Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 32 (всего у книги 47 страниц)

– Мені потрібно обміркувати це, – відповів він, відійшов до прозорої стіни і почав роздивлятися ліс дерев-будівель.

Тієї ночі, три століття тому, Чен Сінь так само дивилася на його постать зі спини на тлі вогнів нічного Нью-Йорка, на площі біля будівлі ООН. Десь за дві хвилини Вейд обернувся і, не підходячи до Чен Сінь, поглянув у її бік.

– Гаразд, я згоден.

Чен Сінь пригадала, що тоді він сказав: «Ми відішлемо лише мозок», і ці слова згодом змінили хід історії.

– Я не матиму достатньо засобів, щоб контролювати виконання цієї обіцянки, тож мені доведеться повірити тобі на слово.

Фірмова посмішка поповзла обличчям Вейда, немов тріщина кригою.

– Насправді ти чудово розумієш, що недотримання мною слова буде лише на краще для тебе. Але, на твою біду, я зроблю так, як обіцяв.

Вейд підійшов до Чен Сінь і спробував однією рукою обсмикнути свою шкірянку, але складок на ній лише побільшало. Він урочисто мовив:

– Обіцяю: якщо якимось чином наша розробка кораблів, здатних рухатися зі швидкістю світла, загрожуватиме виживанню роду людського – ми неодмінно виведемо тебе зі стану гібернації. Ти матимеш вирішальний голос і зможеш повернути всі повноваження.

***

АА, дізнавшись про зміст зустрічі з Вейдом, мовила:

– Тоді я також скористаюся гібернацією. Ми повинні бути готові стати до стерна, коли такий момент настане.

– То ти віриш, що він дотримається своєї обіцянки? – спитала Чен Сінь.

АА поглянула неї прямо, як це робив Вейд.

– Я справді схильна думати, що цей демон у людській подобі дотримає слова, але він слушно завважив, що для тебе це може виявитися не найсприятливішим варіантом розвитку подій. Чен Сінь, ти мала змогу врятуватися, але не зробила цього.

***

За 10 днів Вейд був офіційно призначений президентом «Зоряного кільця» й перейняв важелі управління компанією.

У той час Чен Сінь і АА саме лягали в гібернацію. Їхня свідомість поступово розмивалася від лютого холоду. Здавалося, що вони довго сплавлялися бурхливою рікою й нарешті виповзли на берег, геть знесилені. Й от тепер, стоячи нерухомо на твердій землі, спостерігали, як велика вода продовжує свій плин, відносячи знайомі хвилі все далі.

А доки вони не вийшли з річки часу, людська історія продовжувала свій невпинний біг.

Частина 4

Рік 11-й Епохи сховищ. Бункерний світ

Номер 37813, період вашої гібернації добіг кінця. Ви перебували у сплячці 62 роки 8 місяців 21 день і 13 годин. Ви маєте право ще скористатися гібернацією в майбутньому впродовж 238 років 3 місяців і 9 днів. Зараз 14:17 9 травня 11-го року Епохи сховищ. Ви перебуваєте в Азійському гібернаційному центрі №1.

Невеличке інформаційне вікно вигулькнуло перед очима щойно пробудженої Чен Сінь не більш ніж на хвилину. Вона підвела очі на гладеньку металеву стелю і сконцентрувалася на одній точці – у час, коли вона скористалася гібернацією, стеля розпізнала б її запитальний погляд, і це спровокувало б появу інформаційного вікна. Але ця стеля залишалася глухою до її прохання. Хоча їй ще було несила повернути голову, в поле її зору потрапляла частина кімнати – всі стіни мали таке саме металеве покриття, як і стеля, й лишалися порожніми, без жодного інформаційного вікна. У повітрі також не було видно жодного голографічного зображення. Металеве покриття мало буденний вигляд – нержавіюча сталь чи якийсь алюмінієвий сплав без будь-якого оздоблення.

У полі зору з’явилася молоденька медсестра, проте вона навіть не поглянула на Чен Сінь, а заходилася робити якісь маніпуляції біля ліжка – можливо, від’єднувала підключене медичне обладнання. До Чен Сінь ще не повернулася чутливість у кінцівках, але щось у медсестрі здалося їй на диво знайомим. Раптом її осяяло – уніформа. У часи, коли Чен Сінь лягала в гібернацію, весь одяг виготовлявся з самоочисних матеріалів, а тому постійно блищав, немов новий. А біла уніформа медсестри, хоча й була на вигляд чистою, мала явні ознаки зносу та старіння.

Стеля почала рухатися, й Чен Сінь зрозуміла, що її ліжко викочується з кімнати для пробудження. Вона здивувалася, коли збагнула, що його штовхає саме медсестра, тобто воно не було автоматичним і потребувало чиїхось зусиль для пересування!

Стіни в коридорі виявилися теж металевими, й, окрім кількох світильників на стелі, тут так само не було й сліду оздоблення. Світильники також не вирізнялися оригінальністю, а в одного навіть відвалилася рамка, й Чен Сінь побачила… дроти!

Чен Сінь намагалася пригадати вигляд інформаційного вікна, яке з’явилося перед нею після відновлення свідомості, але не була певна, чи бачила його насправді, чи воно було частиною марення.

У коридорі тинялося чимало людей, проте ніхто не звертав уваги на Чен Сінь. Насамперед вона оцінила вбрання: монохромну білу уніформу носили не тільки медичні працівники – всі інші також були вдягнені у щось однотонне, простого крою, схоже на робітничі комбінезони. Вона було подумала, що люди довкола – родом із її докризових часів, але швидко відкинула цю ідею: відтоді минуло забагато часу, змінилося аж чотири епохи, та й неможливо зібрати так багато людей із її минулого в одному місці.

Чен Сінь збагнула – в коридорі їй трапилося чимало чоловіків, які мали звичний для неї вигляд, немов усі походили з минулого.

Чоловіки з маскулінною зовнішністю, які зникли в Епоху стримування, знову були на коні – цей час потребував саме таких представників чоловічої статі.

Усі кудись поспішали й видавалися заклопотаними – маятник хитнувся в протилежний бік, і ледарство та сибаритство минулої епохи зійшли нанівець, поступившись місцем діловитості й постійній зайнятості. У цю епоху абсолютна більшість людей вже не могли дозволити собі неробство, а мусили заробляти на життя.

Чен Сінь завезли до крихітної палати, і медсестра крикнула комусь:

– Процес пробудження номера 37813 минув вдало, її переміщено до палати терапії №28!

Потім вона розвернулася й вийшла – Чен Сінь зауважила, що двері палати медсестра зачинила вручну.

Чен Сінь на тривалий час зосталася на самоті, й жодна жива душа не зайшла її провідати. Процедура пробудження цього разу абсолютно відрізнялася від двох минулих – із гіперопікою та невсипним доглядом. З цього можна було зробити два висновки: по-перше, зараз пробудження є рутинною процедурою; а по-друге, про її повернення з гібернації відомо обмеженому колу осіб, як і у випадку з Ло Цзі наприкінці Епохи кризи.

Після того як Чен Сінь поступово відновила здатність керувати власним тілом, вона повернула голову вбік і поглянула у вікно палати. Вона чудово пам’ятала, який вигляд мав світ до її сну: центр гібернації розташовувався на гігантському дереві, що височіло на околицях міста, а їй випала палата в листку-будівлі на самісінькій верхівці, звідки крізь панорамні вікна відкривався захопливий вид на місто-ліс. Але зараз за вікном виднілися кілька непримітних споруд, зведених на землі, які не відрізнялися між собою за формою та дизайном, а на їхніх металевих стінах блищало сяйво сонця. Подібна архітектура викликала стійке відчуття повернення в докризові часи.

У Чен Сінь раптом майнула думка: можливо, вона й не прокинулася після тривалого сну? Може, всі спогади про події Епох стримування та мовлення, хай би якими реальними вони не здавалися, є лише її маренням, сюрреалістичним і фантасмагоричним? Можливо, вона й не виходила тричі з ріки часу, а й досі живе у докризові часи?

Біля ліжка вигулькнуло невеличке голографічне інформаційне вікно, що розвіяло її підозри. Воно мало лише кілька простих кнопок для виклику медсестри та лікаря. Вочевидь, цей медичний заклад спеціалізувався на пробудженні з гібернації, оскільки віконце з’явилося саме тієї секунди, коли Чен Сінь змогла поворухнути рукою. Але воно було крихітним: гіперінформаційний світ з інформаційними вікнами, які вкривали кожну поверхню, відійшов у небуття.

На відміну від двох попередніх пробуджень, цього разу Чен Сінь відновилася значно швидше: коли небо за вікном потемніло, вона вже змогла встати і пройтися по палаті. Чен Сінь швидко збагнула, що в цьому закладі надаються послуги лише базового рівня – лікар оглянув її один раз і пішов. Решту їй доводилося робити самій; навіть душ, попри слабкість, вона приймала самотужки. І якби не замовила їжу через голографічний інтерфейс, то невідомо, чи погодували б її взагалі. Утім, для Чен Сінь це не створювало незручностей – вона так і не призвичаїлася до гіперопіки часів розквіту гуманістичних ідей, коли будь-яка потреба людини вважалася найвищою цінністю. Вона все-таки належала до покоління докризових часів і тепер відчувала дежавю.

Наступного ранку до неї прийшов візитер, у якому Чен Сінь із першого погляду упізнала Цао Біня. Цей учений-фізик, котрий колись був наймолодшим кандидатом у Мечоносці, нині мав вигляд набагато старшого чоловіка зі значним відсотком сивини, хоча й не постарілого на 62 роки.

– Містер Томас Вейд попрохав мене забрати тебе, – озвучив мету свого приходу Цао Бінь.

– Що сталося? – стривожено спитала Чен Сінь, пригадавши умови, за яких її мали розбудити.

– Ми обговоримо це, коли потрапимо на місце, – відповів Цао Бінь після невеликої паузи. – До того я мушу показати тобі новий світ, аби ти змогла правильно оцінити ситуацію.

Чен Сінь, дивлячись на звичайні обриси будинків за вікном, не відчувала новизни цього світу.

– А як твої справи? Ти також проспав усі ці шістдесят із лишком років?

– Я ліг у гібернацію майже одночасно з тобою. Через сімнадцять років був уведений в експлуатацію циркумсолярний прискорювач, і мене розбудили для роботи над фундаментальними дослідженнями. Вони тривали 15 років. Після цього дослідницький напрям став більш прикладним, і необхідність моєї участі відпала. Тож я знову скористався гібернацією й прокинувся два роки тому.

– То які успіхи в розробці кораблів із двигунами криволінійного прискорення?

– Маємо певний прогрес… Але про це потім. – Цао Бінь, очевидно, не хотів обговорювати це питання тут і зараз.

Чен Сінь знову визирнула назовні: здійнявся вітер, і маленьке деревце під вікном зашелестіло листям; на сонце, напевно, набігла хмаринка, бо металеві поверхні будівель потьмяніли. Чи може цей звичний на вигляд світ мати бодай щось спільне з надшвидкісними кораблями?

Цао Бінь прослідкував за поглядом Чен Сінь і розсміявся:

– Ти, напевно, відчуваєш те саме, що й я, коли прокинувся вперше, – повне розчарування цією епохою… Якщо до тебе вже повернулися сили, то вийдемо надвір і подивимося, що воно та як.

Через пів години Чен Сінь, вбрана у білий костюм, вийшла на балкон гібернаційного центру в супроводі Цао Біня. Панорама міста викликала сильне відчуття подорожі в минуле. Коли вона побачила гігантський ліс із дерев-будівель після першого пробудження в Епоху стримування, то шоковано гадала, що вже ніколи не побачить звичайного міського пейзажу, як оцей. Забудова виявилася однотипною й чітко спланованою, ніби весь комплекс будівель зводився одним махом. Здавалося, що перед архітекторами було поставлено завдання абсолютної утилітарності споруд без будь-яких натяків на надлишковий дизайн. Усі будинки мали форму паралелепіпедів без ознак зовнішнього оздоблення, були виконані у спільній сріблясто-сірій металевій гаммі й нагадували Чен Сінь алюмінієві ланчбокси часів її дитинства. Ряди таких акуратних будинків були щільно підігнані один до одного і тягнулися аж до обрію, де місто забиралося на схил гори.

– Де це ми? – запитала Чен Сінь.

– Чорт забирай, чому знову хмарно? Ми так не побачимо протилежного боку. – Цао Бінь не відповів на її запитання, а натомість розчаровано поглянув на небо й розпачливо похитав головою, ніби хмарна погода направду могла перешкодити розумінню Чен Сінь цього нового світу. Але вона швидко збагнула, що не так із небом.

Сонце пливло попід хмарами.

Цієї миті хмари почали розступатися, і між ними швидко виникали великі розриви. Через них Чен Сінь не побачила очікуваної блакиті, а натомість вгледіла… іншу землю. Вона, як і все довкола, була щільно засіяна однотипними будівлями, на які Чен Сінь дивилася «униз», чи то пак, «уверх». Тепер стало зрозуміло, що за «протилежний бік» згадував Цао Бінь. І гора на обрії виявилася не горою, а заокругленням площини, яка здіймалася в небо й опинялася у них над головами. Чен Сінь подивилася у протилежному напрямку і побачила аналогічну картину: земля здиблюється на горизонті й підіймається до «протилежного боку». Світ мав вигляд величезного циліндра.

– Це космічне місто Азія І, заховане на темному боці Юпітера, – Цао Бінь нарешті відповів на її запитання.

Новий світ, що секунду назад здавався знайомим і звичним, знову абсолютно її приголомшив. І тільки зараз Чен Сінь зрозуміла, що остаточно прокинулася.

***

У другій половині дня Цао Бінь із Чен Сінь поїхали до північного шлюзового термінала міста. За усталеною практикою центральна вісь усіх космічних міст була зорієнтована по лінії північ-південь.

На зупинці біля центру гібернації вони сіли у звичайний на вигляд автобус, який, хоча й був на електричній тязі, їхав землею, а не летів над її поверхнею. У старі часи подібний транспорт міг курсувати будь-де на Землі, не привертаючи надмірної уваги мешканців. Автобус виявився переповненим, і Чен Сінь із Цао Бінєм насилу відшукали два останні вільні місця в кінці салону, а тим, хто зайшов за ними, вже довелося їхати стоячи. Чен Сінь намагалася пригадати, коли востаннє так їздила – ще у докризові часи вона змогла досить рано відмовитися від поїздок у переповненому громадському транспорті.

Автобус рухався неквапом, тож Чен Сінь могла спокійно роздивлятися навколишні пейзажі. Тепер кожна деталь мала для неї нове значення. Вона спостерігала, як автобус проминає коробки будівель, оточені хирлявими зеленими насадженнями й блакиттю басейнів. Побачила дві школи із синім покриттям спортивних майданчиків. Роздивилася, що бурий ґрунт обабіч доріг на вигляд не дуже відрізняється від звичного земного. Широколистяні дерева, які нагадували стеркулії, перемежовувалися з білбордами. Більшість товарів чи брендів були Чен Сінь невідомі, але стилістику реклами певних категорій товарів було легко розпізнати.

Єдина відмінність цього міста від побратимів докризових часів полягала у тотальному використанні металу в процесі виготовлення будь-чого, навіть будівель. Усередині автобуса неметалевих деталей також було обмаль – ані сліду широкого вжитку пластику чи композитних матеріалів.

Але зі значно більшою увагою Чен Сінь вивчала пасажирів автобуса. На протилежному сидінні розмістилися двоє чоловіків: один дрімав, обіймаючи чорний портфель; інший, у жовтій робітничій спецівці з чорними плямами від мастила, поставив під ноги мішок, із якого виглядав якийсь невідомий Чен Сінь інструмент чудернацького виду. Він трохи нагадував старий ударний дриль, але мав напівпрозорий корпус. На обличчі чоловіка застиг вираз втоми і байдужості, характерний для людей, які постійно важко працюють руками. Чен Сінь востаннє бачила подібний вираз на обличчях мігрантів ще у докризові часи. Трохи попереду сиділа молода пара: хлопець, нахилившись до вуха дівчини, щось їй нашіптував, а дівчина час від часу усміхалася у відповідь і зачерпувала якусь рожеву субстанцію з паперового стаканчика. Судячи з солодкого аромату вершків, це було морозиво, яке пахнуло точно так само, як і три століття тому. Поруч із ними в проході стояли дві жінки середнього віку добре знайомого Чен Сінь типажу: уже побиті життям, вони втратили чарівність юності й перестали старанно слідкувати за своєю зовнішністю та гардеробом. Цей типаж не траплявся в Епохах стримування чи мовлення – ніжна шкіра всіх жінок тоді сяяла білизною, й вони лишалися вишуканими і прекрасними в будь-якому віці.

Чен Сінь прислухалася до розмови жінок.

– Ти все неправильно зрозуміла: ціна продуктів на ранковому ринку не відрізняється від цін на вечірньому. Якщо не лінуватися, то можна з’їздити на Західний оптовий ринок.

– Я не купую в таких кількостях, щоб мені продавали за оптовою ціною.

– Там треба приїжджати після сьомої чи навіть пізніше, коли оптові покупці вже поїдуть, – тоді залишки продають усім за оптовими цінами.

Решту розмов в автобусі можна було почути лише уривками.

…«Муніципальна влада організована значно складніше за атмосферний рівень. Потрапивши туди, одразу вникай у нюанси підкилимної боротьби. Не сходься ні з ким заблизько і перший час тримайся осторонь». … «Рахунки за опалення – просто здирництво! Вартість цих послуг уже включена в рахунки за електроенергію». … «Якби ви усунули цього ідіота Б. раніше, то наслідки були б значно сприятливішими». … «Не варто так побиватися. Я тут мешкаю від побудови цього міста, і скільки, ви гадаєте, я заробляю на рік?» … «Ця риба вже не свіжа. Навіть не думайте готувати її на пару». … «Коли позавчора коригувалася висота орбіти міста, водойми у Четвертому парку знову вийшли з берегів, затопивши значну ділянку». … «Якщо дійшло до такого, то навіщо ж побиватися? Вони просто втомилися одне від одного». … «Це не брендовий товар і навіть не якісна підробка. Ще й за таку ціну». …

Чен Сінь відчула, як відтаює її серце: вона сподівалася віднайти подібне відчуття відтоді, коли вперше прокинулася після гібернації під час Епохи стримування, але марно. Вона жадібно прислухалася до розмов і не надто уважно слухала розповідь Цао Біня про місто.

Космічне місто Азія І було одним із найперших, побудованих у рамках проєкту «Бункер». Воно мало правильну циліндричну форму, а гравітацію замінювала відцентрова сила, яка утворювалася при обертанні міста навколо власної осі. У цьому місті, яке витягнулося на 45 кілометрів уздовж та вісім кілометрів вшир і мало пляму забудови 556 квадратних кілометрів – наполовину менше старого Пекіна, – колись мешкали 20 мільйонів осіб. Але останнім часом унаслідок постійної розбудови мережі міст його населення зменшилося до дев’яти мільйонів.

Цієї миті Чен Сінь помітила в небі попереду ще одне сонце, яке вигулькнуло між двома іншими. Цао Бінь пояснив, що космічне місто освітлюється трьома штучними світилами, які левітують уздовж уявної центральної осі міста на відстані 10 кілометрів одне від одного. Енергія для світіння цих сонць, як і всередині справжнього світила, продукується реакцією ядерного синтезу; джерела освітлення міста мають аналогічний Землі 24-годинний цикл дня і ночі.

Чен Сінь відчула серію поштовхів. Автобус якраз зупинився для висадки пасажирів, і було зрозуміло, що вібрація йде глибоко з-під поверхні дороги. Здалося, що невидима сила штовхнула її у спину, але автобус залишився на місці. Чен Сінь побачила, як тіні дерев і будівель за вікном за секунду суттєво змінили кут нахилу, коли штучні світила різко перемістилися у просторі. Але незабаром усе повернулося на свої місця. Чен Сінь побачила, що такі пертурбації жодним чином не бентежать людей.

– Так відбувається коригування орбіти космічного міста, – пояснив Цао Бінь.

Автобус дістався кінцевої зупинки приблизно за тридцять хвилин. Вийшовши, Чен Сінь побачила, що сцени життя міста, які так привертали увагу, зникли. Натомість вона опинилася перед стіною велетенських розмірів, від одного погляду на яку перехоплювало дух. Було відчуття, що вона дісталася краю світу – в певному сенсі так воно і було. Ця «найпівнічніша» точка космічного міста закінчувалася диском діаметром вісім кілометрів. Чен Сінь не бачила диска повністю, але могла розгледіти, як вигинається поверхня «землі» з обох боків. Висота диска лише трохи не дотягувала до позначки вершини Евереста – і там, згори, так само були житлові споруди. Велика кількість радіальних спиць розходилися навсібіч із центру диска, розміщеного на висоті чотирьох кілометрів. Спиці, окрім інших функцій, також виконували роль ліфтових шахт, які сходилися у центрі – шлюзовій камері входу-виходу з міста.

Перш ніж зійти на платформу ліфта, Чен Сінь знехотя кинула прощальний погляд на місто, яке вже здавалося їй зовсім знайомим. Із цієї точки було добре видно всі три світила, вишикувані в одну лінію. Уже сутеніло, і штучні сонця зменшували свою яскравість, змінюючи колірність світіння зі сліпучості жовто-гарячого на м’якість оранжево-червоного, заливаючи місто теплим золотавим сяйвом. Чен Сінь побачила на галявинці неподалік трійко дівчаток у білій шкільній формі, які сиділи на траві й радісно сміялися; пасма їхнього довгого волосся, просочені золотистою загравою заходу сонць, майоріли на вітрі.

Кабіна ліфта виявилася надзвичайно широкою і мала прозору стіну, обернену до міста, завдяки чому ліфт скидався на величезний оглядовий майданчик. Усі сидіння були оснащені пасками безпеки, оскільки з наближенням до центру диска гравітація швидко зменшувалася. Споглядаючи назовні, можна було помітити, як нижня поверхня міста поступово віддаляється, натомість деталі протилежної, «небесної», сторони стають чіткішими. Коли кабіна ліфта досягла центру диска, сила тяжіння зникла повністю, як і розуміння, яка саме зі сторін була низом, а яка – верхом. Оскільки шлюз розташовувався точно на уявній центральній осі циліндричного космічного міста, вся його поверхня зараз була на однаковій відстані від спостерігача, тож саме звідси відкривалася найдивовижніша панорама.

Світність сонць уже зменшилася до рівня місячного світла, й промені розфарбували все місто відтінками срібла. Звідси всі три сонця – чи то пак місяці – майже повністю зливалися в одне ціле світило, яке знову затягнуло хмарами. Усе громаддя хмар оберталося навколо зони нульової гравітації, витягуючись у довге веретено вздовж центральної осі, аж до протилежного кінця циліндричного міста. Зараз було добре видно його протилежний («південний») кінець, який розташовувався на відстані 45 кілометрів, і Цао Бінь сказав, що саме там розміщені маневрові двигуни. Спалахнули нічні вогні, й Чен Сінь опинилася посеред вогняного моря, що оточувало її звідусіль і тяглося вперед у нескінченність. Відчуття було таким, ніби вона зазирнула углиб бездонної криниці, стіни якої встеляла щільна ковдра із світлячків.

Погляд Чен Сінь випадковим чином зупинився на місцині, забудова якої нагадала їй околиці міста, де розташовувався її будинок у докризові часи. Вона уявила, як із вікна другого поверху нічим не примітної будівлі крізь сині фіранки лине світло, а в кімнаті на неї чекають мама й тато…

Чен Сінь не змогла стримати сліз.

Від першого пробудження в Епосі стримування їй ніяк не вдавалося повністю інтегруватися в нові реалії – вона постійно відчувала, що програє боротьбу з часом. Але Чен Сінь і подумати не могла, що ще через пів століття почуватиметься як удома тут, на темному боці Юпітера, за 800 мільйонів кілометрів від рідної планети. Здавалося, що пара гігантських рук згорнула всю милу її серцю картину в циліндр і розмістила в цьому світі, який обертався перед її очима.

Чен Сінь у супроводі Цао Біня ввійшла в коридор із нульовою гравітацією. Це була труба, в якій люди рухалися, тримаючись за буксирувальний трос. Щільні потоки пасажирів із ліфтів, що прибували з усіх кінців «поверхні», збиралися в цьому коридорі, аби потрапити за межі міста. Уздовж круглої стіни коридору блимав ряд інформаційних вікон, що здебільшого транслювали випуски новин чи рекламні ролики. Проте їх кількість була лімітованою, на відміну від нав’язливого мерехтіння вікон у попередні епохи.

Чен Сінь раніше вже завважила, що сліпуча гіперінформаційна ера, здавалося, остаточно канула в Лету, поступившись стриманому, дозованому і впорядкованому поданню інформації. Залишалося тільки здогадуватися, було це спричинено змінами у політичній чи економічній системі нової реальності.

***

Вийшовши за межі коридору, Чен Сінь побачила, наскільки швидко зірки обертаються над головою – у непідготовленого спостерігача подібна картина цілком могла викликати запаморочення. Кут огляду зоряного неба різко збільшився: вони опинилися на поверхні кола діаметром вісім кілометрів, на верхівці космічного міста. Це був міський космодром із великою стоянкою для човників; більшість місць були зайняті кораблями міжзоряного класу. Обрисами вони мало чим відрізнялися від бачених Чен Сінь понад шістдесят років тому, але, як правило, були менших розмірів, а велика частина взагалі за габаритами нагадувала звичайні автомобілі старих часів. Чен Сінь також зауважила, що двигуни викидають із сопел тьмяніше полум’я, ніж пів століття тому. Колір здебільшого мав синюватий відтінок і не сліпив очей. Швидше за все, сучасні компактні термоядерні двигуни мали значно більший коефіцієнт корисної дії, ніж їхні попередники.

Також одразу впало у вічі яскраво-червоне коло радіусом приблизно 100 метрів, що окреслювало площу, в центрі якої був вихід на космодром. Чен Сінь швидко збагнула його призначення: за його межами експонентно зростала відцентрова сила, яка виникала внаслідок обертання міста навколо власної осі. Тому для запобігання викиданню з космопорту припарковані за межами кола космічні кораблі мусили бути заякорені, а люди мали користуватися спеціальним підмагніченим взуттям.

Холод пробирав до кісток, і лише черговий старт корабля приносив хвилю тепла, яка, однак, швидко розсіювалася. Чен Сінь відчула дрижаки – і не тільки від холоду, а й унаслідок усвідомлення того, що вона зустрілася з космосом абсолютно непідготовленою! Проте навколо неї була атмосфера з нормальним тиском, у якій гуляли пориви холодного повітря. Здавалося, технологія, яку бачила Чен Сінь у минулому та яка забезпечувала підтримання атмосферного тиску в незамкненому космічному просторі, набула розвитку, і тепер звичною справою було підтримання атмосфери в повністю відкритому просторі!

Цао Бінь помітив її здивування.

– Усе, на що ми здатні нині, – це підтримувати прошарок повітря з нормальним тиском завтовшки 10 метрів над «землею».

Хоча він прокинувся не набагато раніше за Чен Сінь, проте вже встиг призвичаїтися до багатьох досягнень цієї доби і, вочевидь, не міг дочекатися, щоб продемонструвати їй дещо захопливіше.

На тлі моря зірок, яке постійно оберталося, Чен Сінь роздивлялася новий світ зведених людьми сховищ.

З цього місця було добре видно 22 космічних міста – більшу частину створених людством поселень на темному боці Юпітера, – ще чотири лишалися поза видимістю, оскільки були перекриті іншими об’єктами. Усі 26 міст (на шість більше, ніж планувалося спочатку) були вишикувані у чотири нерівні ряди. Чен Сінь одразу пригадала човники, які понад шістдесят років тому так само ховалися в тіні уламка астероїда, який грав роль Юпітера під час експерименту. Сусідами Азії І з одного боку були Північна Америка І та Океанія І, а з іншого – Азія ІІІ. Відстань між містами в одному ряду дорівнювала 50 кілометрам, тож вони мали вигляд великих планет при спогляданні із Землі. Наступний ряд із чотирьох космічних міст відділяли 150 кілометрів, тож їхні деталі було вже важче розрізнити неозброєним оком. Найвіддаленіші міста були розташовані на відстані 1000 кілометрів і нагадували моделі справжніх міст у невеликому масштабі.

Чен Сінь спало на думку, що весь кластер космічних міст нагадує зграйку рибок, які ховаються за порогом річки, уникаючи стрімкої течії.

Північна Америка І, яка розташовувалася найближче до Азії І, була ідеальною сферою – друга крайність архітектурного рішення для побудови космічних міст. Більшість із них мали форму еліпсоїда, хоча співвідношення довгих і коротких осей у них різнилося. Невелика кількість міст узагалі були унікальними – подібними до колеса зі спицями чи до веретена, – проте це були винятки.

У затінку інших планет-гігантів розмістилися три кластери, які нараховували 38 космічних міст: 26 – за Сатурном, вісім – за Нептуном і чотири – на темному боці Урана. Ці кластери були ще безпечнішими, але й більш віддаленими та усамітненими.

Раптом одне з міст у першому ряду охопила синя заграва. Здавалося, що посеред космосу з’явилося невеличке блакитне сонце, яке примусило людей і кораблі в космопорту відростити довгі тіні. Цао Бінь пояснив, що це увімкнувся маневровий рушій, який корегує положення міста відносно Юпітера. Кластер не був супутником Юпітера, а обертався синхронно з ним навколо Сонця, трохи за межами орбіти планети-гіганта, постійно лишаючись у її затінку. Але потужна гравітація Юпітера постійно притягувала міста до поверхні планети, через що час від часу доводилося вмикати двигуни для корегування орбіти, що було надзвичайно енергозатратною операцією. Існувала пропозиція перетворити всі міста на штучні супутники Юпітера, а вже після отримання попередження про атаку за теорією Темного лісу змінити орбіти руху міст таким чином, щоб вони опинилися з темного боку планети. Проте, допоки не завершилася розбудова Системи раннього сповіщення й не була доведена її ефективність, жодне з міст не погодилося на такий ризик.

– А тобі щастить! Ти станеш свідком видовища, що трапляється раз на три дні. Дивись! – сказав Цао Бінь, вказуючи рукою в конкретному напрямку.

Чен Сінь поглянула туди і побачила вдалині невеличку білу цятку, яка збільшувалась у розмірах і швидко сягнула діаметра м’ячика для настільного тенісу.

– Європа? – перепитала вона.

– Так, саме вона. Ми зараз максимально наблизилися до її орбіти. Не бійся і твердо стій на ногах.

Чен Сінь намагалася здогадатися, навіщо він озвучив це попередження. Вона звикла, що при спостереженні із Землі більшість небесних тіл здаються нерухомими або рухаються надзвичайно повільно, тож спостерігач не здатен помітити їх переміщення у просторі неозброєним оком. Але її осяйнула згадка про те, що космічне місто не є супутником Юпітера, бо лишається нерухомим відносно планети, а Європа – один із найшвидших супутників: вона обертається навколо Юпітера зі швидкістю приблизно 14 км/с, лишаючись майже стаціонарним об’єктом у системі відліку цієї планети. Тож і швидкість Європи відносно космічного міста є значною, а отже, при зближенні орбіт…

Не встигла Чен Сінь до кінця збагнути, що відбувається, як біла куля почала настільки швидко збільшуватися в розмірах, що це здавалося геть нереальним. За мить Європа затулила собою більшу частину горизонту, еволюціонувавши від маленької кульки до планети великого розміру. Чен Сінь відчула, як верх і низ неначе помінялися місцями, й Азія І почала звалюватися в цей білосніжний світ. Наступної секунди світ діаметром понад три тисячі кілометрів просвистів у них над головами, затуливши весь небокрай. Цієї миті космічне місто фактично ширяло над замерзлим океаном Європи, і можна було чітко розрізнити поперечні смуги на поверхні льоду, як папілярні лінії на відбитку гігантської білої долоні. Порив вітру, збурений близьким прольотом Європи, налетів на Чен Сінь, розхитуючи її, і якби не підмагнічене взуття, то вона не втрималася б на ногах і злетіла у повітря. Навколо неї затанцювали дрібні речі, не закріплені на поверхні космодрому, а кілька кабелів, що зміїлися до запаркованих кораблів, напнулися в повітрі.