети експерименту було повністю досягнуто.

– Не зроби вдруге тієї самої помилки, – знову повторив Вейд, ніби все, що щойно сталося, було лише тимчасовою завадою, яка перервала їхню розмову.

Чен Сінь кинула погляд у напрямку човника, на якому прилетів Вейд. Четверо чоловіків у легких скафандрах не зводили очей з її суденця, незважаючи на світлове шоу. Чен Сінь знала, що заявок від добровольців для участі у випробуванні назбиралося понад десять тисяч, тож тут могли бути присутніми лише відомі й упливові особи. І хоча Вейд щойно звільнився з в’язниці, він мав серйозних покровителів – міг розраховувати принаймні на тих чотирьох, які допомогли йому роздобути цей човник. Ще 11 років тому, коли Вейд змагався за посаду Мечоносця, він уже мав багато вірних послідовників і ще більшу кількість прихильників. Подейкували, що він навіть заснував таємну організацію, яка могла діяти й донині. Вейд нагадував шматок ядерного палива: навіть якби його помістити в закритий свинцевий контейнер, люди навколо все одно відчували б владність цього чоловіка та його загрозу для навколишніх.

– Я маю обміркувати почуте, – сказала Чен Сінь.

– Звісно, ти повинна все добре зважити, – Вейд просто кивнув у відповідь. Потім, безшумно розвернувшись, попрямував назад до свого корабля. Люки зачинилися, й човники розстикувалися.

Вистиглі краплі лави, немов хмари космічного пилу на тлі зоряного неба, неспішно линули в напрямку Землі. Чен Сінь відчула, як невидимі пальці відпускають її серце, й вона теж перетворюється на пилинку, що дрейфує безкраєм космосу.

***

На зворотному шляху, коли до Землі лишилося менш ніж 300 тисяч кілометрів і затримки в сеансі зв’язку стали непомітними, Чен Сінь зателефонувала АА й розповіла їй про зустріч із Вейдом.

– Зроби, як він сказав, і дай те, що він просить! – не вагаючись, відповіла АА.

– Ти… – Чен Сінь здивовано поглянула на зображення АА в інформаційному вікні. Вона гадала, що її позиція стане найбільшою перешкодою.

– Він має рацію: тобі це не до снаги. Така спроба дійсно повністю зруйнує твою особистість! Але він – ця сволота, справжній демон, убивця, кар’єрист, політичний терорист і божевільний технократ – зможе це зробити. Він має достатньо хисту й сил для цього, тож нехай спробує! Якщо він так хоче стрибнути в це пекло, то відійди вбік і дай йому таку можливість!

– А як щодо тебе?

– Я ніколи не працюватиму з ним, це зрозуміло, – відповіла АА з посмішкою. – Відтоді як проголосили заборону розробки надшвидкісних кораблів, мені теж не стане духу продовжувати роботу над цим проєктом. Я заберу належну мені частку в компанії і займуся чимось, що мені до душі. І тобі раджу вчинити так само.

***

За два дні у прозорій конференц-залі штаб-квартири «Зоряного кільця» Чен Сінь знову зустрілася з Вейдом.

– Я готова дати все, що тобі потрібно, – сказала Чен Сінь.

– Тоді ти негайно ляжеш у гібернацію, – без роздумів відповів Вейд. – Бо твоя присутність може мати негативні наслідки для реалізації нашого задуму.

– Я так і планувала, – кивнула Чен Сінь.

– Ми розбудимо тебе в той день, коли досягнемо успіху, й він стане твоїм також. Якщо до того часу надшвидкісні кораблі все ще лишатимуться поза законом, то вся відповідальність ляже на нас; якщо ж світ уже буде готовий до такого успіху, то вся слава дістанеться тобі… Але це станеться не раніше ніж за пів століття чи навіть пізніше. Ти ще будеш молодою, а ми всі зістаримося.

– Але я маю одну умову.

– Озвучуй.

– Якщо твоя робота над проєктом бодай гіпотетично зможе зашкодити людству – ти маєш розбудити мене. За мною лишатиметься ухвалення остаточного рішення, і я матиму право повернути собі всі передані тобі повноваження.

– Я не пристану на це.

– Тоді забудь усе, про що ми говорили.

– Чен Сінь, ти добре розумієш, чим ми займатимемося. Іноді нам доведеться…

– Не зважай. Далі ми підемо нарізно.

Вейд поглянув на Чен Сінь, і в його погляді з’явилося дещо дивне: вагання, навіть безпорадність – раніше подібні емоції в нього можна було помітити так само рідко, як і відкритий вогонь під водою.