Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 47 страниц)

– Щось схоже на комп’ютер у режимі очікування, – пояснив директор центру.

Загальна маса комплекту обладнання для гібернації, включно з ємністю для тіла, зовнішньою системою життєзабезпечення й охолоджувальною установкою, становитиме близько трьох тонн.

Обговорюючи мініатюризацію обладнання з технічними працівниками центру, Чен Сінь раптом збагнула дивовижний факт: якщо температура тіла людини під час гібернації підтримується на рівні –50 градусів за Цельсієм, то в холоді космічного простору кабіна для гібернації потребуватиме опалення, а не охолодження! Особливо протягом подолання довгого відрізку шляху за межами орбіти Нептуна, де температура космічного простору близька до абсолютного нуля. Тобто підтримування температури в кабіні на позначці –50 градусів буде рівнозначною роботі обігрівального котла. Зважаючи на тривалість подорожі – від одного до двох століть, – для обігріву можна використати радіоізотопні елементи. У цьому разі 100 тонн, згаданих директором центру, вже не здаються перебільшенням!

Повернувшись до штаб-квартири АСР, Чен Сінь прозвітувала про свою поїздку й вислухала доповіді інших співробітників. Новини були невтішними, тож усі знову відчули велике розчарування, проте цього разу, згадуючи минулу зустріч, вони мали певні сподівання щодо пропозицій, які їм може озвучити Вейд.

– А чого ви всі витріщилися на мене? Я не Господь Бог! – Вейд окинув оком присутніх: – Якого біса ваші країни відправили вас усіх сюди, га? Не на пенсію ж заробляти й приносити лише погані новини, чи не так? Я не маю ідей, як виконати наше завдання. Це, до речі, ваша робота, не моя! – Після цього він відштовхнувся від столу ногами так сильно, що з гучним скрипом відкотився на стільці ще далі, ніж коли-небудь раніше. При цьому вперше порушив власну заборону на паління в конференц-залі, почавши розкурювати сигару.

Присутні повернулися до спеціалістів із гібернації, запрошених на це засідання, але ті воліли мовчати, хоча в глибині душі відчували професійне обурення: ця група параноїків ставить під сумнів їхні висновки й просить зробити неможливі за визначенням речі.

– А може… – Чен Сінь несміливо вимовила два слова, але потім зніяковіло озирнулася на лікарів.

– Кажи, що думаєш, не соромся! – Вейд швидко виплюнув фразу разом із тютюновим димом.

– Можливо, нам і не треба відправляти живу людину, – завершила думку Чен Сінь.

Присутні спантеличено перезирнулися між собою й запитально подивилися на експертів із гібернації. Ті у відповідь похитали головами й сказали, що так само не розуміють, про що йдеться.

– Миттєво заморожуємо людину до температури, нижчої за позначку –200 градусів, і запускаємо її в космос. У такому випадку не потрібні системи опалення й життєзабезпечення, достатньо лише капсули, яку нескладно зробити легкою й тонкостінною, а отже, загальна маса зонда не перевищуватиме 110 кілограмів. Для нас ця людина буде мертвою, а для трисоляріанців – хтозна.

– Найбільшою перешкодою для відновлення глибокозамерзлого людського організму є запобігання руйнації клітинної структури під час відтавання. Як приклад можна навести заморожене тофу, яке після розмерзання стає схожим на губку. О, ви, мабуть, не їли замороженого тофу? – зауважив один із китайських експертів із гібернації, звертаючись до представників західних країн. Вони відповіли, що розуміють, про що йдеться, навіть якщо до цього не куштували тофу, тож він продовжив: – Що стосується трисоляріанців, то вони, можливо, й мають технології, що дадуть змогу запобігти цьому пошкодженню. Наприклад, за дуже короткий проміжок часу – одна мілісекунда або навіть одна мікросекунда – весь людський організм міг би миттєво досягти нормальної температури тіла. Ми ж поки що не маємо подібних технологій, щоб при цьому не випарувати тіло під дією високих температур.

Чен Сінь не надто дослухалася до пояснень експерта. Її думки зараз були зосереджені на одному: хто стане тим тілом, охолодженим до –200 градусів, яким вистрілять у безодню космосу? Вона намагалася перейти до вивчення наступних етапів проєкту, але ця думка не полишала її.

– Дуже добре, – Вейд кивнув Чен Сінь. Це був перший раз на її пам’яті, коли він похвалив когось із підлеглих.

***

На нинішню зустріч постійних членів РОЗ було заплановане чергове обговорення проєкту «Сходовий марш». З приватних бесід із представниками різних країн Вейд отримав інформацію, що більшість із них ставиться до нової концепції з оптимізмом, адже це може бути перший безпосередній контакт людини з позаземними цивілізаціями. Такий варіант має набагато більше значення, ніж просто відправлення ще одного зонда вглиб космосу. Зокрема, інформацію про людину, яка попрямує назустріч трисоляріанському флоту, можна презентувати загалу як бомбу, відіслану в лігво ворога. Використовуючи абсолютну перевагу в стратегічному мисленні, він чи вона зможе переломити хід війни.

Цього разу засідання РОЗ було відкладене на понад годину, бо ввечері спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН оголосила про старт свого плану «Обернені до стіни», а членам АСР не лишалося нічого іншого, як чекати на закінчення сесії у вестибюлі поза місцем проведення. Безпосередню участь у попередніх зустрічах АСР брали лише Вейд і Вадімов, іншим доводилося чекати назовні, їх викликали лише за потреби отримати певну вузькоспеціалізовану консультацію. Але цього разу Вейд попросив Чен Сінь піти на зустріч разом із ними, що було неабиякою честю для молодшого спеціаліста.

Після закінчення спеціальної сесії Генеральної Асамблеї Чен Сінь побачила, як одна людина, оточена численними репортерами, покрокувала до іншого виходу з будівлі й зникла за дверима. Вочевидь, у центрі цієї процесії перебував один зі щойно проголошених Обернених. Співробітники АСР були більше сконцентровані на власному плані «Сходовий марш», тому лише кілька осіб вибігли на вулицю, щоб роздивитися Оберненого. І коли стався вікопомний замах на Ло Цзі, ніхто з тих, хто лишився в будівлі, не почув пострілів, всі лише побачили крізь скляні двері метушню. Чен Сінь, яка з усіма одразу вибігла на вулицю, засліпило яскраве світло з пошукових прожекторів гелікоптера, що зависнув у повітрі.

– Гей-но! Щойно застрелили одного з Обернених! – до неї підлетів колега, який опинився на вулиці раніше. – Я чув, що було кілька пострілів і кулі поцілили йому точно в голову!

– Кого з Обернених вбили? – байдуже перепитав Вейд – було видно, що інцидент не викликав у нього значного інтересу.

– Я не знаю. Мені тільки відомо, що трійця призначених є вельми знаними особами, натомість той, у кого стріляли, – твій співвітчизник, – тут він вказав на Чен Сінь, – проте він практично невідомий загалу. Якийсь простий хлопець.

– У ці незвичайні часи немає «якихось простих хлопців», – парирував Вейд. – На будь-кого в одну мить може лягти тяжка ноша великої відповідальності, й жоден із високорангових посадовців не може бути впевнений, що його завтра не замінять.

Говорячи ці слова, Вейд не зводив очей із Чен Сінь, а на останній фразі перевів погляд на Вадімова. Потім секретар РОЗ відкликав його вбік.

– Це він мені погрожує, – прошепотів Вадімов до Чен Сінь, яка стояла поруч із ним. – Учора, будучи не в гуморі, він прямо сказав, що ти цілком здатна мене замінити…

– Але я…

Вадімов підняв руку, аби її зупинити, й у промені потужного прожектора, що просвічував його руку, можна було навіть побачити кровоносні судини:

– Він не жартує. Інституції на кшталт нашої дають змогу не дотримуватися звичної процедури добору персоналу. Ти спокійна, впевнена в собі, працьовита, не позбавлена творчого підходу до справи, наділена підвищеним почуттям відповідальності навіть із питань, що виходять за межі твоїх посадових обов’язків. Я вкрай рідко зустрічав такий набір рис у молодих спеціалістів, Чен, і я радий, що саме твоя кандидатура розглядається як заміна мені. Але правда в тому, що ти все-таки не здатна мене замінити. – Він підвів погляд на хаос, який панував довкола: – Бо ти не продаси свою матір у бордель. Ти в цьому питанні ще нетямуща дитина, і я сподіваюся, що лишишся нею назавжди.

Камілла влетіла між ними, немов бомба. Вона тримала в руці пухку папку, й Чен Сінь здогадалася, що це має бути попередній звіт про техніко-економічне обґрунтування проєкту «Сходовий марш». Камілла, замість того щоб передати стос паперів кому-небудь із них, з усієї сили жбурнула їх об землю.

– Чорти їх побрали б! – заволала вона. Навіть попри ревіння двигунів гелікоптера, дехто з навколишніх почув її лемент і повернувся, щоб зрозуміти, що сталося. – Блядські свині! Тільки й уміють, що рохкати від задоволення в багнюці, віддаючись черговій насолоді.

– Ти зараз про кого? – здивовано перепитав Вадімов.

– Про весь рід людський! Відтоді як ми пів століття тому висадилися на Місяць, ми не просунулися ні на дещицю. Ми зараз просто безсилі!

Чен Сінь підняла папку з документами й разом із Вадімовим швидко пробігла очима її зміст. Це дійсно був звіт про техніко-економічне обґрунтування проєкту, але він описував безліч технічних деталей, тож читання по діагоналі не давало змоги зрозуміти викладені висновки.

До них повернувся Вейд і повідомив, що, за словами секретаря, засідання РОЗ має розпочатися за 15 хвилин. Побачивши керівництво, Камілла зуміла дещо опанувати свої емоції.

– НАСА провело в космосі два невеличкі експерименти з імпульсними ядерними двигунами. Результати викладено в цьому звіті. Для досягнення запланованої швидкості розрахована загальна маса зонда все ще занадто велика, й її потрібно зменшити до однієї десятої від запропонованої! Однієї десятої! Інакше кажучи, залишити лише 10 кілограмів! Вони навіть поділилися гарною новиною: масу вітрила в такому випадку можна зробити меншою за ті самі 10 кілограмів. Щодо корисного навантаження, то вони зглянулися над нами й лишили нам аж цілих пів кіло. Без будь-яких надій на збільшення, бо це неминуче призведе до необхідності використання товщих тросів кріплення з вітрилом. Кожен додатковий грам корисного навантаження потребує збільшення ваги тросів на три грами, що, своєю чергою, матиме наслідком неможливість досягти запланованої швидкості в 1% швидкості світла. Тож ми маємо пів кілограма, ха-ха-ха, лише пів кілограма! Дійсно, як і просило наше янголятко: легке, немов пір’ячко.

Вейд із посмішкою зауважив:

– То, може, відправимо Мону, кошеня моєї матері? Щоправда, й їй доведеться для цього схуднути вдвічі.

Коли в усіх справи йшли на лад, Вейд зазвичай мав похмурий вигляд, проте щойно хтось впадав у розпач, його настрій змінювався на жартівливо-веселий. Спочатку Чен Сінь гадала, що це такий метод управління підлеглими. Вадімов не погодився з нею, зауваживши, що вона геть нічого не тямить у людях. Така поведінка не мала жодного стосунку до персональних методів управління чи підтримки морального духу в колективі, а була лише наслідком любові Вейда тішитися невдачам інших. Споглядання іншої людини у відчаї викликало в нього сильні емоції й приносило задоволення. Зазвичай Вадімов давав лише позитивні оцінки іншим, тож подібна характеристика Вейда з його вуст неабияк здивувала Чен Сінь. Але, придивившись уважніше, вона справді помітила, що він немов тішиться їхнім розпачем.

Чен Сінь відчула, що з неї буцім вибили весь дух, і після стількох днів напруженої роботи сил геть не лишилося. Вона безсило присіла на газон.

– Підіймайся, – сказав Вейд.

Уперше за весь час вона відмовилася підкорятися його наказам.

– Я дуже втомилася, – відповіла Чен Сінь млявим голосом.

– Так, ти й ти, – Вейд вказав на Каміллу з Чен Сінь, – слухайте уважно: надалі я не хочу бачити подібних безглуздих страждань і панічних стенань. Ви маєте йти вперед усупереч усьому!

– Далі йти нікуди – шляху немає, – заперечив Вадімов, прохально дивлячись на Вейда.

– Ви не бачите шляху вперед, бо не знаєте, як упоратися з обставинами.

– А що із засіданням і питаннями, які винесені на обговорення? Скасовуємо?

– Ні, все має відбутися, як і заплановано. Замало часу, щоб підготувати друковані матеріали, тож доведеться обмежитися усними поясненнями.

– Що пояснювати? Як ми запустимо зонд вагою в пів кіло чи кошеня?

– Не про це мова.

Вогник надії зажеврів у очах Вадімова й Камілли. Побачивши це, Чен Сінь відчула, що й до неї повертаються сили, тож підхопилася з трави.

Цієї миті з місця події від’їхала швидка з пораненим Ло Цзі під охороною цілого військового ескорту з кавалькади машин і гелікоптера. Нью-Йорк знову засвітився звичним морем нічних вогнів, і на його тлі фігура Вейда нагадувала чорну примару. Лише його очі світилися холодним полиском.

– Ми відішлемо тільки мозок, – закінчив він думку.

Витяг із «Минулого поза часом»: проєкт «Сходовий марш»

За часів середньовічної династії Мін у Китаї з’явився новий різновид зброї – холунчушуй, назву можна перекласти з китайської як «вогняний дракон, який випірнає з води». Це була перша в історії багатоступенева балістична крилата ракета, що складалася з ракети-носія, виготовленої з порожнистої бамбукової палі з вирізьбленими драконячими головою й хвостом, розгінного блоку та невеликих ракет, які розмішувалися всередині великої. При запуску ракета за допомогою чотирьох порохових прискорювачів летіла над водою в напрямку ворожого корабля. А через певний проміжок часу ракета-носій вистрілювала ще порцію менших ракет, які вже безпосередньо вражали корабель супротивника.

Окрім цього, в давні часи, як на Сході, так і на Заході, вже використовувалися багатозарядні арбалети з магазинами. Найдавніші китайські зразки датуються періодом Саньґо – ІІІ сторіччям нашої ери.

Обидва вищезгадані види озброєння є ідеальним поєднанням відсталих тогочасних технологій у намаганні отримати переваги, які, як здається, суттєво випереджують свій час.

Після нинішнього аналізу проєкту «Сходовий марш», розпочатого у перші дні Трисоляріанської кризи, стає зрозуміло, що це подібна історія: намагання за допомогою відсталих технологій того часу розігнати вкрай незначне корисне навантаження до 1 % швидкості світла. На технології, що дадуть змогу космічним кораблям літати з аналогічною швидкістю, доведеться зачекати ще півтора століття.

До моменту старту «Сходового маршу» рукотворні зонди вже вилетіли за межі Сонячної системи, місії з висадки дослідницьких станцій на поверхні супутників Нептуна було успішно завершено, тому технологія розгортання ядерних зарядів уздовж маршруту зонда вже не була чимось новим для людства. Але справжня складність проєкту полягала у вчасному підриві кожного заряду після прольоту повз нього зонда й подальшому скеровуванні його траєкторії.

Заряд залежно від його потужності має вибухнути на відстані від 3 до 10 тисяч метрів від вітрила після його прольоту. Зі збільшенням швидкості зонда зростає необхідна точність розрахунків моменту підриву кожного наступного заряду. Але навіть у разі досягнення зондом 1 % швидкості світла допустима похибка буде більшою за одну наносекунду – цілком досяжний рівень розрахунків для технологій того часу.

Сам по собі зонд не мав жодних засобів для прискорення, тож напрямок його руху цілком залежав від позиціонування ядерних зарядів уздовж маршруту. Кожна бомба оснащувалася маневровими двигунами, за допомогою яких відбувалося її фінальне позиціонування перед прильотом зонда на відстані лише кількох сотень метрів від його траєкторії. Регулюючи цю відстань, можна було змінювати кут між вітрилом і випромінюванням, що виникає внаслідок ядерного вибуху, тим самим коректуючи напрямок руху зонда.

Саме по собі вітрило – лише м’яка плівка, але вона здатна буксирувати на підвісах капсулу. На вигляд вся система схожа на гігантський парашут, що розташовується горизонтально вздовж напрямку руху. Аби запобігти пошкодженню капсули внаслідок випромінювання ядерних вибухів, які відбуваються на відстані від трьох до десяти кілометрів від куполу вітрила, стропи виготовлені довжиною 500 кілометрів, а поверхня капсули вкрита багатошаровим абляційним захисним матеріалом, який частково випаровується при кожному ядерному вибуху, одночасно зменшуючи й масу самого зонда.

Стропи вітрила лишалися невидимими для неозброєного ока: їх виготовили з наноматеріалу «Летюче лезо», тож вони були вдесятеро тонші за павутину. Стропа довжиною 100 кілометрів важила лише 8 грамів, проте лишалася досить міцною, аби витримати навантаження під час рвучких прискорень і не зруйнуватися під дією радіаційного випромінювання.

Ані «Вогняний дракон», ані багатозарядні арбалети не були повними аналогами багатоступеневих ракет чи кулеметів. Так само і «Сходовий марш» не відкрив людству вікна в нову еру космічних польотів. Це було просто однією з відчайдушних спроб досягти успіху, використовуючи технології того часу.

Рік 4-й Епохи кризи. Чен Сінь

Масований запуск міжконтинентальних ракет Peacekeeper тривав уже пів години. Сліди від шістьох раніше запущених ракет перепліталися й, пронизані місячним світлом, виблискували, немов срібна дорога до раю.

Що п’ять хвилин цим срібним мостом у небо злітала наступна група вогняних куль, і люди та дерева відкидали довгі тіні, які рухалися зі швидкістю хвилинної стрілки годинника.

Програма першого старту передбачала запуск на навколоземну орбіту тридцяти ракет, які несли триста боєголовок із потужністю від 500 кілотонн до 2,5 мегатонни.

У ті самі хвилини відбувається аналогічний масований запуск російських «Тополів» і китайських «Дунфенів». Це дуже нагадувало песимістичні кінопрогнози кінця світу – настання Судного дня й початок ядерної війни, – але Чен Сінь професійним оком бачила, що кут траєкторії польоту ракет свідчить про запрограмований орбітальний, а не міжконтинентальний напрямок руху. Ця зброя, створена для знищення сотень мільйонів людей, тепер уже ніколи не повернеться на Землю. Натомість величезна енергія, схована у ракетах, буде використана для прискорення пір’ячка до однієї сотої швидкості світла.

Чен Сінь дивилася на небо зі сльозами на очах, і щоразу, коли заграва від старту наступних ракет освітлювала її обличчя, вона подумки повторювала знову й знову: навіть якщо весь проєкт «Сходовий марш» обмежиться лише цими запусками, то він уже буде недаремним.

Але двоє чоловіків, які стояли поруч, – Вейд і Вадімов – лишалися байдужими до цього чудового видовища й занадто ледачими, аби підвести очі вгору, тож просто курили й тихо розмовляли. Чен Сінь знала, що саме вони обговорюють.

Кандидатів для проєкту «Сходовий марш».

На останньому засіданні РОЗ уперше в історії ухвалила резолюцію за усною пропозицією. Чен Сінь мала нагоду оцінити ораторські здібності й красномовність Вейда, з якого зазвичай важко було витягнути зайве слово. Він зміг переконати присутніх: якщо ми вже погодилися з припущенням, що трисоляріанам до снаги фактично воскресити глибоко заморожене людське тіло, то цілком вірогідно, що їм під силу й відродити до життя окремо взятий мозок і налагодити спілкування з ним за допомогою зовнішнього інтерфейсу. Це не здається занадто складним завданням для цивілізації, здатної розгорнути протон у двох вимірах для травлення доріжок на платах. З певної точки зору, між мозком і людиною нема різниці: в них одна свідомість, дух, пам’ять і, найважливіше, здатність до стратегічного мислення та обману. Тож у разі успіху це буде та сама бомба у ворожому стані.

І хоча більшість членів РОЗ не поділяла думки, що мозок є повним еквівалентом людської особистості, вони не мали інших варіантів. Тим більше, що значна частина їхнього справжнього інтересу до проєкту «Сходовий марш» полягала у випробуванні технології розгону до однієї сотої швидкості світла. У результаті резолюція була ухвалена п’ятьма голосами «за» при двох, які «утрималися».

Проєкту було дано старт, але головною проблемою неочікувано став підбір кандидата на донорство. Чен Сінь бракувало мужності хоча б уявити цю людину. Навіть якщо його чи її мозок буде перехоплений і відроджений до життя трисоляріанами, життя після цього (якщо це можна так назвати) перетвориться на суцільний жах. Щоразу, коли вона думала про це, її серце стискала крижана рука, вистуджена до температури, нижчої за –200 градусів.

Проте керівники й задіяні в проєкті «Сходовий марш» спеціалісти не мали подібних моральних гризот: якби АСР була звичайною національною розвідувальною агенцією, то питання давно було б залагоджено. Але АСР, по суті, була лише дорадчою міжнародною інституцією, до складу якої входили представники постійних членів РОЗ. Водночас проєкт «Сходовий марш» перебував під пильною увагою міжнародної спільноти, що надавало цьому питанню надзвичайної делікатності.

Головною проблемою було те, що особа, чий мозок буде використаний для місії, має померти до її початку.

Коли перша хвиля паніки на початку кризи стихла, головною думкою в міжнародній політиці стала засторога використання вторгнення трисоляріан для згортання демократичних інституцій. Усі спеціалісти в АСР неодноразово отримували від своїх урядів вказівки бути обережними при реалізації проєкту й не допустити висунення їхнім країнам звинувачень у порушенні принципів демократії.

Зіткнувшись із цією перешкодою, Вейд запропонував власне рішення проблеми: через РОЗ, а потім і через саму ООН лобіювати ухвалення національних законів про евтаназію в якомога більшій кількості країн. Але тепер навіть він не був певен, що його план спрацює.

Три країни із семи постійних членів РОЗ ухвалили відповідні закони дуже швидко, але вони передбачали, що їх дія поширюється тільки на невиліковно хворих із точки зору сучасної медицини пацієнтів, що не надто відповідало вимогам проєкту «Сходовий марш». Проте це був максимум, на який погодилися політики, й розраховувати на більше не доводилося.

Перелік кандидатів обмежувався тільки невиліковно хворими.

***

Запланований на сьогодні запуск ракет закінчився – спалахи вогню й ревіння двигунів розтанули в небі. Вейд із кількома спостерігачами від РОЗ розсілися по машинах і поїхали. Залишилися лише Чен Сінь і Вадімов, який неочікувано запропонував поглянути на її зірку.

Чен Сінь отримала сертифікат на право власності DX3906 тільки чотири дні тому. Це виявилося для неї повною несподіванкою й викликало незрозуміле відчуття нечуваного раніше цілковитого щастя, аж до легкого запаморочення. Цілими днями вона подумки поверталася до подарунка, промовляючи сама до себе: мені хтось подарував зірку; хтось придбав для мене зірку…

Звітуючи директору про роботу, вона аж світилася радістю, тож Вейд не міг не помітити цього й запитав, що сталося. Чен Сінь розповіла йому про зірку й продемонструвала сертифікат.

– Безглуздий папірчик, – несхвально зауважив Вейд, недбало кинувши його на стіл. – Була б ти розумнішою, то вже перепродала б його з невеличким дисконтом, бо залишишся на мілині.

Його слова зовсім не вплинули на настрій Чен Сінь – вона наперед знала його реакцію. Їй була відома лише його офіційна трудова біографія: починав у лавах ЦРУ, потім отримав підвищення до заступника директора Департаменту національної безпеки США й ось тепер обіймає цю посаду. Щодо його приватного життя, то окрім озвученої ним самим інформації, що в нього є мати, а в неї – кошеня, більше ніяких деталей вона не знала. Та й, наскільки їй було відомо, не лише вона, а й усі інші. Ніхто навіть не знав, де він мешкав. Вейд скидався на машину: коли працює – на роботі, а у вимкненому стані відстоюється десь у невідомому місці.

Чен Сінь не могла втриматися й розповіла про подарунок Вадімову. Він ґречно привітав її, сказавши, що їй зараз мають заздрити всі жінки світу – живі й навіть давно померлі принцеси. Адже достеменно відомо, що вона перша жінка за всю історію людства, яка отримала зірку в подарунок. Хіба може бути щось для жінки приємніше за такий сюрприз?

– Але хто мені це подарував? – допитувалася Чен Сінь.

– Має бути неважко здогадатися. Насамперед ти можеш бути певна, що ця людина направду багата – на її банківському рахунку має бути цифра з дев’ятьма нулями. Тільки така людина може собі дозволити витратити мільйони на символічний подарунок.

Чен Сінь похитала головою. Весь час – у школі й на роботі – їй не бракувало залицяльників і коханців, але жоден із них точно не мав аж таких статків.

– Водночас це високоосвічена людина з вельми незвичними інтересами, – зітхнув Вадімов. – Його розуміння романтичних вчинків настільки шаблонне, що якби я побачив таку сцену у фільмі чи прочитав у книзі, то подумав би: це аж занадто неправдоподібно.

Чен Сінь знову зітхнула. Коли вона ще була дівчиськом, то мала певні рожеві мрії про майбутнє, проте вже зараз ці прагнення навіть їй здавалися смішними. Але й тоді в найбурхливіших фантазіях вона не могла собі уявити, що одного дня їй подарують справжню зірку – так далеко її підліткові мрії не заходили.

Вона була певна, що не знає жодного чоловіка, здатного на це.

Можливо, це якийсь таємний шанувальник, який заради скороминущої примхи витратив невеличку частину свого статку й зробив так, щоб вона ніколи не дізналася про нього? Хай там як, вона все одно була йому вдячна.

Увечері, палаючи від нетерпіння, Чен Сінь піднялася на дах відбудованого Всесвітнього торгового центру, аби побачити свою зірку. Вона уважно вивчила детальні пояснення щодо розташування світила й підказки, як його відшукати, проте цього дня небо над Нью-Йорком затягнуло хмарами.

Другого й третього дня небо залишалося похмурим, а хмари своїми обрисами нагадували гігантську долоню, яка дражнила її, тримаючи й не віддаючи подарунка. Але Чен Сінь не почувалася розгубленою. Вона знала, що отримала подарунок, який неможливо загубити. DX3906 – частина Всесвіту й може проіснувати навіть довше за Землю й Сонце. Вона матиме ще безліч можливостей побачити зірку на власні очі.

Вечорами Чен Сінь довго стояла на балконі, вдивляючись у нічне небо й уявляючи, що бачить свою зірку. Море вогнів великого міста відблискувало темно-жовтими хвилями на ковдрі з хмар, але вона уявляла, що так у небесах заломлюється рожеве світіння її DX3906.

У снах вона ширяла над поверхнею зорі, яка в її уяві виявилася сферою рожевого кольору. Але Чен Сінь відчувала не обпікаючий подих полум’я, а приємний прохолодний подих весняного вітерця. Поверхня зірки була вкрита водною товщою великого океану, крізь прозорі води якого було видно, як хитаються в його глибині зарості рожевих водоростей…

Прокинувшись і пригадавши сон, вона посміялася з себе: як астроном добре знала, що навколо DX3906 не обертається жодна планета.

Четвертого дня після отримання сертифікату Чен Сінь разом із кількома іншими співробітниками АСР вилетіла на космодром мису Канаверал для участі в першому запуску МБР, оскільки внаслідок особливостей траєкторії, на яку було заплановано вивести ядерні заряди, пуск неможливо було здійснити з базових точок розгортання ракет.

Сліди від ракет поступово зникали в безхмарному нічному небі. Чен Сінь разом із Вадімовим знову продивилася інструкцію про те, як відшукати на небі подаровану зірку. Оскільки вони обоє мали певний рівень знань у астрономії, то швидко зорієнтувалися й почали вдивлятися в клапоть зоряного неба у правильному напрямку. Але віднайти зірку серед миготливих сусідів все одно не могли.

Тоді Вадімов дістав дві пари потужних військових біноклів, що дали змогу швидко впоратися із завданням. Після цього навіть без допомоги оптичних пристроїв вони неозброєним оком упевнено знаходили на небі DX3906. Чен Сінь довго заворожено роздивлялася темно-червону, ледь видиму цятку, намагаючись осягнути направду неосяжну відстань, що пролягла між ними, й перевести її значення в зрозумілі людському розуму величини.

– Якщо покласти мій мозок у контейнер і відправити «Сходовим маршем», то я долечу до неї тільки за 30 тисяч років, – задумливо мовила вона.

Не отримавши відповіді, Чен Сінь повернула голову й побачила, що Вадімов уже не роздивляється її зірку, а натомість, обпершись об машину, вдивляється порожніми очима в нічну далечінь. Було видно, що він направду чимось стурбований.

– Що не так? – із занепокоєнням запитала Чен Сінь.

Вадімов довго вагався з відповіддю.

– Я ухиляюся від свого обов’язку.

– Про що мова?

– Я – найбільш підходяща людина для «Сходового маршу».

Чен Сінь украй здивувалася, бо ніколи не розглядала реальних кандидатур для проєкту. Але, поміркувавши, зрозуміла, що він має рацію: тривалий час працював у аерокосмічній галузі, має значний досвід дипломатичної роботи й розвідки, психологічно стабільний і зрілий… Якби вони могли вибирати й з-поміж здорових людей, то Вадімов був би серед найбільш підходящих кандидатур.

– Проте ти – цілком здорова людина.

– Так, але це все одно нічого не змінює – я тікаю від свого обов’язку.

– Хтось уже говорив із тобою про це? – запитала Чен Сінь, думаючи про Вейда.

– Ні, але це нічого не змінює. Я одружився три роки тому, а моїй доньці виповнився лише рік. Я не боюся смерті, проте не хочу, щоб вони стали свідками такої моєї смерті.

– Але ж ніхто не вимагає подібної жертви: ні АСР, ні уряд країни навіть не мають таких планів.

– Так і є… Але це нічого не змінює – я найкращий кандидат на цю роль.

– Людство – не абстрактне поняття, воно складається з безлічі індивідуумів. Не можна любити людство й не зважати на близьких тобі людей. Звинувачувати себе в тому, що ти маєш відповідальність за долі рідних, – це безглуздя!

– Дякую за теплі слова, Чен Сінь. Ти цілком заслуговуєш на свій подарунок. – Вадімов підвів очі на подаровану зірку. – Я теж не відмовився б подарувати зірку дружині з донькою.

На небосхилі засвітилася яскрава точка, за нею – інша. Від їхнього сяйва будівлі, дерева й люди відкинули довгі тіні. Випробування технології ядерного імпульсного двигуна розпочалося.

***

Пошук кандидатів для проєкту «Сходовий марш» був у розпалі, проте це мало вплинуло на роботу Чен Сінь. До її сфери обов’язків належала лише перевірка професійного аерокосмічного досвіду й відповідних навичок кандидатів – це був перший фільтр відбору. Оскільки коло претендентів обмежувалося лише невиліковно хворими, які обрали евтаназію, то знайти бодай когось, хто відповідав би необхідним критеріям, було практично неможливо. АСР намагалося всіма доступними каналами відшукати якомога більше відповідних кандидатур.

Якось до Чен Сінь у Нью-Йорку завітав університетський одногрупник. За розмовами вони згадали й подальші долі тих, із ким разом навчалися. Він згадав про Юнь Тяньміна й розповів, що той хворіє на рак легень останньої стадії й жити йому залишилося вже обмаль. Не надто замислюючись над цією інформацією, Чен Сінь автоматично написала заступнику Вейда – Ю Вейміну, який відповідав за добір кандидатів, що вона знайшла підходящу особу.