Текст книги "Історія української літератури. Том 6"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 46 страниц)

Як головна ж літературна сила, котру Плетеницький відповідно оцінив і не тільки дав усяку можливість наукової праці, але поставив на чолі всієї літературно-наукової роботи, провів на позицію свого "намісника" і таким чином ще за життя свого приготував йому наступство на архімандрії, був Захарія Копистинський, дійсно одна з найбільших літературних сил цієї доби і, безперечно, найбільший ерудит, якого мала тодішня Україна. На жаль, ніяких біографічних відомостей про нього, понад те, що дають його видання, ми не маємо цілком, і зовсім не відомо, коли і як з’явився він у Києві. Його помічник у видавничій роботі, Памва Беринда, присвятивши спеціальну передмову звеличенню роду Копистинських і прославивши як умів усяких інших представників цієї фамілії, тільки побіжно згадав, що великі церковні заслуги покійного перемиського владики Михайла Копистинського (що помер в р. 1610) продовжуються "його двома синовцями, велебными Захарією і Василієм освященными в чину с. ангельськаго иноческаго званія – которыи так правою богословією як и животом побожным и прикладным сияют" 1.

1 Передруковано там же, с. 82.

З того ми знаємо, що Захарія походив з цієї дрібношляхетської родини Перемиської землі, з котрої вийшов перемиський владика. Де він здобув свою дуже високу, як на ті часи, освіту, цілком не знаємо; з його "Палінодії" можемо домірковуватися, що він чимало подорожував, перше ніж осівся в Печерськім монастирі. Як самовидець, очевидно, говорить він, напр., про книги Фіолевого друку, що переховуються по різних церквах Галичини, Волині, Підляшшя 1, про "висоце мудрую книгу" Нила Кавасіли, що її слов’янський переклад знаходиться в Путенськім монастирі на Волощині 2, і под. Що він придбав у Галичині, що доповнив у цих мандрівках – зістається невідомим; з того, що він висловлює жаль за тим, що йому не довелось бачити Конст. Острозького, можна міркувати, що учеником острозької школи чи тутешнього гуртка він не був – хіба короткий час там бував. Бачимо, що досить умів грецьку мову, любив її – залюбки пописувався грецькими фразами в своїх святочних казаннях, але спеціалістом у тій греччині себе, мабуть, не чув, судячи з того, що в великих працях над грецькими авторами, які переводилися в Києві, ім’я його не згадується.

В Києві він документально звісний зимою 1615/6 рр. при організації Київського братства: 4 січня 1616 р. підписав він його "Упис" такими словами:

"Во иноцех Захарія Копистенскій исповЂдник, яко и ненавидящи злоє, прилЂпляюще ся благому, составленоє в Кіе†градЂ братство пріимаю и облобизаю, повинующегося апостолу граголющу: "братолюбієм же друг к другу любезни", на сіє же и руку мою подписую – писал дня 4 генваря по старому правдивому року 1616" 3.

1 Ці звістки його процитовано в т. V, с. 132.

2 Палінодія, с. 911.

3 "Упис" у додатках до "Ист. Киев. Академии" Голубєва, с. 4.

Але я думаю, що він з’явився тут значно раніш, може бути, зараз по смерті свого стрия, перемиського єпископа, коли перемиське владицтво перейшло до уніатів. Я уявляю його собі як одного з головних або таки й головного ініціатора всього піднятого Плетеницьким діла: закупка друкарні, збивання наукового гурту, організації книжної продукції. В його "Палінодії", там, де він говорить про Острозьку академію, в тім захопленні і зрозумінні великого діла мені відчувається людина, яка сама пережила подібне, брала участь у подібній творчій роботі в мурах Печерської Лаври. Коли стала на місце друкарня і почалась видавнича робота, він являється її найдіяльнішим учасником, а властиво – керманичем. Рідкі книги не мають його передмови або помітки про його участь у їх виданні; часом ці передмови виростають у цілі невеличкі інформаційні статті (це в звичаї лаврського гурту – пускати при своїх книгах такі інформативні вступні статті) або побожні поучення. Ставши наступником Плетеницького – печерським архімандритом, він зараз же вибирає собі помічника-намісника, правдоподібно, в справах адміністрації, натомість аж до смерті працює в книжній справі і в останній випущеній в світ книзі "Тріоді Пісній" висловлює бажання – дожити стільки, щоб випустити ще й "Тріодь Цвітну" (1627).

Як ближчі помічники Копистинського в цій роботі виступають два типографи-спеціалісти: Земка Тарасій Левкович (або Левонич) і Беринда Памво. Вони на п’ять років пережили Копистинського, вмерли того самого року, 1632, і з ними кінчиться перший період історії Печерської друкарні. Земка разом з Копистинським підписався на "Уписі" братства, з титулом ієромонаха, так що міг у Печерськім монастирі бути при самім початку друкарні. Висловлено було такий здогад, що він прийшов разом з друкарнею, як її закуплено від Балабанів, але одинокий ніби доказ – його похвала Балабанам – не дає ніяких конкретних вказівок на це; пізніш він носить титул проповідника Печерської церкви й ігумена Братського монастиря. На лаврських виданнях його ім’я починає виступати тільки з 1624 р. (на "Номоканоні"), а на другий рік "Толкованіє на Апокаліпсис" виходить з великою його передмовою, підписаною ним з титулами "проповідника слова божого і коректора топографії монастиря Печерського Київського". Максимович здогадувався, що він заступив у цім Беринду, що їздив до Москви в посольстві від монастиря; але потім цей титул "ісправителя в топографії" зістається за ним далі, а в "Імнології" 1630 р. носить ще більш почесний титул "всього типу правителя" (в епітафії "Тератургіми" corrector xiąg y typographiey sporządiciel). Вважався, очевидно, найбільшим майстром у віршарстві, і звичайно, де треба було пустити присвятний вірш, похвалу чийомусь клейнотові чи панегірик, це доручалось Земці; він справді не зле володів технікою тодішнього шкільного "іскусного" вірша; взірці його мистецтва побачимо далі. Крім згаданої передмови до "Толкованія на Апокаліпсис", підписані його іменем ще дві в "Літургіаріоні" 1629 р. і в "Цвітній Тріоді" 1631; передмова до "Літургіарія" – це цілий трактат, поділений на три частини: в першій автор виясняє термінологію літургії, в другій виясняє таїнство євхаристії, в третій викладає історію літургії; виклад опирається на текстах Св. Письма і на великій богословській літературі, виключно грецьких учителів церкви (з новішої богословської літератури цитується раз трактат про євхаристію сучасного грецького письменника Гавриїла Севера); православні богослови XIX в. дуже похваляють його богословський виклад і його ерудицію 1, але зістається неясним, чи ця ерудиція не походить в значній мірі з других рук, з яких-небудь збірок, бо навіть і такий повний літературний апарат у тодішнім Печерськім монастирі досить тяжко собі уявити. Крім того, за свідченням П. Беринди, за Земкою рахується ще одна цікава робота – переклад синаксарів (коротких історичних пояснень свят) у "Пісній Тріоді" 1627 р. П. Беринда в передмові до цієї книги остерігає читачів з інших слов’янських народів, аби вони не дивувались, що синаксари перекладені на просту українську мову, і посилається на домагання "різного причту людей" з "Малої Росії" та наводить різні принципіальні міркування. Але ця цікава апологія перекладання церковної літератури на "общую" українську мову, котру я ще наведу далі, як показується, більше приписує Земці, ніж він в дійсності зробив: обслідування його текстів, переведене останніми часами ак. Перетцом, виявило, що Земка переважно використовував готові українські тексти синаксарів, які знаходив у старших перекладах, а де їх не було, там писав слов’янські (в "Цвітній Тріоді") або давав тексти паралельні і слов’янські. Взагалі виявив на цьому пункті, як характеризує акад. Перетц, досить значний консерватизм 2.

1 Відзиви зібрані в студії пок. В. М. Отроковського "Тарасій Земка, южнорусскій литературный дЂятель XVII в.", 1921 (Сборник отд. рус. яз., т. XCVI), с. 22-3.

2 Українські синаксари в київських та львівських тріодях XVII-XVIII в. Епізод з історії "простої мови" на Україні, "Науковий збірник" за 1925 р.

Його колега Памво Беринда, як ми бачили, був викликаний Плетеницьким пізніш, коли почали друкувати в новій Київській друкарні 1. Викликали його, очевидно, як спеціаліста, що працював ще раніш, при Стрятинській друкарні. Про свої раніші заняття, головно готування свого словаря, він дає цікаве оповідання, яке варто тут навести, бо воно містить подробиці для історії тодішньої освіти і книжності. Подаю в свобіднішім перекладі.

1 Про Беринду маємо тепер дві спеціальні студії: А. Сичевская, Памва Берында и его вирши на Рождество Христово и др. дни, 1912 ("Чтенія в общ. Нестора", т. XXIII) і С. Щеглова, Один з київських літератів XVII, 1925 ("Наук, збірник" за 1925 р.) і чимало більших і менших згадок про нього в загальніших працях (Голубев, П. Могила; Харлампович, Зап.-рус. школы; Возняк, Історія укр. літератури та ін.). Особливу увагу викликав його лексикон (про нього в працях Житецького, Очерк литерат. исторіи малорусского нарЂчия, Булича, Очерк исторіи языкознанія в Россіи, Грінченка, Огляд укр. лексикографії, в "Записках", Львів, т. LXVI, Огієнка, Огляд укр. язикознавства, там же, т. LXXIX.

"Проживаючи свого часу в пресвітлім домі благочестивого пана Федора Балабана – мужа мудрості, великого прихильника божественних книг і людей, в них знающих, бачив я, що в своїй бібліотеці мав він множество книг, і святу Біблію в п’яти мовах – єврейській, халдейській, еллінській, латинській і сірійській, Новий Завіт з толкованнями біблійних імен – антверпенського друку. І з розмови зі мною і іншими набравшими охоти видати справлену слов’янську Біблію, просив він листовно патріарха александрійського Мелетія, посилаючи й дарунки, аби присилав йому еллінську Біблію 70 толковників, типом (друком) або пером начертану, аби тільки була підписом засвідчена його рукою, що свобідна вона від помилок і змін іновірців. Тим часом понудив і мене, хоч і простого, але захопленого тою ревністю, аби я вибирав речення і імена словенські, бо тоді не було лексикону, окрім любомудрого кир Лаврентія Зизанія, тоді дидаскала, а тепер пресвітера; що я з нього взяв і що поправив, мусить бути ясно. З того я тоді почав – поки смерть мого добродія не спинила і його (заміри) і мої: (вибирав) з різних книг і праць, особливо толкування Максима Святогорця, Мануїла Ритора й інших. Потім, через багато літ, коли мене покликано до друкарні (Печерської), до справлення "Бесід на посланія апостольські", і в ній працював два роки вдень і вночі (нощеденствуя), я посписував "произволники", позначені там на боках листів і деякі нерозтолковані (там), і так з тих "Бесід на Діяння" доповнив і зібрав цей лексикон" 1.

1 Післяслово Лексикону словенороського, 1627 р., передр. в збірці Тїтова, с. 187.

Після смерті свого патрона Балабана і взагалі потім, як Балабани втратили свої ієрархічні позиції, Беринда якийсь час працював у Львівськім братстві, як ми бачили, і в цім часі заявив себе визначною віршарською працею – збірником віршів на різдвяні й інші деякі свята, присвяченим новому львівському владиці Тисаровському (1616). В Печерській друкарні, куди його викликав Плетеницький, мабуть, при кінці того ж року, ім’я Беринди стоїть на "Анфологіоні", 1619, з титулом "типографа" і в супроводі комплімента його "обичности в благоіскустві типографськім".

Повернувшися до Львова, очевидно, на те тільки, щоб упорядкувати свої справи, він зараз же 1620 р. випускає "Номоканон" і після того аж до смерті зістається на чолі друкарської справи печерської – найвищою рангом особою в друкарні (степенем вищої від Земки). В "Імнології" – цім "особовім складі" її (1630), титулується він "типікароводцем", а за свої заслуги одержав (мабуть, під час побуту в Києві патр. Феофана) почесний титул "протосинкела трону (патріархату) єрусалимського".

Привівши з собою зі Львова своїх свояків – сина Лукіяна (Лукаша), котрого бачимо серед "спудеїв" Братської київської школи, і Стефана Беринду (брата чи братанича), він поставив цього на роботу в Печерській друкарні, і він уже на "Бесідах" 1623 р. значиться разом з другим своїм товаришем як "благовЂйній и розумичній от прототипа типографове" і в такому рангу молодого типографа зістається, мабуть, до смерті свого брата як його технічний помічник (попросту, мабуть, складач і коректор).

Оця трійця – учений богослов Копистинський і два менші спеціалісти-книжники П. Беринда і Т. Земка – становили осередок, хребет печерської видавничої й літературної роботи. Більш епізодично брали в ній участь інші печерські і позапечерські літературні сили. Для ілюстрації, як виконувалися значніші літературно-видавничі праці, наведу кілька редакційних пояснень, що подаються часом у печерських виданнях.

Випускаючи "Анфологіон", редакційний колектив просить читачів пом’янути передусім архімандрита кир Єлисея, аби бог "усугубив літа сідины єго в прочая, усугубити ввірений йому талант сподобить яже о благочесній церкви восточния" (дасть змогу йому для неї ще потрудитись) 1.

"Його ж подвигом, попеченієм і тщанієм неліностним движим (ініціативою і намовами) пречестний в отцях кир Іов Борецький, ігумен святої обителі архистратига Михаїла Златоверхого в Кієві, учитель сий благочестия і достовірен в божественных писаніях, всяким прилежанієм от істинного греческого на словенскій діалект ісправив, многа ж і істолкував. В дечім привніс ісправленіє преподобний і благородний в архідіаконах кир Захарія Копистинський, муж ревности презільної в благочестії, словесно ж премудр і в богословії, і в ісповіданню православної віри. Посліди ж привніс подвиг бодростного ізслідователів ісправленія честний в єромонахах кир Памво Беринда, обичнішим по благоіскуству типографському діланнєм. І інші сопоспівшниці в сих (справах) – котрих імення нехай напишуться в книгах живот" (передмова "кліриків св. великої церкви Лаври печерської") 2.

1 Там же, с. 55.

2 Передр., с. 23.

Історія видання "Бесід Івана Златоустого на посланія ап. Павла", що їх печерський гурток уважав верхом своїх досягнень (це була дійсно монументальна праця, прегарно виданий фоліант, понад 1600 сторінок друку, призначений не на якийсь практичний церковний вжиток, а для чистого побожного задоволення), оповідається так:

"Передусім треба згадати пресвітлого і державного того Василя Константиновича Острозького, воєводу київського, що був великим ревнителем і поборником православної віри східної церкви, правдивого отця і добродія Русі ("Россіи"). Піклуючися про побожність і маючи велике бажання книги видавати, – що й далося йому, – хотів він і цю книгу, як і інші, майстерством типографії подати.

Також годиться згадати тут пресвітлу і благороднішу княгиню Федору Чорторийську Боговитинову, хорунжину волинську, добродітельми украшену: піклуючися про ангельське іночеське життя, вона гідно приложила до себе писане про Юдиф: прославилось ім’я її на всій землі, бо до красоти її була придана чистота, і не знала вона мужа всі дні життя свого, коли помер її одинокий чоловік. Оця христоіменита, як та Олімпіада Константинополітана, з пресвітлого роду преподобна і найвищих добродітелів св. Івана Златоустого учениця і наслідниця, упросила преподобного священоінока Кипріана, з города Острога мужа, в еллінськім діалекті іскусного, що в Енетіях (Венеції) й Патавії любомудрствував, а потім на горі Афонській жив і тепер там в премудрості й воспіванні, й ума просвіщенню пробуває, духовно насоложуючися будучими благами небесного Єрусалима. Сього – кажу, – ублагала вона, щоб він зробив переклад (перевожденіє) з еллінського язика на словенський "Бесід св. Івана Златоустого на посланія блаженного Павла". Це він і зробив, тільки типографії бачити того перекладу не довелось.

Нарешті приємно мені спомянути пресвітлого і православного Михаїла Корибута, княжа вишневецьке, старосту овруцького – другого Геракла і Гектора 1. Цей теж велике мав бажання видати цю книгу своїм коштом і грошима, і дав був уже задаток, але смерть перебила і не дала досягнути бажаного.

1 Иракліа і Ектора второго – це той Вишневецький, що до нього звертався з своїми видавничими планами Вишенський, а Смотрицький присвятив ’Тренос".

Тепер же зволила благодать духа св. осінити преподобного і блаженного отця нашого кир Єлисея Плетеницького... що він у порученім йому дому божім, з обов’язку свого все проходячи і розважаючи і все добре порядкуючи, знайшов книгу цю, полюбив її і захопився доброю щирістю та став радитися, з ким йому бог дав, про її справлення. Зміркувавши ж і намітивши свобідного і незайнятого благоговійного мужа, словеснішого дидаскала і вітію, стяжавшого уміння й іскуство художнього елліно-грецького язика пречесного отця кир Лаврентія Зизанія Тустановського, пресвітера, ісповідника і проповідника св. православної віри, він його упросив люботрудно подбати – той переклад (превожденіє) провірити й виправити. Він же, люб’язно прийнявши це доручення, з найпевнішим архетипом елпінським, добре спорядженим в городі Етоні 1, два роки працювавши над цим, виправив цю книгу. По цім пречесний і блаженний отець наш кир Єлисей архімандрит – направду гідний назватись благочестя ревнителем, муж добрих намірів, ідучи за прикладом того пресвітлого і православного Василя Константиновича Острозького, уже в старості глибокій благообразно процвітаючи сивинами, а як в юності трудолюбного і вірного свого господина раба являючи з себе, такого, що помножив свої таланти, як олива плодовита, плодоносячи в дому божім, і неустанно роздумуючи про добро, – здійснюючи свою першу обіцянку: сповнити церкви книгами... постарався з пречесною братією внести до топографії цю книгу. Доручив її мені, найменшому з усіх, ієромонахові Захарії Копистинському епітропові (попечителеві), і чесному ієромонахові Памві Беринді, пильному в бож. писаннях і в ділі цім розумноіскусному. Ми ж, виконуючи свій послух і разом з тим бажаючи для церкви російської такого скарбу, стали до цього діла і, маючи грецькі книги і словенський архетип, в міру уділених нам здібностей, як у самім тім зводі, ще раз його очищуючи і виправляючи, так і у всіх інших іскуствах і строєннях, котрі відкриває книга, благорозумно трудилися... а пособляла ж інша чесна братія, котрої ймення нехай напишуться в книгах живота" 2.

1 Eton – місце відомого англійського університету.

2 Передмова 3. Копистинського, 1623 р. (передр. с. 57 – 8).

Післяслово додає ще кілька небезінтересних рисочок:

"Промислом пильністю й благословенієм пречесного і блаженного отця кир Єлисея Плетеницького, архімандрита печерського (київського), радою освященних і чесних єромонахів, старців і братії, в користь і славу християнському слов’янському родові, на укріплення його в вірі святої восточної кафолічної церкви, вчинена була ся душеполезна і богодуховенна книга... Трудилися в художестві типографіювання книги сеї побожні руські мужі: трезвений і ціломудрений Тимофій Олександрович, маістер художества печатного. Благоговійні і "розумичні" в прототипі тилографи Стефан Беринда і Тимофій Петрович – їх і інших співробітників, що в тім потрудилися, нехай будуть написані в книгах животних" (пер. 55).

Продовженням цього діла була друга монументальна збірка "Бесід Ів. Златоустого" – на "Діяння апостолів", випущена 1624 р. (556 стор. фоліо); історію її видання той же Копистинський описує так (подаю в скороченій парафразі):

"Той же пресвятий дух і в теперішніх часах послав свою благодать і дар в душу блаженного і преподобного отця кир Єлисея Плетеницького, вложив його преподобію бажання цю книгу толкувань св. Івана Хризостома бачити переложену. А до цього його бажання благодать господня дала і піднесла православного словеснішого мужа кир Гавриїла Дорофеєвича, примікірія п(ечерського) 1 і клірика львівської церкви, дидаскала елліно-грецького любомудрішого і художнього язика, так що він з елліно-грецького архетипу, в Етоні спорядженого, переложив на словенський язик розумно (зрозуміло) і правильно, як то бачите. Тому я його всім церквам, як колись ап. Павел своїх співробітників, поручаю і в благодать і любов віддаю...

Потрудився, крім нього, над цею книгою також священоінок Йосиф Святогорець, проповідник слова благодаті і протосинкел св. патріарха александрійського: він, прочитуючи той слов’янський переклад (превожденіє), з грецьким архетипом порівнював (слЂдовал). І так за благословенням православних архіреїв ця книга була видана (изобразися) типографським художеством. Нарешті ще в конечнім виправленні словенського перекладу і в художнім друкарськім устроєнні цієї книги послужив благоговійний ієромонах Памво Беринда, протосинкел патріарха єрусалимського, розумом і рукою пильно виправляючи і працюючи. Інших же ділателів нехай напише Бог в книзі живота (передр. 99 – 100)" 2.

1 Так розуміють це п, але поза тим чи Гаврило Дорофеєвич працював у Києві, чи у Львові (де він був членом братства, з котрого якийсь час був виключений за різні шкоди братству) – невідомо.

2 Цих менших ділателів згадує друкарське післяслово: "Подвизаша Же ся в дЂланіи сеа богодуховенныа книги благоподвижніи и благочестивій друзи в типографіи в составленіи писмен типографски Стефан Берында и Андрєй Наумович и прочіи любомудріи обещницы в своих им дЂлах" (передр. 94).

Осібно поминається пам’ять Константна Богдановича Долмата, фундатора Дятеловицького монастиря (підданого ним у завідування Печерської Лаври), що записав певну суму також Лаврській друкарні, котру вона обернула на видання цієї книги ("славить єго и побожне почитаєт и Лавра Печерськаа кієвськаа, выносит свЂтло и явно выхваляєт в ней типографіа, бовЂм и до тоєи суммою пЂнязей приложил ся – которого, большим єднак монастырским коштом тая выдаєт ся на свЂт книга", передрук 101).

Родичеві цього Долмата був присвячений третій капітальний екзегетичний твір, що, по гадці Плетеницького, має служити доповненням толкувань на книгу "Діянь": Андрія Кесарійського "Толкування на Апокаліпсіи", – випущене вже по його, Плетеницького, смерті Захарієм Копистинським, з передмовами Копистинського і Земки, що так оповідають історію видання:

"Тому що старі зводи Апокаліпсії попсовані і поскорочувані, цю (Апокаліпсію) многотрудно перетолкував з еллінського пречесний пресвітер господин отець Лаврентій Зізанія (так) Тустановський, муж в еллінських і словенських іскусний, дидаскал і проповідник слова божого. Потім люботрудящі вдруге порівняли з тим еллінським і виправили і розв’язали, в совязанном разумЂ (розтолкували неясне), доповнили місцями Писанія, там згаданими, прикрасили при кінці каталогом (покажчиком) задля легшого вишукування речей і доповнили словом св. Єфрема на Преображення... і словом Золотоустого про рівність апостолів між собою. До цього всього приложив в друкарні свої здібності пречесний єромонах і протосингел Памво Беринда" (пер. 144).

Йосиф Кирилович, згаданий вище як справщик "Бесід на Діяння", виступає іншим разом того ж 1624 року як видавець Псалтирі, "прикладом" (жертвою) того ж Конст. Долмата; в короткій, але доволі живо і місцями гарно написаній передмові 1 він пояснює свій, так би сказати, критичний метод: палеографічні міркування, котрі привели його до деяких поправок у традиційнім церковнім тексті Псалтирі (передр. 89).

1 Така, напр., його похвала Псалтирі: "Но что єще реку о Псалтыри? Въистину многоє ся єсть преизящество, множайшеє достоинство, премножайшіи ползы. Сухою бо се (якоже глаголют) мимошед ногою (побіжно згадаю) яко о єже єй кратко в себЂ съдержати Ветхая и Новая Писанія – малою Біблією нарицаєт ся. Мимо шедъ яко повЂсти о множайших древних лицах и вещах в себЂ содержит. Умолчав яко о всесвятей Троици и смотреніе єже на земли сына Божія и о тайнах церкве велегласно пророчествует..." – штучно і зручно збудований період.

Далі зветься справщиком "Поучитель авви Дорофея" -

"исправи ся сіє от древняго истинного и славного єллино-греческаго діалекту всечестным ієромонахом кир Іосифом протосингелом святЂйшаго великого престола александрійского и поклонником святых земель Палестины и Синаа. Вину же сему подаде иже в священноиноцех всечестный господин отец кир Памво Берында, протосингел єрусалимский и архитипограф предреченной св. Лавры, иже и многлЂтиЂ; о сей душеполезнЂй вещи попече ся, и нынЂ много помощію божією потруди ся в исправленіи, типографским дЂлом з славенского языка" (передр. 192).

Межи молодшими членами цієї друкарської колегії 1 вартий особливої уваги вищезгаданий Тимофій Александрович, Вербицький прізвищем.

1 Повний технічний персонал друкарні, що звичайно в передмовах і післямовах записується тільки "в книгах животних", знаємо з 1630 р., коли він видрукував великодній привіт свому архімандритові, виписавши під поодинокими віршами ймення своїх членів з повними професійними титулами. Вони виступають тут у такім ієрархічнім порядку: Ієродіакон Исаіа типонадзиратель. Инок Артемій Половкович типонаблюститель. Стефан Берында типограф. Нафан ЗЂнкович батирщик. Дімитрій Захарієвич стлъпоправител(ь). Парфеній Молковицкій изобразитель. Михаил Фойнацкій изобразител(ь). Павел Макарієвич батирщик. Феодор Кипрієвич батирщик. Леонтей Ієрусалимович писмолеател(ь). Після них – як особа вищого порядку – П. Беринда типікароводец і Тарасій (Земка) "всего типу правитель". Щодо наведених назв, то "ізобразителів" уважають за рисовників, що рисували ілюстрації й оздоби до книг, а "батирщиків" – друкарів у тіснішім значенню, тих, що мастили фарбою гранки і набивали на них папір (Титов, Типографія Кіево-Печ. Лавры, с. 216); але "ізобразителі" теж може значити друкарів, бо "изобразити" – це теж термін, рівнозначний з "друком видати".

З київських актів викрилося, що це був не якийсь-небудь монах, а заможний київський "обиватель" – міщанин і заразом "товариш війська й. кор. мил. Запорозького". Пропрацювавши в Лаврській друкарні кілька літ, він заложив свою власну друкарню, правцоподібно, для цього закупивши восени 1624 р. велику садибу коло церкви Спаса у жінки козака Путивльця, що під той час пробував "за Порогами", за поважну суму 200 кіп литовських, і на другий рік випустив "Часослов по уставу стых ієрусалимских обителей", з присвятою митрополитові Борецькому, а рік по тім повторив це видання. Це була доволі велика книга, 288 – 294 сторінок кварто, друкована письмом і матеріалом, дуже подібним до лаврського або, може, навіть і лаврським таки. В післяслові, адресованім "всЂм о христЂ избранным прежде вЂк по предувЂдЂнію вЂчнаго Бога в народЂ Росском сыном церкви восточныя и всЂм съєдиняющим ся тоя православію", видавець зве себе "многогрЂшным и худЂйшим в художест†типографском" 1.

1 О. Истомин, Матеріал для біографії "друкара" Тимофея Александровича, "Чтенія Нестора", XII, 1898; про пізнішу його долю у Огієнка, Історія українського друкарства, с. 303 і далі.

Заможний київський міщанин-козак майстром Лаврської друкарні і потім самостійний друкар – це явище, варте того, щоб його відзначити. Воно служить ілюстрацією того ентузіазму, захоплення друкарським мистецтвом, "кунштом", яке проречисто виявляє себе в передмовах лаврських видань. Ми знаходимо тут як похвали і незвичайно високу оцінку цього друкарського "художества" взагалі, так і вислови сподівань великої користі від розпочатого лаврського діла для народу "іафето словеноросійського" і всього православного "словено-ілирійського світу", для котрого – не тільки тіснішого українського – призначала свої видання Лаврська друкарня.

В передмові до "Анфологіона" так представляється походження друкарства: "тому, що многорачительний і люботрудний (відданий всяким клопотам), а на красу лінивий ум чоловічий не міг з рукописних букв, через своє убожество, доходити і навикати (євангельських слів) то божественне піклування, все справляючи на спасення людське, в цих останніх часах зводило зробити легкими до ознайомлення і набуття, коли книги стали виготовлятися, писатись і подаватись письмом через печатарське діло. Правда, що дуже хитре, і коштовне, і тяжке для начинателів, але легке до набуття, многокорисне і многонаказательне для пильних покупців (стяжавателів)! Так скрізь закладалося багато типографій або друкарень, виходило з них багато книг ріжних учень, і користь несло християнському родові, в різних народах і в тім нашім, російськім, і також ревністю порушений побожний і христолюбивий, святої пам’яті благородний муж, господин федор Юриєвич Балабан на Хорохорині, в попередніх роках цю (друкарню) спорудив, до діла призвів і печатарством молитвословних книг, себто требників, приложився до церковного добра (исполненія), корисно, бездоганно і потрібно. Коли ж перемінив він тлінне на вічне і пішов у блаженні місця, а ту (друкарню) порожньою лишив, преподобніший отець кир Єлисей Плетеницький, волею божою архімандрит монастиря Печерського київського, схотів до інших піклувань про церкву і загальної направи чернечого життя і трудів на укріплення отцівських предань і догматів єдиної святої соборної апостольської церкви східного православія: аби вічним і непорушним зберегти отцівське благочестя і правило церковне. Набув цю (друкарню) в тім домі ціною срібла й, перенісши до святої обителі Печерської, разом з усею в Христі братією радився, який би то перший сніп жита свого Богові привести і православних серця звеселити, а божі храми оголосити" (пер. 21).

Випускаючи в світ "Бесіди на посланія ап. Павла", той же автор, Захарій Копистинський, звертається з таким закликом до вірних народів:

"Радуйсь і веселись православний Яфето-Російський роде.

Веселіться й тіштеся всі роди одного з нами благочестя й ісповідання! Зволив Бог повістити своїх правовірних таким даром – книгою рівного з апостолами учителя св. Івана Золотоустого! Се другий Павел зі сходу, як птах, перелітаючи вселенну, дарунком до вас приходить, і в нім – смію сказати – сам Іс. Христос вам приноситься: в однім і другім (Павлі й Івані) говорив він! Се від престола первозванного св.верховного апостола Андрія св. церкви константинопольської преславний учитель 1 прибуває до своїх країв (епорія) – до Росії й до інших, бажаючи в сих часах гоненія научити своїх і в правих догматах утвердити..."

1 Ів. Золотоустий був патріархом царгородським, отже, мовляв, сидів на престолі ап. Андрія, що тут, до речі, називається "верховним апостолом" – титулом, що прислугував патронам Риму Петрові і Павлові.

А в передмові до другої серії "Бесід" на "Діяння" він кличе:

"От знову приходить до нас оцей вселенський учитель божественний Хризостом (Золотоуст), перше одягнений слов’янською ризою гомілій на посланія св. апостола Павла, тепер прикрашений сарматською багряницею гомілій на діяння св. апостолів. Приходить, – кажу, – від друкарні св. Печерської Київської Лаври, маючи на тій ризі найдорожчі перла праведних догматів і безцінні взори живописаних образів побожного життя. Він так прикрашений приходить – ви ж його люб’язно прийміть! Прийміть його, Яфетове плем’я, – роси, слов’яне і македонці! Набувайте його, болгаре, серби й босняне! Цілуйте його, істряни, іліри й далмати! Стрічайте його, молдавани, мунтяни й угоро-волохи! Приймайте його, чехи, мораване й хорвати! Вся широко-власна (широка землями) Сарматія, полюби й придбай його, і всі православні, як якийсь евхаристирій (дарунок), прийміть любовно сю книгу і вважайте її за дорогоцінний скарб. Бо з давніх часів християне шанували сю книгу, як то видно з житія св. Індія і Домніни" (пер. 102-3).