Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 47 страниц)

Із плином часу зонд дедалі більше відхилятиметься від запланованого маршруту, й сподівання на зустріч і перехоплення його трисоляріанським флотом ставатиме дедалі примарнішим. Враховуючи напрямок його руху перед аварією, зонд досягне першої зірки більш ніж за 6000 років і залишить межі нашої галактики – Чумацького Шляху – через 5 мільйонів років.

Але принаймні на половину проєкт «Сходовий марш» виявився успішним: людство змогло розігнати космічний апарат, нехай і легкий, немов пір’їна, до квазірелятивістських швидкостей.

Чен Сінь уже не мала реальної необхідності приставати на пропозицію лягти в гібернацію, проте АСР все одно наполягала, аби вона не відмовлялася від цієї місії. Її завданням у майбутньому мав стати трансферт знань про проєкт «Сходовий марш», які можуть стати у пригоді для нового етапу космічних польотів людства за два сторіччя, тож, можливо, виникне потреба в живому спеціалісті, а не лише стосі мертвих записів даних проєкту. Хоча справжньою метою її відправлення в майбутнє стало бажання залишити спогад про проєкт і гарантувати правильне розуміння його цілей та завдань. У цей самий час низка інших масштабних інженерних проєктів відправляли своїх спеціалістів у майбутнє з тією ж метою.

Якщо в майбутньому комусь дійсно буде цікаво оцінити намагання сучасників вести боротьбу з інопланетними завойовниками, то принаймні зараз уже з’явилася можливість відправити людину в прийдешнє, аби уникнути непорозумінь, які можуть виникнути в ході історії.

Відчувши, як її свідомість розмивається хвилями холоду, Чен Сінь дозволила собі зануритися у відчуття затишку, яке огорнуло її зусібіч, і, подібно до Юнь Тяньміна, вирушила в мандрівку безмежжям темряви.

Частина 2

Рік 12-й Епохи стримування. «Бронзова доба»

З «Бронзової доби» Землю вже можна було розгледіти неозброєним оком. Після початку сповільнення космічний корабель розвернувся до планети хвостом, і частина екіпажу, вільна від несення вахти, зібралася в кормовому відсіку, аби роздивитися планету крізь широчезні ілюмінатори.

З цієї відстані Земля ще не надто відрізнялася від решти зірок, хіба що можна було роздивитися її блакить. Із увімкненням міжзоряних двигунів розпочався наступний етап сповільнення, й люди, які плавали по відсіку в стані невагомості, почали повільно, немов опадаюче листя, дрейфувати до ілюмінаторів, аж поки всіх їх не притиснуло до прозорої поверхні. Сила тяжіння поступово зростала, доки не досягла значення 1 g – рівня гравітації на поверхні Землі. Ілюмінатори перетворилися на підлогу. Розпластані тіла людей відчували забуту важкість, яка сприймалася, немов обійми материнської планети. Скляна стіна відбивала гомін людських голосів.

– Домівка!

– Ми вертаємося додому!

– Я знову зустрінуся зі своїми дітьми!

– Ми можемо нарешті народити дитину!

Коли «Бронзова доба» залишала межі Сонячної системи, на кораблі був ухвалений закон, згідно з яким народження дитини має відбуватися тільки після смерті одного з членів екіпажу.

– Вона сказала, що досі чекає на мене.

– Вона тобі вже не пара. Тепер ти справжній герой. Довкола тебе дівчата пурхатимуть, немов зграя пташок.

– Скільки років ми не бачили, як літають птахи?

– Минуле – немов один суцільний сон.

– Ця мить більше схожа на сон.

– Космос направду жахливий.

– Істинно так. Після повернення я вийду на пенсію, куплю невеличку ферму й заживу, як у старі-добрі часи, на землі…

***

Минуло чотирнадцять років від страшного погрому об’єднаного флоту Землі. Кораблі, вцілілі після Темної битви, що відбулася у двох місцях на протилежних кінцях Сонячної системи, розірвали всі контакти із Землею. Але протягом наступних півтора року «Бронзова доба» ще могла отримувати значний відсоток інформації із Землі, більшість якої складали комунікації й планетарне мовлення, проте були й передачі, спрямовані в глибокий космос.

Але раптом у перші дні листопада 208-го року Епохи кризи всі електромагнітні хвилі із Землі обірвалися. На всіх діапазонах запанувала мертва тиша, ніби Земля була світильником, який вимкнули в один момент.

Витяг із «Минулого поза часом»: гілофобія

Коли людство осягнуло, що насправді Всесвіт – Темний ліс, дитина, яка розпалювала багаття й підкидала в нього дрова, негайно загасила всі вогні. Тремтячи в темряві, вона лякалася найменшої іскорки.

У перші дні навіть використання звичного мобільного зв’язку підпало під заборону, й більшість базових станцій по всьому світу були примусово відключені. Такі заходи в минулому безперечно спричинили б значні заворушення, але на той час громадськість сприйняла їх із повним розумінням і схвалила.

Після того як розум й самовладання поступово повернулися, користування мобільним зв’язком було відновлене, хоча контроль за електромагнітним випромінюванням залишався безпрецедентно суворим. На всі засоби бездротового зв’язку діяли обмеження щодо потужності передавачів, які встановлювалися на дуже низькому рівні, й будь-яке перевищення цих обмежень могло трактуватися як злочин проти людства.

Насправді багато хто розумів, що страхи перебільшені й подібна реакція – повне безглуздя. Пік потужності електромагнітного випромінювання із Землі в космос припав на добу аналогового мовлення, коли теле– й радіовежі мали передавачі великої потужності. Однак із початком доби цифрового зв’язку велика кількість інформації почала передаватися через дроти й оптичні кабелі, й навіть бездротовий цифровий зв’язок потребував значно менших потужностей, ніж аналогові зразки. Електромагнітне випромінювання Землі в космос зменшилося настільки, що деякі вчені до початку Трисоляріанської кризи навіть висловлювали побоювання, буцім за таких умов дружнім інопланетним цивілізаціям буде важко відшукати Землю.

Насправді електромагнітні хвилі – найпримітивніший і найменш ефективний спосіб передачі інформації у Всесвіті. Такі сигнали дуже швидко слабнуть і спотворюються в космічному просторі. Переважну більшість інформації, переданої із Землі за допомогою електромагнітних хвиль, не можна отримати вже на відстані у два світлових роки. Долинути до далеких зір і мати шанс бути перехопленою мала тільки передача, відправлена Є Веньцзє з використанням потужної енергії Сонця.

З розвитком людських технологій з’явилися два значно ефективніші способи передачі інформації вглиб космосу: емісія нейтрино й генерування гравітаційних хвиль. Останній спосіб згодом було використано у виготовленні обладнання для стримування Трисоляриса.

Вплив теорії Темного лісу на людську цивілізацію виявився надзвичайно глибоким: дитина, опинившись біля вугілля, що залишилося від яскравого багаття, пройшла шлях від оптимізму до повної самоізоляції на теренах Усесвіту.

Рік 12-й Епохи стримування. «Бронзова доба»

Переважна більшість екіпажу «Бронзової доби» вважала причиною раптового зникнення електромагнітного випромінювання із Землі саме окупацію Сонячної системи Трисолярисом. Корабель наростив прискорення до зоряної системи з планетами земного типу, що знаходилася на відстані 26 світлових років.

Але вже за 10 днів «Бронзова доба» несподівано отримала радіохвильову передачу від Об’єднаного Конгресу Флотів. Як з’ясувалося, аналогічне повідомлення було відправлене й «Синьому простору», який також залишав межі Сонячної системи, тільки прямував в іншому напрямку. У посланні йшлося про деталі останніх подій і про те, яким чином вдалося запровадити систему стримування загарбницьких настроїв Трисоляриса. Повідомлення також містило пропозицію до екіпажів обох кораблів негайно повернутися на Землю, а ще – засторогу: надсилання цього повідомлення вже пов’язане зі значними ризиками, й у майбутньому розраховувати на радіообмін не варто.

Екіпаж «Бронзової доби» не йняв віри цій інформації, підозрюючи, що це хитро влаштована загарбниками пастка. Однак, аби перевірити усі варіанти, корабель припинив прискорюватися й безперестанно відправляв запити на встановлення зв’язку з Землею, проте жоден із них не мав успіху. Мовчанка Землі в електромагнітному спектрі тривала.

Але якраз тоді, коли «Бронзова доба» збиралася знову розпочати прискорення, сталося неймовірне – всередині корабля у низьковимірній проєкції розгорнувся софон і встановив канал квантового зв’язку між «Бронзовою добою» й Землею. Екіпаж нарешті отримав відповіді на всі свої запитання й переконався в правдивості отриманої раніше інформації.

Команда «Бронзової доби» довідалася, що людство вважає їх справжніми героями, яким вдалося вціліти в Битві Судного дня. Усе населення Землі, затамувавши подих, чекає на їхнє повернення, а командування флоту нагородило екіпаж корабля в повному складі найвищими військовими відзнаками.

«Бронзова доба» негайно взяла курс додому. На той момент корабель перебував на відстані 2300 астрономічних одиниць від Сонця – вже за межами пояса Койпера, проте ще далеченько від хмари Оорта. Оскільки корабель устиг розігнатися майже до максимальної швидкості, сповільнення та повна зупинка коштували йому значного відсотка запасів термоядерного палива, тож на зворотному шляху до Сонячної системи «Бронзова доба» змогла розвинути значно меншу швидкість. Подорож додому тривала цілих 11 років.

На підльоті до Землі в полі зору екіпажу з’явилася невеличка біла цятка, яка стала швидко збільшуватися. Це була «Гравітація» – бойовий лінійний корабель, який вислали назустріч «Бронзовій добі».

«Гравітація» стала першим кораблем зоряного класу, побудованим Землею після Битви Судного дня. У цю добу міжзоряні космічні апарати набували дедалі незвичніших форм, оскільки новітні космічні кораблі гігантських розмірів будувалися шляхом з’єднання різних модулів у довільній послідовності. Але «Гравітація» вигідно вирізнялася з цієї низки – білий циліндр мав настільки ідеальні пропорції, що створював відчуття нереальності. Здавалося, що це просто геометрична фігура, вималювана на екрані комп’ютера за допомогою якоїсь архітектурно-інженерної програми, яка з’явилася в реальному світі з ідеального світу Платона.

Якби члени екіпажу «Бронзової доби» мали змогу побачити побудовані на Землі гравітаційно-хвильові антени, то вони одразу зрозуміли б, що цей космічний корабель повторює їхні форми з майже ідеальною точністю. Насправді весь корпус корабля й був робочою гравітаційно-хвильовою антеною з передавачем, здатною здійснювати міжпланетні подорожі. Як і антени, збудовані на Землі, «Гравітація» могла будь-якої миті за допомогою гравітаційних хвиль відправити інформацію в будь-яку точку Всесвіту. Ці дві гігантські гравітаційно-хвильові системи – на Землі й у космосі – утворювали суцільний пояс стримування Трисоляриса в Темному лісі Всесвіту.

Ще за добу польоту «Бронзова доба» під ескортом «Гравітації» дісталася геосинхронної орбіти Землі й почала повільно причалювати на стоянку в орбітальному порту. Екіпаж «Бронзової доби» бачив крізь ілюмінатори численний натовп зустрічаючих, який заполонив увесь залюднений сектор орбітального космопорту. Настільки величезна кількість людей збиралася хіба що на церемонію відкриття Олімпійських ігор чи на прощу в Мецці. Броньоване громаддя бойового корабля повільно просувалося крізь мерехтіння кольорового снігу, утвореного букетами квітів, якими обсипали корпус корабля зусібіч. Екіпаж роздивлявся людське море, що охоплювало їх звідусіль, намагаючись відшукати в натовпі своїх близьких. Здавалося, всі вони ледь не плакали від радості, вигукуючи привітання.

З легкою вібрацією «Бронзова доба» нарешті пришвартувалася до причальної стінки. Капітан корабля надіслав до штабу флоту рапорт про стан бойової одиниці, а також повідомив, що залишиться на борту з мінімальним складом екіпажу для підтримки боєздатності корабля. Однак відповідь зі штабу містила наказ команді в повному складі якомога швидше зійти на берег для довгоочікуваного возз’єднання з близькими й рідними. На вахту мала заступити чергова команда на чолі з полковником, яка вже піднімалася на борт корабля. Під час першої зустрічі екіпаж кинувся на шиї незнайомцям, щедро поливаючи слізьми повернення до людства.

За уніформою чергової команди не було зрозуміло, до якого флоту з трьох вона належить, але екіпажу «Бронзової доби» роз’яснили, що після Битви Судного дня було ухвалене рішення об’єднати розрізнені флоти в Єдиний флот Сонячної системи, а особовий склад кораблів, яким пощастило пережити цю битву, складе кістяк новоутвореного формування.

– Іще за нашого віку відбудеться підкорення світу Трисоляриса, й ми відкриємо людству ще одну сонячну систему! – сказав у привітальному слові новоприбулий полковник.

Хтось із членів екіпажу «Бронзової доби» відповів йому, що космос виявився занадто страшним, і вони всі готові залишитися на Землі назавжди. Полковник не став заперечувати, погодившись, що вони як герої для всього людства мають повне право вибирати, як їм жити надалі. Проте він був певен: після короткого перепочинку вони змінять свою позицію, і йому особисто буде надзвичайно приємно знову побачити в строю цей великий корабель із його легендарною командою.

Екіпаж «Бронзової доби» почав сходити з борту корабля. Офіцери й рядові в повному складі покрокували довгим переходом до просторої зали, повітря в якій, порівняно з рециркульованою атмосферою на борту корабля, здавалося надзвичайно свіжим і аж солодким, немов після дощу. На тлі блакитної сфери планети наростали радісні вигуки зустрічаючих, заповнюючи собою увесь простір.

На прохання полковника капітан «Бронзової доби» двічі зробив повірку команди корабля, аби пересвідчитися, що екіпаж вишикувався у повному складі.

Раптом увесь гомін змовк у один момент, хоча людське море продовжувало вирувати. У цій тиші, немов грім серед ясного неба, пролунав голос полковника, який іще не встиг стерти теплу усмішку зі свого обличчя:

– Мені випала честь довести до вашого відома, що ви всі з ганьбою виключені з лав Флоту Сонячної системи, але сором, яким ви вкрили його славетне ім’я, не зітреться з людської пам’яті довіку! Ви ніколи більше не побачитеся зі своїми рідними й близькими, бо вони не хочуть вас знати. Ваші батьки соромляться своїх дітей, більшість чоловіків та дружин воліють розлучитися, а ваші діти, хоча суспільство й не дискримінувало їх за кровні зв’язки з вами, ненавидять вас за ці десятиліття сорому, на які ви їх прирекли! Ваша справа передана на розгляд до Об’єднаного трибуналу космічних флотів.

Закінчивши свій виступ, полковник похапцем закрокував геть із кількома офіцерами супроводу. Цієї ж миті людське море блимнуло й зникло, а морок, що запанував натомість, розрізали променями численні прожектори. Вони без перестану снували залою, вихоплюючи з темряви озброєні до зубів загони військової поліції, які зусібіч оточували екіпаж «Бронзової доби». Озброєні військові розташувалися на різних рівнях платформ, що височіли по периметру, цілячись у екіпаж.

Хтось озирнувся й сказав, що букети, накидані навколо корпусу «Бронзової доби», виявилися справжніми – серед квітів їхній корабель нагадував величезну труну, яка очікувала на закінчення процесу поховання.

Раптом їхнє підмагнічене взуття перестало притягуватися підлогою, й екіпаж у повному складі злетів угору в стані невагомості, немов гроно безпорадних надувних мішеней. Звідкись долинув байдужий голос:

– Усі озброєні члени екіпажу мусять негайно скласти зброю й максимально співпрацювати із загонами поліції, інакше ми не гарантуємо збереження ваших життів. Відтепер ви всі заарештовані за звинуваченнями у вбивстві першого ступеня й інших злочинах проти людства.

Рік 13-й Епохи стримування. Трибунал

Місцем проведення трибуналу над екіпажем «Бронзової доби» обрали базу Флоту Сонячної системи, розташовану на геосинхронній орбіті. Хоча головні бази флоту розміщувалися на орбіті Марса, посеред поясу астероїдів і біля Юпітера, місце недалеко від Землі обрали з огляду на надзвичайний ажіотаж і значну стурбованість ходом цієї справи з боку міжнародної спільноти.

Задля комфорту численних слухачів процесу на Землі командування розпорядилося ввімкнути на базі обертові механізми для створення штучної гравітації, близької до земних значень. За широченними ілюмінаторами поперемінно з-за обрію вигулькували блакитна Земля, сліпуче Сонце і прекрасне яскраве море зірок Чумацького Шляху, ніби відображуючи полярні цінності самого процесу існування Всесвіту.

Трибунал у справі «Бронзової доби» тривав під цими мерехтливими змінами світла й тіні цілий місяць.

Нижче наводяться деякі записи судових слухань.

Ніл Скотт, 45 років, полковник, капітан «Бронзової доби» на момент описуваних подій

…

Суддя: Повернемося до подій, які передували ухваленню рішення атакувати «Квант».

Скотт: Іще раз повторюю: рішення про здійснення атаки на «Квант» було ухвалене мною особисто, як і відповідні накази. Я ні з ким не обговорював подібного вирішення ситуації, що склалася, й не чув подібних пропозицій від офіцерів «Бронзової доби».

Суддя: Ви намагаєтеся взяти на себе всю відповідальність за цю подію, але це не полегшить ані вашого становища, ані становища людей, яких ви намагаєтеся захистити.

Прокурор: Факт проведення загального голосування серед екіпажу корабля до нападу вже встановлений у ході трибуналу.

Скотт: Я вже давав свідчення щодо цього голосування. З 1775 членів екіпажу корабля лише 59 проголосували «за». Це голосування не було причиною чи спонукальним чинником для мене при ухваленні такого рішення.

Суддя: Ви можете надати список цих 59 людей?

Скотт: Голосування відбувалося таємно й за допомогою корабельної комунікаційної мережі. Ви можете перевірити відповідні записи у вахтовому журналі й журналі бойових дій.

Прокурор: Ви зараз даєте неправдиві свідчення. Ми маємо достатні докази, аби вважати, що голосування не було таємним, і що ще важливіше: результат повністю відрізнявся від озвученого вами. Ви підробили записи в журналах.

Суддя: Ми вимагаємо, щоб ви зараз надали суду справжні записи про перебіг голосування.

Скотт: Я не знаю, про що ви говорите. Наведені мною результати й процедура голосування відповідають справжньому ходу подій.

Суддя: Містере Ніл Скотт, дозвольте вам нагадати, що в разі вашої подальшої відмови від співпраці з трибуналом ви можете завдати шкоди багатьом вашим підлеглим, які насправді голосували проти атаки на «Квант». У разі вашої відмови від надання доказів нам не залишиться іншого вибору, крім як визнати екіпаж «Бронзової доби» в повному складі винним за всіма статтями звинувачень: всіх офіцерів, сержантський склад і рядових.

Скотт: Як ви смієте таке казати?!! Ми в суді, де діє верховенство права, чи як? Ви суддя чи хто? Як щодо презумпції невинуватості?

Суддя: Презумпція невинуватості не застосовується до злочинів проти людства. Ця норма міжнародного права набула чинності ще за часів Епохи кризи, аби забезпечити принцип незворотності покарання зрадників усього людства.

Скотт: Ми не зраджували людство! Де ви всі були, коли ми вступили в бій із загарбниками Землі?!!

Прокурор: Ви зрадники! Організація «Земля – Трисолярис» два століття тому зрадила інтереси людства, а сьогодні ви нищите найбазовіші моральні принципи людства. І хтозна, що гірше.

Скотт: (мовчить).

Суддя: Я сподіваюся, вам відомі наслідки фальсифікації доказів, які надаються суду. Крім того, ви особисто написали заяву від імені всіх підсудних у цій справі, каючись за вбивство 1847 членів екіпажу «Кванта» перед їхніми близькими. Настав час продемонструвати щирість ваших намірів…

Скотт: (довго мовчить). Гаразд, я надам суду справжні результати голосування. Вони зберігаються в зашифрованому вигляді у вахтовому журналі «Бронзової доби».

Прокурор: Ви можете зараз розповісти своїми словами про хід подій? Скільки членів екіпажу підтримали атаку «Кванта»?

Скотт: 1670 осіб, що становить 94% екіпажу корабля.

Суддя: Прошу зберігати тишу в залі суду!

Скотт: Але навіть якби результат виявився іншим, навіть нижчим ніж 50%, я все одно віддав би наказ розпочати атаку.

Прокурор: Тоді дозвольте зауважити таке: на відміну від новітніших кораблів, таких як «Природний добір», який перебував на іншому боці Сонячної системи, бортові системи «Бронзової доби» є значно менш автоматизованими, тож вам не вдалося б здійснити свої задуми без співпраці з підлеглими.

Себастьян Шнайдер, 31 рік, майор, командир систем наведення й позиціонування «Бронзової доби» на момент описуваних подій

Прокурор: Ви – єдиний офіцер «Бронзової доби», крім капітана корабля, який мав достатні повноваження, щоб запобігти або зупинити атаку на «Квант».

Шнайдер: Так точно.

Суддя: Але ви цього не зробили.

Шнайдер: Ні.

Суддя: Що ви відчували в той момент?

Шнайдер: У той момент – і це сталося задовго до атаки на «Квант», тоді, коли я дізнався, що «Бронзовій добі» вже ніколи не судилося повернутися додому й що цей космічний корабель перетворився для мене на цілий світ – я змінився. Це сталося одномоментно, а не внаслідок тривалого процесу – просто ти розумієш, що став іншою людиною. Ніби на твій розум була накладена легендарна ментальна печатка.

Суддя: Ви вважаєте, що це припущення має під собою підстави? Ваш корабель мав обладнання для накладання ментальної печатки?

Шнайдер: Звісно, ні. Це лише метафора. Космічне безмежжя саме по собі є певною мірою ментальною печаткою… Хай там як, у той момент я відмовився від власного «я» і перетворився на структурну одиницю колективу. Ти стаєш клітиною, невід’ємною частиною спільноти, й твоє існування матиме сенс лише за умови, якщо колектив виживе й існуватиме надалі… Це все, що я можу пояснити з цього питання. Я не очікую, що вам удасться зрозуміти причини моїх вчинків. Навіть якщо вам, пане суддя, випаде доля опинитися на борту «Бронзової доби» й ви відлетите за межі Сонячної системи на десятки тисяч астрономічних одиниць маршрутом, яким рухалися ми, ба навіть далі, ви не зможете мене зрозуміти, бо ви знатимете, що маєте можливість повернутися додому. Ваша душа на відміну від тіла не зробить жодного кроку й так само лишатиметься на Землі. І тільки якщо ви усвідомлюватиме, що за кормою корабля не залишилося нічого – Сонце й Земля зникли назавжди й існує тільки бездонна порожнеча, – ось тільки тоді вам буде до снаги збагнути, через які трансформації особистості я пройшов.

Я родом із Каліфорнії. У 1967 році сталася одна знаменна подія: один учитель старшої школи на ім’я Рон Джонс (будь ласка, не перебивайте мене й дайте можливість закінчити цей відступ, дякую) задля того, аби його учні досконало зрозуміли, що таке тоталітаризм і нацистська ідеологія, провів психологічний експеримент із побудови тоталітарного суспільства в окремо взятому класі. Щоб досягнути успіху, Джонсу вистачило лише п’яти днів, і його клас перетворився на мініатюрну нацистську Німеччину, де кожен учень добровільно відмовився від свого «я» та свобод, інтегрувався в спільноту вищих людей і почав із релігійним фанатизмом намагатися досягти колективної мети. Зрештою цей доволі безневинний експеримент, який розпочинався як гра, ледь не вийшов з-під контролю. Пізніше німецький режисер зняв на основі цих подій художній фільм «Хвиля», а сам Джонс написав книгу «Третя хвиля: гра без купюр».

Те саме сталося й на борту «Бронзової доби»: дізнавшись, що відтепер ми всі – приречені на довічне блукання космосом, ми трансформувалися в тоталітарне суспільство. А знаєте, скільки для цього треба було часу?

П’ять хвилин.

Вам не почулося – для цього справді вистачило лише п’яти хвилин. Саме стільки тривало обговорення й голосування. Основні цінності цього тоталітарного суспільства погодилася визнати переважна більшість членів екіпажу «Бронзової доби». Тож коли люди насправді відлітають у космос, для становлення тоталітаризму досить і п’яти хвилин.

Борис Ровенський, 36 років, підполковник, заступник капітана «Бронзової доби» на момент описуваних подій

Суддя: Ви очолювали призову команду, яка першою дісталася «Кванта»?

Ровенський: Так.

Суддя: На борту лишилися вцілілі?

Ровенський: Ні.

Суддя: А що сталося з тілами загиблих?

Ровенський: Тіла ззовні залишилися неушкодженими. Усі вони загинули від інфразвукових хвиль, згенерованих корпусом «Кванта» під дією електромагнітних імпульсів, які утворилися внаслідок вибуху водневих бомб.

Суддя: Що ви зробили з останками?

Ровенський: Те саме, що й екіпаж «Синього простору» – звели для них монумент.

Суддя: То ви помістили тіла загиблих у монумент?

Ровенський: Ні. І я підозрюю, що так само вчинив і екіпаж «Синього простору» на іншому боці Сонячної системи.

Суддя: То куди поділися тіла?

Ровенський: Пішли на поповнення продовольчих запасів на борту.

Суддя: Усі?

Ровенський: Так, усі.

Суддя: Як виникла ця ідея? Хто першим висловив таку думку?

Ровенський: Ну… Я дійсно зараз уже й не пригадаю. Тоді це мені здавалося цілком нормальним варіантом. У мої обов’язки входило нормування матеріально-технічного забезпечення екіпажу, тож я віддавав накази про транспортування, зберігання й використання тіл для харчування особового складу.

Суддя: Яким чином тіла перетворювали на їжу?

Ровенський: У принципі, жодних незвичних маніпуляцій: завантажували разом із овочами й іншим м’ясом до біорециркуляційної машини, а потім готували.

Суддя: Хто з екіпажу вживав перероблені тіла в їжу?

Ровенський: Та всі, хто був на борту «Бронзової доби». Їжа розподілялася між чотирма харчовими блоками, тож, я думаю, їли всі.

Суддя: Їм було відомо, що вони їдять?

Ровенський: Звісно.

Суддя: І якою була реакція?

Ровенський: Я гадаю, що дехто почувався ніяково, проте проявів якоїсь яскраво вираженої реакції не було ні в кого. Утім, був один випадок: коли я обідав у офіцерському харчовому блоці, то якось почув, як офіцер поруч зі мною сказав: «Дякую тобі, Джойнере».

Суддя: Що він мав на увазі?

Ровенський: Лейтенант Карл Джойнер був офіцером зв’язку на «Кванті». Він якраз їв частину його тіла.

Суддя: Звідки йому було відомо, що він їсть саме його?

Ровенський: Ви знаєте про ідентифікаційні чіпи? Вони завбільшки як зернятко рису, їх імплантують у ліву руку. Чіп вогнетривкий, іноді сепараційні установки його не вилущують, і він потрапляє до страви. Тож, знайшовши його в тарілці, мій сусід за допомогою комунікатора чи якогось іншого пристрою міг зчитати з нього інформацію.

Суддя: Тиша в залі суду! Виведіть, будь ласка, двох жінок, які знепритомніли… Ви ж мали розуміти, що подібна поведінка суперечить базовим людським цінностям і позбавляє вас права називатися людиною?

Ровенський: Вам не зрозуміти тієї моралі, якою нам довелося послуговуватися. Після Битви Судного дня «Бронзова доба» була змушена прискорюватися на максимальній потужності енергосистеми, що спричинило її перевантаження й двогодинний простій у роботі. Основні компоненти системи виявилися серйозно пошкодженими. Відновлення роботи енергокомпонентів відбувалося вкрай повільно, що призвело до перебоїв у роботі системи гібернації. Одночасно в режимі тривалого сну могли перебувати не більше 500 осіб. Це призвело до збільшення кількості споживачів харчування на тисячу людей, і половині з них довелося б померти голодною смертю без додаткового джерела харчів.

Та навіть і без цієї надзвичайної ситуації, враховуючи тривалість нашої подорожі, було б украй нерозумно розкидатися настільки цінним джерелом білка в порожньому космосі через якісь міркування моралі…

Я не намагаюся таким чином вигородити себе чи когось іншого з екіпажу «Бронзової доби». Тепер, коли до мене повернувся звичний для людей Землі стиль мислення, розповідати про ці речі непросто. Повірте, ой як непросто.

Останнє слово капітана Ніла Скотта:

Усе, що я хотів сказати, я вже сказав до цього. Можу лише додати одне застереження: вихід життя з океанських глибин на суходіл став визначною віхою еволюції, але риба, яка опинилася на суші, перестала бути рибою… Тому ті з вас, хто планує відлітати в глибини космосу без зворотного квитка, будь ласка, будьте обережні. Ціна, яку ви заплатите, виявиться значно вищою, ніж ви думаєте.

Згідно з вироком трибуналу капітана Ніла Скотта та шістьох інших старших офіцерів було засуджено до довічного ув’язнення. Виправдали лише 138 осіб із 1768 членів екіпажу. Інших засудили до тюремного ув’язнення на строк від 20 до 300 років.

***

Оскільки в’язниця Об’єднаного флоту була розташована у найвіддаленішій частині Поясу астероїдів, між Марсом і Юпітером, ув’язнені знову були змушені полетіти з рідної планети. І хоча «Бронзова доба» досягла геостаціонарної орбіти, в’язням вже ніколи не судилося подолати останні 30 тисяч із 350 мільярдів кілометрів маршруту.

Коли транспортний корабель для перевезення в’язнів розпочав прискорення, колишній екіпаж «Бронзової доби», як і на своєму кораблі при поверненні додому, поплив у невагомості до кормових ілюмінаторів, немов купа опалого листя, якому ніколи не судилося припасти до коріння. Вони вдивлялися в блакитну сферу рідної планети, яку постійно бачили в снах, спостерігали, як вона меншала, танула, перетворюючись знову на зірку світло-блакитного кольору.

Але перед відльотом близько десятка членів екіпажу разом із колишнім заступником капітана Ровенським і колишнім командиром систем наведення й позиціонування Шнайдером знову піднялися на борт «Бронзової доби» в супроводі військової поліції для передачі систем управління кораблем новому екіпажу.

На десятки років цей корабель замінив їм цілий світ: вони ретельно розміщували в приміщеннях голограми лук, лісів і морських узбереж, вирощували справжні квіти й інші рослини, будували фонтани й ставки для риб, перетворюючи цю замкнену систему на справжній дім. Але тепер усе це зникло, всі сліди їх перебування на борту були знищені. «Бронзова доба» знову перетворилася на звичайнісінький бойовий корабель зоряного класу.

Кожен солдат, який траплявся їм на борту, байдуже дивився на них чи взагалі ігнорував їх присутність. Усі вони з особливою демонстративністю віддавали честь офіцерам супроводу з військової поліції, всім своїм видом показуючи, що не мають нічого спільного з особами в тюремних робах.

Шнайдера завели до сферичної капсули, де на нього очікували троє військових офіцерів. Він мав роз’яснити їм деякі технічні аспекти керування системою ідентифікації цілей. Двоє з них були чоловіками, третьою – надзвичайно вродлива жінка з погонами лейтенанта. Але трійця спілкувалася зі Шнайдером, немов із комп’ютером, – вони байдужими голосами озвучували запитання й мовчки чекали відповідей. Жодного зайвого звуку чи ввічливого звертання.

Запитань було не так уже й багато, тож вони впоралися за годину. В останню мить Шнайдер швидко кілька разів натиснув кнопку на командному інтерфейсі, що висів у повітрі. Здавалося, що він просто деактивує вікна перед виходом із системи. Не втрачаючи ані секунди, Шнайдер відштовхнувся ногами від стіни й уже наступної миті перелетів у невагомості в інший кінець сферичної кабіни. Цієї ж миті кабіна розділилася на дві частини, в одній опинилися троє офіцерів й офіцер військової поліції із супроводу, а в іншій – Шнайдер.