Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 38 (всего у книги 47 страниц)

Випромінювані об’єктом гравітаційні хвилі продовжували затихати одночасно з поступовим зменшенням яскравості світла.

Бай Айс зачинився в лабораторії «Одкровення», відкривши десяток інформаційних вікон, підключених до квантового комп’ютера корабля. На них виводилися обчислення: щільні рядки формул і рівнянь, матриць та кривих графіків. Оточений зусібіч інформаційними вікнами, Бай Айс здавався роздратованим диким звіром, загнаним у пастку.

Приблизно через 50 годин після зміни «Одкровенням» місцеперебування випромінювані аркушиком гравітаційні хвилі повністю зникли, а молочно-біле світло, блимнувши наостанок двічі, згаснуло. Об’єкт зник.

– Він випарувався без залишку? – запитав Василенко.

– Швидше за все, ні. Але ми більше не в змозі його бачити, – втомлено похитав головою Бай Айс, закриваючи одне за одним інформаційні вікна.

Ще за кілька годин безрезультатних пошуків Василенко наказав човнику, який лишався спостерігати за об’єктом, повертатися на «Одкровення». Але жоден із членів екіпажу човника не відповідав на звернення по радіо; в ефірі чулися лише уривки їхньої панічної розмови:

– Поглянь-но вниз! Що там відбувається?

– Щось піднімається!

– Не чіпай цього! Забираймося!!!

– Мої ноги! А-а-а…

Після почутого крику екіпаж «Одкровення» побачив на моніторі спостереження, як один із пілотів вибрався з човника й спробував утекти, активувавши рушії на ранці скафандра. Цієї миті спалахнуло сильне світло, що линуло від днища човника, яке, здавалося, почало плавитися. Човник нагадував кульку морозива, покладену на розжарене скло: днище літального апарата плавилося й розтікалося навсібіч. «Скло» лишалося непомітним, і його існування можна було зауважити тільки по тому, як на цій невидимій площині розтікається оплавлене місиво човника. Розплавлена речовина вкривала поверхню «скла» дуже тонким шаром, що виблискував яскравим різнобарв’ям, ніби на площині вибухали залпи феєрверків.

Пілоту певний час вдавалося віддалятися від площини, але згодом його стало тягнути назад до неї, ніби під дією сили тяжіння, яка щомиті наростала. Скоро його ноги торкнулися пласкої поверхні – й одразу ж розтанули в сліпучому сяйві. За мить поверхнею почала розтікатися й решта його тіла, різко обірвавши жахливий крик.

– Усьому екіпажу зайняти місця у антиперевантажувальних кріслах згідно зі штатним розкладом! Двигуни на повну потужність!

Побачивши, як ноги пілота торкнулися невидимої поверхні, Василенко одразу перебрав на себе командування «Одкровенням» і віддав наказ про втечу, не чекаючи реакції командира судна. «Одкровення» не було кораблем зоряного класу, а отже, під час максимального прискорення екіпаж не потрібно було переводити у стан глибоководного занурення. Але і такого прискорення вистачило, щоб членів екіпажу міцно втиснуло у крісла. Позаяк наказ до виконання було віддано дуже швидко, не всі встигли зайняти належні місця, тому багато хто отримав травми від падіння на підлогу та внаслідок перевантаження. Сопла двигунів «Одкровення» викидали потоки плазми завдовжки у кілька кілометрів, пронизуючи темну ніч космосу. Там, де човник усе ще танув на невидимій поверхні, продовжували спалахувати фосфоресцентні вогники, немов блукаючі світляки у пустелі.

Максимально наближена картинка на моніторі спостереження засвідчувала, що від човника залишилася цілою лише невелика частина верхівки, але й вона швидко розчинилася на площині, залитій світлом. Тіло пілота повністю розтеклося поверхнею, перетворившись на гігантську світну пласку фігурку людини, збільшену в розмірах, але позбавлену товщини та об’єму.

– Ми не рухаємося, – вимовив навігатор «Одкровення», важко ворушачи губами через перевантаження. – Корабель не прискорюється.

– Що ти там белькотиш?! – готовий був закричати Василенко, проте через збільшення ваги власного тіла спромігся лише прошепотіти.

Маючи здоровий глузд, у слова навігатора важко було повірити: всі члени екіпажу відчували неабияке перевантаження внаслідок прискорення корабля, що свідчило про рух «Одкровення». Тим, хто перебував на борту, було важко оцінювати переміщення літального апарата у космічному просторі за візуальними ознаками, оскільки відстань до небесних тіл, які могли слугувати орієнтирами, була надто великою, тож побачити паралакс за настільки короткий проміжок часу виявилося просто неможливим. Однак навігаційна система корабля могла відслідкувати прискорення й найменшу зміну місцеположення, а отже, її висновки мали бути безпомилковими.

На борту «Одкровення» відчувалося перевантаження, але корабель не прискорювався, ніби якась сила пришпилила його до цієї точки у просторі.

– Насправді ми прискорюємося, але простір у цьому місці тече у зворотному напрямку, компенсуючи наш рух, – вимовив Бай Айс слабким голосом.

– Простір тече? Куди?

– Туди, звісно.

Через перевантаження він не зміг вказати напрямок рукою, але всі одразу зрозуміли, про що йдеться. Мертва тиша запанувала на борту «Одкровення». Спочатку всі сприймали перевантаження як рятівну силу, що дає відчуття безпеки, проте зараз воно перетворилося на гніт, який перехоплював подих.

– Будь ласка, активуйте канал зв’язку з командуванням, – сказав Бай Айс. – Ми не маємо багато часу, тож передамо офіційний звіт в усній формі.

– Зроблено.

– Адмірале, ви казали, що цей предмет не має внутрішньої структури, що він порожній. Ви мали рацію. Це дійсно абсолютне ніщо. Воно не містить нічого всередині. Це така сама ділянка простору, який оточує нас. Різниця хіба у тому, що це частина двовимірного простору. Це не тригонометрична структура, а плесканець, який не має товщини.

– Хіба він не випарувався?

– Випарувалося лише його інкапсульоване захисне силове поле, яке раніше відокремлювало двовимірний простір від навколишнього тривимірного, і тепер вони увійшли в контакт. Ви пам’ятаєте, що побачили команди «Блакитного простору» й «Гравітації»?

Ніхто не відповів, але всі, звісно, пам’ятали, що чотиривимірний простір стікав у тривимірний, немов водоспад зі скелі.

– Так само, як чотиривимірний простір згортається у тривимірний, він, своєю чергою, стікає у двовимірний. А один вимір перетворюється на квантовий мікрокосм. Площа цього зрізу двовимірного простору ростиме експансивно, спричиняючи дедалі більші руйнування нашого світу… Зараз ми перебуваємо у ділянці простору, яка перетворюється на двовимірний світ, а згодом така доля чекає на всю Сонячну систему. Інакше кажучи, вся Сонячна система перетвориться на зображення, що не матиме товщини.

– Нам вдасться втекти?

– Це рівноцінно веслуванню біля обриву водоспаду: якщо ми не перевищимо певної швидкості втечі, то рано чи пізно зірвемося в прірву. Це те саме, що підкидати камінець в умовах гравітації: хай як сильно ви його не пожбурили б угору, він усе одно неодмінно впаде на Землю. Зараз уся Сонячна система скочується у прірву, й, щоб успішно втекти, ми маємо досягнути певної швидкості.

– І чому дорівнює швидкість утечі?

– Я обраховував її чотири рази різними способами. Я не можу помилятися.

– Ну і?..

Усі, хто перебував на борту «Одкровення» й «Аляски», затамувавши подих, чекали на оголошення остаточного вироку людству. Бай Айс спокійним голосом відповів:

– Швидкості світла.

Навігаційна система засвідчувала, що «Одкровення» вже прискорювалося у протилежному від власного вектора руху напрямку, наближаючись до ділянки двовимірного простору. Швидкість руху ще була невисокою, але зростала зі значним прискоренням. Двигуни працювали на повну потужність, проте все, на що вони були здатні, – лише сповільнити завалювання корабля і відтермінувати прихід неминучого.

На відстані двох тисяч кілометрів світло, випромінюване човником і тілом пілота з двовимірної площини, нарешті згаснуло. Енергія, що виділилася при переході тривимірного простору в двовимірний, виявилася значно меншою за випромінювану під час стікання чотирьох вимірів у три. Обидва двовимірні об’єкти лишалися легко помітними у світлі зірок. У двовимірному човнику можна було роздивитися розкладені тривимірні конструкції: кабіну, термоядерний реактор і розмазане тіло другого члена екіпажу всередині кабіни. У тілі пілота, який утікав, було видно всі судини, кістки й решту внутрішніх органів.

У процесі переходу у двовимірний простір кожна точка тривимірного об’єкта проєктувалася на двовимірну площину відповідно до жорстких геометричних правил. А отже, отримані двовимірні зображення стали найточнішим кресленням вихідних тривимірних об’єктів – човника та людського тіла. Усі внутрішні структури були перенесені на площину без жодних спотворень і скорочень. Проте подібне картографування сильно відрізнялося від створення інженерних креслень за усталеними принципами, і саме тому було важко відновити початкову форму тривимірного об’єкта лише за допомогою уяви. Найбільша відмінність від інженерних креслень полягала в тому, що трансформація у двовимірну площину відбувалася в різних масштабах: усі структури і деталі, приховані у тривимірних об’єктах, тепер були розкладені на нескінченній довжині, як і чотиривимірні об’єкти при погляді з трьох вимірів. Бачена картина нагадувала фрактальні геометричні візерунки: хай як сильно ви не збільшували б певну ділянку зображення, складність композиції та елементів не зменшуватиметься. Однак фрактали лишалися тільки теорією – конкретні зображення обмежувалися роздільною здатністю, і після масштабування до певного рівня об’єкти втрачали фрактальну природу. Нескінченна складність тривимірного об’єкта, розкладеного на двовимірній площині, була реальністю, проте й вона обмежувалася роздільною здатністю на рівні елементарних частинок.

На моніторах «Одкровення» неозброєним оком можна було побачити деталізацію лише до певного рівня, але навіть за таких умов складність, витонченість і детальність зображення неабияк вражали. Це була найскладніша картина у Всесвіті, й тривале її розглядання могло легко призвести до нервового зриву.

Але зараз і човник, і тіло пілота вже не мали товщини: вона дорівнювала нулю.

Було незрозуміло, наскільки далеко розширилася двовимірна площина, оскільки лише ці два об’єкти на її поверхні виказували її існування.

Рух «Одкровення» до двовимірної площини прискорився, корабель дедалі ближче наближався до прірви з нульовою товщиною.

– Не варто так сильно побиватися. Ніщо в Сонячній системі не зможе врятуватися; навіть бактерії й віруси не виживуть, а перетворяться на частинку цієї величної картини, – сказав Бай Айс зі стоїчним і умиротвореним виглядом.

– Припиніть прискорення, – наказав Василенко. – Ми не виграємо багато часу. Принаймні подихаємо спокійно протягом тих хвилин, що нам лишилися.

Двигуни «Одкровення» перестали працювати, а отже, зникли і стовпи плазми, які виривалися з сопел у хвостовій частині корабля. Судно плило у вакуумі назустріч долі. Насправді корабель усе ще прискорювався в напрямку двовимірної площини, але оскільки він рухався синхронно з навколишнім простором, екіпаж корабля не відчував перевантаження, спричиненого таким прискоренням. Усі на борту вільно дихали, левітуючи в невагомості.

– Знаєте, що мені спало на думку? Картини Вушка голки з казок Юнь Тяньміна, – сказав Бай Айс.

Лише кілька людей на борту «Одкровення» мали доступ до текстів казок Юнь Тяньміна. І от зараз за якусь мить вони зрозуміли істинний зміст сюжету казок: остання нерозгадана метафора виявилася простою, без жодної двовимірності чи дворівневості. Напевно, Юнь Тяньмін розумів, як небезпечно для нього вставляти в текст настільки очевидну підказку, але пішов на цей ризик, оскільки закодована інформація була надзвичайно важливою.

Мабуть, він вважав, що людство, знаючи про відкриття «Синього простору» та «Гравітації», зможе правильно інтерпретувати цю метафору. Але Юнь Тяньмін переоцінив інтелектуальні здібності свого виду.

Невдача в розшифруванні цієї ключової частини послання призвела до того, що людство поклало основні надії на проєкт «Бункер».

Обидва випадки знищення світів за теорією Темного лісу відбулися з використанням фотоїдів, але людство знехтувало тим фактом, що ці світи мали відмінну від Сонячної системи будову. У 187J3X1 розміщувалися три гігантські планети, схожі за розмірами з Юпітером, але радіус їхньої орбіти був вкрай невеликий (не слід забувати, що технології докризових часів давали змогу виявляти екзопланети тільки з подібними характеристиками): відстань до зірки дорівнювала лише трьом відсоткам відстані від Сонця до Юпітера – це навіть ближче, ніж від Сонця до Меркурія. За подібного розташування планети не можуть бути використані як захист, оскільки будуть знищені одразу після вибуху зірки. У системі Трисоляриса взагалі була лише одна планета.

Будова планетарної системи навколо зірки – одна з характеристик, яку легко визначити навіть під час спостережень зі значної відстані. Для високорозвиненої цивілізації достатньо одного погляду, аби все зрозуміти.

Хіба в такому разі план людства пересидіти в сховках не стане для спостерігачів очевидним?

Слабкість і незнання не є перешкодами для виживання, на відміну від зарозумілості.

«Одкровення» відділяло від двовимірної площини вже менше тисячі кілометрів, і корабель падав усе швидше й швидше.

– Дякую всім за службу. Хоча ми лише нещодавно познайомилися, нам вдалося налагодити добру співпрацю, – сказав Василенко.

– Вдячний усім, із ким довелося жити в Сонячній системі, – завершив Бай Айс.

«Одкровення» влетіло у двовимірну площину, швидко перетворившись на частину плаского зображення й освітивши на кілька секунд яскравим феєрверком темну безодню простору. Утворену двовимірну картину, що розтягнулася на величезну відстань, можна було легко побачити з «Аляски», яка перебувала за сто тисяч кілометрів. На ній у найдрібніших деталях розрізнялися всі члени екіпажу «Одкровення»: вони опинилися розкладеними поруч, ніби трималися за руки, оголюючи в двох вимірах кожну клітину власних тіл.

Вони стали одними з перших, уплетених у цю гігантську картину глобальної руйнації.

Рік 68-й Епохи сховищ. Плутон

– Повертаймося на Землю, – тихим голосом мовила Чен Сінь. Це було перше рішення, що спало їй на думку серед хаотичних пошуків виходу з ситуації.

– Земля – справді гарне місце для очікування кінця всього сущого: опале листя таки падає до коріння. Але ми сподіваємося, що «Зоряне кільце» візьме курс до Плутона, – відповів Цао Бінь.

– До Плутона?

– Так, бо він перебуває в точці афелію відносно двовимірної площини. Невдовзі уряд Федерації виступить із публічною заявою щодо нападу за теорією Темного лісу. А отже, велика кількість космічних кораблів вирушить у цьому напрямку. Хоча фінал виявиться однаковим для всіх, такі кораблі виграють трохи більше часу.

– Про яку тривалість часу йдеться?

– Уся Сонячна система в межах поясу Койпера перейде у двовимірність протягом 8–10 днів.

– Тоді про що мова? Це не так багато, аби турбуватися про щось інше. Повертаймося на Землю, – відповіла АА.

– Уряд Федерації хоче довірити вам одну справу.

– Хіба нам під силу зробити бодай щось?

– Не про велике йдеться. Зараз уже не залишилося нічого насправді важливого. Але хтось висловив ідею, що теоретично можна розробити програмне забезпечення, яке переводитиме двовимірну картинку у тривимірні зображення об’єктів. Ми сподіваємося, що колись, у далекому майбутньому, якась високорозвинена цивілізація зможе відновити тривимірну проєкцію нашого світу з двовимірного зображення Сонячної системи. І хоча це будуть лише омертвілі образи нашої цивілізації, згадка про людську культуру не зникне в Усесвіті. На Плутоні функціонує Музей культури людства, де зберігається чимало безцінних реліквій. Оскільки будівля музею зведена в товщі самої планети, ми переймаємося, що під час трансформації у два виміри ці культурні реліквії змішаються з ґрунтом планети до стану, коли неможливо буде відновити первісну картину. Ми хотіли б, щоб ви вивезли реліквії на борту «Зоряного кільця» і рівномірно розкидали їх у космічному просторі, аби вони трансформувалися у двовимірну картину поодинці, зберігши свою структуру. Можна розглядати таку операцію як своєрідну рятувальну місію… Звісно, це утопічні ідеї, але краще зробити бодай щось, ніж просто здатися. Окрім того, Ло Цзі зараз на Плутоні, й він хотів із вами зустрітися.

– Ло Цзі? То він іще живий?! – вигукнула АА.

– Так, хоча йому вже майже двісті років.

– Що ж, гаразд. Летимо на Плутон, – відповіла Чен Сінь. Раніше такий політ і зустріч сприймалися б як надзвичайна подія, але зараз уже нічого не мало особливого значення.

– То ми летимо на Плутон? – раптово почувся приємний чоловічий голос.

– Ти хто? – поцікавилася АА.

– Я штучний інтелект бортової системи «Зоряного кільця». То ми летимо на Плутон?

– Так, що ми маємо робити?

– Вам лише потрібно підтвердити наказ. Решту я зроблю за вас.

– Курс на Плутон.

– Авторизацію пройдено. Курс прокладається. «Зоряне кільце» досягне прискорення в 1 g за три хвилини. Будь ласка, зважте на зміну напрямку сили тяжіння.

– Чудово, чим раніше ви відлетите, тим ліпше, – сказав Цао Бінь. – Після того як інформація стане загальнодоступною, може початися безлад. Сподіваюся, що ми ще матимемо нагоду поговорити. – Цао Бінь погасив інформаційне вікно швидше, ніж Чен Сінь і АА встигли попрощатися. Вочевидь, він мав значно важливіші справи.

Крізь ілюмінатор вони побачили, що на обшивці гігаміста вдалині з’явилося кілька блакитних полисків – це були відблиски працюючих двигунів «Зоряного кільця». Чен Сінь і АА притиснуло до боку сферичної кабіни – вони відчули, як їхні тіла обважніли. Корабель швидко досягнув прискорення в 1 g. Після того як вони вдвох – ще заслабкі після гібернації – змогли звестися на ноги і визирнути в ілюмінатор, Юпітер знову з’явився в їхньому полі зору. Планета все ще здавалася величезною, вони віддалялися занадто повільно, аби побачити неозброєним оком, як вона зменшується у розмірах.

Після відльоту штучний інтелект бортової системи провів для них коротеньку екскурсію кораблем. Як і однойменний літальний апарат попереднього покоління, це «Зоряне кільце» також належало до класу невеликих зоряних космічних кораблів і могло взяти на борт до чотирьох осіб. Більшу частину внутрішнього об’єму судна займала система підтримки життєдіяльності, яка, за підрахунками могла легко забезпечити потреби вдесятеро більшої кількості людей, ніж вміщував корабель. Система підтримки життєдіяльності була розділена на чотири ідентичні підсистеми, які мали дублювати одна одну, якщо якась вийде з ладу. Ще одна особливість конструкції «Зоряного кільця» – можливість безпосередньо приземлятися на середні за розмірами кам’янисті планети, що було надзвичайно рідкісною опцією для кораблів зоряного класу. Зазвичай подібні судна оснащувалися човниками для висадки екіпажу на поверхню. Спуск у гравітаційні колодязі планет вимагав надзвичайно високої міцності корпусу корабля, що призводило до значного здорожчання вартості проєкту. А отже, враховуючи заплановані входи у щільні шари атмосфер планет, «Зоряне кільце» мало форму з високим ступенем обтічності, що також було нехарактерно для кораблів зоряного класу. Зважаючи на всі факти, можна припустити, що корабель проєктували таким чином, аби у разі виявлення в космічному просторі планети земного типу він міг на триваліший термін стати прихистком для екіпажу. Можливо, саме через наявність подібних поліпшень «Зоряне кільце» й обрали для виконання місії з перевезення культурних реліквій людства.

«Зоряне кільце» приховувало всередині й багато інших дивовиж: наприклад, кабіна корабля, окрім усього іншого, мала шість невеликих секцій площею від 20 до 30 квадратних метрів. Кожна з них була оснащена автоматичним механізмом компенсації зміни напрямку гравітації під час прискорення корабля, який до того ж обертав ці секції навколо їхніх осей для створення штучної гравітації. У цих секціях були відтворені різноманітні земні ландшафти: невеликий луг із чистим струмочком, що дзюркотить у траві; гайок із джерельцем; крихітний пляж із прибоєм, що накочував хвилями на берег… Ці пейзажі, просторово обмежені та витончені, немов намисто з відбірних перлин, відтворювали на борту корабля найкращі земні куточки. Реалізація подібного дизайнерського рішення на невеличкому космічному кораблі зоряного класу коштувала надзвичайно дорого.

Чен Сінь відчувала жаль і смуток, що такий довершений корабель із мікросвітом усередині приречений перетворитися незабаром на пласку картину. Вона будь-що намагалася уникнути думок про інші грандіозні та величні об’єкти, яким також невдовзі судилося зникнути, – загроза переходу у двовимірність нависала чорною парою крил над її думками, і вона не наважувалася підвести погляд.

Через дві години після відльоту «Зоряне кільце», як і усі інші, отримало повідомлення від уряду Федерації Сонячної системи про напад за теорією Темного лісу. Повідомлення зачитала Президентка Федерації: вона виявилася красивою і дуже молодою жінкою. Стоячи біля синього прапора Федерації, вона беземоційно зачитала текст повідомлення. Чен Сінь відзначила, що теперішній прапор міжнародного співтовариства дуже нагадує давнє полотнище ООН: таке ж блакитне тло, лише схематичне зображення Землі замінене на сонячний диск.

Цей останній, найважливіший, документ в історії людства виявився доволі коротким:

«П’ять годин тому ми за допомогою Системи раннього сповіщення Сонячної системи отримали підтвердження завдання удару за теорією Темного лісу.

Атака порушує вимірність простору: Сонячна система перетвориться з тривимірної ділянки на двовимірну, що повністю знищить життя в нашому світі.

За підрахунками цей процес триватиме 8–10 днів. На цю мить трансформація простору вже триває, а масштаб і швидкість процесу наростають.

Ми отримали підтвердження, що швидкість втечі із зони катастрофи дорівнює швидкості світла.

Годину тому Федеральний уряд разом із Парламентом ухвалили резолюцію про скасування дії всіх законів, які обмежують ескапізм. Але уряд змушений нагадати громадянам, що необхідна для втечі швидкість значно перевищує максимальну швидкість космічних кораблів, які наразі наявні у людства. Інакше кажучи, шанси на успішну втечу дорівнюють нулю.

Федеральний уряд, Парламент, Верховний суд та флот Федерації Сонячної системи виконуватимуть свої обов’язки до останнього».

Чен Сінь з АА не стали дивитися подальші випуски новин. Можливо, як стверджував Цао Бінь, теперішній світ сховищ і перетворився на справжній рай. Вони хотіли б подивитися, як це – жити в раю, але не наважувалися. Якщо все наближається до тотального знищення, то чим красивішим виявиться модерновий світ, тим сильніше вони страждатимуть від болісної втрати. Та й поготів: цей рай уже руйнувався від страху знищення, а тому прямував до пекла.

«Зоряне кільце» припинило прискорюватися. Юпітер за його кормою перетворився на крихітну жовтаву цятку. Наступні кілька днів Чен Сінь і АА провели у безперервній дрімоті, скориставшись обладнанням для штучного сну. У цьому самотньому плаванні крізь бездонну ніч назустріч кінцю всього сущого будь-яка бурхлива фантазія могла спричинити колапс людської свідомості.

***

Штучний інтелект бортової системи корабля пробудив Чен Сінь і АА від сну без сновидінь, коли «Зоряне кільце» підлітало до Плутона.

Крізь ілюмінатори й на моніторах можна було добре роздивитися карликову планету. Первинне враження виявилося таким, наче вони потрапили в темрявий світ, який нагадував навіки заплющене око. На такій відстані від Сонця його світло було надзвичайно тьмяним. Колір поверхні Плутона Чен Сінь і АА змогли роздивитися, лише коли «Зоряне кільце» опустилося на низьку орбіту: здавалося, що планета була зшита з чорних і синіх клаптів. Чорнилом відливали гірські породи – вони не обов’язково були дійсно чорного кольору, просто за такого тьмяного освітлення всі кольори сприймалися по-іншому. Сині ділянки утворювали замерзлі метан та нітроґен. Кажуть, що два століття тому, коли Плутон перебував в перигелії й обертався всередині орбіти Нептуна, це був геть інший світ – замерзле покривало з газів частково розтануло, утворивши тонкий шар атмосфери. Здалеку планета здавалася темно-жовтою.

«Зоряне кільце» продовжувало спуск на поверхню. Якби це відбувалося на Землі, то корабель уже вгвинчувався б у щільні шари атмосфери. Проте «Зоряне кільце» все ще розрізало вакуум, покладаючись лише на власні двигуни, аби сповільнюватися. Цієї миті на чорно-синій поверхні планети став помітним рядок комбінованих білих символів:

«Цивілізація Землі».

Напис був викладений сучасним стандартним письмом – ієрогліфи впереміш із латинськими літерами. Поруч розміщувалися кілька менших за розмірами рядків, які дублювали текст кількома давніми мовами. Чен Сінь помітила, що жоден із варіантів тексту не містить слова «музей». Корабель усе ще перебував на висоті у сто кілометрів від поверхні, а отже, написи були дійсно гігантські. Чен Сінь не могла точно визначити їх розмірів, але все одно це були найбільші написи зі створених коли-небудь людством. Усередині кожного із символів легко розмістилося б найбільше місто Землі. Коли «Зоряне кільце» знизилося до позначки 10 кілометрів, поле зору вже займав лише один із чотирьох велетенських ієрогліфів. Широченний майданчик, де приземлився корабель, був лише верхньою рискою ієрогліфа «цю» – 球, яким позначається Земля.

Керуючись підказками штучного інтелекту бортової системи корабля, Чен Сінь і АА одягнули легкі скафандри й спустилися трапом на поверхню Плутона. Зважаючи на лютий холод, системи підігріву скафандрів працювали на повну потужність. Уся площа майданчика була білого кольору, що у світлі зірок створювало ефект флуоресцентного мерехтіння. Зважаючи на численні сліди опіків на поверхні, цей майданчик часто використовувався для посадки та зльоту космічних кораблів, але зараз він пустував.

В Епоху сховищ Плутон нагадував Антарктиду в докризові часи: без постійних жителів і з нечисленними відвідувачами.

Небом швидко, немов привид серед зірок, пливла темна куля великого розміру, але роздивитися деталі поверхні годі було й сподіватися. Вони дивилися на Харон, супутник Плутона, з масою, що дорівнювала одній десятій маси самої планети. Ці два небесні тіла майже сформували систему подвійних планет, що оберталася навколо спільного центру.

На «Зоряному кільці» спалахнув прожектор. Оскільки планета не мала атмосфери, то променя не було видно, лише жовтаве коло світла затанцювало на чорному прямокутнику, що виднівся на віддалі. Цей чорний моноліт був єдиним виступом на площині білого кольору. Дивна простота цього монумента наштовхувала на думку про вияви абстракції у реальному світі.

– Мені це дещо нагадує, – вимовила Чен Сінь.

– Не знаю, що це, але в мене мурашки по тілу.

Чен Сінь і АА рушили до моноліту, пересуваючись стрибками: гравітація на Плутоні дорівнювала лише одній десятій земної. Дорогою вони виявили, що рухаються вздовж рядків стрілок, намальованих на білій поверхні, які вказували в напрямку монумента. Лише коли вони опинилися перед ним, змогли оцінити його величність: піднявши погляди в небо, Чен Сінь і АА побачили чорну прірву, немов із зоряної карти вирізали величезний шматок. Знову озирнувшись, вони виявили, що їхній рядок стрілок виявився не єдиним – з усіх боків до моноліту радіально вели доріжки аналогічних позначок.

Біля підніжжя монумента знайшовся ще один дивний пристрій – металеве колесо близько метра в діаметрі. Чен Сінь і АА з подивом відзначили, що воно має ручний привід. Над колесом розміщувалася діаграма з таких самих білих стрілок, добре помітна на чорному моноліті. Дві стрілки формували дугу, підказуючи напрямок обертання колеса, а поруч із ними були намальовані двоє дверей: напіввідчинені й зачинені. Чен Сінь обернулася й знову поглянула на лінії стрілок, що сходилися в це місце, – лаконічні й зрозумілі безмовні підказки викликали те саме дивне відчуття, про яке говорила АА.

– Здається… це все створене не для людей.

Вони провернули колесо за годинниковою стрілкою. Механізм піддавався важко, але зрештою ворота до моноліту повільно розчахнулися. Зсередини вирвався струмінь газу, і водяна пара швидко сконденсувалася у кристали льоду, що повільно осідали на поверхню у світлі прожектора. Чен Сінь і АА увійшли у ворота й побачили ще одні двері навпроти входу, також із ручним приводом. Цього разу над колесом було розміщено короткі письмові вказівки про те, що це шлюзова камера і, перш ніж відчиняти наступні двері, слід зачинити вхідну браму.

Чен Сінь з АА провернули колесо, розміщене збоку від брами, закриваючи вхід до моноліту. Відрізані від світла прожектора, вони відчули панічну атаку: вже зібралися засвітити ліхтарики на скафандрах, коли помітили, що на стелі вузької шлюзової камери жевріє маленький вогник. Це свідчило про наявність електричного струму в цьому негостинному світі. До того ж уже наприкінці Епохи кризи людство мало технології зведення будівель із підтримкою тиску всередині без шлюзової камери. Вони почали крутити друге колесо, щоб відчинити наступні двері. Цієї миті Чен Сінь відчула, що насправді механізм дає змогу відчинити другі двері навіть при незачинених перших. Єдина мотивація розміщення інформаційної таблички полягає у запобіганні витоку повітря зсередини. У цій низькотехнологічній споруді не було навіть простого автоматичного механізму, який міг би запобігти неправильним діям після потрапляння всередину.

Рвучкий струмінь повітря ледь не звалив їх із ніг, а через різкий перепад температури візори шоломів одразу вкрилися краплями води. Але інформаційна система скафандрів підказала, що тиск і склад атмосфери відповідають нормі, тож візори можна підняти.

Вони стояли перед тунелем, який дугою спускався донизу й освітлювався рядом тьмяних ламп. Випромінюване ними світло ковтали чорні стіни, тож у проміжках між лампами згущувалася темрява. Хоча спуск виявився крутим – десь 45 градусів, – у тунелі не було сходинок, лише пандус. Цьому могло бути два пояснення: або в умовах мікрогравітації сходи не мали сенсу, або ж цей вхід будувався не для людських ніг.

– Так глибоко. Тут нема ліфта? – запитала АА, боязко вдивляючись у крутий спуск і не наважуючись рушити з місця.

– Ліфт із часом може вийти з ладу. Ця будівля споруджена, щоб існувати протягом еонів, – голос пролунав із глибини тунелю, де на них чекав старий. У тьмяному освітленні його білосніжні волосся та борода танцювали у мікрогравітації й ніби світилися зсередини.

– Ви – Ло Цзі? – запитала АА.

– Хто тут іще може бути? Діти, мої ноги вже не такі міцні, як колись, тож я не піднімуся до вас. Спускайтеся.