Текст книги "Історія української літератури. Том 6"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 38 (всего у книги 46 страниц)

Сего ради ни о чесом ином, но о ГосподЂ радуйся: "Радуйтеся бо о ГосподЂ, вси правій сердцем", глаголет пророк, и паки апостол: "Всегда – рече – о ГосподЂ радуйте ся, непрестанно молите ся, о всем благодарЂте: всих бо трієх спасеніє наше бывает.

Не о чесом ином, точію о ГосподЂ радуй ся, всяка бо радость аше не о ГосподЂ, лож єст, прелесть єст. Всяко утЂшеніе, аще не о БозЂ, тяжесть єст, и смущеніе душЂ. ТЂм же не о пищи и питій, не о богатст†и сла†міра сего радуй ся, ниже о коих красотах, и безсловесных похотех: но о ГосподЂ радуй ся, о БозЂ єдином веселієм весели ся: о сих бо временных радости истинныя нЂт точію ложная, временная, безсловесная".

Радуй ся о ГосподЂ, и благодареніє єму приноси, яко он Бог всесильный, пребогатый, тебе ради обнища, тебе ради человЂк быв, да тебе соединит себЂ во єдино,

Невозгнуша ся на ся взяти наша, да нам всего себе отдаст.

Тебе ради в яслех положен бысть, тебе ради пеланами повит бысть одЂвая небо облаки.

Тебе ради осмодневне обрЂзан бысть, тебе ради бЂжа в Єгипет, тебе ради в Іордани крестися, тебе ради главу Предтечи приклони, да тебе вознесет горЂ,

Не требуя крещенія крести ся, да тебЂ крещенієм очищеніе подасть.

Радуйся о ГосподЂ и благодареніє ему приноси, яко тебе ради бієн, безчестен и оплеван, заушен, связан, терновым вЂнцем уязвен бысть.

Тебе ради руцЂ свои на крестЂ пригвозди, оцта и желчи вкуси, копієм в пресвятоє своє ребро прободен бысть, тебе ради кров свою пресвятую излія, кровію своєю искупи; тебе ради в гроб, положен бысть, тебе ради тридневнЂ из гроба воскресе, да всЂм нам из гроба воскресеніе даруєт.

Радуйся о ГосподЂ и благодареніє ему приноси, яко аще и тмами тем пред Богом согрешаєши, милостивнЂ пріемлет тя кающегося.

Колико пред ним согрЂшаеши, он же единаче не отмЂтаєт тя.

Колико ты преступаеши, он же не отвращается,

Колико ты падаєши, он же возстановляет тя.

Долготерпит ти, не абіє смерти тя предает, но ожидает обращенія твоего, даже до кончины, когда ты обратиши ся.

Даде тебЂ закон, уведаніе воли своєя.

Не отрыну тя крещенія, не остави тя во иновЂрстве, или пагубной єреси, погруженну быти.

Радуйся о ГосподЂ, и благодареніє ему приноси, яко малаго ради нЂкоего благоугожденія, жизнь вЂчную царствіє небесное обЂща дати.

Сам сотворивый, сам создавый, и вся ко благоугожденію давый, жизнь вЂчную даруеть, не на время нЂкое мало, не на время нЂкое кратко, не на сто лЂт, или тисящу, или тисящ тисящей, но во вЂки вЂчныя конца не имущыя.

Слава наисповЂдимому єго милосердію.

Слава неизреченной и непостижимой єго благости и человЂколюбію".

Радість і надія, і ніяких страхів геєнни, пекла, мук і всякого іншого страхіття, котрим повне було це аскетичне християнство.

Не все з писань попало до цієї збірки. Так, ми бачили, автор відсилає читача до своєї книги "Седмодневник", де "пространно" написано про пізнання світу, самого себе і Бога – мала б це бути велика книга, і цікаво б було бачити, як автор розв’язує такі великі проблеми.

Перейду до писань останнього десятиліття Ісайїного життя – від вибору і посвячення його на митрополита.

Перше місце серед них займає славне послання до Яреми Вишневецького, дідича Лубенщини і Прилуччини, патрона задніпрянських монастирів Ісайї, з нагоди його переходу з православної віри на латинство. Воно заховалося в тій же густинській збірці, без дати 1.

1 Видано при літописах Густинського монастиря, в "Чтениях" і в "Актах Зап. России", IV, с. 526; хоч обидва видання роблено з одної копії, вони подекуди різняться – на тексті "Актів" подекуди видно виправки, але й на вірність тексту "Чтеній" не можна покладатись. Одначе розходження дрібні і маловажні.

Я подаю це посланіє ціле, крім вступних і кінцевих фраз: воно заслужено вважається одним з найцінніших творів з цієї київської доби. Енергійний, темпераментний вислів, гарна риторична будова, мова проста і виразиста – все це робить його дуже цінною літературною пам’яткою.

"Великий жаль милостивий княже, серца нашЂ всЂх нас духовных и всего православного христіянства обыймуєт, видЂчи вашу кн. милость – пожаданую утЂху нашеє старожитнои релєи грецкои, предков и родителей своих не наслЂдуючого.

Не мнЂй теж плачет и ляментуєт церков божая, матка наша, же в. кн. м. згоржати єю рачиш!

З великою охотою вси очекивали єсмо пожаданои утЂхи нашои, але вмЂсто того, над сподЂванє наше, в смуток ся наш оборочаєт!

Што ж в. кн. м. обачил в церкви божой вонтпливого,

што подозреного,

што за герезію?

Або не она єсть маткою всего свЂта?

Або не Ієрусалим єсть головою, по ГосподЂ БозЂ всего свЂта?

Або не оттуль вЂра христіанская початок и фундамент свой взяла?

"От Сіона – абовЂм – выйшов закон и слово господнє от Ієрусалима" – яко мовит пророк!

Або не там Господь наш І. Христос кровію своєю пренайсвятЂйшою спасеніє наше справил?

Або не там кровію своєю пренайдорожшою весь свЂт откупил?

Або не там найпервшого епископа-патріарху ієрусалимского намЂстника своєго поставил, яко писмо свЂдчит?

Азали не оттуль наука Христова по всему свЂту розширила, от всходу и до заходу, и до самого Риму дойшла?

Чим же Рим лЂпшій єсть от Ієрусалима, и зачим Ієрусалимом – маткою всЂх церков гордят, а до Риму ся горнут?

Зачим Ієрусалим знЂважают, а Рим выносят.

Если для славы сего свЂта або для великого богатства, то суть рЂчи марныи и зрадливыи, и не єдин ся на том ошукал.

Не за тым правдивая вЂра идет!

Не на том правдивая вЂра познака быти маєт!

АбовЂм Господь І. Христос не ведлуг сего свЂта свои рЂчи справуєт.

І. Христос сам был убогий и взгорженый от людей, а Ирод и Пилат славны и велможны;

Ученики І. Христови ненъдзны и убоги, а жиды и фарисей богаты.

Азали потом аппробована мает быти рЂч правдивая?

Ієрусалимом не треба гордити, иж єст убогим, леч ласки божои полный;

лЂпшей ся щитити Ієрусалимом и до него ся горнути, а нижли до Рыму, абовЂм в ІєрусалимЂ І. Христос для нас умер и из мервых там воскрес, там вознесе ся на небо, на ученіки свои и апостоли духа святого послал.

Там ся наше спасение стало,

там на вЂчную память и гроб свой святый оставил,

там по собЂ и намЂсника своєго, Іякова, патриарху, постановил.

Чим Рым лЂпшый єст от Ієрусалима?

Там намЂсник І. Христов патриарха, а тут намЂсник, святого Петра, отец папЂж;

там самого І. Христа намЂсник, а тут зась слуги его;

тут гроб І. Христов, а там зась гроб Петров.

Хто убогим Ієрусалимом и намЂсником єго гордит, правдиве же самым І. Христом гордит.

Для чего маємо гордЂти церковию божою, маткою нашою и маткою всЂх церквей?

Што в ней видимо прикрого, албо недосконалого?

НЂмаш, за ласкою божиєю, в церкви нашой жадного блуду, жадной єреси, и никгды ся не знайдет.

Што раз она приняла на седмых вселенских соборах и постановленыи артикулы, до того часу всЂ в цЂлости, ничого непридаючи, а ни уймуючи, заховуєт.

Не вЂдаю, хто так вашой княжей милости обридил єи и омерзил; хто вашу княжую милость от неи отвернул, албо отворочаєт; мовлю то щире а правдиве: вЂчне на том неблагословенство божиє будет зоставало.

ВЂдаємо всЂ милостивый княже, под якими кондицыями страшными стороны реліи и обовязками, и клятвами родителка вашой княжой милости з того свЂта сходячи, зоставила; за чиєй то душЂ падает, Господь Бог же то вЂдаєт!

ВЂдаємо, же отцевская клятва высушает, а материнская викореняєт, як писмо мовит.

Што за утЂху, за зыск тыи всЂ отнесли и относят, которыи старожитнои своєи вЂри, для марности того мизерного свЂта отступуют? Азаж того не видимо своими очиами, што ся дЂєт?

Пытал бым тых всЂх, для чого свои старожитнои вЂры греческои отступают, для чого єю гордят?

Єсли для мудрости того свЂта, теды мудрост того свЂта глупство єст у Бога, як мовит апостол;

Єсли для якого блуду, теды за ласкою божою нигди в церк†Христовой жаден блуд ся не знашел и найдовати ся

не может. СнаднЂй там найдовати ся може, где що рок, то иначей приложат, албо уймут.

Єсли ж для славы того свЂта, теды то єст реч мнЂйшая, єднак лЂпшую тыє завше славу и повагу у всЂх людей мають, которыи сут в вЂрЂ своєй сталыи, анижли тыи, што ся хвЂют и статечнє во своєй вЂрЂ не тривают й тривати не хотят.

Азали не велику славу мЂл ксенже Острожскоє, воєвода києвский, и сын єго, воєвода волынский, на которых ся много оглядало?

Азаж не велику славу мЂл всюды святои памяти родител вашои княжеской милости, Михаил Корыбут?

Азаж не по всЂх сторонах плынула слава мужества єго 1 и дЂлности рыцерской.

Азаж не был утЂхою и подпорою всЂм правовЂрным?

Азаж не оглядали ся на него 2 все противныи?

1 В "Чтениях" нема: єго.

2 В "Чтениях" нема: на него.

3 В "Чтениях" нема: ли.

Азаж не славными были предкове вашой княжой милости дЂлностями рыцерскими в коронЂ полской, почавши от Олгерда, прадЂда в. кн. м., великого княжати литовского, и сына єго, Ягелъла, который был потом королем полским и другого сына Олгердового, Дмитра Корыбута, княжати сиверского, продков в. кн. м. Вишневецких, которого сын Жигмунът, для великой дЂлности рыцерской, взятый был на королевство Ческоє?

И иншыє продки и поколєня в. кн. м. всЂ были славныи и мужныи рыцери, всЂ были релЂи грецъкой, a им тоє ничого не шкодило, – тым барзЂ славнЂшыми были

Азаж бы то тепер уже през в. кн. м. цного дому й великих княжат релЂи грецкой предков в. кн. м. слава вЂкуистая мЂла уставати?

Продкове в. кн. м. святои памяти родител и родителка, c поколЂня были релЂи грецкой, – в. кн. м. тылко ли3 один от них мЂл бы быти вылучоным?

Не дай того Боже, абы ся мЂл през в. кн. м. дом славнои релЂи грецкой зводити!

Єсли теж для великого богатъства, – и то єст в руках божїих; Господь Бог кому хочет теды даєт!

Ми просимо Господа Бога и просити завше повинних єстесмо, абы в. кн. м. Бог своєй старожитной апостолскои не допустил отступовати реліи;

Хоцто мовят мало нам жычливый адверсары наши, же то грецка хлопъска єст вяра. Єсли ж так єст, як оны повЂдают, теды хлопскои релЂи были и церкве грецкіє, и велікиє монархове.

Хлопскои вЂры были апостолове, патриархове, и всЂ святыи отцы всходной церкви, которых мы за великіх почитаємо и суть.

Прошу теды в. кн. м. униженє именем всего христианства и именем всей церкви, – не давай ся в. кн. м. уводити политицкими рацыями!

Спомни, в. кн. м. на святои памяти родители свои, якой они были побожности, якого набоженства, якой вЂры. Не хлопъской, не єрєтицкои, не подейзраной. МЂли стоє 1 розуму, знали ся на речах, але вЂры, мовлю, были старожитной, апостолскои всходной церкви, чистои и непокаляннои, жадными вымыслами людскими незмазаннои.

1 В "Актах": столько.

Чему в. кн. м. не маєш продков своих вЂры наслЂдовати, в которой ся в. кн. м. народил? АбовЂм ни в чом не єсть подейзрена. Не до чужои, але до своєй матки церкви божои навернеш.

Не маєте в. кн. м. на што ся оглядати. Не див то в молодых лЂтєх дасти ся увести мовами людскими; а часом то бываєт в молодых дитинных лЂтєх и през мус. Але то все ничого; кгды в. кн. м. захочеш зараз то все учинити зможеш.

Маєш в. кн. м. за ласки божей в маєтностях своих церкви, и монастыров, духовных особ досить. Не треба шукати где инъде; чого в. кн. м. потребовати будет, все снаднє одержиш.

Мы єднак до конца невонтпимо о мудром, и розсудком, и уважном баченю в. кн. м. иж в. кн. м. не до конца нас засмутити захочеш, не до конца церков божию в непамять закинути дозволиш. На имя божиє все духовенство, все християнство, унижніє а плачливє просимо, не горди в.кн.м. вЂрою своєю, в которой водою и духом єстесь урожоный, але наверни ся до церкви божей, матки своєй природнои, a утЂш нас всЂх.

И кгды в. кн. м. побожнє учинити рачиш, благословенство божиє и родителскоє вЂчнє на в.кн.м. опочивати будет, и всю церков и все христианство реліи старожитнои утЂшиш, и тут на землЂ щасливє и фортуннє вЂк свой препроводивши, в ласцЂ божой векуистый живот одЂдичиш.

Аминь".

З громадського становища треба взяти на увагу, що це було в грунті речі "обличеніє", обвинувачення за відступництво, піднесене проти могутнього патрона, від котрого цілком залежала доля найдорожчих Ісайї установ – задніпрянських монастирів його фундації. Він не відступив від цього акту, хоч у повній мірі мусів передбачити прикре враження в цього патрона від такого виступу і прикрі наслідки від того. Зате, треба думати, серед українського громадянства цей виступ Ісайї зробив дуже сильне враження, так що і його тодішній суперник, Могила, уважав за потрібне зробити й собі подібний жест, тільки зробив його в формі незрівняно м’якшій і лояльнішій – в друкованій присвяті Яремі своєї проповіді в неділю хрестопоклонну (про неї мова буде далі). Вітаючи молодого князя з поворотом додому з чужих країв, Могила висловлює побажання й прохання, щоб князь і сам зістався при "отчистій" своїй вірі, і підданих затримував у ній, пам’ятаючи науку того преславного мужа (Лактанція), що ніякий князь (в розумінні володаря) не повинен дозволяти кидати свою батьківську релігію або її насилувати 1.

1 Матеріали до історії книжної справи, с. 269.

Це "прохання", очевидно, треба вважати відгомоном посланія Ісайї, і час проголошення проповіді Могили, 4 березня 1632 р., може нас орієнтувати також у часі появи посланія Ісайї.

З того ж часу маємо інше посланіє, цим разом датоване докладно: 1 березня 1632 року. Це небезінтересний з літературного боку і ще більше цікавий з культурно-історичного погляду документ: фундація, затвердження і благословення "братства юношеського", себто братської організації учеників Луцької братської школи, "поруш братства старшого".

"Благочестія ревнителем, возлюбленным сыном истинным нашым, восточъного въспитанія млеком неувядаємым цЂломудрія, украшенному цвЂтом сіонскія церква, неискусозлобному собору честных отроков богоспасаемаго града Луцка, богособранному словесному Христовому стаду, непорочной отрасли церковной, возлюбленной чади, братіям братъства юношеского, смиренія ж нашего любовъжъделЂнным чадом. Благодать, милость и мир от вседержителя Бога да будет c вами во вся дни вЂка, аминь.

Омногу утЂшохом ся, яж ко благому ревностію вашею, о възлюбленный, як о всем печалованіє ваше изнуряєте, єже самому Богу угодите, той ж и да поспЂшит желанію вашему во всем. Точію вЂрою несумнЂнною предначинайте, таж до конца на твердом и непоколЂбивом основаній бывше, яж до крове при церкви восточной вЂры святой истинной кафолической в мужест†стояще, друг друга укрЂпляюще, поборника имуще утЂшителя духа, Той бо наставит вас, и вразумит во всем, и от враг видимых и невидимых сохранит.

При сем и аз ревностію возбуждаєм єсм яж о благом совЂтЂ вашом нудите ся. Вземше извЂщеніе по раду от честнаго во іероменасех брата Іліи, сожителя нашего, з Премышля обывателя, зЂло и изобилно насладихся предсявзятію вашему, в бозЂ юностію цвЂтуще и растуще, яко литорасли масличныя при исходищах вод, множащесь и богатящесь в добродЂтелных, дЂланіях, злобою младенствующе, умом же совершенны бывше, горняя предизбираєте. Отроцы бо суще возрастом, мужеская мудръствовати предначинаєте, єже в благочиніи цЂломудренно церковнему возслЂдовати наказанію. В нем же всесилная благодать Христова да основет (!) и назидает крЂпцЂ, всесилною десницею своєю, ваше неискусобрачноє, любовію братскою сопряженное соєдиненіє, молимся и от святЂйшое митрополієи Кієвъскоє благословенієм Ієрусалимским благославляєм, и порядок братства вашего во всем позволяєм и за пристойный признаваєм и укрЂпляєм. Сам всему исправител(ь) Господь абы побожный замысл ваш до благословенного скутку досконале провадил и во всем помощь свою подати рачил. Найпачеж всего напоминаєм и просим, аби, єсли Господь Бог що исправити даровати вам рачи, дух гордости и тщеславія, ненависти и памятозлобія найменшого там не мЂл приступу. Але дух покоры, смЂренія и послушенства Христова пребывал... а звлаща ку старшым и родителем своим пристойное пошанованя и новобранных братіей ваших у вас мЂстце и ушанованя имЂли. Тым бо вЂм способом, старших шануючи, и любов оных ку собЂ звитяжим, и Христу Богу угодим, по божественному апостолу: друг друга честію упережаючи, шановати и любов промежку себе имЂти, що єсть связок всего пророцътва и закону. Вспоминаючи вам сына божого раду и пересторогу даючи: "Если все заповЂданное выконаете, мовьте, же ємо непотребные рабы, бо смо учинили тоє, що смы повинни учинити".

Схажки ваши, ведлуг описанных артикулов, без наученя и цвиченя писменнаго нехай не бывают, выстерЂгаючись празнословія, смЂху и соблазн, – упоминаючи вас спасителем раченаго слова, же о всяком дЂлЂ, словЂ, помыслЂ и празнословіи стязани будете и воздасте отвЂт на страшном судЂ.

Промысл о школЂ и о побожных милосердных учинках братства вашого по силЂ имЂйте; кто що зможет, – понеж доброхотного дателя любит Бог. "Блажени милостивыи, яко тыи помиловани будут". И еще: "Милость хвалит, рече, на судЂ".

Духовный отец, чистоту милуючый, абы при схажце вашой завше бывал. А для уваги, рады, порядку... и цвЂченя вашого и ушанованя от вас абысте двох завше мЂвали, будь з духовных, или мирских честных мужей старого братства. Которые не мают себЂ власти и ктиторства фундацій приписовати... за любов отческую ку сыном своим возлюбленным ходити и радити о побожном добром и здоровом церкви Божой.

А так кождый брат братства вашего (на що вас самая вытягает повинность христіанская и соединеніє братскоє) послуги отдаючи щире, истинно, не точію самому Богу, але и в справованію врученнаго братскаго порядку, яко самому Христу работающе. То єсть, на каждый рок разов чотыры, як то в постах дорочных, (сумн)Ђня своє абы сповЂдію кождый очищал, а можна ли, абы и таин пренайсвятшихш тЂла и крове сына божого причащатись узбраял. Сам бо рек: "Ядый мою плоть а піяй мою кров, той пребывает во мнЂ, и аз в нем". А (от)ца духовного єдиного на тоє розсудного, обрати и велце шановати потреба.

ПрибЂжество ваше и схажки при церкви православной, уставичне знайдуючой, маєт бывати.

Ствержаючи вам ваше предсявзятя, на(поми)наю, абысте все выконывали ведлуг артикулов своих, и чого бы вам не доставало до споряженя, от иншых сягайте, абы было ку благому Господу Богу и имени его святого, а к плъзЂ души своей завше и устави(чне пре)бывали.

Прочее ж стережитесь от всякого брата, безчинно хоцяща, а не по преданію заповЂдей божіих; таковаго строфуйте, карЂте, наказуйте, да покается и посрамит, стерегучи и самих себе, абысте во всем не порочни были. Єретика человЂка, то есть унЂята, схизматика, отвращайтесь и не примЂшайтесь, и як члонка згнилого удаляйтеся, и аще будет каков брат от схизматик покаялся, да не началствует вами. По совЂту вашему, як ж сами вЂсте ку благому вам, тако и творЂте. Аще ж обрящет разорител який от вас самЂх, албо сторонный кто колвек знашол бы сь, и таковому дЂлу, Господу Богу на честь, на хвалу работающе, прекословил, – бог отмщеніе и помстою на таковаго въскорЂ будет.

Благочестіе восточное милуйте, апостаских єресій варуйтесь, житіє чисто и без порока хранитЂ. Братолюбіє приискрно ховайте. Чим Господь похвален будет, да во юности вашей во благословеніи исплъните лЂта многа, да и в будущом вЂцЂ радости неизреченныя сподобитесь, ласкою и милосердієм всесвятои и живоначальной тройцы отца и сына и святого духа, аминь.

Молитва и благословеніе смиренія нашого да будет c вами в вся дни вЂка.

Дан з манастыра святого архистратига Михайла, церкве Золотоверхое, над Кієвом, дня первого мЂсяца марта 1600 трідцят второго року. Ісаіа Копинский, милостию божиею архиепископ митрополит киевский, рукою власною" 1.

1 Памятники кіев. комісії, І, с. 54, до оригіналу прибита печатка з титулом архієпископа смоленського й чернігівського.

Вище було відзначено, що такі студентські братства були широко розповсюджені в єзуїтських школах і, очевидно, їх прикладом культивувалися в школах православних. Лист Ісайї дає нам документальний взірець таких організацій у цю добу на Україні. Для індивідуальності Ісайї він має той інтерес, що ілюструє його причетність до організації шкільної. Він мусів брати участь у цій роботі і при організації Київського братства, про це ми мусіли догадуватися з тої ролі, яка йому була призначена при організації Київського братського монастиря; цей пізніший лист дає документальну ілюстрацію цієї сторони його діяльності. Коли в своїй давнішій праці він кинув кілька зневажливих слів на адресу "язического любомудрія", то в практичній роботі, вийшовши з присмерку своєї печери на широку громадську арену, мусів в повній мірі приложитися і до організації цеї зовнішньої премудрості.

Нарешті маємо ще одно посланіє – з літературного погляду без значення, але з культурно-історичного теж інтересне. Це "Кондицыя господином братиям священникам належачая" – короткі поучення священикам, в 16 пунктах, з котрих наведу цікавіші.

"От церкви до церкви без вЂдомости своєго благочестивого митрополита абы жаден не переходил, ани теж у уряду свЂцкого под запрещением канонов богоносных отець не покуповал ся.

Абы жаден в справах своих духовных до свЂцкого суду не мЂл удавати ся над правила святых отцех.

Знати теж о своіом благочестивом митрополитЂ, и инде в жадныє речи без вЂдомости оного не удавати ся.

В парафій єдин другого жаднои перешкоды не чинити, ани теж от єдиного связаноє и запрЂщенноє другому без вЂдомости связаннаго прощати и разрЂшати абы не важил ся.

Поночи шлюбу не давати, але заразом по службЂ божой на тще сердце, не упивши ся, под неблагословенством божіим.

Которые теж мешкают без шлюбу, абы отлучали от церкве и оповЂдали людем.

В корчмЂ абы ся жаден не найдовал под срокгою карностю и на нас, митрополита, виною.

До хорых ити не лЂновати ся, и о причастиє святых тайн не торговати ся.

Где церков єст непосвященъна, абы всЂ старали ся, и людем тоє предкладали, абы пилное старанє о посвящению церкви чинили, кгды ж конечне будут печатаныи.

В олтарю антимис абы был благочестивого митрополита келих, дискос, лыжица, и проч., абы было все порядне, що належит до службы божей.

Тыє, которые караны бывают от свЂцкого суду на горлЂ, абы были сповЂданы, и таин Христовых причащены, – пилно просити уряду, абы того дня не были караны на горлЂ.

Тых невЂст, которыє дЂти рождают, а из свЂта того исходят, того ж часу обмывши, абы были причащены.

A которыє бывают барзо хорыє и из свЂта исходят и не могут мовити, и не исповЂдали ся, а прагнут тайн Христовых, жебы не гиазмою 1, але самым тЂлом и кровию Христовою причащены были, пилная єст того потреба".

1 Свяченою водою.

Судячи з того, що Ісайя тут титулований митрополитом і архієпископом сіверським, ці поучення треба, мабуть, класти на р.1633, і вони призначалися, мабуть, для тих "сіверських" парафій, що стояли під якимсь наглядом чи управою Ісайї після того, як митрополію засів Могила. Незважаючи на лаконічність, у них відбивається церковне життя в обставинах боротьби православної ієрархії з уніатською (підчеркнення, що священики повинні триматися "благочестивих" митрополитів, а не звертатися до уніатських владиків), непорядки, викликані цією боротьбою і безієрархічним станом (богослуження відправляються в церквах непосвячених – Ісайя загрожує, що всі такі церкви будуть запечатані); недбальство і невисокий моральний рівень духовенства – висиджування в корчмі, відправи по п’яному, торги за оплати. Дуже своєрідний гуманізм проглядає з наказу старатися, щоб суди не карали на горло засудженців того дня, як їх священик запричастить!

Так різносторонньо характеризується в цих писаннях ця цікава індивідуальність, незаслужено заслонена постаттю його антагоніста Могили.

Ранні писання Могили. Малюнки середовища в його записках.

Нарешті приходить черга поговорити про цю улюблену традицією постать, що надовго закрила для потомства, можна сказати, все культурне київське, бо навіть усе українське життя XVII віку. Для людей, що стояли під впливами києво-могилянських традицій (а ці традиції захоплювали дуже широкий круг дослідників і письменників XIX віку), все, що перед Могилою, – це були тільки скромні предтечі, що по нім – епігони, що і в порівнення не могли йти з ним. Він вивишався над ними, як гігант, супроти якого все зникало, як просте тло, як простий антураж. Творення такої концепції – факт незвичайно цікавий з культурно-історичного становища, і варто собі усвідомити, які обставини вплинули на це. Передусім треба відзначити, що серед українського духовенства першої пол. XVII в., людей невисокого походження – дітей церковничих, міщанських, дрібношляхетських, з невеликою, самотужки браною, переважно місцевою освітою, Могила був людиною незвичайною і чужою. Що був він не українець, а молдаванин походженням, це не так важно: між тодішньою Молдавою і Україною були такі тісні колонізаційні (мандрівні) і культурні зв’язки, елементи етнографічні й культурні були такі близько й тісно споріднені, що тут, мабуть, не відчувалося яких-небудь різких меж: Галич, Кам’янець, Сучава, Ясси – це була так тісно зв’язана між собою країна, що люди пересувалися через українсько-молдавські політичні й етнографічні межі, ледве їх помічаючи. Одна церква, одна візантійсько-болгарська культурна і книжна традиція, та сама церковнослов’янська мова, під котрою наростали і набирали літературного значення місцеві "прості мови" – українська і молдавська; при тім самі етнографічні і язикові межі між обома народностями дуже невиразні, пов’язані різними переходовими мішаними українсько-молдавськими смугами, маса слов’янських елементів у народній молдавській мові і гойні запозичення з молдавського в сусідніх українських говірках, – все улегчувало перехід з одної етнічної стихії до другої і обживання в ній. Молдаванин в Печерськім монастирі чув себе так само мало чужинцем, як який-небудь подолянин у Сучаві або Драгомирні, небагато більше, ніж галицький підгорянин у Києві.

Так що, кажу, молдавське походження Могили, мабуть, дуже мало відчувалось як чужинство, новіші історики непотрібно кладуть натиск на цьому, тим більше, що з маленькості Могила жив на Україні, при польських дворах, мав, мабуть, і українських гувернерів, отже, досить притерся ще змалку до українського і польського життя.

Важніше, що був він людиною не демократичного, а великопанського походження, це одно; друге, що родинні зв’язки зв’язували його з цілою низкою великопанських домів українських і польських, а родинні традиції виховали в почуттях вдячності і пієтизму до Польщі, її королів і гетьманів, і тим він дійсно відрізнявся різко від загалу українського духовенства до шляхетської Річи Посполитої і до її уряду, настроєного опозиційно, а часто и сильно озлобленого і ненависного. Молдавія, формально піддана від XIV віку Туреччині, крім того стояла в фактичній залежності часом від володарів семигородських, ще частіш – від королів польських, які вважали цю країну за сферу своїх політичних впливів, за фактично васальне своє князівство, і таким воно часто було, хоч формальні права зверхності Отаманської Порти при тім ніскільки не заперечувалися. Було чимало боярських і господарських родин, які спеціально культивували ці зв’язки з Польщею, її протекторат, і до таких належала родина Могилів (в румунській формі Movila), що висунулася на верхи політичного життя Молдавії під кінець XVI віку.

Мабуть, уже їх голова, великий логофет (канцлер) 1560-х років Іван Могила, ввійшов у тісні зв’язки з польським двором. Його старший син Єремія, що займав уряд великого дворника в 1580-х рр., в 1588 їздив до Польщі з політичними дорученнями і здобув приязнь як вірний клієнт всесильного гетьмана і канцлера Замойського. Завдяки його протекції одержав 1593 р. "індігенат" – права польського шляхетства і "допущений був до гербу Замойських". 1595 року, вмішавшися до молдавської усобиці, Замойський посадив його на молдавськім господарстві, а 1600 р. на господарстві мунтянськім його молодшого брата Симеона, батька пізнішого нашого митрополита, що в тих роках саме прийшов на світ (при кінці 1596 р., як виводять).

Панування Симеона не було ні довге, ні певне – він просидів на господарстві мунтянськім з перервою два роки, 1600 – 1602, потім, по смерті свого старшого брата, просидів рік на господарстві молдавськім (1606 – 7) і восени 1607 р. помер 1. Були підозріння, що його отруїла невістка, вдова Єремії, щоб відкрити дорогу до молдавського господарства свому синові Константинові: привід до таких підозрінь дала боротьба за молдавське господарство, що розгорнулася між синами Єремії й Симеона – Михайлом (старшим братом нашого Петра) і Константаном – сином Єремії. Почавши від цього часу, сини Єремії і Симеона від часу до часу гастролювали то на молдавськім, то на мунтянськім господарстві: брати Петра Могили – Гаврило й Мусій були короткий час господарями в Молдавії і Мунтянах в 1620 і 1630-х роках 2, але частіше приходилось їм пересиджувати в своїх маєтностях, придбаних на Україні, – тут вони обжились і загосподарились.

1 Про політичну обстанову дивись в "Історії України", VII, с. 206, 251, 326, 327, 354.

2 Гаврило Могила дістався на господарство мунтянське літом 1616 р., але не дістав потвердження від Порти і мусів уступитись, і тільки в 1618 – 1620 рр. скоштував цього щастя. Мусій Могила був на господарстві молдавськім в рр. 1630-1 і 1633-4. Крім того, на господарстві молдавськім в рр. 1615 – 6 кілька місяців був господарем молдавським молодший син Єремії Олександр, а в рр. 1626 – 9 і 1633 Мирон Берновський, або Барновський, родич Могили по матері. Див. реєстри господарів у Jorga. Geschichte des Rumänischen Volkes, II, 1905.

Так, Константан мав на Поділлі маєток Устя, Мусій – Великі Очі, в воєв.Белзькім, у Петра був маєток десь коло Жовкви. Між польськими магнатами була в них купа свояків. Старша донька Єремії, Ірина-Регіна або Раїна, як її називали, від р, 1603 була за Михайлом Вишневецьким, звісним стовпом православної Русі (йому був присвячений "Тренос"). Друга – Марія – того ж року видана була за брацлавського воєводу Стефана Потоцького; після його смерті вийшла за іншого визначного магната Мик. Фірлея, воєводу сандомирського. Третя – Катерина – була за кн. Самійлом Корецьким. Четверта – Ганна – мала цілий ряд чоловіків з вищої аристократії: була за Максимом Пшерембським, воєводою ленчицьким, потім за Яном Чарнковським, каштеляном ленчицьким, за Волод. Мишковським, воєводою краківським, нарешті, за Стан. Потоцьким, гетьманом коронним і теж воєводою краківським. Ці швагри підтримували грошима і військом претензії синів Єремії на господарство молдавське – Стефан Потоцький, Михайло Вишневецький і особливо Самійло Корецький, що прославився своїми героїчними вчинками і неволею в Царгороді 1; брали участь в цій боротьбі також і козаки.

В такій атмосфері виростав Могила. Треба сказати, що скільки-небудь задовільної біографії його нема й досі 2. Те, що про його молодість 50 літ тому зібрав Голубєв у своїй монографії про нього, було небагато навіть на ті часи, ще менше вдоволяє тепер; але інші праці майже нічого не додали до того, – приходиться вдоволятися старими, дуже загальними вказівками.