Текст книги "Історія української літератури. Том 6"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 46 страниц)

При такій популярності староукраїнського літописного корпусу, розуміється, раз у раз мусіли робитись різними книжниками проби компілювання і доповнення його відомостей різним іншим матеріалом, з інших приступних джерел. На жаль, ці компіляції досі дуже мало притягли до себе уваги, невважаючи на величезний культурноісторичний інтерес. Одна київська компіляція з цих років була видана в невеликих уривках пок. В. Б. Антоновичем (що інтересувався тільки оригінальними історично цінними відомостями) 1, з доволі, на жаль, поверховим описом цілості. Оскільки можна з нього зміркувати, маємо перед собою цілий ряд компілятивних історичних писань, викликаних в цій добі київського відродження від кінця першого десятиліття XVII в. і початків 1620-х рр. кількома людьми з тутешнього духовенства й міщанського патриціату; один з них Божко Балика, котрого спомини про московську облогу 1612 р. наведено було в попереднім томі, другий називає себе в оповіданні про відновлення києвоподільської кафедри Успенія – це уставник цієї церкви "недостойный во иєреох Кирило Иванович". Що належить одному, що другому, а що третім особам в тім історичнім збірнику – з даного опису не можна зміркувати, як також і про той круг джерел, з котрих черпали компілятори. Вони робили вибірку з старих київських літописів – не знати, чи безпосередньо з того волинського корпусу XIII в., котрого наявність у Києві в тих часах ми тільки що вимірковували, чи з якоїсь пізнішої компіляції. В кожному разі одна з смоленських компіляцій кінця XV в., котрими ми займалися в попередньому томі, була також використана цими компіляторами разом з її литовським продовженням. Далі використовували вони якесь печерське джерело – не можу зміркувати з того побіжного змісту, чи був це "Патерик" у своїх новіших розширених редакціях, чи якась печерська хроніка. Але особливо щедро черпали з нових польських компіляцій: Гвагніна, Стрийковського, може, ще якихось – зновутаки докладнішого розбору і з цього погляду не переведено 2.

1 Пор. попередню примітку.

2 Короткий огляд змісту в передмові до "Сборника лЂтописей, относящихся к исторіи Южной и Западной Россіи", Київ, 1888, с. 15 і далі. Виривки під заголовком: "Кіевская лЂтопись, 1241-1621" надруковані там же, с. 71 і далі.

Ці компіляції продовжувались записками про сучасні події – місцеві київські і ширшого міжнародного інтересу. Кирил Іванович коротко записує, очевидно з пам’яті 1, погром Наливайка, "славного козака и рицера", котрого "у Варша†король казал на мЂдянуй кобылЂ возити" – з очевидною симпатією до цього легендарного героя, але нічого не згадує про Берестейську унію.

1 З виписаних і інших джерел звісток варто відзначити під 1440 р. "вымышлено изрядное художество: книг друкованє".

Одмічає діяння кн. Острозьких, і з нагоди смерті старого Константина Василя дає коротку, але повну пієтизму оцінку його діяльності: "Престави ся благовЂрный и христолюбивый князь Василій Острожскій, воєвода києвский, который насЂял Рускую землю книгами святыми вЂры православной; мЂл и друкарню в ОстрозЂ и школы философскія языком греческим и латинским и словенским". Чимало уваг присвятив московській смуті і участі в ній українських магнатів і козаків. Особливо ж цінні його записки про релігійні відносини Києва, що супроводили його культурне відродження. Автор не пускається в ідеологічне коментування подій, але дає деякі цікаві відомості, часом приправлені іронічними увагами, взятими, мабуть, з уст київського українського громадянства. Під 1609 р. читаємо:

"Тогож року и церков Святой Софии отстала от службы; не почали священники до неи со кресты ходити и службы божеи отправовати, прето, иж митрополит Ипатий пристал до костела римского и приказал был там священником києвским за себе Бога просити; але не получил того, хотяж важили працы и кошту до двору королевского. За што теж и он сам от Бога навЂжен злою хоробою и зле живота доконал в Володимери.

Позвал попов мандатом на трибунал (да сам и справ своих не попирал). А пред ним был митрополит Михайло Рогоза; той был началник тои болести; найпервей прислал тут до Києва врядника своєго именем Ян Хрушинский – щырый Лях, чого перед тым николи не бывало. Который хотЂл попов судити и задавал трудности попам и послушенство. Теды и того явне Бог скарал. Гды жена его сытила мед к Рождеству Пресвятои Богородицы, хотЂла мЂти попов в себе на обіде ведлуг давного звычаю, и мЂла сполечность показувать костела римского ис церквою восточною, але не допустил котел:

Пришла до него сыты глядЂти,

Але мусила в нем и долго сидЂти,

Аж и очи еи не стали глядЂти.

Бо и сама скипЂла.

Так и той дал покой".

Під 1613 р. маємо повість про відновлення Успенської кафедри, де автор був священиком, в старих широкоповіщаних тонах:

"Из обычнего всемогущего милосердия спасителя нашего Бога, найпаче же нынЂ за наших роков посети нас благостию своєю, аще и мало что от наших исправленій; но помощ и молитвы святых древних Богоносных отец о нас дЂйствоваша ко Богу и наше прошеніе не бысть тощно. За фортунного пановання наяснЂйшого господаря, пана нашого, великого короля Жикгимонта, а за держаниє воєводства києвского велможного его милости пана Станислава Жолковского, а во отступленіи митрополитов києвских вдовствующи митрополии києвской, понеже они в то время вси уклонишася во купе ко западу. Мы ж оных мерзость возненавидЂвши, наслажаєм ся пророческих словес глаголющих: "От Сиона изыде закон и слово господнє из Єрусалима, а не з Рима". В то же время в священных кир патриарха константинополского Тимофея, a здЂ, во богоспасаемом граде Києве, всих обще живущих православных христиан, сынов святыя восточныя церкви, и присных во вЂрЂ, найпаче же пана войта Деонисия Балыки, а по нем наставлъшего войта, пана Федора Ходыки, а за бурмистра пана Созона, сына тогож войта Балыки, року 1613, месяца апреля 15 дня, на паметь святых апостол: Трофима, Пуда, Аристарха, а за привилиєм наяснЂйшого господаря нашого, великого короля Жикгмонта а за благословениєм вышмененного патриархи Тимофея, почали c фундаменту поправлять церков Пресветои Пречистоє УспЂнія соборную, стоячую в рынку мЂсте Киевском, внутри и з надворя. Бо ошарпала ся была велми, и розвалялась: верху всего не было. Старый мур по вышние окна збивши, верх на ново змуровали: самую баню и тые четыре бани около неи знову робили; бо прежде тых малых бань не было, толко было цошчками покрыто. А поправлял тую церков майстр зе Влох, Савостиян Брач. Почали месяца мая 13 дня; на Вознесение Господнє выношено все ис церкви и вси образы церковные: почали ис середины робити зысподу и заробил и болшую баню месяца сентебря 4 дня на паметь светого мученика Вавилы. Тогож месяца 21 дня у вовторок поставили и крест на церкви, тойже таки што и прежде был, але позлотили знову; месяца октебря 1 дня домуруровали и остатней бани на рогу от урмянское церкви. Тогож року декабря 5 дня на паметь преподобного отца Савы почали служити всенощноє и службу Божію и служили през всю зиму, же нелзе было зимою робити майстром аж до недели мироносиц; и опять вси образы были выношены до Воскресения Христова з церкви, и през тое лЂто робили, и доробили за помочю Божиею месяца августа 14 дня, и образы постановили, и почали служити аж и до днесь. Обретохом в кройнице, иж первЂй того сия божественная церков была изнищона и ободрана, все побрано: сребро и злато, кресты и иконы полуплены и попалено все от поганого царя Перекопского 1 Мендикгирия и от нечестивых сего Агарян" і т. д.

1 Варіант: татарского.

Далі ще таке:

"Року 1618 месяца февраля 15 козаки запорожскіе на Зверинци офіціала митрополичего, а по нашему протопопу, который был послан от митрополита Ипатія ПотЂя до Киева на протопопство, Антонія Грековича, родом з Рогатына, который пристал до римского костела и хотЂл усязатися у монастыр святого Михайла Золотоверхого, поймавши козаки тамже, против Выдубицкого под люд посадили воды пити".

Пропускаючи досить широкі оповідання його і не звісного на ім’я продовжателя про відновлення ієрархії патр. Феофаном в 1620-1 рр., – епохальну подію для всього церковного Києва, бо з літературного погляду вони не дають нічого особливого, – я натомість наведу кінцеву записку цього продовжателя:

"В том же року 1621 в рицерских справах досветченый єго милость князь Семен Михайлович Лыко на подстарост†Черкаском, который не был преконаный боєм, але през чаровницу там же в Черкасах c тым се светом пожегнал. Где забавы и некоторые справы рицерскиє виршами коротко выписую, чого сам при боку его будучи, почасти єстем сведом:

Бо то єсть дорогий обычай рицера жаловать

И смерть єго своєю смертию откуповать.

Так чинили оные валенници,

Купуючи Гектора зацного Троянчици:

Золото взаєм ваги поступили

Тело оное мужнє великим коштом чтили.

В кождом то давном рицерском народе

Мужа до бою золотой даровали свободе

И єго рицерскиє поступки оферовали,

Богу несмертелному за него дяковали.

Такого вожа зыскало Российское племе —

Дорогой карбункул неощацованое цене.

Зацна кров мужного князя Лыка кости.

Рыцер неошацованый жалости

Князь Семен Лыко, вож делный,

Цнот, умеєтности 1 и скромности полный.

Кгды за его приводом замок Московскій-Белгород добывали,

Кгды през штурм и бой добыл места и замку, где войско здобывало

Скарбу немало. Потом збурил Рылск, Путивль —

C подивенем всих, яко оный князь был таким рыцерем.

Кгды се теж на Муравских шляхах c Татарами потыкалы, —

Так яко се биют воды о скалы,

Так се князя Лыка войско c татарским зошло:

Не великостю, але моцю его прошло.

А сам межный 2 князь почал своим продковати.

Побивши Татар почал щасливе триумфовати.

Зачим от Москвы и от Татар упокоил Украину тым

Здорове людей и мест Украинных обваровал своим.

Такую моц тот зацный муж в словех у силе

Мев – вдячный рицерству и отчизне миле.

Кгды се c послугою своєю где поспешил,

Великую учинивши корысть всих тешил.

Або 3 воєным способом век свой увесь травил,

В полях диких коло шляхов Муравских Татар длавил.

Часом от зною, то от горачности,

1 Друк. уместности.

2 Роз.: мужний (полонізм).

3 В розумінні: "бо".

Опроч хлеба потрав и безводной млости —

Тым способом веку он молодого зажил

И рицерской дельности так набыл

Сам теж щасливе в Олександрове перемешкивал,

Потех своих з великою радостю заживал".

Судячи з згадки автора, що йому доводилось бувати при боці покійного підстарости, що ходив, мабуть, з старостинським полком на Москву і на татар, можна думати, що автор був старостинський служебник, може, писар черкаського замку, що лизнув дещо шкільної премудрості і нахилу до віршування – тільки віршував старим "некшталтним віршом руським": вірші нерівноскладові, без правильної цезури і взагалі досить незграбні, але інтересні для літературних уподобань нижчої письменської братви.

Вагання в київській орієнтації. Зносини з Москвою; супліки до царя, патріарха тощо.

Відродження національної традиції і зростання національного почуття й самопевності, що ми констатували в цих роках, 1620 – 1623, лучшюся також з політичною активністю, з енергійним піднесенням національно-політичної гадки в київськім осередку і взагалі серед провідних кругів Східної України.

Коли на соймі початку 1623 р. уряд переконав українську опозицію в тім, що за життя старого короля їй не добитися ніяких уступок у національних справах і, зокрема, в церковній реставрації, піднятій останніми роками, в тутешніх кругах виникають плани – шукати московської протекції. Це не було нічим незвичайним якраз для цих кругів. Київ тільки що перестав бути пограничним з Московщиною замком. Ще недавно, до польських інтервенцій у московській смуті, з київського замку можна було бачити на обрії недалеку смугу московської границі. Вона проходила так безпардонно через київську територію (так як поняття її уложилось в цих віках, від татарського приходу, вв. в XIV – XVI), що з нею майже не рахувалися як з якимсь категоричним явищем: місцева людність по обох боках границі, не рахуючись з нею, спільними силами, за старою традицією, полагоджувала свої життєві справи – боронилася від татар, організувала на них походи. Козаччина наша, воюючи з татарами, вважала, що вона це робить в інтересах обох правительств – польсько-литовського і московського, виручаючи їх у цій боротьбі з Ордою. Претендуючи на платню з польсько-литовського скарбу, одночасно зверталася з подібними ж жаданнями до скарбу московського, і польський уряд уважав це настільки натуральним, що навіть вважав можливим для себе в дипломатичних переговорах з московським урядом доходити платні для своєї козаччини!

Так і київське духовенство, Печерський монастир і інші монастирі, звертаючись за старими традиціями по милостиню до тих родів, що вписані були в їх синодики, мали своїх предків в їх гробовцях тощо, не робили різниці між родами Польщі, Литви й Московщини і нагадували про себе від часу до часу як царській фамілії, так і іншим потомкам старої київської династії, просячи то на поновлення церков, то на утримання і т. под. В 1600-х рр., з оживленням київських традицій і церковного життя, ці пригадки стали особливо часті й інтенсивні. А в 1620-х рр., під пливом прикрих вражінь польської відпорності на всякі церковні домагання з православної сторони і повної безвиглядності на які-небудь корисні зміни, починають відзиватися ноти, що на чверть століття випереджували аналогічні пропозиції Хмельницького і товариства.

Відродження Московської держави після глибокого упадку Смути, з одної сторони, з другої – відродження старих традицій династичних та історичних зв’язків великоруських країв і династій з Києвом вирощують у київських кругах плани, властиво – проби і концепти планів утворення московського протекторату над Україною. Так як сто літ з верхом, ці пограничні українські землі звернулись були до великого кн. московського за охороною "від великої нужі, що прийшла їх грецькому закону" від Вел. кн. Литовського, і Мих. Глинський пробував був не тільки сіверські землі, а й сам Київ перевести з-під руки Вел.кн. литовського під руку Вел. кн. московського. Тоді це робили православні князі наші, тепер їх не було, вони заникли, перейшли на латинство, пристали до польського панства. Але черговий актив Східної України і патрон православної церкви – Військо Запорізьке так само звикло служити на дві сторони і вважало себе свобідним ставати по своїй волі по тій чи по цій стороні, як і ті пограничні князі, що вважали своїм історичним правом вибирати собі зверхника і протектора і з огляду на згадану "нужю" почали в 1490-х рр. переходити в інтересах "грецького закону" під зверхність Вел. кн. московського.

Переїзд патр. Феофана дав привід козацькому війську зимою 1619/1620 р. відновити свої зносини з московським правительством і уставити наново приязні відносини після всіх пустошень і руйнувань, завданих козацькими ватагами під час Смути. Формальне "пробачення" за це цар дав козацькому війську в 1625 р., але вже козацьке посольство, що було в Москві, на новий рік 1620 приготувало для того грунт.

Отже, по тім всім не повинно бути для нас несподіванкою, що в 1622 р. звісний нам Ісайя Копинський, висвячений Феофаном на єпископство перемиське, але фактично далі займаючись організацією своїх приграничних лубенських монастирів, висилаючи до московського царя слезницю з благаннями матеріальної помочі для цих монастирів і для безпечності усно переказуючи через своїх посланців своє бажання перейти з своїми ченцями за московську границю від польського гоненія, коли на це буде воля царя, заразом велів переказати і більше – що всі православні Польщі і запорізькі козаки носяться з гадкою перейти до Москви, коли їх поляки притиснуть. Такі прохання він поновляв і пізніш.

Восени 1624 р. сам митрополит Ійов – очевидно, за спільною волею і відомом київського осередку, вирядив уже цілком формальне посольство до царя: поїхав фундатор Луцького братства Ісакій Борискович з печерським старцем (титулують його "архімандритом") Памвою Бериндою. Памва повіз в поклін лаврські книги, а Ісакій митрополичу грамоту з проханням вислухати усне доручення, дане через цього Ісакія яко "мужа во всЂм вЂрна и тайну царскую могуща сохранити": щоб цар прийняв під свою руку Україну і військо козацьке, пробачивши козакам їх пустошення московських країв під час Смути, з огляду на утиски православної віри від поляків і небезпеку польського наступу на козаків – її єдиних оборонців.

Я вважаю потрібним навести ці прохання владиків – як паралелю до наведених вище суплік, "Верифікації" і "Юстифікації", писаних на польські адреси. Вони мають не тільки політичний інтерес, а й літературний. Пишучи на польські адреси по-польськи, в термінах і ідеології шляхетської Річи Посполитої, на царську адресу, навпаки, вживали старих традиційних форм церковнослов’янської мови і різних риторських окрас церковного стилю. Місцями їх писання заплутують конструкцію до незрозумілості, сильно нагадуючи шумне послання Місаїлове, іноді ж дають гарні образи і ритмічні каденції; як літературні вироби вони, в кожному разі, варті уваги. На жаль, тільки декотрі листи маємо в оригіналах, інші в московських відписах, не дуже справних 1.

Перша супліка Ісайї Копинського ("список"):

"Благочестивому и христолюбивому князю и великому царю восточному, самодержцу Великия Росии, Москвы и иных земель многих государю, царю, великому светилу росийському, Михайлу Феодоровичю содержащему скифетр царствия.

Благословения божия благоденствия, мира, здравия, многолЂтствия державе твоей от Господа Бога вседержителя недостойный раб твой и богомолец топлейшиі присно желаю.

Исаия Копинский милостию божиею епискуп и ехсарха Малой Росии земли Киевской, раб твой и богомолец, тебЂ державному великому Государю, царю восточному московскому, ниско до земли челом бью и со умилением молю твое благородіє, просячі о жалованье, о святую милостинию. Сотвори нам убогим и зеле оскудным богомольцом своим, понеже не имамы к кому прибЂгнути. Царей и князей и боляр благочестивых не имамы; всЂ отступницы от благочестивые вЂри нашей. Едины ляхи, вторыи унеяты, третиі сымеве єретичестиі. Отовсюду обстоят ны скорби і гонения на благочестие наше и церковь сионскую восточную, матку нашу, хотяще ны растерзаити аки 2 звЂре дивиі, и аки львы рыкают на христоименитых людей, хотяще поглотити.

1 Очевидні помилки, де можна, справляємо, не зазначаючи цього, в сумнівних місцях пояснюємо.

2 В копії: яки.

И нигдЂ не имамы от них упокою, только всЂ, мы благочестивыі в маленьком кутку теснимося на Украине в землЂ Киевской, колько нас особ святительских благочистивых, которых посвятил на степень святительства всесвятЂйший патріарх ерусалимскиі кир Феофан, который был и в вашей велицЂй державе.

Сея ради вины ко твоєму благородию прибегаем и о жалованье просим. Не имамы ниоткуду инуды жалованья и казны: бо аз недостойный раб твой и богомолец сожительствую на пограничной твоей землЂ в держа†великого короля польского. От града державы твоея Путивля верст пятдесят, в мЂсте Лубнах, на пущі, над рекою Сулою нове залежилем 1 будовати святую обитель Преображения господа нашего Иисуса Христа на Мгару. И другую имам обитель давныя за градом Прилукою – святой живоначальной тройцы, зовома Густині 2. В сих менованных обителех еже о Христе братія иноцы общежительно сожительствуют и от своих трудов себЂ снискають потребное, не имуще ни откуду что восприятий.

И сего ради посылают ко твоєму благордию посланца моего, недостойнаго раба твоего, священноинока Гедиона Слобыну, со послушником монахом Леонтием, просячи от нас твоего благолЂпия великого государя царя восточнаго московского, де сотворити нам милостынию Христа ради, якоже рече Писаніе: блажени, рече, милостивиі, яке тиі помиловани будуть. Дающаго, рече, рука не оскудЂет, но исполненна благодаті. За што яз, недостойный раб твой епискуп Исайя, со всею еже о ХристЂ братиею моєю, причетники церковнымі, схимоеромонахи, иеромонахи, иеродияконы, со старцы послушникамі монастырскимі, числом сто пятдесят, за тебя, великого князя и великого государя царя восточного 3 московского, благовЂрные земли державца и прочих многих земель самодержца, и за твофі князи и думные головы, сынов боярских, и прочаго народу христолюбиваго державы твоея всегда повинен Господа Бога вседержителя просити в молитвах і во Проскомидиі.

1 Заложилом.

2 Пустині.

3 Восточново.

И по сем худоумном начертаниі моем, со всею еже о Христе братьею моєю, тебЂ, благочестивому и христолюбивому царю восточному раби твои присниі до земля челом бьем.

Начертана сия грамота в богоспасаемой обители Мгарской Лубенской Преображения Господа Бога і спаса нашого Иисуса Христа, в лЂто от созданія миру 7130, а от воплощенія господа нашего Иисуса Христа, в лЂто 1622, мЂсяца декабря 4 дня" 1.

1 Московська копія в "Малорос. справах" Посольського Приказу 1622 р., серед актів подорожі до Москви Слобини, л. 3; надрукована була в "Матеріалах" Куліша, для нинішнього видання зрівняна ще раз, тим пояснюються деякі відміни; правопис очевидно помосковщений, я його не виправляв – тільки деякі помилки.

До патріарха, з тої ж посилки:

"ВсесвятЂйшему і всеблаженнейшему кир Филарету милостию божиею Преосвященному Патриарху Великой и Малой Росиі и до послЂдних великого океяну, мира, здравія и спасения и многолЂтствия от господа бога вседержителя вашему преосвященству недостойный в епіскопах Исайя присно желаю.

ВсесвятЂйши и всеблаженнЂйши, пресвященный господине отче Филарете! Аз убогиі епископ Исайя ко вашей святительской милости братиі своих посылая пишу, понужен сыи нужных требованьем. Не имамы бо никамо прибЂжища и пристанища, развЂе Господа Бога и благочестіваго и православного царя московского, всея Русиі самодержца. У нас бо, якож самі вЂсте, отнюдь православие умалися і вЂра благочестива оскудЂ. Всюду ереси, всюду не благочестивыи. Ми днесь новопосвящении, иже нас святЂші жі патріарх иерусалімский кир Феофан Посвятій, еже и у вашеі православной земли бых, – не имамы, где приклониті голови свояи. ВсЂ здЂ на Украине предЂле киевском сотЂсняемся, от всюду гонение, от всюду нужда, от всюду беда; не имами откуды что нужных взяті Сего ради дерзнул послаті ко православному вашему царю о милосердие прося. Молю вашу святительскую милость: яко да сходатайстваете святЂм вашим ходатайством милостину и помілованье! Аз винен буду всегда вся дни жизни моея за православного царя і за вашу святітельскую милость Господа Бога безпрестани проситі, И не оставівше прочее со вашею святітельскою милостью посланцови моєму священно иноку Гедиону устнЂ рещій и бесодоватій других, пречее молитве и благословенью вашеі святітельской милості свою худость вручаю.

Начертана сия грамота во святой обителі Мгарстей пресвЂтлаго Преображения господа нашего Иисуса Христа в лЂто 7130-го, а от воплощенья господа нашего Иисуса Христа 1622-го, месяца декабря 4-го дня.

Вашей святітельской милості всЂх благ радетель и богомолеца присныи Исайя Копинский, єпископ и ексарха Малой Росиі рукою власною" 1.

1 Там же, л. 6.

Лист Борецького до царя – маємо його в оригіналі (титулатуру пропускаю):

"Смиренный и недостойный богомолец Іов Борецкий, милостію божіею архіепіскоп митрополит кіевский и галицкий твоєму пресвЂтлому царскому величеству и Богом украшенному образу и богосіятельному лицу смиренія своего нижайший до пресвЂтлых царских стоп и до самого лица земнаго поклан c молитвами к владыцЂ Христу непрестанными прилад отдает.

ПресвЂтлый и богоукрашенный царю! Якоже нЂкогда Іосиф прекрасный сый патріарх от патріархи смотренієм божиим в чужду краину братіями своими в землю Єгипетськую проданный, господин и владыка всему Єгипту, поставлен о прекормленію в богопопущенную казнь не токмо Єгипту, в немже начальник явися, и прочіим странам и язиком, но и самому роду, племени и братіям, ими же продася, послЂжде и прелюблезному родителю не токмо не скуп пшеницопродавец, но и зЂло щедр и премилостив и тЂмже, ими ж продася, единоотечным братіям, предателем своим, родитель вторий и благодЂтель богат поставися. И о всЂх милостивнЂ паметствова, и єдиноутробного си Веніамина благоутробнЂ с слезами пріятова.

Тако и твоє пресвЂтлое царское величество, о цар от царей сый, отрасль и племя великих всея Россія самодержцов! Божіею волею и его всесильным мановенієм не в чужду заведен краину, но свою от заведенія свобождаяй землю, десницею вышнего царскую въспріял еси діадиму, Российскоя великая державы увЂнче ся вЂнцем и облечен бысть порфирою, яко да в первых – ратная от твоєя держави оточив силою креста, ту без бЂди сотворити. Таже да благочестивых род и церков православных в тузЂ работы в злочестивых и безбожных Агарян озлобленій обретающи ся щедротами ти царскими утЂшиши. ПослЂци же и о нас, Росийскаго ти племени єдиноутробных людем державы ти и твоєму самому царскому величеству родом плоти и родом духа єдиноя святоя соборноя апостольскія церкве людех же и градЂх – от нихже банею пакибытія в прародителях ти язическую оттраяс слЂпоту; свЂтом благорозумія просвЂти ся и в порожденіи от воды и духа сьшоположнія дар пріят. Глаголю: послЂди же о святЂй родительници церкви в нас обрЂтающей ся, и о нас, юнЂйших ти братіях; да паметствуєши! И хлЂба прекормленієм щедротами ти милости и промыслом о свободі – обою за родитель тЂм благоволеніем божіим явишись.

О нихже владику Хреста и твою пресвЂтлую царскую державу смиреніем препадающе умилно молим, яко да хлЂбом державы ти препокоєни, возвеличим возвеличившаго тя имия Бога нашего!

И сего ради убо; пресвітлый царю, возносим 1 сія к пресвЂтлому твоєму и нищелюбивому царству и се о ХрестЂ брат и сослужитель смиренія нашего, боголюбезный епіскоп луцкій и острозкій, восточного православія рукоположеный купно c нами от святЂйшого патріархи іерусалимского, господина и отца, господина Феофана, странствующаго от пресвітлоя державы ти Московскія, господин и отец Исаакіє; желаяй царского ти великого милосердія пойде к вам.

Понеже здЂ в державе великого короля польского, государя богом попущеного 2 над нами,

умножившейся злочестивой уніятской от апостатов церкве святоя восточная єреси,

иже поклонишась тому, емуже отцы наши никогдаже не поклоняху ся,

1 Нечітке слово (...нос...), значення приблизно таке.

2 Я відзначив розбивкою сей характеристичний вираз.

и изменише прародительную отеческую восточную вЂру в латинскую западнюю новотину;

и отступиша от преданій отец святих,

и сопротивиша ся истиннЂ,

и всячески гоненіє на правосланых, не хотящих послЂдовати нечистотам их, воздвигоша.

Найпаче же нас, православних епіскопов, от престол, от мЂст и от обителей наших изгнанаша,

и до крове на святую православную віру въоружишася; олтари господни оскверниша,

церкви православныя в латинскую прелесть превратиша,

и просто рещи – всесильнЂ и королевскою державою меч на православных обратиша.

ТЂмже мы, помняще реченноє: укрийте ся в малі, дондеж мимо идет гнів, се здЂ криющесь под крилі хрестолюбивого воинства черкаских молодцов; восхотіхом посещати и великодержавное владычество ти. И молим ся православному царствію твоєму, да сподобиши и сего свободна прийти ко своєму пресвЂтлому лицу, яко носяща благословеніє от святЂйшого престола митрополій києвскоя ієрусалимское и мужа в всем вЂрна и тайну царскую могуща сохранити.

Ємуже да въвЂрится пречудная и многомилосердна держава твоя c всякими щедротами; молюся.

И милости Христовы и благословенія пресвятого и живопріемного гроба владычня иж в Іерусалим, от митрополій кіевскоя препосылаю и свое недостоинство c прилежными молитвами царской ти памети...1 вручаю.

З обители Архангеловы храма Златоверха в богоспасаемом градЂ Кієві августа в 24 (день), в літо бытя міра 7132, смотренія же Владічня 1624, індікта 7.

Твоєго пресвітлаго царского величества всегда раб и молитвенник Іов Борецкий, смиренний митрополит кієвский, рукою власною" 2.

1 Нечітке слово.

2 Автограф писаний тою ж рукою, що і підпис – Борецького – на двох сторінках удвоє складеного аркуша, на стор. 4 печатка з написом... Іов Борецкий "Подлинные Малороссійскіе грамоты" москов. архівосховища № 2. Було надруковано в "Материалах" Куліша, не дуже справно; для нинішнього видання провірено.

Лист Ісакія Борисковича до патріарха Філарета:

"Всесвятійшему и блаженнійшему о Христе отцу отцем, господину кир Филарету божіею милостію патріярху московъскому и всея Великой Россіи. Должноє поклоненіе; яко верховънійшему пастыру красныє ночи 1.

1 Півночі себто.

благовіствующія нам мир благочестія святого восточного, и благая духом

благоговійне облобызаем.

Дывным божиего смотренія таинъством хранимому

и на высоцем апостолъском престолЂ вЂнччанному,

и многими пречистые матере божое и угодников его чюдодЂйствіи сіяющему,

от начала просвЂщенія великим спалителъного крещенія свЂтом просвЂщащеся,

благочестивими царми и великими князями и святителъми паче солнца чювъствьнаго сияуще,

нынЂ же паче и паче божія благодать въсия в державном царствіи доброцвЂтущаго скиптра пресвЂтлого царя и великого князя Михайла Федоровича,

от тебе, свЂтлой зарЂ и отрасли въсиявшей,

самодержца всеа Россійстей земли.

ТЂм же, всесвятЂйшій отче и пастыру добрый,

аз смиренный и недостойный,

божію ж милостію ми молитвами обрадованной пречистои богородици,

естъєсми смиренный єпископ луцкий і острозкий православный,

възведеный на престол епископъский

и хиротонЂсаный от святЂйшого патріархи ієрусалимского Феофана,

в сіе время брЂтающий ся при освященъных обителех Печерских,

купно c преосвященным митрополитом нашим києвским Борецким Іовом. —

Понеже навЂтницы и супостаті и враги креста Хрестова,

унЂтове и отступъницы вЂры святой восточной,

c царем их игонителем на благочестіе наше,

изогнала нас от столиц наших в епископских

и посадиша своих законопреступных,

и жити нам в благочестіи не допускают,

крови христіанскіе проливают,

церкви Христовы разаряют

и отдохнути нам в благочестіи не допускают.

Якоже и услышана есть не єдиною твоим святым ушам пастырским. —

Да увЂси же, святЂйшая глава: о моем окаянствЂ, же єсми ся тут в той земли родих, ино ученик єсм приснопамятного небожчика святЂйшого Мелетія, патриархи алексанъдрийского.

Седм лЂт в послушаніи ему послужих:

и діаконъский степен от святою руку его въсприях,

и к святому Ієрусалиму от него послан бЂх,

и при святом Софроніи патріарсЂ єдино лЂто сътворих,

и оттоль възыйдох в Анътіохію вЂцЂти святЂйшого патриарху Іоакима,

и паки възвратихся к приснопамятному Мелетію,

и только жива его обрЂтох иже при моих очех успе на день въздвиженья чесного креста.

По сем приеємник его бЂ престола апостольскаго александрийского Кирил Кандийчик c Кандіи родом,