Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 30 (всего у книги 47 страниц)

– Не дивися на мене так. Я дала їм шанс. Змагання – неодмінна умова боротьби за виживання, – прошепотіла АА до Чен Сінь.

– Тьотю, а всі, хто лишився внизу, загинуть? – запитав хлопчик.

– Кожному народженому доведеться померти. Рано чи пізно, – відповіла АА, сідаючи в крісло поруч із Чен Сінь. Вона не застібнула пасків безпеки, натомість продовжувала вивчати інформаційні вікна. – От дідько! Ми лише 29-ті в черзі на запуск!

Космодром мав вісім стартових столів, і після запуску одного корабля наступний міг злетіти з того самого пускового майданчика не раніше ніж за 10 хвилин. За цей час в охолоджувальний басейн знову закачувався необхідний об’єм прісної води.

Очікування в черзі не впливало на шанси вижити, бо до Юпітера вони змогли б дістатися лише за місяць. Якщо протягом цього часу фотоїд влучить у Сонце, то де вони перебуватимуть цієї миті – ще на Землі чи вже у космосі, – вже не важливо: кінець буде один і той самий.

Але проблема полягала в іншому: кожна хвилина затримки зменшувала їхні шанси злетіти взагалі.

Хаос уже поглинув світ: понад 10 мільйонів жителів міста, керовані інстинктом виживання, кинулися до космопорту. Космічні кораблі, як і стародавні літаки, не могли одночасно взяти на борт усіх охочих, а вартість володіння приватним кораблем була співставною з купівлею бізнес-джета у докризові часи – недоступною розкішшю для більшості людей. Отже, навіть враховуючи місткість космічних ліфтів, за тиждень можна було відправити на низьку навколоземну орбіту всього менше одного відсотка населення Землі. А до Юпітера змогли б відлетіти ще менше людей – близько однієї тисячної відсотка.

«Зоряне кільце» не мало ілюмінаторів, проте зображення порту виводилося на кілька інформаційних вікон. Вони побачили, як юрба темними водами повені затоплює паркувальну зону. Люди оточували космічні кораблі, викрикували прокляття, розмахували руками, сподіваючись пробитися всередину. Велика кількість літаючих машин, які раніше приземлилися біля космопорту, знову здійнялися в повітря. У їхніх салонах не було ані душі: власники за допомогою дистанційного керування намагалися перешкодити космічним кораблям злетіти. Небо запруджувала дедалі більша кількість літаючих машин, які чорною хмарою нависали над стартовими столами. Якщо так триватиме й далі, то скоро більше ніхто не зможе злетіти.

Чен Сінь зменшила розмір інформаційного вікна й обернулася, щоб заспокоїти дітей. Але цієї миті почувся оглушливий крик АА:

– О Боже!

Чен Сінь кинула погляд у напрямку носа корабля і побачила, що інформаційне вікно розгорнулося на весь салон і транслює картинку, на якій сліпуча вогняна куля розквітає посеред сталевого лісу корпусів космічних кораблів, що очікували старту.

У когось не витримали нерви, й він ініціював запуск корабля прямо в зоні очікування в оточенні натовпу!

Температура потоку плазми, що струменіє з сопел термоядерного двигуна, в десятки разів перевищує показники давніх реактивних двигунів. Під час запуску з рівного майданчика потік плазми миттєво плавить шари ґрунту, розкидаючи навсібіч обгорілі шматки і знищуючи все живе в радіусі тридцяти метрів. Вони побачили на екрані, як багато чорних ляпок розлетілося від вогню – одна з них врізалася у верхню частину корабля, що стояв поруч, залишивши на обшивці чорний слід. Обвуглене людське тіло. Кілька інших кораблів поблизу місця старту завалилися набік – ймовірно, через розплавлення посадкових опор.

Натовп миттєво замовк. Люди підвели погляди і побачили, як корабель, який щойно спопелив десятки людей, із гуркотом відірвався від паркувального майданчика, тягнучи за собою у небо білий слід, а потім узяв курс на схід. Ніхто не міг повірити в те, що щойно побачив. За кількадесят секунд стартував другий корабель, ще ближче до «Зоряного кільця». Ревіння, вогонь і хвилі спеки, що накочували від місця старту, збурили натовп до межі. Незабаром злетів третій човник, а за ним четвертий… Кораблі один за одним стартували з місць для парковки. Вогняні кулі розкидували врізнобіч обпечені рештки людських тіл, перетворюючи зону очікування на великий крематорій.

АА спостерігала за трагедією, закусивши нижню губу. Потім швидким рухом відсунула від себе інформаційне вікно і почала набирати команди в іншому, меншому.

– Що ти робиш? – запитала Чен Сінь.

– Готуюся злітати.

– Ні, стій.

– Дивися сюди, – відповіла АА і посунула до Чен Сінь ще одне маленьке віконце, на яке виводилося зображення території навколо човника. Кожен корабель над хвостовим соплом двигуна мав спеціальне тепловідвідне кільце, що складалося з безлічі патрубків для розсіювання жару термоядерного двигуна. Чен Сінь побачила, що в усіх кораблів по сусідству тепловідвідні кільця світилися тьмяно-червоним – термоядерні реактори активовані, й підготовчі процедури до зльоту кораблів ініційовані. – Або ми зараз злітаємо, або це зроблять вони! – вигукнула АА.

Якщо бодай один із човників запустить двигун, потік плазми може розплавити посадкові опори сусідніх кораблів, включно із «Зоряним кільцем», через що вони впадуть на розплавлену земну поверхню.

– Ні, чекай, – сказала Чен Сінь спокійним, але надзвичайно впевненим голосом. На її долю випадали випробування значно гірші за це, тож вона легко змогла опанувати свої емоції.

– Що таке? – не менш спокійно перепитала АА.

– Унизу люди.

АА припинила вводити команди й повернулася до неї.

– Незабаром ти, я, цей натовп і Земля – усі ми просто випаруємося. І ти візьмешся у цьому бульйоні сепарувати шляхетні молекули від мерзенних?

– Наші цінності все ще чогось варті. Я й досі Президент компанії «Зоряне кільце», якій належить цей космічний корабель. А ти – моя підлегла, тож мусиш виконувати мої накази.

АА довгим поглядом зміряла Чен Сінь, але зрештою згідливо кивнула, простягнула руку і деактивувала контрольне інформаційне вікно. Потім впевненими рухами вимкнула решту вікон, ізолюючи кабіну корабля від ошаленілого світу назовні.

– Дякую, – сказала Чен Сінь.

АА нічого не відповіла, натомість підхопилася з крісла, ніби про щось раптом згадала. Узявши лазерну гвинтівку з порожніх крісел поруч, вона почала спускатися сходами до виходу.

– Не відстібайте пасків безпеки, бо корабель може завалитися на бік будь-якої миті.

– Що ти збираєшся робити? – запитала Чен Сінь.

– Якщо нам не судилося злетіти, то хрін їм усім також! – вигукнула АА, вимахуючи рушницею.

АА відчинила люк, вислизнула назовні й одразу захлопнула його знову, аби не дати можливості людям ззовні потрапити всередину корабля. Спустившись східцями на землю, вона вистрелила у хвостову частину найближчого корабля, який готувався відлетіти. Синій димок заструменів із місця влучання – лазерний промінь прорізав у обшивці дірку в палець завтовшки. Але цього буде достатньо: система моніторингу корабля виявить пошкодження, і бортовий комп’ютер не дозволить ініціювати запуск. Відмову такого рівня пілот не зможе усунути чи скасувати з панелі керування всередині човника. Переконавшись, що тепловідвідне кільце цього корабля почало тьмяніти, тобто термоядерний реактор вимкнувся, АА почала крутитися по колу, прострілюючи отвори в корпусах усіх восьми кораблів, які знаходилися найближче до «Зоряного кільця». Натовп, збентежений клубами диму та полум’я навколо, навіть не помітив, що вона зробила.

На кораблі з уже повністю погаслим тепловідвідним кільцем відчинився люк, з якого вибралася елегантно вбрана жінка. Спустившись на землю, вона почала інспектувати хвостову частину корабля і швидко віднайшла невелику пробоїну на корпусі. Жінка істерично заволала, почала качатися по землі і битися головою об посадкові опори. Жодна жива душа не звертала на це уваги, натомість натовп зосередився на прочиненому люку, який вона забула закрити. Усі кинулися до рятівного отвору і спробували втиснутися в корабель, якому вже не судилося злетіти.

АА повернулася на східці, заштовхала всередину Чен Сінь, яка визирнула, аби дізнатися, що відбувається назовні, і задраїла за собою люк. Її шлунок не витримав і повернув усе з’їдене.

– Назовні стоїть такий сморід… наче фестиваль барбекю у розпалі, – нарешті вимовила АА, коли змогла впоратись із блювотними спазмами.

– Ми всі загинемо? – спитала дівчинка, висунувши голову з-за крісла вгорі.

– Ми побачимо дуже, дуже вражаюче дійство навіть у масштабах Усесвіту, – загадково відповіла їй АА.

– На що воно буде схоже?

– Яким воно не виявилося б, це буде незабутнє видовище. Сонце перетвориться на величезний феєрверк!

– А потім?

– Потім… усе перетвориться на ніщо. Не може ж щось існувати посеред абсолютного нічого, еге ж? – АА підвелася й погладила по голівках усіх трьох дітлахів. Вона не збиралися їм брехати – якщо вони виявилися достатньо розумними, щоб розв’язати її задачі, то їм стане клепки збагнути, яке майбутнє чекає на них усіх.

АА повернулася в крісло поруч із Чен Сінь, яка поклала долоню на її руку і тихо промовила:

– Мені шкода.

АА усміхнулася у відповідь. Чен Сінь добре вивчила цю усмішку. І хоча вона постійно вважала АА менш досвідченою та більш уразливою, ніж вона сама, зараз її подруга довела, що здатна ухвалювати складні рішення, поки Чен Сінь розпачливо намагалася впоратися з ситуацією.

– Не бери близько до серця. Це дурна, нікому не потрібна метушня. Усе одно на нас чекає один і той самий фінал. Принаймні ми зараз можемо трохи перепочити, – закінчила думку АА й видихнула.

Якби вони перевели «Зоряне кільце» у режим міжзоряного польоту, то дісталися б Юпітера значно швидше: хоча відстань між Землею і газовим гігантом замала для досягнення максимальної швидкості, політ тривав би два тижні, а не місяць, як у звичайному режимі.

АА здавалося, що вони з Чен Сінь зараз думають про одне й те саме: «Навіть якби всі модулі Системи раннього сповіщення вже були в роботі, попередження прийшло б лише за добу до атаки… Тож тепер, аналізуючи події цього дня, я схиляюся до думки про хибну тривогу».

Чен Сінь не знала, чи саме через такі роздуми АА так легко погодилася передати їй повноваження керування кораблем.

Думки АА швидко підтвердилися: з Чен Сінь зв’язався чиновник РОЗ, який також входив до складу КІІ, і повідомив, що ООН та Об’єднаний флот випустили спільну заяву про те, що попередження було згенероване Системою помилково і додаткова перевірка не підтвердила наявності жодних ознак атаки за теорією Темного лісу. AA викликала кілька інформаційних вікон, більшість із яких транслювали заяви, зроблені речниками ООН та Об’єднаного флоту. Продивившись зображення з паркувальних майданчиків, вони пересвідчилися, що несанкціоновані старти з необладнаних місць припинилися. І хоча хаотична поведінка натовпу ще тривала, ситуація принаймні не погіршувалася.

Дочекавшись, поки назовні трохи вщухнуть емоції, Чен Сінь і АА вийшли з корабля й побачили сцену, що нагадувала поле жорстокої битви: повсюди валялися обвуглені чорні тіла – деякі трупи ще тліли чи горіли; частина кораблів похилилася, а інші лежали долі чи завалилися на сусідні. Усього з паркувальної зони стартували дев’ять кораблів, і їхні сліди біліли у небі, немов свіжі рани. Натовп потроху заспокоювався: дехто сидів на ще гарячій поверхні майданчиків, дехто застиг у прострації, а інші без сенсу тинялися навколо, ніби намагаючись зрозуміти – вони потрапили у кошмар чи це все-таки реальність? Прибули загони поліції для підтримання порядку, а медичні бригади почали надавати допомогу постраждалим.

– Наступне попередження може виявитися правдивим, – сказала АА Чен Сінь. – Ти мусиш полетіти зі мною на зворотний бік Юпітера. Наша компанія якраз зводить там космічне місто в рамках проєкту «Бункер».

Чен Сінь не відповіла на пропозицію, а натомість спитала:

– Летіти на «Зоряному кільці»?

– Ні, я говорю не про цей міжпланетний корабель, а про новозбудований невеликий човник міжзоряного класу. На його борту може розміститися 20 осіб під час польоту у звичному режимі й п’ятеро – під час міжзоряних подорожей. Рада директорів ухвалила рішення побудувати цей корабель для твоїх особистих потреб. Він ідеально підійде для використання як мобільної бази на орбіті Юпітера.

Різницю між міжпланетним і міжзоряним космічним кораблем можна порівняти з відмінностями між річковим поромом і гігантським океанським лайнером водотоннажністю у десятки тисяч тонн. Звісно, відмінності полягали не тільки в розмірах – існували й відносно невеликі кораблі міжзоряного класу. Але, порівняно з міжпланетними космічними кораблями, міжзоряні мали значно складнішу систему двигунів, були оснащені замкненою екологічною системою, а кожен вузол чи важлива деталь забезпечувалися трьома-чотирма рівнями дублювання. Якщо Чен Сінь дійсно відлетить на новозбудованому кораблі за Юпітер, то, що не трапилося б на Землі, вона зможе дожити віку на його борту.

Чен Сінь похитала головою:

– Ні, до Юпітера маєш летіти ти. Бери корабель і лети. Я не беру участі в рутинній роботі компанії, тож цілком можу залишитися на Землі.

– Ти просто не хочеш опинитися серед небагатьох обраних, яким поталанить вижити.

– Я тут лише одна з мільярдів інших людей. Хай там як, але якщо спільна страшна доля вготована мільярдам одночасно, то це насправді не так і страшно.

– Я дуже турбуюся про тебе, – сказала АА, обіймаючи Чен Сінь за плечі. – І навіть не тому, що на тебе може чекати смерть разом із мільярдами інших людей. Я боюся, що тобі доведеться зіткнутися з чимось страшнішим за саму смерть.

– Для мене це не вдивовижу.

– Якщо ти й надалі обстоюватимеш ідею польоту зі швидкістю світла, то тобі вготована ще одна подібна зустріч. Думаєш, ти виявишся готовою до такого?

***

Хибна тривога виявилася найбільшим соціальним потрясінням із часів Великого переселення. І хоча самі заворушення були нетривалими, а заподіяні збитки – не катастрофічними, спогади про цю подію ще довго ятрили розуми людей.

Несанкціоновані запуски космічних кораблів із необлаштованих майданчиків сталися в кількох тисячах космопортів – це призвело до загибелі в полум’ї термоядерних двигунів понад 10 тисяч осіб. Збройні сутички траплялися і біля нижніх станцій космічних ліфтів, але там, на відміну від безладів у космопортах, протиборчими сторонами часто виступали окремі країни. Їх уряди вирішили надіслати експедиційні корпуси для встановлення контролю над станціями міжнародних космічних ліфтів в екваторіальній частині Світового океану, і повномасштабні військові дії не розпочалися лише завдяки швидкому скасуванню повідомлення про напад. Окремі інциденти захоплення космічних кораблів траплялися на орбіті Землі й навіть на Марсі.

Окрім негідників, які намагалися врятувати власне життя за будь-яку ціну, стартуючи й не зважаючи на скупчення людей, громадськість надзвичайно обурили й інші відкриття, які сталися під час хибної тривоги. Так, на геосинхронній орбіті й зворотному боці Місяця таємно будувалися десятки невеличких кораблів міжзоряного та квазізоряного класу. Останні теж мали замкнену систему підтримки життєдіяльності, але оснащувалися двигунами тільки для міжпланетних перельотів. Деякі з цих дорогих транспортних засобів належали корпораціям, інші – багатим приватним особам. Ці космічні кораблі не відзначалися великими розмірами, й більшість із них під час мандрівки у далекі світи, за якої замкнена екосистема корабля забезпечує виживання пасажирів протягом тривалого часу, могла взяти на борт лише кількох людей. Істинне призначення цих кораблів було легко зрозуміти: вони на довгі роки стали б надійним сховком у затінку планет-гігантів.

Повністю розбудована Система раннього сповіщення може попередити про напад щонайменше за 24 години. Якщо напад за теорією Темного лісу все ж станеться, жоден існуючий нині космічний корабель не встигне доправити людей до найближчого безпечного місця – Юпітера. Усі, хто перебуває на Землі, дійсно перебувають за крок від загибелі. Люди чудово розуміли, що криваві сутички в боротьбі за виживання під час хибної тривоги – це просто безглуздий прояв колективного божевілля, продиктованого інстинктом самозбереження. На цей час на околицях Юпітера мешкали приблизно 50 тисяч осіб – здебільшого це військовослужбовці, які таборилися на базі Об’єднаного флоту. Але були й цивільні – вони, зокрема, проводили підготовчі роботи для реалізації проєкту «Бункер». Однак усі ці земляни мали вагомі підстави перебувати у відносній безпеці порівняно з рештою людей, і громадськість не мала жодних заперечень. Але щойно завершиться створення раніше прихованих кораблів, їх заможні власники зможуть довіку ховатися в затінку Юпітера.

На сьогодні, принаймні поки що, в міжнародному чи національному законодавстві не існувало норм, що забороняли б юридичним або фізичним особам будувати космічні кораблі міжзоряного класу, а пошук прихистку на зворотному боці планет-гігантів не міг розцінюватися як прояв ескапізму. Але зараз ішлося про найбільший прояв несправедливості в історії людства – нерівність усіх перед смертю.

Історично несправедливість здебільшого проявлялася в рівні достатку та соціальному статусі людини, але всі лишалися більш-менш рівними перед лицем смерті. Звісно, завжди існувала певна несправедливість і в цій царині: нерівний доступ до досягнень медицини; різний рівень виживання у разі стихійних лих, спричинений відмінністю рятувальних засобів у багатих і бідних; коливання відсотка загиблих серед військових та цивільних під час військових дій тощо. Але ніколи не було ситуації, за якої невелика кількість людей, що становить менше однієї десятитисячної населення Землі, мала змогу сховатися й вижити, тоді як решта – мільярди – змушені просто чекати на смерть на поверхні планети.

Навіть у давні часи настільки кричуща нерівність не могла існувати довго, що вже казати про сьогодення.

Саме цей чинник примусив світове співтовариство змінити ставлення до проєкту побудови надшвидкісних кораблів, перейшовши від його обговорення до скептичного сприйняття.

Звісно, життя за Юпітером або Сатурном усередині космічного корабля, хоч і здатного пережити удар за теорією Темного лісу, не здавалося завидною долею. Незалежно від того, який рівень комфорту може забезпечити замкнена система підтримки життєдіяльності, людям все одно довелося б існувати в холодній, порожній, віддаленій та ізольованій частині Сонячної системи. Утім спостереження за другим трисоляріанським флотом засвідчили, що космічний корабель, який використовує рушійну силу викривленого простору, майже миттєво досягає швидкості світла. Подібні кораблі будуть здатні дістатися від Землі до Юпітера десь за годину, а отже, їхні власники матимуть удосталь часу, щоб забратися геть після отримання звістки від Системи раннього сповіщення про напад на Сонячну систему. І ці привілейовані особи та багатії зможуть із комфортом продовжувати жити на Землі й покинути мільярди людей помирати, коли настане час. Подібна перспектива здавалася суспільству абсолютно неприйнятною.

Спогади про жахливі події, які сталися після отримання хибного повідомлення про напад, все ще були свіжими, тому більшість людей вважала, що поява надшвидкісних космічних кораблів може спровокувати нову хвилю заворушень по всьому світу. У результаті всі спроби реалізувати проєкт побудови подібних кораблів наштовхувалися на небачений до того опір.

***

Причиною панічної реакції на хибну тривогу була надзвичайна чутливість постінформаційного суспільства до таких подразників. Дезінформація з’явилася через певну аномалію, виявлену першим блоком Системи раннього сповіщення. Ця аномалія виявилася реальною, проте не мала нічого спільного з фотоїдами.

Витяг із «Минулого поза часом»: Система раннього сповіщення про напад на Сонячну систему

Людство мало змогу спостерігати за фотоїдами лише двічі: під час руйнування системи 187J3X1 та знищення Трисоляриса, тож даних спостережень бракувало, для того щоб робити певні висновки. Усе, що було відомо про фотоїд, вкладалося в одне твердження: ця частинка здатна рухатися майже зі швидкістю світла. Проте людство не мало жодних достовірних даних про об’єм, масу спокою чи релятивістську масу цієї елементарної частинки. Фотоїд, поза всяким сумнівом, був найпримітивнішим засобом ураження, здатним знищити зірку за допомогою лише власної кінетичної енергії, що виникала внаслідок збільшення релятивістської маси до захмарних показників. Будь-яка цивілізація, що опанувала технологію прискорення до швидкості світла більш-менш великого об’єкта, одночасно отримує доступ до зброї з надзвичайно великим руйнівним ефектом. І до того ж дуже «ощадливої».

Найцінніші дані спостережень за фотоїдами було отримано незадовго до знищення Трисоляриса. Ученим удалося зробити важливе відкриття: внаслідок надзвичайно високої швидкості руху фотоїди під час зіткнення з окремими атомами чи пилом у міжзоряному просторі починають інтенсивно випромінювати світло в діапазоні від видимого спектра до гамма-променів. І це випромінювання має певні унікальні характеристики. Через надзвичайно малі розміри безпосереднє спостереження за рухом фотоїдів вести було неможливо, натомість людство цілком могло відслідковувати появу випромінювання з настільки характерними показниками.

На перший погляд, заздалегідь попередити про появу та наближення фотоїдів було нереально, оскільки вони рухаються майже зі швидкістю світла, тож майже не відстають від власного випромінювання, досягаючи цілі ледь не одночасно з ним. Інакше кажучи, спостерігач перебуває поза світловим конусом події.

Але насправді ситуація дещо інша. Оскільки будь-який об’єкт, що володіє масою спокою, ніколи не зможе досягти швидкості світла, то й швидкість фотоїдів, хоч і максимально наближалася до цих значень, проте на дещицю відрізнялася від швидкості світла у вакуумі. Саме через цю невеличку різницю випромінювання, генероване фотоїдами, рухалося трохи швидше, ніж вони самі. І якщо відстань, яку доведеться здолати фотоїду, виявиться достатньо великою, то з кожним кілометром шляху це відставання збільшуватиметься. Крім того, траєкторія польоту самого фотоїда до цілі не буде ідеально прямою. Завдяки величезній релятивістській масі фотоїда на нього неминуче впливатимуть гравітаційні сили небесних тіл, біля яких він опинятиметься. Тож траєкторія польоту виявиться злегка вигнутою, зі ступенем кривизни, який досягне значно більших показників, ніж у справжніх фотонів, що рухатимуться в тому самому гравітаційному полі. Цей чинник потрібно врахувати під час наближення до цілі, тож для успішного ураження фотоїд має здолати довший шлях, ніж його випромінювання.

Саме через згадані два чинники випромінювання досягне меж Сонячної системи раніше, ніж сам фотоїд. Ця різниця і є часом, за який Система раннього сповіщення зможе попередити людство про майбутню загибель. Фахівці визначили орієнтовне 24-годинне значення такого проміжку, виходячи з максимальної відстані, на якій можна було вперше зафіксувати випромінювання фотоїдів. Після досягнення випромінювання Землі сам фотоїд ще перебував би на відстані 18 астрономічних одиниць від нашої планети.

Але це ідеальний сценарій розвитку подій. Якби фотоїд стартував із якогось космічного корабля, розміщеного неподалік, то, як і у випадку з Трисолярисом, проміжок часу між отриманням попередження й знищенням виявився б украй незначним.

Система раннього сповіщення Сонячної системи мала складатися з 35 блоків, які забезпечували б ретельний моніторинг космічного простору в усіх напрямках на предмет появи випромінювання від руху фотоїдів.

Рік 8-й Епохи мовлення. Вибір долі

За два дні до хибної тривоги. Блок №1 Системи раннього сповіщення.

По суті, першим блоком Системи раннього сповіщення стала станція спостереження імені Фіцроя-Рінгера, збудована ще наприкінці Епохи кризи. Більш ніж 70 років тому саме ця станція уперше виявила Краплину – трисоляріанський зонд, що прямував до Сонячної системи. Станція так само розташовувалася на краю Головного поясу астероїдів, проте її обладнання суттєво модернізували. Так, для спостереження за джерелами видимого світла площу поверхні лінз було значно збільшено – перша лінза, яка мала 1200 метрів у діаметрі, була замінена новою, двокілометровою у поперечнику, на поверхні якої цілком умістилося б невеличке містечко. Усі матеріали, необхідні для вдосконалення станції спостереження, добували безпосередньо на місці – у поясі астероїдів. Першою була виготовлена середня лінза діаметром 500 метрів, яку в подальшому тимчасово використовували для фокусування сонячних променів на астероїдах. Успішно переплавивши породу астероїдів на чисте скло, люди заходилися виготовлювати інші лінзи. Нові лінзи телескопа станції спостереження розташовувалися далеко одна від одної, розтягнувшись у космічному просторі на цілих 10 кілометрів. Здалеку вони здавалися не частинами єдиної системи, а окремими інструментами. Житловий модуль станції спостереження був розміщений біля підніжжя уявної колони з лінз і міг вмістити лише двох осіб.

Персонал станції і досі формувався з військових і науковців на паритетних засадах. Перші відповідали за роботу Системи раннього сповіщення, другі займалися астрономією та космологією. Тож суперечки щодо квот часу на використання обладнання для проведення спостережень, які ще три століття тому розпочали доктор Рінгер і генерал Фіцрой, тривали й досі.

Після завершення пусконалагоджувальних робіт і отримання від найбільшого телескопа в історії людства першого детального зображення зірки, що розташовувалася на відстані 47 світлових років, Вінер, астроном команди, був схвильований настільки, наче побачив фото новонародженого сина. На відміну від уявлень пересічних людей, телескопи попередніх поколінь могли лише підвищити рівень світності об’єктів спостереження за межами Сонячної системи. Незалежно від того, наскільки потужним був телескоп, побачити обриси чи форму об’єкта було неможливо. Усі зірки мали вигляд світлих крапок, які при використанні телескопа лише трохи збільшували яскравість. І тільки тепер, із введенням в експлуатацію цього велета, форму зірки можна було роздивитися. Це був диск завбільшки з м’ячик для пінґ-понґу, якщо на нього дивитися з відстані кількох десятків метрів, тож розгледіти хоч якісь деталі годі було й сподіватися, але, хай там як, це був епохальний момент для оптичної астрономії – найдавнішого способу спостережень за зірками.

– Нарешті з очей астрономії прибрали цю давню катаракту, – зі сльозами мовив Вінер.

– Я мушу нагадати вам про головне завдання нашого перебування на станції, – несхвально завважив лейтенант Василенко. – Ми тут у дозорі. У старі часи ми сиділи б на дерев’яній сторожовій вежі, розміщеній на кордоні в пустелі чи на засніженій рівнині. Під пронизливим вітром вдивлялися б у ворожий бік і, побачивши загін кінноти чи танковий клин, розпалили б сигнальне багаття або зателефонували б, аби повідомити про вороже вторгнення… Ви маєте вловити цей настрій і не використовувати станцію спостереження виключно як обсерваторію.

Погляд Вінера перемістився з екрана, на який виводилося зображення з телескопа, на ілюмінатор модуля станції. Усе, що він побачив ззовні, – це кілька брил неправильної форми, які оберталися навколо станції на різній відстані від неї. Це були залишки астероїдів, використаних для виплавляння лінз телескопа. Уламки повільно крутилися у холодному сонячному сяйві, додатково підкреслюючи спустошеність космічного простору. Лейтенант напрочуд вдало описав відчуття перебування на форпості цивілізації.

– Якщо нам таки вдасться помітити рух фотоїда, то, мабуть, найкращим рішенням буде не повідомляти про це Землю, – завважив Вінер. – Наше попередження не матиме жодних позитивних наслідків. Насправді раптова неочікувана загибель – не найгірша доля. А так ми катуватимемо мільярди людей упродовж 24 годин. Це злочин проти людства.

– Якщо це правда, то ми – двоє найбезталанніших людей у світі, хіба ні?

Цієї миті із Генерального штабу Об’єднаного флоту надійшов наказ перепозиціонувати телескоп для спостереження за Трисолярисом. Цього разу Вінер і Василенко не сперечалися, бо астроном теж мав неабияку цікавість до вивчення зруйнованого світу.

По краях лінз замерехтіли сині вогники іонних рушіїв, і вся група почала переміщуватися у просторі. Тепер можна було побачити місцеперебування найвіддаленіших із лінз, і синє світіння вирвало з небуття загальні обриси гігантського телескопа. Десятикілометрова формація продовжувала повільно обертатися, аж поки не відцентрувалася в напрямку Трисоляриса. Зафіксувавши положення у просторі, всі лінзи почали рухатися вперед-назад уздовж осі для фокусування. Зрештою, більшість вогників згасли, і лише кілька їх, немов світлячки, спорадично вихоплювалися з темряви, щоб остаточно налаштувати фокальну відстань телескопа.

Отримане телескопом необроблене зображення трисоляріанської системи на вигляд було бляклим і нецікавим – легкий білий мазок на тлі космосу, що нагадував тендітну пір’їнку в нічному небі. Але після комп’ютерної обробки й масштабування на екрані з’явилася красива туманність. Від моменту вибуху зірки минуло вже сім років, а отже, зображення демонструвало найближчу до нас систему через три роки після вибуху. Під дією сили тяжіння та моменту імпульсу знищеної зірки туманність поступово еволюціонувала від нововиниклої, з гострими радіальними променями, до нечіткого й розмитого скупчення хмар, яке відцентровою силою закручувалося у витончену спіраль. Біля туманності можна було розгледіти дві інші зорі: одну у формі диска, а іншу, більш віддалену, – лише як плямку світла, яка відрізнялася від решти зірок тільки швидкою зміною розташування.

Дві зірки, яким поталанило пережити катастрофу, реалізували мрію сотень поколінь трисоляріан – вони утворили стабільну систему подвійних зір. Проте жодна форма життя не зможе насолодитися їхнім світінням, оскільки вся система перетворилася на непридатну для існування. Як з’ясувалося, знищення тільки однієї зірки з трьох не лише диктувалося чинником ощадливості за теорією Темного лісу, а й мало на меті зловісніший задум: якщо в зоряній системі залишаються зірки, то вони починають безперервно абсорбувати речовину з туманності. Цей процес спричинює викид величезної кількості потужного випромінювання, перетворюючи трисоляріанську систему на плавильний радіаційний котел – мертву зону для всіх форм життя й цивілізацій. Саме таке інтенсивне випромінювання змушує туманність світитися настільки яскраво й чітко.

– Мені це видовище нагадує море нічних хмар, яке я бачив із вершини Емейшань, – сказав Василенко. – Це така гора в Китаї. Спостереження за Місяцем із маківки цієї гори – надзвичайно захопливе видовище. У ту ніч під моїми ногами коливалися хвилі туману, закриваючи все довкола, крім повні, що заливала сріблом увесь світ. Те, що ми бачимо зараз, дуже нагадує ту срібну зливу.