Текст книги "Історія української літератури. Том 6"
Автор книги: Михайло Грушевський
Жанры:
Литературоведение
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 46 страниц)
1 Памятники, І, с. 17.
Козаччина так далеко не могла поширювати своїх впливів; православне духовенство в Луцьку і взагалі на Волині не мало тоді також готового осередку, хоча б і приблизно подібного до Лаври з її друкарнею, видавничою колегією і под.: його треба було тут доперва витворити під охороною шляхти й міщанства, тимчасом як у Києві він був уже даний в момент заснування і з нього можна було черпати всі потрібні культурні засоби, потрібні для національної акції під охороною козацтва. Козаччина і духовенство (чернецтво) – це була сильніша сторона київської братської бази, тимчасом як шляхта і міщанство київське були слабші від луцьких. З цими різницями належало відповідно рахуватися, утворюючи ці дві нові паралельні бази на підмогу підупалому Львову. Це й було, очевидно, зроблено, коли паралельно з фундацією Гулевичівни, ухваленою її ближчими родичами та земляками, – гурт волинської шляхти, в котрім (в його повновласті луцьким міщанам на ведення братських справ) бачимо сімох Гулевичів (на 46 всіх підписаних), взявся до організації братства в Луцьку – і сама Гулевичівна-фундаторка приложилася потім до Луцького братства, заповівши йому всі ті невеличкі ресурси, якими могла розпоряджати під кінець життя. Поза тим план організації обох нових осередків цілком паралельний, і це, як я зазначив, дає нам повне право й можливість використовувати подробиці луцького організаційного плану на доповнення того, чого не дають нам наші київські документи про організацію київську.
Луцьке братство організовувалось цілком на взірцях братства Львівського, і з того можемо міркувати, що за львівським прикладом укладалися й київські порядки, в часах тутешньої організації. Раз на рік, у неділю антипасхи, загальні збори братства сходяться для відібрання рахунку від старшини і вибору нової управи. Вибираються чотири старші брати, з яких два мають ключі від скриньки братської (інкасують і видають гроші); третій має ключ від "скарбцю церковного", де та скринька переховується; четвертий веде рахунки приходів і видатків, з котрих обраховуються на річних зборах перед братією. Щонеділі, по утрені, відбувають вони сходини, під проводом пресвітера Братської церкви, "розмовляючи о речах своїх" (біжучих), а раз на місяць збирають усе братство на "схажку" по обіді, обсилаючи всіх "знаменем своїм братським". Всі братчики, з виїмком далеко осілої шляхти, зобов’язані на таку схажку прибути, щоб виплатити свою місячну вкладку. На ці збори "на звиклім місці", в домі братськім, має бути стіл застелений, на нім положене Євангеліє, братська скринька і свічі запалені. Священик, а в його неприсутності старші браття проспівають "Достойно", потім читається "предсловіє": "Сиє богоугодноє, законноє, церковноє братство Духом Святым"... (слідують тексти, аналогічні з "Уписом" Київського братства). По цім відчитується "порядок братський", і потім запитують присутні: "Панове братия, кто бы што вЂдал належного быти братцтву абы оповЂдал; а кто бы теж повинен был отдати вину или доход який брацтву, абы отложил", а на кінець: "Єсли кто справу маєт яковую до брацтва или до кого колвек, абы справовал"; при тім застерігається, що "брат яко простый, неумЂєтный будучи", не міг би сам своєї справи відповідно "преложити", то міг взяти собі "достойнЂйшого брата, который бы справу его объяснити умЂл". "Отправивши справы свои вмЂсто жартов непотребных книги абы читани были и розмовы о речах законних и ку збудованю належачих". "З найвыших сил повинни братія старатися о оздобЂ церковной и о казнодЂи (проповіднику) добром уставичном, и о школЂ – яко бы молодь вихованя и цвиченя своє, им пристойнеє, з стараня отцов своих мЂли". "Презвитера дбалого и чулого в повинности своюй и милостника науки повинни держати и во всюм єго слухати и шановати: о такового ся старати, за которым бы яко за пастыром йдучи збавеня своєго доступили: а недбальцу и неумЂєтного в писмЂ яко на срамоту и на упадок свой не повинни терпЂти: намнЂй, єго однак не строфуючи (не роблячи закидів) в житю єго, тылько просячи, абы на єго мЂсце пожиточнЂйшому за благословенієм архиєрейским уступил". Нові братчики зголошуються на братськім зібранні до пресвітера і заявляють, що будуть додержувати братський порядок. Тоді такий новий брат цілує хрест, що тримає в руках пресвітер, дає руку всім братам і складає до братської скриньки 6 грошей. Всі справи і "намови" мають зіставатися "в своюм завартю" (в секреті), і за "виношеннє" винні караються братським судом. Братчик, котрий би собі "легце важил напоминаня", зроблені йому на зібраннях братських, підпадає умовному вилученню, "поки аж ся обачит", і з таким інші братчики не мали за той час входити в ніякі зносини, під загрозою кари, і це оповіщається "в цілім зібранню людей"; хто ж не "обачиться", очевидно, виключається назавсіди.
Трохи згодом, як я зазначив, луцькі братчики рішили, що їм "прикладом иных порядных братств церковных, киновион то єсть общежитиє законников регулы св. Василія Вел., на том мЂстцу при церкви на той братской фундовати пилная єсть и ґвалтовная потреба; а то для того жебы c тым общежитиєм духовных мудрЂйшим и святолюбившим мы братіа церковная, немощнЂйшая и около житейских забавнЂйшая в єдином ярмЂ послушания Христова тягнучи и єден другому помагаючи и заровно працуючи, Двояко над иных болший овоц в виници Христовой учинити, и сами спасаючися и ближних спасению услужити латвЂй могли смо". При тім було уставлено "постановленіє порядноє межи братством свЂцким и духовным, сирЂчь игуменом и иноками обцаго житіа", з свого обов’язку ктиторів Цього новозаложеного Братського монастиря, і на те, "жебы то на часы потомныє статичне без помЂшаня тривати могло, хотбы ся особы в киновии розмаитыи перемЂняли, бо гды бы смо того тепер на початку не постерегли, як то правда, же "што голова то розум", так то бы было, же што бы был игумен, то бы своє што новоє з вымыслу и выналЂзку власного привносил, и так бы речи уставичне мішати мусЂли".
З цього статуту варто відзначити такі пункти щодо функцій нового монастиря. Братія може, за ознайомленням братства, відставити ігумена, "єлибы был самовластный и самострастный", і на його місце іншого з-межи себе обрати. Ігумен має право після трьох напімнень і братству ознайомлень брата безчинного з общежиття вилучити. Мусить він пильнувати, щоб у монастирі було з кільканадцять ченців, так щоб він мав: "духовника, казнедію, священика благоговійного, диакона, уставника, екклесиарха (скарбника речей церковних), иконома, полатного (скарбника речей господарських), братий двох для доставання ялмужны, кухара, послушника, даскала". "Для позверховної церковної оздоби" мусить утримувати "на трапезЂ общой" "протопсалта то єсть спЂвака старшого и учителя школного 1, и о иных млоденцах до спЂвання згожих отцевско промышлял и єсли таковыи трафят, нам (братчикам) их презентовал, и з нами посполу о их прожиток старался. А для справованя всіх тых млоденцов и всеи школы и для постерЂганя их порядков маєт игумен з братією брата з-межи себе на то згожого ректором обрати, который як дидаскала так и спудеєв в их повинностех на каждый день постерЂгати и в чотири недЂли (що чотири тижні) екзамен – чого ся научат – чинити будет повинен, от них жадноє заплаты за науку не беручи, a жебы дЂток врученых лЂта молодые марне ся не теряли, за которых учителеве личбу Богу чинити мусят".
1 Тут "учитель шкільний" означає учителя співу в школі, себто той самий старший співак мав учити школярів церковного співу.
"Ігумен з братією маючи всяке стараннє про церковний порядок, всяку оздобу и окраси", повинні вважати, щоб у всім, що дотикає "благочиния в церкви", все сповнялося згідно з церковним уставом святих отців, давнім місцевим звичаям і стариною (старожитности) всеї руської церкви. Коли щось належало б викинути, додати або змінити, то ігумен, зібравши всіх, духовних і світських, має то подати і вивести доводи слушні й збиті на оборону тої зміни, і як се це буде Духові святому і розумові противно, то неодмовно позволити на се, а як ні – то справедливо заборонити".
Поза тим на духовну частину братства покладаються такі обов’язки: "Ігумен має про церкву духовну, себто члени Христові, так печалувати і старання мати, як про власну душу і спасення своє: має безнастанно про це думати, інших радитися і з нами, буваючи на кожних сходинах, спільно промишляти, яким способом вівці Христові пасти і в вівчарні ховати, тих, що від віри відпадають, назад привертати, малодушних і хитких укріпляти, боязким серця додавати" і т. д. "А що церковна оборона найбільше до духовних належить, тому домагаємося, аби в кожній справі щодо церкви чи братства, котра б була задана до суду, чи тут, чи деінде, ігумен з котрим-небудь братом ставився персонально, боронив її й стояв аж до смерті, за божою поміччю; а від нас з братства, як шляхти, так і міщан кілька осіб буде ставитися там, котрим то буде доручено, і на те буде йти кошт з братської скриньки. Бо коли ми приймаємо братство з духовними з різних причин, то найбільше все-таки на те, аби вони як особи більш забезпечені були нам оборонцями в суді" 1.
1 Памятники, І, с. 39-40.
Братчики, укладаючи цей статут, як бачимо, посилаються на приклад "інших порядних братств церковних", і тут можна думати про братство Київське або Віленське, – але не Львівське, бо у Львові монастир св. Онуфрія, що стояв під братським патронатом, зовсім не відогравав такої великої ролі в житті свого братства. Але з київськими вказівками правила луцьких статутів сходяться близько і можуть служити для близької ілюстрації київської практики – з незначними змінами, відповідно до реальних взаємовідносин київських сил.
В київських актах 1632 р., котрими означались відносини різних корпорацій братства до П. Могили як його "старшого брата, опікуна і оборонці" (уряд такий братськими статутами й дотеперішньою практикою не передбачався, тому вимагав докладного означення його відносин до інших органів братської організації), передусім також і визначаються ці дві половини – братство духовне і світське.
Вони не мають конкретних своїх організацій як корпорації, але виступають виразно, як і в Луцьку, як дві окремі половини, і братчики духовні видають окрему грамоту в справі нових взаємовідносин братства (до Могили і його наступників, архімандритів печерських). Братство чи коло духовне в Києві має своїм головою митрополита як найвищого місцевого представника української церкви – звідси його вплив і значення в церковно-просвітніх справах братства; пізніш воно перетворюється в фактичну зверхність і власть над братством; в Луцьку тому відповідає позиція православного луцького владики – бувшого ігумена Чернчицького монастиря, але він був тільки номінальним владикою і тому не мав такого значення. Номінальне старшинство в Київському братстві належить, як і в Луцьку, місцевій шляхті: вона перша видає грамоту Могилі, іменем своїм і всіх уписних братів, але це старшинство гонорове. Реальне значення лежить, з одної сторони, в руках духовної братії, з другої – в руках Війська Запорізького як останнього рішаючого чинника в усіх справах, де мала себе виявити фактична сила. Але репрезентативне, гонорове значення шляхти сильно підчеркується в кожнім випадку. Не тільки в відносинах до уряду, де братство представляється виключно як організація шляхетська – шляхетське братство милосердя, що головною або й єдиною своєю метою має заснування шпиталя для убогих і калік з "людей рицерських на послугах Річи Посполитої, в різних битвах покалічених": заслугами цієї шляхти "на Україні", в боротьбі з неприятелями св. хреста король мотивує і свою згоду на шляхетську братську фундацію 1. Але і всередині братства шляхті як ініціаторам, мовляв, і старшому станові дається перше слово. Найслабше ж виявляє себе в Києві – і статутарно, і фактично – сектор міщанський: його ледве знати тут, глухо згадують або й не згадують зовсім чи то з мотивів тактичних, чи, може, й фактично мало прикладався, це трудно сказати.
В згаданій грамоті гетьмана Петражицького виразно згадуються "дорочні старости, від усього братства обрані", і "спільна рада всього братства" 2, котрим належить завідування економічною стороною його життя.
1 Памятники, II, с. 405.
2 Там же, с. 419.
Нема сумніву таким чином, що структура братства в першу добу його існування повторяла відому нам братську конституцію, дану прикладами Львівського братства. Правдоподібно, й зверхній обряд був той же. Але далі ми не маємо ніяких ближчих звісток ні про ці братські сходини, вибори, обрахунки, ні імен тих "рокових старшин", і не можемо сказати, як довго цей зверхній братський обряд заховувався в Києві. Мабуть, під рукою автократа Могили він звівся на таку пусту формальність, що потім і сама обрядовість ця підупала, і братство як організація цілком покрилося Братським монастирем. Почалось це дуже рано: уже в листуванні з московським урядом, 1620-х років, що велось іменем "всіх о Христі братіях братства церковного київського, духовних і мирських", пишуть листи просто "ігумен і старці" 1.
Коли треба було говорити з урядом польським, виступав іменем братства сектор шляхетський. Коли треба було сказати важне слово "на відсіч противовірних", закликалось козацтво. У внутрішніх відносинах братством був Братський монастир, фактична філія Печерського монастиря, як ми бачили.
Крім того, що печерська колегія репрезентувала собою в тім часі інтелектуальну українську силу, скупчувала в собі найбільшу суму знання, ерудиції й досвіду в церковних і національних справах, яким розпоряджав Київ і вся Східна Україна, – це мотивувалось також і тим, що Братський монастир мав "цвічити", виховувати не тільки православну молодь, але й "іноків молодих", "способом монастиря по закону Св. Василія" 2.
1 Памятники, II, с. 404.
2 Там же, с. 399.
Лавра не організувала власної школи, власного новіціату, тому Братська школа мусіла служити також духовним семінаром на потребу монастирів і передусім своєї митрополії – Лаври.
Повної залежності Братського монастиря і братства ні від Печерської Лаври, ні від митрополії його фундатори не хотіли. Першим ділом випросили вони право ставропігії від патр. Феофана і пильнували, щоб її чим-небудь не порушити. Тому такий дразливий настрій у київських кругах викликали чутки, що митрополит з владиками задумують обмежити права братства і, уставляючи потім відносини братства до печерського архімандрита в особі Могили, патрони братства застерігали, що спеціальні права, признані за Могилою, належать тільки йому персонально "як братові уписному" і ні в чому не касують церковної автономії братства, його ставропігії.
Але поза цією формальною стороною братство все-таки було не більш як філією Печерського монастиря, наділеною певними спеціальними дорученнями, духовно ж, ідеологічно нерозривно зв’язаною з печерською монашою громадою; і це треба мати на увазі, і для вияснення цього я перевів цей довгенький перегляд питання. Громадською київською організацією Київське братство, властиво, не було відразу, і чимдалі громадський елемент у його організації не розвивавсь, а навпаки зникав і атрофіювався, все далі відходячи від львівського прототипу міщанського братства в бік науково-педагогічної філії Печерської Лаври.
Прототипом братських шкіл була львівська школа 1586 року. З огляду на те, що в актах Львівського братства заховався план науки в новій школі, написаний якимсь греком, учеником Дамаскіна, митрополита навпактського, висловлений був здогад, цілком правдоподібний, що автором цього плану був Арсеній, архієпископ еласонський. товариш подорожі патр. Єремії 1. Відомо, що він дійсно учив у львівській школі, і коли автор плану говорить про те, як то він учитиме в цій школі, це дійсно вповні підходить до Арсенія. Обіцяє він учити так, як навчився від згаданого Дамаскіна, що був також учителем і самого патріарха Єремії, і від премудрого кир Матвія, учителя славної на той час Трікської школи, заложеної тим же Єремією. Таким чином його план виходить з сучасної практики Візантії 2, але в своїм переведенню його в львівській школі він, очевидно, мусів скомбінуватися і з традиціями української школи, яку він застав у Львові, і практичними вимогами львівського життя кінця XVI в., з якими мусіли рахуватись організатори львівської школи.
1 Про це в Харламповича. "Западнорус. правосл. школы", с. 292 і далі.
2 Як учителя Дамаскіна й інших грецьких богословів сучасні грецькі відомості вказують царгородського ритора Хому, що мав велику славу в 1550 роках. Ак. Харлампович, розслідуючи цю генеалогію львівської педагогії, підносить, що ні про кого з цих грецьких педагогів, від яких вона пішла, нема звісток, що вони вчилися в західних школах, так що педагогія ця була грецькою. Одначе він сам признає, що сучасні програми шкіл грецьких і латинських настільки були подібні, що кінець кінцем питання про східне походження тої чи іншої деталі братського шкільного плану ледве чи може бути твердо констатовано. Висловлює кінець кінцем такий здогад, що справжніми авторами плану, навіть у його першій грецькій редакції, були львівські братчики, і Арсеній тільки оформив подані ними гадки (с. 292).
Отже, той детальніший порядок школи львівської, що виник у результаті її практики 1580 – 1587 рр., мусить уважатись скомбінованим продуктом усіх цих трьох елементів: традиції місцевої школи, взірців грецьких і взірців місцевих латинських шкіл, з якими треба було витримати конкуренцію, щоб задоволити актуальні потреби громадянства і завернути до своєї школи православну молодь, що сунула за шкільною наукою до "студниц наук иноязыческих" з небезпекою "всенародного згиненія".
Маємо тепер грецький начерк цього шкільного порядку, його українську львівську переробку з рр.1586 – 7, дещо пізнішу редакцію, затверджену патр. Єремією в 1592 р., пізнішу переробку луцьку 1620-х рр. і, нарешті, луцькі ж "артикули прав шкільних", що доповнюють собою запозичений із Львова "Порядок" 1.
1 Обидві львівські редакції, разом з початковим планом – в "Diplomata statuaria confraternitati Leopoliensi data", c.19 і далі; Луцькі – "Памятники", т. І, с. 410 і далі.
Ці документи, таким чином, цають цінні вказівки, як взірці сучасної грецької і латинської школи приладжувано до реальних вимог і обставин українського життя й традицій старого шкільництва. Ілюструють не тільки букву правил, але й саму життєву практику братських шкіл, що відбивали в собі і стару шкільну практику України, і заразом клали підвалини всій пізнішій шкільній організації: ілюструють уклад української школи XVII – XVIII вв. З цього погляду ці братські "порядки" варті всякої уваги як один з впливових факторів українського культурного життя, і особливо цінний найбільш перероблений і приладжений до життя, – порядок луцький 1. З них можемо міркувати також, як організована була братська школа київська, особливо до Могилиної реформи, та й після неї, тому що сам львівський "Порядок" був уже дуже наближений до практики латинських шкіл, і небагато міг змінити його Могила, йдучи за взірцями єзуїтських колегій. Хоча передмогилянська школа, в протиставленню до могилянської, характеризується більшим пієтизмом до "елліно-словенської" науки, але з "латино-польською" науково передмогилянська школа рахувалась дуже серйозно: Київська братська школа вже в грамоті патр. Феофана 1620 р. характеризується, як "школа наук Еллино-словенскаго и латино-полского письма" 2, а на практиці мала в цей бік ще більший ухил, ніж це признавалося її керманичами на словах. Я вважаю тому потрібним подати все інтересніше, що характеризує цей шкільний устрій, опускаючи тільки гойно розсипані тексти Св. Письма, котрими скріпляється правовірність їх постанов.
1 В збірнику Луцького братства наперед вписано "Прав школи греко-латино-словенской луцкой артикулы", потім "порядок школьный" львівський, з деякими змінами; на цій підставі видавці означили "артикули" як "першу уставу луцької школи", а порядок як "другу уставу". Харлампович уважає за певніше, що Луцьке братство спочатку користувалося львівським "Порядком" і вже потім зладило свій власний, оригінальний (с. 343). Доказом для нього служить головно те, що в "артикулах" луцька школа зветься також і "латинською".
2 "Памятники", II, 398.
На початку львівського "Порядку" першої редакції зазначається, що ця "школа грецкая и руская" "составися ведле стародавных обычаєв и порядков святых отец закону греческого" (в другій редакції: "училище греческого словенского писанія", а в луцьких "артикулах" – "школа греко-латино-словенська"), "промишляючи о всяком недостатку законнеє науки, нерадивых человЂк подвизающе, противных же уста загражающе".
"Даскал или учитель сея школы, маєть быти благочестив, разумен, смиренномудрый, кроток, воздержливый, не піяница, не блудник, не лихоимець, не гнЂвлив, не завистник, не смЂхостроитель, не срамословник, не чародЂй, не басносказатель, не пособитель єресем, но благочестію поспЂшитель, образ благих во всем себЂ предпоставляюще, и в сицевых добродетелех да будут ученицы якоже учитель их". Цього вступу не має грецький начерк. Далі йдуть постанови спільні.
"1. Таковому учителю кождый приводячи и даючи сына и приятеля и прочих на науку, маєт взяти з собою сусЂда єдиного или двоих, и чинити c даскалом постановленья о науцЂх и о всем порядку ведле реєстру сего ниже писаного. И маєть єму найпер› той реєстр прочитати ся, абы вЂдал, яковым способом будуть сына єго учити, и якобы мЂл єму (даскалові) в том порядку не прешкажати, але помагати всяким способом дЂтину ко науцЂ и послушенству даскаловому приводяче як правдивый отець, ходячи потЂху и по працы благий плод видЂти. И маєть в реєстр по обычаю вписатися.
2. А даскал взявши порученоє єму дЂтище, маєт єго учити c промыслом доброє науки, за непослушенство карати – не тирански, но учительски: не выше, но по силЂ, не роспустне, но покорне и смиренне, не толико мирски, но и выше мирских 1.
1 Вираз, на який різні толкування у Харламповича, с. 473. Я думаю, що його треба розуміти так, що даскал не тільки не повинен переходити міри, прийнятої в миру, але виявляти ще більшу поміркованість.
3. СЂдати маєт кождый на мЂстци своєм певном назначеном ведле науки: который больше умЂєть, сЂдЂти будеть вышше, бы и барзо нищ был; который менше умЂти будеть, на подлЂйшем мЂстци сЂдкти маєть.
4. Богатыи над убогих в школЂ ничим вышши не мають быти, толко самою наукою, плотію ж равно вси-вси бо єсмы о ХристЂ братія: Христа главы єдиного уди.
5. Учити дидаскал и любити маєть дЂти вси заровно, як сынов богатых, так и сирот убогих, и которыи ходять по улицам живности просячи; як который ведле силы научитись может – только не пилнЂй єдиного ниж другого учити.
6. Сходитися мають хлопята до школы на годину певную, то єсть дня великаго1 на 9-ту годину абы всЂ стали. Также тыж и инших дней менших – яко постановит даскал. И пущати их по науцЂ до дому в певную годину.
7. В кождый поранок маєть пилно смотрЂти дидаскал: єсли которого бы хлопца не было, маєть по него послати зараз и довЂдатись причины, для котороє не пришол: єсли же не забавил инде игранєм или дома ся обленил, или над потребу спал и затым бы до школы ни пришол: довЂдати ся всего а привести єго мають.
8. Рано ся зшедши вси на годину назначеную, не мають почати ся учити, аж молитвы и предсловіє обычны прс говорять.
9. В школЂ мають быти дЂти раздЂлени на троє: єдины которыи ся будуть учити слов познавати и складати; другыи которыи ся будуть учити читати и на память многих рЂчей ся учити; третии будуть ся учити читаючи выкладати, разсужати, розумЂти.
10. По рану напер›, по молитвах, мають мовити кождый вчерашнюю науку свою и писмо своє што дома писал; выклад науки своєи показовати мають и потом учити ся мають друбли 2 псалтыри или граматики з розвязованьєм єи, a иным многым потребным наукам – яко обачить на тот час ведле потребы.
11. По обЂдЂ мають хлопцы писати собЂ сами на таблици кождый свою науку, выданую им от даскала – кромЂ малых, которым сам повинен будеть даскал писати. А в школЂ научивши ся, о трудных словЂх спытовати маєть єдин другого до дому отходячи или до школы приходячи. А у вечер з школы пришедши до дому дЂти мають пред родичами 3 своими, или посторонніи дЂти всякого стану живучи у господах – пред господарем своим – науку тую што в школЂ учили прочитати повинни з выкладом, по обычаю науки школьноє. А што учили того дне, мають у вечер дома написати и до школы принести по-рану показати пред даскалом своєм, дабы всякий плод науки познавался.
1 Довгого.
2 В пізнішій редакції і в луцькій – дроблЂ, вираз нясний.
3 Батько-матір.
12. Повинен будет даскал учити и на писмЂ им подавати: от святого євангеліа, от книг апостолских, от пророков всЂх, от отець святых ученіа, от философов, от поетов, от гисториков, и прочая (с.44) 1. Вся бо єдика еще писана суть – к нашему наказанію писана суть.
1 В другій редакції "Порядку": "от грамматики, реторики, діалектики, мусики и от прочих внЂшних поетов" (с. 32).
13. В суботу мають поновлять всЂх речий, которых ся учили през тыждень, и учити ся мають пасхалий и луннаго теченія, и личбы и рахованя, или мусик церковного пЂнія. Вся бо писанія богодуховенна и полезна суть к наученію.
14. По обЂдЂ в суботу маєть даскал з дЂтьми намовляти ся час немалый – болши нежли во дни иныє, учачи их страху божієму и обычаєм въстыдливым младенческим: яко мають быти во церкви против Богу, дома против родичом своим и инде иным цноту и встыд заховывати. Богу, мовлю, и єго святым честь и страх; родичом и даскалови послушенство; посполите против всЂм – покору и уваженьє: собЂ самому встыд и цноту. И тые рЂчи знову вливаны в дЂтинку мають быти – на што им и памятного маєть не боронити по чаши школной испити. Писано бо єсть: любяй сына прилежнЂє наказуєть, а не любяй – щадить жезла.
15. В недЂлю и в праздники господьския со всЂми маєть даскал поки пойдуть до літоргии, розмовляти и их учити о святЂ и празднику том, и учити их воли божий. А по обЂдЂ євангелію и апостолу праздника того маєть всЂх научити.
16. Двох или чотырех хлопцов – на кождый тыждень иншіи – порядком мают на сохраненіє выставляти, – з чого ся ни єдин вымовляти не может, кгды на него черга прийдеть. ДЂло их будеть: ранЂй до школы прийти, школу помести, в печи затопити и у дверЂй сидЂти, a которыи выходять и входять, о всЂх вЂдати. И который ся бы не учили, пустовали или в церкви нерядне стояли, или до додому йдучи обычайне бы ся не заховывали, – записовати и оповЂдати их мають.
17. Кгды бы теж хлопец во єдин день до школы ходил, а Другий день занедбовал, и так єдно час бы себЂ тратил в речи 1 при школЂ – такого болше не приймати; бо и балвЂр 2 кгды бы хорого во єдин день лЂчил, а в другий занедбал, мЂсто злеченя в большую хоробу єго приправил 3.
19. Кгды бы тыж кто хотЂл от даскала сына своего на потребу иную взяти, теды, не безочне 4 ани през кого иного толко сам своєю особою и при томже человЂку єдином или двох, при которых єго отдал на науку 5, взяти єго маєть, – абы ся тым уближеня не дЂяло учню и єму самому за непорядноє поступованіє, так тыж и даскалови, от которого бы не отповЂдне учня взял. Кгды ж тот порядок вси иныи ремесници мають, кгды при людех и порядне не толко сына, але и слугу до ремесника приказують; и потом кгды ся чого научити, тым барзей занехати того не хотят: многих зобравши статечность и терпливость родичов і єго заляцають, – отколя и мистрови великая потЂха, кгды видить учня не подлЂйшого. Што далеко болше в школах и людex християньских мЂти потреба 6.
20. Если бы и сам учитель, или от ученик єго нЂкто был творцем рЂчей тых ихже закон не повелЂваєть, но обаче и претить7: сирЂчь, блудник, пияница, тать, кощунник, нерадив, сребролюбец, клеветник, величавый, – такового не толко учителем, но ниже жителем здЂ оттодь да не будеть".
1 В дійсності.
2 Цирулик, лікар.
3 В грецькім плані немає цього пункту.
4 Не з’являючись сам.
5 Див. §1.
6 Безсумнівно, що як деякі інші братські практики, так і ця церемонія прилюдного вписування і виписування учнів взята була саме з цехової практики.
7 Забороняє.
До цього первісного "Порядку" восени 1586 р. додано додаткову постанову, якою заводився уряд братів-наглядів ("строителів") школи:
"Волею божією вси купно братіа о ХристЂ ...грожане львовскии, желающе имЂти строєніє изрядноє во училищи сем, в немже учащим писанію словенску и руску, вдахом к сим от братіа нашея мужа два, ради всякого бреженіа, и всяко не по узаконенію строєніа сего безчиніє исправляти творений же и глаголаньми". Вони мали подавати всякі інформації про школу і контролювати вписів і виписів школярів з школи. В другу редакцію це постилізовано в такій постанові: "Мают быти приставлены от братии два человЂка искусныє ради строєнія школьного, да соглядають науки и дЂл дидаскаловых. И тым братіям маєт быти дан реєстр под печатію братскою, в который мают дидаскали вписовати дЂти данныє до науки и ведлуг лЂт и науки дЂтинноє маєт быти и заплата им, то єсть дидаскалом. A ктобы хотЂл взяти дЂти свои от науки, кгды прийде квартал, при тыхже братіях отпустити ся мают порядне учинивши дидаскалу за то досыть, ведлуг постановеня братского – як по чому постановят на квартал дидаскалу давати от хлопца".
В зв’язку з цим, мабуть, додано ще в першій редакції такий пункт (18), якого не було в грецькому плані:
"Отцеве о дЂтях их или господареве о порученых им дЂтех сторонних мают мЂти упоминаня от дидаскала и от братей строителей школных, абы дЂти в домЂх ведле порядку науки школноє справовали ся, цвиченє и людкость повинную часов своих1 показуючи всякому стану. А єсли бы нЂшто науцЂ спротивного в дЂтях ся найдовало, досвЂдчено маєт быти: єсли бы даскал не пильностью якоюж или родич или господар2 непорядком своим в науцЂ и обычаєх добрых бы прешкажали – маєт то быти повинному прислужено".
Тоді ж, мабуть, восени 1586 р. начеркнено таку цікаву програму науки:
"Школы львовскоє наука починаєт ся: Напервей научившихся складов литер, потом кграмматики 3 учат; при томже и церковному чину учать: читанью, спеванью.
1 Відповідну своїм літам.
2 В рукопису: родича, господаря.
3 Граматики, букваря.
Тамже учат на каждый день, абы дЂти єдин другого пытал по грецку, абы єму отповЂдал по словенску и тыж пытают ся по словенску, абы отповЂдано по простой мовЂ; а тыж не мают из собою мовити простою мовою єдно словенскою и грецкою. А так нынЂ тому учат ся 1 до болших наук, приступаючи ко диалектице и реторице – которые науки по словенску переведеные вынайдено в школЂ львовской: русским языком списано диалектику и реторику и иные философские писма школе належачиє. А обычає всея школы и порядки вси в сем листе много бы писати".