Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 33 (всего у книги 47 страниц)

Під ногами почувся пульсуючий гуркіт, спричинений напруженням матеріалів структурного каркаса космічного міста під впливом швидкої зміни сили тяжіння промайнулої Європи. Супутнику Юпітера знадобилося лише три хвилини, щоб пролетіти повз Азію І, а далі Європа почала так само швидко зменшуватися у розмірах із протилежного від спостерігачів боку. Вісім космічних міст, які розташовувались у перших двох рядах, увімкнули маневрові рушії для згладжування впливу гравітації Європи на їхні орбіти, засвітивши вісім вогників у темряві космосу.

– Боже мій, наскільки близько вона промайнула? – вражено запитала Чен Сінь.

– Зараз Європа знаходилася щонайменше на відстані 150 кілометрів від нас. Юпітер має 13 супутників, і кластер не може маневрувати таким чином, щоб знаходитися на значній віддалі від усіх них. Нахил орбіти Європи до площини екватора Юпітера менше ніж пів градуса, тож вона пролітає повз ці ряди космічних міст на дуже невеликій відстані. Цей супутник слугує головним джерелом води для кластера, і на його поверхні ми розмістили чимало виробництв. Але внаслідок завдання удару по Сонцю це все піде шкереберть. Після вибуху світила орбіти всіх супутників Юпітера зазнають суттєвих змін, і нам доведеться серйозно попрацювати, щоб уникнути зіткнення з ними.

Цао Бінь відшукав космічний корабель, на якому прилетів. Човник виявився одним із найменших і нагадував звичайний двомісний автомобіль із минулого. Політ у космосі на такому крихітному кораблі інстинктивно викликав у Чен Сінь занепокоєння, хоча вона розуміла, що перейматися не варто. Скафандри також виявилися непотрібними, і Цао Бінь голосовою командою наказав бортовому комп’ютеру правити до Північної Америки І. Космічний корабель слухняно активував рушії й злетів.

Чен Сінь зауважила, що посадковий майданчик космодрому швидко віддаляється, а корабель рухається по дотичній лінії від міста, яке оберталося внизу. Незабаром у полі зору з’явилася восьмикілометрова верхня частина Азії І, а потім і все місто з величезною темно-жовтою облямівкою. Лише після того як Чен Сінь побачила скінченність цієї жовтавої плями, вона збагнула, що дивиться на поверхню Юпітера. Тут, у затінку газового гіганта, панували холод і темрява, здавалося, що Сонця взагалі не існує. Тільки фосфоресценція рідкого водню та гелію крізь густу атмосферу планети утворювала каламутні гало на поверхні Юпітера, які скидалися на очні яблука, що рухаються під повіками під час сну. Величні розміри планети справили шокуюче враження на Чен Сінь. Звідси вона могла бачити лише її невеличкий краєчок, який злегка заокруглювався на тлі космосу. Юпітер нагадував темний бар’єр, що перекривав доступ до всього сущого, і Чен Сінь здавалося, ніби вона стоїть перед гігантською стіною у кінці буття.

***

Протягом наступних трьох днів Цао Бінь показав Чен Сінь ще чотири космічні міста.

Першим вони навідали найближчого сусіда Азії І – Північну Америку І. Найбільшою перевагою цього космічного міста у формі ідеальної сфери було те, що одне штучне сонце могло рівномірно освітлювати все місто загалом. Однак і недоліки такого архітектурного рішення були очевидними: гравітація значно різнилася на різних широтах – від максимальних значень на екваторі до повної невагомості на полюсах. А отже, людям, які мешкали в різних районах міста, доводилося адаптуватися до життя з різною силою тяжіння.

На відміну від Азії І, безпосередньо всередину Північної Америки І з боку північного полюса могли потрапляти невеличкі космічні кораблі. Після того як човник влетів крізь шлюз у місто, усе довкола закружляло в танці, й перед посадкою корабель мав синхронізувати швидкість обертання зі сферою. Чен Сінь і Цао Бінь зайняли місця в швидкісному поїзді, який прямував до нижчих широт міста, що виявилося набагато швидше, ніж їхня подорож автобусом в Азії І. Чен Сінь завважила, що тут багато будівель тягнулися вище й розташовувалися компактніше, нагадуючи забудову даунтаунів земних мегаполісів. У районах високих широт із незначною гравітацією висота будівель обмежувалася лише розмірами самої сфери, а ближче до полюсів вони сягали заввишки 10 кілометрів – половину радіуса сфери міста. Шпилясті верхівки будівель, які нагадували колючки, тягнулися до штучного сонця, до якого лишалося ще 10 кілометрів.

Північна Америка І стала одним із перших міст у цьому кластері. Сфера діаметром 20 кілометрів дала прихисток 20 мільйонам людей і перетворилася на процвітаючий комерційний центр юпітеріанського кластера.

У цьому місті Чен Сінь уперше побачила дивовижне видовище, якого не було в Азії І: по лінії екватора місто оточувало море. Насправді більшість космічних міст мали подібні водойми різної ширини, і якраз Азія І без моря була радше винятком. За сферичної чи еліпсоїдальної форми міста на екваторі створювалася найбільша штучна гравітація, тож саме сюди природним чином стікала вся вода, утворюючи водне кільце, що блискучим поясом оточувало людські поселення. Стоячи на березі, можна було побачити, як морська гладінь здиблюється з обох боків, перетинаючи «небо» поза місцевим світилом. Чен Сінь і Цао Бінь перетнули море на швидкісному катері – маршрут виявився довжиною понад 60 кілометрів. Воду для моря – чисту й прохолодну – добували на Європі, а його іскристі хвилі відбивали світло на хмарочоси. Дамба з боку Юпітера була дещо вищою, що запобігало затопленню під час роботи двигунів для корегування орбіти міста. Проте час від часу, коли треба було здійснити якийсь незапланований маневр, траплялися невеличкі повені.

***

Третім за рахунком космічним містом, яке навідали Чен Сінь із Цао Бінєм, стала Європа IV з найтиповішим архітектурним рішенням у формі еліпсоїда. Але її визначальною ознакою була відсутність єдиного штучного світила, натомість кожен район мав власне мініатюрне термоядерне сонце – вони були розвішані на висоті від 200 до 300 метрів над поверхнею міста. Перевагою такого незвичного рішення була можливість стовідсоткового використання всієї «осі невагомості» міста. Найвища, або найдовша (якщо дивитися з різних площин), будівля завдовжки 40 кілометрів була зведена саме на довгій осі Європи IV і з’єднувала північний і південний полюси еліпсоїда. Оскільки всередині міста була зона нульової гравітації, то ця споруда здебільшого використовувалася як космодром і комерційна розважальна зона.

Європа IV із населенням у 4,5 мільйона осіб виявилася містом із найменшою щільністю населення. Його жителі були найзаможнішими серед мешканців сховищ усього Нового світу. Чен Сінь неабияк здивувалася, побачивши велику кількість вишуканих вілл, які освітлювали власні невеличкі сонця. Кожний маєток також мав басейн, а деякі навіть обрамляли широкі галявини. Морську гладінь розцятковували білі вітрильники, а з берега неквапно закидали снасті рибалки. Повз них повільно пропливла яхта, і Чен Сінь здивовано відзначила, що розкіш оздоблення судна не поступалася найдорожчим зразкам, якими пишалися багатії Землі в минулому. На борту відбувалася коктейльна вечірка з живою музикою… Вона вкотре здивувалася тому, що певні стандарти життя Землі минулого були перенесені за 800 мільйонів кілометрів від Землі, на темний бік Юпітера.

***

Океанія І виявилася повною протилежністю Європі IV. Це було найперше місто, введене в експлуатацію і збудоване у формі сфери, як і Північна Америка І. Проте, на відміну від решти міст на темному боці Юпітера, воно оберталося навколо планети, як її природні супутники.

У перші роки реалізації проєкту «Бункер» це місто стало прихистком для мільйонів працівників, зайнятих на будівництві, а з подальшим просуванням проєкту перетворилося на величезне сховище-ангар для будматеріалів. Як з’ясувалося пізніше, цей найперший прототип космічного міста мав безліч конструктивних недоліків і саме тому, зрештою, був занедбаний. Однак після закінчення переселення людства до Нового світу сховищ в Океанії І знову з’явилися жителі, й місто повернулося до життя – тут сформувалися муніципальна влада та правоохоронні органи. Проте вони опікувалися лише підтримкою найбазовішої міської інфраструктури, тож вирішення решти питань залишилося на розсуд громади міста. Океанія І зоставалася єдиним містом, для переїзду до якого не вимагалася посвідка на проживання. А отже, більшу частину містян становили безхатченки, безробітні різних мастей і найбідніші верстви населення, які з різних причин утратили право на соціальне забезпечення, а ще, як не дивно, богемні художники. Дещо пізніше місто стало оплотом деяких політичних угруповань екстремістського штибу.

Океанія І не мала маневрових двигунів і штучного світила всередині міста. Ба більше, місто не оберталося навколо власної осі, а отже, весь внутрішній простір був суцільною зоною невагомості.

Опинившись тут, Чен Сінь подумала, що опинилася в химерній казці. Усе мало такий вигляд, ніби колись процвітаюче, але тепер занепале місто раптово позбулося сили тяжіння – і всі споруди здійнялися у повітря. Океанія І виявилися місцем, де панувала вічна ніч, – кожна будівля мала власне радіоізотопне джерело електричного струму, тож усе місто скидалося на море дрейфуючих вогників. Більшість будівель були простими халупами, збитими з різного будівельного сміття. Оскільки принципової відмінності між стелею і підлогою не існувало, то халупи здебільшого мали форму гексаедрів з вікнами-дверями з усіх шести боків. Деякі були сферичної форми, що надавало певну перевагу – більший запас міцності у разі неминучих зіткнень під час левітації у стані невагомості.

Океанія І не мала титулів права власності на «землю», оскільки всі будівлі перебували в постійному дрейфі. У принципі, будь-хто з жителів міста міг користуватися будь-якою частиною його простору. У місті жила чимала кількість волоцюг, які не мали навіть найзлиденнішої хатинки. Увесь скарб вони зберігали у сітчастих сумках, які не давали пожиткам розлетітися по місту. Так ці безхатченки і мандрували – із сітчастим баулом за спиною. Переміщення містом здійснювалося у найпростіший спосіб: за практично повної відсутності транспортних засобів, буксирувальних тросів та персональних ранців із прискорювачами жителі рухалися, відштовхуючись ногами й руками від щільної маси левітуючих будівель. Дістатися будь-куди не було проблемою, але подібний спосіб пересування потребував певних навичок – побачивши, як вправно люди стрибають між будівель, Чен Сінь не могла не пригадати того, як гібони перелітають із гілки на гілку.

Чен Сінь із Цао Бінєм підпливли до безхатченків, які грілися довкола багаття, хоча в інших космічних містах відкритий вогонь був під суворою забороною. Напевно, вони палили запаси якихось горючих будівельних матеріалів. Через невагомість полум’я не витягувалося вгору, а формувало вогняну кулю, яка просто висіла в повітрі. Випивали ці безхатьки теж незвичним чином: розпорошуючи вино з пляшки, створювали в повітрі рій крапель різного розміру, а далі вже немолоді люди в подертому одязі й із довгими бородами ловили ротами і ковтали ці краплі, що виблискували кришталем у світлі вогнів. Одного з п’яничок знудило, й виверження блювотних мас спровокувало прискорення, від чого чоловіка закрутило в повітрі…

Чен Сінь і Цао Бінь завітали на місцевий ринок: товар тут плавав у повітрі, створюючи квінтесенцію хаосу, а між ним у світлі кількох ламп штовхалися продавці з покупцями. Одразу збагнути, кому який товар належить, було важко, проте якщо клієнт цікавився чимось конкретним, власник одразу знаходився. Тут продавали одяг, електроніку, їжу та алкогольні напої, радіоізотопні джерела різної ємності, легку стрілецьку зброю тощо. Час від часу траплялося також чимало диковинок і різних артефактів. На одній ятці було кілька металевих уламків різного розміру, на яких висіли цінники з кругленькими сумами. Продавець пояснив, що це зібрані в різних частинах Сонячної системи рештки кораблів, знищених у Битві Судного дня.

Чен Сінь із подивом помітила, що в одному місці продавали антикварні книги. Вона проглянула кілька томів – їх назви не припали пилом Історії. Книги плавали в повітрі, й сторінки багатьох із них розгорнулися, нагадуючи зграю білокрилих птахів, що пурхали довкола світла… Чен Сінь звернула увагу на дерев’яну коробочку, що висіла на рівні очей. Напис засвідчував, що це коробка з-під сигар. Вона простягнула до неї руку, і тієї ж миті до неї підлетів чорношкірий хлопець, який почав переконувати, що це коробка справжніх старовинних сигар «Гавана». Їх берегли 200 років, тому деякі можуть виявитися пересушеними, але хлопець запевнив, що запропонує найнижчу ціну. Він навіть відкрив коробку, щоб Чен Сінь пересвідчилася у справжності товару. Зрештою, вона купила ці сигари.

Цао Бінь привів Чен Сінь на околицю міста – до внутрішньої поверхні сфери. На ній не було будівель, покрівельних матеріалів чи ґрунту – все лишалося незмінним від дня завершення будівництва корпусу. На невеличкому клаптику, де вони стояли, не було помітно заокруглення – все мало вигляд рівного й гладкого майданчика. Над їхніми головами щільно купчилися будинки, освітлені барвистими вогниками, які відкидали тіні на «майданчик». Чен Сінь роздивилася, що вся внутрішня поверхня сфери вкрита малюнками та графіті. Зображення насичених кольорів мали дику та нестримну енергетику і в мінливій грі світла та тіні здавалися живими, ніби були втіленням мрій, що просочувалися з плаваючого зверху міста.

Цао Бінь відмовився вести Чен Сінь углиб міста, оскільки, за його словами, саме в центрі було найнебезпечніше. Сутички між бандами стали візитівкою Океанії І, і кілька років тому під час однієї з розбірок було пошкоджено корпус, що спричинило серйозну аварію з декомпресією. Згодом вдалося досягнути негласної домовленості між ворогуючими сторонами, за якою вирішення всіх конфліктних ситуацій перемістилося до центру.

Цао Бінь розповів, що федеральний уряд вклав чималі кошти в розбудову системи соціального забезпечення Океанії І. Більшість із шести мільйонів місцевих мешканців були безробітними, проте мали змогу вдовольняти найбазовіші для виживання потреби.

– Яка доля очікує це місто, якщо станеться атака за теорією Темного лісу? – запитала Чен Сінь.

– Без варіантів – знищення. Місто не оснащене рушіями, а навіть якби вони й були, то все одно не змогли б перемістити його у затінок планети і втримати на місці. Поглянь на це, – Цао Бінь показав на скупчення будівель над головами. – Якщо місто прискориться, то все це гепнеться об внутрішню оболонку й проламає величезну дірку в обшивці, перетворивши сферу на мішок без дна. Єдиний варіант – після отримання попередження про атаку організувати евакуацію населення до інших міст.

Відлітаючи, Чен Сінь крізь ілюмінатор корабля розчулено дивилася на місто вічної ночі. Це місце концентрувало бідність та неприкаяність, але навіть воно мало яскраве і самобутнє життя, що нагадувало героїв «Дня поминання предків на річці Бяньхе», розвішаних у невагомості.

Вона розуміла, що порівняно з останнім періодом життя на Землі Епоха сховищ віддалилася від розуміння ідеального суспільства. Велике переселення на край Сонячної системи призвело до відродження деяких давно зниклих соціальних явищ. Але це був не регрес чи деградація, а зліт по спіральній траєкторії – неминучі проблеми зростання у процесі освоєння нових горизонтів.

***

Після відвідин Океанії І Цао Бінь повіз Чен Сінь подивитися на кілька космічних міст незвичної форми. Найближче до Океанії І було місто у формі колеса зі спицями, що здавалося збільшеною версією верхньої станції космічного ліфта, яку Чен Сінь відвідувала понад 60 років тому.

Чен Сінь дивувалася розмаїттю форм більшості міст, адже з інженерної точки зору саме таке колесо є найвдалішим варіантом. Побудова космічного міста у формі колеса технічно значно менш складна, ніж будь-якої іншої форми, що мала велику площу поверхні. До того ж після завершення будівництва колесоподібна форма має вищу міцність і стійкість у разі будь-яких катастроф, й її легко можна збільшити в розмірі.

– Відчуття світу, – просто пояснив Цао Бінь.

– Що?

– Відчуття, що ти належиш до якогось світу, живеш всередині чогось. Космічне місто повинно мати великий внутрішній простір і широкі краєвиди, щоб мешканці мали відчуття проживання в якомусь великому світі. Хоча корисний обсяг площі внутрішньої поверхні в міст різних форм майже не відрізняється, населення міста-колеса завжди відчуватиме, що живе у вузькій трубі чи системі труб. Повне усвідомлення перебування на борту космічного корабля, а не вдома.

Інші міста мали ще дивніший дизайн, проте більшість із них були суто промисловими й агрокультурними станціями без постійних жителів. Одне з них – 120 кілометрів завдовжки і три кілометри завширшки – скидалося на тонку довгу палицю й мало назву Ресурси I. Воно оберталося не навколо довшої осі, а навколо центру. Внутрішній простір був розділений на багато відсіків, гравітація всередині яких сильно різнилася: лише кілька зон були придатними для проживання, а решта використовувалися для розміщення виробництв, які потребують різної сили тяжіння. За словами Цао Біня, в кластерах біля Сатурна й Урана подібні міста-палиці з’єднували в хрест чи навіть зірку.

Найбільш ранні кластери космічних міст, зведені в рамках проєкту «Бункер», розташовувалися біля Юпітера і Сатурна. У подальшому під час будівництва кластерів біля Урана і Нептуна з’явилися деякі нові архітектурні концепції космічних міст, найважливішою з яких було впровадження універсальних перехідників-коннекторів. Кожне місто цих двох кластерів, розмішених у віддаленому куточку Сонячної системи, було обладнане одним або кількома такими коннекторами, за допомогою яких міста можна було з’єднувати між собою. Після стикування їхній внутрішній простір подвоювався, що сприяло покращенню самопочуття містян і пришвидшенню економічного зростання. Злиття атмосфер та екосистем міст згладжувало різкі коливання й зменшувало витрати на підтримку життєвого простору.

Зараз міста стикувалися лише по осьовій лінії, тож могли продовжувати обертатися з попередньою швидкістю для збереження звичайної гравітації, як і до з’єднання. Існували пропозиції й вертикального чи паралельного стикування, що дало б змогу зробити об’єднання міських просторів більш збалансованим у всіх напрямках. Однак у такому випадку синхронізоване обертання міст неодмінно призведе до зміни узвичаєної сили тяжіння, тож від подібних спроб відмовилися.

У цей час найбільше з’єднання поселень було розтошовано коло Нептуна, де чотири з восьми наявних міст об’єдналися в одне завдовжки у 200 кілометрів. За потреби – наприклад, коли з’явиться попередження про атаку за теорією Темного лісу, – з’єднання можна за короткий проміжок часу від’єднати для підвищення маневреності. Багато хто сподівався, що одного дня всі міста в чотирьох кластерах інтегруються між собою, утворивши чотири великі світи.

Загалом у затінку Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна знайшли прихисток 64 великі космічні міста, а також майже сотня середніх і невеличких поселень та значна кількість різноманітних космічних станцій. У цьому новому світі загалом проживали 900 мільйонів людей.

Сімдесят років тому, одночасно зі стартом проєкту «Бункер», була запроваджена сувора політика планування сім’ї. Опинившись перед незвіданим і повним небезпек майбутнім, суспільство легко прийняло запропоновані обмеження. Це дало змогу зменшити загальну чисельність населення Землі з 4,1 мільярда на початку проєкту до 0,9 мільярда. Усе людство переселилося до сховищ іще до отримання попередження про атаку за теорією Темного лісу.

Кожне космічне місто мало політичний статус, еквівалентний окремій державі, а чотири кластери утворили Федерацію Сонячної системи з новим федеральним урядом, створеним на базі колишньої Організації Об’єднаних Націй. Історично всі основні земні цивілізації виникли в епоху міст-держав, а тепер такі ж утворення знову з’явилися на політичній мапі околиці Сонячної системи.

Земля збезлюдніла. На планеті залишилося жити близько 10 мільйонів осіб, які не побажали залишати рідну домівку і не страхалися раптової загибелі. Також багато мешканців бункерного світу продовжували сміливо подорожувати чи відпочивати на Землі, хоча кожна така поїздка могла закінчитися смертю. З плином часу відчуття наближення до фатального моменту лише посилювалося, тож людство дедалі більше адаптувалося до існування в бункерному світі. Складне життя, насичене повсякденними турботами, потроху притлумлювало відчуття ностальгії за рідною планетою, і дедалі менше людей звертали увагу на події на Землі. Більшість лише знала, що природа завзято повертає собі втрачене, вкриваючи континенти лісами і луками. Ходили чутки, що зараз усі люди на Землі живуть, немов королі в давнину: кожен має простору садибу з власними лісами та озерами, але, виходячи за її межі, мусить не забувати про зброю, щоб захиститися від нападів диких тварин. Земля перетворилася на ще одне місто-державу у складі Федерації Сонячної системи.

Корабель із Чен Сінь та Цао Бінєм на борту опинився на околиці міського кластера Юпітера. На тлі величної і похмурої планети ці космічні міста видавалися крихітними і самотніми хижками у затінку високої скелі. Здалеку вони скидалися на ледь жевріючі свічечки. Незважаючи на їхній невеликий розмір, вони лишалися єдиним натяком на тепло домівок посеред нескінченного холоду та запустіння, мрією для всіх втомлених мандрівників. Чен Сінь пригадала короткий вірш, завчений іще в середній школі. Його автором був давно забутий поет часів Республіки Китай.

 
Сонце сіло.
Гори, дерева, скелі й річки —
Усе величне потонуло в тіні.
Люди з цікавістю запалюють крихітні вогні,
Аби роздивитися щось бодай трішечки.
Із сподіванням побачити шукане[25]25
  Вірш Сюй Юйно (1894–1958), китайського поета, який здебільшого писав короткі вірші сяоши (小诗). Сюй Юйно часто асоціюється з Рухом четвертого травня – це була впливова подія в історії республіканського Китаю: масовий виступ у Пекіні та інших містах проти підписання Версальського договору, який закріпляв основи геополітики після Першої світової війни.


[Закрыть].
 

Рік 11-й Епохи сховищ. Швидкість світла ІІ

Кінцевим пунктом призначення Чен Сінь та Цао Біня було місто Зоряне кільце, яке належало до категорії середніх. До неї зараховували міста з внутрішньою площею від 50 до 200 квадратних кілометрів. Вони, як правило, розташовувалися всередині скупчення великих міст. Однак два середніх міста в юпітеріанському кластері – Зоряне кільце та Швидкість світла ІІ – були розміщені на віддалі від основних поселень, майже на межі захисної тіні Юпітера.

Маршрут польоту до Зоряного кільця пролягав повз Швидкість світла ІІ, про яке Цао Бінь розповів, що воно колись мало статус наукограда. Це був один із двох науково-дослідницьких центрів, у яких проводилися експерименти зі зменшення швидкості світла у вакуумі для реалізації плану «Чорний домен». Проте зараз це місто спорожніло й занепало. Чен Сінь надзвичайно зацікавилася почутим і попросила поглянути на диво-наукоград; Цао Бінь неохоче наказав бортовій системі космічного корабля повернути у вказаному напрямку.

– Роздивімося все ззовні, бо всередину ліпше не потикатися, – запропонував Цао Бінь.

– Хіба це небезпечно?

– Так.

– Але ж ми так само ризикували, коли опинилися в Океанії І.

– Це різні речі. Швидкість світла ІІ не населена. Це… місто привидів. Принаймні всі так говорять.

Із наближенням до міста Чен Сінь дедалі більше пересвідчувалась у правдивості слів Цао Біня – від нього дійсно залишилися лише руїни. Місто не оберталося навколо власної осі, а зовнішня обшивка була подертою, з безліччю отворів і тріщин. Подекуди обшивки бракувало на великих ділянках корпусу, й у цих місцях було видно конструкції тримального каркаса. Побачивши грандіозну картину запустіння, яку ледь-ледь вихоплювали з темряви елементи освітлення корабля, Чен Сінь мимохіть відчула, як на неї накочує хвиля страху і трепету. Руїна нагадувала їй величезного кита, який викинувся на берег багато років тому. Від нього залишилися лише висохлий кістяк та порепана шкіра як доказ того, що життя давно покинуло ці рештки. Чен Сінь чомусь здавалося, що місце, де вони перебували, давніше за Акрополь і приховує значно більше таємниць.

Човник повільно наближався до великого розлому, в кілька разів ширшого за невеличкий космічний корабель. Крізь отвір виднілися покручені частини металевого каркаса, що відкривали їхнім поглядам внутрішнє оздоблення міста. Прожектор човника вихопив із темряви шматок далекої «землі», й Чен Сінь встигла розгледіти, що поверхня була абсолютно порожньою. Човник зміг влетіти у пролом і дещо просунутися всередину корпусу. Після того як він зависнув на місці, прожектор зробив повний оберт, і Чен Сінь переконалася, що «земля» є голою так далеко, поки бачить око: ані будівель, ані залишків сміття – нічого, що вказувало б на те, що тут колись були люди. Зате на поверхні оболонки було легко роздивитися систему перехресних крокв, які утворювали силовий каркас міста.

– То це просто порожня оболонка? – спитала Чен Сінь.

– Аж ніяк.

Цао Бінь кілька секунд спостерігав за нею, ніби вимірюючи ступінь її мужності, а потім погасив прожектор човника.

Спочатку Чен Сінь не бачила нічого, крім темряви. Зоряне світло лилося крізь щілину на протилежному боці міста, нагадуючи споглядання за нічним небом крізь розбитий дах старого будинку. Але після того як її очі призвичаїлися до темряви, вона виявила, що руїни не поглинені мороком, а випромінюють ледь помітне мерехтливе синє сяйво. Чен Сінь відчула, як напинається шкіра на голові. Вона спробувала опанувати себе і спробувала віднайти джерело світіння. За деякий час угледіла точку всередині міста, що нерегулярно виблискувала синім на кшталт того, як безсистемно моргає людське око. Руїни всередині також то поглиналися темрявою, то виринали у цих синіх проблисках. Порожня внутрішня поверхня сповнювалася чудернацькими тінями, немов пустеля, вихоплена блискавкою з безодні темної ночі.

– Ці відблиски утворюються внаслідок засмоктування космічного пилу в чорну діру, – пояснив Цао Бінь природу явища, намагаючись вгамувати тремтіння Чен Сінь.

– То тут розташована чорна діра?

– Так, десь на відстані п’яти кілометрів від нас… Крихітна чорна діра з радіусом Шварцшильда лише 20 нанометрів і масою, як у Леди, нерегулярного супутника Юпітера.

При світлі цих темно-синіх проблисків Цао Бінь розповів Чен Сінь історію Швидкості світла ІІ та 高 (Ґао) Вея.

***

Дослідження можливостей зменшення швидкості світла у вакуумі розпочалися майже одночасно зі стартом проєкту «Бункер». Міжнародне співтовариство вклало величезні ресурси в розвиток вказаного альтернативного шляху порятунку людства. Для цього в кластері біля Сатурна було зведено величезне унікальне космічне місто – дослідницька база Швидкість світла І. Але шістдесят років масштабних досліджень не призвели до жодних проривів чи відкриттів. Ба більше, прогресу не спостерігалося навіть у найбазовіших питаннях фундаментальних досліджень.

Зменшити швидкість світла в якомусь середовищі не становило жодних проблем. Ще у 2008 році в лабораторних умовах вдалося досягнути неймовірного значення цього показника – 17 м/с. Але зменшити швидкість світла у вакуумі – це зовсім не те саме. Перше легко досягається поглинанням і повторним випромінюванням фотонів атомами середовища, а швидкість руху фотонів між самими атомами лишається незмінною. Подібний підхід не мав жодної користі для реалізації плану «Чорний домен».

Швидкість світла у вакуумі є однією з фундаментальних констант Усесвіту, і її зміна рівнозначна зміні законів Усесвіту. Тому подібні плани потребували нестандартного мислення, потрібно було здійснити надзвичайний прорив у фундаментальних дослідженнях у різних галузях фізики. За останні шістдесят років єдиним реальним результатом таких досліджень стало створення циркумсолярного прискорювача, що дало старт «Чорній дірі» – наймасштабнішому дослідницькому проєкту в рамках плану «Чорний домен».

Учені намагалися зменшити швидкість світла за допомогою найрізноманітніших фізичних експериментів, подекуди зовсім екстремальних. Була навіть спроба вплинути на фотони, створивши найпотужніше в історії штучне магнітне поле. Проте найпростішим способом керувати швидкістю світла у вакуумі є гравітаційне поле. Оскільки в лабораторних умовах створити обмежене за розмірами сильне гравітаційне поле надзвичайно складно, єдиним реальним варіантом було використання чорної діри. І якраз успішна побудова циркумсолярного прискорювача дала можливість створювати крихітні чорні діри.

Ґао Вея було призначено науковим керівником проєкту «Чорна діра». Цао Бінь, який пропрацював із ним кілька років, не міг приховати складних емоцій від спільної роботи з цією людиною.

– Цей чоловік страждав від надзвичайно важкої форми аутизму – і я зараз не маю на увазі якогось дивакуватого вченого-самітника. Я говорю про реальний діагноз: він був надзвичайно замкнутий, ні з ким не спілкувався. Я вже не кажу про стосунки з протилежною статтю. Неймовірно вдалою науковою кар’єрою він має завдячувати тому, що народився в цю епоху, проте більшість людей все одно вважала його лише надпотужною обчислювальною машиною з обмеженим мисленням. Страждаючи від симптомів хвороби, Ґао Вей намагався змінитися за будь-яку ціну, чим сильно відрізнявся від інших геніїв.

Десь, гадаю, з восьмого року Епохи мовлення він повністю присвятив себе теоретичним дослідженням можливості зменшення швидкості світла. Ґао Вей настільки захопився науковою роботою, що йому почало ввижатися, буцім успішне вирішення цієї проблеми призведе і до його зцілення.

Але швидкість світла у вакуумі – найстабільніша річ у Всесвіті. Експериментальні дослідження зі зменшення швидкості фотонів більше нагадували жорстокі катування без приділення уваги можливим наслідкам. До чого тільки не вдавалися люди: світло били, скручували, ламали, розтинали, розтягували, стискали і навіть знищували. Але найбільшим результатом усього цього стала лише зміна частоти світла у вакуумі. Швидкість залишалася сталою, немов міцний мур. Десятиліття марних зусиль посіяли зневіру в умах теоретиків і практиків. З’явилося навіть прислів’я: «Якщо Творець усе-таки існує, то швидкість світла – єдине його творіння у Всесвіті».

Через ці невдачі відчай Ґао Вея став іще глибшим. У той час, коли я вирішив скористатися гібернацією, йому вже виповнилося 50 років. Він так і не знайшов собі супутниці життя і відчував, що його доля виявиться такою ж незламною, як і швидкість світла у вакуумі. Він став іще більш нелюдимим та усамітненим.

Роботи над «Чорною дірою» розпочалися у першій рік Епохи сховищ і тривали 11 років, хоча навіть ідейні натхненники проєкту не покладали надміру сподівань на своє дітище. І теоретичні розрахунки, й астрономічні спостереження вказували на те, що чорні діри не можуть змінювати швидкість світла. Ці демони Всесвіту за допомогою своїх гравітаційних полів були здатні лише змінювати траєкторію руху і частоту світла, але аж ніяк не швидкість руху у вакуумі. Але для можливості продовження досліджень у рамках плану «Чорний домен» потрібно було отримати доступ до надпотужних гравітаційних полів, які мають саме чорні діри. З певної точки зору «Чорний домен» – це просто велика чорна діра зі зміненою константою швидкості світла. Тож існувало припущення, що детальне вивчення зблизька звичайної чорної діри підштовхне думки у правильному напрямку.