Текст книги "Історія української літератури. Том 6"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 22 (всего у книги 46 страниц)

От того теды Володімера Мономаха Всеволодовича всЂ цареве московскіи и многіи иныи княжата росскіи рожай свой порядною генеалогією ведут(ь). Якож з того Мономаха вышол Мстислав; той уроди Изяслава, от которого пошли Всеволод, Ярослав, Святослав; з тых Ярополк и Святополк. Той славен и мужный был сплодил Георгія а той Михайла, который межи иными сынами зродил Александра, который межи иными подЂлу своєго городами обладал городом названых Четвертая – гдЂ в церкви и имя єго на святых церковних сосудах, особливе на потирЂ 1 злотистом находится вырисованое..."

Опускаю дальшу генеалогію, в котрій, між іншим, автор, на свідоцтво про походження дому Четвертинських від Володимира Вел., наводить оповідання (малоправ доподібне щодо своєї автентичності, але характеристичне для цих традицій), що коли 1580 р. Яков Четвертинський був у посольстві в московського царя, той спеціально цікавився його особою, тому що Четвертинські походять так само від Володимера Вел., як і московські царі.

"Ту так вш. кж. мл. генеалогію в коротце преложивши поступую до другои зацности, а тая ес(ть) òρθοδοξια και εύσεβεια, то єс(ть) православіє и побожнос(ть). Княжата бовЂм Четвертенскій и вш. кж. мл. почуваючися истинным оного Володімера крестителя Росского и другого – Мономаха – рожаєм2 и потомком быти, вЂру и набоженство, которое они з Константінополя от столицы святого первозванного апостола Андреа чудовне приняли, держите як в рожаю так в вЂрЂ продков своих не отступуючи и невьщаючи. В чом правицею бозскою з высокости покрЂплены бываєте и сталыми, адамантови подобячися трваєте. О которого натурЂ пишут, иж ани желЂзом ани огнем не бывает змякчен ани розбит – тоєж ся и о цных Четвертенских держит 3 и славит, же ани огонь ани желЂзо от вЂры их отчистоє не отстрашит.

1 На боці: келиху.

2 Родом.

3 Йде репутація.

А выражаєт то гды так вш. кж. м. як и их мл. другій тоєж генеалогій братя вм. на каждом пляцу церкве Христовы Всходнеи и догмат онои ревнителми ся показовати и блаженнЂйших патріархов всходних поклонниками и послушными становите рачите". Наступає оповідання, як цей князь Четвертинський приймав у своїм маєтку, містечку Животові, патр. Феофана, коли він їхав з Києва на волоську границю, разом з усіма владиками і Сагайдачним, що проводив його "з полком немалым рыцерства".

"Штож єще реку? И то иж Бог вседержитель, всЂх добр давца, вш. кж. мл. обдаровати рачил розумом высоким, ростропностью теж и розсудком поважны, и полетій оздобами. A дЂлным во всем будучи єстесь сторож прав, свобод и волностей, и сторожем Короны и першим вструтом 1 Татаринови, сЂдячи в портЂ 2 Украины и яко в чело непріателеви засаженый.

Находит ся и иных много цнот и дЂлностей рицерских, которыи вш.кж.мл. не толко в отчизнЂ, але и в чужоземных панствах з великою фамиліи своєи славою доказовал. А не див! зацных станов потомкове не идут(ь) єно тором предков своих – о чом я нынЂ понехавши на иный час собЂ заховую. А тераз не от речи розумЂю ту продков вш. кж. мл. цноты, валки и дЂлности вкратцЂ припомянути. Цнота бовЂм не может быти затлумачена, але всюды сіяєт яко ст.Хризостом мовит 3.

1 Відпором, польське.

2 В воротях.

3 Пропускаю цю цитату з Золотоустого, того ж змісту грецькою мовою.

Нехай мя жаден в том не посужаєт(ь), же о воєнных дЂймах нешто наткну! Маю пред собою Давида пророка, который свЂтлых и добрых мужов бои и мужства описывал, маю и монахов: Іоанна Зонара и иных, которыє тоє ж в своих книгах мають. То теды о продках вш.кж.мл. покладаю: лЂтописцы росскіи свЂдчат и память людская подаючая от рода в род з уст не выходит, же продкове вш. кж. мл. кровь за вЂру и за отчизну проливали.

СвЂдчат окопы Луцкіи, на которых з Татары мужнє біючися з дому вш. кж. млсти полеглыи опочивают.

СвЂдчат дикій поля Татарскіи за рЂками Пслою и Сулою мужества Святополкове Четвертенских на он час, гды ся князь великі(и) Литовскій Вітулт выправил был против Тамерланови.

На которой експедицій продков вш. кж. мл. было три браты з людми и хоругвями своими, котрыи мужно билися з поганством, a гды юж перемагати великая моц поганская почала и войско уступовало, нЂкоторій з продкуючих заволал: утЂкайте и вы Четвертенскіи! А старші(й) з посродку них Іван Четвертенскій указавши на кутас рекл: А то гдЂ подЂю? был бовЂм той звычай, же толко княжата и зацныи рыцереве и досвЂдченыи на конь з кутасом всЂдали. И мовил: зезволяю рачей умерети, нЂжли сердце немужноє указати. Где видячи, же юж час пришол живот свой крваве положити, братію свою упоминал сердца им додаючи и миле ся з ними жегнаючи росказал сурмачови або Исходу пЂснь собЂ заграти. И так в оном жалобном заграню охотне, як оный нЂколи великій богатыр троанскій Ектор, где наболшій непріятелскіи был гур 1 з двома братома своими скочивши разил непріятеля. Тамже славне самотреть полегл, собЂ небо и домови своєму славу несмертелную єднаючи 2.

Нуж Сокалскіи могилы умЂли бы заправды повЂдЂти гдЂ продков вш. кж. мл. за гетманства ясне освЂцоного кж. Острозского, великого оного несмертелнои памяти Константина, килка княжат Четвертенских живот свой за отчизну положило. При ЯгеллЂ теж короли полском много доказовали на войнах з Крижаками. А в коротце рекши: завше в том цном гнЂздЂ бывали люде мужныи и дЂлныи, мужеве великій, в радЂ щирыи, в вЂрЂ святой православной сталыи. Якож през всЂ вЂка жаден ся не нашол в том дому вЂры сноєи отступником, хоть в НЂмецких, Волоских и Гешпанских краинах бывали. ВЂрою и цнотою ся тЂшачи кролем паном своим вЂрне служили, а за высокими ся преложенствы не уганяли. Ач в правдЂ многіи з дому того и на високих – рады, о бок панскій 3 – достоєнствах годни сЂдЂти, але на ліосЂ от Бога собЂ дарованом переставали и тым ся контентовали.

1 Полк.

2 Звертаю увагу на цей гарно розповіджений епізод, зачерпнений, очевидно, з усних оповідань Четвертинських, як і усі інші генеалогічні деталі новіших часів.

3 Королівської прибічної ради (сенату).

В том дому за знаменитыи свои заслуги на розных войнах отправованыи от наяснЂйших кролев полских: Казимира и Александра и от СвЂдригайла и от иных княжат літовских данины мают(ь) як привілея о том свЂдчат и метріки літовскіи. Ач вправдЂ дом кж. Четвертенских по розных внутрных войнах княжат росских, а потом за наступеням Літвы задержал ся в Волынской земли при своєм удЂлЂ, а маєтности свои великій мЂл почавши от Луцка з повЂтом Пинским вдолж, а вшир з Чарторійским граничачи. То, мовлю, и болш над то, бы дЂло тоє моєи вокаціи и предсявзятся было – припомянул бым; леч зоставую то часови волнЂйшому. Леч любо тераз люб инного заводу – зацности фамілій и дЂлности княжат Четвертенских выличати досыть, разумЂю, на том бы было, як нЂкоторыи оратор рымскій учинил; одного з Гракхусов дЂлности и зацность выславовати предсявзявши, а в многом събраню людей знаменитых на феатрум вступивши болш не рекл єно то: Выславовати уроженьє твоє и дЂлность реч быти розуммЂю збытнюю. Вся абовЂм реч посп.Рымская вЂдаєт, же ты з дому зацного Гракхусов идеш. Тым вырекши слова зступил з феатрум и отишол 1.

Тоє ж бы и тому цному домови речи. ВЂдают(ь) всЂ, же кнж. Четвертенскіи з дому княжат кієвских идут, и гербу княжат росских по сей день уживают: богатыра оздобного на коню на подобіє ст. мученика Георгіа, а он окрутного пробожаєт копЂєю смока. Што значит(ь) народу Росского мужство великоє, же з найокрутнЂйшим своим непріателем мужнє и смЂло валчит и оного поражаєт. Єст(ь) и другій а той старожитный (которого яко мнЂмаю, снать за балвохвалства до крещеніа уживано) герб: воин нагій з шаблею на кони без сЂдла. Што значит завше готовый и прудкій преважный и сердечный народ Росскій до войны; и же в жадной зброй и тарчи 2 уфности не покладаєт; и же о богатство ані о строй бынамнЂй не дбаєт, золотом теж и сребром погоржаєт, цноту, мужство и славу добрую за накоштовнЂйшій строй собЂ прекладаючи.

1 Схема гадок, може, не зовсім ясна. Автор каже, що він потрапив би, коли б цим спеціально зайнявся, далеко більше розповісти в похвалу Четвертинських; міг би то зробити при вільнішім часі. Але досить вичерпати цю тему неможливо, така вона безконечна і зайва, тому що й так усім звісно родовитість і заслуги цього дому, так як дому Гракхів у Римі.

2 Щит.

А о овом зась убраном, смока убиваючом розумЂю, иж юж окрестившися монархове и княжата росскіи таковым ся почали печатати гербом, показуючи, иж як правовЂрныи христіане в правую вЂру и в цноты святыи убраныи и узброєни будучи, двоякую войну точат: єдну з непріятелем душным, которого през смока выображают, который на царевну тоєст(ь) душу царя небесного валчит 1, а другую з видимым, би найсрожшим 2 своим непріятелем точат(ь).

Найдуєть ся еще высоце знаменитая святая цнота, а тая єсть, иж вш. кж. млст. будучи благочестивым и побожным, любиш, кохаєшся, чтиш и шануєш стан духовный. В чом наслЂдуєш оных припомненых монархов россійских, продков своих. И они абовЂм при дЂлЂ своєм рицерском церкви будовали, духовный стан розмножали, часто их навЂжали, о збавеню 3 своєм радячи ся и пытаючи. И до себе их взывали з великою честю и покорою оным ся завжды ставячи a ялмужными 4 их утЂшаючи.

А поглдядаючи и далЂй, многіи а праве незличоныи зацности в особ вш. кнж. мл. найдуются. Для которых тая зацная зацного учителя книга вш. кнж. зацности офЂрована и дедикована быти сужена ест(ь). Єсть заправды и то межи иньшими не посполитая, иж 5 вш.кнж.мл. прирожоный свой славенскій діалект або язык любиш и выславуєш и силу єго разумЂючи радо книги того діалекту читаєш и многих до читаня и коханья ся в нем побужати рачиш.

1 Натяк на легенду про Георгія, як він убиває змія, що мав пожерти царівну.

2 Найлютішим, полонізм.

3 Спасіння, пол.

4 Милостиня, пол.

5 В друк.: юж.

И слушне! маєт бовЂм язык славенскій таковую в собЂ силу и зацность, же языку грецкому якобы природне съгласуєт и власности єго съчиняєтся, и в переклад свой приличне и нЂяко природне он берет и пріймуєт, в подобныи спадки склоненій и съчиненія падаючи. Венц и найзвязнЂйшеє сложноє грецкоє слово подобным также звязным и сложным по славенску выложити єст(ь) можно, чого иншым жадным анЂ латінским не доказати языком. Чого доводом єсть, же латінскіи переводники таковыи слова обширне з околичностями на свой прекладают язык: многими околичностями ширити мусят. Отколь беспечнЂйшая єсть речь и увЂреннЂйшая філософію и теологію словенским языком писати из грецкого переводити, нЂжли латінским. Который оскудный єсть, же так реку, – до трудных, высоких и богословных речій не доволный и недостаточный. Для того ж в книгах латінских барзо много слов ся грецких находит, и гдыбы смо з книг языка латінского хотЂли всЂ грецкіи выбрати слова, стал бы ся як єдин от иных. И недармо главный и мудрый вЂков наших політік и історік глубокій в книзЂ под именем Мачузского выданой, язык латінскі(й) до ученои конскои єдноходы, а грецкій до прироженои ровнаєт.

З вЂку заисте той славенскій язык єст(ь) знаменит, которого Іафет и єго поколЂньє уживало, – широко и далеко ся ростягал и славный был. Для чого от "славы" славенским названый єст(ь). Заж бовЂм не славный єст(ь), гды от Заходу БЂлого моря 1 и Венецких и Рымских ся тыкаєт границ, а от полудня з Грецією в сусЂдст†и в братерст†живет.

1 Середземного.

На Всход зас(ь) солца над Чорным морем до Персіи притягаєт, а у ледовитого моря ся опираєт. На Полноч з НЂмцами, и которыи учасництво з ними мают, отираєт ся. Не погоржали тым языком славенским и царскіи и кролевскіи дворы – мЂл заисте у них свою знаменитую повагу. Припомню домовыи приклады. Меховіта історик польських дЂєв пишет, иж кролевая Ядвига читовала Библію славенскую, а до вырозумЂнья єи мЂла выклады отцев святых славенским языком, который з Библією читала. Другій приклад: за Казимира кроля в Крако†друковано по славенску книги вЂры и набоженства такового, яковоє мы по сіи дни ведлуг чину церкве Всходнеи заховуємо.

Таковую теды дому и фамілеи вш.кж.млсти зацность, а при ней тыи и тым подобныи єго цноты уважаючому и розбираючому и ними повабленому мнЂ будучи, прислушало вш. кнж. млст. достойне почтити и в дар зацный зацноє што принести. ВправдЂ золота, перел и дорогих каменей (бовЂм полный того дом вашей кнж. млсти!) не приношу. А теж то телесной и конской оздобЂ служит и зопсованю подлежит, и Бог абовЂм з позверховнєй пестротЂ тЂла не благоволит, але внутръняя душЂ красота любезна и угодна єму єсть. Для чого и Давид царь и пророк рекл: Вся слава дщеры царевы внутр, – а тоя царя небесного цорка єсть душа!

Претож приношу дар таковый, который душу в шаты цнот побожных прибираєт и строит!

ОфЂрую дар, который душу попшобляєт Христу! Несу дар, который царства небесного домЂстити может.

А той єсть – книга святого Іоанна Хрисостома, Нового Рима архієпископа, патріарха и учителя вселенского, выкладу бесЂд святого апостола Павла Листы.

Научаєт он в ней вшелякоє побожности кождого стану чловЂка.

Научаєт архієреа, ієрея и инока.

Научаєт царя, князя, велможу и воина, купца и орача и ремесника, богатого и убогого, як на сем свЂтЂ жити и як вЂчного живота доступовати.

А наука єго так з стороны вЂры яко и з стороны живота побожного єсть так достовЂрна, же правои не поблужу дороги, гды то о нем реку: Хто ст. Хрисостома науки в вЂрЂ, в догматах и в живота побожности не слухаєт и дЂлом не проходит, збавен быти не может.

Вспомяну слова Іосіи царя ієрусалимского, который гды онои найденои книги слова закону божого услышал, раздерл, мовит, шаты свои и мовил: Великій гнЂв господній розжарил ся в нас, прето иж не слухали отци нашЂ слов книг тых, абы чинили ведлуг всего писаного в них.

Реку и я: Великій гнЂв божій роспалил ся, иж не слухали отци нашЂ того святаго учителя науки! и на нас роспалит ся, єсли так не поживемо, яко он научаєт!

Того святого учителя писм книги забавлятися єсть реч збавенная. А при нем святого Діонисія Ареопагита, Афанасія, Васіліа и Григоріов Нанзіанскаго и Ниссенскаго, Киріллов Ієрусалимскаго и Александрійскаго, Епіфаніа, Іоанна Дамаскина, Феофілакта и инных c ними єдиномудруючих богословов грецких читати. Не знали того Платон и Сократ, Арістотель и Димостен, што тыи святыи знали и написали. ВсЂх тых авва Арсеній и авва Серапіон, которого єв(ан)г(е)ліє облажило, превышшают. Отцев святых житія и писм забавлятися читаньєм єсть реч збавенная, а не нынЂшнего оборотного статку політіками. З которых читанья до небеснои не можно потрафити політіи, бовЂм з них правды и справедливости не поучитися, єдно абы з славы и з добраго мЂнья один другого здирати. А з писм святых учителей читанья доступити єи можно и великій ся з них пожиток пріймуєт.

БовЂм читаючи и розбираючи писма святых в вЂрЂ ся змоцняємо и стверджаємо и розуму правого набываємо. Незбожный побожности научаєт ся, вшетечник чистоты, піаница трезвости. СмЂлости боязливый, сталости ослабЂлый. Пышный покоры, лакомый щодробливости. Богатый даванья, убогій благодаренія и вдячности. БЂдуючій терпливости, немилосердими милости, окрутный ласкавости, кламца и потворца правды. ДрапЂжник и вырваноє и своє власноє роздавати. ВсЂ таковыи, и иншими злостьми обнятыи з божественных и з святых учителей писм читаня и слуханья лЂпшости учат ся и збавеннои отмЂны набывают. А того всего понятнЂй и прикладнЂй святый Іоанн Златоустый научаєт и особливо господарем и паном ифика 1, то єсть нравоученія єго найпотребнЂй прочитовати часто.

Весели ся, утЂшай ся и милость твоя, пресвЂтлоє кн(я)же Стефане Святополку за щасливого себе почитаючи! Презацный, правовЂрный и преславный оный богатыр княжа – Міхаил Корібут Вишневецкій староста овруцкій прагнул и выглядал дня того и щастя, абы тую собЂ інтітулованую могл был видЂти книгу – на што й знаменитыє задатки кошту нажил. Леч тоє вашей кнж. милости Бог презрЂл щастя, для чого за трещасливого тебе 2 почитаючи повторе мовлю: Веселися и радуйся! Ото бовЂм в пресвЂтлый и зацный дом ваш приходит от Востока антіохійскоє княжа и учитель!

Приходить з преславнои Греція пастырь от престола святого первозванного и верховного апостола Андреа, церкве константинополскои.

1 Етика.

2 Надруковано: себе.

Приходит патріарх и учитель ікуменицкій святый Іоанн Хрисостом – до того часу в шатЂ порфирного філософского єллинно-греческого языка носячійся 1, потом и в латинского прибраный, a нынЂ в шату преславную праславного іллирического діалекту, то єсть славеноросійского оздобне убраный.

A выходит в ней з дому божого – Лавры Пресвятои Богородицы Печерскои, промыслом и стараньєм блаженного аввы нашего кир Єліссеа архимандріта!

Славно и честно впроважаєт ся той гость зацный и странник або перегрін далекій и богатый, несучи нам добра небесныи и провадячи нас правою до церкви небесной дорогою!

О дивноє заиста смотрЂніє бозское: Павел святый, почавши от Ієрусалима, и в около аж до Іллиріка ев(аг)г(е)ліє Христово проповЂдал. НынЂ зась, послЂдних тых часов, гды сы юж к кончинЂ свЂт маєт, святый Іоанн Хрисостом в шату славенороссійского языка убраный, аж до послЂдних Септентріона границ проповЂдаєт выкладаючи Павла и навершаючи службу єго апостольства.

Венц и то здарень 2 – рок другій тому перешол як за ласкою божією мЂле-сь ваша кнж. млст в дому своєм перегріна великого, гостя над гостЂ – блаженнаго отца отцев кир Феофана патріарху Ієрусалимского. Ото снать и нынЂ того ж благословенія дЂйством в дом вш.кнж.млсти другій патріарха, святый Іоанн Златоустый в шатЂ славяно-россійского діалекту входит. А за ними посполу Павел, и сам Іс. Христос збавитель наш. Где бовЂм Xc. там и Павел, а где Павел, там и Златоустый стый. Где абовЂм Пан их єсть, там посполу з ним и вЂрныи єго слуги!

Рач же теды ваша кнж.млст книгу тую приняти так хентливе3, як оных вЂков побожныи мужеве Христа и апостолов єго пріймовали.

Рач приняти так усердне, як оный пресвЂтлый и святый Володімер продок вш. кнж. мл. православную от церкве константинополскои принял вЂру.

1 Вбраний.

2 Припадок, пол.; тут – збіг подій (совпадение).

3 З охотою, полонізм.

Рач приняти вдячнЂи и милЂй над Крезусовы богатства и над всЂ політіки любовнЂй читати и в пошанованю мЂти.

Рач же теды отвореными внутрностями и ласкавыми руками а так честно приняти, як негды Феодосій цар константинополскій тЂло або мощи того святого з Кукус проваженыи пріймовал".

Потім наступає ще одно порівняння з книгою закону, поданою у Йосії, і нарешті автор нагадує Четвертинському своє споріднення, через свого брата Ермогена Копистинського, що згинув недавно на війні, і доручає його опіці посиротілих дітей.

Як бачимо, твір справді інтересний. І з чисто літературного становища конструктивністю, влучно вхопленим і зручно переведеним порівнянням з біблійним епізодом – віднайденням старого закону, мистецько розповідженими епізодами, як історія героїчної смерті Івана Четвертинського над Ворсклою, гарно збудованими риторичними зворотами. Як риторичний твір він може бути поставлений поруч з наведеною вище передмовою до "Книги Діянь"; я ставлю їх вище обох окремо виданих казань Копистинського і зараховую до кращих творів тодішньої риторики. Це справді риторство, а не потуги!

З ідеологічного погляду цікавий цей образ ідеальної людини – "Народу руського", – його представницьких верхів, не змальований в усій повноті, але зручно начеркнений рукою одного з найвизначніших представників тодішньої української інтелігенції: різні чесноти, представлені як реальність, в дійсності – дезидерати не тільки для цієї людини, але для всього сучасного українського громадянства "живот поцтивого чоловіка", як колись назвав свою працю Рей, позитивний образ "дитини руського", що може бути поставлений поруч з поученнями Василя Загоровського й Ів. Вишенського – представників тої ж традиціоналістичної чи консервативної течії, котру представляє також і Копистинський. Сповнювання свого класового і народного обов’язку, твердий традиціоналізм, вірність добрим прикладам і обичаям предків, прихильність і жертволюбність до церкви, прив’язання до грецько-слов’янської культури, книжності.

Я хочу тут спинитися власне на цих мотивах традиціоналізму, що висуває і захваляє сучасному суспільству Копистинський. З чисто історичного становища – це підчеркування богоусвяченості і благословенності старої Русі – церкви й держави, нероздільно зв’язаних в історичній перспективі цієї київської школи.

Присвоєння і використання Мономахової легенди в її північній московській редакції як ілюстрації найвищого політичного блиску й слави, найбільшого досягнення київської державності (царський титул і рівнорядність Києва з Новим Римом серед східного християнства: певного роду паралель до московської теорії Третього Риму – тільки не розвинена і не погублена на київському грунті, записана пізнішими книжниками могилянської едукації).

Сильне підчеркування одвічного руського героїзму – очевидно, принесене сучасними козацькими подвигами і обгрунтоване теорією козацького лицарства як безпосереднього потомка і спадкоємця войовничих київських князів (відсвіження постатів Олега, Святослава, обох Володимирів, Старого і Мономаха як репрезентантів тої старої войовничої Русі).

Особливе піднесення тісного зв’язку Русі – не тільки церковного, а й політичного й культурного – з старою Візантією (що на зверх виявляється і в любуванні в цих грецьких формах – росове, росскій і под.); на це вплинуло відновлення ієрархії, відживлений постулат надавання царгородському патріархові, приїзд Феофана і перехід на царгородський патріархат, безпосереднім зверхником руської церкви старого приятеля і патрона Кирила Лукаріса.

В зв’язку з цим нове оживлення теорій старинності й універсального значення словенської мови "Яфетового племені", "ілірословенського роду": її незвичайна близькість до грецької мови і через те краща придатність до наукового і спеціально, розуміється, богословського вжитку в порівнянні з мовою латинською, не кажучи про польську. Те, що писали на цю тему свого часу Тяпинський, Курбський, Вишенський, по-своєму основніше розвиває, як ми тільки що бачили, Копистинський в цім посланні до Четвертинського, – паралельне місце маємо в "Палінодії"; я подам його тут (част. II, заголовок: Мудрость у Латинников грецкая):

"А што ся Римляне хвалят наукою тогосвЂтною – "чужим перьем хвалятся", "в чужом плащу напинаются".

Грецкіи то суть мудрости – Платонова и Аристотелева и иных философов грецких мудрость, отчасти им удЂленая! А по тых брали науку от Греков за христіанства в заходних сторонах живучих. Особливе и знамените около року 1400 науки на заход внесли Еммануил Хрисолярас, Феодор Газа, Георгій Трапезонскій, Еммануил Мосхопул, Димитрій Халкокондил, Каруль Константинополчик и иныи. Грецкою теды Мудростю хвалятся! И мы Россове, єсли для наук в краи НЂмецкіи удаємося, не по латинскій, але по грецкій розум удаємося, гдЂ як свовласноє, заходним от Греков на час короткій повЂреноє отбираємо, з ростропностю еднак сметье отметуемо, а зерно беремо, уголе зоставуемо, а золото выймуемо. Як Василій Великій в омиліи "О читанью книг поганских" мовит: "Як рвучи рожу, хоронимось колек, так и в письмЂ противных речей и неправых розумов што єсть пожиточного приймуємо, а шкодного убЂгаємо". Можемо теж беспечне речи иж Латинникове верху высокой мудрости грецкой не дошли, и же нижшій и несталый латинскій розум. На довод того кладу тут зацного и мудрого политика полского о том здане. Мовит бо он в единой от своих орацій у тыи слова: "Может незле прировнати розум грецкій до самородного ходу или до едноходника коня, который нЂколи не ухибить и поты трваєть еднаковЂ, поки коня ставает. Розум зась Латинскій немаль пошол на учоную иноходу, которая што-раз ся отмЂняєт, и за ледаякою отмЂною дороги, гды або з горы, або на гору, або рЂку, або болото переходит, розность берет". Читай о том в книзЂ, в Добромылю през Андрея Мачуского выданой.

А што ся теж ткнет богословіи правой, и тоєю всходною дыхают! Гды бы не книги оных великих вселенских учителей церковных Діонисія, Клеменса, Афанасія, Василія, Ефрема, Ниского и Нанзіанского Григоріев; Іоанна Златоустого, Іерусалимского и Александрійского Кириллов, Іоанна Дамаскина, Феофилакта, Икуменія, Евфимія и иных, – теды бы арыаном, лютераном и калвиніаном не могли дати отпору. Не отдаляємо от помененных святых Амвросія, Ієронима и Августина, бовЂм тыи жродла богословіи церкве всходной черпали. Еще мовлю: гды бы не историкове грецкій, которыи о дЂях церковных и о христіанЂх оных первых писали, – не знали бы Латинникове што ся в первотинах дЂяло. Штож речемо о высоком ангелском лику, мнишеском?! Где бы не у отцев святых всходных видЂли и читали о тайнЂ сего, – нигды бы были не знали о нем. Леч тых часов Латинникове в многих частех помененых богословом науки и синодалних догмат и выроков уступили, и не в єдном выкрочили, як ся многими книгами, от Греков и Россов выданными, довело и от мене наперед предложило" 1.

Дещо потім було використано "Синопсисом" Гізеля і ним спопуляризоване, як усі ті божі благословення Русі, Мономахова легенда тощо, але дещо пролинуло і пропало безповоротно, як оця теорія наступства в козацтві княжої Русі, що так скороминущо промайнула на початку 1620-х рр. і не була своєчасно розвинена, а уступила місце схемі митрополитанській московській – продовження київського князівства в московськім, і тільки наново піднесла її козацька ідеологія XVIII в., але вже з значно меншим впливом, бо в конкуренції з цією київсько-московською концепцією другої половини XVII віку.

Це дуже жалко і навіть дивно, що весь оцей вибух традиціоналізму 1620-х рр. не вилився, не сконкретизувався в якомусь історичному творі – чисто історичному виводі руського народу відповідно тодішнім концепціям. Всі потрібні елементи його були готові: Яфетове плем’я, слов’янсько-ілірське розселення, апостольська проповідь, одержання царства з Візантії, геройські походи Старої Русі, боювання з поганством. Не бракувало й джерел. Поруч всесвітних хронік, що не пройшли без впливу на українські концепції і, безсумнівно, дали свої розгалуження в українських компіляціях (досі не досліджених) 2 і різних польських компіляцій, що включили в більшій чи меншій мірі також і український літописний матеріал (Длугош, Кромер, Стрийковський), використовувалися й "руські" компіляції (всуміш українські й московські), а серед них докопувалися й перших джерел: саме в 1620 – 1 рр., в тім самім Животові, резиденції цього самого Четвертинського, списувано копію нашого старого київсько-волинського збірника XIII в., що тепер обертається в учених колах під випадковою і нічого не вартою назвою "Іпатіївського літопису". Писець його так записав свою роботу (подаю її в перекладі, бо ми маємо його в польській транскрипції, в копії, списаній польськими буквами з Животівського списку, і не дуже, видно, докладній):

"Ізволенням отця, і споспішенням сина, і совершенням пресвятого й животворящого духа, повелінням і всяким піклуванням (тщанієм) боголюбезного князя Стефана Четвертинського, поборника й ревнителя благовірія єдиної святої кафоличної і апостольської церкви написана ця книга, звана Літописець, Руська Хроніка княження російського, в державі його милості, в богоспасеннім граді Животові року од сотворення світу 7129, а од воплощення Господа Бога і спаса нашого Ісуса 1621, місяця марта 23. Перед тим роком приїхав (щось пропущене) Феофан божою милостю святого града Єрусалима і всеї Палестини патріарх з Москви до Києва, за пановання короля є. м. польського Жигимонта, вже третього, в Києві посвятив митрополита Ійова Борецького і від’їхав до козацького міста Терехтемирова, боячися, аби від ляхів не був післаний на заслання. З Терехтемирова відпроваджали його запорізькі козаки через землю руську до землі молдавської, а як переводили патріарха, тоді й. м. князь Стефан Четвертинський, державця Животівський, яко благочестивий пан з великим числом людей кінно спіткав, а духовенство, немало зобравшися, пішло з хрестами, впровадили до замку Животівського в суботу м’ясопустну р.1621 місяця февраля З дня. Третього дня по приїзді, поблагословивши всю фамілію княжати й.м. Стефана Четвертинського, від’їхав патріарх: з честю відпровадивши, віддали його волохам" 3.

1 Передр., с. 900-2.

2 Пор. сказане в т. V, с. 162.

3 Запис з копії, що переховується тепер у Краківській бібліотеці Чарторийських, виданий в передмові до Полного собрания ЛЂтописей, т. II, вид. 1908. Сам животівський список не відомий.

Порівняння показує, що оригіналом для Животівського списку служив т. зв. Погодінський кодекс-збірник XIII в. (названий так тому, що він якийсь час належав до колекції Погодіна), а списаний знову-таки з кодекса Хлєбніковського (що належав якийсь час купцеві Хлєбнікову – тепер теж у Ленінгр. публ. бібліотеці). Хлєбніковський список був списаний десь у Зах. Україні в XVI в., обертався, судячи з приписок, якийсь час на Волощині. Списаний з нього Погодінський в момент, коли з нього списувано Животівську копію, видима річ, теж був сильно потріпаний в уживанні з перемішаними подекуди картками, і з таким перемішанням був скопійований животівським писарем. Судячи з тісних зв’язків кн. Четвертинського з печерською громадою, що їх ілюструє нам присвята Копистинського, можна з усякою правдоподібністю думати, що його оригінал – теперішній Погодінський, був позичений кн. Четвертинському для скопіювання з Печерського монастиря, котрому, значить, в тім часі належав і тут вертувався – може бути, таки персонально Копистинському, що, мабуть, і звернув увагу свого свояка-князя на "хроніку княження Російського", стараючися в цій княжій родині відживити й розвинути інтереси до її династичних зв’язків і традицій. Він, мабуть, і зв’язав її з Мономаховою династією та її легендою, всупереч власній традиції роду Четвертинських, бо його прізвище "Святополк" виразно вказує на пам’ять походження від Святополка Ізяславича: старшої лінії Ярославичів у лінії Всеволода ім’я Святополк не вживалось, і в вищенаведеній генеалогії, спорядженій Копистинським, ясно видно місце, де незручно пришито дійсний родовід Четвертинських до роду Всеволода – "з них Ярополк і Святополк". В кожному разі, той факт, що не довше як протягом століття постав такий ряд списків: Хлєбніковський, з нього Погодінський, з нього Животівський, і деякі з них зачитувались до повного знищення, обписувалися всякими примітками, глосами і т. д.1, – він показує, що інтерес в українському громадянстві до старого літописного корпусу був великий, і княжа старина будила великий інтерес.

1 Ці глоси, – на жаль, досі не обслідувані, – дописки Хлєбн. кодексу вперше видано в загальному виданні цього корпусу 1908 р. Стара археографія трактувала наші літописи тільки з становища історичних джерел в вузькому розумінні слова: поскільки вони дають фактичний матеріал про події. Аспект культурноісторичний, що кожна копія, кожна глоса будь-якого часу являється культурно-історичним фактом і має з цього становища цінність для свого часу, не був нею усвідомлений. З цього становища пізні копії літописів ще ждуть обслідування.