Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 42 (всего у книги 47 страниц)

«Зоряне кільце» летіло зі швидкістю світла до зірки, подарованої Юнь Тяньмінем Чен Сінь.

Частина 6

Рік 409-й Галактичної епохи. Наша зірка

«Зоряне кільце» деактивувало криволінійний двигун, і корабель продовжував рухатися зі швидкістю світла за інерцією.

Під час польоту АА намагалася втішити Чен Сінь, хоча чудово розуміла, що це марна справа.

– За кого ти себе маєш, думаючи, нібито з твоєї провини знищили Сонячну систему? Тобі самій не смішно? Це настільки ж претензійно, як і заявляти, що тобі під силу зіштовхнути з орбіти Землю, впершись у неї руками. Якби ти тоді не зупинила Вейда, результат протистояння було б важко передбачити. Чи вдалося б наукограду вибороти омріяну незалежність? Навіть сам Вейд не мав на це відповіді. Хіба Федеральний уряд і флот злякалися б тих кульок із антиматерією? Цілком імовірно, що сили самооборони наукограда таки змогли б знищити кілька кораблів чи навіть якесь космічне місто, але рано чи пізно Зоряне кільце здалося б під натиском федеральних сил. І за такого розвитку подій меркуріанської бази, швидше за все, збудувати не вдалося б. Навіть якби Зоряне кільце здобуло незалежність, продовжило дослідження з вивчення криволінійного прискорення й відкрило ефект сповільнення швидкості світла від злиття колій, після чого розпочало співпрацю з Федеральним урядом і змогло вчасно збудувати тисячу надшвидкісних кораблів, чи пристало б людство на пропозицію створити чорний домен? У той час люди вже були свято переконані, що бункерний світ здатен повністю убезпечити їх від загрози знищення під час удару за теорією Темного лісу.

Проте АА старалася марно: її слова й доводи не залишали жодного відбитка у свідомості Чен Сінь, скочуючись без сліду, немов краплини води з листя лотоса. Чен Сінь переймалася лише тим, щоб якимось дивом зустрітися з Юнь Тяньміном і розповісти йому про все. В її розумінні подорож на відстань 287 світлових років мала тривати безкінечно довго, але штучний інтелект корабля доповів, що в їхній системі відліку мине лише 52 години. Усі останні події здавалися Чен Сінь настільки нереальними, що у неї інколи виникало враження, ніби вона вже пішла в засвіти.

Чен Сінь не зводила очей із космічного простору, який зі швидкістю світла пролітав за ілюмінатором. Вона розуміла, що кожного разу, коли зірка виокремлювалася з блакитного скупчення попереду корабля, пролітала повз і вливалася в червоне скупчення позаду, «Зоряне кільце» проминало це небесне тіло. Вона заходилася рахувати зірки, які одна за одною вигулькували зі скупчення, спостерігала, як вони змінюють забарвлення з синього на червоний і зникають позаду. Видовище мало сильний гіпнотичний ефект, тож зрештою вона зморилася й заснула.

Коли Чен Сінь прокинулася, «Зоряне кільце» вже дісталося місця призначення. Корабель розвернувся на 180 градусів й увімкнув криволінійний двигун для початку процесу сповільнення – фактично «Зоряне кільце» сповільнювалося, потрапляючи в колію, що утворилася внаслідок роботи його власного двигуна. Після початку уповільнення синє зоряне скупчення попереду та червоне скупчення позаду корабля почали поступово розпадатися, немов два квітучі феєрверки, швидко перетворюючись на море зірок. Чим далі сповільнювався літальний апарат, тим менше залишалося на небі синіх і червоних барв, утворених ефектом Доплера. Чен Сінь та АА пересвідчилися, що Чумацький Шлях не зазнав змін, які можна було б помітити неозброєним оком, але, озирнувшись назад, вони побачили незнайомі скупчення зірок – Сонячна система давно зникла з поля зору.

– Від Сонячної системи нас відділяє 286,5 світлового року, – повідомив штучний інтелект корабля.

– Тобто там минуло 286 років? – перепитала АА, ніби прокинувшись від сну.

– З точки зору їхньої системи відліку – так.

Чен Сінь лише тихенько зітхнула: хіба для нинішньої Сонячної системи є різниця, минуло 286 років чи 2,86 мільйона років? Але, схоже, вона дещо збагнула.

– У який момент там припинився перехід у двовимірність?

АА й собі замислилася, почувши запитання. Чи можна було запрограмувати той крихітний шматочок паперу, аби розширення двовимірного простору зупинилося зазначеної миті? Ані Чен Сінь, ані АА не мали жодних теоретичних знань про двовимірний простір чи про трансформацію тривимірного світу, але їхня інтуїція підказувала, що це навряд чи можливо. Наявність якогось алгоритму дій чи програми зупинки, вбудованих у двовимірний простір, здавалася занадто фантастичним припущенням.

То перетворення ніколи не припиниться?!

Найліпшим рішенням буде просто викинути з голови думки про це.

DX3906 за всіма параметрами нагадувала Сонце. Коли «Зоряне кільце» тільки-но розпочало сповільнюватися, ця зірка нічим не відрізнялася від сонму інших, але щойно криволінійний двигун вимкнувся остаточно, DX3906 перетворилася на розпечений диск, який мав колір світіння, дещо червоніший за сонячне.

Після запуску термоядерного двигуна тиша на борту знову поступилася звичному гудінню під акомпанемент легких вібрацій корпусу. Штучний інтелект корабля проаналізував дані, отримані системою моніторингу, й підтвердив характеристики цієї зоряної системи, здобуті раніше за допомогою спостережень: довкола DX3906 оберталися дві кам’янисті планети. Та, що перебувала далі від зірки, за розмірами дорівнювала Марсу, проте не мала атмосфери й нагадувала мертву пустелю. Чен Сінь і АА, не довго думаючи, нарекли її Сірою планетою. Інша планета, з меншим радіусом орбіти, приблизно відповідала розмірам Землі, іншими характеристиками також нагадувала рідну планету: кисневмісна атмосфера, очевидні ознаки існування життя. Проте тут не було жодних слідів ведення сільського господарства чи промислового виробництва. Вона логічно отримала назву Блакитної планети.

АА була втішена, що результати її дослідження виявилися правильними. Понад чотириста років тому вона зробила відкриття, що ця зірка не гола й довкола неї обертаються планети. Саме завдяки цій роботі вона познайомилася з Чен Сінь і стежка її життя звернула в напрямку, який привів її сюди. Доля може дуже дивувати: коли вона чотири століття тому роздивлялася цей далекий світ у телескоп, хіба могла навіть мріяти, що побачить його колись на власні очі?

– Ти вже тоді могла побачити ці дві планети? – запитала Чен Сінь.

– Ні, звісно. Їх не було помітно у видимому діапазоні світла. Припускаю, що крізь новіші телескопи Системи раннього сповіщення уже з’явилася можливість роздивитися планети, але мені доводилося лише аналізувати дані, отримані від ефекту гравітаційної лінзи самої зірки… Я навіть зробила припущення про те, який вигляд мають ці дві планети. Й ось тепер я бачу, що майже не помилилася.

«Зоряне кільце» за 52 години здолало відстань у 286 світлових років, що відділяла Сонячну систему від DX3906, проте подорож у 60 астрономічних одиниць на досвітловій швидкості – від краю цієї зоряної системи до Блакитної планети – тривала цілих вісім діб. Коли корабель достатньою мірою наблизився до планети, Чен Сінь і АА змогли побачити, що новий світ нагадував Землю лише здалека: звична синява виявилася не кольором океанських хвиль, а забарвленням рослинності на суходолі. Тутешній океан насправді був блідо-жовтого кольору й вкривав лише п’яту частину поверхні небесного тіла. Блакитна планета виявилася холодним світом: лише третину суші встеляла синювата рослинність, решта суходолу потопала в снігах; більша частина океану була вкрита кригою, незамерзлими лишалися тільки невеликі ділянки біля екватора.

«Зоряне кільце» вийшло на стабільну орбіту Блакитної планети й розпочало повільно знижуватися. Цієї миті штучний інтелект корабля зробив важливе повідомлення:

– З поверхні планети транслюється електромагнітний сигнал, вочевидь синтезований розумними істотами. Це навігаційний маяк із позначенням місця посадки, що передається в кодуванні за стандартом, який використовувався на початку Епохи стримування. Мені керувати згідно з його вказівками?

Чен Сінь схвильовано перезирнулась із АА і віддала наказ:

– Так! Приземлюємося відповідно до його вказівок.

– Очікується перевантаження до значень у 4 g. Будь ласка, займіть місця у протиперевантажувальних кріслах. Щойно ви опинитеся в безпеці, зниження продовжиться, – відповів штучний інтелект корабля.

– То це він? – схвильовано перепитала АА.

Чен Сінь лише заперечливо похитала головою: у минулому щасливі миттєвості її життя були короткими проміжками між низкою катастроф, руйнацій і винищення, тож вона боялися повірити в удачу.

Чен Сінь і АА опустилися в протиперевантажувальні крісла, які одразу огорнули їх зусібіч, неначе затулили від світу великими долонями. «Зоряне кільце» розпочало сповільнення й під акомпанемент серії сильних струсів увійшло в щільні шари атмосфери Блакитної планети. Усе поле зору на зображенні, яке транслювала система спостереження корабля, заполонила синьо-біла панорама континентів.

За двадцять хвилин «Зоряне кільце» здійснило посадку в районі екватора планети. Штучний інтелект наказав Чен Сінь і АА залишатися в кріслах іще впродовж десяти хвилин, аби їхні тіла адаптувалися до сили тяжіння Блакитної планети, яка була близькою до земної. Крізь ілюмінатори та на інформаційних вікнах системи спостереження було видно, що корабель сів посеред синьої луки, розташованої у передгір’ї, – неподалік виднілися засніжені верхівки гір. Небо було того ж блідо-жовтого кольору, що й океан при погляді з космосу, а небосхилом пливло тутешнє світло-червоне сонце. Зараз на Блакитній планеті був полудень, але кольори неба та сонця навіювали згадки про сутінки на Землі.

Проте ані Чен Сінь, ані АА не роздивлялися довколишніх пейзажів, оскільки всю їхню увагу захопив невеличкий транспортний засіб, припаркований неподалік «Зоряного кільця». Він був лише чотири-п’ять метрів заввишки, мав темно-сірий обтічний корпус і крихітне хвостове оперення. Здавалося, що цей човник був спроєктований не для польотів у атмосфері, а для спуску з орбіти на землю.

Поруч із човником стояв чоловік, одягнений у білу куртку й темні штани. Пориви вітру, здійняті посадкою «Зоряного кільця», скуйовдили його волосся.

– Це він? – нервово запитала АА.

Чен Сінь заперечливо похитала головою: навіть здалеку було зрозуміло, що це не Юнь Тяньмін.

Чоловік рушив морем синьої трави до «Зоряного кільця». Він крокував повільно, а його хода й постава демонстрували ознаки фізичного виснаження. На обличчі не було помітно слідів здивування чи хвилювання, ніби приліт «Зоряного кільця» відбувся за розкладом. Не дійшовши десяти метрів до корабля, він зупинився посеред заростів трави й став терпляче чекати.

– А він вродливий, – відзначила АА.

На вигляд чоловікові було близько сорока років, він мав азійські риси обличчя й справді був вродливішим за Юнь Тяньміна: мав широке чоло й мудрий та водночас ніжний вираз очей. Здавалося, що жодна подія у Всесвіті не здатна його здивувати, хіба що змусить сильніше замислитися про таємниці буття. Він підняв руки й описав ними коло біля голови, вочевидь демонструючи уявний шолом. А потім помахав рукою та похитав головою, запевняючи, що їм не знадобляться скафандри на поверхні планети.

– Склад атмосфери: оксиґен – 35%, нітроґен – 63%, вуглекислий газ – 2%, незначна концентрація інертних газів. Придатна для дихання, але атмосферний тиск дорівнює лише 53% стандартного земного. Не раджу вдаватися до значного фізичного навантаження після виходу з кабіни, – пролунав голос штучного інтелекту корабля.

– А що за істота стоїть біля корабля? – запитала АА.

– Звичайна людина, – почулася проста відповідь.

Чен Сінь та АА піднялися з крісел і попрямували до виходу. Боротьба з гравітацією давалася їм важко, тож ноги помітно запліталися. Опинившись назовні, вони не відчули проблем із диханням розрідженим повітрям. В обличчя дмухнув вітерець, принісши прохолоду й освіжаючий трав’яний аромат. Навколишні пейзажі постали у повній красі: блакитно-білі земля та гори, блідо-жовте небо і червоне сонце – все це здавалося фальшиво й невміло розмальованою фотографією Землі. Крім підмінених кольорів, усе інше було начебто знайомим: наприклад, трава різнилася тільки забарвленням, вельми нагадуючи виглядом земні зразки.

Чоловік підійшов до трапа корабля.

– Зачекайте хвилинку. Сходи занадто круті, тож дозвольте допомогти вам спуститися. – Він легко збіг нагору й допоміг першою спуститися Чен Сінь. – Вам слід було довше набиратися сил перед виходом. Поспіх не має сенсу.

Чен Сінь розпізнала в чоловіка виражену вимову часів Епохи стримування.

Його сильні й теплі руки утримували її від падіння, а широка спина затуляла від прохолодного дихання вітру. Вона відчула непереборне бажання кинутися на шию першій людині, яку пощастило отак просто зустріти за сотню світлових років від Сонячної системи.

– Ви прилетіли з Сонячної системи? – запитав чоловік.

– Так, – відповіла Чен Сінь, обережно спускаючись сходами за підтримки чоловіка. Вона відчула, що може довіряти цій людині, тож ризикнула перенести більше ваги свого тіла на його плечі.

– Сонячної системи більше нема, – вимовила АА, присідаючи на верхній майданчик трапа.

– Я це знаю. Ще хтось урятувався?

Чен Сінь зробила перші кроки поверхнею планети, зануривши ноги у м’яку траву. Потім втомлено присіла на нижню сходинку трапа й похитала головою.

– Швидше за все, ні.

– Отакої… – чоловік кивнув і почав ізнову підніматися по трапу, щоб допомогти АА. – Мене звуть Ґуань Їфань, і я дійсно очікував тут на ваше приземлення.

– Звідки тобі стало відомо, що ми прямуємо саме сюди? – запитала АА, простягаючи йому руку.

– Ми отримали передачу вашої гравітаційної хвилі.

– Ти з екіпажу «Синього простору»?

– Ха, якби ви поставили це запитання іншим людям, які нещодавно полетіли звідси, то вони подумали б, що ви несповна розуму. Історія «Синього простору» та «Гравітації» – то справи далекого минулого. Однак я справді прибулець із минулого. Я був науковцем, прикомандированим до екіпажу «Гравітації». Останні чотири століття провів у стані гібернації й прокинувся лише п’ять років тому.

– А де зараз перебувають «Синій простір» і «Гравітація»? – спитала Чен Сінь, ухопившись за поручні трапа й силкуючись піднятися. Вона дивилася, як Ґуань Їфань допомагав АА спуститися сходами.

– У музеях.

– У яких? – уточнила АА, так міцно тримаючись за Ґуань Їфаня, що він практично ніс її на руках.

– У Світах І та ІV.

– А скільки їх усього?

– Чотири. І ще два готові до освоєння.

– А де розташовані ці світи?

Ґуань Їфань обережно опустив АА на землю й розсміявся.

– Моя вам порада на майбутнє: кого ви не зустріли б надалі – людину чи представника іншої розумної раси, – за жодних обставин не питайте, звідки він. Це базове правило ввічливої поведінки у Всесвіті, як-от не питати про вік жінок на Землі… Але я все-таки наважуся спитати, скільки вам виповнилося?

– Наш вік не корелює із зовнішнім виглядом, – відповіла АА, сидячи у траві. – Їй виповнилося сімсот років, а я маю п’ятсот.

– Докторка Чен Сінь майже не змінилася за чотири століття.

– То ви знайомі? – запитала АА, роздивляючись Ґуань Їфаня.

– Я бачив її в інформаційних повідомленнях, які ми отримували чотири століття тому ще на борту корабля.

– Скільки загалом людей на цій планеті? – перервала їх Чен Сінь.

– Лише ми троє.

– То твій світ іще кращий за цю планету? – здивовано запитала АА.

– Ти говориш про природне середовище? Звісно, ні. Подекуди атмосфера заледве придатна для дихання, незважаючи на століття тераформувань. Ця планета – одне з найкращих місць для життя з усіх, бачених нами. І ще одна важлива деталь, докторе Чен Сінь: ми раді вітати тут вас обох, але за жодних обставин не визнаємо вашого титулу власності на це місце.

– Я давно відмовилася від будь-яких претензій щодо цього, – відповіла Чен Сінь. – То чому ви не оселилися в такому гарному місці?

– Занадто небезпечно, бо сюди часто навідуються нетутешні.

– Інші форми життя? Інопланетяни? – вибухнула АА.

– Так. Ця ділянка розташована дуже близько до центру рукава Оріона. Тут проходять два жваві маршрути.

– Тоді що ти тут робиш? Просто чекаєш на нас?

– Ні, я прибув у складі дослідницької команди. Вони вже полетіли, а я вирішив дочекатися вашого прибуття.

***

Через десять годин вони зустріли прихід ночі на поверхні Блакитної планети. На небі бракувало Місяця, але порівняно із Землею зоряне небо на вигляд було набагато яскравішим. Чумацький Шлях нагадував море срібного вогню, що відкидало їхні тіні на траву. Насправді це місце було не набагато ближче до центру нашої галактики порівняно з Сонячною системою. Однак увесь простір між цими світами, всі 287 світлових років були переповнені хмарами міжзоряного пилу, тож Чумацький Шлях мав значно тьмяніший вигляд із Сонячної системи.

Під яскравим світлом зірок вони помітили, що трава ніби почала рухатися. Чен Сінь і АА спочатку подумали, що це ілюзія, спричинена поривами вітру, але потім збагнули, що зарості ворушаться прямо в них під ногами, дивно при цьому шурхочучи. Ґуань Їфань пояснив, що ця синя трава здатна переміщуватися у просторі, а корені виконують функцію органів руху. Спостерігаються цілі сезонні міграції морів трави в інші широти, здебільшого це відбувається саме вночі. Почувши таку новину, АА пожбурила травинку, яку розминала між пальцями. Ґуань Їфань запевнив, що ця трава – все-таки флора, а не фауна, вона не має нервової системи й отримує поживні речовини завдяки фотосинтезу. Інші представники рослинного світу цієї планети також мали здатність переміщуватися в просторі. Він вказав їм на далекі гори, вкриті лісами, які зараз також почали рухатися. Дерева переміщувалися значно швидше за трав’яне море, нагадуючи армію на нічному марші.

Ґуань Їфань вказав на ділянку нічного неба, де скупчення зірок було рідшим.

– Погляньте туди. Буквально кілька днів тому там можна було побачити Сонце. І воно виднілося чіткіше та яскравіше, ніж тутешня зірка з поверхні Землі. Звісно, це було Сонце 287-річної давнини. Воно зникло в день відльоту дослідницької команди.

– Сонце вже не випромінює світла, воно тепер розлилося на гігантській площині. Думаю, його навіть можна роздивитися звідси за допомогою звичайного телескопа, – відповіла АА.

– Нічого ти не побачиш, – похитав головою Ґуань Їфань, вказуючи на порожню ділянку нічного неба. – Навіть якщо ти повернешся туди, то не відшукаєш жодних доказів існування Сонячної системи. Там тепер просто порожня ділянка космосу. Бачені вами двовимірні зображення Сонця та планет насправді були побічним ефектом вивільнення енергії у процесі переходу тривимірної матерії у двовимірний світ. Те, що ви бачили, було не двовимірною матерією, а заломленням електромагнітних хвиль на роздільній лінії між двовимірним і тривимірним просторами. Після вивільнення енергії все зникає. Двовимірна Сонячна система назавжди втрачена для тривимірного простору.

– Чому це? – здивувалася Чен Сінь. – Тривимірний світ лишається ж видимим при погляді з чотирьох вимірів.

– Це правда. Я бачив цю картину на власні очі. Але подібна проєкція не спрацьовує у разі зменшення кількості вимірів. Тривимірний світ має товщину, а отже, координату, яка здатна прийняти й розсіяти світло з виміру з вищим числом, тим самим роблячи його видимим із чотиривимірного світу. А позаяк двовимірний світ не має товщини, світло тривимірного світу проникає крізь нього безперешкодно. Двовимірний світ абсолютно прозорий, саме тому й невидимий для нас.

– І цьому ніяк не зарадити? – спитала АА.

– Не існує жодної, навіть теоретичної можливості.

Чен Сінь і АА надовго замовкли. Остання надія зберегти хоча б згадку про материнський світ випарувалася безслідно. Але Ґуань Їфань зміг трохи розрадити їхній смуток.

– З тривимірного світу можна виявити присутність двовимірної Сонячної системи лише одним способом – вимірявши гравітацію. Загальні правила гравітаційної взаємодії між об’єктами не змінилися, тож двовимірна Сонячна система все ще впливає на тривимірний світ. Тому ця нібито абсолютно порожня ділянка простору повинна мати невидиме джерело гравітації.

Чен Сінь і АА задумливо перезирнулися.

– Нагадує щось, чи не так? – з посмішкою запитав Ґуань Їфань. – Така природа темної матерії. – Але він швидко змінив тему розмови: – Поговорімо ліпше про вашу зустріч, заплановану тут.

– Ти знаєш Юнь Тяньміна? – запитала АА.

– Ні.

– А де зараз трисоляріанський флот? – не витримала Чен Сінь.

– Нам відомо не так багато. Перший і другий трисоляріанські флоти можуть ніколи не зустрітися: понад 60 років тому поблизу сузір’я Тільця відбулася масштабна жорстока битва, і з уламків кораблів утворилася нова гігантська пилова хмара. Ми точно знаємо, що однією з протиборчих сторін був другий трисоляріанський флот, проте нам не відомо, ані хто був його супротивником, ані результат битви.

– А яка доля першого флоту? – перепитала Чен Сінь із тривогою в голосі, й у світлі зірок можна було помітити, що їй на очі навернулися сльози.

– Не знаю, ми не отримували жодної інформації про нього… Вам не слід затримуватися тут надовго, це місце занадто небезпечне. Краще прийміть моє запрошення до нашого світу: тераформування вже на завершальній стадії, й життя потроху починає налагоджуватися.

– Я згодна пристати на пропозицію! – відповідала АА, а потім узяла Чен Сінь за руку: – Летимо з ним. Навіть якщо ти прочекаєш тут решту життя, швидше за все, твої надії виявляться марними. Не можна всю себе присвятити очікуванню дива.

Чен Сінь мовчки кивнула, розуміючи, що насправді ганяється за фантомом.

***

Вони вирішили затриматися на Блакитній планеті ще на один день.

Невеличкий корабель Ґуань Їфаня залишився на синхронній орбіті. Він не мав назви, тільки цифрове позначення. Однак сам Їфань називав його «Мисливець», як він пояснив, на честь товариша, з яким вони здружилися чотириста років тому, перебуваючи на «Гравітації». На борту «Мисливця» не було замкненої системи життєзабезпечення, тож для дальніх перельотів екіпажу доводилося входити в стан гібернації. Утім, хоча об’єм внутрішніх відсіків «Мисливця» становив лише кілька відсотків від об’єму «Зоряного кільця», цей крихітний корабель також мав криволінійний двигун. Вони вирішили, що Їфань полетить із ними, а «Мисливця» переведе в безпілотний режим. Чен Сінь та АА не розпитували його про маршрут, а озвучити тривалість польоту він відмовився, демонструючи цим, що надзвичайна обачність у розголошенні місцеположення людських світів – не порожній звук.

Цього дня вони втрьох здійснили коротку прогулянку неподалік «Зоряного кільця». Вона багато значила для Чен Сінь, АА та всіх зниклих людей Сонячної системи: перша подорож до позасонячної зоряної системи; перші кроки поверхнею екзопланети; відкриття перших позаземних форм життя.

Порівняно із Землею екосистема Блакитної планети виявилася вкрай бідною: окрім синіх рослин-мандрівників, можна було згадати хіба що кілька видів океанських риб. На суходолі не водилися вищі звірі, тільки комахи простих видів. Світ нагадував спрощену Землю. Тут добре росли земні культури, тож люди могли вижити навіть без надсучасних технологій.

Піднявшись на борт «Зоряного кільця», Ґуань Їфань не зміг приховати щирого захоплення вишуканістю космічного корабля. Він сказав, що нові галактичні люди, які знайшли прихисток у глибинах Чумацького Шляху, не успадкували від людства Сонячної системи й не змогли набути лише одного вміння – вміння насолоджуватися життям. Їфань провів чимало часу в кожній із чарівних маленьких кімнат, милуючись розкішними голографічними краєвидами Землі. Він, як і раніше, мав задумливий вигляд, було помітно, як зволожилися його очі.

Також стало очевидно, що АА буквально не зводить очей із Їфаня. Вона намагалася будь-що опинитися поруч із ним, жадібно ловила кожне його слово, постійно киваючи й усміхаючись йому у відповідь. АА ніколи раніше не поводилася подібним чином у присутності чоловіка. Чен Сінь добре знала, що АА мала безліч коханців, інколи й більше двох одночасно, проте жодного разу не бачила її закоханою. А от тепер вона вперше закохалася в цього вченого-космолога родом із Епохи стримування. Чен Сінь тішилася цим: АА заслужила на щастя в новому світі.

Щодо Чен Сінь, то її серце давно перетворилося на попіл. Єдиною надією для неї було відшукати Юнь Тяньміна, але все виявилося марним. Правду кажучи, Чен Сінь завжди розуміла, що домовленість про зустріч чотирьохсотрічної давнини за 286 світлових років звідси не мала жодних реальних шансів на втілення. Вона продовжувала підтримувати життя у своєму тілі, але тут радше йшлося про виконання обов’язку щодо збереження частини людської популяції, якій пощастило врятуватися під час знищення Сонячної системи.

Ніч упала на Блакитну планету, тож вони вирішили відлетіти вже на світанку.

Опівночі Ґуань Їфаня, який залишився ночувати на «Зоряному кільці», розбудило повідомлення зап’ястного комунікатора. «Мисливець» із синхронної орбіти передавав дані супутників спостереження. Дослідницька команда залишила три невеликі супутники: два на орбіті Блакитної планети, третій – біля Сірої планети цієї системи. Інформація надходила із супутника №3.

Тридцять п’ять хвилин тому п’ять космічних кораблів невстановленого класу здійснили посадку на поверхню Сірої планети. За дванадцять хвилин вони одночасно злетіли в небо, не затримавшись на орбіті планети, й зникли безслідно. Передані супутником зображення були вкрай розмитими, неначе сталося якесь втручання в його роботу.

Місією дослідницької команди якраз і був пошук та вивчення слідів присутності інших цивілізацій у цій зоряній системі. Тож Їфань, отримавши інформацію, вирішив негайно вирушити на Сіру планету на борту «Мисливця». Чен Сінь наполягала на тому, щоб вирушити з ним, проте Їфань не погоджувався. Однак АА змогла змусити його змінити думку.

– Візьми її з собою. Їй конче потрібно переконатися, що ця подія не має нічого спільного з Юнь Тяньмінем.

Перед відльотом від неодноразово нагадав АА не виходити на зв’язок із «Мисливцем», якщо тільки це не буде питанням життя й смерті, – бозна, скільки різного чужинницького обладнання може бути встановлено в цій системі. Будь-який сеанс зв’язку здатен видати координати їх місцеперебування.

У цьому самотньому світі, населеному лише трьома людьми, навіть недовготривала розлука – привід для занепокоєння. АА міцно обійняла Чен Сінь і Ґуань Їфаня й побажала вдалого польоту. Ступивши на борт човника, Чен Сінь озирнулася й побачила, що подруга махає рукою на прощання, осяяна водянистим світлом зірок. Навколо її постаті колихалися великі хвилі синьої трави, а холодний вітер перебирав короткі пасма зачіски та здіймав брижі на трав’яному морі.

Човник стартував, і Чен Сінь на моніторах системи спостереження побачила, як полум’я двигунів освітило велику ділянку трави, а сині кущі розбіглися навсібіч. Із набором висоти освітлена ділянка поверхні планети знову затемнювалася й занурювалася у мерехтливе світло зірок.

За годину човник досяг синхронної орбіти й пристикувався до «Мисливця». Корабель мав тетраедричну форму й нагадував невеличку піраміду з тісними відсіками без жодного оздоблення. Більшу частину внутрішнього простору займало устаткування для гібернації, розраховане на чотирьох осіб.

Як і «Зоряне кільце», «Мисливець» був оснащений двома двигунами – криволінійним і термоядерного синтезу. Для коротких міжпланетних перельотів можна було використовувати тільки термоядерний двигун, оскільки, увімкнувши криволінійний двигун, корабель залишить далеко позаду точку старту без шансів своєчасно спинитися. «Мисливець» рушив з орбіти Блакитної планети і взяв курс на Сіру, яка яскравою плямкою виднілася вдалині. Аби поберегти Чен Сінь, Їфань встановив прискорення на рівні 1,5 g, але вона порадила не надто перейматися її фізичним станом, а дістатися планети якнайшвидше. Їфань збільшив потужність двигуна до 3 g, подвоївши довжину стовпів блакитного полум’я, що линуло із сопел. За такого прискорення їм не лишалося нічого іншого, як опуститися у протиперевантажувальні крісла й сидіти нерухомо. Їфань вибрав панорамний режим огляду, примусивши корпус корабля розтанути. Вони ширяли в безмежному просторі, спостерігаючи, як віддаляється Блакитна планета. Цієї миті Чен Сінь здалося, що підвищена гравітація лине з поверхні планети, тягнучи весь простір довкола них до себе й тим самим пришвидшуючи їхній політ вгору, до Чумацького Шляху.

Перевантаження у 3 g не перешкоджало розмові, тож за деякий час вони вже жваво спілкувалися на найрізноманітніші теми. Чен Сінь поцікавилася, чому Їфань так довго перебував у гібернації, й дізналася, що під час тривалої подорожі у пошуках нового, підхожого для життя світу його вміння були незатребуваними, тож він обрав саме такий варіант. Після відкриття кораблями придатного для заселення Світу №1 більшість робіт першого етапу колонізації стосувалася розбудови та прокладання найбазовіших комунікацій. Їхнє поселення нагадувало село часів натурального господарства, тож зрозуміло, що умов для наукової діяльності не було. Влада нового світу ухвалила резолюцію, якою дозволила вченим продовжити термін гібернації до часу появи необхідних умов для початку досліджень. Він був єдиним ученим на борту «Гравітації» й ліг у гібернацію разом із сімома колегами із «Синього простору». Його пробудили останнім із них – відтоді, як два кораблі досягли нового світу, минуло майже два століття.

Чен Сінь зачарували розповіді Ґуань Їфаня про нові людські світи. Але вона помітила, що він розповідає лише про світи №1, №2 та №4, жодного разу не згадавши про Світ №3.

– Я там ніколи не був. І ніхто не був. Хоча правильніше буде сказати, що ті, хто туди потрапляє, не можуть звідти повернутися. Той світ схоронений у могилі світла.

– Могилі світла?

– Чорній дірі з низькою швидкістю світла, утвореній унаслідок злиття колій від роботи криволінійних двигунів. Світ №3 якраз і є такою дірою. З’явилися вагомі підстави вважати, що внаслідок деяких подій його місцеположення стало загальновідомим. Тож поселенці просто не мали іншого вибору.

– У нас подібний об’єкт називали чорним доменом.

– Дуже влучна назва. Власне кажучи, самі мешканці Світу №3 називали його світловою завісою. Але ззовні всі вважали це своєрідним саваном, тож прижилася назва «могила світла»[29]29
  В оригіналі присутня омонімічна гра: ієрогліфи 幕 (mù) – тент, завіса, екран, та 墓 (mù) – могила, гробниця, мавзолей, не тільки є повними омонімами, а й складаються з ієрогліфічних ключів, що збігаються майже повністю. – Прим. пер.


[Закрыть]. Утім, усі мають власні пріоритети, і така світобудова стала раєм для жителів Світу №3 – хоча я й не знаю, чи вони не змінили цієї думки наразі. Після завершення зведення могили світла жодна інформація вже не здатна вирватися з того світу. Але мені здається, що люди мають почуватися там добре, бо для декого відчуття безпеки є неодмінною умовою щасливого життя.