Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 36 (всего у книги 47 страниц)

Частина 5

Рік 67-й Епохи сховищ. Спіральний рукав Оріона в Чумацькому Шляху

Скролити безкінечний потік даних було роботою Співака; але справжнім його захопленням стало встановлення їх правдивості.

Співак чудово розумів, що його робота не є аж надто унікальною: він просто заповнював відсутні фрагменти. Але це мав хтось робити, і він навчився отримувати від такого процесу задоволення.

Якщо згадувати про приємні моменти, то, коли ця насінина відділилася від материнського світу, він іще був пристанищем радості й задоволення. Але відколи між материнським та окраїнними світами розпочалася війна, радості поменшало. Відтоді минуло понад 10 тисяч відтинків часу, і в материнському світі та цій насінині залишилося не так багато розваг. Щастя минулих часів можна було віднайти хіба що у старих музичних записах, наспівувати які – одна з небагатьох віддушин сьогодення.

Переглядаючи дані, Співак якраз наспівував одну з пісень:

 
Я бачу свою кохану,
Лечу я до неї,
Аби чимскоріш віддати мій подарунок —
Маленький шматочок затверділого часу,
Посмугований прекрасними відмітками,
Він здається м’яким, мов мул на мілководді…
 

Співак не нарікав на долю – виживання вимагає значних мисленнєвих зусиль й витрат енергії.

Ентропія Всесвіту дедалі збільшується, зменшуючи водночас ступінь упорядкованості, немов гігантський чорний птах, що розкинув безмежні крила, тисне згори на все суще. Але системи з низькою ентропією все ще були здатні стримувати її, ба навіть зменшувати. Ступінь упорядкованості в них зростав, немов фосфоресцентні утворення здіймалися з темряви морських глибин, прагнучи досягнути поверхні. У цьому й полягав сенс, вищий за будь-яку насолоду. Аби зберегти цей сенс, системи з низькою ентропією мали існувати і в майбутньому.

Намагання зрозуміти щось, вище за це, були чистим безглуздям. Подібні речі не варто навіть обмірковувати, бо все одно нічого нового не відкриєте, лише накличете біду. Не кажучи вже про вершину піраміди сенсу – її могло не бути взагалі.

Повертаючись до координат: існує багато їх різновидів, які зараз розлітаються космосом, подібно до матричних комах, що літали у небі материнського світу. Збір координат був завданням головного ядра, яке заковтувало всю інформацію, що поширювалася космосом: середню, довгу та легку мембрану, а одного дня, можливо, і коротку мембрану також. Головне ядро запам’ятовує місцерозташування всіх зірок, узгоджує з різними проєкціями та комбінаціями, визначаючи координати відправлення повідомлень. Казали, що головне ядро здатне вирахувати положення всіх зірок щомиті впродовж 500 мільйонів відтинків часу. Співак жодного разу не перевіряв правдивість цього твердження, бо це було чистим безглуздям. У ті далекі часи кластери з низькою ентропією траплялися у Всесвіті досить рідко, і не могло бути й мови про еволюцію генів переховування та зачищення.

Але тепер —

Крийся добре; очищуй заповзято.

Однак з усього масиву координат лише невелика частина була правдивою. Сліпа віра у фіктивні повідомлення спричинить очищення порожніх світів. Це було марнотратством енергії, але була й інша шкода – ці порожні світи могли стати в пригоді у майбутньому. Відправники неправдивих координат – дійсно нерозумні істоти, і з часом вони отримають відплату за це.

Існує кілька правил, яких можна дотримуватися, оцінюючи правдивість координат: наприклад, пакетний сигнал із координатами почасту виявляється неправдивим. Але подібні правила були суто евристичними: якщо ви хотіли з високою часткою вірогідності визначити правдивість координат, вам доводилося користуватися інтуїцією. Головне ядро цієї насінини не могло стати вам у пригоді. Навіть над’ядро материнського світу не допомогло б вам у розв’язанні цієї задачі, тому й досі існувала потреба у присутності тіла з низькою ентропією.

Співак володів такою здатністю, але це було не якимось особливим його талантом чи інстинктом, а саме інтуїцією, натренованою протягом десятків тисяч відтинків часу. Набір координат в очах невтаємниченого мав вигляд простої решітки, проте Співакові вона здавалася живою. Кожна деталь мала значення. Наприклад, яку кількість орієнтирів було використано? Яким чином позначена зірка-ціль? І безліч інших дрібних нюансів. Звісно, головне ядро також надасть певну інформацію: хронологічні записи, пов’язані з цим набором координат, напрямок до джерела мовлення та тривалість передачі. Усе разом органічно складеться в єдине ціле, і в свідомості Співака постане образ самого мовця. Дух Співака перетне прірву простору та часу, перегукнеться з духом мовця і відчує його страх і занепокоєння. Також будуть й інші незвичні для материнського світу почуття, такі як ненависть, ревнощі, жадібність тощо, але головним чином страх. Зі страхом координати набувають правдивості. Для всіх тіл із низькою ентропією страх є запорукою виживання.

Цієї миті Співак помітив правдиві координати в безпосередній близькості до напрямку руху насінини. Координати транслювалися за допомогою довгої мембрани, і навіть сам Співак не міг до пуття пояснити, чому він вирішив, що ця передача є правдивою, – інтуїцію не завжди можна пояснити. Він ухвалив рішення зачистити передачу, бо все одно інших занять не було – його співу це аж ніяк не перешкоджало. Неважливо, помилився він чи ні. Зачистка не була ювелірною роботою і не вимагала абсолютної точності. Утім, вона також не була невідкладним завданням, просто колись все одно довелося б її зробити. Саме через це його посада не вважалася престижною.

Співак вийняв із збройного відсіку насінини кульку чистої маси і почав шукати поглядом зірку, на яку вказували координати. Головне ядро спрямовувало його погляд, немов спис, що летів зоряним небом. Співак утримував кульку маси щупиком силового поля, готуючись до пострілу. Але коли нарешті роздивився позначене місце, то розслабив щупик.

Однієї з трьох зірок бракувало, а на її місці клубочився білий зоряний пил, немов щойно вийняті китові тельбухи.

Світ уже зачищений, і тут більше нічого робити.

Співак повернув кульку маси до сховища.

Робота завершилася, навіть не почавшись.

Він активував у головному ядрі програму з відстеження точки пострілу кулькою маси, яка знищила цю зірку. Імовірність успіху подібного задуму була близькою до нуля, але за протоколом він мав це зробити. Програма швидко закінчила моніторинг – безрезультатно, як і завжди.

Незабаром Співак зрозумів, чому світ зачистили з таким поспіхом: на його околицях, десь на відстані половини структури цього світу, він угледів сліди туманності, які повільно оберталися. І якщо аналізувати ці два явища порізно, то важко зрозуміти причини появи цієї туманності. Однак якщо зробити прив’язку до координат трансляції, то одразу стає зрозуміло, звідки вона взялася. Туманності, що повільно обертаються, – небезпечний знак, саме тому світ зачистили так швидко. З’ясувалося, що існують інші сутності з низькою ентропією, наділені інтуїцією, кращою за його. Воно й не дивно. Як казав Старійшина: «Якими швидкими ви не були б, у Всесвіті точно знайдеться хтось, швидший від вас. І наскільки повільними ви не виявилися б, завжди є хтось повільніший».

Щиро кажучи, будь-яка трансльована координата буде рано чи пізно зачищена. Це просто питання часу. Вам цілком може здаватися, що ця координата неправдива, але в сотнях мільйонів інших світів із низькою ентропією існують сотні мільйонів інших чистильників, серед яких точно знайдеться бодай один, який вважатиме саме цю координату правдивою. Усі сутності з низькою ентропією мають ген зачищення, який є їхнім інстинктом. Окрім того, зачистка була некопіткою справою. У Всесвіті скрізь розкидані потенційні джерела сили, і вам лише треба змусити їх зробити зачищення за вас. Це не вимагало жодних зусиль, навіть не відволікало від співу.

Співак міг просто терпляче чекати, допоки правдиві координати зрештою зачистять інші невідомі тіла з низькою ентропією, проте це не пішло б на користь материнському світу та насінині. Оскільки Співак отримав координати і поглянув на вказаний світ, то встановив із ним певний зв’язок. Було б наївним вважати, що такий зв’язок залишиться одностороннім. Досить згадати великий закон синхронності виявлення: якщо ви змогли відшукати світ із низькою ентропією, то і цей світ зможе рано чи пізно роздивитися вас, це лише питання часу. Тому чекати, доки інші закінчать за тебе роботу, – просто небезпечно.

Наступним завданням було перемістити ці, вже безплідні, координати до бази даних – архіву, який називався похованням. Цього також вимагав протокол. Звісно, вся супутня інформація координат – історичні записи тощо – також відправиться до архіву, так само як у материнському світі за звичаєм із останками хоронять особисті речі.

Серед «особистих речей» виявилося дещо, що змогло привернути увагу Співака: три записи спілкування загиблого світу з іншим адресатом, яке відбувалося з використанням середньої мембрани. Середня мембрана була найменш ефективною, найпримітивнішою з-поміж інших. Більшість у спілкуванні віддавала перевагу використанню довгої мембрани, але подейкують, що для цього можна використовувати навіть коротку. Якщо це виявиться правдою, то абоненти стануть рівними богам. Але Співакові подобалося працювати з середньою мембраною. Він вважав, що вона наділена простою красою, яка символізувала епоху, сповнену радістю. Співак часто компілював примітивні повідомлення з мембрани у тексти пісень, які було так приємно співати. Звісно, він зовсім не розумів сенсу повідомлень, та це й не було потрібно. За винятком координат, інформація з примітивних повідомлень не була аж надто корисною. Краще було просто насолоджуватися їхньою музикою.

Але цього разу Співакові вдалося зрозуміти частину повідомлення, оскільки воно мало систему автодекодування! Хоча Співак зміг вловити лише загальні обриси описуваних подій, йому відкрилося чаруюче дійство!

Спочатку інший світ передав повідомлення за допомоги примітивної мембрани. Особини з низькою ентропією незграбно зачепили свою зірку – Співак вирішив називати їх щипачами, – мов стародавні музики материнського світу, які перебирали струни цитр. Саме це повідомлення містило систему автодекодування.

Хоча ця система й була вкрай примітивною, цього виявилося достатньо, аби Співак зміг зрозуміти, що послання знищеного світу містило ту саму систему, а отже, було відповіддю на перше повідомлення! А ще неймовірнішим виявилося те, що щипачі надіслали свою відповідь!

Надзвичайно цікаво!

Співак раніше чув про світи з низькою ентропією, в яких відсутні інстинкти переховування та зачищення, але на власні очі бачив уперше. Звісно, ці три сеанси зв’язку між двома світами не містять точної інформації про місце їхнього розташування, проте дають уявлення про відстань між ними. Якби їх відділяла значна відстань, це не становило б для них жодної проблеми. Але відстань між ними була просто мізерною – лише 416 структур; тобто вони фактично приклеїлися один до одного. Таким чином, знаючи місцерозташування одного зі світів, можна легко з’ясувати, де розташовано інший, це було лише питанням часу.

Саме так відкрили світ щипачів.

За дев’ять відтинків часу після перших трьох повідомлень відбулася ще одна трансляція: щипачі знову активували свою зірку, щоб передати повідомлення… з координатами! Головне ядро достеменно визначило, що це координати. Співак поглянув на зазначену зірку і виявив, що цю систему зачистили приблизно 35 відтинків часу тому. Він подумав, що, ймовірно, помилився: у щипачів усе-таки був ген переховування, бо неможливо мати ген зачищення і не мати до пари іншого. Але, як і більшість інших мовців, вони, вочевидь, не мали технологій зачистки.

Стає ще цікавіше.

Чому ж тоді хтось із низькою ентропією, зачистивши систему з трьома зірками, не зробив того самого зі щипачами? Пояснень не бракує. Можливо, вони просто не помітили первісного обміну трьома повідомленнями, оскільки інформація, що передається найпримітивнішою мембраною, часто лишається поза увагою. Але поміж мільйонів світів хтось усе-таки мав це помітити, як-от Співак тепер. Навіть якби він пропустив, це стало б надбанням іншої істоти з низькою ентропією – питання лише в часі. Не слід виключати можливість, що щипачів помітили, але вирішили, що спільнота з низькою ентропією, не наділена геном переховування, не становить серйозної загрози і не вартує такого клопоту.

Але це помилка! Велика помилка! Якщо щипачі дійсно не мають гена переховування, то вони не бояться викриття факту свого існування і будуть експансивно рости та нападати без остраху.

Принаймні допоки їх не знищать.

Але цей випадок був іще загрозливішим. Через дев’ять відтинків часу після обміну трьома повідомленнями відбулася передача координат іншої системи. Ще через 60 відтинків часу координати знищеного тризіркового світу були передані вже за допомогою довгої мембрани з якогось іншого місця. Такий ланцюг подій малював лиховісну картину великої небезпеки. Зачистка тризіркової системи відбулася 12 відтинків часу тому, тож щипачі мали зрозуміти, що їхнє місцеперебування теж розкрито. Єдиним виходом для них було б закутатися туманністю, що повільно обертається, аби продемонструвати відсутність небезпеки для інших і не провокувати нападів.

Але вони цього не зробили. Можливо, вони не мають відповідних знань? Але після першого використання власної зірки для розсилання повідомлень минуло достатньо часу, щоб навчитися цього. Можливо, вони вирішили просто цього не робити?

Якщо так, то щипачі становлять надзвичайну небезпеку, значно більшу, ніж той знищений світ.

Крийся добре; очищуй заповзято.

Співак окинув оком світ щипачів. Цілком стандартна зоряна система, якій лишилося існувати ще принаймні один мільярд відтинків часу. Система мала вісім планет – чотири рідкі планети-гіганти та чотири кам’янисті планети. Досвід підказував Співакові, що цивілізація з низькою ентропією, яка відіслала первісне повідомлення, мешкає на одній із кам’янистих планет.

Співак активував «велике око» – він украй рідко користався цим приладом, оскільки не мав достатньо повноважень для цього.

– Ти що замислив? – напосів Старший на насінині. – «Велике око» зараз дуже зайняте.

– Я хотів би поглянути зблизька на один зі світів із низькою ентропією.

– Це не твоя робота. Для виконання твоїх завдань тобі вистачає обладнання.

– Мені просто стало цікаво.

– «Велике око» має значно важливіші цілі для спостереження. У нас нема часу задовольняти твою цікавість. Повертайся до виконання своїх обов’язків.

Співак не наполягав. Посада очищувача належала до найнижчого рангу на насінині. Усі ставилися до нього зневажливо, вважаючи його роботу простою й рутинною. Але вони забували, що випадки трансляції координат часто становили значно більшу небезпеку, ніж добре заховані світи.

Лишалося розпочати процедуру зачистки. Співак знову вийняв кульку маси зі сховища й раптом збагнув, що використовувати звичні засоби для зачистки світу щипачів буде помилкою. Їхня зоряна система мала іншу, ніж знищена сусідка, структуру: в ній були сліпі плями. Використання кульки маси може залишити незачищені ділянки, і всі зусилля підуть прахом. Для гарантованого ефекту треба скористатися двовимірною фольгою, але Співак не має повноважень обирати її як зброю на власний розсуд, тому повинен отримати дозвіл від Старшого.

– Мені потрібна двовимірна фольга для повної зачистки, – повідомив він Старшому.

– Використання дозволяю, – негайно відізвався той.

Шматок фольги з’явився перед Співаком. Він зберігався в запечатаній упаковці й сяяв кришталевою чистотою. Хоча цей різновид зброї не був унікальним, він не подобався Співакові. Дорогий набій приховував у собі жорстоку смерть, хоча Співакові й подобалася втілена в ньому естетична непоступлива м’якість, якій було до снаги увіковічити смерть у пісні.

Але Співакові все одно було трохи не по собі.

– Чому ви цього разу дали мені дозвіл на використання фольги так легко?

– Не така вже вона й дорога.

– Але ж якщо ми постійно будемо вдаватися до використання…

– Вона використовується повсюдно у Всесвіті.

– Так, це правда. Але раніше ми були значно стриманішими у використанні…

– Ти щось чув? – Старший пробігся свідомістю Співака, змусивши його здригнутися. Він швидко відшукав підслухані чутки, але вони не були великим гріхом – на борту насінини ця інформація вже стала набуттям усіх.

Чутки стосувалися перебігу військових дій між материнським та окраїнним світами. У минулому повідомлення про військову кампанію надходили регулярно, але потім їх транслювання припинилося. Це могло свідчити лише про одне: події розгортаються не надто добре чи й узагалі склалася кризова ситуація. Материнський та окраїнний світи мирно співіснувати не можуть: або вороги загинуть, або ж знищать нас. Якщо надії на перемогу не лишилося…

– Материнський світ вирішив перейти у двовимірний простір? – запитав Співак. Звісно, Старший уже знав, що він хотів спитати.

Старший не відповів. Мовчання не менш змістовне за відповідь.

Якщо все дійсно так, то це величезне горе. Співак й уявити собі не міг такого життя. Але на верхівці піраміди цінностей знаходиться саме виживання – воно вище за все. Вирішуючи завдання з виживання, всі тіла з низькою ентропією у Всесвіті можуть вибрати лише менше з двох зол.

Співак видалив ці думки зі свого органу пізнання. Йому не варто про це думати, бо інакше точно не уникнути проблем. Ліпше він спробує пригадати, на якому рядку пісні зупинився. Пригадувати довелося довго, але зрештою він продовжив із того самого місця:

 
Посмугований прекрасними відмітками,
Він здається м’яким, мов мул на мілководді…
Вона загорнеться в тканину часу
І запросить полетіти до краю існування.
О, цей безтілесний політ:
Очі наші бачитимуть привиди зірок,
І ми здаватимемося їм примарами.
 

…

Не припиняючи мугикати, Співак помістив двовимірну фольгу в щупик силового поля і безжурно вистрілив у напрямку зоряної системи щипачів.

Рік 67-й Епохи сховищ. «Зоряне кільце»

Чен Сінь пробудилася й зрозуміла, що перебуває у невагомості.

Гібернація відрізнялася від звичайного сну тим, що втрачалося відчуття плину часу. Протягом усієї процедури ви могли розуміти, скільки минуло часу, лише протягом двох годин: години до входження у стан гібернації і години після. Скільки часу ви не перебували б у сплячці, вам усе одно здається, що минуло не більше двох годин. Тому щоразу при виході з гібернації виникає відчуття швидкого перемотування часу-простору, ніби ти ввійшов крізь ворота в абсолютно новий світ.

Чен Сінь зрозуміла, що перебуває у білій сфері, а поруч із нею левітує АА, вдягнута у такий самий компресійний костюм для гібернації. У неї було мокре волосся, кінцівки безсило висіли, навіть не роблячи спроб поворухнутися, – вочевидь, їх пробудили в один і той самий час. Коли вони зустрілися поглядами, Чен Сінь спробувала щось запитати, але оніміння від лютого холоду ще не минуло, тож їй не вдалося витиснути жодного звуку. АА у відповідь злегка похитала головою, підказуючи, що знає не більше за Чен Сінь.

Чен Сінь виявила, що їхня сфера залита жовтуватим світлом, яке нагадувало призахідне Сонце й проникало крізь круглий отвір, схожий на ілюмінатор. У ньому було видно тільки розмиті кручені лінії, об’єднані паралельними смугами жовтого та синього кольорів, – світ, у якому бушували шторми й вихори. Вочевидь, це поверхня Юпітера. І вона дуже відрізнялася від вигляду планети півстолітньої давнини, який пам’ятала Чен Сінь.

Широкий і бурхливий хмарний пояс посередині нагадував їй Жовту річку, хоча вона чудово розуміла, що один із вихорів цієї річки міг запросто проковтнути Землю. На тлі такої картини Чен Сінь угледіла об’єкт, корпус якого мав вигляд витягнутого циліндра з перерізами різного діаметра. Три коротші циліндри у різних місцях перпендикулярно кріпилися до більшого, повільно обертаючись навколо його осі. Чен Сінь вирішила, що бачить велике космічне місто, яке складається з восьми зістикованих менших міст.

Інший факт був не менш дивовижним: місце, де вони перебували, залишалося статичним відносно космічного міста, а от поверхня Юпітера на задньому плані повільно оберталася! І, зважаючи на яскравість баченої ділянки, вони зараз перебували на сонячному боці планети – можна було навіть побачити тінь космічного міста, відкинуту завдяки сонячному світлу на газоподібну поверхню Юпітера. За деякий час у полі зору з’явився термінатор Юпітера, розділивши планету на світлу і темну частини, та вигулькнула Велика червона пляма, яка ще не втратила здатності лякати, віщуючи про прихід монстра. Усе це підтверджувало факт того, що і місце, де вони зараз перебували, і космічне місто не перебувало у затінку Юпітера й не оберталися разом із планетою навколо Сонця. Натомість вони перетворилися на супутники Юпітера й кружляли навколо планети-гіганта.

– Де ми? – запитала Чен Сінь хрипким голосом. Вона, хоч і насилу, але вже змогла говорити, однак решта тіла все одно відмовлялася коритися її волі.

– Точно не знаю, здається, на космічному кораблі, – знову похитала головою АА.

Вони продовжували парити в жовтому світлі Юпітера, немов уві сні.

– Ви на борту «Зоряного кільця».

Голос пролунав з інформаційного вікна, яке секунду тому вигулькнуло біля них. На екрані з’явився сивий чоловік, у якому Чен Сінь із першого погляду впізнала Цао Біня. Побачивши, наскільки постарів її знайомий, Чен Сінь збагнула, що вони з АА провели в гібернації чимало часу. Цао Бінь підтвердив її здогадки, повідомивши, що сьогодні 19 травня 67-го року Епохи сховищ, тож із часу їхнього останнього нетривалого пробудження минуло 56 років. Чен Сінь знову сховалася від плину часу в гібернації й мусила спостерігати, як блискавично зістарилися всі інші. Почуваючись у цьому винною, вона вирішила більше не користуватися гібернацією, хай які випробування на неї не очікували б.

Цао Бінь повідомив, що космічний корабель, на якому вони зараз перебувають, представляє найсучасніше покоління зорельотів і був збудований лише три роки тому, отримавши назву у спадок від попередників. Цао Бінь також розповів, що після повстання на Зоряному кільці більш ніж пів століття тому його разом із Бі Юньфеном визнали винними й засудили до невеликих строків ув’язнення, проте амністували задовго до повного відбуття покарання. Бі Юньфен помер понад 10 років тому, але попрохав передати їй щирі вітання. Чен Сінь відчула, як сльози застилають її очі.

Також Цао Бінь розповів, що чисельність міського кластера Юпітера зросла до 52 міст, більшість із яких вирішили об’єднатися у великі конструкції. Зараз вони мають змогу спостерігати в ілюмінаторі юпітеріанське Гігамісто ІІ. Завдяки подальшому вдосконаленню Системи раннього сповіщення Сонячної системи всі міста стали штучними супутниками Юпітера й мали змінити орбіту лише після отримання повідомлення про напад за теорією Темного лісу, сховавшись на темному боці планети.

– Життя у містах знову почало нагадувати райське, але, на жаль, ви не встигнете побачити це на власні очі. Часу обмаль, – мовив Цао Бінь і раптом замовк. Чен Сінь із АА обмінялися стурбованими поглядами. Вони зрозуміли, що старий як міг відтягував цю мить, аби не псувати їхнього пробудження.

– Прийшло підтвердження завдання удару? – запитала Чен Сінь.

– Так, ми отримали остаточне підтвердження, – кивнув Цао Бінь. – За пів століття було дві хибні тривоги, й обидва рази ми були за крок до того, щоб вас пробудити, але тепер це правда. Діти – мені вже 120 років, і я маю право вас так називати, – так от, дітки, напад за теорією Темного лісу став дійсністю.

Серце Чен Сінь тьохнуло, але не через сам факт нападу – все-таки людство готувалося до нього понад століття, – а через дивне відчуття, буцім щось пішло за абсолютно незапланованим сценарієм. Їх із АА розбудили, як і було обумовлено, але для відновлення фізичних кондицій їм знадобиться щонайменше чотири-п’ять годин. Тобто з моменту отримання сповіщення про атаку вже минув певний час, але Гігамісто ІІ за бортом не роз’єдналося на складові частини й не почало змінювати орбіту, залишившись супутником Юпітера, ніби нічого страшного не сталося. Вони знову поглянули на Цао Біня: вираз обличчя старого, якому вже давно виповнилося сто років, був демонстративно байдужим, ніби він з останніх сил намагався приховати щось значно зловісніше за сам напад.

– А ти зараз… – почала АА.

– Я в Центрі раннього сповіщення Сонячної системи, – сказав Цао Бінь і вказав пальцем собі за спину.

Чен Сінь побачила, що за ним знаходиться зала, яка нагадувала звичні центри управління: простір був переповнений інформаційними вікнами, постійно з’являлися нові, які затуляли старіші, – це скидалося на нестримні потоки води після прориву дамби. Але здавалося, що присутні забули про свої обов’язки, хоча частина з них були у військових одностроях. Усі або мовчки витріщалися на столи, або сиділи з відстороненими виразами облич. Потьмянілі очі транслювали той самий зловісний спокій, що й у Цао Біня.

Так бути не повинно, – подумала Чен Сінь.

Здається, цей світ не готовий сховатися в бункері, як давно було заплановано. Ситуація більше схожа на початок першої трисоляріанської кризи понад три століття тому. Точніше, це події вже чотирьохсотрічної давнини. У ті часи в офісах різних організацій – Агентстві стратегічної розвідки й Раді оборони Землі – Чен Сінь бачила схожі вирази облич та загальну атмосферу відчаю перед могутністю іншої сили, заціпеніння й бажання покинути все напризволяще.

Більшість людей у Центрі управління просто мовчали, лише деякі перешіптувалися. Чен Сінь побачила, що кухоль одного з тих, хто сидів за столом, перевернувся, й напій блакитного кольору стікає чоловікові на штани, але це, схоже, його геть не обходило. В іншому кутку, біля великого інформаційного вікна, на яке виводилися складні графіки розвитку поточної ситуації, військовий обіймав жінку в цивільному, вона плакала…

– Чому ми не ховаємося в бункері? – запитала АА, вказуючи на Гігамісто ІІ за ілюмінатором.

– Це вже не має сенсу. Наші сховища виявилися марними, – відповів Цао Бінь, опустивши очі.

– На якій відстані зараз фотоїд від Сонця? – подала голос Чен Сінь.

– Нема ніякого фотоїда.

– Тоді що ви вгледіли?

– Крихітний аркушик, – істерично захихотів Цао Бінь.

Рік 66-й Епохи сховищ. За межами Сонячної системи

За рік до пробудження Чен Сінь Система раннього сповіщення Сонячної системи помітила невідомий об’єкт, що мчав зовнішнім краєм хмари Оорта зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Зараз він перебував від Сонця на відстані 1,3 світлового року. Об’єкт мав величезні розміри й генерував украй потужне випромінювання при зіткненні з нечисленними атомами та космічним пилом. Система раннього сповіщення також помітила, що об’єкт під час польоту дещо скорегував рух, аби облетіти невеличке скупчення міжзоряного пилу, а потім повернувся на початкову траєкторію. З упевненістю можна було стверджувати, що цим об’єктом (імовірно, космічним кораблем) керували розумні істоти.

Це був перший випадок, не рахуючи трисоляріанців, коли людство зустрілося з іншою цивілізацією у Сонячній системі, а не у глибокому космосі.

Пам’ятаючи наслідки хибного оповіщення населення в минулому, цього разу Федеральний уряд не розповсюджував отриманої інформації серед широких верств. Загалом у бункерному світі про подію знала не більш ніж тисяча осіб. Протягом кількох днів, коли траєкторія об’єкта перебувала на найближчій відстані до Сонця, усі ці люди не знаходили собі місця від страху й шаленого напруження. У десятках підрозділів Системи раннього сповіщення, в самому її Центрі (нині він розташовувався в окремому місті кластера Нептуна), в Операційному центрі Генерального штабу флоту Федерації та кабінеті Президента Сонячної системи люди, затамувавши подих, спостерігали за пересуваннями чужинців, нагадуючи зграйку лякливих рибок, що причаїлися на дні водойми, чекаючи, доки риболовецьке судно пропливе над ними. У подальшому цей страх сягнув абсурду: дехто відмовлявся користуватися бездротовим зв’язком і навіть стишував голос під час розмови та ходив навшпиньки… Хоча всі чудово розуміли безглуздя подібних пересторог: Система раннього сповіщення демонструвала події, які відбувалися рік і чотири місяці тому. На цей момент від виявленого корабля не залишилося й сліду.

Але навіть після того як цей невідомий прибулець забрався геть, втаємничені в його існування не змогли видихнути спокійно, оскільки Система раннього сповіщення зробила ще тривожніше відкриття: хоча космічний корабель і не вистрілив фотоїдом у Сонце, проте запустив дещо інше. Цей невстановлений об’єкт почав рухатися до зірки зі швидкістю світла, але не мав характерного для руху фотоїда випромінювання й лишався повністю непомітним в електромагнітному спектрі хвиль. Система раннього сповіщення змогла розпізнати його рух тільки за допомогою аналізу слабкого випромінювання гравітаційних хвиль. Оскільки вони мали стабільну частоту й потужність, то не несли жодної інформації, що можна було пояснити певними фізичними властивостями цього різновиду озброєння. Коли Система раннього сповіщення вперше виявила ці гравітаційні хвилі, вчені схилилися до думки, що джерелом випромінювання є сам космічний корабель. Проте швидко з’ясувалося: джерело віддаляється від корабля й наближається до Сонця зі швидкістю світла.

Аналіз даних спостереження також засвідчував, що об’єкт не рухається прямо до Сонця. Коли він дотримуватиметься своєї нинішньої траєкторії, пролетить повз зірку із зовнішнього боку Марса. Якщо Сонце було його ціллю, то похибка в розрахунках просто шалена. Це можна назвати ще однією відмінністю цього об’єкта від фотоїда: дані, зібрані під час знищення двох зірок, свідчили, що фотоїди рухалися прямолінійною траєкторією (з урахуванням руху зірок під час польоту) і не потребували корекції. Грубо кажучи, фотоїд – це просто камінчик, який летить за інерцією після прискорення до швидкості світла. Подальші спостереження за невідомим джерелом гравітаційних хвиль підтвердили: воно не змінює траєкторії руху, а отже, його ціллю є не Сонце. Усі, хто слідкував за ним, нарешті відчули полегшення.

Але коли об’єкт опинився на відстані 150 астрономічних одиниць від Сонця, частота гравітаційних хвиль почала різко спадати, і Система раннього сповіщення незабаром підтвердила, що ця зміна спричинена сповільненням об’єкта. Протягом кількох днів його швидкість впала до однієї тисячної швидкості світла, і сповільнення не припинялося. Об’єкт із такою низькою швидкістю не становив жодної небезпеки для нашого світила, тож люди могли остаточно заспокоїтися. До того ж таку швидкість уже мали здатність розвивати людські космічні кораблі, й можна було почати обмірковувати план перехоплення таємничого об’єкта.