Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 47 страниц)

Шнайдер знову викликав командний інтерфейс і застукав по ньому пальцями із запаморочливою швидкістю. Відкрилося вікно керування комунікаційною системою корабля, й він запустив широкосмугову систему міжзоряного зв’язку «Бронзової доби» на повну потужність.

Із приглушеним шипінням лазерний пістолет випалив у перегородці невеликий отвір, наповнюючи кабіну густим білим димом. Офіцер військової поліції просунув у дірку ствол, націлив його на Шнайдера й зажадав негайно припинити незаконні дії та розблокувати перегородку.

– «Бронзова доба» викликає «Синій простір», «Бронзова доба» викликає «Синій простір», – Шнайдер говорив спокійним, звичним голосом, знаючи, що відстань, на яку здатен розповсюдитися сигнал, не залежить від гучності його слів.

Лазерний промінь прорізав груди Шнайдера, перетворюючи кров на червону пару. Огорнений туманом із власної крові, Шнайдер із останніх сил вимовив:

– Не повертайтеся. Тут більше не ваш дім!

***

«Синій простір», на відміну від «Бронзової доби», від самого початку ставився до повідомлень із Землі зі значно більшим скептицизмом і настороженістю. Екіпаж лише стишив хід до мінімально можливих значень, тож на момент отримання сповіщення від «Бронзової доби» корабель продовжував рухатися за межі Сонячної системи. Одразу після отримання повідомлення екіпаж розпочав прискорення на повній потужності, намагаючись втекти якнайшвидше.

Коли на Землі від трисоляріанських софонів отримали цю інформацію, в історії двох цивілізацій уперше з’явився спільний ворог.

На їхнє щастя, прямо зараз «Синій простір» не мав можливості загрожувати обом світам політикою стримування в рамках концепції Темного лісу. Навіть якщо він надсилатиме координати двох зоряних систем на повній потужності своїх передавальних пристроїв, шанси бути почутим третьою стороною лишалися майже нульовими. До найближчої зорі Барнарда в сузір’ї Змієносця, яку можна було використати як підсилювач сигналу, лишалося летіти ще триста років. Але «Синій простір» не змінював курсу, продовжуючи прямувати до первісної цілі – NH558J2, до якої ще було понад 2000 років.

«Гравітація», яка наразі лишалася єдиним космічним кораблем у Сонячній системі, здатним до міжзоряних подорожей, негайно вирушила навздогін за «Синім простором». Трисолярис запропонував відправити на переслідування з метою знищення більш швидку Краплину (вона отримала формальну назву «Зонд сильної ядерної взаємодії»), але Земля твердо відхилила таку пропозицію, вважаючи цю ситуацію внутрішньою справою людства.

Хоча вже минуло більше десяти років від Битви Судного дня, ті події все ще відгукувалися великим болем у серцях людей, і з часом біль не вщухав, а ставав сильнішим. Думка про те, що Краплина знову нападатиме на людей, здавалася абсолютно неприпустимою, хоча більшість населення Землі вже сприймала радше «Синій простір» і його екіпаж як представників чужинницької цивілізації. Та все одно подібне завдання мали виконувати лише люди.

Зважаючи на те що час до моменту, коли «Синій простір» почне становити реальну небезпеку, невблаганно збігав, Трисолярис не став ув’язуватися в суперечки. Але, оскільки «Гравітація» мала на борту передавач гравітаційних хвиль, Трисолярис мав право подбати про абсолютний захист існування власної цивілізації. Тож Краплини супроводжуватимуть «Гравітацію» в польоті й у разі потреби нададуть допомогу в знищенні «Синього простору».

Отже, «Гравітація» вирушила в політ разом із двома Краплинами, які трималися позаду на відстані кількох кілометрів. Якби хтось мав можливість поглянути на «Гравітацію» зі значної відстані, то навряд чи роздивився б Краплини. Натомість на їхній поверхні надзвичайно чітко віддзеркалювався корпус космічного корабля.

«Гравітацію» збудували лише на 10 років пізніше за «Синій простір», тож, окрім системи зв’язку за технологією гравітаційних хвиль, вона не вирізнялася іншими передовими технологіями. Потужність двигунів «Гравітації» була лише трохи більшою, ніж у «Синього простору», тому на те, аби наздогнати втікача, екіпажу знадобиться близько п’ятдесяти років.

Рік 61-й Епохи стримування. Мечоносець

Чен Сінь роздивлялася свою зорю з даху будівлі у вигляді гігантського дерева. Саме через зірку її вивели зі стану гібернації.

Протягом нетривалого існування проєкту «До зірок» 15 людей придбали 17 зір у різних частинах Усесвіту. За винятком Чен Сінь, інші 14 власників загубилися в круговерті історичних подій, і розшукати їх законних нащадків не знайшлося можливостей. На сьогодні тільки Чен Сінь лишалася єдиною людиною, яка де-юре мала у власності зірку.

До цього часу люди ще не відвідали жодної зоряної системи за межами Сонячної, але завдяки стрімкому розвитку технологій володіння зірками на відстані 300 світлових років вже не було лише символічним. DX3906, яка належала Чен Сінь, виявилася не просто голою зорею. Нещодавно з’ясували, що довкола неї обертаються дві планети. Зважаючи на масу, орбіту й спектральний аналіз атмосфери однієї з них, вчені зробили припущення, що вона має бути вельми схожою на Землю. Тож цінність колишнього подарунка стрімко зросла. А дізнавшись, що цей далекий світ уже має законну власницю, людство неабияк здивувалося.

ООН та Об’єднаний флот Сонячної системи зажадали трансферт власності зірки до людської спільноти, але згідно із законом ця процедура могла бути проведена лише за згодою власника у разі його наявності. Саме тому Чен Сінь пробудили до життя через 264 роки, проведені в стані гібернації.

Перше, про що вона запитала, прокинувшись від тривалого сну, була доля Тяньміна. Як і очікувалося, проєкт «Сходовий марш» виявився неуспішним, і про долю зонда не було жодної звістки: трисоляріанський флот його не перехоплював і не мав жодного уявлення про місцеперебування капсули. «Сходовий марш» виявився однією із забутих історій сивої давнини, й мозок Юнь Тяньміна був назавжди втрачений у безкрайому Всесвіті. Ця людина пішла в небуття, але залишила на згадку про себе справжній світ для своєї коханої, світ, що складається із зірки й двох планет.

Планети довкола DX3906 відкрила аспірантка на ім’я АА[17]17
  Китайською 艾 читається як Аї АА. – Прим. пер.


[Закрыть]. Під час написання докторської дисертації з астрономії вона проводила дослідження за новітнім методом, використовуючи одну зірку як гравітаційну лінзу для спостережень за іншою зіркою.

АА здавалася Чен Сінь чудовою, життєрадісною пташкою, яка без упину граційно пурхала довкола. Вона повідомила, що досить обізнана зі звичками й психологією людей із минулого, оскільки її науковий керівник якраз і був із них. Можливо, саме тому вона після навчання й отримала свою першу роботу, що полягала в налагодженні комунікації між Чен Сінь і Агентством космічного розвитку ООН.

Вимога ООН і Об’єднаного флоту продати зірку неабияк збентежила Чен Сінь: звісно, вона не могла одноосібно володіти цілим світом, проте не хотіла продавати подарунок закоханої в неї людини. Вона запропонувала безоплатно передати DX3906 у власність світової спільноти й зберегти в себе сертифікат на згадку, проте їй повідомили, що така пропозиція не може бути прийнята.

Як з’ясувалося, відповідно до чинних міжнародних норм світові уряди, ООН і Об’єднаний флот не мають права приймати як подарунок активи настільки значної вартості. Усе, що вони правочинні зробити, – придбати DX3906 у власність. Чен Сінь навіть не розглядала подібної можливості.

Після тривалого обмірковування Чен Сінь запропонувала ще один варіант виходу із ситуації: вона продасть обидві планети, але лишить зірку у своїй власності й підпише окрему угоду з ООН і Об’єднаним флотом про можливість безкоштовного використання людством енергії, виробленої її зіркою. Після детального юридичного аналізу подібна угода була визнана можливою.

АА повідомила Чен Сінь, що у разі продажу лише планет ціна, визначена ООН, виявиться набагато нижчою. Але все одно сума буде просто захмарною, тож вона радить створити компанію з управління активами. Запитавши, чи готова Чен Сінь взяти її на роботу за умови створення такої компанії, й отримавши ствердну відповідь, АА негайно зателефонувала до Агентства космічного розвитку й повідомила, що звільняється.

Потім вона заявила Чен Сінь, що, оскільки відтепер працює вже на неї, даватиме слушні поради задля її ж блага.

– Ти дурепа, чи що?! – одразу після заяви вигукнула АА. – Безліч опцій, а ти вибрала найгіршу! Ти мала можливість продати всю зоряну систему й стати однією з найбагатших людей у світі! Чи могла відмовитися продавати, залишивши увесь цей світ виключно для себе! У цю епоху закон повністю захищає особисту власність, і ніхто, жодна людина не змогла б просто так забрати твій світ! Ти могла б знову лягти у гібернацію й дочекатися, доки технологія достатньо швидкого польоту до DX3906 стане доступною! Тільки уяви собі: скільки цей великий світ має океанів, гір, усього іншого! Роби, що хочеш… Але ти маєш узяти мене з собою…

– Я вже прийняла рішення, – відказала Чен Сінь. – Нас із тобою відділяють майже три століття, і я не сподіваюся, що ми ось так одразу зрозуміємо одна одну.

– Так, – зітхнула АА. – Але ти мусиш переглянути власні погляди на совість і обов’язок. Обов’язок змусив тебе відмовитися від планет, але через совість ти залишила собі зірку, проте новий напад відчуття обов’язку мав наслідком відмову від енергії зірки. Ви всі такі, люди з минулого – і ти, і мій науковий керівник – розриваєтеся між цими двома ідеалами. Але в наш час совість і обов’язок вже давно не належать до загальноприйнятних ідеалів поведінки: надмірні їх прояви вважаються психічним відхиленням, що називається соціально-особистісний обсесивно-компульсивний розлад. У таких випадках людям радять звернутися до лікаря.

***

Навіть із надмірним світлом від вогнів міста Чен Сінь без особливих зусиль відшукала на небі DX3906. Повітря в цей час було значно чистішим порівняно з її епохою. Вона відвела очі від нічного неба й повернулася до реальності, яка її невимовно дивувала: вони з АА стояли на самісінькій верхівці миготливої новорічної ялинки, оточеної лісом таких самих ялинок. Кожна наступна виблискуюча вогнями будівля звисала з гілок цього гігантського дерева, немов листя. Але це місто-гігант було зведене на поверхні землі – з початком Епохи стримування добігла кінця друга печерна епоха в історії людства.

Вони прогулювалися гілкою, з якої роздивлялися небо. Кожна така гілка була жвавою магістраллю, над якою миготіли прозорі інформаційні вікна, що снували туди-сюди, перетворюючи гілку на річку різнобарвних вогників. Час від часу, поки Чен Сінь із АА йшли в напрямку кінця магістралі, кілька таких вікон виринали з головного потоку, слідували за ними на короткій відстані й, виявивши, що пішоходи не цікавляться зображеною на них інформацією, відпливали назад, приєднуючись до інших. Усі будівлі на цій вулиці розміщувалися нижче рівня гілки, а оскільки вона розташовувалася на верхівці дерева, то в них над головами розкинулося тільки зоряне небо. Якби Чен Сінь із АА опинилися бодай на рівень нижче, то зусібіч їх оточували б будівлі, які звисали з верхніх гілок, і їх не облишало б відчуття, що вони лише маленькі комашки, які заблукали в чарівному лісі з мерехтливими листочками й плодами.

Чен Сінь роздивлялася пішоходів: дівчина, ще дві дівчини, група дівчат, іще одна, знову три – лише дівчата, всі прекрасні, вродливі. Одягнені в лискучі шати, вони нагадували чарівних ельфів у цьому фантастичному лісі. Інколи вони проходили повз жінок, які на вигляд були трохи старшими, але їхня краса затьмарювала поважний вік. Коли вони дійшли до кінця гілки, спрямованої до моря вогнів унизу, Чен Сінь поставила запитання, яке давно її мучило:

– А що сталося з чоловіками, куди вони поділися?

За чотири дні після пробудження вона не побачила жодного.

– Нікуди. Ось вони, гуляють поруч із нами, – АА вказала на людей неподалік. – Он чоловік сперся на перила, он іще троє. І ці двоє, які зараз проминають нас, теж чоловіки.

Чен Сінь придивилася до цих людей: білосніжні обличчя з ніжною шкірою, довге волосся, стрункі, округлі тіла, ніби в них кістки зроблені з бананів. Рухи дуже витончені й м’які, а голоси, що доносилися вітром, звучали ніжно й мило… У її минулому житті навіть жінки вважали б таку зовнішність надміру жіночою.

Чен Сінь швидко зрозуміла, в чому річ: насправді цей тренд був закладений уже дуже давно. 1980-ті роки, можливо, стали останньою епохою, коли в моді були первісна брутальність і маскулінність. Відтоді, хоча чоловіки все ще значно відрізнялися від жінок, наймодніший образ чоловіка в соціумі набував дедалі жіночніших рис. Чен Сінь згадала деяких японських і корейських зірок початку ХХІ століття, які з першого погляду більше були схожими на вродливих дівчат. Великий занепад призупинив тенденцію до фемінізації людства, але понад пів століття мирного співіснування після початку Епохи стримування знову запустило цей процес.

– Вам, дітям минулого, спочатку дійсно може буде нелегко розрізняти сучасних чоловіків і жінок, але згодом ви навчитеся, – мовила АА. – Особливо тобі, красуні в класичному значенні цього слова, буде просто це зробити за зацікавленими поглядами чоловіків.

Чен Сінь із осторогою поглянула на АА.

– О ні, навіть і не думай, я справжня жінка від голови до п’ят! Але, чесно кажучи, я не можу збагнути, чим вас приваблювали чоловіки вашої епохи? Грубі, брудні – немов якийсь застряглий посередині процесу еволюції вид. Думаю, ти швидко призвичаїшся до життя в ці часи.

Погоджуючись лягти в гібернацію майже три століття тому, Чен Сінь намагалася уявити, з якими труднощами їй доведеться стикнутися під час адаптації до життя в майбутньому. Але вона й близько не могла уявити, що муситиме призвичаюватися жити в настільки фемінізованому світі. Від таких перспектив було млосно на душі. Чен Сінь знову пошукала поглядом свою зірку на небі.

– Знову побиваєшся за ним? – запитала АА, обнімаючи Чен Сінь за плечі. – Навіть якби його мозок тоді не відправили в космос, то до сьогодні вже померли б онуки ваших онуків. Зараз новий час, нове життя, й не варто намагатися перетягти в нього щось із минулого!

Чен Сінь з усіх сил намагалася перелаштувати спосіб мислення, аби сконцентруватися на подіях і реаліях новітнього часу. За два дні в майбутньому вона встигла лише в загальних рисах ознайомитися із перебігом історичних подій за минулі три століття. Найбільшим шоком для неї стали системи стримування й балансів між людством і Трисолярисом, сформовані завдяки теорії Темного лісу.

Настільки фемінізований світ – і процес стримування!? – подумала вона.

Чен Сінь і АА рушили назад. Довкола них, як і раніше, кружляли кілька інформаційних вікон, одне з яких привернуло увагу Чен Сінь. На екрані демонструвалося зображення людини, вочевидь із минулого, з виснаженим обличчям і розпатланим волоссям. Чоловік стояв у затінку поруч із чорним надгробком, але його очі, здавалося, відбивали сяйво далекого світанку. Унизу зображення йшов рядок титрів: «…у ті часи вбивство каралося смертною карою».

Людина здалася Чен Сінь дуже знайомою, але тільки-но вона спробувала роздивитися її ліпше, зображення на екрані зникло, і чоловіка замінила жінка середнього віку (Чен Сінь здалося, що це таки жінка), яка виступала з промовою. Її одяг формального крою не виділявся яскравістю, через що вона дуже нагадувала політичну діячку давніх часів. Як виявилося, попередні субтитри були частиною її промови.

Інформаційне вікно помітило підвищену увагу Чен Сінь, збільшилося в розмірах і увімкнуло звук на додачу до зображення. Голос ораторки виявився якимсь медовим, аж нудотним, і кожне слово здавалося нанизаним на довгу нитку, але зміст промови, на противагу враженню від голосу, виявився жахаючим:

«Чому саме смертна кара? Відповідь – через вбивство людей. Але це лише одна з правильних відповідей.

Інша правильна відповідь: тому що вбитих виявилося замало. Вб’єш людину – будеш засуджений до смертної кари за вбивство; вбивство кількох чи десятків людей – ще страшніший злочин; знищення тисяч, десятків тисяч людей заслуговує на страту вбивці таку ж кількість разів. Але що робити, коли ми говоримо про винищення сотень тисяч людей? Звісно, покаранням має бути та ж смертна кара, але для людей, які мають певні знання з історії, така відповідь вже не здаватиметься настільки очевидною.

А як діяти, коли лік убитих уже обчислюватиметься мільйонами? Можна бути впевненим, що таку людину не буде засуджено до смертної кари чи навіть покарано іншим законним чином. Якщо ви не вірите, то зверніться до історії й дізнаєтеся, що вбивці мільйонів людей проголошуються великими людьми й героями.

А от якщо подібна людина знищує цілий світ і вбиває всі форми життя, то перетворюється на рятівника!»

– Вона чи він говорить про Ло Цзі. Вони планують віддати його під суд, – пояснила АА.

– За що?

– Складно ось так пояснити. Центральним обвинуваченням у справі є знищення зоряної системи, яку він використав для транслювання її ж місця розташування у Всесвіті. Достеменно не відомо, чи існували там бодай якісь форми життя, проте ніколи не можна повністю виключати таку можливість. Тому його звинуватили у світоциді, що є тяжким злочином у сучасній системі права.

– Ти ж Чен Сінь, чи не так? – Від почутого Чен Сінь здригнулася, бо до неї зверталася та сама жінка з інформаційного вікна. Доповідачка дивилася на Чен Сінь із захопленням і радістю, немов побачила старого друга. – Ти та, хто володіє тим далеким світом. Ах, яка ти вродлива! Ти несеш нам промінчик надії з минулих часів. Ти єдина людина в історії, яка одноосібно володіла цілим світом, і ти покликана врятувати нас. Громадськість покладає на тебе великі сподівання. О, дозволь представитися, я...

АА відштовхнула інформаційне вікно, й воно зникло. Чен Сінь перебувала під неабияким враженням від рівня інформаційних технологій цієї епохи: вона й гадки не мала, яким чином її зображення транслювалося виступаючій, і не здогадувалася, завдяки чому вона чи він виокремила її серед мільйонів глядачів.

АА обігнала Чен Сінь, розвернулася до неї обличчям і, задкуючи, почала розпитувати:

– Чи стане тобі духу знищити світ, аби мати можливість упевнитися в правильності твоїх ідей про стримування? І найголовніше: якщо супротивник не злякається твоїх погроз при стримуванні, чи вистачить тобі волі натиснути кнопку, аби знищити два світи за раз?

– Подібні запитання не мають сенсу. Я собі ніколи не дозволила б опинитися в такій ситуації, перед таким вибором.

АА зупинилися й схопила Чен Сінь за плечі, уважно дивлячись їй у очі:

– Ти правду говориш? Ніколи?

– Звісно, бо, наскільки я можу собі уявити, для людини це жахлива ситуація, набагато страшніша за смерть, – сказала Чен Сінь. Серйозність АА її трохи здивувала.

АА кивнула у відповідь:

– Що ж, ти просто зняла тягар з моєї душі... Перенесімо наші розмови на завтра, бо тобі треба відпочивати. Зараз ти ще заслабка, й тобі знадобиться десь тиждень, аби повністю відновити сили.

***

Наступного ранку АА подзвонила Чен Сінь. На екрані вона мала радісний і збуджений вигляд:

– Ну ж бо, збирайся, на тебе очікує сюрприз – сьогодні я відвезу тебе в цікаве місце. Машина вже запаркована на верхівці дерева.

Чен Сінь піднялася на верхівку будівлі й побачила літаючу машину, що чекала на неї з відчиненими дверцятами. Сівши в неї, вона не побачила АА в салоні. Двері безгучно зачинилися, й крісло автоматично підлаштувалося під розміри її тіла, охопивши міцно, немов рукою. Автомобіль легко знявся в повітря і влився в швидкий автомобільний потік міста-лісу.

Час був іще ранній, тож сонце оповивало ліс будівель промінням, що ковзало майже паралельно землі, й машина, пролітаючи містом, купалася в сонячному світлі. Ліс із гігантських будівель поступово рідшав, а потім повністю зник. Землю під блакитним чистим небом тепер вкривали лише справжні ліси й луки, які чергувалися, немов деталі гігантської зеленої мозаїки, викликаючи в Чен Сінь щирий захват.

Після початку Епохи стримування майже всі об’єкти важкої промисловості були винесені на орбіту Землі, й екологічний стан довкілля почав швидко поліпшуватися. А внаслідок скорочення чисельності населення й упровадження новітніх технологій виробництва продуктів харчування орні землі повністю зникли з поверхні планети, й Земля перетворилася на суцільний великий парк.

Це раптове відкриття настільки чарівного світу наповнювало Чен Сінь відчуттям нереальності сьогодення, немов вона ще бачить сни, перебуваючи в гібернації.

Автомобіль приземлився за пів години. Двері так само автоматично відчинилися, й тільки-но Чен Сінь вибралася назовні, машина негайно зірвалася з місця й полетіла у зворотному напрямку. Після того як вщухли збурені гвинтами автомобіля потоки повітря, все довкола оповила глуха тиша, яку порушував тільки пташиний спів, що долітав десь здалеку. Чен Сінь роззирнулася й, побачивши знайомі занедбані обриси, зрозуміла, що її привезли в якийсь закинутий житловий квартал її часів. Нижню частину кожної будівлі густо обплели в’юнкі рослини. Споглядання привидів минулого, які потопають у зелені нової ери, повернуло Чен Сінь деяке відчуття реальності.

Вона гукнула АА, але їй відповів чоловічий голос.

– Привіт.

Голос пролунав із балкона другого поверху будівлі, що розташовувалася позаду Чен Сінь. Вона розвернулася й побачила чоловіка, який стояв на балконі, заплетеному лозами. Це був не сучасний фемінізований представник іншої статі, а звичний їй чоловік із минулого. Чен Сінь, схоже, знову опинилися в сновидінні, але цього разу це було продовження її кошмарів із минулого – там стояв Томас Вейд власною персоною. Він був одягнений у таку ж чорну шкіряну куртку, як і тоді, але виглядав куди старшим: імовірно, скористався гібернацією через багато років після Чен Сінь або прокинувся раніше; а можливо, й те, й те. Але погляд Чен Сінь одразу сконцентрувався на правій руці Вейда в чорній шкіряній рукавичці, яка тримала пістолет. Звичайна модель з минулого, але його дуло дивилося прямо на неї.

– Цей пістолет заряджений кулями для підводної стрільби. Вони можуть зберігатися тривалий час, але їм уже близько 270 років. Тож не можу гарантувати, що вони не дадуть осічки, – промовив Вейд зі своєю фірмовою крижаною посмішкою, яка повсякчас з’являлася на його обличчі, коли він насолоджувався чиїмись розпачем і страхом.

Пролунав постріл. Чен Сінь побачила, як дуло виплюнуло вогник, і відчула поштовх у ліве плече – він відкинув її назад, до напівзруйнованої стіни. Звук пострілу поглинуло густе листя рослин, тож луна не розлетілася далеко й не перелякала птахів, які продовжували співати.

– На жаль, я не можу використовувати сучасну зброю. Кожен постріл із новітніх зразків озброєння автоматично реєструється в базі даних органів громадської безпеки, – сказав Вейд тим самим рівним тоном, яким він обговорював із Чен Сінь поточні робочі питання три століття тому.

– Але чому?! – Чен Сінь уперше за три століття звернулася до Вейда. Вона не відчувала болю, лише легке оніміння в лівому плечі.

– Я маю стати Мечоносцем. Твоя кандидатура також розглядатиметься, й ти маєш усі шанси на перемогу. Я не маю до тебе жодних претензій чи негативних почуттів. Віриш чи ні, але зараз я почуваюся ніяково.

– Це ти вбив Вадімова? – запитала Чен Сінь, і цієї миті з кутика її рота потекла кров.

– Так, його мозок був потрібен проєкту «Сходовий марш». А тепер ти не належиш до мого вже нового плану. Ви обоє – сильні професіонали, але пішаками в грі доводиться жертвувати. Мені треба рухатися вперед, і я використовуватиму задля цього будь-які засоби.

Пролунав наступний постріл. Куля поцілила Чен Сінь у живіт із лівого боку. Болю вона знову не відчула, але тіло відмовилося її слухати: коліна підігнулися, й вона повільно сповзла стіною униз, лишаючи кривавий слід на листі в’юнкої рослини.

Вейд ще раз натиснув на спусковий гачок, але три століття зберігання зброї нарешті далися взнаки – сталася осічка. Він пересмикнув затворну раму, звільняючи ствол пістолета від непридатного набою, й знову націлив зброю на Чен Сінь.

Але його права рука із затисненою в ній зброєю вибухнула сама. Після того як розвіялася хмара білого диму, стало зрозуміло, що йому відірвало руку аж по плече, й шматки м’яса та уламки кісток розкидало навсібіч. Пістолет, що лишився цілим, упав додолу.

Вейд якийсь час стояв нерухомо, немов задумливо роздивлявся свою зниклу руку, а потім підвів очі вгору – звідти круто пікірував поліцейський автомобіль. Перш ніж машина приземлилася на галявину перед будинком, кілька озброєних поліцейських зістрибнули у високу траву, яку пригинало до землі потоками повітря від двигунів автомобіля. На вигляд поліціянти нічим не відрізнялися від струнких дівчат цього часу, але їхні рухи були більш різкими й майстерними.

АА вистрибнула з машини останньою. Перед очима Чен Сінь усе пливло, й заплакане обличчя АА лише періодично з’являлося в полі зору, а все, що їй вдалося розчути, це: «…підробив мій телефонний дзвінок».

Тепер з’явився біль, який дедалі сильнішав, аж до незмоги його терпіти. Чен Сінь втратила свідомість, а коли прийшла до тями, зрозуміла, що лежить у літаючому автомобілі, а її тіло щільно обмотане якоюсь плівкою.

Біль зник, але вона не відчувала жодної частини тіла. Чен Сінь знову почала впадати в забуття, але перед остаточною втратою свідомості встигла запитати слабким голосом, який не розчув ніхто, крім неї:

– Хто такий Мечоносець?

Витяг із «Минулого поза часом»: примари проєкту «Обернені до стіни» – Мечоносець

Розробка стратегії стримування на основі теорії Темного лісу, безсумнівно, є визначним досягненням Ло Цзі, але загалом запуск проєкту «Обернені до стіни», який у кінцевому підсумку став передвісником цього досягнення, не може сприйматися інакше, ніж як абсурдні, по-дитячому наївні спроби владнати ситуацію. Справжнє зіткнення з незрозумілим і зловісним Усесвітом спричинило в умах людей шоковий стан, який і став першопричиною запуску цього проєкту.

Але після того як Ло Цзі передав важелі управління стратегією стримування Організації Об’єднаних Націй та Об’єднаному флоту, всім здалося, що «Обернені до стіни» – віха в історії людства, яка добігла логічного кінця.

Людство фундаментально підійшло до вивчення й розробки стратегії стримування, започаткувавши новий розділ у теорії ігор.

Найважливішими поняттями стратегії стали: об’єкт та суб’єкт стримування – згідно з теорією Темного лісу Трисолярис та людство відповідно; дієва погроза – розповсюдження на весь Всесвіт місцеперебування Трисоляриса, що призведе до знищення двох світів; контролер – особа чи організація, в чиєму віданні перебуває перемикач; мета – стримування експансії й агресії Трисоляриса та спонукання до передання високих технологій людству.

Система стримування, яка загрожує знищенням і об’єкта, і суб’єкта стримування, називається абсолютною.

Порівняно з іншими різновидами стримування головна відмінність цієї системи полягає в тому, що якщо стратегія не досягне успіху, то реальне застосування погрози не матиме позитивних наслідків для самого суб’єкта стримування.

Отже, запорукою успішності стратегії абсолютного стримування є повна впевненість об’єкта стримування в тому, що коли він не погодиться на висунуті умови, то з великою часткою вірогідності суб’єкт втілить у життя свої погрози. Лише за умови перевищення позначки впевненості у 80% стратегія абсолютного стримування матиме шанси на успіх.

Але людство швидко усвідомило, що перебування системи стримування під контролем великої групи людей призводить до зниження впевненості в утіленні погроз майже до нульової позначки.

Людям буде надзвичайно важко ухвалити рішення про знищення двох світів, оскільки такий вибір лежить далеко за межами людської моралі й загальновизнаних суспільних цінностей, а сама ситуація зі стратегією стримування за теорією Темного лісу лише звужує можливості ухвалення подібного рішення. Якщо стримування Трисоляриса зазнає невдачі, то людство матиме час, аби ще одне покоління прожило своє життя так, як йому заманеться. Якщо ж унаслідок невдачі стратегії стримування погроза буде реалізована й координати обох світів транслюватимуться в Усесвіт, то знищення Землі можливе будь-якої миті, а це – значно гірший сценарій, ніж відмова від реалізації погроз. Тому в разі невдачі стратегії стримування реакція значної групи людей буде очевидною.

Однак прорахувати те, які саме рішення ухвалить окремий індивідуум, майже неможливо.

Загалом успіх системи стримування за теорією Темного лісу базувався на непередбачуваності Ло Цзі. Якщо система стримування зазнає невдачі, саме його особисті риси й психологічний портрет визначатимуть подальшу поведінку. Навіть коли він чинитиме цілком раціонально з власної точки зору, його особисті інтереси можуть іти врозріз із загальними інтересами людства. На початку Епохи стримування обидва світи провели дуже детальне вивчення особистості Ло Цзі й розробили відповідні математичні моделі. Спеціалісти з теорії Темного лісу – представники людства й Трисоляриса – дійшли майже ідентичних результатів: у разі провалу стратегії стримування за будь-якого психологічного стану Ло Цзі шанси на втілення в життя погроз коливаються в діапазоні від 91,9 до 98,4%. Безумовно, що Трисолярис за подібних умов визнав за ліпше не ризикувати.

Протягом короткого проміжку часу після запровадження системи стримування, хоча детальне опрацювання цього розділу в теорії ігор іще не відбулося, людство повністю збагнуло такий стан речей. ООН і Об’єднаний флот, немов перекидаючи один одному розпечений камінець, негайно повернули Ло Цзі контроль над системою стримування. Процес транзиту повноважень в обох напрямках тривав 18 годин, але цього часу було цілком достатньо, аби Краплини знищили ланцюг ядерних бомб довкола Сонця, позбавивши людство можливості відіслати координати в глибини Всесвіту. Така бездіяльність ворога була визнана найбільшою стратегічною помилкою Трисоляриса в цій війні, й людство, затамувавши подих і вкриваючись холодним потом, чекало на завершення перехідного періоду.

Отже, Ло Цзі залишився відповідальним за реалізацію стратегії стримування за теорією Темного лісу: спочатку в його віданні перебував детонатор ланцюга ядерних бомб довкола Сонця, а потім – перемикач гравітаційно-хвильової антени. Стратегічний баланс між двома світами нагадував перевернуту піраміду, яка верхівкою спиралася на вушко голки й щомиті погрозливо хиталася.

Стратегія стримування за теорією Темного лісу – це дамоклів меч, що зависнув над головами двох світів, і Ло Цзі був останньою волосиною, на якій трималося лезо. Саме тому його й прозвали Мечоносцем.