355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Михайло Грушевський » Історія української літератури. Том 6 » Текст книги (страница 6)
Історія української літератури. Том 6
  • Текст добавлен: 10 октября 2016, 03:27

Текст книги "Історія української літератури. Том 6"


Автор книги: Михайло Грушевський



сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 46 страниц)

"Подобенства и рацій мЂста там не мают, гдЂ єст ясноє право и гдЂ канон выразне того забороняєт або позволяєт. Не єст реч можная – уникати моцы єго и нЂгды старых латинніков старая цнота на зношене тых канонов – подобенств, анЂ рацій не вносила. Але новых отступников почало их вносити безстудство!" 3.

На власних виводах Копистинського з Св. Письма, канонів і історичних фактів спинятись тут не буду. Для нас цікавіші ті його відступи від цих його богословських та церковно-історичних аргументацій, де він входить у сучасні питання, в сучасне або недавно минуле життя. В "Паліноції", написаній взагалі менш сухо і догматично, ніж інші його писання, – може, тому й не виданої друком в цій формі не досить академічній 4, – знаходимо досить багато таких місць, і я вважаю потрібним дещо з того навести тут (з деякими покороченнями) 5.

1 Заперечуємо.

2 Р. Ист. Биб., IV, с. 353.

3 Там же, с. 591.

4 Дослідників немало це інтригувало: як-таки така капітальна праця, можна сказати, найцінніша книга, яку дала релігійна полеміка тої доби, зісталася недрукованою, коли Копистинський мав у своєму розпорядженні друкарню і міг би, здавалось, друкувати, що схотів. На витолковання подавали такі аргументи.

В момент закінчення "Палінодії" Печерська друкарня була занята друкуванням таких капітальних книг, як дві збірки "Бесід Золотоустого", і таку велику книгу, як "Палінодія", не можна було пропустити.

Убивство Кунцевича при кінці 1622 р., київські релігійні конфлікти 1624 р. створили дуже напружену ситуацію, коли досить небезпечно було вилазити з релігійною полемікою, коли попередня книга Копистинського 1619 р. була випущена, для безпечності, без означення автора і місця друку, то тепер ці самі мотиви безпечності веліли зовсім утриматися з друком.

Через великі розміри "Палінодії" учена братія, що мала з нею діло, за краще вважала популяризувати її в витягах, переробках і под., ніж пускати друком у цілому.

До цих міркувань, які я до певної міри поділяв ("Історія України", VII, с. 409), я тепер додав би ще одно: що, поставивши так широко завдання цієї праці – бажаючи в ній вичерпати питання полеміки і зробити їй кінець, Копистинський, хоч став ладити її до друку ще 1621 р., мабуть, і до самої смерті не вважав її вповні викінченою і все щось знаходив до неї додати або переробити. А по смерті його, можливо, що й справді київські богослови за доцільніше вважали використовувати цей капітальний звід матеріалу як матеріал – замість публікувати в цілому.

5 І без твердих знаків, явно розставлених видавцем згідно з новим російським правописом.

Полеміка з тим старим католицьким докором, що східні патріархи живуть у поневоленні турецькім, мусять купувати собі уряди, скидаються і настановляються за контрактом султана або його візира, – дає Копистинському привід до таких цікавих паралелів турецької неволі і польської золотої вільності та абсолютної свободи католицької церкви – теж, розуміється, односторонньо перекрашених автором, тільки в противний бік, ніж у католицько-уніатських полемістів:

"ОбернЂмже ся и до царев заходних и костелов христіанських: яко много оным самым и секретаром их дают золота и сребра тыи, которыи бискупства, опатства и каноництва берут. ВступЂмо же єще в самый той Рим, – як много до него посылают тыи, которые там по сакру шлют; як много тыи, которыи з сакрами приіждают, отбирают! ВЂдомо то заисте кождому, хто ся єно во дворах цесарей, кролей и княжат находит. Уважай, отступнику, еслиж то не симонія над симоніями – волными у волных и ровным у ровных в реліи куповати уряды духовныи? Зачим запевне вЂдати маеш, иж нЂгды за всЂ лЂта патриархове Турчинови не дали так много, як один рок папежови твоєму и єго цворови дают зо всЂх кролевста чиншу и дани бискупове, арцибискупове, примасове и тым подобныи! Нуж, за юбилеуша, за отпусты, за молоты посвяченій, за мечи такіиж, и за рожи, за индулгенціи и за диспенсацій!

Штож и о вас, отступниках наших речемо? Заж апостатове наши, а ваши владыкове при посвячаню своих попов не вытягают платы пЂняжной? Оно той што в Перемышлю сЂдит, Шишка Крупецкій, от десяти лЂт вытягал на попах подачки, заживаючи до того помочи урядов свЂцких. О которое драпество великій плач и нарекане на уряды и на тых мучителев владыков. Штож и о аннатах которыи з Полски до Риму идут, также и о поборах, которыи духовенство руское, а зособна паном своим чинши дают, и повозы отправуют. Чому всему присмотривши ся уважте, же вы христіане будучи, на христіан духовных накладаєте таковыи тяжкости! Укаряете Греков, иж Турком дают подачки, завстыдайте ж ся, а рачей Бога убойте ся: вы христіане, а от духовных руских поборов, чиншов и повозов не вытягайте!

Укаряет еще нас противник утисненєм турецким, и же в малой церкви патріарха сЂдит. Уважтеж, если и мы тогож не терпимо маючи права и волности, и уживанє их долголЂтноє! БарзЂй нас тоє болит, же што Грекове от поган, тоє мы, Русь от вас, христіан костела римского терпимо! ПрисмотрЂте ся, яко-сте православных христіан виленских, мЂнских, перемислских, могилевских, быховских, пинских, берестейских, полоцких, витебских и по иных мЂстах з великих церквій выгнаных в малій церковкы втиснули! ПрисмотрЂте ся, як по многих повЂтах бЂдніи мЂщане, же им поотбирано в мЂстЂх церкви, в домах, полях и лЂсах набоженство своє христіанскоє отправуют! Присмотрите ся єще и в том справедливости и сумнЂнью людій религіи римской, которыи от нас обЂма руками гойній упоминки и дары беручи, обЂцуют покой и волности захованьє, а єднак вмЂсто уищеня ся в обЂтници приреченой, барзЂй на нас инстигую, и декрета суровыи якобы з найму феруют.

Мают то Грекове над нас, ркомо 1 волных и правы обварованых же в вЂрЂ и в набоженст†своєм волность мают.

1 Нібито.

Хто был в Константинополю и по инших мЂстЂх в Греціи на урочистыи свята, обачил бы свободу и волность, и веселє, и строй, и безпечество христіан таковоє, же рекл бы каждый, иж тыи там христіане царствуют, и же в так великом их згромаженью, и в так свЂтлой их оказалости толко им цара не доставаєт. И которыи на то глядЂли, мовили в себЂ, же царство Константиново и царство Юстиніаново нынЂ видимо, в котором пресвЂтлом видоку и веселю єно діадиму носячого не доставало!

А у нас в свято як у попа, у мЂщанина и у хлопка обачено свЂтлое што на хребтЂ, так долго около того ходити будет пан, пани и урядник же аж мусит збыти убогій худак! Але то меншая! Гды нам волность вЂры захована будет на свободЂ, як захована єст Греком в неволи, которьш ведлуг давных своих христіанских прав мают епископов, архіепископов, примасов, патріархов и весь никшый причет церковный, – о подачки и о чинши стояти не будемо. Дал за себе и за Петра, а в особЂ его за церков свою чинш Іисус Христос; будемо давати и мы, толко вЂры свобода нехай нам зоставает, якая зоставаєть браті и нашей Греком" 1.

І трохи нижче він додає такий образок релігійних утисків в Річі Посполитій польській:

"Полно наших Россов и тепер за вЂру свою православную под плащем змышленной на них през вас о здраду потвары 2 в темницах, в вежах, в вязеньях и на выгнанню! АможнЂйших позвами, декретами, выроками и винами турбуєте!"

І ще далі:

"А што противник пишет, иж панове свЂтскіе попом, як хотят росказуют и берут з них што хотят, и робити росказуют, то нехай папежом и паном Поляком в бров и в сумнЂньє их! Ваш же сорекс 3.

1 Р. И. Б., IV, с. 927-930.

2 Клевети.

3 Sorex – миша, "ваша миша" – ваша вина.

И тож то знак вЂры и побожности панов Поляков, же за добродЂйства землЂ и народу Росского іереев божіих так непобожне шануют, же и поборы з них берут, церкви волныи им запродают, на подводы и толоки гонят, робити кажут. Коник и волик и яловища, подобалася у попа – взяти ю. Пчолки подобрати. Празничных або святечных ялмужн – подЂлом: в речи то – подарком участникам паном з попами быти 1. О, Боже справедливий, з высокости призри а отмсти" 2.

1 Довідуємося звідси про цікаву практику, що поміщики-патрони вимовляли у попів для себе певної частини приносів і грошових приходів з празників, святочних богослужень тощо.

2 Р. И. Б., IV, с. 931 і 1128.

До свого каталога царгородських патріархів, зверхників руської церкви, додає він цілу окрему повість про походження церковної унії – очевидно, окремо написану і потім зовсім механічно пришиту до імені патр. Єремії в тому каталогу. З огляду на визначний літературний (не історично " фактичний!) інтерес цієї повісті я наведу її в цілості, в оригінальній формі, бо й вона має визначний інтерес. Тільки в примітках подаю переклад – там, де стиль оригіналу занадто непрозорий (для кращого зрозуміння я подробив його інтерпунктацію на дрібніші речення, але місцями й це таки не помагає).

"О достойности блаженной памяти Ієреміи, патріархи константинополского в Руси, и о отступст†митрополита Руского от святой апостолской столици константинополской.

Пришедши в помен блаженной памяти патріархи и взменку о бытности его в земли Руской учинивши, хоть ся речь не мЂла продолжити и працы сеєй моєй книги умножить розумЂлем еднак быти потребную за оказією сею нЂшто о отступленію от святЂйшей апостолской константинополской столицы послушенства преложоных духовных русских, митрополита з пятма владыками, под час седЂня на той святой столицы помененого блаженной памяти Іереміи патріархи преложити до вЂдомости короткими словы потомным вЂком подати: што за причина отступства их и што за поступок, абы пожитечная о том вЂдомость, порохом замолчанЂя засипана бывши, в запамятанє коли не пришла.

Справу отступства того называют отступникове унією, а мы єй зовемо апостасією, як тую справу, которая повила и уростала отступство. Которая то унія их, з яких бы ся початков взяла, розумЂю, же не кождому есть то вЂдомо, особливе недбалому и мертвому христіанину. Бо ачколвек мудрый з скутков причину познаваєт, як то з овоцу доброє дерево або злоє, вшак же иж ся не кождому дает скутку злого обачити злую причину, только самому мудрому. Абы ся хто в том не мыслил, причину єй, з которой в скутку станула, вкоротцЂ преложити ми належит. Хотяж бовЂм то єсть реч певная, же "злого птаха (як посполите мовят) злоє ест яйце", не кождый єднак єго знает из луски, але аж з того што под лускою. Много такових ест, которіи очима своими на скутки той уніи смотрят, пытают єднак, што то ест унія? Поневаж не кождый вЂдает, же унія тая, о которой нам реч, ест пяти владыков русских, а шестого митрополита от послушенства звыклого им пастира патріархи константинополского кривоприсяжноє отступство, а до послушенства неналежного им пастира папежа латино-римского противозаконноє приступство. То єст: иж митрополит рускій и пять з ним владыков, зламавши присягу отцу патріарсЂ константинополскому пастиреви своєму власному (который в продках своих рускій наши народы за зряженем боским до познаня евангелской свЂтлости привел, окрестил, пастирев им дал и церков нашу Рускую вшелякою псалмодією и порядками и набоженством, ведлуг способу и уживання церкве Грецкой восточной осмотрЂл и рядил тыми преложоными духовными народов наших руских през лЂт 600 и над то, от часу крещенія и увЂреня Россов, уставичне одного по другом даючи им митрополиты аж до вЂку нашего) неотповЂдне отступили от него в року 1595-м, а приступили до папежа латино-римского кривоприсяжне, – именем всего народу Руского, который о том не чого не вЂдал. Послушенство єму (папі) поприсяжши, поддаючи ниву церкви Руской тому на жниво, который єи не орал, не сЂял, который, мовимо, жадного ей добродЂйства духовного не учинил и права до нас и духовных наших нЂколи жадного не мЂл.

То теды отступство их ест им унія. Которая в отчизнЂ нашей, то ест в земли Руской уставЂчніи родит турбаціи, незгоды, заверухи и неснаски. А в реліи нашей Грецкой вЂру з непорушного ей мЂсца рушивши, дЂравит еи, шпотит, мутилюєт и вшеляко профануєт.

З якой теды им до того причины пришло, з яких початков, през якіи сродки повстала, коила ся и тепер точит ся абы хто не розумЂл, же то им з побожности, або з милости єдности з костелом римским, люб за поводом доброго сумнЂня пришло, якобы ся поважними способами и сродками точила, а не рачей з ухиленя ся заслуженой церковной карности, а за тым з розпусты и зухвалства 1 вЂдати даю, як ся реч, мЂла и маєт, правдиве и истотне. Поневаж як то речи злой добре розумЂти, так и реч добрую зле удавати однакій грЂх быти сужу.

Реч ся теды тая так маєт:

Гды юж до такой остатней простоты преложоным духовным народу нашего Руского пришло, – которіи по тамтыи вышшіи лЂта в панствах Корунных и литовских, поготовю в руских проч иновЂрных 2, бы впобудку не маючи, в справах и в рядЂ церковном; сон спали ледве обуженый. Так твердый, же за пристєм на повЂреную справованю их рускую церков, за скаранєм нас божим розних сект и єресей, вЂхров и шумов оцненя ся 3, очій протерти и до себе прійти, о собЂ и о повЂрених опецЂ своей душах людских радити (абыся тым злым еретицким повЂтрем не заражали) не могши, допустилися и повЂреніи собЂ души по воли их идти пустили 4.

1 З огляду на дуже заплутану конструкцію додаю свобідніший переклад: "З яких причин до того прийшло, і з яких початків прийшла ця унія, якими засобами була розпочата, потім коїлась і тепер продовжується, оповім правдиво й істотно, як це було і тепер єсть, аби хто не думав, ніби ті (владики-апостати) взялись до того з побожності або з любові до одності з римською церквою, або за побудкою доброго сумління, і тепер ця унія нібито підтримується поважними засобами, а не для того, щоб утікати від заслуженої церковної кари – отже, прийшла унія властиво з розпусти і безстидства".

2 Не кажучи про іновірних.

3 Пробудження.

4 Серед духовної старшини нашого руського народу прийшло було до такого занепаду, що вони в тих попередніх роках в землях Корони Польської й В. кн. Литовського, не маючи ніякого опам’ятання ні від руських людей, не кажучи про іновірних, заснули тяжким, ледве пробудним сном у справах і правлінні церковнім. Таким твердим сном, що навіть на прихід (за божим попустом) на повірену їм руську церкву різних сект і єресів, бур і шумів, щоб їх розбудити, не могли вони очей продерти і до себе прийти, щоб порадити про себе і про довірені їм душі людські, аби не заражалися тою лихою єретицькою пошестю. Опустились і довірені їм душі по своїй волі йти пустили.

Которыи по разных сектах якобы безпастырніи розбЂгшись гинули, а самим до ового Соломонового пришло: "єгда прійдет злочестивый во глубину зол не радит находит же нань безчестіє и поношеніє".

Пало абовЂм на них поганбеньє и зелживость, и пришли в такую нечулость, якобы живы не были, – прето иж повинности своей пастырской досит не чинячи, о собЂ и о повЂреных паст†своей овечках, поки мЂли час, чути не хотЂли.

Отколь пришло было, же юж не годность осЂдала епископскіи столицы и митрополитанскіи, але тоє, што им самим ку ганбЂ и соромотЂ, ба и ку грЂхови быти могло. Который не з монастирев добре в безженном любо в законничом животЂ выцвЂчени бывши на них ся всажали, як тоє церковныи уставы мЂти хотят, – але зараз от господарств суєтных и земледЂлств, або з варстату ремесла жолнерского в нагороду заслуг своих 1. А надто неуки и простаки великій, в писмЂ святом небЂгліи, до того анЂ пробаціи впрод не чинячи, анЂ иноческого живота не скоштовавши.

Зачим тыи святыи и вшелякой чести годныи духовных преложенств столицы чути почали на собЂ не только двоженцов и мужобойцов, але и такій нерядники, которыи в богу пошлюбенном безженном животЂ, ведлуг канонов и своего поволаня, не заховали ся.

1 І з того прийшло було до того, що на єпископських, митрополитанських престолах засідали не гідні люди, але такі, що їм ті церковні гідності приносили тільки ганьбу та сором, а навіть і гріх. Такі, що приходили на ті престоли не з монастирів, добре підготовлені безженним або чернечим життям, як то велять церковні устави, але просто від повних суєти господарств, від хліборобства або від жовнірського ремесла – в нагороду за свої заслуги.

Просвитерове зась, от ных насвячаніи, – сметья было людское. Бо юж до такой зневаги святое пресвитерское достоєнство пришло было, же ся на оноє чловЂкови доброму дати потягнути, як на свЂтскую якую ганбу поступити было! Отколь ся до него самыи толко голодныи и неукове так натиснули были, же юж розознати не было, гдЂ был частшій пресвитер: в корчмЂ, чили в церкви? На што часов тамтых пожилый 1 годной памяти муж Герасим Данилович Смотрийскій 2, поглядаючи, a справы духовныи, аж наддер в занедбане пущеній, им далЂй, тим в горшій неряд приходячіи видячи, в конец обаченя ся (ач не кунштовным поважним, еднак вЂршем роским) на непорядній хиротонизанты и их рукоположенцы волал и нарекал 3.

О чом всем блаженной памяти Ієремія, патріарха Константинополскій, от людій народу нашего побожных увЂдомлен бывши, частю для погамованя той завзятой ся роспусты, частю для забЂженя нововзниклым геретицким сектам, юж ся и в народ Рускій значне закрадати почалым, в отчизнЂ нашей сам особою своєю в року 1589 ставити ся зезволил. ГдЂ ведлуг вЂчных прав своих за универсалним позволенєм на распространеньє владзы от короля єго милости тепер счасливе пануючого Жигмонта Третего даным, юрисдикцію свою властелско распростираючи на столицы митрополій Роской нашол Онисифора ДЂвочку двоженца. Того зложил, а на єго мЂстце митрополита посвятил Михайла Рагозу. На архимандритіи Супраслской нашол Тимофея Злобу в пороцЂ мужебойства, и того зложил, а на мЂсце его подал архимандрита Иларіона Масалского.

Што за ласкою божею справивши и в Вилни братство поднесши, пустил ся на Великую Россію до Москви, новопосвяченому от себе митрополитови Михаилови РагозЂ в присязЂ давши 4,

1 Що жив у тих часах.

2 Вар. "Смотрицкій".

3 Накликав непорядних хіротонізантів владиків і їх рукоположенців священиків та дияконів до опам’ятання та нарікав (на їх невідповідне поводження).

4 Зобов’язавши присягою.

абы под час, – да Бог – зверне ся з Москвы, для далших намов в справах духовных и в потребах церковных собор оголосил и собрал. В Моск†час нЂякій змЂшкавши, патріарху им пред тым небывалого поднесши и посвятивши, прибыл до Вилни. А видячи собору неготовость, упомневши оного митрополита, іхал до Замостя, гдЂ при годной памяти канслеру и гетману коронном, пресвЂтлом Іоанну Замойском, час немалый мешкаючи, на наказаный собор чекал.

Але діавол, з вЂков тисячо-хитрый прибЂглец, зайзрячи в церкви божой руской доброму, через Кирила Терлецкого, владыку луцкого (которий тогож себе декрету з того собору очекивати мЂл, до которого ся и сам на зложеніе митрополита Онисифора ДЂвочки подписал, бо теж был двоженєц, як и он, але отцу патріарсЂ еще невЂдомый), всЂх владык и самого митрополита подустил, абы собой той, умыслне давши якую – колвек тому причину, был звлечен. ВЂдали абовЂм тыи совы, же того свЂта знести не могли, як в двоженствЂ, так и в нерядной роспустЂ порочній. На што митрополит дати ся намовити лацно допустил.

Отец патріарх о той скрытой радЂ, а особливо о луцкого прехитроствЂ, который ся перед ним лисом стлал, нЂчого не ведаючи, з Замостя пишет до митрополита, упоминаючи ся у него о наказаный собор, на который не без значной своєй шкоды юж то немалый час чекаєт. В котором листЂ и то наменяєт, же єго слухи о нерядЂ духовных дивныи заходят, и посилаєт лист той через Григорка протопоповича виленского, писаря митрополитового.

Который в переіздЂ своєм неосторожный будучи – бо ся теж жадного оттоль небезпеченства не оподЂвал – оголосил то на Волыню, з чим от отца патріархи до митрополита іхал. Што гды Терлецкого, на той час под Луцком будучого, вЂдати дошло, той на-тых-мЂст опричников своих за ним послал в погоню, приказавши им, абы и себе, и коній не щадячи гонили за ним, гдЂ бы колвек нагонили, абы листы от него отобрали, и самого так добре обложили, жебы был нерихло митрополита витати могл. Што ся так и стало.

Тых збойцов в погоню, як ся рекло, виправивши, сам слЂд прехитрства своего затираючи, под той самый час, з владыкою лвовским Гедионом Болобаном зъіхавши ся, пустился до Замостя, якобы нЂгды нЂчого вЂдом не будучи. А до отца патріархи прибывши и о зволоку того наказаного собору фрасуючого ся нашедши, готовость всЂх владыков спол-епископов своих и свою, в чом бы были от кого виновны, до даня о себЂ и справы перекладаючи, не толко перед самим отцем патріархою, але и перед кождим тым, кому бы то от него дойзрЂти злецено было, усправеливити ся освЂдчил.

Але ово, як на лихо, от кого было замыкати, тому ключи вручили! Отец патріарх, як человЂк щирый, лисови тому хитрому лацно увЂрил: сам отъЂзждает, в єму дает лист и чинит єго на той наказаный собор ексархою. Он так помыслной погоды набывши тріумфуєт, же ся з так трудного на себе гаку зорвал.

Вшакже незадолго, гды ся єще отец патріарх около ряду церквоного в Волоской земли найдовал, отданый был єму лист от Мелетія Богуринского, владыки володимерского и архимандрита печерского, з которого всЂ дЂйма Терлецкого вырозумЂл, и на тых мЂст выслал от боку своєго ексарху Діонисія, абы на соборЂ том пресидовал. ГдЂ зараз през него и пишет и до Богуринского, и справы той Терлецкого, всей – так о отнятьє листов у Григорка и збитьє єго, як и о лист на ексаршество єму даный, абы жадной ваги не мЂл, и єжелибы ся иншій якіи на него зброднЂ оказали, а раменя своєго дозор ему злецаєт. А взявши теж и о том вЂдомость отец патріарх, иж ся той от него наказаный собор з умыслу през митрополита звлекл, злецил тому Діонисієви ексарсЂ, абы судій покаряньє учинил.

А в том часЂ, гды ся то дЂєт, Богуринский переіздом з Києва до Володимера видит ся з Терлецким под Луцком. ГдЂ з розмовы пріятелской речет на него Богуринскій, якобы на жарт, же єго маєт в шкатулЂ. Той жарт взял Терлецкого за серце, бо теж юж о нем был перед тым заслыхнул, и мыслил о том, як би ся з того жарту был вывертЂл.

По колку дній отъізду от него Богуринского, іхал до него Терлецкій до Володимера. ГдЂ гды ся єму радо показало, іст и пьєт, a овдЂ одно на мысли. Господар юж хмЂльни а гостя барзЂй о жарт оный думы, нЂж хмЂл рушают. Так ся однак пяним быти указал, яко бы и з покою Богуринского выйти не змогл. Господар в дому своєм безпечне будучи, в том же покою подпилый уснул и дужо. Хлопьятка теж покой паном учинили. Гостеви не до сну, але до господарской жупицы, з которой вынявши ключЂ, до шкатулы. А з ней жарт оный, который єго за серце был взял, то єст лист оный помененый патріаршій взявши за пазуху, ключи зась там гдЂ были а сам юж тогды до сну беспечнЂй. НазавтрЂє, скоро день в дорогу, упрошаєт з собою и Богуринского, и на своєм возЂ завозит єго до Фалимич. ГдЂ дній колко з ним банкетовавши, єго отпустил, а сам под Луцк до Рожив.

А Богуринскій так был осторожный и чулый, же не первЂй ся осмян быти обачил, аж гды митрополит Рагоза за подущеньєм Терлецкого оного Діонісія ексарху патріаршого зневажоного ни з чим отправил!

Тоє по мысли своєй все Терлецкій справивши, за вложеньєм ся в то Рагозы митрополиты, Григорка з збитьє и отнятьє листов патріарших, и жебы того не голосил, двома сты чирвоных золотых поєднал. А жебы ся в той спра†до них прилучил (Григорко) бо был чловЂком слово в тЂх маючим, владцтво ему Полоцкоє обЂцели (Рагоза з Терлецким) и зистили.

Не уконтеновал ся єднак єще тым своим прехитрством Терлецкій. Идет далЂе, а як єго кламца 1 з вЂков научил, так поступаєт, – хоть видЂл же юж выграл, бо всЂ листы патріаршій у себе юж мЂл, и той даный ему на ексаршество!

1 Ошуканець.

Гды ся абовЂм у него упомнел митрополит о преложенєся доданя отцу патріарсЂ 15 тисячій аспр. который ся през волоку собору, к воли нему учиненую, стравили, он, абы митрополита з отцем патріархою на улад повадил, повЂлЂл єму, же "не аспр так много, але 15 тисячій червоных золотых, не з отволоки собору за свои утрати, але за твоє посвяченє (што фалшиве удавал) по тебЂ потребуют". И придал, же "гды ты о собЂ и о нас радити не будеш, вЂдай о том певне, же што продка твоего Онисифора ДЂвочку поткало, поткает тоєж и тебе и нас, же, зе встыдом и безчестієм, з столиц ради-не ради уступовати будемо мусили". Тое мовил и до инших владыков, а особливе слова тыи ширші и ексаггеровал перед Потієм ново на владычество Володимерское поднесеным.

Зачим гды той-там (Рогоза) Терлецкого духом стал ся надут, о 15 тисячій аспр пересланю мыслити понехавши, – взяли перед себя мысль иншую, з которою ся таили так долго, аж бы выконаню єй час погодный усмотріли, бо еще митрополита Рагозу своим тым замыслом не овшеки одномыслного мЂли (Терлецкий з Потієм). Которую аж в лЂт шест по бытности отца патріархи виконали, року абовЂм 1595, не давши о том отцу патріарсЂ и одною лЂтерою вЂдати, и от всего народу Руского хитре то утаивши.

ПотЂй и Терлецкий, герштове 1 отступства того, до Риму пустили ся, и там римскому бискупови своим и всего народу Руского именем, – котрый не только о том не вЂдал, але анЂ о том коли мыслил, послушенство отдали и ногу его цЂловали. И такую тую велебную свою унію хитре и подступне, ухиляючи ся от караня церковного и канонного (которое не одно заслужили были, абы его не понесли) справили. Которая нещасливоє в народЂ Росском розорване справила, же весь народ Роскій, з двома єпископами благочестивыми, Михайлом Копистинским премысльским и Гедеоном Болобаном лвовским, при звиклом послушенст†патриархи константинополского зостали.

1 Провідники.

А за ними, як отступниками и кривоприсяжцями, под послушенство бискупа римского нЂхто не шол, вЂдаючи то до них певне, же мимо тую помеченую причину, то ест мимо роспусту свою и неправилноє на столици епископскій вступленіє, жадной иншей до отца патріархи причины не мЂли, абы его слушне отступити были могли. Бо был муж прикладный, побожный, покорный, за свЂдоцтвом тых самих отступников и всЂх инших которыи єго в тых панствах видЂли, и c поважных своих обычаєв муж был святый. A владыка луцкій Терлецкій был двоженец, и в многих ексцесах таких порочный (чого добре свідом повіт Луцкій), з которых кождый, як и самоє тоє двоженство, епископской столицы чинили єго негодным, – особливе забойства и лихоиманія, и нечистость тЂлесная вЂдомая многым посвЂдчат и нынЂ балвЂрЂ 1 и пострадавшіи. А другій колега єго Ипатей, владыка володимерскій, был порочный в нестатку вЂры: перед тым отступством своим будучи єще чоловЂком свЂцким, был два разы папежником, был калвинистою, был новокрещенцем. ПовЂдают многіи, добре того свЂцоміи же и до старого закону 2, склонил ся был и церемоній нЂкоторыи заживати починал, и молитвы свои читанєм книг старозаконних отправовал. Что ведлуг канону II собору 6 Константинополского чинило єго епископской столицы не годным. И претож ся так хижо оба тыи порочныи герстове удіяли, поки бы их была от патріархи духовная дисциплина и деградація на зашла: єпископа абовім права царковныи мЂти хотят одной жоны мужа и во всем непорочна, як божіяго строителя.

А то єст причина, поступок и склЂтенє той мерзеной их уніи, або рачей апостасіи. Которою их ся народ Роскій зо всего серца бридил и их в том не наслЂдовал, они видячи себе от своих парафіян отпущеными и зневажеными, з шляхтою, з панами и з княжаты мало што, або згола нЂчого почати не могши, зачали з мЂщаны, з людом посплитым и з священниками. Пустили межи ных злого своего отступства злыи проповЂдники: кіи, посторонки, ланцухи, турмы, инквизаціи, мандаты, баниціи и иныи мученія и трапеня и тым подобныи учителЂ, которые бы тяжкою и трудною до знесення своего проповідію до наслЂдованя отступства их народ примушали. И кождый в своей діецезіи почали пресвитеров инших от хлЂба отдаляти, инших ланцухами и турмами мордовати. А которых през ґвалт не подоляли, тых мандатами турбовали, баниціи на них выносили, церкви им печатовали, а затым або имали их и вязенем трапили, або от всей маетности проч c парафій выгоняли. Міщан также: одных от лавицы ратушной руговали3,

1 Цирульники, хірурги.

2 Юдейської віри.

3 Викидали.

инших от цехов, других вязенеєм и окрутными темницами, без вшелякой милости трапили. Напрод в Берестю, в Пинску, в Красном Ста†и индЂ, а потом пришло до Вилня, до Полоцка, до Витепска, до Орши, до Могилева и до инших мЂст бЂлоруских.

И такою своєю окрутною и нехристіанскою проповЂдію йдучи, гды видЂли, же и тым не вскурали, але им оны суровЂй на люд и на священники наступовали, тим ся они барзЂй ними брыдили и удаляли ся от них, – до иншей ся рады скрытой и превротной удали. Которой 1 человЂчій промысл, если бы божій особливый был не приступил, нЂгды бы забЂчи не могл.

Понехавши абовЂм того своєго на православных окрутного наступованя, границы посыланя до патріархи замкнули, а под той час з тых двох позосталых нам православных епископов, перемыслского и львовского вызути нас предся взяли, абы за знесенєм их зесли ся за раз и священницы православний – за поступком часу до их рукоположенцев радо-не-радо в справах духовных абы ся обернула утечка. Знесши абовЂм и превЂлееваных столиц епископов, чужеземцем указали бы або за границу, або єсли бы тут жити хотЂли, абы не хиротонисовали 2.

1 В друк. который.

2 Скорочений переклад: "Закинувши свій нелюдський наступ на православних, вони замкнули границю, щоб православні не могли нікого посилати до патріарха на посвячення, а тим часом поставили собі завдання позбавити нас і тих двох православних єпископів, які ще нам зіставились, аби потім, як не стане їх, не стало і православних священиків, і з часом громадянство мусіло, радо чи не радо, звертатися до їх рукоположенців (уніатів). Бо, не давши єпископів на упривілейовані єпархії, вони б і признаних владиків, що приїздили з патріархату, або вислали за границю, або зобов’язали їх не хиротонізувати (не ставити священиків), коли б вони далі хотіли тут жити".

Якож юж на Премислскую столицу по смерти єпископа православного Михайла Копистенского всадили апостату нЂякогось Афанасія Крупецкого. За Лвовскою погоды и смерти теперешнего православного єпископа чекали, надворного своєго єпископа на ню напявши.

Што они тихо, кріємо и не даючи той по собЂ превротной радя познати, справовали.

Господь Бог, которого рады не як рады людскіи, особливим своим о святой церкви своєй, которая єст ему в нашей Руской земли, промыслом и непонятными рядами ряды их людскіи помЂшал, и гды оны нЂ одного православного єпископа в церкви той не зоставити замыслили, и юж на то, як каня на дожчь, чекали, всю ієрархію, зуполную святиню, митрополита православного з православными упривилеєванных в земли Руской епископских столиц єпископами понести и даровати ей рачил!

Што разумЂете, православныи христіане, меншій ли ест сей чуд в святой церкви нашей поднесенья святыни, от чудов оных подчас крещенія всей земли Руской от Бога показанных? Чуда то заправды суть знаменитыи: слЂпому прозрЂти и паперови в огни не горЂти, которыи обЂ стали ся справою Духа Святого тогды гды Русь вЂру христіанскую (которую и тепер непорушну во всем и цЂлу держит, як зрЂницу ока чисту и непорочну ховаєт) пріймовала 1. Чудо не меншее и в поднесеню святыни.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю