Текст книги "Пам’ять про минуле Землі: трилогія. Книга 3. Вічне життя Смерті"

Автор книги: Лю Цисінь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 22 (всего у книги 47 страниц)

Ніхто не пророкував, що за три століття ця невдача стане промінчиком надії для людства в кризовій ситуації.

Як трисоляріанам вдалося перехопити зонд із мозком Юнь Тяньміна, напевно, залишиться загадкою до кінця віків.

Недалеко від орбіти Юпітера один із кабелів, яким капсула кріпилися до сонячного вітрила, порвався, й Земля, не отримавши даних про елементи орбіти капсули, назавжди втратила її в безмежжі космічного простору. Але Трисолярису, напевно, вдалося прорахувати нову траєкторію польоту капсули після розриву кабелю, бо інакше навіть із їхнім рівнем технологій навряд чи було можливо розшукати цей невеличкий об’єкт у безкрайому космосі поза межами Сонячної системи. Найімовірнішим поясненням може бути припущення, що софони слідували за капсулою впродовж усього циклу прискорення, тож змогли передати елементи його нової орбіти. Але навряд чи софони супроводжували капсулу аж до точки рандеву з трисоляріанським флотом – на її шляху були розташовані пояс Койпера й хмара Оорта, і проходження крізь них могло сповільнити чи відхилити траєкторію руху. Проте, швидше за все, цього не сталося, й успішне перехоплення капсули до певної міри виявилося щасливим збігом обставин.

Можна було стверджувати майже певно, що капсулу з мозком Юнь Тяньміна перехопив корабель першого трисоляріанського флоту, який, рухаючись із високою швидкістю й не намагаючись сповільнитися, пролетів Сонячну систему наскрізь. Його відправили в авангарді, тож він прибув на півтора століття раніше за основні сили. Завдання цього корабля так і лишалося загадкою. Після створення системи стримування за теорією Темного лісу цей корабель із рештою складу першого флоту змінив курс і рушив від Сонячної системи. Земля надалі не відслідковувала його орбітальних параметрів, але якщо припустити, що він почав рухатися в тому ж напрямку, що й весь перший флот, то цей корабель цілком міг перетнутися з капсулою. Звісно, вони опинилися б поруч лише приблизно – їх все ще відділяла значна відстань, і якби корабель не мав точних даних про траєкторію руху капсули, то її пошуки й перехоплення лишилися б безрезультатними.

Точний момент перехоплення неможливо встановити через брак інформації, це сталося приблизно 30–50 років тому, ще до початку Епохи стримування.

Мотив перехоплення капсули трисоляріанським флотом цілком зрозумілий: досі фізичний контакт між людством і трисоляріанами обмежувався лише Краплинами, тож можливість отримати зразок частини людського тіла виявилася занадто спокусливою.

Таким чином, Юнь Тяньмін зараз перебував на одному з кораблів першого трисоляріанського флоту, більша частина якого прямувала до Сіріуса, що у Великому Псі. Його доля лишалася таємницею: не було відомо, чи мозок під’єднали до апаратури й існував сам по собі, чи ж пересадили у клоноване тіло. Проте людство найбільше хвилювало інше: Юнь Тяньмін і досі діє на благо людства?

Це були розумні побоювання. Якщо його запит на розмову з Чен Сінь не просто розглянули, а й задовольнили, то це свідчило про успішну інтеграцію в трисоляріанське суспільство й навіть набуття певного статусу.

Наступним логічним, але не менш шокуючим питанням була його участь у нещодавніх подіях. Чи має він якийсь стосунок до того, що відбулося між двома світами протягом останніх п’ятдесяти років?

Але, зрештою, Юнь Тяньмін з’явився на авансцені в критичний момент, коли розпачливі настрої людей знову взяли гору, й подарував усім промінчик надії. Коли людство почуло цю новину, першою реакцією стало усвідомлення того, що молитви мас були почуті, й ангел спасіння явив свій лик.

Рік 7-й Епохи мовлення. Томоко

Весь світ для Чен Сінь, яка дивилася в ілюмінатор кабіни космічного ліфта, перетворився на суцільну напрямну рейку завтовшки 80 сантиметрів, що видавалася безкінечною й зникала з поля зору, перетворюючись на точку в обох напрямках. Подорож уже тривала більше години, Чен Сінь піднялася на висоту тисячі кілометрів над рівнем моря, залишивши земну атмосферу й вирвавшись у відкритий космос. Землю внизу оповили сутінки, перетворивши обриси континентів на туманні контури. Над головою зяяла чорна прірва, в якій ховалася ще невидима з відстані 30 тисяч кілометрів верхня станція ліфта – кінцева точка подорожі. Через це в пасажирів виникало відчуття, що вони мандрують дорогою, з якої немає вороття.

Хоча Чен Сінь мала освіту інженера аерокосмічної галузі, проте вона вперше опинилася в космосі – через три століття після здобуття кваліфікації. Аби керувати сучасними кораблями, їй не потрібно було проходити додаткове навчання, втім, враховуючи відсутність у неї досвіду, технічна служба пристала на пропозицію скористатися космічним ліфтом. Оскільки вся мандрівка проходила зі сталою швидкістю й майже ідеально прямою траєкторією, проблем із перевантаженням не виникало. Ба більше, гравітація в кабіні ліфта також зменшувалася плавно й перетворювалася на повну невагомість на кінцевій станції, розташованій на геосинхронній орбіті. Іноді в полі зору Чен Сінь з’являлися точки, які пропливали вдалині, – ймовірно, супутники, що оберталися навколо Землі з першою космічною швидкістю. На цій висоті відчуття невагомості могло виникнути тільки під час руху з певною сталою швидкістю.

Поверхня напрямної рейки була майже ідеально гладкою, тож рух кабіни не відчувався. Насправді крейсерська швидкість руху кабіни становила 1500 кілометрів на годину, що відповідало швидкості польоту надзвукового літака. Подорож до геосинхронної орбіти тривала приблизно 20 годин, і це вважалося наднизькою швидкістю переміщення в космосі. Чен Сінь пригадала, як Юнь Тяньмін іще під час навчання в університеті в одній із суперечок палко відстоював думку, що дістатися космосу цілком можливо, навіть рухаючись із невеликою швидкістю. Якщо вам стане палива підтримувати зростання необхідної потужності двигуна, ви можете досягти космічного простору зі швидкістю руху простої автівки чи навіть пішохода. Таким чином можна дістатися й місячної орбіти, але висадитися на поверхню супутника Землі не вийде, оскільки швидкість Місяця відносно космічного корабля сягатиме позначки 3000 кілометрів на годину. Тож, щоб просто утриматися біля супутника, кораблю все-таки доведеться розвинути значну швидкість. Чен Сінь чітко пам’ятала фразу, яку Юнь Тяньмін сказав наприкінці тієї розмови: «Уявіть, яке це захопливе видовище, коли Місяць пролітає у вас над головою на карколомній швидкості». Тепер вона переживала досвід космічного польоту на низькій швидкості, як Юнь Тяньмін собі його й уявляв.

Кабіна ліфта мала форму капсули, розділеної на чотири рівні. Чен Сінь займала верхній, а особи супроводу розмістилися на трьох нижніх. Верхній рівень умеблюванням нагадував номер розкішного п’ятизіркового готелю – вміщував зручне ліжко, душ, проте розмірами був як кімната в університетському гуртожитку.

Останнім часом вона постійно згадувала студентські часи та Юнь Тяньміна.

На цій висоті площа конуса земної тіні була незначною, й незабаром на обрії з’явилося Сонце. Воно все залило яскравими променями, тож скло ілюмінаторів автоматично зменшило рівень пропускання світла всередину кабіни. Чен Сінь, відкинувшись на спинку дивана, продовжувала спостерігати за нескінченно довгою лінією напрямної рейки, яка, здавалося, звисала прямо з Чумацького Шляху. Жінка намагалася побачити рух рейки або принаймні переконати себе, що бачить його, це споглядання мало гіпнотичний ефект, тож вона зрештою заснула.

У напівдрімоті Чен Сінь почула, як чоловічий голос кличе її на ім’я. Вона зрозуміла, що лежить на нижньому ярусі двоповерхового ліжка в кімнаті університетського гуртожитку, а світло і тінь на стіні змінюються з такою швидкістю, ніби вона мчить на авто повз вуличні ліхтарі. Поглянувши у вікно, Чен Сінь побачила віти знайомої стеркулії, за якою сонячний диск протікав небосхилом кожні кілька секунд. Але навіть коли сонце перебувало в зеніті, небо лишалося темним, всіяним зірками. Голос продовжував кликати. Вона схотіла підняти голову, аби озирнутися, але виявила, що її тіло випливає з ліжка. Книжки, склянка з водою й ноутбук також ширяли в невагомості…

Чен Сінь прокинулася остаточно й зрозуміла, що дійсно парить над диваном. Вона потягнулася, щоб схопитися за нього, але зробила це незграбно й полетіла до ілюмінатора, розміщеного вгорі кабіни. Піднявшись до стелі, перевернулася й, відштовхнувшись від ілюмінатора, повернулася на диван. У кабіні все лишилося на місцях, окрім часточок пилу, які затанцювали в сонячних променях. Тільки зараз вона помітила, що до неї в кімнату піднявся представник РОЗ (він представлявся, але Чен Сінь не згадала його імені), який здивовано спостерігає за її кульбітами.

– Докторе Чен, ви ж казали, що до цього не бували в космосі? – запитав чиновник. Він усміхнувся й похитав головою: – А не схоже. Ви рухаєтеся як справдешній астронавт.

Чен Сінь і сама здивувалася: перше знайомство з невагомістю не викликало паніки чи дискомфорту, жодних ознак нудоти або хвилювання. Натомість тіло розслабилося, ніби було частиною космічного простору й повернулося у звичне середовище.

– Ми майже дісталися, – сказав чиновник, вказуючи на верхній ілюмінатор.

Чен Сінь подивилася вгору. Вона одразу відзначила, що бачить ознаки руху кабіни на поверхні напрямної рейки – а отже, кабіна сповільнювалася. Там, де закінчувалася рейка, вже можна було розгледіти верхню станцію на геосинхронній орбіті – концентричні кола, з’єднані між собою п’ятьма радіальними спицями. Будівля найпершої станції здавалася крихітною точкою в центрі, а кільця навколо неї додавалися в різні часи – чим далі від центру, тим новішими вони були. Уся станція повільно оберталася навколо своєї осі.

Чен Сінь побачила, що довкола станції розміщувалося чимало інших будівель. Подібне розташування було обумовлене коротким логістичним плечем для доставки будівельних матеріалів. Споруди мали найрізноманітніші форми й із відстані здавалися нагромадженням ламких іграшок; і тільки опинившись поруч, можна було збагнути їхні істинні розміри та міць. Чен Сінь знала, що штаб-квартира її будівельної компанії «Зоряне кільце», в якій працює АА, розташована десь тут, але сказати, де точно, вона не могла.

Кабіна ліфта прослизнула всередину масивної конструкції противаги, й частокіл опор розрізав сонячне світло на безліч промінців. Коли кабіна зрештою опинилася з іншого боку конструкції, верхня станція ліфта вже займала більшу частину краєвиду, залишаючи Чумацькому Шляху місце лише в просвітах між кільцями. Величезна споруда станції невмолимо наближалася, й коли пасажири ліфта заїхали в неї, в них виникло відчуття, ніби вони потрапили в тунель. За кілька хвилин ззовні засяяли яскраві вогні – кабіна дісталися пасажирського термінала. Приміщення оберталося навколо ліфта, й Чен Сінь відчула, що в неї паморочиться голова. Кабіна від’єдналася від напрямної рейки й почала притискатися до платформи, потім її трохи струсонуло, й вона стала обертатися разом зі станцією. Усе навколо знову знерухоміло.

Чен Сінь із чотирма супровідниками вийшла з кабіни і потрапила до круглої зали. Оскільки цього часу інші кабіни, крім їхньої, ще не прибули, то зала здавалася надзвичайно порожньою й навіть покинутою. Чен Сінь охопило відчуття, ніби вона тут уже бувала: незважаючи на мерехтіння інформаційних вікон, можна було розгледіти, що основні конструкції зали виготовлені з матеріалів, які давно вийшли з ужитку, – переважно нержавіючої сталі та різних сплавів із вмістом свинцю. Звідусіль віяло диханням століть. Здавалося, що вона опинилася не в космосі, а в залі очікування старовинної будівлі вокзалу. Ліфт, яким вони скористалися, був першим, збудованим людством, а верхній термінал ввели в експлуатацію в 15-му році Епохи кризи. Він безперервно працював уже понад два століття й не припиняв функціонувати навіть за часів Великого занепаду. Чен Сінь відзначила наявність перил, які перетинали всю залу, – суттєва поміч для людей, щоб було зручніше пересуватися в стані невагомості. Вочевидь, вони були встановлені ще у процесі будівництва, бо нині прибулі використовують невеличкі портативні реактивні прискорювачі з ручним керуванням, розміщені на поясі чи плечі. Більшість двохсотрічних перил були з нержавіючої сталі, а деякі навіть із міді. Роздивляючись їхні затерті доторками незліченної кількості рук поверхні, Чен Сінь пригадала глибокі колії перед старовинними воротами давніх міст.

Супровідники продемонстрували Чен Сінь, як користуватися реактивними прискорювачами, але їй зручніше було використовувати поручні. Коли вони дісталися виходу, увагу Чен Сінь привернули кілька плакатів. Усі вони були старими, й більшість із них присвячувалися розбудові системи захисту Сонячної системи. Один із плакатів зображав постать солдата в незнайомому Чен Сінь однострої, його нестримний погляд був спрямований кудись вдалечінь. Унизу був напис: «Земля потребує саме тебе!». На іншому, більшому плакаті розмістилася група людей різних рас та національностей, які трималися за руки, утворюючи щільну стіну на тлі блакитного прапора ООН, що займав більшу частину малюнка. Напис закликав: «Із плоті й крові своєї збудуємо Велику стіну довкола Сонячної системи!». Чен Сінь не надто розуміла стилю плакатів, бо їх творці, вочевидь, послуговувалися зразками агіток часів ще до її народження.

– Вони намальовані на початку Великого занепаду, – пояснив представник РОЗ.

Це був короткий період панування на Землі авторитаризму, диктаторських режимів і воєнного стану. А далі все полетіло шкереберть – життєві принципи, віра… Але навіщо зберігати плакати дотепер: щоб пам’ятати чи навпаки – забути?

Новоприбулі опинилися в довгому коридорі, що вів від зали прибуття вглиб станції. Він був круглим у поперечному перерізі, ідеально прямим і здавався безкінечним. Чен Сінь збагнула, що вони перебувають всередині однієї з п’яти радіальних спиць станції. Спершу подорожні пересувалися в стані невагомості, але незабаром почали відчувати силу тяжіння, створювану відцентровою силою. Спочатку відчуття було слабким, але достатнім, аби зрозуміти, де верх, а де низ: коридор раптово перетворився на бездонну глибоку западину, куди вони провалися. Чен Сінь відчула, що в неї знову паморочиться голова, але побачила, що на стінах «колодязя» прикріплено чималу кількість поручнів. Якщо вона зрозуміє, що швидкість вільного падіння вже зависока, то зможе вхопитися за них і сповільнитись.

Вони швидко дісталися першого перехрестя, й Чен Сінь поглянула ліворуч і праворуч – це було перше кільце станції. Його площина здіймалася вгору в обох напрямках, ніби вони опинилися в найнижчій точці неглибокої долини. Чен Сінь помітила з обох сторін коридора-спиці червоні вказівники, які засвідчували: «Кільце 1. Сила тяжіння дорівнює 0,15 g». По обидва боки вигнутого вгору кільця розташовувалися акуратні ряди дверей, які час від часу відчинялися й зачинялися. Усередині кільця було дуже велелюдно, а пішоходи, хоча завдяки мікрогравітації й могли стояти вертикально та йти звичним кроком, переміщувалися жаб’ячими стрибками за допомогою прискорювачів.

Після першого кільця сила тяжіння продовжувала зростати, й пересуватися далі за допомогою вільного падіння було вже небезпечно. На стінах «колодязя» з’явилися два ескалатори – по одному в кожному напрямку. Чен Сінь роздивлялася людей, які їхали поруч із нею чи у протилежному напрямку: вони не надто переймалися своїм зовнішнім виглядом і були одягнені в строкату мішанину, як і жителі земних міст. На стіні «колодязя» мерехтіла значна кількість великих і малих інформаційних вікон, деякі з них транслювали випуски новин із сюжетом про те, як Чен Сінь понад двадцять годин тому сідала в кабіну космічного ліфта на Землі. Але зараз її з усіх боків обступили четверо супровідників, до того ж вона вдягла великі сонцезахисні окуляри, тож лишилася невпізнаною.

Вони проминули ще сім концентричних кілець станції – зі збільшенням радіуса кожного наступного кільця зменшувався кут нахилу площини всередині них. Чен Сінь відчувала, що вони, рухаючись колодязем, буцім пробираються крізь товщу віків. Орбітальна станція нарощувала кільця протягом двох століть: старіші були розташовані ближче до центру, найновіші – скраю. Кожне наступне кільце зводилося з сучасніших матеріалів, тож і мало менш архаїчний за попередні вигляд. Архітектурний стиль і підхід до оздоблення кожного кільця чудово демонстрували особливості часу: від репресивно-байдужого зрівняльного мілітаризму періоду Великого занепаду до романтичного оптимізму другої половини Епохи кризи й ледачого гедонізму та п’янкої свободи Епохи стримування. До четвертого кільця включно всі внутрішні приміщення зводилися одночасно з кільцем, а починаючи з п’ятого, планування стало вільним, тож зведені опісля переборки, стіни й приміщення демонстрували багате різноманіття стилів. Із віддаленням від центру зникали характерні ознаки космічної станції, поступаючись нагромадженню звичних земних атрибутів. Досягнувши восьмого, найвіддаленішого кільця станції, вже важко було стверджувати, що це космос, а не невеличке місто на Землі. Коридор перетворився на пішохідну вулицю зі жвавим рухом, а звична сила тяжіння в 1 g примусила Чен Сінь забути, що вони перебувають на висоті 34 тисячі кілометрів над поверхнею Землі.

Але оманлива картина земного міста швидко випарувалася, коли невеличкий човник доправив їх до місця, звідки знову відкривалася панорама космічного простору. Вхід до цієї зали з пласкою, рівною підлогою був позначений написом «А225». Усередині зали на великому квадраті були припарковані десятки малих космічних літальних апаратів різних форм. Замість однієї зі стін був просто отвір, через який можна було побачити танок зірок, що утворювався внаслідок обертання станції. Недалеко від них засяяло мініатюрне сонце, швидко освітивши всю залу, – один із космічних літальних апаратів щойно запустив двигун, і колір його світіння плавно змінювався з оранжевого на синій. Літальний апарат повільно рушив із місця, швидко прискорився й шмигнув крізь отвір у глибини космосу. Чен Сінь побачила технологічне диво, звичне для тутешніх, але вона так і не могла збагнути, яким чином можна утримувати атмосферу й тиск у не повністю закритому просторі.

Вони пройшли вздовж ряду запаркованих літальних апаратів і дісталися невеличкого вільного місця в кінці зали. Тут стояв одинокий човник, біля якого юрмилася невеличка група людей, які, вочевидь, очікували прибуття Чен Сінь. Цієї миті крізь відсутню стіну до зали повільно зазирнув один із рукавів Чумацького Шляху, яскравим світлом перетворивши простір навколо човника на циферблат годинника, а довгі тіні людей – на рухомі стрілки.

Це була спеціальна група, сформована РОЗ і Об’єднаним флотом для організації зустрічі. Чен Сінь знала більшість із присутніх – вони брали участь у церемонії передачі повноважень Мечоносця сім років тому. Серед них виділявся новий Голова РОЗ, але начальник штабу Об’єднаного флоту був той самий. Найдовші в історії людства сім років залишили незгладимі сліди на їхніх обличчях. Ніхто не сказав ані слова під час рукостискання.

Чен Сінь роздивлялася човник. Сучасні космічні кораблі невеликої дальності польоту мали найрізноманітніші форми, але відійшли від обтічних контурів минулого. Ця модель мала вигляд ідеальної сфери, і Чен Сінь навіть здогадатися не могла, з якого боку розташовані рушії. Завбільшки як середній мікроавтобус, човник не мав імені, а просто позначався реєстраційним номером. Саме цим непоказним кораблем Чен Сінь добиратиметься на зустріч із Юнь Тяньміном, що відбудеться у точці Лагранжа, в системі Земля–Сонце – там човник під дією гравітаційного впливу цих двох масивних тіл залишатиметься в незмінній позиції.

Три дні тому, після проводів Чен Сінь і Ло Цзі, Томоко пояснила представникам Землі деталі зустрічі, наголошуючи на основному принципі комунікації: це лише особиста зустріч Чен Сінь і Юнь Тяньміна, й вона ніяк не стосується протиборчих сторін. Зміст їхньої розмови також має суворо обмежуватися виключно спільними приватними темами, жодні технічні, політичні чи військові деталі влаштування світу Трисоляриса не можуть бути розголошені. Забороняється присутність під час розмови третіх осіб і ведення записів у будь-який спосіб.

Місцем для рандеву була обрана точка Лангранжа L1 на відстані 1,5 мільйона кілометрів від Землі. Зв’язок у відео та аудіоформатах із першим трисоляріанським флотом забезпечуватимуть софони в режимі реального часу.

Навіщо організовувати місце трансляції в глибині космосу за мільйон кілометрів від Землі? Після опанування технології передавання інформації за допомогою нейтрино ізольованість каналу зв’язку на Землі нічим не відрізняється від трансляції посеред космосу. Відповідно до пояснень Томоко це просто данина символізму. Зустріч у ізольованому місці мала продемонструвати, що вона не має нічого спільного з двома світами. Точка Лагранжа була обрана для фіксування більш-менш стабільного місцеперебування Чен Сінь і нормального прийому сигналу, а також з огляду на розповсюджену в трисоляріан практику проводити зустрічі саме в точках рівноваги між двох небесних тіл.

Ця інформація вже була відома Чен Сінь, але зараз їй сказали дещо важливіше.

Начальник штабу Об’єднаного флоту провів Чен Сінь всередину човника, де виявилося напрочуд тісно – розміститися могли щонайбільше четверо людей. Щойно вони сіли, сферична перегородка спереду човника стала прозорою, немов присутні потрапили всередину шолома гігантського скафандра. Можливо, причиною вибору для місії саме цього типу літальних апаратів став широкий кут огляду.

Оскільки сучасні космічні апарати вже не мали фізичних засобів керування й управління цілком здійснювалося за допомогою проєкційних дисплеїв, людині з минулого кабіна здавалася зовсім порожньою, неначе вона випадково зайшла до кабіни літака, в якій ще не встановили начиння. Але увагу Чен Сінь одразу привернули три незвичні речі, вочевидь, встановлені після виготовлення самого човника: три кола – червоне, жовте й зелене – нагадували світлофор колишніх часів і були змонтовані на внутрішній переборці над сферичною передньою перегородкою. Начальник штабу пояснив їх призначення:

– Цими вогниками керують софони. Трисоляріани повсякчас контролюватимуть вашу зустріч і зміст розмови. Якщо вони вважатимуть зміст прийнятним, то світитиметься зелений вогник, якщо бажатимуть попередити про наближення до заборонених тем, то увімкнуть жовтий.

Потім, зробивши довгу паузу, ніби збирався з думками, начальник штабу завершив пояснення щодо червоного вогника:

– Якщо ж вони вважатимуть, що ви вже отримали заборонену інформацію, засвітиться червоний.

Він обернувся і вказав на непроникну частину перегородки позаду них. Чен Сінь побачила закріплений невеличкий металевий об’єкт, що нагадував баластну чушку прадавніх часів.

– Ця бомба так само може бути активована софонами. Вона вибухне за три секунди після того, як увімкнеться червоний вогник, знищивши все.

– З чийого боку? – швидко перепитала Чен Сінь, не переймаючись про свою долю.

– З вашого. За долю Юнь Тяньміна можете не хвилюватися. Томоко чітко пояснила, що буде знищено ваш човник, а йому нічого не загрожує.

– Червоне світло може засвітитися як під час самої бесіди, так і після неї, коли трисоляріани повторно вивчать її зміст. Якщо буде виявлено передавання неприпустимої інформації чи якогось забороненого знання, то вибух буде неминучим. А зараз послухайте: скажу найголовніше…

Начальник штабу знову замовк, але Чен Сінь продовжувала дивитися на нього спокійним, лагідним поглядом і злегка кивала, спонукаючи продовжувати розповідь.

– Зважте, що перемикання між зеленим, жовтим і червоним може відбуватися непослідовно. Цілком можливо, що зелений вогник зміниться одразу на червоний без будь-якого попередження.

– Що ж, я затямила, – відповіла Чен Сінь м’яким, мов подих вітерця, голосом.

– Окрім змісту розмови, існує ще один чинник, який може мати наслідком увімкнення червоного світла: якщо софони виявлять наявність на борту будь-якого записувального чи такого, що здатен ретранслювати зміст розмови, пристрою. Але можете бути певною, що такий ризик виключено: цей космічний корабель неодноразово перевіряли на наявність будь-якого записувального обладнання, а всі бортові комунікаційні системи було демонтовано. Деактивована навіть можливість навігаційної системи вносити записи в бортовий комп’ютер щодо маршруту польоту. Увесь маршрут заздалегідь внесений до бортових систем, і політ та повернення здійснюються ШІ в автономному режимі без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом. Докторе Чен, ви розумієте, що це означає?

– Якщо я не повернуся, ви піймаєте облизня.

– Я радий, що ви це усвідомлюєте. Ми ще раз хочемо наголосити: робіть усе, що вони наказуватимуть, говоріть тільки про особисте і не намагайтеся схитрувати за допомогою якихось метафор і двозначностей. Постійно пам’ятайте: якщо ви не повернетеся, Земля не отримає ані крихти інформації.

– А якщо все робити так, як сказано, то Земля не дізнається нічого й після мого повернення. А так буде неправильно.

Начальник штабу дивився на Чен Сінь, розглядаючи її віддзеркалення в прозорій сфері в передній частині човника. Її фігура тонула посеред моря зірок, а очі відбивали їхнє світло. Він раптом відчув, що зорі пустилися навколо неї в танок, перетворивши Чен Сінь на центр Усесвіту. Він знову змусив себе не відмовляти її від ризикованої подорожі, а натомість озвучив гірку правду:

– Це мініатюрна воднева бомба. Її потужність, якщо міряти в знайомому вам тротиловому еквіваленті, дорівнює 5000 тонн – цілком достатньо, щоб зруйнувати ціле місто. Якщо вибух станеться, все зникне за долю секунди й ви не відчуєте ніякого болю…

Чен Сінь знову злегка усміхнулася:

– Дякую, я це знаю.

***

За п’ять годин човник Чен Сінь нарешті вирушив у політ. Перевантаження у 3 g – найвища позначка, яку доволі безпроблемно може витримати тіло непідготовленої людини, – щільно втиснуло тіло Чен Сінь у крісло. Крізь задній ілюмінатор можна було розгледіти, як крихітний вогник від двигуна відбивається на обшивці верхньої станції космічного ліфта. Човник нагадував іскорку, що вистрибнула з жерла гігантської печі станції, проте й вона швидко зменшувалася в розмірах, поки не перетворилася на крихітну крапку на фоні Землі, яка все ще заслала пів неба.

Спеціалісти неодноразово підкреслювали, що політ не матиме жодних відмінностей чи складнощів порівняно зі звичайними пасажирськими авіаперевезеннями. Відстань від станції до точки Лагранжа дорівнює 1,5 мільйона кілометрів, що приблизно еквівалентно одній сотій астрономічної одиниці – це короткий політ для космічних відстаней, і її літальний апарат сконструйований саме для подібних подорожей. Чен Сінь пригадала, що три століття тому важливим чинником, що підштовхнув її обрати кар’єру, пов’язану з космосом, став подвиг 15 чоловіків середини ХХ століття, які послідовно висадилися на поверхню Місяця. А їхній політ був вп’ятеро коротшим за цю її мандрівку.

За десять хвилин Чен Сінь стала свідком сходу Сонця в космосі: світило повільно здіймалося з-за вигнутого краю Землі. З такої відстані води Тихого океану мали вигляд непроникних і нагадували дзеркальну поверхню, яка радо відбивала сонячне проміння. Великі скупчення хмар над водною гладдю були схожі на мильну піну, що пристала до дзеркала. З цієї точки Сонце здавалося значно меншим за Землю й скидалося на блискуче золоте яйце, знесене темно-синім світом, що оточував його. Коли ж Сонце повністю вийшло з-за вигнутого контуру Землі, освітлена частина планети перетворилася на величезний перевернутий півмісяць, який палав настільки яскраво, що решта Землі потонула в глибокій тіні. Сонце й півмісяць під ним були схожі на якийсь таємничий гігантський знак посеред Усесвіту, і Чен Сінь воліла вважати, що він символізує переродження.

Чен Сінь розуміла, що цей схід Сонця може виявитися для неї останнім. Існувала ймовірність, що під час майбутньої зустрічі, навіть якщо вони обоє дотримуватимуться всіх встановлених обмежень, трисоляріани можуть зашкодити їй повернутися живою. Тож вона вирішила, що не коритиметься правилам. Але відчувала, що все складається якнайліпше, й не шкодувала ні про що.

Із просуванням човника площа освітленої ділянки Землі зростала: Чен Сінь подивилася на контури континенту, що з’явився в полі зору, й легко впізнала в ньому Австралію. Вона нагадувала сухий листок, що плив водами Тихого океану. Континент виринав із тіні, й межа світла проходила чітко по центру. Тож цієї миті у Ворбертоні ранок саме вступав у свої права, й вона уявила, як Фрес, спостерігаючи зі свого узлісся, зустрічає світанок у пустелі.

Її човник пронісся над Землею. У момент, коли зігнута лінія горизонту зникла з поля зору, прискорення припинилося, а з ним зникло й відчуття перевантаження. Чен Сінь полегшено зітхнула, коли важкі обійми, що тримали її тіло, зникли. Човник ковзав у напрямку Сонця, чиє світіння заступило всі зірки на небі. Увімкнулася функція авторегулювання прозорості корпусу, перетворивши Сонце на тьмяний диск. Чен Сінь ще більше притлумила яскравість світла – тепер світило нагадувало Місяць уповні. До кінця подорожі залишалося ще шість годин польоту в невагомості, осяяній місяцеподібним світлом Сонця.

***

Через п’ять годин човник розвернувся на 180 градусів і двигуни почали працювати на сповільнення. Під час розвороту Сонце повільно зникало з поля зору Чен Сінь, поступаючись місцем зіркам і Чумацькому Шляху, який розгортався перед очима, немов довгий сувій. Нарешті положення човника знову стабілізувалося, й перед очима Чен Сінь з’явилася земна куля завбільшки з Місяць, якщо дивитися на нього з поверхні нашої планети. Минула величність зникла безслідно. Тепер Земля нагадувала тендітний ембріон, що плавав у блакитній навколоплідній рідині й мав от-от вийти на світ із теплого материнського лона в лютий холод і вічний морок космосу.

Після увімкнення двигуна Чен Сінь знову відчула дію сили гравітації. Процес сповільнення тривав близько пів години, аж поки двигун не почав переривчасто вмикатися й вимикатися для точного позиціонування в просторі. Гравітація знову розчинилася в тиші.

Точка Лагранжа – місце, де човник перетворився на ще один супутник Сонця, обертаючись синхронно із Землею.

Чен Сінь поглянула вниз на хронометр: політ був розпланований дуже точно – до зустрічі лишалося 10 хвилин. Навколишній простір зяяв порожнечею, яку вона намагалася всотати розумом: їй доведеться багато запам’ятовувати, бо тільки її пам’ять зможе виступити стенограмою зустрічі. Вона воліла перетворитися на бездушний диктофон і відеокамеру, аби записати в себе стільки, скільки зможе почути й побачити в найближчі дві години. А цього досягти було вкрай непросто. Вона уявила собі точку простору, в якій опинилася: тут врівноважувалися гравітаційні сили Сонця й Землі, тому це місце мало вищу концентрацію порожнечі порівняно з іншими закутками Всесвіту. Це була ізольована місцина, відірвана від решти космосу… Розмірковуючи над цим, вона потроху притлумлювала почуття і зрештою досягла незаповненої відстороненості, якої так прагнула.