Текст книги "Історія української літератури. Том 6"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 46 страниц)

Ця кінцева замітка потверджує, що "Порядок" мав бути не стільки новим організаційним планом, скільки кодифікацією, так би сказати, звичаєвого шкільного права, приведеного тільки до кращої системи, і програма ставила собі завданням довести науку до рівня католицьких колегій: включити не тільки піїтику й риторику і філософічні предмети ("от философов, от гисториков, от поетов", §12). "Руська школа", що мала на меті навчити "читати, выкладати, розсуждати и розумЂти" ( §9), "вміти скоропис", знати "церковний чин", "читати і співати", "пасхалію и лунноє теченіє", "личбу и рахованьє", правила морального поведення супроти людей і супроти себе, мала бути наверстована вищою слов’яно-греко-латинською, на взірець вищих грецьких шкіл, які пробувано організувати в другій половині XVI віку, і більш конкретних прикладів латино-польських. Луцька школа так і називає себе "школою греко-латинослов’янською" ще перед реформою Могили. "Артикули прав" цієї школи мають це на записі учеників, але записи до львівської школи мало говорять про це. Тільки священик Іван Сихівський (с. Сихів під Львовом) дає до школи "учити писати, абы умЂл скоропис и иных братственных наук". Про інших – "дал псавтиру учити", перший запис: "Стефану (Зизанію) даскалу рускому на науку словенского письма", "до школы рускоє на науку" (найчастіш, одначе, без усякого такого означення) 2. Але ми знаємо вже, що першим ділом нової школи було упорядження грецькослов’янської граматики 3 на підставі тодішніх західних грецьких граматик, головно Константна Ласкаря, котра служила не тільки для засвоєння грецької мови, але і для граматизації слов’янської й "простої руської мови", давала граматичну термінологію і стабілізувала граматичні форми їх.

1 Тим усім підготовляються.

2 Реєстр учнів 1586-1590 р. в "Архиві Ю.З.Р.", І, X, с. 5 і далі.

3 "Граматика сложенна от розличных грамматик спудейми иже в львовской школЂ" – почата друком ще в 1587-8 рр., випущена в 1591 р. під заголовком: Адельфотис. Грамматіка доброглаголивого єллино-славенского язьзка. Совершеннаго искуства осми частей слова. Ко наказанію многоименитому Россійскому роду". В літературі різні були гадки про те, чи було два її видання: 1597/8 і 1591, чи вона тільки була почата в 1587/8 рр., а випущена тільки раз, в 1591 р. Весною 1588 р. віленські братчики вже мали початок цієї граматики, і в деяких примірниках єсть подвійний заголовок, з двох видань. Про це К.Студинського "Адельфотес", 1895, Харлампович "Школы", с. 450 і далі.

Вона мала в цім своїх попередниць – коротка анонімна граматика словено-латинська, острозького походження навіть була надрукована в Вільні 1586 року, в порівнянні з нею львівська граматика була важливим кроком наперед. Кілька років по ній бувший львівський дидаскал Лаврентій Зизаній видав у Вільні ж "Грамматику словенску совершенного искуства осми частей слови и иных нуждных"; її завданням він ставить не тільки вчити "правописати", але через "риторику и словесницу вкупЂ чесной философіи" доводити до "стественного богословія", але властиво не виходить за межі етимології. Побіжно і дуже недостатньо тільки зачіпаються деякі питання поетики – метрики й віршарства. Як ми бачили, братська програма 1586 р. запевняла, що в школі були підручники риторики, діалектики і філософії: наскільки повні відомості з цих предметів вони давали, зістається неясним і непевним. Але наведені в попереднім томі привітальні вірші, котрими приймала львівська школа митрополита Рогозу на початку 1591 р., ясно вказують бажання йти за представленнями й декламаціями латинських шкіл – дарма, що ці вірші писані "некунштованим руським способом" 1.

1 Див. в т. V, с. 483 і далі.

Щодо науки латинської маємо маленьку вказівку в братських протоколах 1604 р. Того року "принятый был от всего братства до школы за ректора Іоан Борецкій – которому братя подали в моц школу, также и порядки школныє, и поступили єму на кождый квартал давати по золотых польских 10, за що он подяковавши братиям, таковую контентацию завдячне принял и офЂровался дЂтей грецкого и латинского языка учити". Разом з ним прийнято "так до церковноє працы, як теж до учення дЂтей языка словянского", за половинку проти Борецкого плату, бувшого дяка тої ж школи Михайла Сидоровича 1. Школа таким чином знов виступає в двох відділах – нижнім "руськім", яким керує дяк або даскал, і вищім – греко-латинськім, котрим керує ректор: так було в початках, коли руською школою керував "даскал руський Стефан" (Зизаній), а школою грецькою арх. Арсеній, і так знову бачимо тепер, коли вищою школою керує ректор: цей титул уперше приходить тут і може вважатися проявом наслідування латинських шкіл. Та ж протоколярна записка 1604 р. говорить про братчиків, що дають синів своїх до школи "учити языка кгрецкого и латинского" – про їх датки за науку "с хоти своєи поступаючи c преможеня своєго", – отже, потверджує, що й цим разом вища школа була грецько-латинською. Борецький мав репутацію доброго знавця грецької і латинської мови: "добре освічений в свобідних науках, в знанню грецької, латинської й словянської мови ледве кому рівний", – відзивався про нього потім один з корифеїв могилянської школи Сильв. Косів 2. А дерманське видання листа Мелетія патріарха, переложеного Борецьким, називаючи його "надер Апольлови коханим, а в Парнассе на лоне муз выхованым" 3, ясно дає зрозуміти, що Борецький вважався людиною, що збагнула тайни піїтики й риторики.

1 Архив Ю. З. Р., І, XI, с. 58-9.

2 Patericon, л. 180; Харлампович наводить іще відзив з невиданого збірника Миславського, де Борецький зветься "в божественних писаннях искусним, грецьку й латинську мову добре умівим" – с. 389.

3 Каратаев, с. 303.

Під його рукою, значить, львівська школа могла справді здійснити зачеркнений 1586 року план: знайомити своїх спудеїв з секретами піїтики, риторики й діалектики. Але Борецький, очевидно, не довго кермував нею. Від 1611 р. його бачимо в Києві, а я висловив вище здогад, що він перейшов сюди ще перед 1610 роком, в числі інших піонерів нового культурного руху. Відповідного наступника йому братчики не могли знайти. Судячи з пізнішого листа патр. Кирила (про нього зараз будемо говорити) та й інших вказівок, у них не ставало й фондів на відповідне утримання учителів з вищою освітою, і в самій організації Братської школи були деякі хиби, які знеохочували цих учителів – мішання до науки братської старшини, непорозуміння між "строїтелями" й дидаскалами (це могло вплинути кінець кінцем на те, що перевагу взяла нова практика – передача шкільної справи в руки братських монастирів). В 1608/9 рр. братство робило енергійні заходи коло призбирання грошей серед православного громадянства на свої культурні установи – школу, друкарню і на боротьбу за політичні права, що вимагала великих жертв; це було змістом цитованої вище братської відозви 1608 р., яку підтримав з свого боку також новий львівський владика Єремія Тисаровський; підтримуваний братчиками як кандидат на владицтво, він віддячивсь їм між іншим своїми обіжниками, підтримуючи благання братчиків про матеріальну підтримку і особливо підносив вагу Братської школи й потребу вищої освіти 1. Але це все помагало мало, бо, крім недостачі в грошах, була недостача і в відповідних силах, і в самій організації школи. Це виявилось, коли братчики звернулись за поміччю в шкільній справі до свого старого протектора Кирила Лукаріса, тоді патріарха александрійського: він пробував тоді на Волощині, і братчики весною 1614 р. просили його прислати відповідного дидаскала. Кирило, розпитавшися про братські відносини й порядки, вичитав їм у м’якій формі доволі сувору лекцію за їх власну безпорадність і легкодушність у цій справі. Він вказував, що на самій Україні не бракує людей, котрі "смаку наук скоштували і від молодости своєї письмо добре пройшли" і можуть шкільну справу поставити відповідно (для прикладу нагадував їм звісного вже нам Гаврила Дорофеєвича, з котрим братчики були розсварились за те, що він узяв був сторону Балабана, і Лукаріс уже давніше даремно старався їх помирити) 2.

1 Грамота з 3 березня 1609 р.

2 Архив Ю. 3. Р., І, XI, с. 62-3.

Але треба, щоб самі братчики серйозніше ставилися до справи.

"Але ви звикли в церковних справах закладати фундамент, не вибравши грунту і не докопавши його відповідно – через те численні ваші фундації поупадали, і ви подібні, як св. Павло каже, тим, що зачинають справи духом, а закінчують тілом, і з тих причин ми побоюємось, щоб не вийшло такого і в справі дидаскала. Я готов узяти участь в справі, коли б ви твердо взялись довести справу до доброго кінця, а не тільки зачати, а потім недокінчене закинути, що тільки шкодить славі братській, котрої ви повинні пильнувати в кожній справі. Бо коли хочете дидаскала мати і школу фундувати, то наперед треба знайти кошти на те й подумати про пристойну нагороду дидаскалові, бо без нагороди ніхто у вас мешкати не буде і дармо ніхто вчити не буде. У поляків єзуїти хваляться, що дурно вчать і виховують молодіж, але й вони дістають нагороду ріжними способами, навіть далеко більшу від інших. Так і ви насамперед про це постарайтесь. А полагодивши це, мусите такий порядок завести, щоб не всі браття були старшими над школою й управителями, тільки два або три, на певний час, а інші щоб не брали на себе того уряду і не розпоряджались. Завівши такий порядок, коли хочете, щоб ваші дітки вчилися, посилайте їх до школи з тим, щоб не тільки не боронили дидаскалові їх бити й карати, але навпаки – дозволяти їх так виховувати, як він то буде вважати, а не так, як ви хочете" 1.

1 Голубєв. П. Могила, І, додатки, с. 200 – 1.

Але братчики не послухали мудрих рад патріарха, принаймні щодо матеріального забезпечення школи. Навпаки, заклопотані будовою церкви й іншими витратами, вони постарались звести школу на самооплату і припинили зовсім які-небудь виплати з братської скарбони для неї.

В братських протоколах сесії 1637 року читаємо таку постанову щодо дидаскалів:

"Того ж часу п. п. браття учинили порядок таковый между дидаскалами школными на той час при церкви божой найдучимися: Афанасом дяком и уставником церковным и межы Миколаєм Кгреком, в такий способ:

Абы подзвонноє межи ных подЂлено было заровно обом.

Пожиток з продажи свЂчок также подЂленый заровно з них каждого маєт доходити, яко теж и кошт на ных сполный и праца маєт быти.

Кварталы от дЂтей учачыхся Афанасови маєт належати д†части тых кварталов, а третяя Миколаєви Грекови, а то для того же Афанасый повинен будет понеконд (в деякій мірі) выростков, церквы потребных з части своєи сустенговати (утримувати), и сам церкви болшую працу подеймуєт. Кварталы от дЂтей по грошей 15 абы их от кождого родича доходили; а хто может и болше дати, да благословен, нижейникакоже. А єсли бы на час от которой дитины квартал дидаскалов не доходил, мают пп. братьям оповЂстити, а пп. братия мают такового хлопца от школ ексклюдовати.

ОбЂды ведлуг порядков своих давных от каждого хлопца на день назначенный дидаскалове мают доходити.

Дидаскалове теж повинни того з повинности своей пишно доглядати, абы дЂти в боязни божой завше ся находили, наук пилновали, в школЂ уставичными (акуратними) бывали, в церкви со умилениєм и страхом божиєм стояли не проволочуючи ся".

Отже, дидаскали мали утримуватися з школярських оплат, з дзвіниці й свічок 1, а що ці приходи, видима річ, не могли їх утримати, то зійшло на годування натурою: дидаскали обідали по черзі в которого-небудь з своїх учнів. В таких умовах, розуміється, учених людей до Братської школи звабити було не можна. Подвійна плата для старшого дидаскала против молодшого, що це заховується в цих постановах 1637 р., являється слабим відгомоном того порядку, що це був професор вищих класів, тимчасом як другий дидаскал був дяко-учителем. Обидва вони в таких матеріальних умовах сходили все більше на простих дяко-учителів, які заводилися по селах, містах і містечках на взір львівської школи, в яких функція дяка і регента церковного хору чи не вищу ролю грала, ніж функція учительська.

В актах Львівського братства заховалась іще "субмісія" (зобов’язання) братського дидаскала, списана польською мовою незвісного часу 2, не раніше 2-ої четвертини XVII в. Вона дає небезінтересні подробиці конструкції львівської школи XVII в.

1 В зв’язку з цим читаємо науку дидаскалові в його "субмісії", котру наводжу далі, щоб він робив свічки вміру, аби люди не нарікали. – "Архив ЮЗР", І, X, с. 437, Dipl., c. 112.

2 В "Архиві ЮЗР", І, X, с. 435, вона позначена 1686 p. B "Diplomata statutaria", передм. XVI, глухо зазначено, що вона пізнішого часу.

Передусім дидаскал має заховувати тверезість! Він має бути на крилосі, навіть у будніх днях, тим більше під час свят, хіба коли б не міг бути сам за якоюсь великою пригодою, тоді має на своє місце поставити такого, щоб у всім міг допильнувати богослуження, а сам в такім разі має оправдатись перед п. провізором шкільним, чому не був. Під час коли буде співати на хорах "трактом", на крилосі має поставити такого, щоб вмів би добре співати "на надобен глас", і пильнувати, щоб не вийшло замішання. Повинен доконче постаратись якнайпильніше за музику: аби був басиста з добрим голосом, відповідної сили, дискантисти з голосами якнайкращими, також альтиста й тенориста; а дискантів щоб добре утримував, щоб котрийсь не втік з школи через недостаток.

На повечірні "нищі" конче мають щодня відспівати перед образом пречистої діви: "За всіх молишися". До служби в церкві з свічками мають призначатися "седмично" (щотижня). Під час казання діти міські мають стояти рядом проти кафедри. А в школі зійшовшися, діти мають науку від Господа Бога: молитви відправити, потім до науки.

"В школі має пильнувати, аби студенти мешкали в згоді і учтиво, йому (дидаскалові) були послушні, а він теж має їм віддавати всяку учтивість. Кождий студент або виросток (старший ученик) аби вчив свому павперові, в нагороду за його послуги. П. дидаскал має пильно слідити, щоб нищі не провадили літ своїх даремно, нічого не роблячи, і Бог не карав за се того, на котрому то залежить як на господареві (себто дидаскала).

Літом павпери мають ходити з віршами тільки до години вночі, а по годині ночі цвинтар доконче має бути замкнений, і котрий би прийшов по годині вночі, такого карати.

Зимою мають час до третьої години вночі, а по третій годині цвинтар конче має бути замкнений. А коли з виростників котрий спізнився, такого подати до відома п. провізорові.

Під час ранішнього богослуження в великі свята (дидаскал) має неодмінно наказувати "філаксові" (сторожеві, дежурному школярові), аби школу замикав і ніяких шевчиків, кравчиків до школи не пускав, тільки павперів і хлопчиків міських, щоб загрілись. А коли б котрий з ремісників був такий зухвалий, що силою став би вдиратися до школи для сваволі, тоді якнайскорше дати знати до церкви п. дозорці шкільному або котромусь з братів".

Діло ясне, що в таких обставинах всякі претензії на вищі науки – піїтику, риторику, філософію – прийшлось відложити і задоволитися рівнем "руської школи". Вищі аспірації перебрали на себе новозасновані братські школи, головно київська.

Цей негативний досвід львівської школи, вказуваний Лукарісом (він сам, очевидно, чув такі зауваження від приїжджих львов’ян), старались уникнути організатори тих нових шкіл – київської і луцької, що організувалися в тім часі. Мішанням братського загалу в шкільні справи мали, очевидно, запобігти передачі шкільної справи в виключне завідування братського ігумена з братією, прийнятої в братствах Київськім і Луцькім. Дотація монастиря мала заразом служити фондом, з якого фінансувалися Братська школа і так само шпиталь. Устава Братського луцького монастиря, споряджена "на сходце головной публичной" 1624 р., постановляла, що всі нерухомі маєтки монастиря мали бути в "шафунку братском светских панов шляхты и мещан луцких", і ті мають витрачати їх доходи "на будову церкви і всякі потреби її, на прожиток шпитальних і шкільних вищих, на утримання дидаскалів їх, на убогих, що по улицях ходять, на убогих братів, навіщених хоробами і смертю" 1.

1 "Памятники", І, с. 42.

При такій організації відпадала потреба визначати братських строїтелів і їх непорозуміння з дидаскалами: дидаскалів призначав ігумен з-поміж братії, вони стоять у повній і абсолютній залежності, і тут не було місця якої-небудь анархії, було тільки питання, чи серед братії монастиря знайдуться люди досить учені і з здібностями для навчання в школі. В цьому була слаба сторона такої монастирської організації школи; приходилося братись на різні способи, щоб їй зарадити.

З року 1626 заховався протокол вибору ігумена Братського луцького монастиря: фундатор братства і його перший ігумен, колишній ігумен чернчицький, зрікся свого Уряду через хворобу. На його місце вибрали ігумена Яблочинського монастиря Митрофана Дементіяновича, він прийняв вибір і заявив бажання взяти на себе обов’язки ректора Братської школи і проповідника Братської (монастирської) церкви. Братчики згодилися на це і положили йому річну плату сто золотих і передавши доходи, які йшли на монастирського дяка. Це не годилося з принципами "общежительства", прийнятого для Братського монастиря: ні ігумен, ні монахи не могли мати своїх окремих доходів і майна; визначання спеціальної платні й доходів ігуменові в зв’язку з ректорським обов’язком, який він прийняв на себе, треба розуміти так, що він з тих доходів міг наймати від себе учителя до школи ("школы сам през себе любо през свого намЂстника порадне справовал") 1.

Тимчасом як львівський "Порядок" у своїх приписах про приймання учителів і їх виховання мав на увазі хлопцівпідлітків і тому так настоював, щоб їх формально записували їх батьки чи опікуни, вироблені Луцьким братством "артикули прав школи", очевидно, мають на оці спудеїв уже дорослих, які самостійно переходили з школи до школи, вибираючи собі до смаку науку, порядки, утримання:

"1. Кождый штоколвек до наших школ для науки прийдет, сказавши ся ректору, за позволенем єго впрод три дни наукам, порядком, а нищий 2 и выхованю 3 присматривати ся маєт, єще до жаднои школнои забавы 4 и прав припущоный. А то для того жебы сквапливе почавши, прудко не роскаяв ся и предсявзятя не покинул: гдыж не на чверть ани на рок, але ж поки ся научит(ь) кождый до школы приходити маєт(ь), и c таким шлюбованєм приймован будет.

2. Так присмотривши ся єсли не позволити 5 – з благословенством от’идеть а єсли на порядки и права позволить, старшему повЂсти маєть. За котрого росказанєм в реєстр школьный великий, давши до школьной (с)карбоны гроши 4, от пенитархи вписан и межи спудеє принят и поличон будет.

1 Уривок з невиданої постанови в Харламповича, с. 344.

2 Pauper, студент, що хоче вступити до шкільної бурси.

3 Утриманню.

4 Заняття.

5 Не згодиться.

3. Послушенство старшому и тому кому старший поручит кождый досконалоє а праве безсловесноє отдавати будет повинен, во всем єго радячися, слухаючи, без жаднои неволи и шемрання 1 поволными 2 будучи. Бо если в на(й)подлЂйших навет ремеслах тая цнота-послушенство мЂсце и переднЂйшеє маєт, поготовю в науках вызволеных 3, которыи всЂ иныи науки, куншта и ремесла неровно перевышают.

4. Иж розных діалектов в нашой школЂ учити будут, в годины которои чого ся учити мають – споряжоны суть, теды кождый спудей пришедши до науки и не могучи и наук, которым ся тут традуют, и себе – до чого єсть способен, рыхло зрозумЂти, – маєт старшого над школами радити ся, за якую науку взяти ся маєть. И што єму – зрозумЂвши єго и лЂта и охоту и способность порадить, за тоє ся з охотою взяти повинен будеть. Вынявши тых, которыи люб от родичов люб от повинных умыслне для якои певнои науки залецены будуть, и тым єднак пожитечнЂше персвадовати ся маєт..."

Повертаюсь до первісного "Порядку".

5. На годинах школных всЂ в школЂ рано и по обЂдЂ притомни быти мають, вчас приходити, з тихостю вшелякою, без розмов и шептов, мигов и до себе прехажок 4 кожцый присЂдячи мЂсцу своєму, што ся колвек от учителя читати, повЂдати и диктовати будеть, – слухати, поймывати и памятати маєт. Стараючи ся всЂми силами, жебы все слышанноє подобне учителю мог выразити.

1 Нарікання.

2 Послушним.

3 Artes liberales.

4 Не ходячи з свого місця від одного до другого.

6. Жаден жоднои речи, звлаща меж собою так внутр школ як и знадворя ничого становити, гандліовати, куповати, продавати без вЂдомости учителя не маєт. За певне то розумЂючи, же кождая таковая справа и поступок крадЂжом, а за тым и грЂхом смертелным єсть.

7. Як ничого не чинити без вЂдомости учителя, так и в школЂ або згола не быти, албо повно тоєсть по часЂ назначоном прийти, албо пред часом отити жаден важити ся не маєт. Але гды люб небытности, люб замешканя люб отхоженя причина якая ґвалтовная будет, – тую дидаскалу открыти и от него на потребу прощеніє взяти повинен.

Бо кто ся опознит албо раз в школЂ не будет, сродзе ся скарает. Кто два дни неоповЂдне замешкаєт, до школы принят не буде.

8. В школЂ што ся колвек мовити албо дЂяти будет, жаден за порог школный выносити не маєт.

9. Иж наши учневе наук и цноты, а не чого иного учитися мают, теды и того постерЂгаєм, жебы тим двом речюм жаднои в собЂ препоны не мЂли, кгдыж д†забавЂ, собЂ перешкоджаючий, єдна другую частократ выворачаєт. Не мают теды жодных рыштунков 1 воєнных албо яких инакшого ремесла инструментов кром школных мЂти, ани книжок иновЂрских и геретицких ховати 2. Для набытя и захованя истотных цнот, которыи ся на правой вЂрЂ фундуют, – на то все протодидаскал пилноє око мЂти будет повинен.

10. На жадниє бесЂды неучтивыє албо банкеты жаден ходити з тыми которыи пилнуют жадного обцованя и товариства мЂти не маєт. Гдыж человЂк як з преподобними преподобен бываєт з строптивым развращаєть ся. И овшем 3 – в учтивости ся найдучи и з учтивыми товариство маючи, учтивость теж людем зацным так духовного яко и свЂцкого стану в открываню головы и отдаваню поклону выражати. Так же мЂстца Богу посвячоныи як то: моностыр, цминтар и школы над иныи мЂсца в пошанованю мЂти повинни. А тоє учинят гды на них ся знайдуючи збытных поступок, спросных слов и жартов неучтивых выстерегати ся будут.

1 Приладів.

2 Се "ховати" в оригіналі стоїть на кінці фрази, недоречно затемнюючи зміст.

3 З другого боку.

11. Частю же от Бога все доброе починати ся маєт, частю же спудей кождый межи науками вызволеными того первЂй учити ся маєт што єму спасенно, – всі спудеї кождого свята по всіх відправах мають бути в церкві і слухати казання. Нарешті (12) – аби на придбаннє мудрости як найчастіш з мудрістю Предвічною, себто Сином божим входити в одність і товариство, спудеї мають зчаста причащатись – "набожнішим з наших учнів" радиться сповідатись і причащати ся кождого свята, "а недбалшим и недолужнЂшим и всЂм посполу" – чотири рази до року, кождого посту 1.

З правил цих можемо уявити собі цей шкільний елемент, який треба було стримувати від "військових риштунків", від підозрілого гандлю, від ходіння по неучтивих банкетах і т. д. Тимчасом як львівські правила брали в оборону школярів – з огляду на їх малолітність – від занадто суворого поводження учителя, луцькі правила мусять пускати погрозу "срокгого карання", тому що звичайні засоби дидаскала для цього "мандрованого народу" були, очевидно, заслабі.

Київська школа, зав’язана 1614 р. чи коло того часу, виходила з львівських аспірацій кращих часів. Ректорство в ній доручено було тому самому "парнаському возлюблинникові" Іванові Борецькому, котрого були настановили ректором львівські братчики в 1604 році. З огляду на те значення, яке він мав у житті братства і взагалі в київському культурному русі, мусимо на цім місці присвятити йому кілька слів. На жаль, біографія його дуже мало звісна 2. З його листів довідуємось, що Іван Матвійович Борецький походив з дрібношляхетської української родини Борецьких (в теперішній вимові Бірецьких – фамілія ця існує в Галичині досі), що володіла якимсь невеликим маєтком у своєму рідному гнізді с. Борчу, тепер Бірчі, недалеко Перемишля. Мав кількох братів і сестру – потім уся ця фамілія слідом за ним перенеслася до Києва, як зараз побачимо. Вчився в Львівській братській школі – тому називає себе в листі до львівських братчиків "сполбратом и вихованком з вами в богоспасаємом градЂ ЛвовЂ" 3. Де він продовжував потім і закінчив свою освіту – на жаль, зовсім не відомо.

1 "Памятники", І, с. 44-6.

2 Спеціальна праця П. Викула: Кіевскій митрополит Іов Борецкій, "Подол. Епарх. ВЂд.", 1894, ч. 24-48; короткі, але змістовні біографії у Голубєва, Ист. Кіев. Акад., с. 213-4, і Харламповича, с. 388-390, також у моїй "Історії України", VII, с. 408 і далі.

3 Голубєва. П. Могила, І дод., с. 291.

Пок. Голубєв, "вважаючи на досить ліберальні, для тодішнього часу, погляди його на західноєвропейську науку", приймав за певне, що він докінчував свою освіту в закордонних колегіях; але це зістається, розуміється, тільки гіпотетичним. Такий самий його здогад, що, прийнявши в 1604 р. ректорство в Львівській братській школі і викладання в вищих класах її, він на другий рік покинув її через непорозуміння з братчиками в справі платні і перейшов до кн. Острозького, а звідти до Києва; пок. дослідник виходив від звісних нам закидів Лукаріса львівським братчикам, що вони не стараються добре оплачувати своїх професорів, і з того факту, що 1605 р. в Острозькій друкарні був надрукований зроблений Борецьким переклад листа Мелетія з звісними вже нам компліментами перекладчикові 1. Десь не пізніш 1610 року він перейшов до Києва, бо вже в 1611 р. він згадується священиком Воскресенської церкви на Подолі 2 – і потроху поперетягав сюди свою родину (його жінка, донька, сестриниця і рідний брат, в ченцях Порфирій, постриглися потім у Михайлівському монастирі, коли він був вибраний сюди ігуменом; а швагер його Феофан Боярський правив при нім уряд намісника Михайлівського монастиря і був особою настільки поважною, що після Захарія Копистинського був вибраний архімандритом печерським, і тільки коли уряд опротестував цей неприємний йому вибір, вибрано більш приємного йому кандидата, Петра Могилу; другий брат митрополита Андрій був управителем маєтків митрополії за його часів, а можливо, що були й іще якісь члени його родини, документально незвісні). Як "пресвитер храма воскресенія Христова, ректор школы братскоє в КієвЂ" Іван Борецький виставляє літом 1617 р, квит львівським братчикам за забрані в них "книжки граматіки грецкіє друка львовского", себто за звісний нам "Адельфотес" 3.

1 Исторія Кіев. акад., с. 213.

2 В київських актах того року згадується піп Іван Воскресенський (Описаніе архива уніат. митр., ч. 3155, у Голубєва с. 214; трудно думати, щоб це був інший Іван, а не Борецький, котрий підписався сим титулом 1617 р. (як нижче).

3 Голубєва. П. Могила, додатки, с. 217.

Очевидно, вибраний недавно перед тим ректором Братської школи, він умисно вибрався до Львова, щоб придбати книги і все потрібне для нової школи. Це властиво перша реальна подробиця з життя київської школи, яка тільки побіжно згадується перед тим у фундації Гулевичівни, 14 жовтня 1614 р. ("также теж и школу впровадилам и впроважаю" – на записане нею дворище). Вона цінна тим, що свідчить виразно, що Братська київська школа організувалась на взірець львівської, за її традиціями й аспіраціями кращих часів, котрих не вдалося зреалізувати у Львові, і вони були перенесені до Києва 1.

Поза тим про діяльність Борецького в Братській школі і взагалі про життя школи в перші роки не маємо ніяких відомостей. Пізніша записка говорить, що він при потребі бував і чудовим професором священних предметів 2, що треба розуміти так (коли надавати цим словам реальне значення), що він під час свого ректорства викладав не тільки humaniora, але й почасти богословіє. Діяльність Борецького в школі не була довга: його слідом вибрано ігуменом Михайлівського Золотоверхового монастиря 3, що треба вважати виявом великого задоволення київських духовних і світських кругів з його роботи в Братській школі.

1 Пок.Голубєв на підставі звістки "Візерунка" про школи, фундовані Плетеницьким, здогадувався, що школа, впроваджена Гулевичівною на її дворище, була школа лаврська, фундована Плетеницьким (Ист. Кієв. дух.акад., с. 146-7, Труды Кіев. дух. ак., 1887, II). Необґрунтованість цього здогаду доводив Харлампович в цитованій праці (с. 349-351). Дійсно, "Візерунок" говорить про фундовання Плетеницьким шкіл на різних місцях, але не каже, щоб він фундував школу в Лаврі.

2 Записка на одній книзі Київської софійської бібліотеки, опублікована в статті Викула (Подол. Епарх. вЂд., 1894, с. 436), передр. у Харламповича, с. 389.

3 Передмова до "Анфологіона", датована 26 груднем 1618 р., говорить уже про нього як про ігумена Михайлівського монастиря (вище, с. 44) і висловлюється про нього як про "учителя благочестія, достовЂрного в божественных писаніях".

Маючи змогу пізнати його далі на становищі митрополита як діяча з широким політичним виднокругом, політика і національного проводиря високої марки, ми можемо собі уявити, наскільки різностороння і плідна була його робота в братстві і в школі; очевидно, він дійсно був її організатором, якому вона завдячувала свою високу позицію в тодішньому українському житті. Щирих і приязних відносин до неї він не залишив і потім, ставши митрополитом, і гостро й рішуче виступив в обороні Братської школи проти конкуренційних замислів Могили в своїм тестаменті і при усякій нагоді робив їй різні прислуги – напр., під час пошесті, що навістила Київ восени 1630 р., він забрав її до маєтності Михайлівського монастиря і тут утримував до кінця року, поки пошесть минула 1.

Його наступником у ректорстві, також недовгим, був славний Мелетій Смотрицький: про нього як ректора згадує Сильвестр Косів 2, і 1618 – 20 роки це той час, коли він міг займати цей уряд. Він саме тоді обробив для друку свою славнозвісну слов’янську граматику, почату друком в 1618 р. і випущену 1619 в Єв’ю 3.

1 Про це оповідає в своїх споминах Євлевич – нижче, с. 172.

2 "Був над ними (школою київською) ректором Смотрицький, Касіян (Сакович) і інші, котрі по-латині без перерви вчили аж до нас", с. 28, виводи про те, коли це могло бути, див. у моїй "Історії України", т. VII, с. 414.

3 1618 рік стоїть на шмуцтитулі, 1619 на титулі, мабуть, доданім пізніш, разом з "передмовою школьною" – Каратаєв, с. 349.

На заголовку її підчеркується, що Смотрицький написав її, працюючи в школі віленській, очевидно, перед своїм київським ректорством (грамматіки словенския правилноє синтаґма, потщанієм многогрЂшнаго мніха Мелетія Смотриского, в кіновіи братства церковного виленского... странствующаго, снисканноє и прижитоє). В Києві, бувши ректором, Смотрицький мусів викладати головно богословські предмети і вищі курси humaniora та, грецьку мову й латинську. Нагадую, що патр. Феофан у грамоті своїй, датованій весною 1620 р., називає Братську школу "школою наук еллино-словенского и латино-полского писма".