Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 47 страниц)

– Вами керує лише бажання помсти! – сказав один із офіцерів «Гравітації».

– Ми маємо всі підстави та повне право мститися Трисолярису. Вони повинні відповісти за скоєні злочини. На війні годі говорити про праведність ворога. Якщо наші припущення правильні, то передавальні комплекси на Землі вже знищені, а сама планета окупована. Цілком імовірно, що прямо зараз у розпалі геноцид людей. Почати мовлення – це дати Землі ще один шанс. Якщо місцерозташування Сонячної системи стане загальновідомим, вона втратить цінність для Трисоляриса як об’єкт окупації через можливість знищення будь-якої миті. Тож окупаційний контингент буде змушений забиратися куди-інде, а другий флот – змінити курс. Це, нехай і примарний, але все-таки шанс для людства уникнути неминучого вимирання. Крім того, наша передача розголосить координати лише системи Трисоляриса.

– Це рівнозначно й розкриттю місцерозташування Сонячної системи.

– Так, але я сподіваюся виграти трохи часу, аби якомога більша кількість людей змогла втекти за межі Сонячної системи. Вони, принаймні, матимуть вибір.

– Рано чи пізно, це все одно призведе до знищення двох світів, включно з нашою рідною планетою. Це рішення подібне до Страшного суду й не може бути ухвалене так легко! – заперечив Морович.

– Згоден.

Після цих слів Чу Яня між двома зображеннями на голографічному екрані з’явилося ще одне вікно з надзвичайно лаконічним інтерфейсом – червона прямокутна кнопка завдовжки один метр і лічильник із нулем під нею.

– Як я вже казав раніше, тепер ми всі – єдиний світ. Кожен із присутніх тут – звичайна людина, але доля поставила нас перед необхідністю вирішувати майбутнє двох світів. Ми мусимо прийняте якесь рішення, однак я вважаю неправильним, якщо воно буде одноосібним чи обмеженим групою осіб. Це має бути наше спільне рішення. Тож ми проведемо референдум. Кожен, хто погоджується з рішенням розпочати трансляцію гравітаційних хвиль із координатами системи Трисоляриса, має натиснути цю червону кнопку. Тим, хто проти чи утримався, нічого натискати не треба. Пані та панове, загальна чисельність екіпажів «Синього простору» й «Гравітації» включно з черговими та присутніми тут становить 1415 осіб. Якщо кількість тих, хто натисне кнопку, досягне чи перевищить 944 людини – дві третини від загальної кількості, – трансляція розпочнеться негайно. Інакше ми просто дочекаємося виходу антени з ладу без подальших спроб. Починаємо голосування невідкладно.

Закінчивши говорити, Чу Янь повернувся й натиснув гігантську червону кнопку, що висіла в повітрі. Кнопка замиготіла, вказуючи про зарахування голосу, а на лічильнику знизу «0» змінився на «1». Наступними проголосували двоє віце-капітанів «Синього простору», примусивши засвітитися цифру «3». Потім голосували інші старші та молодші офіцери, далі – ворент-офіцерський і рядовий склад; люди тягнулися довгою вузькою вервечкою, натискаючи кнопку один за одним.

Червона кнопка блимала без упину, постійно змінюючи цифри на екрані. Це було серцебиттям самої історії, останніми кроками до кінця існування знаного світу.

Коли лічильник висвітив «795», Ґуань Їфань першим із представників «Гравітації» натиснув кнопку. За ним проголосували кілька офіцерів та рядових його корабля.

Нарешті лічильник сягнув позначки «943», і над кнопкою з’явилося попередження:

«Ще одне натискання запустить трансляцію гравітаційних хвиль».

Наступним у черзі виявився звичайний рядовий, хоча за ним стояло ще багато людей. Він поклав руку на кнопку, але не натискав, очікуючи, коли на неї покладе руку молодший лейтенант, який стояв за ним у черзі. Решта людей також почали прикладати свої руки, аж поки червона кнопка майже сховалася під ними.

– Будь ласка, зачекайте, – раптом вимовив капітан Морович. Підійшовши до черги, він додав і свою долоню.

Десятки рук натиснули разом, примусивши кнопку блимнути червоним.

Минуло 315 років від того ранку у ХХ столітті, коли Є Веньцзє натиснула іншу червону кнопку.

Трансляція гравітаційних хвиль розпочалася. Усі відчули сильні вібрації, які, здавалося, накочували не ззовні, а немов наростали зсередини тіла, перетворюючи кожну людину на струну, що вібрує. Цей інструмент самої смерті награвав мелодію протягом 12 секунд, а потім змовк, залишивши лише тишу.

Поза космічним кораблем тонка плівка простору-часу збурилася від гравітаційних хвиль, немов водяна гладінь озера темної ночі від пориву вітру. Смертний вирок для двох світів полетів Усесвітом зі швидкістю світла.

Рік 2-й Епохи постстримування. Австралія. Ранок першого дня після завершення переселення людства

Гамір навколо Чен Сінь раптово обірвався, залишивши її наодинці з віддаленим звуком трансляції інформаційного вікна над мерією. Вона змогла розпізнати голос Томоко з-проміж двох інших, проте через велику відстань не розчула їхнього звернення. Їй здалося, що вони читають якесь заклинання, примушуючи інші голоси та шуми стихати аж до повної тиші. Світ навколо ніби зупинив свій біг.

Несподівано народилася величезна звукова хвиля, примусивши Чен Сінь здригнутися від переляку. Через сліпоту, яка тривала вже певний час, реальні образи світу в її свідомості почали потроху заміщатись уявними. Їй здалося, що води Тихого океану закипіли, здибилися й величезна хвиля цунамі проковтнула Австралію.

Минуло кілька секунд, перш ніж вона збагнула, що це натовп зайшовся криками радості. Що їх так звеселило? Чи це початок колективного безумства? Радісне галасування тривало досить довго, але поступово беззмістовні вигуки почали поступатися не менш гучним, проте розбірливим викрикам. Чулося багато голосів, які торохтіли одночасно, немов над щойно затопленим континентом розверзлася безодня неба й краплі дощу забарабанили по неспокійних водах. Чен Сінь із цієї какофонії звуків ніяк могла добрати, про що говорять люди навколо.

Але в тому, що всі постійно повторюють назви кораблів «Синій простір» та «Гравітація», була певна.

Гострота слуху, притлумлена вибухом галасу, потроху поверталася до Чен Сінь. Вона розрізнила звук кроків у своєму напрямку, а далі відчула, що хтось, зупинившись, не зводить з неї погляду.

– Докторе Чен, що з вами? Ви не бачите, що відбувається навколо? – Чен Сінь відчула слабкий порух повітря, немов людина махнула рукою перед її обличчям. – Мене послав мер розшукати вас. Ми повертаємося додому.

– У мене нема дому, – стиха відповіла Чен Сінь.

Слово «додому» змогло примусити її серце, оніміле від болю, знову битися. Вона пригадала ту зимову ніч три століття тому, коли облишила батьківський дім і зустріла світанок перед вікном їхньої спальні… Її батьки померли ще до Великого занепаду, й їм було невтямки, куди час і доля приведуть їхню доньку.

– Та ні, всі збираються залишити Австралію й повертатися туди, звідки приїхали.

Чен Сінь підвела погляд, силуючись побачити незрячими очима бодай щось, окрім темряви:

– Що?

– «Гравітація» ініціювала трансляцію гравітаційних хвиль!

Як таке взагалі можливо?!

– Місцерозташування системи Трисоляриса вже не є таємницею, втім, як і Землі. Трисоляріани тікають. Другий флот змінив напрямок руху й не летить до Сонячної системи. Усі Краплини відлетіли із Землі. За словами Томоко, ми можемо більше не перейматися вторгненням. Обидва світи перетворилися на згубні місця, й жодна сила в Усесвіті вже не зможе запобігти їх знищенню.

Як це сталося?!

– Тож ми всі повертаємося додому. Томоко наказала Силам безпеки Землі допомогти з організацією репатріації з Австралії. З часом процес пришвидшиться, але за попередніми розрахунками все одно триватиме від трьох до шести місяців. Ви можете вирушити серед перших – мер наказав розшукати вас і доправити до адміністративного центру провінції.

– А що з «Синім простором»?

– Ніхто нічого не знає до пуття, навіть Томоко. Але Трисолярис щойно отримав передачу за допомогою гравітаційних хвиль, запущену понад рік тому, коли система стримування на Землі зазнала невдачі.

– Я можу трохи побути на самоті?

– Гаразд, докторе Чен, але ви маєте почуватися втішено – вони зробили за вас те, що мусили зробити саме ви.

Чоловік замовк, але Чен Сінь все одно відчувала його присутність. Навколишні звуки поступово стихали, як і припинялася злива кроків – люди розходилися від намету мерії у своїх справах. Чен Сінь відчувала, як вода, що нахлинула внаслідок цунамі, відступає, звільняючи земну твердь. Вона лишилася єдиною, хто вижив після потопу, посеред величезного континенту. Чен Сінь відчула, як обличчям розливається тепло – над обрієм зійшло Сонце.

Дні 1–5-й Епохи постстримування. Десь поза межами хмари Оорта. «Гравітація» та «Синій простір»

– Точки викривлення можна помітити й неозброєним оком, проте надійнішим методом є аналіз електромагнітного випромінювання. Хоча рівень випромінювання вкрай незначний, проте частотний спектр має типові характеристики, які можуть бути відслідковані за допомогою звичайної системи моніторингу корабля. Зазвичай у цій частині космічного простору трапляються одна-дві точки викривлення на загальний внутрішній об’єм такого великого об’єкта, як космічний корабель. Одного разу нам трапилося одразу дванадцять. Погляньте: на цей момент таких точок три, – сказав Чу Янь Моровичу й Ґуань Їфаню, з якими він пропливав довгим коридором «Синього простору». Перед ними з’явилося інформаційне вікно, яке демонструвало рух усіх об’єктів усередині корабля. На екрані миготіли три червоні точки, й вони якраз наближалися до однієї з них.

– Здається, це ось там! – Ґуань Їфань вказав кудись уперед.

Вони побачили в гладкій переборці попереду круглу дірку понад метр у діаметрі, з лискучими та яскравими, немов дзеркальними, краями. Зазирнувши всередину діри, трійця побачила щільне переплетіння труб різного діаметру, причому в шести-семи з них просто зникла частина. Двома найтовстішими трубами текли якісь рідини: здавалося, що рідина витікає з місця розриву, зникає в просторі, а згодом знову з’являється в цій самій трубі по той бік дірки. Довжина зниклих секцій кожної труби варіювалася, проте всі перерізи приблизно вписувалися в невидиму сферу. Було очевидно, що інша половина невидимої сфери виступає з переборки в коридор, тож Морович та Ґуань Їфань ретельно уникали цієї частини простору.

Натомість Чу Янь без найменшого вагання простягнув руку до виступаючої частини сфери – половина його руки просто зникла. Ґуань Їфань, який стояв із іншого боку сфери, побачив гладенький поперечний зріз його руки, як колись лейтенант Айк на борту «Гравітації» угледів зріз ніг Верини. Чу Янь забрав зі сфери й продемонстрував двом здивованим супутникам цілу й неушкоджену руку, а потім запропонував їм і самим спробувати. Обидва з обережністю простягли руки в напрямку невидимої бульбашки, спостерігаючи, як зникають спочатку кисті, а потім передпліччя рук. Проте жодних неприємних відчуттів при цьому не виникло.

– Ідемо всередину, – сказав Чу Янь і пірнув у простір попереду, немов у воду. Морович із Ґуань Їфанем нажахано спостерігали, як він розчиняється в повітрі – поступово, з голови до ніг. Картинка поперечного розрізу його тіла швидко змінювалася на невидимій дзеркальній поверхні сфери, відбиваючись на навколишніх перегородках грою світла й тіні, які розходилися металевою поверхнею, немов брижі на воді.

Морович і Ґуань Їфань злякано перезирнулися, аж тут нізвідки знову з’явилися спочатку долоні, а згодом передпліччя рук Чу Яня, які просто висіли в повітрі, а потім ухопили кожного за руку й потягли до чотиривимірного простору.

Усі, хто мав особистий досвід перебування в чотиривимірному просторі, погоджувалися, що ці відчуття годі описати словами. Вони навіть твердили, що це єдиний до сьогодні досвід людства, який абсолютно неможливо висловити наявними засобами мовлення.

Описуючи відчуття, більшість вдавалися до такої аналогії: уявіть собі расу двовимірних істот, які живуть на поверхні якоїсь тривимірної картини. Незважаючи на те, наскільки барвистою є палітра цієї картини, двовимірні істоти будуть здатні побачити лише пласку поверхню, що складатиметься з різнокольорових ділянок різної ширини й довжини. Лише облишивши звичний для себе двовимірний світ, поринувши в тривимірний та озирнувшись на картину, можна побачити й зрозуміти всю її красу.

Але й за допомогою цієї аналогії можна лише приблизно описати невимовні відчуття від відвідин четвертого виміру.

Людина, яка вперше поглянула на свій тривимірний світ із чотиривимірного, спочатку розуміє, що дивилася на власний світ, не бачачи його. Якщо знову вдатися до аналогії з картиною, то можна завважити, що, хоч спостерігач і перебуває вже поза її поверхнею, вона все одно повернута до нього строго перпендикулярно, перетворюючись на одну суцільну лінію. Тільки з четвертого виміру можна поглянути на картину зусібіч, пізнати її справжню красу. З такої точки зору жодна річ не перекриває перспективи за собою, глядач навіть може зазирнути всередину будь-якого закритого простору чи тіла. Звучить доволі просто, але якщо світобудова дійсно відповідає такому правилу – це направду приголомшливо. Після усунення всіх перешкод, обмежень і відкриття підспідку новоприбулі в четвертий вимір стикаються з обсягом інформації, в сотні мільйонів разів більшим за звичний обсяг тривимірного світу. Мозок просто не встигає обробити й зрозуміти весь масив того, що бачать очі.

Цієї миті перед очима Моровича й Ґуань Їфаня увесь «Синій простір» розгорнувся, немов гігантський неймовірний мальопис: їхнім поглядам відкрився внутрішній простір кожної каюти й приміщення корабля, кожного замкнутого ящика чи шафи в цих приміщеннях, усі рідини, що циркулювали численними трубопроводами, й вогненна куля ядерного синтезу в кормовому ядерному реакторі… Звісно, всі об’єкти розташувалися в перспективі відповідно до реального місцеперебування, тож деталі найвіддаленіших із них роздивитися було важкувато, проте самі об’єкти лишалися чіткими.

У людей, які не мають такого досвіду й слухають подібний опис чотиривимірного простору, може з’явитися хибне уявлення, що вони все бачитимуть «крізь» корпус корабля. Хоча насправді для цього не потрібно кудись «проникати», бо все розташовано зовні. Можна уявити, що ми дивимося на коло, намальоване на аркуші паперу, – ми можемо побачити все й одразу всередині кола, не маючи при цьому потреби опинятися в ньому. Це правило лишається однаково справедливим для всіх об’єктів, хоча найскладніше описати, як розгортаються тверді тіла: всі перерізи суцільних шматків заліза чи кам’яних монолітів так само легко з’являлися перед очима! Моровича й Ґуань Їфаня захлиснув океан візуальної інформації – ніби всі деталі Всесвіту зібралися навколо них і, барвисто виблискуючи, боролися за їхню увагу.

Цієї миті їм довелося пізнати абсолютно нове для себе візуальне явище – нескінченну деталізацію. У звичному тривимірному світі деталізація предметів має свої межі: навіть якщо людське око безперестанку намагатиметься роздивитися складну річ цілком чи її окремі деталі, кількість складових частин предмета обмежена. Маючи достатньо часу та озброївшись методикою послідовного підрахунку, завжди можна порахувати їх усі. Але якщо дивитися на речі тривимірного світу з четвертого виміру, всі приховані деталі й частини опиняються як на долоні – тривимірний об’єкт розпадається на складники на всіх рівнях одразу. Можна побачити не тільки речі із закритого контейнера, але й начиння самих предметів. За такого експонування перед очима розгортається незбагненна кількість деталей всього, що тебе оточує.

Перед очима Моровича й Ґуань Їфаня лежав розгорнутим до дрібниць одразу весь корабель, але зосереджений погляд навіть на щось незначне, як-от склянка води чи ручка, перевантажував зорові нерви незліченною кількістю окремих деталей. Щоб роздивитися у чотиривимірному просторі всі деталі навіть таких простих речей, забракло б людського життя. Спроба сприйняти будову об’єкта одразу на всіх рівнях викликає запаморочливе відчуття глибини, немов дивишся в химерну нескінченну матрьошку. Гамлетівська фраза «…мені вистачило б і горіхової шкаралупи. Навіть у ній я міг би вважати себе за владаря безкрайого простору…»[21]21
  Переклад Л. Гребінки. – Прим. ред


[Закрыть] перестає бути лише метафорою.

Морович і Ґуань Їфань поглянули один на одного, а потім перевели погляд на Чу Яня. Їхньому зору відкрилася таємниця будови людського тіла в усіх деталях у паралельному розрізі: всі до останньої кістки внутрішні органи, кістковий мозок, циркуляція крові між шлуночками серця, робота його клапанів. Навіть просто дивлячись один одному в очі, вони бачили, як влаштований кришталик ока… Хоча використання словосполучення «у паралельному розрізі» може спричинити плутанину для розуміння. Фізіологічне місцерозташування органів не змінилося: шкіра так само огортала кістки й внутрішні органи, збереглися легко впізнавані обриси кожної людини з тривимірного світу, але це було лише дрібною деталлю в нескінченних паралельних рядах інших, не менш важливих.

– Зважайте, коли розмахуєте руками, – попередив Чу Янь. – Ви можете випадково зачепити внутрішні органи – свої чи іншої людини, – хоча це й не буде великою проблемою, якщо не докладатимете значних зусиль. Але ви можете відчути біль чи напад нудоти, ба навіть отримати незначне внутрішнє запалення. Не чіпайте речей навколо вас, якщо ви до кінця не певні, чим саме вони є. Зараз для вас усе на кораблі оголене й доступне: високовольтні кабелі, труби з парою, інтегральні мікросхеми. Ви легко можете стати причиною збою в роботі бортових систем. Для тривимірних істот ви зараз перетворилися на справжніх богів, але вам слід призвичаїтися й опанувати ваші нові можливості в четвертому вимірі.

Проте Морович та Ґуань Їфань швидко навчилися не торкатися внутрішніх органів. Щоб узяти людину просто за руку, треба було робити ті самі рухи, що й у звичайному світі, а для того щоб дістатися до кісток чи внутрішніх органів, потрібно було розпочинати рух з іншого напрямку, відсутнього в тривимірному просторі.

Наступне відкриття виявилося не менш захопливим: вони могли бачити зірки в будь-якому з напрямків. Їхнім поглядам відкрилося, як неспішно посеред суцільної темряви Всесвіту простягається блискуча спіраль Чумацького Шляху. Вони розуміли, що все ще перебувають всередині корабля – жоден із них не вбрав скафандра й усі так само дихали повітрям на його борту, – але в четвертому вимірі вони опинилися просто посеред безмежжя космосу. Як досвідчені астронавти, всі троє безліч разів виходили у відкритий космос, проте ніколи не відчували себе настільки спорідненими з навколишнім безповітряним середовищем. За звичайних обставин їх від космосу відділяла товщина скафандра, а тепер між ними й цілим Усесвітом не залишилося більше нічого – корабель із усіма нескінченними проєкціями його начиння жодною мірою не перешкоджав їхньому спілкуванню із зоряним небом. У четвертому вимірі весь Усесвіт розгорнувся паралельно їхньому кораблю.

Мозок, призвичаєний сприймати та обробляти дані тривимірного світу, отримавши нескінченний потік інформації, породженої безліччю деталей, спочатку відмовлявся працювати як слід. Проте, на диво, швидко адаптувався до чотиривимірного простору, підсвідомо ігноруючи більшу частину деталей і залишаючи навколо предметів лише обриси.

Щойно перше запаморочення від незліченності деталей кожної речі минуло, на Моровича й Ґуань Їфаня чекав наступний, ще більший шок. Звільнивши розум від перевантаження дрібницями, вони отримали відчуття самого простору четвертого виміру, геть не схоже ні на що, знане дотепер. Пізніше це явище отримало назву «просторовий ефект багатовимірності». Ті, хто відчув цей ефект на власному досвіді, намагалися марно пояснити це як відчуття «широти й неосяжності» в тривимірному просторі, яке безкінечно копіюється в напрямку, відсутньому у звичному для нас світі. Багато хто вдавався до аналогії з двома поставленими одне навпроти одного дзеркалами: дивлячись у них, можна побачити безкінечний повторюваний ряд дзеркал, які формують коридор, що не має кінця-краю, й кожне побачене дзеркало і буде тривимірним простором. Інакше кажучи, увесь неосяжний світ, який люди спостерігають у тривимірному просторі, насправді є лише одним поперечним перерізом чотиривимірного світу. Складність опису «просторового ефекту багатовимірності» полягає ще й у тому, що простір, який відкривається людям після потрапляння в четвертий вимір, також здавався рівномірним і порожнім, проте лишав невимовне відчуття глибини. Це відчуття виникало не через наявну відстань до об’єктів, а через присутність глибини в будь-якій точці простору-часу. Згодом став крилатим вислів Ґуань Їфаня: «Тут кожен дюйм приховує в собі безодню».

Переживання «просторового ефекту багатовимірності» вперше було схоже на таїнство хрещення: в цей момент такі поняття, як свобода, відкритість, глибина й нескінченність, набували нового змісту.

– Ми маємо повертатися, – сказав Чу Янь. – Точки викривлення лишаються стабільними лише певний проміжок часу, а далі починають переміщуватися або ж узагалі зникають. І тоді доведеться шукати вихід у чотиривимірному просторі, що для новачків, як-от ви, може виявитися небезпечною пригодою.

– А як відшукати точку викривлення в чотиривимірному просторі? – запитав Морович.

– Дуже просто. Зазвичай точка викривлення має форму сфери, всередині якої світло заломлюється, дещо деформуючи зображення предметів, – ми це бачимо як певний розрив у звичному для нас їх вигляді. Звісно, це спричинене лише оптичним ефектом у чотиривимірному просторі, а не реальною деформацією предмета. Он, погляньте…

Чу Янь вказав на місце, крізь яке вони потрапили до чотиривимірного простору. Морович і Ґуань Їфань підвели погляди й побачили вже знайомі труби, але розгорнуті, як і все довкола. Тепер легко можна було роздивитися потоки рідин, що циркулювали в них. Усередині прозорої сфери труби мали вигляд покручених і деформованих, а сам отвір нагадував росинку, що звисала з павутини. Точка деформації була геть не схожою на свою проєкцію в трьох вимірах, де вона, не заломлюючи світла, лишалася повністю невидимою, й її місцерозташування можна було відшукати, орієнтуючись на зникнення предметів чи їх частин у четвертому вимірі.

– Якщо ви знову захочете увійти в чотиривимірний простір, то мусите вдягати скафандри. Бо якщо шукатимете інший вихід із нього, то можете зробити помилку новачка – повернутися в тривимірний світ уже за межами корабля.

За жестом Чу Яня двоє супутників пірнули з ним у точку-росинку. Усі троє мигцем повернулися в тривимірний світ у тому самому коридорі, звідки десять хвилин тому увійшли в четвертий вимір. Насправді вони нікуди не зникали й не виходили – ділянка простору, де вони перебували, просто набула одного додаткового виміру. Через круглий отвір у переборці все ще можна було побачити «розірвані» труби.

Але цей світ вже не здавався їм звичним і добре знайомим. Зараз вони розуміли, наскільки простір, обмежений трьома вимірами, вузький і задушливий. Ґуань Їфань трохи краще справлявся з новими відчуттями, бо мав схожий досвід чи то в напівсні, чи в маренні. А от Морович намагався впоратися з нападом клаустрофобії та ядухи.

– Те, що ви зараз відчуваєте, – абсолютно нормальна реакція організму. За кілька відвідин усе нормалізується, – сказав Чу Янь із посмішкою. – Ви двоє тепер знаєте істинне значення слова «простір». Віднині навіть у відкритому космосі, одягнуті в скафандри, ви почуватиметеся скуто й незручно.

– Як усе це сталося? – запитав Морович, задихаючись і смикаючи комір.

– Ми просто опинилися в ділянці космосу, де існує чотиривимірний простір, ось і все. Ми назвали її чотиривимірним фрагментом Усесвіту.

– Але ж ми зараз перебуваємо в трьох вимірах, чи не так?

– Чотири виміри містять у собі тривимірні об’єкти, так само як і наш звичний світ має двовимірні. Метафорично ми перебуваємо на поверхні тривимірного аркуша паперу в чотиривимірному просторі.

– Я можу запропонувати ліпше пояснення, – схвильовано мовив Ґуань Їфань. – Наш тривимірний світ – немов тонкий аркуш паперу завширшки 16 мільярдів світлових років. І десь на цьому аркуші прилаштувалися невеличкі мильні бульки чотиривимірного простору.

– Дуже влучно, докторе Ґуань! – Чу Янь схвально ляснув його по плечу, змусивши крутнутися в невагомості. – Я постійно шукав влучну метафору, а вам вдалося з першої спроби. Ось для чого нам потрібен учений-космолог! Саме так, ми зараз, повзаючи по величезному тривимірному аркушу паперу, потрапили в зону, де мильні бульки обсіли його поверхню. Через точку викривлення ми можемо піднятися над аркушем паперу й потрапити в простір усередині бульбашки.

– Але наші тіла лишилися незмінними, хоча ми щойно перебували в чотиривимірному просторі? – запитав Морович.

– Так, ми тривимірні пласкі істоти, що пересувалися чотирма вимірами.

– Що таке точка викривлення?

– Аркуш паперу тривимірного Всесвіту не скрізь плаский. У певних місцях він зігнутий, тож проникає в четвертий вимір. Це і є точкою викривлення. Фактично це перехід із низьковимірного простору в інший, із більшою кількістю вимірів.

– І багато існує подібних точок викривлення?

– Чимало, й вони повсюди. «Синьому простору» просто пощастило раніше відкрити цю таємницю. Ми маємо більшу чисельність екіпажу, тому суто математично в нас було більше шансів побачити точку викривлення. «Гравітація», окрім меншої кількості людей на борту, має суворіший режим психологічного контролю, тож навіть ті, хто бачив щось подібне, не наважувалися розповідати про це ще комусь.

– Чи існують точки викривлення, більші за розмірами?

– Так, деякі просто велетенські. Одна загадка мені досі муляє: в певний момент ми побачили, що задня третина корпусу «Гравітації» просто зникла на кілька хвилин у четвертому вимірі. Як ви нічого не зауважили?

– У нас екіпаж не розміщений у кормовій частині корабля. Хоча ні, ви ж там квартируєте, – Морович повернувся до Ґуань Їфаня. – Ви переживали щось подібне, мені Вест розповідав.

– Я тоді щойно прокинувся. А потім ці ідіоти запевнили мене, що я галюцинував.

– Ви не бачите влаштування чотиривимірного простору з тривимірного, але, опинившись у четвертому вимірі, здатні бачити й впливати на будь-що з нашого світу. Ми зробили засідку на Краплини в четвертому вимірі: якими потужними не здавалися б зонди сильної взаємодії, вони все одно лишалися тривимірними об’єктами. Можна сказати, що тривимірність є синонімом крихкості. З четвертого виміру вони здавалися відкритою беззахисною картинкою. Ми просто наблизились і, навіть не розуміючи принципів будови, перемішали навмання їхнє начиння, чим вивели з ладу.

– Трисолярис знає про існування чотиривимірних зон?

– Здається, ні.

– Мильна бульбашка, чи то чотиривимірна зона, – наскільки вона велика?

– Безглуздо говорити про розміри четвертого виміру в розумінні одиниць вимірювання тривимірного світу. Можна лише обговорювати, наскільки громіздка проєкція в трьох вимірах: за попередніми дослідженнями вона має сферичну форму, і якщо отримані на сьогодні дані є правильними, довжина її радіусу становить від 40 до 50 астрономічних одиниць.

– Відповідає розмірам Сонячної системи.

Цієї миті круглий отвір у переборці поруч із ними почав дрейфувати, одночасно зменшуючись у розмірах. На відстані десяти метрів отвір зник повністю, але інформаційне вікно одразу повідомило, що десь у нетрях «Синього простору» з’явилися дві нові точки викривлення.

– Як у тривимірному світі з’являються чотиривимірні зони? – стиха, немов сам себе, запитав Ґуань Їфань.

– Невідомо. Зрозуміти цю таємницю – ваше завдання, докторе.

***

З часу відкриття чотиривимірної зони екіпаж «Синього простору» провів чимало досліджень її природи. Тепер залучення спеціалістів «Гравітації» й використання сучасніших обладнання й технологій дали змогу поліпшити методологію й розширити коло досліджуваних об’єктів.

У тривимірному світі ця ділянка космосу була порожньою й нічим непримітною, без будь-яких аномалій. Тож левову частину досліджень доводилося проводити саме в чотиривимірному просторі. Через великі труднощі в позиціонуванні й керуванні автоматичними зондами в четвертому вимірі більшість досліджень здійснювали за допомогою звичайних астрономічних телескопів, просунутих крізь точки викривлення. Маніпулювання звичайними предметами з нашого світу в чотиривимірному просторі потребує певної адаптації – що вже казати про наукове обладнання, але щойно дослідники призвичаїлися вправлятися з ним, одразу зробили шокуюче відкриття.

За допомогою телескопа було виявлено кільцеподібний об’єкт. Але оскільки точну відстань від корабля до об’єкта неможливо було визначити, не вдавалося й виміряти його точні розміри. За припущенням, у тривимірному світі об’єкт мав сягати 80–100 кілометрів у діаметрі й простягатися на 20 кілометрів углиб. Він дійсно нагадував гігантську обручку, забуту посеред космосу. Складні візерунки, які спліталися в загадкові схеми, розцяцьковували поверхню Кільця. Враховуючи зовнішній вигляд цього об’єкта, можна було з упевненістю сказати, що він є творінням істот, наділених розумом.

Людство вперше бачило наочні сліди існування інших цивілізацій, окрім власної й трисоляріанської.

Але відкриттям, яке шокувало найбільше, виявилося те, що влаштування Кільця лишалося закритим для поглядів! Перебуваючи у чотиривимірному просторі, Кільце не розкладалося на складові частини, як це відбувалося зі звичними тривимірними об’єктами, а отже, походило з цього, вищого виміру! Уперше після потрапляння в чотиривимірний простір люди відшукали щось «нерозкладальне».

Спочатку дослідники остерігалися ймовірного нападу, але на поверхні Кільця не було помітно жодних ознак активності: ніякого електромагнітного випромінювання, емісії нейтрино чи гравітаційних хвиль. Окрім повільного обертання навколо власної осі, Кільце не прискорювалося жодним іншим чином. За першим припущенням, це могли бути руїни давно закинутого космічного міста чи залишки покинутого корабля.

Під час подальших спостережень було відкрито ще більшу кількість схожих незрозумілих предметів різних форм й розмірів, але всі вони мали очевидні ознаки штучного походження. Тут були піраміди, хрести, різні поліедральні об’єкти й інші фігури неправильної форми, складені з простіших, але також неприродних небесних тіл. У телескоп можна було розрізнити з десяток об’єктів, а більше сотні виднілися вдалині лише як темні цятки. Як і Кільце, вони не проявляли жодних ознак активності й не випромінювали ніяких сигналів, які можна було запеленгувати. Ще однією спільною ознакою лишалася цілісність у чотиривимірному просторі.