Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 41 (всего у книги 47 страниц)

Повз Плутон усе ще пролітали кораблі, які не полишали надії врятуватися.

– Діти, вже час відлітати, – сказав Ло Цзі.

– Летімо разом! – запропонувала Чен Сінь.

– Який у цьому сенс? – запитав Ло Цзі, посміхаючись. Похитавши головою, він вказав костуром у напрямку моноліту: – Тут мені буде комфортніше.

– Гаразд. Але ми зостанемося тут, допоки Уран не потрапить у двовимірний простір. Так ми проведемо з вами трохи більше часу, – погодилася АА.

Наполягати дійсно не було сенсу: навіть якби Ло Цзі погодився відлетіти з ними на «Зоряному кільці», старий виграв би лише якусь годину часу. Завершуючи життя, він не потребував такої відстрочки смерті. Власне, й їм самим було б уже байдуже, якби не завдання.

– Ні, вирушайте негайно! – рішуче заперечив Ло Цзі, грюкнувши костуром із такою силою, що аж злетів угору в умовах мікрогравітації. – Ніхто не знає, наскільки прискорюється процес падіння на двовимірну площину. Не зволікайте із завданням. Ми можемо зоставатися на зв’язку, що мало чим відрізнятиметься від перебування поруч.

Чен Сінь завагалася, але зрештою кивнула.

– Добре, ми відлітаємо. Але підтримуватимемо контакт до останнього!

– Звісно, а як інакше, – відповів Ло Цзі, піднявши костур на прощання, а потім розвернувся й попрямував до моноліту. Здавалося, буцім він парив над сніжним покровом, час від часу сповільнюючи політ за допомогою костура. Чен Сінь і АА невідривно спостерігали за ним, допоки постать Оберненого до стіни, Мечоносця й останнього доглядача могили всього людства не зникла за вхідною брамою.

Вони повернулися на борт «Зоряного кільця», і корабель негайно й без додаткових вказівок злетів. Двигуни здійняли в повітря клуби снігу, перетворюючи його на туман, і швидко розігнали корабель до другої космічної швидкості Плутона – трохи більше одного кілометра на секунду, – давши змогу досягнути орбіти планети. В ілюмінаторах та інформаційних вікнах було видно, що звичний синьо-чорний колір поверхні Плутона змінився на біле снігове покривало, а гігантський напис «Цивілізація Землі», викладений багатьма мовами, тепер неможливо розрізнити. «Зоряне кільце» пролетіло між Плутоном і Хароном, ніби протискуючись каньйоном, – настільки близько розташовувалися два небесні тіла.

Довкола них у «каньйоні» виблискувало багато зірок: кораблі-втікачі на значно більшій, ніж у «Зоряного кільця», швидкості випробовували свою вдачу. Одне із суден пролетіло лише за сто кілометрів від них, освітивши вогнями двигунів поверхню Харона. Можна було легко роздивитися його трикутні обриси і десятикілометрові снопи плазми синього кольору, що виривалися із сопел двигунів.

– Це «Мікени», – доповів штучний інтелект бортової системи. – Середній корабель зоряного класу, що не має замкненої системи життєзабезпечення. Після вильоту за межі Сонячної системи, навіть якщо його баки заповнені по вінця й на борту перебуває тільки одна людина, пасажир зможе вижити лише протягом п’яти років.

Штучному інтелекту, вочевидь, було невтямки, що «Мікени» не зможуть залишити меж Сонячної системи. Як і решті кораблів-утікачів, цьому човнику залишилось існувати в тривимірному світі не більше трьох годин.

«Зоряне кільце» нарешті вибралося з каньйону, утвореного Плутоном і Хароном, залишивши позаду ці два темні світи й прямуючи у відкритий космос. Вони побачили у всій красі двовимірне Сонце та Юпітер, який також майже перетворився на пласке зображення. Більша частина Сонячної системи, окрім Урана, вже опинилася на площині.

– Боже мій, це ж справжня «Зоряна ніч»! – вигукнула АА.

Чен Сінь збагнула, що вона говорить про картину ван Гога. І дійсно, побачене до болю нагадувало відоме полотно. Те, якою вона пам’ятала картину, майже стовідсотково збігалося з виглядом двовимірної Сонячної системи, яка розкинулася перед її очима. Гігантські планети розпласталися у просторі, відстань між ними значно поступалася діаметру самих небесних тіл. Але неосяжні розміри планет додавали відчуття нереальності зображень, які більше нагадували завихрення посеред простору-часу. Кожна часточка Всесвіту текла, метушилась і тремтіла від божевільного переляку, немов спалахи полум’я, які могли випромінювати тільки смертельний холод. Сонце, планети, вся матерія та буття видавалися лише ілюзією, створеною турбулентністю простору-часу.

Чен Сінь аж тепер зрозуміла дивне відчуття, що виникало у неї при кожному погляді на «Зоряну ніч». Решта зображеного на полотні – дерева, немов охоплені вогнем, селище та гори під покровом ночі – мало очевидні перспективу й глибину. Але зоряне небо над ними не було тривимірним, а радше нагадувало величезну картину в картині, яка затуляла справжнє нічне небо.

Бо та зоряна ніч була двовимірною.

Як ван Гогу вдалося у 1889 році намалювати подібне? Чи міг майстер після другого психічного зриву лише за допомогою розбурханої уяви хворого мозку перескочити в часі на понад п’ятсот років і побачити цю картину?! Чи ж усе відбувалося навпаки: побачене жахливе майбутнє й картина прийдешнього Судного дня стали справжніми причинами його психічного зриву та самогубства?

– Діти, у вас усе добре? Що ви плануєте робити? – Ло Цзі вигулькнув в інформаційному вікні. Він уже позбувся скафандра, і його білі волосся та борода знову розкошлатилися в умовах низької гравітації, немов плавали у воді. За ним було видно тунель, який мав проіснувати сто мільйонів років.

– Ми якраз збиралися почати викидати зібрані реліквії у відкритий космос. Але хочемо залишити на борту «Зоряну ніч», – відповіла АА.

– Залиште все при собі й забирайтеся звідси.

Почуте неабияк здивувало Чен Сінь і АА. Вони перезирнулися, й АА перепитала:

– Забиратися? Як і куди?!

– Куди вам заманеться. Ви можете обрати будь-яку точку Чумацького Шляху. Вам навіть має вистачити життя, щоб долетіти до Туманності Андромеди. «Зоряне кільце» здатне досягти швидкості світла, бо оснащене єдиним зразком двигуна криволінійного прискорення.

Шок від почутого відібрав мову в Чен Сінь і АА.

– Після загибелі Вейда співробітники наукограда не полишили спроб: звільняючись із в’язниці, люди ставали до роботи і створили ще одну секретну дослідницьку базу. Здогадуєтеся, де вона розташовувалася? На Меркурії. Ще одне місце в Сонячній системі, не розбещене надмірною увагою гостей. Чотири століття тому Обернений на ім’я Рей Діас за допомогою великої кількості гігантських водневих бомб утворив на поверхні планети величезний кратер. Саме там і розміщувалася база, побудова якої тривала понад тридцять років. Наприкінці будівництва кратер накрили величезним куполом, а споруду залегендували як станцію з вивчення сонячної активності. Нам навіть вдалося відновити діяльність вашої компанії та зробити її оператором нової дослідницької бази.

Сліпуча стіна світла увірвалася крізь ілюмінатор, але Чен Сінь і АА навіть не глянули в той бік. Проте штучний інтелект корабля повідомив, що Уран «щойно розпочав процес трансформації», тобто почав перетворюватися на двовимірну картину. Нептун по той бік Сонця вже завершив цей процес. Тепер між Плутоном і двовимірною площиною не лишилося інших небесних тіл.

– Через тридцять п’ять років після смерті Вейда на меркуріанській базі відновилося дослідження криволінійного руху. Саме з тієї точки, де було перерване, – переміщення двоміліметрової волосинки на два сантиметри. Дослідження тривали пів століття і кілька разів із різних причин переривалися, але невмолимо просувалися від суто теоретичних обґрунтувань до практичних випробувань. Я не буду детально зупинятися на труднощах і проривах цього періоду. На завершальному етапі досліджень виникла необхідність проведення масштабних експериментів дієвості рушіїв криволінійного прискорення, і меркуріанська дослідницька база вже не могла забезпечити необхідних для цього умов. По-перше, вона мала ліміт потужності енергетичних установок; по-друге, результатом проведення експериментів стала б поява посеред космосу легко помітної траєкторії слідів, що неодмінно викрило б справжнє призначення меркуріанської бази. Насправді, зважаючи на плинність наукових кадрів бази впродовж 50 років, складно припустити, що Федеральний уряд й гадки не мав про те, які експерименти проводяться на Меркурії. Але доки їх масштаб обмежувався невеликими об’єктами та маскувався під іншу наукову роботу, на це закривали очі. Але проведення широкомасштабних випробувань – це вже геть інша справа, тож ми пішли на перемовини з Федеральним урядом. І співпраця виявилася неочікувано плідною.

– То закон, який забороняв проведення досліджень і будівництво кораблів із рушіями криволінійного прискорення, було скасовано? – запитала Чен Сінь.

– Ні, але уряд співпрацював із нами, тому що… – Ло Цзі постукав костуром по землі, що, вочевидь, свідчило про його вагання. – Поки що залишмо це. Кілька років тому ми виготовили першу партію з трьох двигунів і розпочали серію безпілотних тестових польотів на швидкості світла. Двигун №1 розігнався до швидкості світла на відстані 150 астрономічних одиниць від Сонця і, пролетівши деякий час, повернувся у Сонячну систему. У системі відліку самого двигуна мандрівка протривала лише 10 хвилин, але для нас від часу старту до повернення минуло три роки. Друга серія випробувань включала одночасний запуск двигунів №2 та №3. Зараз вони перебувають за межами хмари Оорта й мають повернутися до Сонячної системи за шість років. На «Зоряному кільці» встановлено двигун №1, який пройшов випробування.

– Але чому на борту «Зоряного кільця» лише ми двоє? З нами має бути щонайменше ще пара чоловіків! – вигукнула АА.

– Нема часу, – Ло Цзі похитав головою у відповідь. – Проєкт співпраці між компанією та Федеральним урядом був абсолютно таємним. Лише дрібка людей знає, що двигун криволінійного прискорення існує, ще менше відає, де встановлений єдиний робочий зразок, який залишився в Сонячній системі. Це все занадто небезпечно. Кінець настав, а серця людей не надто змінилися. «Зоряне кільце» стане об’єктом полювання всього світу, й люди будуть ладні вбивати один одного за найменший шанс потрапити на борт. Зрештою, не зостанеться нічого. Саме через це ми були змушені відіслати «Зоряне кільце» якнайдалі він бункерного світу, перш ніж оголошувати про напад за теорією Темного лісу. У нас дійсно не було часу, щоб подбати про це. Цао Бінь направив корабель до Плутона, аби ви забрали мене з собою. Хоча йому варто було одразу віддати наказ про старт «Зоряного кільця» зі швидкістю світла ще з юпітеріанської орбіти.

– Тоді чому ви не полетіли з нами?! – викрикнула Чен Сінь.

– Я прожив довге життя, й навіть якби піднявся на борт, мені залишилося б небагато часу. Я значно більше підходжу на роль вартового гробниці.

– Ми заберемо вас! – вигукнула Чен Сінь.

– Не говори дурниць, плин часу невблаганний.

Ділянка тривимірного простору, де вони перебували, прискорювала падіння на двовимірну площину. Пласке, повністю згасле Сонце, яке тепер нагадувало темно-червоне мертве море, затуляло більшу половину горизонту, видного в ілюмінаторах. Чен Сінь і АА побачили, що двовимірна площина не була абсолютно пласкою – вона здатна коливатися! Довга хвиля, що закінчувалася десь за обрієм, котилася її поверхнею. Подібне явище й інші деформації тривимірного простору підказали «Синьому простору» та «Гравітації» місцеположення викривлень, звідки можна було потрапити у чотиривимірний простір. Навіть на ділянках площини, де не було трансформованих двовимірних об’єктів, можна було помітити подібне коливання. Ці хвилі – це візуалізація двовимірного простору в тривимірному, проте ставали вони помітними лише у великих масштабах.

На борту «Зоряного кільця» просторово-часові спотворення, спричинені прискореним падінням, також почали відчуватися як витягування простору в напрямку падіння: Чен Сінь помітила, що круглі ілюмінатори стали нагадувати еліпси, а струнка АА видавалася присадкуватою. Однак Чен Сінь і АА не відчували жодного дискомфорту, а всі системи космічного корабля продовжували працювали в оптимальному режимі.

– Ми повертаємося на Плутон! – наказала Чен Сінь штучному інтелекту корабля, а потім повернулася до Ло Цзі в інформаційному вікні: – Ми мусимо повернутися по вас! Ми маємо вдосталь часу – Уран іще не завершив трансформацію у два виміри!

– З авторизованих користувачів, які перебувають на зв’язку з кораблем, Ло Цзі має найвищий пріоритет. Лише він може віддати команду на повернення до Плутона, – беземоційно відповів штучний інтелект корабля.

Ло Цзі, стоячи на тлі тунелю, усміхнувся.

– Дітки, ви ж розумієте, що, якби я захотів, то зараз був би на борту поруч із вами. Я застарий для таких далеких мандрівок. Не турбуйтеся про мене. Як я вже казав, я отримав від життя все. Готовність до криволінійного прискорення!

Остання фраза призначалася штучному інтелекту корабля.

– Параметри курсу? – перепитала бортова система.

– Слідувати прокладеним курсом. Я не знаю, куди ви захочете прямувати, гадаю, що й ви самі ще не вирішили. Коли визначитеся з пунктом призначення, просто вкажіть на зоряній карті потрібну точку. Більшість зірок на відстані 50 тисяч світлових років мають автоматичне визначення цілі.

– Підтверджую команду. Криволінійний двигун перейде в робочий режим за 30 секунд, – почувся голос штучного інтелекту.

– Нам потрібно перейти в стан глибоководного занурення? – запитала АА, хоча розуміла, що у разі звичайного способу прискорення до таких швидкостей нічого не допоможе, й їх розплющить до молекул.

– Ви не потребуєте жодних приготувань до польоту. Цей спосіб переміщення базується на викривленні самого простору, а отже, ви не відчуєте ніяких перевантажень, – почувся голос Ло Цзі.

– Криволінійний двигун увімкнено. Усі системи працюють в оптимальний спосіб. Параметри прискорення: викривлення простору – 23,8; коефіцієнт кривизни траєкторії – 3,41 до 1; «Зоряне кільце» досягне швидкості світла за 64 хвилини й 18 секунд.

Оголошення штучного інтелекту корабля більше асоціювалися з командами про заглушення двигунів, аніж із «повний уперед»: усе довкола стихло, не чулося жодного нового звуку. Вони розуміли, що термоядерний двигун вимкнено, тому зникло фонове гудіння реактора й самого двигуна, але цю порожнечу не заповнили інші звуки. Насправді важко було повірити, що щось відбувається.

Але певні ознаки увімкнення криволінійного рушія ставали дедалі помітнішими: викривлення простору поступово зникало, ілюмінатори округлювались, а АА витончувалася й додавала у зрості. Поглянувши крізь ілюмінатор, можна було побачити, що сусідній корабель-утікач усе ще рухався швидше за «Зоряне кільце», проте різниця швидкостей сильно зменшилася.

Цієї миті штучний інтелект вивів у ефір радіообмін повідомленнями між сусідніми кораблями, які, з його точки зору, стосувалися «Зоряного кільця».

– Погляньте, наскільки блискавично прискорюється той корабель! – кричала якась жінка.

– Боже, людей усередині має розплющити у фарш! – відповідав їй чоловічий голос.

Його перебив інший чоловік:

– Ви ідіоти! Таке прискорення має розчавити й сам корабель! Але нічого подібного ми не спостерігаємо, тож він рухається не за допомогою термоядерного двигуна, а під дією криволінійного рушія!

– Криволінійний двигун?! Космічний корабель, який здатен пересуватися зі швидкістю світла?! Це надшвидкісний корабель!!!

– Здається, чутки виявилися правдивими. Вони таємно будували цей корабель, а тепер зможуть врятуватися від смерті…

– А-а-а-а-а!!! А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!! А-А-А-А-А-А-А-А-А-А!!!! – почулося волання першої жінки.

– Гей, хто там збоку від нього, йдіть на перехоплення! Протараньте його!! Знищіть!!!

– А-а-а-а! – знову почувся голос першої жінки. – Вони зможуть досягти швидкості втечі та врятуватися! Вони житимуть!!! А-а-а-а!!! Я теж хочу надшвидкісний корабель!!! Зупиніть їх! Убийте тих, хто всередині!!!

Почувся ще один крик, але цього разу зсередини «Зоряного кільця». Це була АА.

– Боже мій! Чому ми бачимо два Плутони?

Чен Сінь повернулася до інформаційного вікна, в яке дивилася АА, і побачила зображення Плутона через системи спостереження корабля. Зараз планета перебувала досить далеко, але деталі залишалися легко помітними. Як і казала АА, Плутон і Харон отримали близнюків, які розташовувалися неподалік від справжніх небесних тіл. Чен Сінь помітила, що й деякі об’єкти на двовимірній поверхні також частково подвоїлися, подібно до того, як у графічному редакторі виділяється певна частина зображення, аби скопіювати її та розмістити поруч із оригіналом.

– Цей ефект виникає тому, що світло у доріжці слідів, які залишає по собі «Зоряне кільце» під час прискорення, сповільнюється, – пояснив Ло Цзі. Його зображення в інформаційному вікні почало розмиватися, але голос лунав чітко й без спотворень. – Один із бачених вами Плутонів є зображенням, яке передається світлом із нижчою швидкістю. Але позаяк планета все ще перебуває у русі, то, опинившись за межами доріжки слідів, вона знову вигулькнула на небосхилі перед вами. Ось чому ви бачите подвоєне зображення.

– Швидкість світла сповільнюється? – Чен Сінь відчула, що вони доторкнулися до великої таємниці буття.

Ло Цзі продовжив думку:

– Мені оповідали, що ви дізналися про криволінійне прискорення, провівши експеримент із милом і човником. А чи повторили ви експеримент після того, коли човник проплив через усю ванну і досяг борта? Ви повернули його у початкове положення?

Вони тоді цього не зробили. Налякана можливою присутністю софонів, Чен Сінь забрала човник і викинула його геть. Але легко було здогадатися про результати повторного експерименту.

– Човник узагалі не зрушив би з місця чи плив би значно повільніше, оскільки коефіцієнт поверхневого натягу води зменшився, – відповіла Чен Сінь.

– Абсолютно правильно. Те саме відбувається і після розгону корабля до швидкості світла. На траєкторії руху літального апарата з криволінійним рушієм структура самого простору також змінюється. Якщо аналогічний корабель помістити в колію, залишену першим, то він заледве зможе рухатися. Для забезпечення руху доведеться використовувати потужніший двигун, але й він не зможе розігнати наступний корабель до швидкості першого. Імовірно, досягнута швидкість різнитиметься в рази. Інакше кажучи, в колії, що утворюється під час подібного руху, швидкість руху світла у вакуумі значно зменшується.

– До якого значення можна зменшити швидкість світла?

– Теоретично й до нуля, але на практиці це майже неможливо. Однак якщо ви встановите високе значення коефіцієнта кривизни траєкторії двигуна «Зоряного кільця», то вам вдасться досягти позначки у 16,7 кілометра на секунду – позначки, про яку так мріяло людство.

– Але ж це… – почала говорити АА, вдивляючись у зображення Ло Цзі.

Чорний домен, – подумала Чен Сінь, але нічого не сказала.

– Чорний домен, – луною відізвався Ло Цзі. – Звісно, одного корабля недостатньо для створення повноцінного чорного домену, який поглине цілу зоряну систему. Згідно з підрахунками, для цього потрібно мати понад тисячу кораблів із криволінійними двигунами. Прискорюючись радіально в різних напрямках до швидкості світла, вони утворять колії, які почнуть розширюватися і зливатися в одну сферу, що поглине всю Сонячну систему. Швидкість світла в цій сфері дорівнюватиме 16,7 кілометра на секунду, тобто утвориться чорна діра, або чорний домен.

– Отже, чорний домен може бути наслідком руху кораблів зі швидкістю світла! – вигукнула АА.

У Всесвіті колія від криволінійного руху може бути як доказом небезпечності цивілізації, так і посланням миру. Якщо колія пролягає в напрямку від світу, то це буде свідченням першого варіанта розвитку подій; якщо огортає його – другого. Аналогічно людина із сильцем в руці є загрозою, а із зашморгом на шиї не становить небезпеки.

– Саме так. Але ми запізно це усвідомили. У наших дослідженнях криволінійного двигуна експериментальна частина постійно випереджала теоретичне підґрунтя. Вам добре відомий стиль роботи Вейда. Чимало результатів експериментів ми не могли пояснити теоретично, а без відповідних знань було легко пропустити деякі важливі нюанси. На ранніх стадіях досліджень – коли нам вдалося перемістити твою волосину – утворювані від криволінійного руху колії лишалися маленькими й майже непомітними. Але й тоді не бракувало дивних проявів: наприклад, після розширення колії низька швидкість світла спричиняла несправність квантових інтегральних систем комп’ютерів, які перебували поруч із випробувальним стендом. Проте ніхто не звертав на це уваги. Пізніше, після збільшення масштабу експериментів, ми нарешті дізналися таємницю колій криволінійного руху. Саме через це Федеральний уряд погодився на співпрацю. Вони доклали всіх зусиль, аби ми вдало завершили свої випробування, але забракло часу… – Ло Цзі скрушно похитав головою, зітхнув і більше не зронив ані слова.

– Від інциденту з проголошенням наукоградом незалежності до завершення зведення меркуріанського дослідницького центру минуло 35 років. Цінний час було згаяно даремно, – завершила за нього думку Чен Сінь.

Ло Цзі мовчки кивнув, і Чен Сінь побачила, що звичне тепло його очей змінилося страшними вогнями Судного дня. Його погляд чітко транслював думку: Поглянь, дитино, що ти накоїла.

Чен Сінь збагнула, що з трьох варіантів порятунку людства – бункерів, чорного домену й надшвидкісних кораблів – єдиним шансом на виживання було лише створення флоту кораблів із криволінійними рушіями.

Юнь Тяньмін вказав шлях до порятунку, але вона своїми руками заблокувала його.

Якби Чен Сінь не зупинила Вейда, Зоряна кільце мало б шанси здобути омріяну незалежність. Навіть якби місто не протрималося довго, вчені, можливо, встигли б відкрити ефект викривлення простору від роботи рушіїв, що змусило б Федеральний уряд змінити ставлення до надшвидкісних кораблів. А це могло дати можливість збудувати флот із тисячі подібних літальних апаратів і створити чорний домен, тим самим уникнувши завдання удару, який перекинув Сонячну систему у два виміри.

Людство могло піти двома шляхами: частина полетіла б до зірок, а решта жила б щасливо всередині чорного домену.

Зрештою, це була не перша її груба помилка.

Вона двічі обіймала посаду, що за обсягом влади поступалася лише богу, і двічі штовхала світ у прірву в ім’я любові. Але тепер уже нікому було виправити її помилку.

Вона зненавиділа Вейда. Чому він дотримав слова? Що його спонукало? Слово чоловіка чи він це зробив заради неї? Звісно, вона розуміла, що на той момент Вейд іще не знав про ефект від викривлення простору. Його мету побудови надшвидкісних кораблів повністю описав той безіменний військовий із Зоряного кільця: «Ми боремося за свободу, за те, щоби бути вільними людьми у цілому Всесвіті!». Чен Сінь була переконана: якби Вейд тоді знав, що надшвидкісні кораблі – єдиний порятунок людства, то легко знехтував би даною обіцянкою.

Не гоже цуратися відповідальності, нехай вона і поступалася за владою лише богу, – якщо тебе обрали на високу посаду, ти маєш виконувати завдання до кінця.

Опинившись на Плутоні, Чен Сінь подумала, що настала найлегша пора її життя. Дійсно, люди, котрі опиняються за мить до кінця світу, можуть відчути неабияке полегшення: звичний тягар обов’язків вже не тисне, всі турботи і тривоги зникають, а життя повертається до первісного стану спокою в утробі матері. Тієї миті Чен Сінь могла тільки спокійно чекати яскравого, поетичного кінця, що ознаменує її перетворення на частину гігантської картини Сонячної системи.

Але тепер усе перевернулося з ніг на голову. На зорі космології як науки існував цікавий парадокс: оскільки Всесвіт здавався нескінченним, то на кожну точку простору щомиті мала діяти сукупність гравітаційних сил незліченної кількості небесних тіл. Чен Сінь зараз відчувала щось подібне – кожен куточок Усесвіту тиснув на неї звідусіль, нещадно роздираючи душу. Спогади про хвилю первинного жаху останніх хвилин на посаді Мечоносця, яку вона пережила 127 років тому, знову напосіли на неї. Космос заполонили очі, що не відводили від неї погляду: динозаври, трилобіти, мурахи, птахи, метелики й навіть бактерії… Окремо відчувалися погляди 100 мільярдів людей, які жили на Землі у всі часи.

Чен Сінь поглянула в очі АА й легко прочитала її думки: Нарешті й ти зіткнулася з чимось, страшнішим за смерть.

Вона розуміла, що їй не лишається нічого іншого, як жити далі. Вона і АА – єдині представники людської раси, а її смерть зменшить цю популяцію вдвічі. Це справді співрозмірне покарання за всі її помилки.

Однак майбутня подорож вже не мала мети – космічний простір перед нею втратив чорний колір, лишившись безбарвним.

– Куди нам податися? – пробурмотіла Чен Сінь.

– Відшукайте їх, – відповів Ло Цзі, чиє зображення на екрані стало ще розмитішим і втратило колір.

Його слова, немов блискавка, спалахнули в голові Чен Сінь. Вони з АА перезирнулися, одразу зрозумівши, про кого йдеться.

– Вони ще живі, – продовжив Ло Цзі. – П’ять років тому бункерний світ отримав від них звістку через гравітаційну хвилю. Це було коротке повідомлення без вказування місця їхнього перебування. Можливо, вам вдасться їх відшукати, чи ж їм пощастить натрапити на вас.

Цієї миті чорно-біле зображення Ло Цзі остаточно зникло, але ще було чутно його голос, який встиг сказати наостанок:

– От настав і мій час перетворитися на картину. Щасливої подорожі, дітки.

Сигнал з Плутона остаточно перервався.

На екрані системи спостереження Плутон засяяв, немов зірка, і почав розширюватися у двох вимірах. Ділянка планети з музейним комплексом першою торкнулася двовимірної площини.

На теперішній швидкості «Зоряного кільця» вже став помітний ефект Доплера: хоч при погляді на окрему взяту зірку здавалося, що нічого не відбувається, світло зірок попереду змістилося до синьої частини спектра, а позаду – до червоної. Зсув спектра став помітним і у двовимірній Сонячній системі.

За бортом не було видно жодного іншого корабля-втікача – «Зоряне кільце» значно випередило їх. Усі вони тепер падали на двовимірну поверхню, немов краплі рясного дощу.

Повідомлень із Сонячної системи ставало дедалі менше, й вони коротшали. Через зміну частоти радіосигналів, спричинену ефектом Доплера, сповіщення лунали трохи дивно, немов пташиний спів.

«Ми вже заблизько! Ви позаду нас? ... Не роби цього! Не треба! ... Боляче не буде, я вас запевняю. Усе станеться за мить… І після всього ти ще мені не віриш? Що ж, нехай… Так, кохана, ми сплощимося до мікронів… Ходи сюди! Ми маємо бути разом…»

Чен Сінь і АА слухали мовчки. Голосів чулося все менше й менше, а інтервали між повідомленнями зростали. Через тридцять хвилин вони почули останній голос із Сонячної системи:

– А-а-а…

Голос обірвався назавжди. Гігантська двовимірна картина під назвою «Сонячна система» постала в усій красі.

«Зоряне кільце» все ще падало на двовимірну площину. Швидкість, яку вони розвинули, лише сповільнювала падіння, проте космічний корабель іще не досягнув необхідного прискорення утечі, аби відірватися від двовимірної площини. Зараз «Зоряне кільце» залишалося єдиним у Сонячній системі рукотворним об’єктом, який іще не опинився на площині, а Чен Сінь і АА були єдиними уцілілими. Зореліт відділяла від двовимірної картини не дуже значна відстань. Сонце видавалося абсолютно пласким, як поверхня моря з узбережжя: тьмяна темно-червона зірка, здавалося, не мала кінця-краю. Плутон, який іще нещодавно був тривимірним, перетворився на гігантську пляму, що продовжувала збільшуватися. Чен Сінь роздивлялася його вишукані «річні кільця», сподіваючись відшукати бодай якісь сліди музею. Але марно – розмір споруди був замалий, аби можна було сподіватися її роздивитися. Потік тривимірного світу, який спадав на двовимірну площину, здавався непереборним. Чен Сінь почала сумніватися, чи справді двигун криволійнійного прискорення зможе розігнати корабель до швидкості світла. Їй дуже кортіло, аби все закінчилося тут і зараз.

Але цієї миті пролунав голос штучного інтелекту корабля:

– «Зоряне кільце» досягне швидкості світла за 180 секунд. Будь ласка, задайте кінцеву точку маршруту.

– Ми не знаємо, куди вирушити, – відповіла АА порожнім голосом.

– Ви зможете встановити пункт призначення й після досягнення швидкості світла, але в системі відліку корабля ви проведете не так багато часу, тож існує ймовірність запізнитися з вказуванням цілі й проминути необхідний пункт. Краще визначитися зараз.

– Ми не знаємо, де їх шукати, – відповіла Чен Сінь. «Їх» існування трохи прикрашало безрадісне майбутнє, проте Чен Сінь усе одно почувалася загубленою в часі й просторі.

АА раптом схопила Чен Сінь за руку й мовила:

– Хіба ти забула, що, крім «них», у Всесвіті ще лишився й «він»?

Так, це правда. Чен Сінь відчула, як стиснулося серце, – їй ніколи в житті не кортіло чогось сильніше, ніж іще раз побачитися з ним.

– У тебе призначене побачення, – нагадала АА.

– Так, я пам’ятаю, – механічно відповіла Чен Сінь. Емоцій на іншу реакцію вже бракувало.

– То летимо до твоєї зірки!

– Гаразд, летимо туди, – погодилася Чен Сінь і перепитала у штучного інтелекту бортової системи: – Зможеш ідентифікувати зірку за номером докризових часів – DX3906?

– Так, звісно. Тепер вона має позначення S74390E2. Будь ласка, підтвердіть кінцеву точку маршруту.

Перед ними матеріалізувалася велика голографічна карта зоряного неба, на якій були нанесені всі зірки в радіусі 500 світлових років від Сонячної системи. Одна з них блимала яскраво-червоним і додатково підсвічувалася білою стрілкою.

– Так, це вона. Рушаймо туди, – кивнула Чен Сінь.

– Ініціацію маршруту завершено. «Зоряне кільце» досягне швидкості світла за 50 секунд.

Їм здалося, що карта зоряного неба перемістилася назовні, але це корпус корабля став повністю прозорим. Чен Сінь і АА видалося, ніби вони парять у відкритому космосі. Штучний інтелект корабля ніколи до цього не використовував такого режиму відображення зовнішнього світу. Попереду зорів Чумацький Шлях, який набув чистого кольору небесної блакиті, нагадуючи безкраїй океан; позаду лишилася двовимірна Сонячна система з пласкими Сонцем та планетами, що тонули в криваво-червоному мороці.

Раптом вигляд Усесвіту докорінно змінився: всі зірки попереду корабля витягнулися у напрямку фінальної точки їхнього маршруту, ніби ця частина Всесвіту перетворилася на величезну чорну чашу, й усі зорі скочувалися на її дно. Незабаром зірки зіщулилися перед ними в скупчення настільки щільно, що годі було й сподіватися розрізнити кожну з них окремо. Вони згрупувалися в невелику кулю, яка випромінювала яскраво-синє світло, немов величезний сапфір. Час від часу зі скупчення світла виокремлювалися поодинокі зірки й швидко відлітали назад, переміщуючись абсолютно темним простором. Їхній колір у русі постійно змінювався: блакитний поступався місцем зеленому, потім – жовтому, а коли зірка пролітала над «Зоряним кільцем», вона вже сяяла червоним. За кормою космічного корабля двовимірна Сонячна система й зірки конденсувалися у червоне скупчення, що нагадувало багаття, яке палає в кінці Всесвіту.